Відмінності між версіями «Сингармонізм»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Сингармоні́зм''' (від {{lang-el|συν}} (syn) «разом» та {{lang-el|ἁρμονία}} (harmonía) «співзвучність»), '''гармонія голосних''' — [[Морфологія (лінгвістика)|морфологічне]] й [[фонетика|фонетичне]] явище, процес [[уподібнення]] (асиміляції) [[голосний|голосних]] звуків [[афікс]]ів голосним звукам [[Корінь (мовознавство)|кореня]] того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: ''барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук''.<ref>{{СЛТ}} — С. 248—249.</ref>
 
'''Сингармоні́зм''' (від {{lang-el|συν}} (syn) «разом» та {{lang-el|ἁρμονία}} (harmonía) «співзвучність»), '''гармонія голосних''' — [[Морфологія (лінгвістика)|морфологічне]] й [[фонетика|фонетичне]] явище, процес [[уподібнення]] (асиміляції) [[голосний|голосних]] звуків [[афікс]]ів голосним звукам [[Корінь (мовознавство)|кореня]] того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: ''барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук''.<ref>{{СЛТ}} — С. 248—249.</ref>
   
У широкому значенні сингармонізм — це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками на рівні склада (''складовий сингармонізм'') або слова (''гармонія голосних'' та ''приголосних'')<ref>{{ref-ru}} Гаджиева Н. З. [http://files.istorichka.ru/ftp/Periodika/Voprosy_Jazykoznanija/1977/1977_4.pdf Задачи и методы тюркской ареальной лингвистики]. // Вопросы языкознания. — 1975. — № 1. — С. 15.</ref>.
+
У широкому значенні сингармонізм — це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками на рівні склада (''складовий сингармонізм'') або слова (''гармонія голосних'' та ''приголосних'')<ref>{{ref-ru}} Гаджиева Н. З. [http://files.istorichka.ru/ftp/Periodika/Voprosy_Jazykoznanija/1977/1977_4.pdf Задачи и методы тюркской ареальной лингвистики] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131006222359/http://files.istorichka.ru/ftp/Periodika/Voprosy_Jazykoznanija/1977/1977_4.pdf |date=6 жовтень 2013 }}. // Вопросы языкознания. — 1975. — № 1. — С. 15.</ref>.
   
 
Відхилення від правил сингармонізму в англомовній літературі називають '''дисгармонією''' (''disharmony'').
 
Відхилення від правил сингармонізму в англомовній літературі називають '''дисгармонією''' (''disharmony'').
Рядок 52: Рядок 52:
   
 
[[Категорія:Тюркські мови]]
 
[[Категорія:Тюркські мови]]
[[Категорія:Угро-фінські мови]]
+
[[Категорія:Фіно-угорські мови]]
 
[[Категорія:Мовознавство]]
 
[[Категорія:Мовознавство]]
 
[[Категорія:Фонетика]]
 
[[Категорія:Фонетика]]

Поточна версія на 19:11, 24 серпня 2019

Сингармоні́зм (від грец. συν (syn) «разом» та грец. ἁρμονία (harmonía) «співзвучність»), гармонія голоснихморфологічне й фонетичне явище, процес уподібнення (асиміляції) голосних звуків афіксів голосним звукам кореня того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук.[1]

У широкому значенні сингармонізм — це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками на рівні склада (складовий сингармонізм) або слова (гармонія голосних та приголосних)[2].

Відхилення від правил сингармонізму в англомовній літературі називають дисгармонією (disharmony).

Гармонія голосних[ред. | ред. код]

Сингармонізм можна визначити як дистантну прогресивну асиміляцію голосними кореня голосних звуків афіксів, тобто уподібнення голосним звукам кореня голосних у афіксах, що ідуть за коренем, при цьому голосні в афіксі розділені з голосними кореня приголосними звуками.

Іноді замість терміну «корінь» у визначенні сингармонізму використовують термін «основа», Фуад Кязимов зазначає[3], що використовувати термін «основа» щодо коренів тюркських мов не є доцільним, оскільки термін «основа» без подальшого уточнення не є однозначним.[4]

Гармонія голосних — властивість здебільшого аглютинативних мовтюркських, фінно-угорських, монгольських, тунгусо-манчжурських, деяких африканських (наприклад, мови тангале[5] та мов банту).

Сингармонізм забезпечує єдність компонентів слова, сигналізує про його цілісність і окремість, діючи, за висловом Бодуена де Куртене, як «цементуючий засіб». У цій якості він співвідноситься з наголосом у флективних мовах (наприклад, у індоєвропейських).

Сингармонізм часто не поширюється на префікси та складні слова, у яких кожен компонент має власний сингармонічний рисунок.

Типи гармонії голосних[ред. | ред. код]

У мовах з сингармонізмом у структурі слова виділяється незалежний домінантний компонент (здебільшого корінь) та залежні компоненти (афікси). За фонологічними ознаками голосних розрізняють наступні типи сингармонізму:

  • тембровий сингармонізм[6] (палатальна гармонія[7]) — за ознакою ряда;
  • лабіальний сингармонізм[6] (губна/лабіальна гармонія[7]) — за ознакою огубленості;
  • компактнісний сингармонізм[6] — за ознакою піднесення.

В одному слові можуть бути наявними два типи сингармонізму.

Наприклад, показники спрямувального відмінку (до чого?) в угорській мові:

  • ablak-hoz «до вікна»
  • cipész-hez «до шевця»
  • küszöb-höz «до порогу»

У цих прикладах голосний показника відмінку -h*z узгоджується за огубленістю та за підняттям з голосним кореня.

Гармонія приголосних[ред. | ред. код]

Поняття сингармонізм може означати не лише гармонію голосних, а і гармонію приголосних. Таке явище властиве мовам Океанії та деяким індіанським мовам Північної Америки. Наприклад, мові навахо властива регресивна дистактна асиміляція приголосних префікса приголосними кореня, наприклад:

shibeezh ‘це зварено’: ssh (під впливом фінального zh)
sido ‘воно гаряче’

Одній мові можуть бути властиві обидва види сингармонізму, наприклад мові гереро (одній із банту-мов) властива як гармонія голосних, так і приголосних.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — К. : Вища школа, 1985. — 360 с. — С. 248—249.
  2. (рос.) Гаджиева Н. З. Задачи и методы тюркской ареальной лингвистики Архівовано 6 жовтень 2013 у Wayback Machine.. // Вопросы языкознания. — 1975. — № 1. — С. 15.
  3. Кязимов Фуад Принципы сингармонизма в азербайджанском языке // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. — М., 1954. — Т. XIII. Вып. 1. — С. 88—96. — С. 88.
  4. «Термін «непохідна основа» — громіздкий синонім терміну «корінь», а під «похідною основою» розуміють сполучення кореня із словотворчими афіксами, проте в тюркських мовах усі афікси, як у словозміні, так і в словотворі, підпорядковані тим самим нормам сингармонізму; ознака сингармонізму чітко розділяє слово, що має афікси, на дві частини — з незалежним звуковим складом — корінь, і с залежним — афікси; лише ці дві частини слова і мають бути протиставлювані з позиції сингармонізму.» (Ibidem).
  5. або тангле, одна із західночадських мов.
  6. а б в Виноградов В. А. Сингармонизм // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — С. 445.
  7. а б Гаркавець О. М. Сингармонізм / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Джерела[ред. | ред. код]

  • (рос.) Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990.
  • (рос.) Виноградов В. А. Сингармонизм / БСЭ. — 1969—1978.