Соледар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соледар
Soledar coat of arms.svg Soledar flag.svg
Герб Соледара Прапор Соледара
Railway station Sil Ukraine.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Бахмутський район
Рада Соледарська міська рада
Код КОАТУУ 1420910800
Засноване остання чверть XVII ст.
Статус міста з 1965 року
Населення 11 242 (01.01.2017)[1]
 - повне 11 242 (01.01.2017)[1]
Площа 14.108 км²
Густота населення 797 осіб/км²
Поштові індекси 84545—84548
Телефонний код +380-6274
Координати 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. / 48.69694; 38.07139Координати: 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. / 48.69694; 38.07139
Висота над рівнем моря 100 м
Водойма р. Мокра Плітка, Бахмутка, Горілий Пень
Відстань
Найближча залізнична станція Сіль, Деконська
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - фізична 79,3 км
 - залізницею 104 км
 - автошляхами 99 км
До Києва
 - фізична 579 км
 - залізницею 755 км
 - автошляхами 699 км
Міська влада
Адреса 84545, Донецька обл., м. Соледар, вул. Паркова, 3а, 4-20-68
Веб-сторінка Соледарська міськрада
Міський голова Степаненко Олександр Миколайович

CMNS: Соледар на Вікісховищі

Карта
Соледар. Карта розташування: Україна
Соледар
Соледар
Соледар. Карта розташування: Донецька область
Соледар
Соледар

Соледа́р (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) — місто в Україні, в Бахмутському районі Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Соледарська міська рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Розташоване за 18 км від Бахмута, за 3 кілометри від залізничної станції Сіль та за 2 кілометри від залізничної станції Деконська (дизель) та при впадінні річки Мокрої Плотви в Бахмутку (притока Сіверського Дінця).

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Населення 13 151 мешканців (перепис 2001). Основна промисловість — видобуток солі, комбінат будівельних деталей та сумішей. Статус міста з 1965 року. В цьому ж році до нього приєднано селище Білокам'янське. До 5 липня 1991 року місто називалось Карло-Лібкнехтівськ на честь Карла Лібкнехта. У 1999 році до складу Соледара включені селища міського типу Дворіччя (у народі — Свердловка) і Сіль.

До 8 вересня 2016 р. входило до складу Бахмутської міської ради. Було передане до складу Бахмутського району з присвоєнням категорії міста районного значення.

Історія[ред. | ред. код]

Історія Соледара тісно пов'язана з розвитком Бахмутських соляних промислів. В останній чверті XVII ст., коли в районі річки Бахмутки почали видобувати сіль, навколо соляних промислів виникло село Брянцівка. Першими його мешканцями були козаки Ізюмського полку й переселенці з північних областей України. На початку XVIII ст. соляні промисли перейшли у відання царського двору. Проте в умовах кріпосництва, за браком робочої сили, соляна промисловість розвивалася дуже повільно.

За даними 1859 року Михайлівка (Диконівка, Деконська), панське село, над Мокрою Пліткою, 25 господ, 170 осіб.[2]

Становище змінилося після реформи 1861 року. В 1877—1878 рр. в районі Бахмута поблизу села Брянцівки, на правому березі річки Мокрої Плотви, інженер Н. Г. Іванов провів розвідувальні роботи для виявлення запасів кам'яної солі. Він пройшов бурову свердловину глибиною 292 метра і відкрив 9 соляних шарів, в тому числі найбільший (39,5 м) Брянцівський шар.

У 1879 році на цьому місці приватна промислова компанія, яку очолював Н. Н. Литуновський, розпочала будівництво першої соляної шахти, назвавши її Брянцівською копальнею. В 1881 році вона видала на-гора понад 4 тис. тонн солі. У 1884—1885 рр. в Бахмутському повіті стало до ладу 5 рудників: Нова Величка, Харламівський, «Петро Великий», Деконсько-Покровський і Пшеничний. На Брянцівському і Девонському рудниках у 1884 році налічувалося близько 800 робітників. Неподалік від села Брянцівки було знайдено також поклади кварцитів і вогнетривкої глини. На їх базі в 1897 році акціонерне товариство Ковальського спорудило Девонський алебастровий завод. У 1901—1903 рр. харківські купці Богомолов і Косич поблизу станції Деконська купили у німецьких колоністів 6 га землі і збудували ще три алебастрові заводи.

Навколо рудників і заводів виросли робітничі селища Нова Величка і Девонське, які входили до складу Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Наприкінці XIX ст. в них мешкало понад 1,5 тис. чоловік.[3]

Видобуток солі[ред. | ред. код]

Серед соленосних регіонів особливе місце посідає південно-східна частина Донбасу, де на місці мілководної затоки древнього Пермського моря близько 250 млн років тому утворилися величезні поклади кам'яної солі. Історики свідчать про те, що ще до нашої ери люди могли отримувати цей життєво важливий мінерал шляхом випаровування його з солоної ропи Торських та Бахмутських озер, розташованих на місці розвіданого згодом Артемівського родовища кам'яної солі. Але лише у XVI столітті видобуток виварювальної солі на Донбасі став регулярним.

