Відмінності між версіями «Сонант»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(→‎Назви літер для сонантів: вікіфікація, уточнення)
(уточнення, вікіфікація)
Рядок 6: Рядок 6:
 
У деяких мовах сонанти можуть утворювати [[склад (мовознавство)|склад]], виступаючи при цьому у ролі голосного. [[плавні приголосні#Складотворчі плавні|Складотворчі плавні]], зокрема, властиві [[словацька мова|словацькій]], [[чеська мова|чеській]], [[сербська мова|сербській]], [[хорватська мова|хорватській]], [[словенська мова|словенскій]] та [[македонська мова|македонській]] мовам. Наприклад, словацьке '''hĺbka''' [глбка] («глибина», з наголосом на «l»), сербське '''Србиjа''' («Сербія» з наголосом на «р»). У зв'язку з цим цікава штучна чеська та словацька фраза ([[скоромовка]]), в усіх словах якої немає жодного голосного звука, а всі склади утворено за допомогою сонанта [r]: '''[[strč prst skrz krk]]''' [стрч прст скрз крк] «просунь палець через шию». Цю фразу вчать під час вивчення чеської та словацької мов.
 
У деяких мовах сонанти можуть утворювати [[склад (мовознавство)|склад]], виступаючи при цьому у ролі голосного. [[плавні приголосні#Складотворчі плавні|Складотворчі плавні]], зокрема, властиві [[словацька мова|словацькій]], [[чеська мова|чеській]], [[сербська мова|сербській]], [[хорватська мова|хорватській]], [[словенська мова|словенскій]] та [[македонська мова|македонській]] мовам. Наприклад, словацьке '''hĺbka''' [глбка] («глибина», з наголосом на «l»), сербське '''Србиjа''' («Сербія» з наголосом на «р»). У зв'язку з цим цікава штучна чеська та словацька фраза ([[скоромовка]]), в усіх словах якої немає жодного голосного звука, а всі склади утворено за допомогою сонанта [r]: '''[[strč prst skrz krk]]''' [стрч прст скрз крк] «просунь палець через шию». Цю фразу вчать під час вивчення чеської та словацької мов.
   
У [[давньоукраїнська мова|давньоукраїнській мові]] такі складоутворюючі сонанти також деякий час існували (після падіння '''єр'''ів ('''ъ''' та '''ь''')), але вони дуже швидко розвили перед собою або після себе допоміжний голосний: {{lang-orv|кръвавыи > крвавий}} > '''кривавий''' (діалект.: '''кервавий'''), ''глъбъкыи > глбокий'' > '''глибокий''', ''сльза > сл'за > слеза'' > '''сльоза''' (діалект.: '''селза'''), ''сьрдьцє > ср'це'' > '''серце'''; або перейшли у клас голосних (напівголосних): ''вълкъ > влк > воўк'' > '''вовк'''.
+
У [[давньоруська мова|давньоруській мові]] такі складоутворюючі сонанти також деякий час існували (після падіння '''єр'''ів ('''ъ''' та '''ь''')), але вони дуже швидко розвили перед собою або після себе допоміжний голосний: {{lang-orv|кръвавыи > крвавий}} > '''кривавий''' (діалект.: '''кервавий'''), ''глъбъкыи > глбокий'' > '''глибокий''', ''сльза > сл'за > слеза'' > '''сльоза''' (діалект.: '''селза'''), ''сьрдьцє > ср'це'' > '''серце'''; або перейшли у клас голосних (напівголосних): ''вълкъ > влк > воўк'' > '''вовк'''.
   
 
Позиційно складотворчі сонанти властиві й [[англійська мова|англійській мові]]. Так, якщо вимовляти слово «section» як [sekſ'''n'''] «секція», то звук [n] можна вважати складотворчим сонантом. Складотворчі [n] та [m] — звичайне явище у [[німецька мова|німецькій мові]]: braten [bra: t'''n'''] «смажити(ся)», sieben [zi: p'''m'''] «сім».
 
Позиційно складотворчі сонанти властиві й [[англійська мова|англійській мові]]. Так, якщо вимовляти слово «section» як [sekſ'''n'''] «секція», то звук [n] можна вважати складотворчим сонантом. Складотворчі [n] та [m] — звичайне явище у [[німецька мова|німецькій мові]]: braten [bra: t'''n'''] «смажити(ся)», sieben [zi: p'''m'''] «сім».
   
