Відмінності між версіями «Соловйов Сергій Михайлович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
Рядок 22: Рядок 22:
 
[[Категорія:Померли 16 жовтня]]
 
[[Категорія:Померли 16 жовтня]]
 
[[Категорія:Померли 1879]]
 
[[Категорія:Померли 1879]]
  +
[[Категорія:Викладачі Олександрівського військового училища]]
   
 
[[be:Сяргей Міхайлавіч Салаўёў]]
 
[[be:Сяргей Міхайлавіч Салаўёў]]

Версія за 19:57, 13 серпня 2012

Сергій Соловйов
Поштова марка СРСР присвячена С. М. Соловйову, 1991 (Каталог ЦФА 6379, Скотт 6054)

Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (5(17) травня 1820, Москва — 4(16) жовтня 1879), російський історик, з 1847 професор Московського Університету, з 1872 академік Російської АН.

Батько видатного російського філософа Володимира Соловйова

Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей О. Строганова. Відвідував лекції Франсуа Гізо, Жуля Мішле у Парижі, Карла Ріттера, Леопольда фон Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами Вацлавом Ганкою, Франтішеком Палацьким, Павелом Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки Соловйов симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.

Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — 18 ст. подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російського історика.

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1955.