Відмінності між версіями «Рудницька Мілена Іванівна»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(Поповнено бібліографічну частину.)
Рядок 15: Рядок 15:
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
* Гачковський, М. Мілена Рудницька - українська жіноча та національна діячка, депутат польського Сейму в 1928 - 1935рр. / М. Гачковський. - С.126-133.
+
* Гачковський, М. Мілена Рудницька - українська жіноча та національна діячка, депутат польського Сейму в 1928 - 1935 рр. / М. Гачковський. - С.126-133.
 
* {{ЕУ}}
 
* {{ЕУ}}
 
* Пода О. [http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/obraz/2009_10.pdf Гендерний світ публіцистики Мілени Рудницької] // Образ : щорічний науковий збірник – К., 2010. – Вип. 10
 
* Пода О. [http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/obraz/2009_10.pdf Гендерний світ публіцистики Мілени Рудницької] // Образ : щорічний науковий збірник – К., 2010. – Вип. 10

Версія за 18:25, 1 квітня 2014

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька (*15 липня 1892, Зборів — †29 березня 1976, Мюнхен) — українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу Українок.

Біографія

Викладач на Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—1928), одна з ідеологів українського жіночого руху Західної України та його провідних діячок у 1920—1930-х pp.

Голова центральної управи Союзу Українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок, політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редактор двотижневика «Жінка» (1935—1939); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка УНДО, посол до польського сейму (1928—1935, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).

Як делегатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду в Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами Західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.

У 1936—1939 — член президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 — на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—1950 була директором Українського Допомогового Комітету), Нью-Йорк і Мюнхен).

Значна частини її діяльності присвячена журналістиці. У 1918 вона була членом редакції тижневика «Наша мета» (Львів), у 1922—1925 редагувала щотижневу сторінку у газеті «Діло», була редактором двотижневика «Жінка» (ідеологічний орган Союзу українок) у 1935—1939. З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністичні й виховні теми.

Окремі книжки: «Українська дійсність і завдання жінки» (1934), «Західна Україна під більшовиками» (1958), «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963), «Невидимі стигмати» (1970).

Джерела