Відмінності між версіями «Сицилія»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
м
Рядок 46: Рядок 46:
 
}}
 
}}
   
'''Сици́лія''' ({{lang-it|}} ''Sicilia'') — найбільший [[острів]] у [[Середземне море|Середземному морі]], область з особливим статусом в [[Італія|Італії]] на острові '''Сицилія''', відокремлений від південно-західної окраїни материка [[Мессинська протока|Мессинською протокою]], розподілена на провінції [[Агрідженто (провінція)|Аґрідженто]] (AG), [[Енна (провінція)|Енна]] (EN), [[Кальтаніссетта (провінція)|Кальтаніссетта]] (CL), [[Катанія (провінція)|Катанія]] (CT), [[Мессіна (провінція)|Мессіна]] (ME), [[Палермо (провінція)|Палермо]] (PA), [[Рагуза (провінція)|Раґуза]] (RG), [[Сіракуза (провінція)|Сіракуза]] (SR) й [[Трапані (провінція)|Трапані]] (TP).
+
'''Сици́лія''' ({{lang-it|}} ''Sicilia'') — найбільший [[острів]] у [[Середземне море|Середземному морі]], область з особливим статусом в [[Італія|Італії]] на острові '''Сицилія''', відокремлений від південно-західної окраїни материка [[Мессінська протока|Мессіинською протокою]], розподілена на провінції [[Агрідженто (провінція)|Аґрідженто]] (AG), [[Енна (провінція)|Енна]] (EN), [[Кальтаніссетта (провінція)|Кальтаніссетта]] (CL), [[Катанія (провінція)|Катанія]] (CT), [[Мессіна (провінція)|Мессіна]] (ME), [[Палермо (провінція)|Палермо]] (PA), [[Рагуза (провінція)|Рагуза]] (RG), [[Сіракуза (провінція)|Сіракуза]] (SR) й [[Трапані (провінція)|Трапані]] (TP).
   
 
Площа&nbsp;— 25700 км². Населення&nbsp;— {{formatnum:5040615}}<ref name="dem1">{{cite web|url=http://www.demo.istat.it/bilmens2012gen/index02.html|title=Демографічний баланс, червень 2012|publisher=[[ISTAT]]|accessdate=2013-02-26|archiveurl=http://www.webcitation.org/6Ha5I1Ezo|archivedate=2013-06-23}}{{ref-it}}</ref> осіб (2012).
 
Площа&nbsp;— 25700 км². Населення&nbsp;— {{formatnum:5040615}}<ref name="dem1">{{cite web|url=http://www.demo.istat.it/bilmens2012gen/index02.html|title=Демографічний баланс, червень 2012|publisher=[[ISTAT]]|accessdate=2013-02-26|archiveurl=http://www.webcitation.org/6Ha5I1Ezo|archivedate=2013-06-23}}{{ref-it}}</ref> осіб (2012).

Версія за 20:25, 13 листопада 2017

Сицилія
італ. Sicilia
сицил. Sicilia
Coat of arms of Sicily.svg Sicilian Flag.svg
Герб Прапор
Регіон Італії
Адм. центр Палермо
Найбільше місто Палермо
Країна Італія Італія
Провінції Аґрідженто,
Кальтаніссетта,
Катанія,
Енна,
Мессіна,
Палермо,
Раґуза,
Сіракуза,
Трапані
Комуни 390
Офіційна мова італійська,
сицилійська,
грецька,
інші
Населення
 - повне 5 077 487 (4)
 - густота 197 осіб/км² (8)
Площа
 - повна 25 832 км² (1)
 - ширина 280 км
 - довжина 185 км
Висота
 - середня 391 м
 - максимальна 3340 м
Часовий пояс UTC+1 (взимку),
UTC+2 (влітку)
ВВП 84 млрд. євро (8)
 - на душу населення 17 488 євро
Дата заснування 16 травня 1946
(надано статус автономії)
Президент Росаріо Крочетта (демократи)
з 10.11.2012
Веб-сайт pti.regione.sicilia.it/ http://pti.regione.sicilia.it/portal/page/portal/PIR_PORTALE pti.regione.sicilia.it
Скорочення
 - ISO 3166-2 IT-82
 - NUTS ITG1
 - ISTAT 19
Regione Sicilia 3.svg
Map of region of Sicily, Italy, with provinces-it.svg

Сици́лія (італ. Sicilia) — найбільший острів у Середземному морі, область з особливим статусом в Італії на острові Сицилія, відокремлений від південно-західної окраїни материка Мессіинською протокою, розподілена на провінції Аґрідженто (AG), Енна (EN), Кальтаніссетта (CL), Катанія (CT), Мессіна (ME), Палермо (PA), Рагуза (RG), Сіракуза (SR) й Трапані (TP).

