Відмінності між версіями «Самтредія»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (→‎Історія: це не треба було чіпати, тут правильно)
м (→‎Історія: стильові правлення за допомогою AWB)
Рядок 84: Рядок 84:
 
Розвиток торгівлі та промисловості у Грузії після реформи 1861 року, їх зв'язок із зовнішніми ринками прискорили та дали серйозного поштовху розвитку технічних культур в окремих районах. У Кутаїській губернії серед технічних культур перше місце займало шовківництво. У Центральному історичному архіві Грузії є матеріали щодо заходів, які втілювались у життя з метою розвитку шовківництва. Ці заходи були розпочаті ще у 80-ті роки XIX століття як в цілому у Грузії так і конкретно в Кутаїській губернії. Є характеристика діяльності Товариства сприяння розвитку шовківництва у Хонському районі Кутаїської губернії в якій, до речі, розлого описане заснування у селищі міського типу Самтредія на початку 1890 року Московською торговельною фірмою «О.Ільїн і Ко» шовкомотальної фабрики, яка розпочала виробництво навесні 1902 року. Прибуток селища міського типу Самтредія у 1899 році становив 3.685 карбованців, а в 1907 році 7.742 карбованці, що на 4057 карбованців більше. В 1899 році видатки міста склали 3700 карбованців, а в 1907 році 7490 карбованців тобто видатки за цей час зросли на 3790 карбованців. Також зазначимо, що у випадку надання селищу міського типу Самтредія статусу міста, його очікуваний прибуток за час з 1899 року до 1907 року зріс би удвічі. За описом 1893 року корінні мешканці Самтредія становили 370 дворів. З них селяни — власники та платники −266 дворів, державні селяни — 104 двори. Окрім того, за описом того ж року, у Самтредія тимчасово перебували 1028 осіб чоловічої та жіночої статі. В описі також зазначено, що 160 дворів, які вважають себе мешканцями села Кулаши, водночас були приписані до селища міського типу Самтредія. Також в описі згадуються 92 двори мешканці яких прибули до Самтредія з інших населених пунктів. Ця категорія населення Самтредія займалася переважним чином торгівельно-промисловою діяльністю. Так наприклад у архівах згадується як мешканець Озургетського уїзду Костянтин Вачеішвілі та мешканець Хонського товариства Віссаріон Какабадзе поблизу залізничної станції Самтредія збудували кам'яну двоповерхову будівлю, в якій вони у 1898 — 1899 роках утримували готель «Лондон». На облаштування готелю була витрачена значна сума коштів. Мешканці Озургетського уїзду брати Йордан, Спірідон та Ясон Сіхарулідзе мали у Самтредія кам'яні будівлі та займалися торгівлею. До складу вищезгаданих 92 дворів входили головним чином торговці. Це були переселенці з наступних місць: з Санавардо (Ілорське товариство) — 4 двори, з Абаши (Сенакський уїзд) — 1 двір, з Опеті (Мухакруйське товариство) — 2 двори, з Ецері (Ецерське товариство) — 5 дворів, з Сапаічао (Сапаічаоське товариство) — 1 двір, з Мухакруа (Мухакруйське товариство) — 1 двір, з Чогнарі (Чогнарське товариство) — 1 двір, з Ілорі (Ілорське товариство) — 10 дворів, з Кутаїсі — 2 двори, з Хоні (Хонське товариство) — 8 дворів, з Кухі — 8 дворів, з Озургеті — 6 дворів, з Шоропані — 2 двори, з Іанеті — 1 двір, з Тобаніері — 3 двори, з Квітірі (Кутаїський уїзд) — 4 двори, з Сенакі — 9 дворів, з Чагані — 3 двори, з Сачілао (Сенакський уїзд) — 4 двори. Так мешканці вищезазначених товариств поступово переселялись до Самтредія, де на протязі певного часу деякі з них вважалися такими, що перебувають тимчасово.
 
