Святогірський державний історико-архітектурний заповідник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святогірський державний історико-архітектурний заповідник
49°01′45″ пн. ш. 37°34′24″ сх. д. / 49.02933055558377617° пн. ш. 37.57337777780577426° сх. д. / 49.02933055558377617; 37.57337777780577426Координати: 49°01′45″ пн. ш. 37°34′24″ сх. д. / 49.02933055558377617° пн. ш. 37.57337777780577426° сх. д. / 49.02933055558377617; 37.57337777780577426
Розташування: Україна Україна, Донецька область, Святогірськ, вул. Зарічна 3
Заснований: 1980
Веб-сторінка: sgiaz.uamuseum.com
Країна Flag of Ukraine.svg Україна

Святогірський державний історико-архітектурний заповідник (СДІАЗ) — комплекс пам'яток історії та культури XVII-XX ст.

Розташування[ред. | ред. код]

Розташований біля підніжжя крейдяних (Святих гір), на правому березі річки Сіверський Донець (біля міста Святогірськ, Донецька область, Україна)

Створений в 1980 р. постановою уряду України.

Склад заповідника[ред. | ред. код]

Основою заповідника є комплекс пам'яток історії та культури XVII-XIX ст. Святогірської Свято-Успенської Лаври, пам'ятки монументального мистецтва — пам'ятник Артему (Сергєєву Ф. А.) 1927 року скульптора І. П. Кавалерідзе, Меморіальний комплекс періоду німецько-радянської війни на горі Артема, пам'ятник на могилі лейтенанта В. М. Камишева (Дуб Камишева).

Загальна панорама на комплекс пам'ятників Святогірського заповідника. Погляд з півночі

Вже на поч. XVII ст. існував православний Успенський монастир в печерах крейдяної скелі, який об‘єднував біля кілометра підземних лабіринтів, печерні храми, келії, трапезну та ніші для поховання ченців. Справжньою перлиною заповідника є Миколаївська церква XVII ст. — унікальна цегляна споруда з крейдяним вівтарем, яка відтворює в камені традиції дерев‘яної народної архітектури і засвідчує неперевершеність українського бароко в часи його найвищого розквіту. Всього до комплексу пам‘ятників історії та культури заповідника входять 30 об‘єктів: Успенський собор, Покровська церква, Андріївська каплиця на крейдяній скелі, Печерник, Башти огорожі, Кирило-Мефодіївські сходи, Будинок настоятеля, меморіальна зона поховань відомих родин XIX ст.: Голіциних, Куракіних, Платових, Іловайських та ін. Більша частина цих унікальних пам‘ятників архітектури зараз відреставрована і входить до національного культурного надбання України.

В 2004 р. були досліджені залишки садиби XIX ст. Потьомкіних (передані до складу заповідника).

На території заповідника діють музейні виставки, які суттєво доповнюють відомості про історичне минуле Святих Гір.

Обкладинки книги Герберштейна де є перша письмова згадка про Святі Гори
Загальний вид на комплекс пам'ятників Святогірського заповідника. Вид із заходу
Загальний вид на комплекс пам'ятників Святогірського заповідника. Погляд з гори Артема

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Початковий період формування монастирського комплексу припадає на час заселення «дикого поля» козацтвом і створення перших сторож Російською імперією, на прикордонних з Кримським ханством територіях наприкінці XV — поч. XVI ст.

Перші історичні відомості про Святі Гори датуються 1526 роком, коли німецький дипломат С. Герберштейн, а потім літописи від 1541 і 1555 років згадують про наявність переправи через Донець і сторожового пункту біля Святих Гір. В першій чверті XVII ст. вже існував православний монастир у Святих Горах, іменований в документах — Святогірська пустинь Пречистої Богородиці. Як і п'ять сторіч тому, зупиняє на собі погляд білий крейдяний стрімчак, всередині якого збереглися печерні храми, келії, усипальні, лабіринти ходів. Загальна довжина збережених печерних споруд досягає 900 м, а обсяг 2,5 тис. м.

Композиційно-планувальна структура печер свідчить про існування тут колись обителі гуртожиткового типу з кількістю ченців до 20 осіб. Перший відомий документ про Святогірську пустинь датується 1620 роком, коли ігумен Єфрем з 12 ченцями отримали жалувану грамоту від царя Михайла Федоровича на отримання грошей та хліба з казни.

