Відмінності між версіями «Словник української мови (Грінченка)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(уточнення)
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
{{Otheruses|Словник української мови}}
 
{{Otheruses|Словник української мови}}
 
{{Видання
 
{{Видання
| назва = Словарь української мови
+
| назва = Словник української мови
 
| назва_оригіналу = Словарь украинского языка
 
| назва_оригіналу = Словарь украинского языка
 
| переклад =
 
| переклад =
Рядок 23: Рядок 23:
 
| наступне_видання =
 
| наступне_видання =
 
}}
 
}}
  +
'''«Словник української мови»'''<ref>[[http://lcorp.ulif.org.ua/LSlist/ РЕСУРСИ на сайті Українського мовно-інформаційного фонду НАН України]. lcorp.ulif.org.ua, 2020</ref><ref>[http://web.archive.org/web/20200727174214/https://burago.com.ua/slovnik-ukrainskoi-movi-u-3-kh-t-2/ Словник української мови: у 3-х т. Упорядкував: Б. Грінченко]. burago.com.ua, 2018</ref><ref>Л. І. Шутова. [Лексико-семантична структура фемінативів у "Словнику української мови” Б. Грінченка] // Лінгвістика. 2012. № 3(2). С. 75-79.</ref><ref>В. В. Сивокозова. [Іменникова лексика у Словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка (способи та засоби лексикографування)] // Мова і культура. 2013. Вип. 16, т. 3. С. 188-194.</ref><ref>М. О. Волошинова. [Репрезентація лексики на позначення напоїв у Словнику української мови Бориса Грінченка] // Мовознавчий вісник. 2015. Вип. 20. С. 28-32</ref> ({{lang-ru|Словарь украинского языка}}) також іноді згадується як ''«Словник української мови Грінченка»'',<ref>Т. Зарубенко. [Переклад "Одіссеї" в інтерпретації Петра Байди] // Мова і культура. 2014. Вип. 17, т. 5. С. 15</ref> ''«СУМ Грінченка»''<ref>[http://web.archive.org/web/20200727174734/http://www1.nas.gov.ua/institutes/ium/new_books/Documents/2011.pdf Українська лексикографія в загальнослов’янському контексті: теорія, практика, типологія]. Київ: Інститут української мови. 2011. 568 стор.: С. 526. ISBN 978-966-489-112-4</ref> та як ''«Словарь української мови»''&nbsp;— перекладний українсько-російський словник з елементами тлумачного словника (самі тлумачення подано російською, однак приклади використання слова подані українською). Словник було видано у 1907—1909 роках у Києві у 4 томах.
'''«Словарь української мови»''' ({{lang-ru|Словарь украинского языка}})&nbsp;— перекладний українсько-російський словник з елементами тлумачного словника (самі тлумачення подано російською, однак приклади використання слова подані українською). Словник було видано у 1907—1909 роках у Києві у 4 томах.
 
   
 
Матеріали для словника зібрала редакція журналу «[[Кіевская старина]]», а упорядкував його з додатком власного лексичного матеріалу [[Грінченко Борис Дмитрович|Борис Грінченко]].
 
Матеріали для словника зібрала редакція журналу «[[Кіевская старина]]», а упорядкував його з додатком власного лексичного матеріалу [[Грінченко Борис Дмитрович|Борис Грінченко]].

Версія за 18:02, 27 липня 2020

«Словник української мови»
Словарь укр языка Гринченко by Russianname.jpg
Перша сторінка I тому (1907)
Автор Борис Грінченко (редактор, упорядник)
Назва мовою оригіналу Словарь украинского языка
Країна Російська імперія
Мова українська, російська
Жанр Словник
Видано 1907-1909

«Словник української мови»[1][2][3][4][5] (рос. Словарь украинского языка) також іноді згадується як «Словник української мови Грінченка»,[6] «СУМ Грінченка»[7] та як «Словарь української мови» — перекладний українсько-російський словник з елементами тлумачного словника (самі тлумачення подано російською, однак приклади використання слова подані українською). Словник було видано у 1907—1909 роках у Києві у 4 томах.

Матеріали для словника зібрала редакція журналу «Кіевская старина», а упорядкував його з додатком власного лексичного матеріалу Борис Грінченко.

Правопис, заведений словником, отримав назву — грінченківка[8] або грінчевичівка.[9]

Історія

Словник складався 46 років (18611907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття.