Розвиток торгівлі та промисловості у Грузії після реформи 1861 року, їх зв'язок із зовнішніми ринками прискорили та дали серйозного поштовху розвитку технічних культур в окремих районах. У Кутаїській губернії серед технічних культур перше місце займало шовківництво. У Центральному історичному архіві Грузії є матеріали щодо заходів, які втілювались у життя з метою розвитку шовківництва. Ці заходи були розпочаті ще у 80-ті роки XIX століття як в цілому у Грузії так і конкретно в Кутаїській губернії. Є характеристика діяльності Товариства сприяння розвитку шовківництва у Хонському районі Кутаїської губернії в якій, до речі, розлого описане заснування у селищі міського типу Самтредія на початку 1890 року Московською торговельною фірмою «О.Ільїн і Ко» шовкомотальної фабрики, яка розпочала виробництво навесні 1902 року. Прибуток селища міського типу Самтредія у 1899 році становив 3.685 карбованців, а в 1907 році 7.742 карбованці, що на 4057 карбованців більше. В 1899 році видатки міста склали 3700 карбованців, а в 1907 році 7490 карбованців тобто видатки за цей час зросли на 3790 карбованців. Також зазначимо, що у випадку надання селищу міського типу Самтредія статусу міста, його очікуваний прибуток за час з 1899 року до 1907 року зріс би удвічі. За описом 1893 року корінні мешканці Самтредія становили 370 дворів. З них селяни — власники та платники −266 дворів, державні селяни — 104 двори. Окрім того, за описом того ж року, у Самтредія тимчасово перебували 1028 осіб чоловічої та жіночої статі. В описі також зазначено, що 160 дворів, які вважають себе мешканцями села Кулаши, водночас були приписані до селища міського типу Самтредія. Також в описі згадуються 92 двори мешканці яких прибули до Самтредія з інших населених пунктів. Ця категорія населення Самтредія займалася переважним чином торгівельно-промисловою діяльністю. Так наприклад у архівах згадується як мешканець Озургетського уїзду Костянтин Вачеішвілі та мешканець Хонського товариства Віссаріон Какабадзе поблизу залізничної станції Самтредія збудували кам'яну двоповерхову будівлю, в якій вони у 1898 — 1899 роках утримували готель «Лондон». На облаштування готелю була витрачена значна сума коштів. Мешканці Озургетського уїзду брати Йордан, Спірідон та Ясон Сіхарулідзе мали у Самтредія кам'яні будівлі та займалися торгівлею. До складу вищезгаданих 92 дворів входили головним чином торговці. Це були переселенці з наступних місць: з Санавардо (Ілорське товариство) — 4 двори, з Абаши (Сенакський уїзд) — 1 двір, з Опеті (Мухакруйське товариство) — 2 двори, з Ецері (Ецерське товариство) — 5 дворів, з Сапаічао (Сапаічаоське товариство) — 1 двір, з Мухакруа (Мухакруйське товариство) — 1 двір, з Чогнарі (Чогнарське товариство) — 1 двір, з Ілорі (Ілорське товариство) — 10 дворів, з Кутаїсі — 2 двори, з Хоні (Хонське товариство) — 8 дворів, з Кухі — 8 дворів, з Озургеті — 6 дворів, з Шоропані — 2 двори, з Іанеті — 1 двір, з Тобаніері — 3 двори, з Квітірі (Кутаїський уїзд) — 4 двори, з Сенакі — 9 дворів, з Чагані — 3 двори, з Сачілао (Сенакський уїзд) — 4 двори. Так мешканці вищезазначених товариств поступово переселялись до Самтредія, де на протязі певного часу деякі з них вважалися такими, що перебувають тимчасово.
   