Площа — 25700 км². Населення — 5 040 615[1] осіб (2012).

Столиця — Палермо.

Географія

Географічне положення

Сицилія — найбільша область за площею серед областей Італії. Вся її територія складається з островів, причому 98% припадає на сам острів Сицилія, який відділений від материкової Італії Мессинською протокою. Найменша ширина протоки становить 3,5 км. Форма острова нагадує трикутник, завдяки чому острів називають Тринакрія (лат. trinacria — «трикутна»). Зручні бухти трапляються зрідка (переважно на північно-західному та східному узбережжях).

Рельєф

Рельєф
Частка гір, холмів та рівнин
Гори

Берегова лінія Сицилії простяглася майже на 1000 км; береги переважно круті, на півночі острова — абразійні. Для місцевого пейзажу типові великі перепади висот, оскільки на Сицилії переважає гористий та горбкуватий рельєф. Вздовж північного берега (узбережжя Тірренського моря) простягається система глибоко розчленованих гірських хребтів та окремих масивів Пелоритані, Неброді та Мадоніє. Вони утворюють гірську систему Сицилійські Апенніни, яка структурно є продовженням гір Апеннінського півострова. Ці гірські масиви складаються переважно з гнейсів, кристалічних сланців, філітів. У будові гір Неброді значну роль відіграє фліш, а гір Мадоніє — вапняк та доломіти. Центральна частина Сицилії зайнята низькогір'ями та горбистими височинами, складеними глинами, сланцями, мергелями; тут знаходиться невеликий гірський масив, відомий як Ерейські гори. Південно-східну частину острова займає вапнякове закарстоване гірське плато Іблейських гір. Рівнинні ділянки займають близько 15 % території острова й характерні для західного та східного узбережжя; найбільша рівнина — поблизу міста Катанія.

На острові Сицилія розташований діючий вулкан Етна, висотою приблизно 3329 метрів. Етна — найвищий вулкан в Європі (3328 м); останнє сильне виверження було в 1971 р. Його висоту не може визначити точно, оскільки вона постійно змінюється в результаті вивержень і викиду шлаків. Етна — найвища гора Сицилії, займає територію площею 1250 квадратних кілометрів. Висока активність вулкана зумовлена розташуванням на стику двох тектонічних плит: Африканської та Євразійської. З цієї ж причини Сицилія є регіоном з високим рівнем сейсмічної активності: на острові часто відбуваються землетруси, інколи дуже руйнівні, такі як Сицилійський землетрус 1693 року або Мессинський землетрус 1908 року.

На острові є також кілька недіючих вулканів. На прилеглих Ліпарських островах, розташованих на північний схід від Сицилії, є діючий вулкан Стромболі.

Найвищі гори: Етна (3328 м), Піццо Карбонара (1979 м), Монте Соро (1847 м).

Регіональні природні парки: Алькантара, Етна, Неброді, Мадон'є, Макалубе-ді-Арагона.

Етна над передмістям Катаньї
Пляжі Лампедузи

Гідрографія

Сицилія з усіх боків оточена водами Середземного моря (північне узбережжя острова омиває Тірренське море, яке є частиною Середземного). На острові є декілька річок, найбільші з яких Сальсо (144 км) та Сімето (113 км).

 
Річка Довжина в км
Сальсо 144
Сімето 113
Беліче 107
Діттайно 105
Платані 103
Горналунга 81
Джелі 74
Сальса Чімароса 72
Torto 58
Ірмініо 57
Дирило 54
Вердура 53
Алькантара 52
Телларо 45
Анапо 40

Клімат

Клімат Сицилії — типово середземноморський, з жарким літом та короткою м'якою зимою. Кількість сонячних годин в середньому сягає 2500 на рік (для порівняння, в континентальній Італії — 2000, на півдні Франції — 1800). Незначні опади випадають переважно в зимові місяці — з жовтня до березня. Максимальна температура спостерігається в липні та серпні — в середньому +26 °C, а мінімальна від +10 °C до +14 °C — в грудні й лютому. Температура води коливається між +16 °C взимку і +27 °C улітку.

Дикоросла рослинність відповідна до клімату. Для пейзажу острова характерні культурні рослини (цитрусові, виноград, пальми, кактуси опунція). Вершина Етни близько дев'яти місяців року покрита снігом.

Історія

Доісторичний період

Перші сліди людини на території Сицилії належать до епохи палеоліту.

В епоху раннього неоліту (7000—6000 до н. е.) територія Сицилії була заселена носіями культури кардіальної кераміки. Аж до раннєписемного періоду розвиток Сицилії відбувався синхронно з сусідньою Мальтою, на обох островах представлені ті самі археологічні культури з однаковими особливостями (пор. доісторична Мальта), за тим винятком, що на Сицилії не споруджували мегалітичні храми (тобто щодо Мальти вона могла займати підлегле становище).

