Відмінності між версіями «Сингл»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (→‎Вінілові: replaced: більше 10 млн → понад 10 млн)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Проблеми|
{{Стиль|дата=грудень 2015}}
{{Мовні помилки|дата=грудень 2015}}
{{Без джерел|дата=квітень 2008}}
{{Категоризувати|дата=грудень 2015}}
}}
{{otheruses}}
{{otheruses}}
[[Файл:45rpm.jpg|thumb]]
[[Файл:45rpm.jpg|thumb]]
'''Сингл''' ({{lang-en|Single}} від ''Single Play record'') — спочатку — [[грамплатівка]], на кожній стороні якої містилася тільки одна музична композиція. Термін «сингл» з'явився в [[1950]]-і рр., щоб позначити розбіжності між [[грамплатівка|довгограючими]] і одно-, двохпісенними платівками. В наш час{{коли}} сингли також виходять на [[компакт-диск]]ах і [[DVD]].
'''Сингл''' ({{lang-en|Single}} від ''Single Play record'') — спочатку — [[грамплатівка]], на кожній стороні якої містилася тільки одна музична композиція. Термін «сингл» з'явився в [[1950]]-х рр., щоб позначити розбіжності між [[грамплатівка|довгограючими]] і одно-, двопісенними платівками. В наш час{{коли}} сингли також виходять на [[компакт-диск]]ах і [[DVD]].


== Формати синглів ==
== Формати синглів ==
=== Вінілові ===
=== Вінілові ===


Найпопулярнішим і традиційним форматом синглу є [[грамплатівка]] розміром 18 [[сантиметр]]ів зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину (тому їх називають «сорокап'ятками»). Цей формат з'явився в [[США]] у [[1949]] році. Спочатку він продовжував концепцію уже існуючих на той час вінілових платівок зі швидкістю 78 об./хв. Однак з розвитком формату [[грамплатівка|довгограючих платівок]], сингли стали маркетуватися як попередники випуску повних альбомів нових пісень (особливо в популярній музиці). З [[1957]] року більшість американських [[лейбл]]ів стали випускати сингли винятково у форматі 45 об./хв.
Найпопулярнішим і традиційним форматом синглу є [[грамплатівка]] розміром 18 [[сантиметр]]ів зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину (тому їх називають «сорокап'ятками»). Цей формат з'явився у [[США]] в [[1949]] році. Спочатку він продовжував концепцію уже існуючих на той час вінілових платівок зі швидкістю 78 об./хв. Однак з розвитком формату [[грамплатівка|довгограючих платівок]], сингли стали маркетуватися як попередники випуску повних альбомів нових пісень (особливо в популярній музиці). З [[1957]] року більшість американських [[лейбл]]ів стали випускати сингли винятково у форматі 45 об./хв.


На першій стороні синглу в даному форматі міститься головна пісня, - колись, в основному, призначена для програвання на радіостанціях і в музичних автоматах (дані по програваннях складають один із критеріїв [[хіт-парад]]ів), при цьому зворотний бік синглу практично не програвався. Часто явної вказівки, яка сторона перша, а яка - друга, немає. Через це назва сингла не завжди визначається заголовком пісні на першій стороні (більш того, багато синглів мають спеціальну назву, що не збігається з назвою жодної пісні на платівці). Зворотні сторони синглів традиційно присвячувалися або інструментальним версіям головної пісні, або композиціям, не розрахованим на комерційний успіх. З початку 90-х рр. вінілові сингли утратили своє значення (з [[1998]] року їхній продаж, наприклад, більше не враховується в хіт-параді журналу «Біллборд», ({{lang-en|Billboard}}) і тепер у даному форматі випускаються лише обмеженим тиражем. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії [[звукозапис]]у є «White Christmas» Бінга Кросбі [[1947]] року (понад 10 млн екз.).
На першій стороні синглу в даному форматі міститься головна пісня, — колись, в основному, призначена для програвання на радіостанціях і в музичних автоматах (дані по програваннях складають один із критеріїв [[хіт-парад]]ів), при цьому зворотний бік синглу практично не програвався. Часто явної вказівки, яка сторона перша, а яка - друга, немає. Через це назва сингла не завжди визначається заголовком пісні на першій стороні (більш того, багато синглів мають спеціальну назву, що не збігається з назвою жодної пісні на платівці). Зворотні сторони синглів традиційно присвячувалися або інструментальним версіям головної пісні, або композиціям, не розрахованим на комерційний успіх. З початку 90-х рр. вінілові сингли утратили своє значення (з [[1998]] року їхній продаж, наприклад, більше не враховується в хіт-параді журналу «Біллборд», ({{lang-en|Billboard}}) і тепер у даному форматі випускаються лише обмеженим тиражем. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії [[звукозапис]]у є «White Christmas» Бінга Кросбі [[1947]] року (понад 10 млн екз.).