В 1905 році населення Самтредія складалося з 510 дворів та 9 тисяч душ. За свідченнями 1907 року населення Самтредія складалося з 8989 душ, не враховуючи залізничників. Соціальний склад населення Самтредія розподілявся таким чином: князів та дворян — 120 осіб, осіб духовного чину — 132, селян — 8736 осіб. Зазначимо, що селяни Самтредія займалися не лише сільськогосподарчим виробництвом, але й торговельно-промисловою діяльністю. За віросповіданням населення Самтредія розподілялось таким чином: православних — 8809, католиків — 110, вірмено -григоріан — 40, євреїв — 15, мусульман — 14. Щорічний приріст населення за останні три роки перед початком першої світової війни складав 319 душ. Після закінчення першої світової війни та початку відомих революційних подій заселення Самтредія збільшилось. За даними міської управи осіб, що оселилися у центрі міста Самтредія було удвічі більше аніж корінних мешканців. В 1917 році загальне населення Самтредія становило 10800 душ, а у 1919 році 12000 душ. Міський ярмарок Самтредія пов'язував місто з навколишнім сільським населенням. Цим пояснюється та обставина, що заснування у Самтредія, в 1889 році, щотижневої ярмарки було схвально сприйняте не лише місцевим населенням, але й мешканцями навколишніх та віддалених сел. Для мешканців сусідніх сіл Самтредія мав дуже велике значення, адже тут вони купували товари необхідні для господарчих потреб і тут продавали привезені ними продукти харчування та інше. Самтредія, як торговельно-промисловий центр притягував до себе купців з інших міст та уїздів Грузії та Росії. Багато хто з них купували у Самтредія місцеві товари та вивозили їх в міста середньої Росії і за кордон. Самтредський ринок представляв з себе значну торговельну базу. Задля ілюстрації цього наведемо матеріали, що свідчать в якій кількості було вивезено товарів з Самтредської дільниці в 1911 році. Так, наприклад, було вивезено (розрахунок у пудах): кукурудзи — 595843, лаврового листя — 5814, коконів — 33333, горіхового дерева — 57828, японського лобіо — 25094, яєць — 25614, грузинського лобіо — 6012, лісового матеріалу — 310858, вати — 12822, грецького горіху — 14010, дрібного горіху — 26495, різних фруктів — 70892, яловичини — 7656, убійної домашньої худоби — 43226, інших продуктів — 152330. В 1890 — ому році вперше було підняте та розглянуте питання про надання селищу Самтредія статусу міста.
+
В 1905 році населення Самтредія складалося з 510 дворів та 9 тисяч душ. За свідченнями 1907 року населення Самтредія складалося з 8989 душ, не враховуючи залізничників. Соціальний склад населення Самтредія розподілявся таким чином: князів та дворян — 120 осіб, осіб духовного чину — 132, селян — 8736 осіб. Зазначимо, що селяни Самтредія займалися не лише сільськогосподарчим виробництвом, але й торговельно-промисловою діяльністю. За віросповіданням населення Самтредія розподілялось таким чином: православних — 8809, католиків — 110, вірмено -григоріан — 40, євреїв — 15, мусульман — 14. Щорічний приріст населення за останні три роки перед початком першої світової війни становив 319 душ. Після закінчення першої світової війни та початку відомих революційних подій заселення Самтредія збільшилось. За даними міської управи осіб, що оселилися у центрі міста Самтредія було удвічі більше аніж корінних мешканців. В 1917 році загальне населення Самтредія становило 10800 душ, а у 1919 році 12000 душ. Міський ярмарок Самтредія пов'язував місто з навколишнім сільським населенням. Цим пояснюється та обставина, що заснування у Самтредія, в 1889 році, щотижневої ярмарки було схвально сприйняте не лише місцевим населенням, але й мешканцями навколишніх та віддалених сел. Для мешканців сусідніх сіл Самтредія мав дуже велике значення, адже тут вони купували товари необхідні для господарчих потреб і тут продавали привезені ними продукти харчування та інше. Самтредія, як торговельно-промисловий центр притягував до себе купців з інших міст та уїздів Грузії та Росії. Багато хто з них купували у Самтредія місцеві товари та вивозили їх в міста середньої Росії і за кордон. Самтредський ринок представляв з себе значну торговельну базу. Задля ілюстрації цього наведемо матеріали, що свідчать в якій кількості було вивезено товарів з Самтредської дільниці в 1911 році. Так, наприклад, було вивезено (розрахунок у пудах): кукурудзи — 595843, лаврового листя — 5814, коконів — 33333, горіхового дерева — 57828, японського лобіо — 25094, яєць — 25614, грузинського лобіо — 6012, лісового матеріалу — 310858, вати — 12822, грецького горіху — 14010, дрібного горіху — 26495, різних фруктів — 70892, яловичини — 7656, убійної домашньої худоби — 43226, інших продуктів — 152330. В 1890 — ому році вперше було підняте та розглянуте питання про надання селищу Самтредія статусу міста.
   
 
Нове положення від 1870 року про організацію управління містами було втілено у життя в Тбілісі у 1874 році. Наприкінці 1870 — тих та початку 1890 — тих роках реформа міського управління була проведена у Кутаїсі, Батумі, Сухумі, Поті та Озургеті. Проведення реформи в цих містах дало поштовх для реформування системи влади в інших містах Грузії. Вимога щодо надання селищу міського типу Самтредія статусу міста мала на меті отримання усіх прав та преференцій, які надавала містам реформа міського управління від 1870 року. Од же 10 січня 1890 року було підняте питання про надання Самтредія статусу міста. 8 лютого того ж року на загальних зборах мешканців міста Самтредія, в тому числі проживаючих там купців був внесений відповідний проект постанови. Через три роки — 10 жовтня 1893 року знов відбулись загальні збори мешканців селища Самтредія з тією ж вимогою — надання селищу статусу міста. Збори знов ухвалили постанову про клопотання перед вищестоящими органами щодо надання селищу міського типу Самтредія статусу міста. З представників 370 дворів, що складали кількість постійного населення постанову про клопотання підписали 273 глави родин. Проект надання Самтредія статусу міста передбачав включення в межи міста і низки навколишніх сіл. Однак мешканці цих сіл — державні селяни, — в цьому питанні зайняли особливу позицію. Ці селяни мали землі, що знаходились у підпорядкуванні державної установи, од же без згоди цієї установи неможна було робити ніяких кроків щодо цих земель. З 104 селянських дворів, яких планували залучити у межі міста проти такого кроку висловилось 80 дворів. Таку свою позицію селяни пояснювали тим, що землеробство є головним джерелом їх життя та прибутку, тому вони погодяться на включення їх земель у межі міста лише в тому випадку коли їм буде надане право викупу (тобто приватизації) цих земель, що заборонялось тодішніми законами. В додаток до цього правління місцевої залізниці з невідомих причин також негативно поставилось до планів надання селищу Самтредія статусу міста, що суттєво загальмувало відповідний процес. В наслідок цього справа надання Самтредія статусу міста затягнулась на довгі 27 років. Вимога надання Самтредія статусу міста обґрунтовувалась тим, що після проведення залізничних магістралей селище швидко зростало і його населення поступово втрачало свій сільський характер та активно долучалося до торгівлі та промисловості. Дійсно, наприкінці XIX — початку XX сторіч Самтредія вже представляло з себе утворене внаслідок розвитку капіталістичних відносин місто і тут питання стояло лише в його офіційному визнанні. Селище Самтредія у пореформений період стає потужним торгівельно-промисловим центром Кутаїської губернії що і вносило до черги денної питання про визнання його містом. Втім бюрократична система царської влади в Російській імперії значно гальмувала цей процес, тому питання про визнання Самтредія містом було вирішено вже після лютневої, буржуазно-демократичної революції 1917 року, та здобуття Грузією національної незалежності.
 
