Русифікація Криму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:29, 20 травня 2020, створена Devlet Geray (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Русифікація Криму — політика російської та радянської влади по відношенню до Криму з метою видалення слідів присутності кримських татар в Криму. Русифікація регіону проходила в декількох направленнях:

  • Масове переселення російських поселенців з центральних та українських областей в Крим, що змінили етнічну і мовну картину регіону;
  • Депортація народів, що жили на цій території до анексії Росією, в першу чергу кримських татар — корінного народу Криму, а також інших нацменшин (греки, вірмени, німці);
  • Перейменування назв місцевих населених пунктів і природних об'єктів;
  • Русифікація історії Криму.

Русифікація півострова почалась з анексії Криму Росією в 1783 році: в історії вона проявлялась від менших мір до повномаштабної депортації всіх кримських татар з Криму в 1944 році. За депортацією слідували міри по знищенню слідів присутності кримських татар в Криму, як і самого існування такого народу[1]. Так, наприклад, кримськотатарські назви сіл були змінені на нові — російські. Хвилі російських, українських та білоруських поселенців були відправлені в регіон для закріплення демографічної зміни. Переселенці були підтверджені радянській пропаганді, яка штучно створювала негативне сприйняття кримських татар та ілюструвала їх прямими нащадками монголів, які не мали історичного зв'язку з Кримом, не згадували їх половецькі, грецькі, італійські, готські і інші корені[2]. Конференція 1948 року в Криму була присвячена просуванню та обміну антикримськотатарськими настроями[3].

Незважаючи на те, що кримські татари були реабілітовані як українським, так і російським урядами, жоден з них не вчинив серйозних кроків, щоб змінити негативне відношення до народу, сформоване радянською владою після депортації, яке до сих пір зберігається. Кримськотатарським селам, які отримали російські назви після 1944 року, не були повернені їх початкові назви, засоби масової інформації продовжують використовувати ті ж радянські тези проти кримських татар[4][5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Buckley, Ruble & Hoffman (2008), p. 238
  2. Williams, 2001, с. 29
  3. Williams, 2015, с. 114
  4. Williams, 2015, с. 105—114, 121-123
  5. Allworth, 1998, с. 227

Література[ред. | ред. код]