Найдавніші мешканці Сицилії, відомі з письмових давньоримських джерел — сікани, нащадки автохтонної археологічної культури Кастеллуччо), а також сікули та елімці (один з «народів моря», що прибув з Малої Азії). Одна з найвідоміших археологічних пам'яток Сицилії доримського періоду (XII–VII ст. до н. е.) — некрополь Панталіка з понад 5000 гробниць, вирубаних у скелях, занесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Античність

Грецький храм на Сицилії, присвячений Гері, споруджений у V столітті до н. е.

З VII століття до н. е. Сицилія була колонізована поселенцями з Карфагена та греками. На той час на сході острова проживали сікули, а на заході — фінікійці. Перші незабаром асимілювалися, а останніх вигнали з острова після битви при Гімері (480 рік до н. е.)

Найдавнішою грецькою колонією на Сицилії вважається Наксос, заснований 734 до н. е. на східному узбережжі біля гори Етни. Його заснували вихідці з Халкіди на Евбеї та з острова Наксос у Егейському морі. Близько 735 до н. е. дещо південніше коринфяни заснували Сіракузи (грец. Συράκοσαι, Συράκουσαι, Συρήκουσαι, лат. Syracusae) — найбільшу грецьку колонію на Сицилії. У 729 до н. е. засноване місто Катане (Катанія). Близько 730–720 до н. е. вихідці з Кум та інших халкидських міст почали колонізацію Мессинської протоки й заснували Занклу, пізніше названу Мессіна.

Під час Пелопоннеської війни 431–404 до н. е. Афіни намагалися захопити Сицилію, але зазнали невдачі. З V ст. до н. е. Карфаген прагнув оволодіти островом Сицилія. Особливої гостроти боротьба проти карфагенської експансії досягла за тиранів Сіракуз Діонісія I та Агафокла. Остаточно карфагеняни були витіснені з острова римлянами під час Першої Пунічної війни 264–241 до н. е.

241 року до н. е. Сицилія стала першою римською провінцією, житницею Риму. Протягом 241 до н. е. — 440 н. е. років Сицилія була римською провінцією. Тут були значні рабовласницькі латифундії Водночас на Сицилії спалахували найбільші повстання рабів.

Середньовіччя

В епоху раннього Середньовіччя Сицилія перебувала в руках вандалів (V століття н. е.), остготів (VI століття), Візантії (535), арабів — з 888 року. 948 року на Сицилії утворився напівнезалежний емірат. У XI столітті Сицилію завоювали нормандці. Нормандське завоювання супроводжувалося масовим напливом поселенців з Франції та Італії, внаслідок чого арабську та грецьку мови витіснила сицилійська мова, що тут сформувалася. Під час хрестових походів Сицилія, завдяки вигідному географічному положенню, переживала економічний підйом.

У XII–XIII століттях Сицилія була частиною Сицилійського королівства. У 1266—1268 роки Сицилійським королівством заволодів Карл I Анжуйський. 1282 року проти нього спалахнуло повстання, в результаті якого Анжуйська династія втратила владу над Сицилією. В 1282—1302 роки на острові утвердилися королі Арагону.

1434 року засновано Катанійський університет.

Новий час

Кафедральний собор Палермо

За Утрехтським мирним договором 1713 року острів Сицилія відійшов до Савойського герцогства. За Лондонським договором 1720 року Сицилія відійшла до Австрії.

У 17351860 Сицилією правили Бурбони з Неаполя (Королівство обох Сицилій).

У 1806 засновано університет Палермо.

У період наполеонівського панування в Італії на острові Сицилія перебував неаполітанський король Фердинанд IV (1799–1802, 1806–1814).

У 1812 король змушений проголосити конституцію, складену за зразком англійської, яку проте він скасував 1816 року.

У 1860 на Сицилії спалахнуло повстання, яке підтримав Джузеппе Гарібальді зі своєю «Тисячею», в результаті чого острів був звільнений від влади Бурбонів і 1861 року ввійшов до складу об'єднаного Італійського королівства. У кінці XIX століття на Сицилії вирували великі селянські повстання.

Новітня історія

Під час Другої світової війни Сицилія стала плацдармом для наступу союзних військ на Апеннінському півострові. 1943 року було здійснено висадку союзних військ у Сицилії. У XX столітті економіка Сицилії зберігала аграрний характер. З цим значною мірою пов'язано існування на Сицилії такої потужної злочинної організації, як сицилійська мафія Коза Ностра.