Нове положення від 1870 року про організацію управління містами було втілено у життя в Тбілісі у 1874 році. Наприкінці 1870 — тих та початку 1890 — тих роках реформа міського управління була проведена у Кутаїсі, Батумі, Сухумі, Поті та Озургеті. Проведення реформи в цих містах дало поштовх для реформування системи влади в інших містах Грузії. Вимога щодо надання селищу міського типу Самтредія статусу міста мала на меті отримання усіх прав та преференцій, які надавала містам реформа міського управління від 1870 року. Од же 10 січня 1890 року було підняте питання про надання Самтредія статусу міста. 8 лютого того ж року на загальних зборах мешканців міста Самтредія, в тому числі проживаючих там купців був внесений відповідний проект постанови. Через три роки — 10 жовтня 1893 року знов відбулись загальні збори мешканців селища Самтредія з тією ж вимогою — надання селищу статусу міста. Збори знов ухвалили постанову про клопотання перед вищестоящими органами щодо надання селищу міського типу Самтредія статусу міста. З представників 370 дворів, що складали кількість постійного населення постанову про клопотання підписали 273 глави родин. Проект надання Самтредія статусу міста передбачав включення в межи міста і низки навколишніх сіл. Однак мешканці цих сіл — державні селяни, — в цьому питанні зайняли особливу позицію. Ці селяни мали землі, що знаходились у підпорядкуванні державної установи, од же без згоди цієї установи неможна було робити ніяких кроків щодо цих земель. З 104 селянських дворів, яких планували залучити у межі міста проти такого кроку висловилось 80 дворів. Таку свою позицію селяни пояснювали тим, що землеробство є головним джерелом їх життя та прибутку, тому вони погодяться на включення їх земель у межі міста лише в тому випадку коли їм буде надане право викупу (тобто приватизації) цих земель, що заборонялось тодішніми законами. В додаток до цього правління місцевої залізниці з невідомих причин також негативно поставилось до планів надання селищу Самтредія статусу міста, що суттєво загальмувало відповідний процес. В наслідок цього справа надання Самтредія статусу міста затягнулась на довгі 27 років. Вимога надання Самтредія статусу міста обґрунтовувалась тим, що після проведення залізничних магістралей селище швидко зростало і його населення поступово втрачало свій сільський характер та активно долучалося до торгівлі та промисловості. Дійсно, наприкінці XIX — початку XX сторіч Самтредія вже представляло з себе утворене внаслідок розвитку капіталістичних відносин місто і тут питання стояло лише в його офіційному визнанні. Селище Самтредія у пореформений період стає потужним торгівельно-промисловим центром Кутаїської губернії що і вносило до черги денної питання про визнання його містом. Втім бюрократична система царської влади в Російській імперії значно гальмувала цей процес, тому питання про визнання Самтредія містом було вирішено вже після лютневої, буржуазно-демократичної революції 1917 року, та здобуття Грузією національної незалежності.

Версія за 17:18, 2 березня 2014

місто (1921), населені пункти Грузії[d]
Портал:Грузія
Самтредія
სამტრედია
COA of Samtredia.svg Flag of Samtredia Municipality.svg
Герб Прапор
Samtredia Theatre.jpg
міський театр
Основні дані
42°09′00″ пн. ш. 42°19′59″ сх. д.H G O
Країна Грузія Грузія
Мхаре Імереті
Муніципалітет Самтредійський
Столиця для муніципалітет Самтредіа

Засновано 1880
Статус з 1921 року

Природний район Колхідська низовина (Низовина)
Висота над р.м. 25 м
Населення 29 761 (2002)
Часовий пояс (UTC+4)
Міста-побратими Лод
Поштовий індекс 3900[1] (Пошта Грузії)
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 612124
Карта
Самтредія. Карта розташування: Грузія
Самтредія
Самтредія
Самтредія (Грузія)
Самтредія. Карта розташування: Імереті
Самтредія
Самтредія
Самтредія (Імереті)

CMNS: Самтредія на Вікісховищі

Самтредія (груз. სამტრედია) — місто на заході Грузії. Розташоване на Колхідській низовині, за 27 км на захід від Кутаїсі. Клімат субтропічний, м'який, вологий. Неподалік від міста річка Цхенісцкхалі впадає в ріку Ріоні

Важливий залізничний центр Південного Кавказу (колії на Тбілісі, Батумі, Сухумі). За 10 км на північ від Самтредія знаходиться міжнародний аеропорт Копітнарі.

