Симонов Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симонов Михайло Петрович
Народився 19 жовтня 1929(1929-10-19)
Ростов-на-Дону, Російська СФРР, СРСР
Помер 4 березня 2011(2011-03-04)[1] (81 рік)
Москва, Росія
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Росія[2][3]
Flag of the Soviet Union.svg СРСР[4][5][6]
Діяльність авіакосмічний інженер, інженер, політик
Alma mater Південно-Російський державний політехнічний університет (НПІ) імені М. І. Платова
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
Герой Російської Федерації
орден Трудового Червоного Прапора ювілейна медаль «300 років Російському флоту» медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»
Ленінська премія Державна премія СРСР

Михайло Петрович Симонов (19 жовтня 1929, Ростов-на-Дону — 4 березня 2011, Москва) — радянський і російський авіаконструктор, генеральний конструктор «ДКБ Сухого» з 1983. Працюючи в ОКБ, брав участь у створенні бомбардувальника Су-24, штурмовика Су-25, керував будівництвом спортивних літаків марки «Су», але найбільше відомий як один з головних конструкторів винищувача Су-27 і деяких його модифікацій.

Біографія

Михайло Симонов народився 19 жовтня 1929 в Ростові-на-Дону. Батьки, Симонова (Погребнова) Віра Михайлівна і Симонов Петро Васильович, після закінчення Ростовського університету в 1933 переїхали в підмосковний селище Биково для навчання батька в аспірантурі МДУ. Новий будинок Симоновим містився за декілька кілометрів від Биковського аеродрому і можна було спостерігати як злітають і сідають літаки.

В Алма-Аті, куди батька розподілили після навчання, Михайло займався в авіамодельному гуртку, де побудував перші моделі планерів, до рук вперше потрапили журнали «Техника — молодежи», «Самолет». І саме тут вперше проявився потяг до авіації.

Почалася Німецько-радянська війна. У званні лейтенанта Петро Симонов відправився на фронт. Під час Сталінградської битви він загинув.

Після війни осиротіла родина переїжджає в Каменськ-Шахтинський Ростовської області, де жили мамині батьки. Там Михайло закінчує середню школу.

Михайло не міг залишити хвору маму і тому замість Московського авіаційного інституту (МАІ) вступив у ближчий Новочеркаський політехнічний інститут. Спеціальність була далека від авіації — «проектування і експлуатація автомобілів». До третього курсу став Сталінським стипендіатом, активно займався велосипедним спортом.

Під час навчання послав свої документи в МАІ, отримав відмову, після чого вибір припав на Казанський авіаційний інститут (КАІ), куди і був зарахований на 4 курс. У 1953 при КАІ створили спочатку планерний гурток, а потім, в 1956, перетворили його у Студентське конструкторське бюро (СКБ). Основним організатором і розробником став недавній випускник КАІ Михайло Симонов.

На базі СКБ був створений перший в країні ОКБ спортивної авіації, де Михайло був головним конструктором і одночасно інструктором і льотчиком-буксировщиком авіаспортклубу. В ОКБ спортивної авіації під керівництвом Симонова були створені перші в СРСР суцільнометалеві рекордні планери КАІ-11, КАІ-12, КАІ-14, КАІ-17, КАІ-19.

У 1969 був переведений з Казані до Москви, призначений заступником головного конструктора у Долгопрудненському КБ автоматики. Через дев'ять місяців переведений на роботу в Ухтомську філії Московського машинобудівного заводу під керівництвом Роберта Бартіні.

Ще через кілька місяців Симонов був призначений на посаду заступника головного конструктора в ДКБ Сухого з завданням завершити доведення фронтового бомбардувальника Су-24. Перебуваючи на цій посаді, з 1970 по 1979 він керував льотними випробуваннями та доведенням фронтового бомбардувальника Су-24, штурмовика Су-25, з 1976 по 1979 був головним конструктором винищувача-перехоплювача Су-27.

У 1979—1983 працював заступником міністра авіаційної промисловості.

З 1983 Михайло Симонов генеральний конструктор «ДКБ Сухого», під його керівництвом створені різні модифікації Су-27. Після «перебудови», коли фінансування з боку держави зменшилася, став ініціатором часткового переведення роботи ОКБ на «комерційні рейки». Спочатку позабюджетні кошти з'явилися за рахунок продажу за кордон спортивних «акробатичних» літаків. Потім, після розпаду Радянського Союзу і різкого скорочення держоборонзамовлення та фінансування, за кордон (Індія, Індонезія, Малайзія, Китай та інші країни) стали поставлятися і бойові літаки.

Помер 4 березня 2011 внаслідок важкої хвороби. [2]

Нагороди та звання

  • Герой Російської Федерації (1999)
  • Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора
  • золота медаль ім. В. Г. Шухова
  • Лауреат Ленінської (1974) і двох Державних премій СРСР (за літаки Су-26 і Су-27)
  • Доктор технічних наук, професор Московського авіаційного інституту, дійсний член Міжнародної та Російської інженерних академій, Російської академії авіації та повітроплавання

Посилання

  • http://www.lenta.ru/news/2011/03/04/simonov/
  • http://www.thehindu.com/news/international/russias-top-aircraft-designer-simonov-dies-at-81/article1509580.ece
  • http://www.telegraph.co.uk/sponsored/rbth/6453948/Russia-Now-Interview-with-Mikhail-Simonov-the-inventor-of-the-Sukhoi-jet-fighters.html
  • http://www.thetimes.co.uk/tto/opinion/obituaries/article2946010.ece
  • http://www.independent.co.uk/news/obituaries/mikhail-simonov-aircraft-designer-whose-su27-is-regarded-as-the-best-jet-fighter-of-the-20th-century-2240870.html
  • http://www.nytimes.com/2011/03/05/world/europe/05simonov.html