Відмінності між версіями «Синдикат»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 1: Рядок 1:
'''Синдикати''', одна з форм капіталістичної монополії, договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Звич. організувалися у формі акційних спілок фірмучасників С., з спільним статутовим капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами С. У Рос. Імперії С. виникли при кін. 19 в. Перед революцією [[1917]] їх нараховувалося від 100 до 140. Гол. з них були розташовані в Україні, такі як «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Русское общество пароходства и торговли — РОПИТ», «Союз рельсовых фабрикантов», «Союз фабрикантов рельсовых скреплений», «Урожай» (С. продуцентів с.-г. машин в Україні), «Синдикат южнорусских крахмальных фабрик» і т. д. У більшості ці С. були під контролем закордонного капіталу (франц.) або найбільших банків імперії, які також були під чужоземним контролем. С. будувалися за франц. зразком (звідси й їх назва; по-нім. — картель). Існувало чимало окремих угод між підприємцями, що встановлювали лише ціни товарів (т. зв. «пули» та ринґи»). У найвищу форму приватної монополії — трести — С. в Рос. Імперії не переросли (спроби перетворити «Продамет» на сталевий трест за нім.-амер. зразком не вдалися). Рос. уряд намагався протиставитися зростанню С. лише у тих випадках, коли С. заторкували держ. інтереси. Так уряд поборював, напр., «Продвугілля», коли цей С. підвищував ціни для держ. залізниць, інколи Синдикат цукрозаводчиків (див.) і соляний С. в Україні (він існував таємно і знижував ціни в боротьбі проти уральських солеварень, що зменшувало прибутки держави з акцизу). У більшості випадків рос. уряд дозволяв утворення С. Антимонопольне законодавство обмежувалося лише ст. 913 і 1180 «Свода законов Российской Империи», які передбачували кари за штучне підвищення цін на «товари першої необхідности», але ці закони застосовувалися рідко, зокрема з уваги на дуже поширену корупцію в урядових та суд. колах.
+
'''Синдикати''', одна з форм капіталістичної монополії договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників С., зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами С. У Російській Імперії С. виникли наприкінці ХІХ ст. Перед революцією [[1917]] їх нараховувалося від 100 до 140. Головні з них були розташовані в Україні, такі як «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Русское общество пароходства и торговли — РОПИТ», «Союз рельсовых фабрикантов», «Союз фабрикантов рельсовых скреплений», «Урожай» (С. продуцентів сільсько-господарських машин в Україні), «Синдикат южнорусских крахмальных фабрик» і т. д. У більшості ці С. були під контролем закордонного капіталу (франц.) або найбільших банків імперії, які також були під чужоземним контролем. С. будувалися за французьким зразком (звідси і їх назва; нім. — картель). Існувало чимало окремих угод між підприємцями, що встановлювали лише ціни товарів (т. зв. «пули» та ринґи»). У найвищу форму приватної монополії — трести — С. в Російській Імперії не переросли (спроби перетворити «Продамет» на сталевий трест за німецько-американським зразком не вдалися). Російський уряд намагався протисояти зростанню С. лише у тих випадках, коли С. зачіпали державні інтереси. Так уряд поборював, наприклад, «Продвугілля», коли цей С. підвищував ціни для державних залізниць, інколи Синдикат цукрозаводчиків і соляний С. в Україні (він існував таємно і знижував ціни в боротьбі проти уральських солеварень, що зменшувало прибутки держави з акцизу). У більшості випадків російський уряд дозволяв утворення С. Антимонопольне законодавство обмежувалося лише ст. 913 і 1180 «Свода законов Российской Империи», які передбачували кари за штучне підвищення цін на «товари першої необхідности», але ці закони застосовувалися рідко, зокрема через дуже поширену корупцію в урядових та судових колах.
   