Ймовірно до цього ж періоду відносяться і інші печерні споруди в Святих Горах, келії ченців-пустельників, підземна церква, яка отримала в XIX в. ім'я преподобних Києво-Печерських ченців Антонія і Феодосія.

Справжньою перлиною заповідника є Миколаївська церква, створена невідомими майстрами на вершині крейдяної скелі наприкінці XVII в. Це унікальна цегляна споруда з крейдяним вівтарем відтворює в камені традиції дерев'яної народної архітектури в період найвищого розквіту українського бароко в архітектурі.

Будівництво монастирського комплексу біля підніжжя крейдяної скелі відноситься до початку XVIII століття, коли пожертвами ізюмського полковника Ф. Шидловського зводиться кам'яний Успенський собор та інші споруди обителі.

Розвиток архітектурного ансамблю в стилі українського бароко XVIII ст. було перервано закриттям монастиря в 1787 р. за Указом Катерини II про секуляризацію церковних земель. Майно обителі разом із земельними володіннями в 30 тис. гектар виявилися у володінні ясновельможного князя Григорія Потьомкіна-Таврійського.

Поновлення Успенського монастиря відбулося в 1844 році з ініціативи власників Святогірського маєтку А. М. і Т. Б. Потьомкіних.

Успенський собор та інші будівлі монастирського комплексу XVIII ст. не збереглися після кардинальної реконструкції Святогірського ансамблю в сер. ХIХ століття. У 1850 р. за проектом архітектора Тона Андрія Андрійовича зводиться Покровська церква з дзвіницею, в 1859—1868 рр. — новий Успенський собор в псевдовізантійському стилі (автор проекту, архітектор О. М. Горностаєв). До 50-х років ХIX ст. відносяться такі оригінальні споруди Святогірського архітектурного комплексу як Андріївська каплиця на крейдяній скелі, печерник з входами в печери, будинок настоятеля, казначейський корпус, Кирило-Мефодіївська драбина на вершину скелі з Миколаївською церквою, монастирська огорожа з вежами. В 2-ій пол. ХIX ст. завершується формування архітектурного ансамблю монастиря будівництвом готельного, господарського двору і келійних корпусів. Тоді ж біля входу до церкви пр. Антонія і Феодосія формується меморіальна зона поховань відомих князівських і дворянських родів ХIХ в. — Голіциних, Куракіних, Платових, Іловайських тощо.

Всього в ХIХ столітті було побудовано понад 40 будівель і споруд, які разом з пам'ятниками XVII ст. крейдяної скелі створили унікальний архітектурний ансамбль в ландшафті Святих Гір.

Надзвичайно гарна місцевість, легендарна історія, святі реліквії і чудотворні образи св. Миколи, Святогірської Божої Матері залучали в Святі Гори не тільки паломників, а й відомих діячів культури, письменників, поетів, художників, музикантів. У різний час тут бували і залишили нащадкам свою творчу спадщину Григорій Сковорода, Антон Чехов, Іван Бунін, Василь Немирович-Данченко, Федір Тютчев, Марина Цвєтаєва.

В музеях і приватних колекціях зберігаються Святогірські пейзажі Іллі Рєпіна, С. Василевського, О. Гине, Ю. Федерса, В. Зарубіна, М Ткаченко тощо.

Незважаючи на руйнівні процеси XX століття і закриття в 1922 році Святогірського монастиря, значна частина пам'яток історії та культури збереглася і реставрована в період 1980—2010 рр. Історія Святих Гір показана засобами музейної експозиції. На території заповідника діє історичний музей та виставкові зали.

Крім пам'ятників XVII-XIX ст. Святогірського монастиря до складу історико-архітектурного заповідника увійшли такі об'єкти культурної спадщини як пам'ятник Артему (1927 р. скульп. І. П. Кавалерідзе), Меморіал Великої Вітчизняної війни на горі Артема, пам'ятник-могила лейтенанта В. М. Камишева («Дуб Камишева»), руїни втраченої садиби XIX в. власників Святогірського маєтку Потьомкіних.

Великі панорами заповідника[ред. | ред. код]

Велика панорама Святогірського заповідника
Велика панорама споруд Святогірської лаври на території заповідника.

Адреса[ред. | ред. код]

Адреса заповідника: 84130, Україна, Донецька область, м. Святогірськ, вул. Зарічна 3.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]