Секуляризм
Секуляри́зм (від лат. saecularis — світський) — відвернення від релігії як такої в суспільстві, родині, політиці тощо.[1] Принцип світськості.[2] Зменшення ролі релігії у політичному, соціальному та особистому житті.
Секуляризм не слід плутати із атеїзмом, агностицизмом та індиферентизмом. Процес секуляризму часто називають секуляризацією.
Причина виникнення секуляризму[ред. | ред. код]
Вважається, що «наукове пояснення феноменів, які колись приписувалися надприродним силам» та «усунення впливу організованої релігії з таких сфер людської діяльності, як медицина, освіта та мистецтво», дало поштовх до секуляризму.[3] Окрім того, побутує думка, що кінцевим поштовхом до стрімкого зростання світськості стали самі церкви загальновизнаного християнства. У XIX сторіччі релігійні вчені християнства виступили з формою наукової, або історичної критики Біблії, котра більшою мірою зруйнувала віру в неї як в Боже Слово до людей. Церкви, зокрема Римо-католицька церква, прийняли теорію еволюції.[4] Деякі латиноамериканські теологи розвинули теологію визволення, змішуючи католицизм з революційним марксизмом.
Секуляризм у наш час[ред. | ред. код]
Сплеск ісламського фундаменталізму в мусульманському світі і його протидія західному суспільству спонукає дедалі більшу кількість демократичних устроїв відвертатись від релігії. Наприклад, Франція стала однією з країн, що звернулась до «своєї спадщини секуляризму» і заборонила в публічних школах носити релігійні символи, як, скажімо, великого розміру християнські хрести, єврейські ярмулки та мусульманські хустки. За даними статистики, у Великій Британії «у XIX сторіччі майже всі подружні пари брали церковний шлюб», однак 1971 року у церкві вінчалось лише 60 % молодят, а в 2000 році — всього 31 %.[5] «По всій Німеччині церкви вимушені закриватися, оскільки їх майже ніхто не відвідує». За припущеннями, до 2020 року 72 % населення не належатиме до жодної релігії.