С. в Україні часто конкурували з С., що існували на території [[Росія|Росії]] й [[Польща|Польщі]], при чому явно оформлювалися територіяльні інтереси укр. буржуазії. Рос. уряд намагався боронити рос. С. шляхом маніпуляцій провізних тарифів на держ. залізницях та шляхом перевалених урядових замовлень на продукцію рос. С., але ця боротьба була безуспішна, бо С. з України поширювали свої впливи на всеімперські ринки, напр., С. «Урожай» (після впертої боротьби він захопив ринки аж у Сибіру) і «Продамет».
+
С. в Україні часто конкурували з С., що існували на території [[Росія|Росії]] й [[Польща|Польщі]], при чому явно оформлювалися територіальні інтереси української буржуазії. Російський уряд намагався боронити російські С. шляхом маніпуляцій провізних тарифів на державних залізницях та шляхом перевалених урядових замовлень на продукцію російських С., але ця боротьба була безуспішна, бо С. з України поширювали свої впливи на всеімперські ринки; наприклад, С. «Урожай» (після впертої боротьби він захопив ринки аж у Сибіру) і «Продамет».
   
Під час революції С. були націоналізовані. За НЕП-у існували держ. С., що здебільша також були територіяльні. їх ліквідовано у 1929 — 30.
+
Під час революції С. були націоналізовані. За НЕПу існували державні С., що здебільшого також були територіальні. Їх було ліквідовано у 1929 — 30 рр.
   
 
{{Econ-stub}}
 
{{Econ-stub}}

Версія за 18:52, 31 березня 2007

Синдикати, одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників С., зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами С. У Російській Імперії С. виникли наприкінці ХІХ ст. Перед революцією 1917 їх нараховувалося від 100 до 140. Головні з них були розташовані в Україні, такі як «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Русское общество пароходства и торговли — РОПИТ», «Союз рельсовых фабрикантов», «Союз фабрикантов рельсовых скреплений», «Урожай» (С. продуцентів сільсько-господарських машин в Україні), «Синдикат южнорусских крахмальных фабрик» і т. д. У більшості ці С. були під контролем закордонного капіталу (франц.) або найбільших банків імперії, які також були під чужоземним контролем. С. будувалися за французьким зразком (звідси і їх назва; нім. — картель). Існувало чимало окремих угод між підприємцями, що встановлювали лише ціни товарів (т. зв. «пули» та ринґи»). У найвищу форму приватної монополії — трести — С. в Російській Імперії не переросли (спроби перетворити «Продамет» на сталевий трест за німецько-американським зразком не вдалися). Російський уряд намагався протисояти зростанню С. лише у тих випадках, коли С. зачіпали державні інтереси. Так уряд поборював, наприклад, «Продвугілля», коли цей С. підвищував ціни для державних залізниць, інколи — Синдикат цукрозаводчиків і соляний С. в Україні (він існував таємно і знижував ціни в боротьбі проти уральських солеварень, що зменшувало прибутки держави з акцизу). У більшості випадків російський уряд дозволяв утворення С. Антимонопольне законодавство обмежувалося лише ст. 913 і 1180 «Свода законов Российской Империи», які передбачували кари за штучне підвищення цін на «товари першої необхідности», але ці закони застосовувалися рідко, зокрема через дуже поширену корупцію в урядових та судових колах.

С. в Україні часто конкурували з С., що існували на території Росії й Польщі, при чому явно оформлювалися територіальні інтереси української буржуазії. Російський уряд намагався боронити російські С. шляхом маніпуляцій провізних тарифів на державних залізницях та шляхом перевалених урядових замовлень на продукцію російських С., але ця боротьба була безуспішна, бо С. з України поширювали свої впливи на всеімперські ринки; наприклад, С. «Урожай» (після впертої боротьби він захопив ринки аж у Сибіру) і «Продамет».

Під час революції С. були націоналізовані. За НЕПу існували державні С., що здебільшого також були територіальні. Їх було ліквідовано у 1929 — 30 рр.


Література