У 1947 Сицилія отримала обласну автономію.

Економіка

Завдяки економічному зростанню останніх років Сицилія піднялася на восьме місце серед областей Італії за ВВП. Це приблизно 86 000 млн євро. Проте ВВП на особу досі залишається доволі низьким і становить близько 17 000 євро, що значною мірою пояснюється хоч і слабшим, але все ще наявним впливом мафії в певних регіонах острова.

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2008 2009
ВВП
(млн євро)
67.203,8 70.530,1 72.855,0 75.084,5 77.327,3 80.358,1 82.938,6 88.327,73 86.015,0
ВВП на душу населення
(євро)
13.479,6 14.185,7 14.662,2 15.053,9 15.440,1 16.023,2 16.531,5 17.533 17.045,2[2][3][4]

Сектори економіки

У таблиці подано дані про сектори економіки Сицилії за 2006 рік[3]:

Економічна активність ВВП (млн €) % сектор
(в регіоні)
% сектор
(в країні)
Сільське господарство, рибальство 2 923.3 3.52% 1.84%
Промисловість 7 712.9 9.30% 18.30%
Будівництво 4 582.1 5.52% 5.41%
Торгівля, готельний бізнес, транспорт, телекомунікації та інші галузі сфери послуг 15 159.7 18.28% 20.54%
Фінансова діяльність та ринок нерухомості 17 656.1 21.29% 24.17%
Інші галузі економічної активності 24 011.5 28.95% 18.97%
НДС та інші податки 10 893.1 13.13% 10.76%
ВВП Сицилії 82 938.6

Промисловість

У 1950—1970-х роках тут з'явилися потужні осередки промисловості. У 1973 в промисловості було зайнято 30,6 % економічно активного населення (причому близько 1/3 їх — ремісники), у сільському господарстві — 27,2 %. Традиційні галузі промисловості — видобуток сірки, будівельного каменю, морської солі, харчова (переробка цитрусових, помідорів, оливок, виноробство), деревообробна, швейна, суднобудування (Палермо, Мессіна). Серед нових галузей — видобуток калійних солей, нафти, природного газу; нафтопереробка (Аугуста, Пріоло, Рагуза, Джела, Мілаццо), хімічна (найбільші центри — Пріоло та Джела), цементна, електротехнічна та радіоелектронна промисловість. Виробництво електроенергії переважно на ТЕС, понад 10 млрд кВт·год.

Найбільший нафтопереробний завод потужністю 20 млн т на рік сирої нафти побудований у місті Мілаццо.

Головний транспортний вузол Сицилії — Палермо, порт, вузол повітряних шляхів сполучення, автомобільних доріг та залізниць. Інші порти: Аугуста (36,3 млн т), Джелі, Мілаццо; велика частина вантажообігу — нафта і нафтопродукти. Через Мессинську протоку Сицилія з'єднана з Апеннінським півостровом поромом Мессіна — Реджо-Калабрія.

Сільське господарство

На Сицилії близько 650 тисяч гектарів відведено під посівне сільське господарство[5].

Всупереч нестабільному водопостачанню, сільське господарство є одним з найважливіших економічних ресурсів регіону. Дуже важливим є вирощування злакових, серед них пшениці одного з найцінніших видів «твердого зерна», з якої виробляють найкращі сорти пасти. Вирощування злакових мало велике значення вже в часи римлян (острів називали «римською житницею»). У великих кількостях вирощують оливки, з яких виробляють якісну оливкову олію.

Один з типових фруктів — хурма. Вирощуванням хурми займаються в комуні Мізільмері, де в листопаді проходить свято на честь цього фрукта. Економічно важливим для острова є вирощування фруктів, що свого часу вважалися екзотичними — ківі, манго. Крім того, клімат Сицилії дозволяє вирощувати банани, фісташки та мигдаль.

Розвинений сектор культивації рідкісних квітів, таких як, наприклад, орхідеї, яким дуже підходить клімат острова. Сицилійські квіти експортують в інші європейські країни.

На Сицилії розвинене виноробство та бджільництво.

Рибальство

Риболовля є однією з найважливіших галузей економіки Сицилії. На острові чимало великих рибальських портів. Основу риболовної промисловості становить вилов сардин, анчоусів, тунця, скумбрії, тобто типової блакитної риби Середземного моря, яка постачає консервну промисловість необхідним матеріалом для виробництва рибних консервів, а також копченої риби.

Також практикується рибництво — розведення зубатки, золотих рибок, а також устриць та інших молюсків.

Енергетика

Лінія електропередач, яка проходить через Мессинську протоку, забезпечує частковий експорт електроенергії на Сицилію, та дозволяє регіону отримувати більше половини енергії, що постачається з північної Європи, якої потребують 5 мільйонів жителів острова. Більша частина цієї енергії споживається містами, а також використовується для електрифікованих залізничних шляхів.

