Серафим (Голубятніков)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:50, 3 травня 2019, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 2; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta14))
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Серафим (Голубятніков)
Serafim Golubyatnikov.jpg
Єпископ Серафим (Голубятніков)
Єкатеринбурзький і Ірбітський.
20 березня 1914 — 1917
Церква: РПЦ
Єпископ Подільський і Брацлавський
15 лютого 1908 — 20 березня 1914
Церква: РПЦ
Попередник: Парфеній (Левицький)
Наступник: Митрофан (Афонський)
Єпископ Можайський, вікарій Московської єпархії
13 грудня 1904 — 15 лютого 1908
Церква: РПЦ
 
Ім'я при народженні: Голубятніков Сергій Георгійович
Народження: 1856
Задонський повіт, Воронезька губернія
Смерть: 1921(1921)
м.Москва
Чернецтво: 9 жовтня 1899
Єп. хіротонія: 2 січня 1905


Єпископ Серафим (в миру Сергій Георгійович Голубятніков; 1856, Задонський повіт, Воронезька губернія - 1921) - український релігійний діяч доби Російської імперії (1908-1914). Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої), єпископ Подільський і Брацлавський РПЦ. Також педагог в Слобідській Україні.

Жертва російського большевизму.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1856 році в Задонському повіті Воронезької єпархії в сім'ї священика.

Коли йому виповнилося дев'ять років, батько вирішив віддати сина в училище, але через малий зріст і слабке здоров'я Сергій Голубятніков був прийнятий в училище лише через два роки, в 1867 році.

Після закінчення училища поступив у Воронезьку духовну семінарію.

Несподівано помер його батько, залишивши велике сімейство абсолютно без коштів, через що Сергій не зміг продовжити освіту на медичному факультеті.Він залишився не лише без батька, а й без мудрого керівника і порадника.

У 1879 році закінчив духовну семінарію і призначений вчителем Новосетінського народного училища Острогозького повіту Воронезької губернії.

З 1880 року в Большинському народному училищі Області Війська Донського.

З 26 вересня 1880 року - псаломщик Большинської Різдва Христового церкви.

2 серпня 1881 висвячений на священика до Миколаївської церкви селища Балабінського Донської області. Через чотири роки призначений настоятелем храму на Турівський хутір.

У 1890 році овдовів. Важко переживав смерть дружини.

У 1895 році він вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1899 році зі ступенем кандидата богослов'я за твір «Церковні собори у справі виправлення богослужбових книг і обрядів при Патріархові Никоні».

9 жовтня 1899 пострижений у чернецтво з ім'ям Серафим і 25 жовтня призначений скарбником Чудова монастиря.

З 11 травня 1900 року був настоятелем Московського Високо-Петровського монастиря і спостерігачем за школами в сані архімандрита.

13 грудня 1904 призначений і 2 січня 1905 року в Успенському соборі в міста Москви хіротонізований на єпископа Можайського, четвертого вікарія Московської єпархії. Чин хіротонії здійснювали: митрополит Московський Володимир (Богоявленський), єпископ Волоколамський Євдоким (Мещерський), єпископ Серпуховський Никон, єпископ Балахнінський Ісидор і єпископ Натанаїл, керуючий Спасо-Андронієвський монастирем.

З 9 липня 1906 року - третій вікарій і настоятель Звенигородського Саввіно-Сторожевського монастиря.

У Москві став учасником монархічного руху, підтримував діяльність, спрямовану на боротьбу з революцією.

З 15 лютого 1908 року - єпископ Подільський і Брацлавський.

У 1911 році організував масове паломництво до Почаївської Лаври, в якому взяло участь 20 000 чоловік і йшов разом з народом 200 верст на поклоніння «цілющій стопі Її».

З 20 березня 1914 року - єпископ Єкатеринбурзький і Ірбітський.

2 березня 1917 виголосив в Богоявленському кафедральному соборі проповідь, в якій засудив чутки про зречення Миколи II і запропонував не визнавати ніякого іншого уряду. У промові єпископа Серафима, зокрема, говорилося: «Купка бунтарів окаянних знахабніла до того, що наважилася зазіхнути на священні права помазаника Божого, нашого царя-батюшку. <...> Помремо ж за царя! ».

10 травня 1917 за свої монархічні переконання і засудження лютневої революції єпархіальним з'їздом духовенства був вигнаний з єпархії. На вимогу Тимчасового уряду посаджений під домашній арешт, тимчасово керуючим єпархією був призначений вікарний єпископ Серафим (Александров).

У травні 1917 року звільнений на спокій з призначенням місцеперебування в Московському Новоспаському монастирі.

Новоспаський монастир був перероблений більшовиками в катівню на початку січня 1918 року, причому першим в'язнем його став настоятель закритого монастиря - єпископ Серафим. Очевидно там він і загинув у 1921 році.

Посилання[ред. | ред. код]