З півночі до міста примикає селище Кулаші.

Історія

З історії міста Самтредія, (1870 — 1917 роки).

Аміран Сулаберідзе, Тамріко Вашакідзе

Після проведення в Російській імперії реформи 1861 року, внаслідок розвитку ринкових, капіталістичних відносин взагалі, та у зв'язку із будівництвом залізничних доріг у Грузії виникло чимало торгівельно-промислових населених пунктів та міст історія яких є предметом спеціального дослідження. В контексті вивчення цього питання ми зробили спробу, спираючись на наявні в нас історичні матеріали, дослідити питання про виникнення та початковий етап розвитку міста Самтредії (Західна Грузія, регіон Імеретія).

При вивченні даного питання ми спиралися в першу чергу на неоприлюднені архівні матеріали, а також на матеріали періодичних видань минулого та позаминулого століть. З середини XIX століття, особливо після селянської реформи 1864 року, Грузія стала на шлях капіталістичного розвитку. Селянська реформа 1864 року представляла з себе соціально-економічний та політичний акт, підґрунтя якого, у певній мірі, було підготоване передреформеним економічним розвитком держави. Зручні та широкі як для того часу дороги, що зв'язували Грузію із Росією та іноземними країнами, значно сприяли розвитку місцевого торгівельно-промислового капіталу. Торговельний капітал в історії розвитку Грузії у XIX столітті, займає важливе місце. Саме він, значною мірою, підготував умови на базисі яких розпочався розвиток нових виробничих можливостей. Заходи російського уряду, що відображали інтереси великого капіталу, були спрямовані в першу чергу на те, аби мати у Грузії та взагалі в регіонах Південного Кавказу ринок для збуту товарів та джерела сировини. Наявність у Грузії значної сировинної бази ставило за необхідність будівництво тут заводів та фабрик.

Освоєння природних багатств Південного Кавказу та їх подальша експлуатація вимагало будівництва тут великої кількості залізничних магістралей, що до того ж мало ще велике стратегічне значення. Перша залізниця була прокладена у Грузії між містами Поті та Тбілісі. 14 серпня 1871 року розпочатий рух потягів між Поті та Зестафоні, а у другій половині 1872 року гілка Поті — Тбілісі повністю увійшла до експлуатації. У 1883 році до Потійсько — Тбіліської залізниці була приєднана Батумська гілка від Самтредії, а у травні того ж року залізничне сполучення з'єднало Тбілісі та Баку. Будівництво залізниць та розширення транзитних шляхів мали для Грузії велике економічне значення. У зв'язку з цим збільшились обсяги видобутку нафти, чиатурського марганцю та ткібульського кам'яного вугілля. Таким чином у Грузії розвивається промисловість, розширюється залізнична мережа, зростає торгівля. В наслідок цього відбувається стрімкий розвиток міст, значно зростає їх населення, з'являються нові міста та селища міського типу, що стає характерною ознакою соціально-економічного життя Грузії у другій половині XIX століття. Будівництво залізничних доріг та депо, що їх обслуговують, у другій половині XIX сторіччя спричинило виникнення у Західній Грузії низки великих населених пунктів, типовим прикладом чого можна вважати сучасне місто Самтредія. Будівництво залізниці, облаштування залізничних депо, а також подальший розвиток торгівлі та промисловості обумовили концентрацію на кордонах Кутаїського, Сенакського та Озургетського уїздів значної кількості робочої сили. Внаслідок чого утворилося торговельне — промислове селище міського типу Самтредія, на місті стародавнього та маловідомого села Санавардо, що поступово набувало ознак міста. Санавардо (груз. «місце відпочинку, прогулянок», «наварді» — «стрибки», «кінні і піші прогулянки») було відоме своїми садами. «У Санавардо багато невеликих лісів у вигляді гаїв з волоських горіхів, оповитих з виноградної лози, шовковиць, фіги, гранатових, персикових дерев, яблунь, груш, слив, айви та каштанів. Ніде інше я не зустрів такої кількості фруктових дерев і в такому природному змішанні, як тут» — писав в 1771 р. німецький дослідник, що працював у Петербурзькій Академії наук Йоганн Антон Гюльденштедт.