Транспорт

На Сицилії добре розвинене авіаційне, поромне, автомобільне, автобусне сполучення, існує залізничний транспорт.

На Сицилії розташовано три міжнародні аеропорти: Аеропорт Палермо-Пунта Раїзі (Палермо), Аеропорт Катанія-Фонтанаросса (Катанія) та аеропорт Вінченцо Флоріо (Трапані), який діє з 2009 року. З Палермо є авіарейси до островів Лампедуза та Пантеллерія. Аеропорт Комізо (Комізо) відкрився для цивільних рейсів з травня 2013 року.

Туризм

На острові динамічно розвивається індустрія туризму, чому сприяють привабливий теплий клімат, морські пляжі та велика кількість історичних пам'яток.

У 2007 Сицилію відвідало 2 847 575 італійських та 1 766 763 іноземних туристів[6].

Найбільш туристичною на острові є провінція Мессіна, яку щороку відвідують до 5 млн туристів.[7].

Демографія

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1861 2 409 000
1871 2 590 000 +7.5%
1881 2 933 000 +13.2%
1901 3 568 000 +21.7%
1911 3 812 000 +6.8%
1921 4 223 000 +10.8%
1931 3 906 000 −7.5%
1936 4 000 000 +2.4%
1951 4 487 000 +12.2%
1961 4 721 000 +5.2%
1971 4 681 000 −0.8%
1981 4 907 000 +4.8%
1991 4 966 000 +1.2%
2001 4 969 000 +0.1%
2011 5 002 904 +0.7%
Джерело: ISTAT 2010

Етно-мовні меншини

На Сицилії проживають дві історичні етно-мовні меншини: сицилійські ломбарди та арбереші.

  • Сицилійські ломбарди є мовною меншиною, що проживає в північно-центральній частині Сицилії й розмовляє ізольованим варіантом галло-італійських діалектів, так званою галло-італійською говіркою Сицилії. Сицилійські ломбарди примігрували близько 900 років тому з Північної Італії й заселили центральну та східну частини острова під час норманського завоювання Сицилії (1061–1091). Найбільші громади сицилійських ломбардів мешкають в Айдоне, П'яцца-Армерина, Нікозія, Сан Фрателло, Новара-ді-Сицилія.

Іноземці на Сицилії

На 31 грудня 2013 року на острові проживало 162 408 іноземців, що становить приблизно 3 % усього населення острова. Найбільшими етнічними групами були вихідці з таких країн:[8]:

Визначні місця

Світова спадщина ЮНЕСКО

На Сицилії є шість пам'яток, занесених до списку світової спадщини ЮНЕСКО:

Собор Святого Георгія в Модіці
  • Некрополь Панталіка разом з містом Сіракуза (з 2005). Некрополь Панталіка — великий некрополь з понад 5000 поховань 13-7 століть до н. е. Місто Сіракуза відоме насамперед численними пам'ятками давньогрецького періоду.
  • Етна (з 2013) — пам'ятка природи, один з найактивніших вулканів у світі.[13]
Таорміна, центральна площа міста.

Кандидати до списку

Археологічні пам'ятки

На Сицилії збереглися сліди дуже багатьох культур й величезна кількість археологічних пам'яток. Нижче подані найвідоміші та найкраще збережені з них:

Культура

Архітектура

Сіракузький собор. Архітектор Андреа Пальма (1728)

Найвизначніші архітектурні пам'ятки Сицилії споруджені в античні часи, в період норманського завоювання, панування Гогенштауфенів та в епоху бароко.

Оскільки в античні часи Сицилія входила до так званої Великої Греції, тут можна досі побачити чимало давньогрецьких храмів. Наймасштабнішими пам'ятками античності є храми в Селінунті, Сіракузах та Сегесті, а також комплекс споруд в Агрідженто. Храм Конкордіа в Агрідженто вважається найкраще збереженим давньогрецьким храмом взагалі. З грецьких та римських часів збереглися великі театри в Сіракузах, Таорміні та Тіндарі, а також амфітеатри в Сіракузах та Катанії. Перлиною античної архітектури вважається багата вишуканими мозаїками Вілла Романа дель Казале, що розташована біля П'яцци-Армерини.

Споруди, збудовані за часів арабського панування, були переважно перебудовані норманами, таким чином виник типово сицилійський арабо-візантійсько-норманський архітектурний стиль. Типовими для цього стилю є купольні церкви Сан-Джованні-деі-Лебброзі, Сан-Джованні-дельї-Ереміті та Сан-Катальдо в Палермо, а також оздоблені мозаїками собори в Монреале та Чефалу. З часів панування Фрідріха II збереглися численні фортифікаційні споруди, такі як Кастелло Урсіно в Катанії або замки в Сіракузах та Енні.