В другій половині [[1970]]-х рр. з'явився новий формат синглів - розміром 30 см (12 дюймів), що однак зберіг швидкість у 45 обертів. Розвинувшись завдяки музиці [[диско]], даний формат дозволив не тільки збільшити час звучання композиції, відповідаючи, таким чином, потребі в танцювальних міксах, але і значно поліпшити якість звуку (недолік колишніх, звичайних синглів, полягав у слабкому відтворенні низьких частот і зростанні рівня перекручування і перешкод при підвищенні гучності відтворення звуку). Такі сингли стали називатися ''дванадцятидюймовими'' чи ''максі-синглами'', щоб відрізнити їх від традиційних синглів (ті, у свою чергу, стали ''семидюймовими''). Максі-сингли одержали поширення в жанрах танцювальної електронної музики (диско, [[техно]], [[хаус]] і т.д.). Як правило, друга сторона таких синглів являла собою [[ремікс]] на головну композицію. Іноді на максі-синглі містилося по дві композиції на стороні. У 80-і рр. для безлічі виконавців танцювальної музики формат максі-синглів став основним, тому на звичайних синглах виходили лиш урізані версії пісень з максі-синглів, оскільки [[Радіостанція|радіостанції]] не могли собі дозволити програвати повністю довгі версії. В наш час{{коли}} максі-сингли випускаються головним чином для [[Ді-джей|ді-джеїв]] дискотек. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «Blue Monday» групи [[New Order]] [[1983]] року (3 млн екз.).
В другій половині [[1970]]-х рр. з'явився новий формат синглів - розміром 30 см (12 дюймів), що однак зберіг швидкість у 45 обертів. Розвинувшись завдяки музиці [[диско]], даний формат дозволив не тільки збільшити час звучання композиції, відповідаючи, таким чином, потребі в танцювальних міксах, але і значно поліпшити якість звуку (недолік колишніх, звичайних синглів, полягав у слабкому відтворенні низьких частот і зростанні рівня перекручування і перешкод при підвищенні гучності відтворення звуку). Такі сингли стали називатися ''дванадцятидюймовими'' чи ''максі-синглами'', щоб відрізнити їх від традиційних синглів (ті, у свою чергу, стали ''семидюймовими''). Максі-сингли одержали поширення в жанрах танцювальної електронної музики (диско, [[техно]], [[хаус]] і т.д.). Як правило, друга сторона таких синглів являла собою [[ремікс]] на головну композицію. Іноді на максі-синглі містилося по дві композиції на стороні. У 80-і рр. для безлічі виконавців танцювальної музики формат максі-синглів став основним, тому на звичайних синглах виходили лиш урізані версії пісень з максі-синглів, оскільки [[Радіостанція|радіостанції]] не могли собі дозволити програвати повністю довгі версії. В наш час{{коли}} максі-сингли випускаються головним чином для [[Ді-джей|ді-джеїв]] дискотек. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «Blue Monday» групи [[New Order]] [[1983]] року (3 млн екз.).
Рядок 18: Рядок 24:
=== Інші формати ===
=== Інші формати ===


Сингли також короткий час (у 1980-і рр.) виходили дуже обмеженим тиражем на [[компакт-касета]]х і лазерних дисках. В наш час{{коли}} існують ''[[DVD]]-сингли'', головною відмінністю яких є наявність [[відеокліп]]у і поліпшена якість звучання.
Сингли також короткий час (у 1980-і рр.) виходили дуже обмеженим тиражем на [[компакт-касета]]х і лазерних дисках. Нині{{коли}} існують ''[[DVD]]-сингли'', головною відмінністю яких є наявність [[відеокліп]]у і поліпшена якість звучання.


== Сучасний стан ==
== Сучасний стан ==


З початку 90-х рр. сингли втратили своє значення і тепер випускаються або для [[ді-джей|ді-джеїв]], або для колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця. У певний період сингли становили інтерес з погляду наявності на них унікальних композицій і версій, що не зустрічаються більш ніде. З усе більш зростаючою практикою випуску всіляких антологій, збірок і доповнених видань альбомів на [[компакт-диск]]ах, цінність вінілових синглів різко знижується.
З початку 1990-х рр. сингли втратили своє значення і тепер випускаються або для [[ді-джей|ді-джеїв]], або для колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця. У певний період сингли становили інтерес з погляду наявності на них унікальних композицій і версій, що не зустрічаються більш ніде. З усе більш зростаючою практикою випуску всіляких антологій, збірок і доповнених видань альбомів на [[компакт-диск]]ах, цінність вінілових синглів різко знижується.
{{Без джерел|дата=квітень 2008}}


[[Категорія:Звукозапис]]
[[Категорія:Звукозапис]]

Версія за 07:22, 20 грудня 2015

45rpm.jpg

Сингл (англ. Single від Single Play record) — спочатку — грамплатівка, на кожній стороні якої містилася тільки одна музична композиція. Термін «сингл» з'явився в 1950-х рр., щоб позначити розбіжності між довгограючими і одно-, двопісенними платівками. В наш час[коли?] сингли також виходять на компакт-дисках і DVD.