Самтредія грузинською означає «три голуби». «Самі» — три, «мтреді» — голубі. В місцевих грузинів — імеретинців існує легенда про заснування Самтредії. Подейкують що імеретинський цар Соломон II полював у цих місцях, і під час полювання підстрелив трьох голубів. Оскільки цифра «три» у християнський релігії має велике значення, цар сприйняв це як добрий знак та розпорядився заснувати на цьому місці маєток, який так і назвав «самі мтреді». За іншою версією цар розпорядився встановити на місці полювання хрест, біля якого згодом і був збудований маєток. У другій половині 1857 року «Російське Товариство Судноплавства та Торгівлі», (РТСТ) взяло на себе організацію судноплавства річкою Ріоні. З 1858 року розпочатий регулярний рух суден від Поті до Орпірі. У 1860 році РТСТ передає цю справу до відання підприємця Новосєльского, який займався цим до 1868 року, після чого РТСТ знов взяло справу організації судноплавства річкою Ріоні до своїх рук. Втім після проведення залізничного сполучення між Поті та Тбілісі судноплавство на річці Ріоні поступово втратило своє економічно-торгівельне значення, та згодом припинилось повністю. У 60-70-ті роки XIX століття містечко Орпірі стає важливим центром річкового та суходільного транспорту в Західній Грузії.

Втім, після проведення у 1870 році залізничної гілки Батумі — Самтредія, Орпірі, як торгівельний центр швидко втрачає своє значення. Селище знелюдніло, його будівлі та споруди почали руйнуватись, а місцевий ринок був ліквідований. Орпірі вже не міг задовольняти потреб тогочасної економіки, проте його конкурент — селище міського типу Самтредія — після проведення там залізничних магістралей швидко прогресував: орпірські купці змушені були переносити свою діяльність до Самтредії та об'єднуватись там із самтредськими торговцями. Селище Самтредія, як торговельно-промисловий пункт, почав розвиватись в тому місті, де була прокладена залізнична гілка і де економічні та технічні умови потребували облаштування залізничних станцій та депо. Селище Самтредія, закладене у 1870 році внаслідок свого вдалого розташування перетворилося на важливий торгівельний центр Кутаїської губернії та місце збуту сільськогосподарчої продукції. До проведення залізничної гілки Самтредія займала невеличку територію у 364 десятини, згодом до нього відійшли землі селян села Кулаши, державних селян села Самтредії, власні землі князів Мікєладзе та землі прилеглі до залізничної станції та її спорудам. Територія де виникла залізнична станція Самтредія була заболочена та важко доступна, але з 1870 року після проведення залізничної магістралі ці землі набувають зовсім іншого вигляду.

У Центральному історичному архіві Грузії є журнал казенної платні, укладений 26 квітня 1882 року, черговою ревізією. Цей документ дає повне уявлення про тогочасний соціальний склад мешканців Самтредії та про перспективи його майбутнього розвитку. Згідно з журналом можна зробити висновок, що в Самтредії у стислі терміни було засновано багато торговельних закладів та майстерень. Там мешкали і заможні купці, з яких 10 осіб мали свідоцтва другої гільдії. У 1882 році 25 торгових закладів було відкрито у приватних будинках; 18 з них знаходилися під управлінням господарів будинків, які зазвичай робили справу за допомогою одного або двох найманих працівників. Майстрове виробництво у Самтредії було достатньо розгалужено. Майстровий відкривав майстерню з дозволу відповідних органів влади або у своєму будинку, або у спеціально облаштованому приміщенні. У першому випадку майстровий зберігав більш-менш тісний зв'язок із сільським господарством оскільки торгівля та ремесло були для нього другорядною справою. У подальшому, з розвитком ринкових відносин та збільшенням і розширенням міста ремесло ставало для майстра основною формою професійної діяльності. Побудова Батумсько — Самтредської залізниці, у 1883 році, призвело до розширення Самтредського залізничного вузла та депо, що у свою чергу спричинило швидкий стрибок у розвитку місцевої промисловості та визначило потребу у додатковій робочій силі. У Центральному історичному архіві Грузії зберігається поіменний список тих працівників та службовців, що з 1 січня 1888 року до вересня 1890 року працювали у Самтредському залізничному депо. У архіві наявні документи про їх кількісний склад, професійний фах, соціальне походження, національність, заробітну платню та умови життя і побуту. Для ознайомлення з економічним життям селища міського типу Самтредії у 1890-ті роки радимо також скористатися матеріалами що містяться у статистичному звіті Кутаїської губернської управи. Знайти цей звіт також можна у Центральному історичному архіві Грузії. У 1896 році всього в Самтредії було 413 торгівельно-промислових будівель. З них: дрібних крамниць — 147, духанів — 50, бакалійних — 15, мануфактурних — 24, ковалень — 18, перукарень — 5, швейних майстерень — 19, чоботарень — 21, станцій для перевізників — 18, пекарень — 20, шорних та сідельних майстерень — 7, складів для зберігання вина — 13, складів для зберігання кукурудзи — 51, нафтових сховищ — 2, заводів мистецтв, мінеральних вод — 2, цегляний завод — 1. Торгівельний оборот селища міського типу Самтредія в ті часи досягав 1,5 мільйони карбованців на рік. У Центральному історичному архіві Грузії містяться відомості про кількість осіб, зайнятих у Самтредських торгівельно-промислових закладах; окрім працівників та службовців залізничної станції та депо їх кількість сягала понад 1220 осіб. У 1889 році в Самтредії було засновано ярмарку, що відбувалась раз на тиждень, щоп'ятниці. З цього часу до Самтредської ярмарки збиралося багато люду.