Внаслідок потужного землетруси 1693 року південно-східна частина острова зазнала великих руйнувань й цілі міста, такі як Ното, Модіка, Рагуса та Катанія, були відбудовані в стилі сицилійського бароко. Вісім з цих міст, об'єднаних назвою «Міста пізнього бароко в долині Ното» було занесено до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО[18]. Великий внесок у відбудову цих міст в стилі бароко зробили архітектори Розаріо Гальярді та Джованні Баттіста Ваккаріні.

Образотворче мистецтво

Мадонна Аннунціата. Антонелло да Мессіна (1475)

Одним з найвидатніших сицилійських скульпторів був Антонелло Гаджині. Він створив чимало скульптур в стилі епохи Відродження зокрема для собору в Палермо та Мессінського собору, де також можна побачити скульптурні роботи Рінальдо Бонанно.

Представник раннього Відродження Антонелло да Мессіна, що творив у 15 ст., відомий своїми полотнами далеко за межами Сицилії. Картини да Мессіни зночною мірою сприяли поширенню олійного живопису в усій Італії. Наступниками да Мессіни були такі ренесансні митці, як Антонелло да Саліба, П'єтро да Саліба та Антоніо Джуффре, полотна яких сьогодні можна побачити в художньому музеї Мессіни. Там також представлені найкращі роботи Коліна де Котера та Джироламо Алібранді, якого називають мессінським Рафаелем.

П'єтро Новелліні був визначним сицилійським майстром 17 ст. Головними темами його картин були біблійні сюжети. Найвидатнішими представниками сицилійського барокового живопису вважаються Нікола ван Губракен та Джованні Туккарі.

Найвидатнішими художниками Сицилії в 20 ст. були П'єтро Консагра та Ренато Гуттузо.

Література

З сицилійських творів грецької доби збереглися лише фрагменти. Література стародавніх греків-сицилійців відрізняється від творів місцевих жителів. Крім Піндара, який присвятив ліричні поеми Сіракузам та Агрідженто, збереглися імена ще двох поетів, греків-сицилійців. Стесіхор, який жив у Катанні у VII–VI ст. до н. е., за словами Цицерона, «досяг великої слави у всій Елладі». Стесіхор залишив декілька фрагментів у гомерівському стилі. Феокрит, який жив у IV–III ст. до н. е., створив жанр пасторалі. Іншою важливою фігурою в грецької епохи був історик Діодор Сицилійський.

Першим відомим письменником середньовічній Сицилії став арабський поет Ібн Хамдіс, який народився в Сіракузах 1055 року. У молоді роки він був змушений покинути Сицилію й все життя писав вірші, сповнені ностальгії за землею своєї юності. У XIII столітті при дворі імператора Фрідріха II та його спадкоємця Манфреда виникла перша в Італії школа ліричної поезії — «сицилійська школа». Серед її провідних постатей були Джакомо Лентіні, П'єтро делла Вінья, Стефано Пронотаро, Рінальдо д'Аквіно та Гвідо де Колумна. В їхній любовній ліриці використовувалися теми провансальської поезії, вірші писалися розмовною італійською, а не латиною.

Протягом всієї епохи Відродження та періоду бароко сицилійська література перебувала в занепаді. Рідкісним винятком у цей період став Антоніо Венеціано (нар. у Монреале 1543 року) — поет, що писав на місцевому діалекті й залишив збірки любовної лірики.

Письменники Джованні Верга та Федеріко де Роберто, який написав роман «Віце-королі» (італ. I Vicere) про сім'ї аристократів XIX століття з Катанії, стали основоположниками реалістичного роману в стилі веризму. В одному стилі з ними творив і Луїджі Капуана.

У ХХ столітті література Сицилії була багата на видатні імена. У першій половині століття головною її фігурою був прозаїк і драматург Луїджі Піранделло, який 1934 року отримав Нобелівську премію з літератури. 1959 року Нобелівську премію з літератури одержав сицилійський поет Сальваторе Квазімодо, що писав у дусі герметизму.

Уродженець Палермо Джузеппе Томазі ді Лампедуза прославив Сицилію романом «Леопард» (італ. Il Gattopardo, в інших перекладах «Гепард»). Роман є яскравим портретом феодальної Сицилії. Пізніше на його основі Лукіно Вісконті зняв однойменний фільм.

