Синкопа (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:37, 21 січня 2021, створена В.Галушко (обговорення | внесок) (оформлення)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Синкóпа (від грец. συγκοπή — «скорочення», «утинання») — випадіння одного або кількох звуків усередині слова під час швидкого темпу мовлення[1]. Найчастіше відбувається в тих формах, що часто вживані, тому з півслова можуть бути зрозумілими: Міца замість Маріца, Ілка — Ілонка, Катерина — Катря (синкопа + апокопа), хтіли — хотіли, сьодні — сьогодні, мона — можна, Муся — Маруся[2] тощо. Своєрідна мовна економія, синкопа, у широкому сенсі є узагальнювальним терміном для аферези, у вузькому сенсі — для апокопи.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. М. Гнатюк. Терміни на позначення фонетичних процесів (Українською). 
  2. Система консонантизму української діалектної мови. Українська діалектологія (Українською). 

Посилання[ред. | ред. код]