Ще на початку 1880-х років Науменко спільно з іншими членами «Старої громади» взявся за збір матеріалів для словника живої української мови. В кінці десятиліття В. Науменко та Є. Тимченко почали редагування зібраних матеріалів, а 1896 року за згодою керівника міністерства внутрішніх справ словник на перші дві літери алфавіту був розісланий передплатникам як безкоштовний додаток до журналу «Киевская старина».

Тривалий час основну роботу над словником безоплатно здійснював Володимир Науменко[10], та перевантаженість справами редакції та гімназії змусила його шукати собі помічника. Окрім того стало відомо, що існує можливість подати Словник в Академію наук на здобуття премії Миколи Костомарова, тож справу слід було прискорити. Було створено комісію в складі Є. Тригубова, В. Бернштама та Є. Чикаленка, яка почала переговори з Борисом Грінченком. Борис Грінченко погодився довершити працю Науменка, Тимченка та інших громадівців за умови відповідної оплати та публікації словника тільки під одним своїм іменем. Стара Громада виділяла на оплату праці Грінченка 100 рублів на місяць та не погоджувалася з тим, що спільна праця буде підписана виключно іменем Грінченка. Євген Чикаленко писав у своїх спогадах[11]:

На заголовку Словника мало не розбилися наші переговори… Грінченко напосідав на тому, що він сам зредагує всі літери, аби на заголовку стояло тільки одне його прізвище. Нам хотілося, щоб на словнику стояло і ім'я Науменка, бо він поклав на нього багато праці, і справедливість вимагає моральної заплати за ту безкорисну роботу протягом багатьох років.

Лише за особистого наполягання Володимира Науменка договір з Грінченком таки було укладено й домовлено, що словник вийде тільки під іменем Грінченка.

В роботі над словником Грінченко використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури й фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектні й фольклорні записи).

1907—1909 роках словник вийшов у світ під іменем Грінченка. Водночас у передмові до словника Грінченко коротко описав історію його створення та згадав про внесок Володимира Науменка, Євгена Тимченка та інших[12].

Правопис

У передмові до словника Грінченко зазначив, що у виданні його "прийнятий той правопис, який вжито в українських паралелях в «Словаре русского языка, составленном Вторым отделением Императорской академии наук» і в той же час вживається і в наукових та інших виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.[13]

Грінченко дипломатично не згадав рекомендацій спеціально створеної комісії Другого відділення Імператорської академії наук, до якого звернувся відповідальний за друкування словника В. М. Доманицький. Комісія на окремій нараді запропонувала:

  1. Літери ї не вживати для позначення м'якості приголосних перед і.
  2. Не позначати через ь м'якості приголосних з, с, ц перед сполуками губних приголосних із і: звір, сміх, звізда, цвіт.
  3. Вживати ё для передачі йотації о та м'якості приголосних перед ним.
  4. Роздільну вимову позначати не апострофом, а за допомогою ь: пьять, зьїсти.
  5. У відповідних іменниках середнього роду писати подвійний приголосний та : знання, а не знаннє.
  6. Відповідні африкати позначати буквосполуками дж, дз.
  7. Не відбивати асимілятивних змін у дієслівних формах перед -ся: даєшся, дається, а не даєсся, даєцця.
  8. Передавати проривний дзвінкий задньоязиковий приголосний буквою ґ.[14]

Пропозиції було розіслано для обговорення українським філологам, зокрема Б. Грінченкові, П. Житецькому та К. Михальчукові.[15] У своїй відповіді Б. Грінченко відстоював написання йо, ьо та апостроф.[16] Ці елементи «галицької» орфографії він застосував у публікації «Словаря украинского языка» (апостроф уживав і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, висловився за вживання тільки і після м'яких приголосних). Усупереч правилам НТШ Б. Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою буквою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич та багато ін.

Дуже близький до «Грінченкового» правопису є правопис, що його був вживав Є. Тимченко[17].

Про роль Б. Грінченка І. Огієнко сказав: «Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього XIX-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні»[8]. Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р.), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість[18].

Важливість словника

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все найкраще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова.