Поет з Катанії Джованні Формізано (1878–1962) писав вірші, використовуючи місцевий сицилійський діалект італійської мови. Видатним сицилійським прозаїком другої половини 20 ст. був Леонардо Шаша, який в іронічній та критичній манері змальовував життя сучасної йому Сицилії. Несподівану письменницьку кар'єру зробив режисер та мистецтвознавець Андреа Каміллері. У 69-річному віці він написав свій перший кримінальний роман з комісаром Сальво Монтальбано, який приніс йому визнання не лише в Італії, але й далеко за її межами. Зараз твори Каміллері перекладено багатьма мовами світу. А серія його романів з комісаром Монтальбано, що не лише розплутує різноманітні злочини, а й любить готувати типово сицилійські страви, стала своєрідною літературною й кулінарною візитівкою сучасної Сицилії.

Музика і театри

Народна музика досі відіграє на Сицилії примітну роль. На сьогодні відомо більше 5 000 народних сицилійських пісень. Народні пісні виконуються на Сицилії в супроводі простих музичних інструментів, таких як марранцану (marranzanu — сицилійська дримба), тамбуредду (tambureddu — бубон), фріскалетту (friscalettu — різновид бамбукової флейти) та чіарамедда (ciaramedda — різновид волинки). Інші популярні інструменти на Сицилії — це гітара (chitarra), мандоліна (mandolino) та акордеон (organetto). Найвідоміший народний танець Сицилії — тарантелла.

На Сицилії зберігся особливий вид пісні — канцона, при виконанні якої музика чергується зі співом. Сицилійський народний спів та народні інструменти зазнали значного впливу східної музики.

В історії класичної музики Сицилія представлена насамперед двома іменами: уродженцем Палермо Алессандро Скарлатті та вихідцем з Катанії Вінченцо Белліні. Скарлатті є зачинателем жанру симфонії. Він створив для багатьох опер своєрідні вступи, які назвав «симфоніями» (Sinfonia). Невдовзі інші композитори також почали писати такі вступи для інших опер, згодом ці вступи усамостійнилися й сформувалися в класичну симфонію. Белліні уславався як автор численних опер, найвідомішими з яких є «Сомнамбула», «Норма» та «Пуритани». На честь Белліні було названо оперний театр, що знаходиться в Катанії — Театр массімо Белліні. У Палермо знаходиться найбільший оперний театр Італії — Театр Массімо. В Мессіні знаходиться Театр Віктора Емануїла II. Як театральні та концертні майданчики часто використовуються збережені античні театри й амфітеатри Сицилії.

Музеї

Найбільшими археологічними музеями на Сицилії є Регіональний археологічний музей Антоніо Салінаса в Палермо, в якому представлені пам'ятки західної частини Сицилії, та Регіональний археологічний музей Паоло Орсі в Сіракузах, де експонуються археологічні артефакти зі східної частини острова.

Найбільшим художнім музеєм є Регіональна галерея Сицилії, що знаходиться в Палермо. Багато цінних творів образотворчого мистецтва виставлено в Регіональному музеї Палаццо Белломо в Сіракузах та в Регіональному музеї Мессіни. Найбільша етнографічна колекція на Сицилії представлена в Сицилійському етнографічному музеї Джузеппе П'єтре в Палермо.

Деякі інші музеї:

  • Археологічний музей (Катанія),
  • Регіональний археологічний музей (Агрідженто),
  • Музей ісламського мистецтва (Палермо),
  • Інтернаціональний музей маріонеток Антоніо Паскуаліно (Палермо),
  • Геологічний музей Гемелларо (Палермо),
  • Галерея сучасного мистецтва (Палермо),
  • Археологічний парк в Солунті,
  • Регіональний музей Аугустіно Пепполі (художній музей, Трапані).
  • Музей Ліпарських островів (Ліпарі).

Кухня

Докладніше: Сицилійська кухня

Сицилійська кухня належить до найдавніших та найбагатших за різноманіттям страв регіональних кухонь Італії. Типовими закусками або перекусками на Сицилії є аранчині, невеличкі рисові кульки з начинкою, та сфінчіоне, або сицилійська піца. Типовою макаронною стравою в Палермо є «паста кон ле сарде» (Pasta con le sarde — спагетті з сардинами), а в Катанії — «паста алла норма» (Pasta alla Norma — спагетті з баклажанами, названі за однойменною оперою Белліні). Типовою стравою сільських районів є «фарсу магру» — своєрідний м'ясний рулет з вареним яйцем. В прибережних районах часто подають до столу фаршировану рибу. Такою рибною стравою є, наприклад, «сарде а беккафіко» (італ. Sarde a beccafico). До смаженої риби або м'яса традиційно подають салат з апельсинів (італ. Insalata di arance). Найвідомішими сортами сицилійських сирів є рагузано (італ. Ragusano, його також називають «качіокавалло» італ. Caciocavallo) та пекоріно.