Формати синглів

Вінілові

Найпопулярнішим і традиційним форматом синглу є грамплатівка розміром 18 сантиметрів зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину (тому їх називають «сорокап'ятками»). Цей формат з'явився у США в 1949 році. Спочатку він продовжував концепцію уже існуючих на той час вінілових платівок зі швидкістю 78 об./хв. Однак з розвитком формату довгограючих платівок, сингли стали маркетуватися як попередники випуску повних альбомів нових пісень (особливо в популярній музиці). З 1957 року більшість американських лейблів стали випускати сингли винятково у форматі 45 об./хв.

На першій стороні синглу в даному форматі міститься головна пісня, — колись, в основному, призначена для програвання на радіостанціях і в музичних автоматах (дані по програваннях складають один із критеріїв хіт-парадів), при цьому зворотний бік синглу практично не програвався. Часто явної вказівки, яка сторона перша, а яка - друга, немає. Через це назва сингла не завжди визначається заголовком пісні на першій стороні (більш того, багато синглів мають спеціальну назву, що не збігається з назвою жодної пісні на платівці). Зворотні сторони синглів традиційно присвячувалися або інструментальним версіям головної пісні, або композиціям, не розрахованим на комерційний успіх. З початку 90-х рр. вінілові сингли утратили своє значення (з 1998 року їхній продаж, наприклад, більше не враховується в хіт-параді журналу «Біллборд», (англ. Billboard) і тепер у даному форматі випускаються лише обмеженим тиражем. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «White Christmas» Бінга Кросбі 1947 року (понад 10 млн екз.).

В другій половині 1970-х рр. з'явився новий формат синглів - розміром 30 см (12 дюймів), що однак зберіг швидкість у 45 обертів. Розвинувшись завдяки музиці диско, даний формат дозволив не тільки збільшити час звучання композиції, відповідаючи, таким чином, потребі в танцювальних міксах, але і значно поліпшити якість звуку (недолік колишніх, звичайних синглів, полягав у слабкому відтворенні низьких частот і зростанні рівня перекручування і перешкод при підвищенні гучності відтворення звуку). Такі сингли стали називатися дванадцятидюймовими чи максі-синглами, щоб відрізнити їх від традиційних синглів (ті, у свою чергу, стали семидюймовими). Максі-сингли одержали поширення в жанрах танцювальної електронної музики (диско, техно, хаус і т.д.). Як правило, друга сторона таких синглів являла собою ремікс на головну композицію. Іноді на максі-синглі містилося по дві композиції на стороні. У 80-і рр. для безлічі виконавців танцювальної музики формат максі-синглів став основним, тому на звичайних синглах виходили лиш урізані версії пісень з максі-синглів, оскільки радіостанції не могли собі дозволити програвати повністю довгі версії. В наш час[коли?] максі-сингли випускаються головним чином для ді-джеїв дискотек. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «Blue Monday» групи New Order 1983 року (3 млн екз.).

Компакт-диски

В другій половині 1980-х рр. стали випускатися сингли на компакт-дисках. Як правило, їхня композиція повторювала компакт-диск доповнювала вінілові максі-сингли. Такі сингли сягають іноді до 60 хвилин звучання. Вони також дозволяють включати відеокліпи (перші сингли з відеокліпами з'явилися в 1988 році). На початку 2000-х рр. у Великобритании було введено регламентацію формату синглів на компакт-дисках: щоб вважатися синглом (для обліку в хіт-парадах) компакт-диск повинен мати максимум дві-три композиції загальною тривалістю звучання не більше 20 хвилин. Це змушує лейбли випускати сингли з безліччю реміксів вроздріб. Сингл бі́льших обсягів, як і у випадку з вінілом, прийнято називати максі-синглами (CD Maxi-Single). Також виходять сингли на компакт-дисках розміром 8,9 см (3,5 дюйми), як правило, лише з однією піснею.

Інші формати

Сингли також короткий час (у 1980-і рр.) виходили дуже обмеженим тиражем на компакт-касетах і лазерних дисках. Нині[коли?] існують DVD-сингли, головною відмінністю яких є наявність відеокліпу і поліпшена якість звучання.

Сучасний стан

З початку 1990-х рр. сингли втратили своє значення і тепер випускаються або для ді-джеїв, або для колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця. У певний період сингли становили інтерес з погляду наявності на них унікальних композицій і версій, що не зустрічаються більш ніде. З усе більш зростаючою практикою випуску всіляких антологій, збірок і доповнених видань альбомів на компакт-дисках, цінність вінілових синглів різко знижується.