Залізнична станція Сіль

З розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більшого спалювання деревини, що привело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краю кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом — для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.

Припущення про наявність в районах Бахмута і Тора багатих покладів кам'яної солі окремі дослідники висловлювали ще в середині XVIII століття. Але лише у 1880 році видатний російський учений-геолог О. П. Карпінський зробив точні науково обґрунтовані розробки з цього питання і довів наявність величезних соляних запасів у краю, через який століттями пролягав знаменитий чумацький шлях за сіллю до Криму.

Здійснена у 1876—1880 роках гірничим інженером П. І. Івановим проходка так званої «Урядової свердловини» біля села Брянцівка, за 10 верст від Бахмута, показала наявність в земній товщі 9 соляних пластів, у тому числі найпотужнішого — Брянцівського, товщина якого становила близько 40 метрів.

Це сенсаційне відкриття привернуло увагу промисловців, які розгорнули у регіоні інтенсивне будівництво соляних шахт.

Для перевезення солі й інших вантажів довелося побудувати залізничну станцію Сіль, станцію Деконська і депо станції Сіль. У 1881 році була введена в експлуатацію перша шахта, що належала приватній промисловій компанії генерала Н. І. Летуновського.

У подальших роках уведені в експлуатацію ще п'ять соляних копалень, що сприяло значному зростанню видобутку мінералу і насиченню соляного ринку.

З 1926 року робітниче селище називають ім'ям Карла Лібкнехта.

УРСР[ред. | ред. код]

Під час другої світової війни соляні копальні були повністю зруйновані. У 1947 році було закінчено відновлення останньої з усіх зруйнованих копалень.

У 1965 році селище отримало статус міста.

У липні 1991 року місто Карло-Лібкнехтовськ перейменоване в Соледар.

Війна на сході України[ред. | ред. код]

21 липня 2014 року сили антитерористичної операції перебрали контроль над Соледаром.

14 січня 2015 року правоохоронці знайшли тіло депутата міської ради Соледара Івана Резніченка. Депутат зник 21 червня 2014 року — був закатований на замовлення проросійських терористів. Тіло Резніченка виявив його товариш, який самостійно займався пошуками, теж депутат Соледарської міськради, в одній із соляних копанок. Правоохоронці затримали двох злочинців, котрі на замовлення сепаратистів убили Резніченка[4].

На початку лютого 2015-го бійці мобільної групи 72-ї бригади знищили колону ворожої техніки — 6 одиниць, поблизу Білокам'янського[5].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 13182 особи, із них 60,10 % зазначили рідною мовою українську, 39,43 % — російську, 0,11 % — вірменську, 0,09 % — білоруську, 0,05 % — циганську, 0,02 % — молдовську та болгарську, 0,01 % — грецьку, польську, румунську та караїмську мови[6].

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

У місті діють 3 дитячих дошкільних установи, 2 загальноосвітні школи, професійно-технічне училище, музична школа, спортивний комплекс з плавальним басейном, 5 бібліотек, палац культури, Центр дитинства та юнацтва.

Підприємства[ред. | ред. код]

Гірнича виробка у соляній шахті Соледара, Донецька область

Найвідомішим в місті є державне підприємство «Артемсіль». Це об'єднання випускає якісну та широко відому в світі кам'яну сіль. У відпрацьованих соляних шахтах на глибині 300 м відкрито спелеосанаторій «Соляна симфонія» для профілактики та лікування астми, захворювань дихальних шляхів. Тут лікують бронхіальні астми та хронічні бронхіти, запалення легенів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.

Колективне Підприємство Воїнів Інтернаціоналістів «Память»: проводить екскурсії, під час якої є змога спуститися на глибину 300 метрів у справжню соляну шахту для того, щоб побачити скарби Соледара: музей, діючу підземну церкву, соляні скульптури, самородний кристал солі розміром з людський зріст. Ці визначні пам'ятки дозволили Соледару потрапити в книгу рекордів Гіннеса. В одній із виробок проводяться концерти симфонічної музики.

Також у місті є гіпсовий комбінат «KNAUF» — підприємство-філія німецького концерну «KNAUF».

У місті працює єдиний в Україні розсадник з промислового вирощування блакитних і сріблястих ялин.

Персоналії[ред. | ред. код]

Уродженцем міста є:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
  3. http://ukrssr.com.ua/donetska/artemivskiy/karlo-libknehtivsk-artemivskiy-rayon-donetska-oblast
  4. У шахті на Донеччині знайшли тіло депутата, закатованого терористами
  5. На Донеччині українські бійці знищили колону техніки та підбили три «самохідки» бойовиків
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]