Найважливіший недолік цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.[19]

Видання

Оригінальне видання 1907—1909 років
Фотокопії усього словника
  • 1924 і 1925 (двічі фототипічним способом)
  • 1958-59 (фотомеханічним способом з 1-го видання)
  • 1996 (фототипічне; зі вступним словом О. Тараненка)
  • 1996-97 (фототипічне); у т. 2 останніх двох видань додано пропущену в інших виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частину Захи́дный — захурчáты, написану переважно російською графікою.
Перевидання частини словника у новій редакції

Онлайн-версії

«Словарь української мови». Борис Грінченко

Окремий ресурс «Словарь української мови» — hrinchenko.com, створений за перевиданням АН УРСР 1958 року. Особливості:

  • пошук слів із підказками;
  • наявність списку слів-сусідів;
  • можливість перегляду усього списку лексики за алфавітом;
  • повна паспортизація лексики (для кожного слова подано том та сторінку, на якій воно знаходиться в оригінальному виданні);
  • пошук лексики за сторінкою та номером тому;
  • можливість переглядати скановані сторінки оригінального видання словника як для кожного слова, так і окремо;
  • блок із випадковими статтями;
  • можливість коментувати окремі словникові статті.

Сайт-збірка російсько-український словників

Вікі Київського університету імені Бориса Грінченка

Вікі Київського університету імені Бориса Грінченка: «Словарь української мови»

  • Доповнюється зображеннями.
  • Доповнюється визначеннями з сучасних словників (оригінал залишається).

Див. також

Примітки

  1. [РЕСУРСИ на сайті Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. lcorp.ulif.org.ua, 2020
  2. Словник української мови: у 3-х т. Упорядкував: Б. Грінченко. burago.com.ua, 2018
  3. Л. І. Шутова. [Лексико-семантична структура фемінативів у "Словнику української мови” Б. Грінченка] // Лінгвістика. 2012. № 3(2). С. 75-79.
  4. В. В. Сивокозова. [Іменникова лексика у Словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка (способи та засоби лексикографування)] // Мова і культура. 2013. Вип. 16, т. 3. С. 188-194.
  5. М. О. Волошинова. [Репрезентація лексики на позначення напоїв у Словнику української мови Бориса Грінченка] // Мовознавчий вісник. 2015. Вип. 20. С. 28-32
  6. Т. Зарубенко. [Переклад "Одіссеї" в інтерпретації Петра Байди] // Мова і культура. 2014. Вип. 17, т. 5. С. 15
  7. Українська лексикографія в загальнослов’янському контексті: теорія, практика, типологія. Київ: Інститут української мови. 2011. 568 стор.: С. 526. ISBN 978-966-489-112-4
  8. а б Іван Огієнко. Історія українського правопису Огієнко, Іван (2001). Історія української літературної мови. Упорядник: Микола Тимошик. Київ: Наша культура і наука. 440. ISBN 966-7821-01-3. 
  9. Йосип Дзендзелівський. Словарь української мови // Віталй Русанівський та ін. Українська мова. Енциклопедія. Київ: НАН України, Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України, Інститут української мови НАН України; Українська енциклопедія імені Миколи Бажана. 750. ISBN 966-7492-07-9. 
  10. Євген Чикаленко писав у своїх спогадах, що «особисто наполягав, аби за працю Науменка над словником платили гроші. Але Науменко як педантичний безсеребреник не хотів брати платні за громадську роботу». Цит. за виданням Чикаленко Євген, Спогади (1861—1907). — Ч. II. — С. 99.
  11. Чикаленко Євген, Спогади (1861—1907). — Частина II. — с. 100.
  12. Цит. за Пайкова Е. В. Володимир Науменко (1852—1919) // Український історичний журнал. — 1998. — № 6.
  13. Словарь украинского языка, собранный редакцией журнала «Киевская старина»/ Редактировал, с добавлением собственных материалов, Б. Д. Гринченко. — К. , 1907. — С. XXIII
  14. Известия Императорской АН. — Сер. 6. — 1907. — № 9. — С. 10, 233—241
  15. Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. — С. 69
  16. Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. — С. 70-76
  17. Тимченко Є. Українська граматика. — К. , 1907. — Ч. 1
  18. Географічна термінологія, зложена Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти в Києві. — К. : Друкарня Центральної Ради. — 1917. — С. 4, 8
  19. Іван Огієнко. Українське словництво Огієнко, Іван (2001). Історія української літературної мови. Упорядник: Микола Тимошик. Київ: Наша культура і наука. 440. ISBN 966-7821-01-3. 

Література

  • Єфремов С. Як повстав Грінченків словник. На підставі документів. Словник української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко, т. 2. — Київ, 1927.
  • Горецький П. Й. Історія української лексикографії. — Київ, 1963.
  • Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971, № 1.
  • Дзендзелівський Й. О. [litopys.org.ua/ukrmova/um170.htm Словарь української мови] // Українська мова. Енцикопедія. Вид-во «Українська енциклопедія ім. М. Бажана». — Київ, 2000.
  • Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1–4. — Київ, 1958—1959 (перевиданий).