Солодкі страви мають на Сицилії особливу популярність. Рецепти цих страв часто походять ще з арабських часів. Особливо відомим десертом є касата (італ. Cassata), торт з легкого бісквітного тіста з фруктами. Популярними є фрутта-марторана — фрукти з марципану, каннолі — трубочки з тіста з начинкою з рікотти та «паста ді мандорле» — сицилійське печиво з мигдалем.

Страви з Сицилії ще в середньовіччі вплинули на розвиток англійської кухні через норманів. Так в середньовічних англо-норманських рукописах про кухонну майстерність є рецепти таких страв, як «пум д'оранж» (Poume d'oranges) або «голова турка» (Teste de Turke), що мають виразне арабське походження й потрапили до Англії завдяки культурному трансферу.[19]

Сицилійські вина
  • Таска д'Альмерита (Tasca d'Almerita)
  • Доннафугата (Donnafugata)
  • Феудо Монтоні (Feudo Montoni)
  • Аббаціа Санта Анастасіа (Abbazia Santa Anastasia)
  • Планета (Planeta)
  • Пеллегріно (Pellegrino)
  • Марко де Бартолі (Marco De Bartoli)

Адміністративний устрій

Адміністративний устрій регіону Сицилія

Адміністративно регіон Сицилія поділений на 9 провінцій:

Провінція Площа,
км²
Населення,
чол. (2013)
Густота населення,
чол./км²
Кількість комун
1 Агрідженто 3042 455 288 149,6 43
4 Енна 2562 173 558 67,7 20
2 Кальтаніссетта 2128 272 359 127,9 22
3 Катанія 3553 1 084 674 305,3 58
5 Мессіна 3247 654 520 201,5 108
6 Палермо 4992 1 244 012 249,2 82
7 Рагуза 1614 313 698 194,3 12
8 Сіракуза 2109 402 680 190,9 21
9 Трапані 2460 435 877 177,1 24
Разом по Сицилії 25.711 5.050.001 196 390

Деякі провінції включають прилеглі маленькі острови: Ліпарські острови (Мессіна), острів Устіка (Палермо), Егадські острови й острів Пантеллерія (Трапані), Пелагські острови (Агрідженто).

Персоналії

Сицилійці в історії

Відомі уродженці

Див. також

Примітки

  1. Демографічний баланс, червень 2012. ISTAT. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2013-02-26. (італ.)
  2. Istat.it — Conti economici regionali
  3. а б Dati Istat – Tavole regionali. Istat.it. Архів оригіналу за 9 March 2008. Процитовано 23 April 2010. 
  4. Sicilia nel 2008 PIL a '0.7% livesicilia.it
  5. Antonio Saltini, Sicilia fra feudi e giardini. Bologna, Edagricole 1982
  6. Dati Istat 2007
  7. ZeroDelta.net
  8. dati Istat 31 dicembre 2013.  Джерело: Istat.
  9. Archaeological Area of Agrigento – UNESCO World Heritage Centre. Whc.unesco.org. 7 December 1997. Процитовано 6 May 2009. 
  10. R. J. A. Wilson: Piazza Armerina. In: Akiyama, Terakazu (Ed.): The dictionary of Art. Vol. 24: Pandolfini to Pitti. Oxford 1998, ISBN 0-19-517068-7.
  11. Isole Eolie (Aeolian Islands) – UNESCO World Heritage Centre. Whc.unesco.org. 30 November 2000. Процитовано 6 May 2009. 
  12. Noto (Italy) — No 1024rev, ICOMOS, January 2002, Advisory Body Evaluation, Unesco
  13. Mount Etna Becomes a World Heritage Site. Italy Magazine. 4 May 2013. 
  14. Arab-Norman Palermo and the cathedral churches of Cefalů' and Monreale — World Heritage Site — Pictures, info and travel reports. World Heritage Site. Retrieved on 2012-12-18.
  15. Taormina and Isola Bella — World Heritage Site — Pictures, info and travel reports. World Heritage Site. Retrieved on 2012-12-18.
  16. Mothia and Libeo Island: The Phoenician-Punic Civilization in Italy — World Heritage Site — Pictures, info and travel reports. World Heritage Site. Retrieved on 2012-12-18.
  17. All Tentative Sites. World Heritage Site. Retrieved on 2012-12-18.
  18. Сайт ЮНЕСКО, об'єкт 1024
  19. Melitta Weiss Adamson: Regional Cuisines of Medieval Europe. Routledge, New York 2002, ISBN 0-415-92994-6, p. 27.
  20. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

Тірренське море Мессинська протока
Середземне море Gray compass rose.svg Іонічне море
Середземне море Середземне море