Відмінності між версіями «Соловйов Сергій Михайлович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (Перенесено 14 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q505031))
Рядок 30: Рядок 30:
 
[[Категорія:Померли 1879]]
 
[[Категорія:Померли 1879]]
 
[[Категорія:Викладачі Олександрівського військового училища]]
 
[[Категорія:Викладачі Олександрівського військового училища]]
 
[[ar:سيرجي سولوفيوف]]
 
[[be:Сяргей Міхайлавіч Салаўёў]]
 
[[bg:Сергей Соловьов]]
 
[[ca:Serguei Soloviov]]
 
[[de:Sergei Michailowitsch Solowjow]]
 
[[en:Sergey Solovyov]]
 
[[es:Serguéi Soloviov]]
 
[[fr:Sergueï Soloviov (historien)]]
 
[[it:Sergej Michajlovič Solov'ëv]]
 
[[la:Sergius Solov'ëv]]
 
[[pl:Siergiej Sołowjow (historyk)]]
 
[[ru:Соловьёв, Сергей Михайлович]]
 
[[sr:Сергеј Соловјов]]
 
[[sv:Sergej Solovjov]]
 

Версія за 03:25, 22 березня 2013

Сергій Соловйов
Поштова марка СРСР присвячена С. М. Соловйову, 1991 (Каталог ЦФА 6379, Скотт 6054)

Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (5(17) травня 1820, Москва — 4(16) жовтня 1879), російський історик, з 1847 професор Московського університету, з 1872 академік Російської АН.

Батько видатного російського філософа Володимира Соловйова

Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей О. Строганова. Відвідував лекції Франсуа Гізо, Жуля Мішле у Парижі, Карла Ріттера, Леопольда фон Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами Вацлавом Ганкою, Франтішеком Палацьким, Павелом Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки Соловйов симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.

Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — 18 ст. подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російського історика.

Родина

Був у шлюбі з Поліксеною Романовою, яка мала українське коріння. Серед своїх предків вона називала філософа Григорія Сковороду. У Володимира Павловича Романова в Лебединському повіті на Харківщині був свій маєток, пов'язані вони і з Херсонською губернією, с. Березівка, Александрійського повіту, де проживав В. Романов до свого арешту за підозрою у контактах з декабристами. Там Соловйов міг ознайомитися з працями одеського історика А. О. Скальковського, який займався історією запорозького козацтва та колонізації півдня України.

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1955.

  • Людмила Новікова. Походження, сутність і історія козацтва в працях російського історика С. М. Соловйова.