Розвиток торгівлі та промисловості у Грузії після реформи 1861 року, їх зв'язок із зовнішніми ринками прискорили та дали серйозного поштовху розвитку технічних культур в окремих районах. У Кутаїській губернії серед технічних культур перше місце займало шовківництво. У Центральному історичному архіві Грузії є матеріали щодо заходів, які втілювались у життя з метою розвитку шовківництва. Ці заходи були розпочаті ще у 80-ті роки XIX століття як в цілому у Грузії так і конкретно в Кутаїській губернії. Є характеристика діяльності Товариства сприяння розвитку шовківництва у Хонському районі Кутаїської губернії в якій, до речі, розлого описане заснування у селищі міського типу Самтредія на початку 1890 року Московською торговельною фірмою «О.Ільїн і Ко» шовкомотальної фабрики, яка розпочала виробництво навесні 1902 року. Прибуток селища міського типу Самтредія у 1899 році становив 3.685 карбованців, а в 1907 році 7.742 карбованці, що на 4057 карбованців більше. В 1899 році видатки міста склали 3700 карбованців, а в 1907 році 7490 карбованців тобто видатки за цей час зросли на 3790 карбованців. Також зазначимо, що у випадку надання селищу міського типу Самтредія статусу міста, його очікуваний прибуток за час з 1899 року до 1907 року зріс би удвічі. За описом 1893 року корінні мешканці Самтредія становили 370 дворів. З них селяни — власники та платники −266 дворів, державні селяни — 104 двори. Окрім того, за описом того ж року, у Самтредія тимчасово перебували 1028 осіб чоловічої та жіночої статі. В описі також зазначено, що 160 дворів, які вважають себе мешканцями села Кулаши, водночас були приписані до селища міського типу Самтредія. Також в описі згадуються 92 двори мешканці яких прибули до Самтредія з інших населених пунктів. Ця категорія населення Самтредія займалася переважним чином торгівельно-промисловою діяльністю. Так наприклад у архівах згадується як мешканець Озургетського уїзду Костянтин Вачеішвілі та мешканець Хонського товариства Віссаріон Какабадзе поблизу залізничної станції Самтредія збудували кам'яну двоповерхову будівлю, в якій вони у 1898 — 1899 роках утримували готель «Лондон». На облаштування готелю була витрачена значна сума коштів. Мешканці Озургетського уїзду брати Йордан, Спірідон та Ясон Сіхарулідзе мали у Самтредія кам'яні будівлі та займалися торгівлею. До складу вищезгаданих 92 дворів входили головним чином торговці. Це були переселенці з наступних місць: з Санавардо (Ілорське товариство) — 4 двори, з Абаши (Сенакський уїзд) — 1 двір, з Опеті (Мухакруйське товариство) — 2 двори, з Ецері (Ецерське товариство) — 5 дворів, з Сапаічао (Сапаічаоське товариство) — 1 двір, з Мухакруа (Мухакруйське товариство) — 1 двір, з Чогнарі (Чогнарське товариство) — 1 двір, з Ілорі (Ілорське товариство) — 10 дворів, з Кутаїсі — 2 двори, з Хоні (Хонське товариство) — 8 дворів, з Кухі — 8 дворів, з Озургеті — 6 дворів, з Шоропані — 2 двори, з Іанеті — 1 двір, з Тобаніері — 3 двори, з Квітірі (Кутаїський уїзд) — 4 двори, з Сенакі — 9 дворів, з Чагані — 3 двори, з Сачілао (Сенакський уїзд) — 4 двори. Так мешканці вищезазначених товариств поступово переселялись до Самтредія, де на протязі певного часу деякі з них вважалися такими, що перебувають тимчасово.

