Сисун легеневий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сисун легеневий
Paragonimus westermani.png
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Плоскі черви (Platyhelminthes)
Клас: Трематоди (Trematoda)
Підклас: Дігенеї (Digenea)
Ряд: Plagiorchiida
Родина: Troglotrematidae
Рід: Paragonimus
Вид: Сисун легеневий
Біноміальна назва
Paragonimus westermani
Kerbert, 1878[1]
Підвиди
P. westermani filipinus
P. westermani ichunencis
P. westermani japonicus
P. westermani westermani
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Paragonimus westermani
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 34504

Сисун легеневий (Paragonimus westermani) — вид плоских червів родини Troglotrematidae, що паразитує у прісноводних крабах, ссавцях та людині. Збудник парагонімозу.

Поширення[ред. | ред. код]

Вид поширений у Східній та Південно-Східній Азії, Південній Америці та Африці.

Опис[ред. | ред. код]

Гельмінт яйцеподібної форми, розміром до 1 см, червоно-коричневого кольору. Тіло покрите невеликими колючками, а черевце має присоски. Сім'яники знаходяться в задній третині тіла, яєчник розташований над сім'яниками. Жовчники займають бічні поверхні вздовж тіла. Яйця невеликі, довжиною до 100 мкм, золотистого кольору, заповнені великими жовтуватими клітинами.

Історія досліджень[ред. | ред. код]

Легеневий сисун був відкритий в 1878 році, коли в зоопарку Амстердама померли від зараження цим паразитом 2 тигра. У людському організмі він був знайдений британським доктором Сідні Рінгером, в тілі португальця при його розтині. Німецький зоолог Рудольф Лейкарт з'ясував, що знайдені в організмі тигрів, паразити були тими ж самими, що призвели до відхаркуванню крові деяких жителів Тайваню і Японії.

У 1880 році в мокроті вдалося відшукати яйця паразитів відразу двома докторами — Менсоном і Ервіном фон Белзом, яким вдалося це зробити окремо один від одного. Крім того, було припущення у Менсона, що проміжним господарем є равлик.

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Внутрішній паразит ракоподібних та ссавців. Остаточний господар — тварини із родини собачих, котячих, єнотових, свиневих, рідше людина. Проміжний господар: перший — молюск, другий — раки, краби. Локалізація в тілі остаточного господаря: бронхи. Можлива позалегенева локалізація (печінка, селезінка, головний мозок, м'язи). Яйця виділяються у зовнішнє середовище з харкотинням хворого. У воді з яйця виходить мірацидій, який проникає в тіло прісноводних молюсків. У тілі проміжного хазяїна проходить стадії спороцисти, материнської і дочірньої редій, церкарія. Церкарії активно проникають у тіло прісноводних раків і крабів, у м'язах і внутрішніх органах яких розвиваються. Людина й інші остаточні господарі заражаються при вживанні крабів і раків у сирому вигляді або через воду (після загибелі рака збудники у воді залишаються живими до 25 днів). Молоді паразити вивільняються в кишківнику, мігрують крізь стінку кишківника в черевну порожнину, згодом крізь діафрагму — в легені, де через 5-6 тижнів досягають статевої зрілості. У цей період можуть гематогенним шляхом занестися в інші органи.

Проміжні господарі[ред. | ред. код]

Види молюсків-проміжних господарів[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kerbert, Coenraad (1878). Zur Trematoden-Kenntniss. Zoologischer Anzeiger 1: 271-273. Artis zoo, Koninklijk Zoölogisch Genootschap.
  2. а б в г д е ж и к л м н World Health Organization (1995). Control of Foodborne Trematode Infection. WHO Technical Report Series. 849. PDF part 1, PDF part 2. page 125—126.

Посилання[ред. | ред. код]