В 1905 році населення Самтредія складалося з 510 дворів та 9 тисяч душ. За свідченнями 1907 року населення Самтредія складалося з 8989 душ, не враховуючи залізничників. Соціальний склад населення Самтредія розподілявся таким чином: князів та дворян — 120 осіб, осіб духовного чину — 132, селян — 8736 осіб. Зазначимо, що селяни Самтредія займалися не лише сільськогосподарчим виробництвом, але й торговельно-промисловою діяльністю. За віросповіданням населення Самтредія розподілялось таким чином: православних — 8809, католиків — 110, вірмено -григоріан — 40, євреїв — 15, мусульман — 14. Щорічний приріст населення за останні три роки перед початком першої світової війни становив 319 душ. Після закінчення першої світової війни та початку відомих революційних подій заселення Самтредія збільшилось. За даними міської управи осіб, що оселилися у центрі міста Самтредія було удвічі більше аніж корінних мешканців. В 1917 році загальне населення Самтредія становило 10800 душ, а у 1919 році 12000 душ. Міський ярмарок Самтредія пов'язував місто з навколишнім сільським населенням. Цим пояснюється та обставина, що заснування у Самтредія, в 1889 році, щотижневої ярмарки було схвально сприйняте не лише місцевим населенням, але й мешканцями навколишніх та віддалених сел. Для мешканців сусідніх сіл Самтредія мав дуже велике значення, адже тут вони купували товари необхідні для господарчих потреб і тут продавали привезені ними продукти харчування та інше. Самтредія, як торговельно-промисловий центр притягував до себе купців з інших міст та уїздів Грузії та Росії. Багато хто з них купували у Самтредія місцеві товари та вивозили їх в міста середньої Росії і за кордон. Самтредський ринок представляв з себе значну торговельну базу. Задля ілюстрації цього наведемо матеріали, що свідчать в якій кількості було вивезено товарів з Самтредської дільниці в 1911 році. Так, наприклад, було вивезено (розрахунок у пудах): кукурудзи — 595843, лаврового листя — 5814, коконів — 33333, горіхового дерева — 57828, японського лобіо — 25094, яєць — 25614, грузинського лобіо — 6012, лісового матеріалу — 310858, вати — 12822, грецького горіху — 14010, дрібного горіху — 26495, різних фруктів — 70892, яловичини — 7656, убійної домашньої худоби — 43226, інших продуктів — 152330. В 1890 — ому році вперше було підняте та розглянуте питання про надання селищу Самтредія статусу міста.

Нове положення від 1870 року про організацію управління містами було втілено у життя в Тбілісі у 1874 році. Наприкінці 1870 — тих та початку 1890 — тих роках реформа міського управління була проведена у Кутаїсі, Батумі, Сухумі, Поті та Озургеті. Проведення реформи в цих містах дало поштовх для реформування системи влади в інших містах Грузії. Вимога щодо надання селищу міського типу Самтредія статусу міста мала на меті отримання усіх прав та преференцій, які надавала містам реформа міського управління від 1870 року. Од же 10 січня 1890 року було підняте питання про надання Самтредія статусу міста. 8 лютого того ж року на загальних зборах мешканців міста Самтредія, в тому числі проживаючих там купців був внесений відповідний проект постанови. Через три роки — 10 жовтня 1893 року знов відбулись загальні збори мешканців селища Самтредія з тією ж вимогою — надання селищу статусу міста. Збори знов ухвалили постанову про клопотання перед вищестоящими органами щодо надання селищу міського типу Самтредія статусу міста. З представників 370 дворів, що складали кількість постійного населення постанову про клопотання підписали 273 глави родин. Проект надання Самтредія статусу міста передбачав включення в межи міста і низки навколишніх сіл. Однак мешканці цих сіл — державні селяни, — в цьому питанні зайняли особливу позицію. Ці селяни мали землі, що знаходились у підпорядкуванні державної установи, од же без згоди цієї установи неможна було робити ніяких кроків щодо цих земель. З 104 селянських дворів, яких планували залучити у межі міста проти такого кроку висловилось 80 дворів. Таку свою позицію селяни пояснювали тим, що землеробство є головним джерелом їх життя та прибутку, тому вони погодяться на включення їх земель у межі міста лише в тому випадку коли їм буде надане право викупу (тобто приватизації) цих земель, що заборонялось тодішніми законами. В додаток до цього правління місцевої залізниці з невідомих причин також негативно поставилось до планів надання селищу Самтредія статусу міста, що суттєво загальмувало відповідний процес. В наслідок цього справа надання Самтредія статусу міста затягнулась на довгі 27 років. Вимога надання Самтредія статусу міста обґрунтовувалась тим, що після проведення залізничних магістралей селище швидко зростало і його населення поступово втрачало свій сільський характер та активно долучалося до торгівлі та промисловості. Дійсно, наприкінці XIX — початку XX сторіч Самтредія вже представляло з себе утворене внаслідок розвитку капіталістичних відносин місто і тут питання стояло лише в його офіційному визнанні. Селище Самтредія у пореформений період стає потужним торгівельно-промисловим центром Кутаїської губернії що і вносило до черги денної питання про визнання його містом. Втім бюрократична система царської влади в Російській імперії значно гальмувала цей процес, тому питання про визнання Самтредія містом було вирішено вже після лютневої, буржуазно-демократичної революції 1917 року, та здобуття Грузією національної незалежності.

Відомі мешканці

В Самтредія народились відомий грузинский футболіст Каха Каладзе, політичний діяч Пантелеймон Гіоргадзе, журналіст, редактор Голембіовський Ігор Несторович,видатний хирург Джанелідзе Іустин Івліванович,оперний співак та кіноактер Бато Кравеїшвілі.

В селі Багдаді, що неподалік від Самтредія, народився видатний поет Маяковський Володимир Володимирович.

За низкою тверджень, в Самтредія мешкала найстарша людина сучасності Ніно Стуруа. Вона померла у червні 2002 року, не доживши 10 днів до свого 120-ліття.[2] [3].

Примітки