 
== Назви літер для сонантів ==
 
== Назви літер для сонантів ==
У [[латинська абетка|латинській абетці]] характерною особливістю назв літер для сонантів ('''[[L (латиниця)|l]]''', '''[[M (латиниця)|m]]''', '''[[N (латиниця)|n]]''', '''[[R (латиниця)|r]]''',) було те, що вони починалися з голосної «e»: «ель», «ем», «ен», «ер». Це пов'язане з півголосним характером відповідних звуків (вони так і називалися ''semivocales'', тобто «півголосні»), у той час як назви літер для «чисто приголосних» починалися на приголосний: «бе», «ке», «де» тощо. Назви літер '''[[F (латиниця)|f]]''' і '''[[S (латиниця)|s]]''' теж починаються на «е»: літера '''f''', колись запозичена з халкідонського алфавіту, первісно передавала півголосний /w/ (надалі стала позначати фонему [[глухий губно-зубний фрикативний|/f/]]), а назву «ес» для літери '''s''' пояснюють особливим, сакральним значенням звука [[глухий ясенний фрикативний|[s]]] у Стародавньому Римі, через що його теж прилічили до ''semivocales''. З латинського алфавіту назви літер відповідних звуків перейшли і до [[кирилиця|кириличних абеток]], витіснивши у XIX&nbsp;— напочатку XX&nbsp;ст. старі кириличні («аз», «буки», «віди»). Старі назви літер сонантів, а також літер для /s/ і /f/ («[[л]]юди», «[[м]]исліте», «наш», «рци», «слово», «ферт») були замінені на «ель», «ем», «ен», «ер», «ес», «еф», але у [[розмовний стиль мовлення|розмовному мовленні]] носіїв [[східнослов'янські мови|східнослов'янських мов]] зараз спостерігають тенденцію їх заміни на «лє», «ме», «не», «ре», «се», «фе»: за зразком назв літер для більшості приголосних<ref>{{Стаття |автор= Будейко В. Э.|посилання_на_автора= |назва= Имена букв в современном восточнославянском письме и латинский алфавит|посилання= http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/host/viking/db/ftp/univ/sl/sl_2014_08.pdf|відповідальний= Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка|видання= Studia Linguistica|видання посилання= |тип= Збірник наукових праць| місце= К.|видавництво= Видавничий дім Дмитра Бураго|рік= 2014|місяць= |том= |випуск= 8|номер= |сторінки= 31-35|issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= }} {{ref-ru}}</ref>.
+
У [[латинська абетка|латинській абетці]] характерною особливістю назв літер для сонантів ('''[[L (латиниця)|l]]''', '''[[M (латиниця)|m]]''', '''[[N (латиниця)|n]]''', '''[[R (латиниця)|r]]''',) було те, що вони починалися з голосної «e»: «ель», «ем», «ен», «ер». Це пов'язане з півголосним характером відповідних звуків (вони так і називалися ''semivocales'', тобто «півголосні»), у той час як назви літер для «чисто приголосних» ('''[[B (латиниця)|b]]''', '''[[C (латиниця)|c]]''', '''[[D (латиниця)|d]]'''…) починалися на приголосний: «бе», «ке», «де» тощо. Назви літер '''[[F (латиниця)|f]]''' і '''[[S (латиниця)|s]]''' теж починаються на «е»: літера '''f''', колись запозичена з халкідонського алфавіту, первісно передавала півголосний /w/ (надалі стала позначати фонему [[глухий губно-зубний фрикативний|/f/]]), а назву «ес» для літери '''s''' пояснюють особливим, сакральним значенням звука [[глухий ясенний фрикативний|[s]]] у Стародавньому Римі, через що його теж прилічили до ''semivocales''. З латинського алфавіту назви літер відповідних звуків перейшли і до [[кирилиця|кириличних абеток]], витіснивши у XIX&nbsp;— напочатку XX&nbsp;ст. старі кириличні («аз», «буки», «віди»). Старі назви літер сонантів, а також літер для /s/ і /f/ («[[л]]юди», «[[м]]исліте», «[[н]]аш», «[[р]]ци», «[[с]]лово», «[[ф]]ерт») були замінені на «ель», «ем», «ен», «ер», «ес», «еф», але у [[розмовний стиль мовлення|розмовному мовленні]] носіїв [[східнослов'янські мови|східнослов'янських мов]] зараз спостерігають тенденцію їх заміни на «лє», «ме», «не», «ре», «се», «фе»: за зразком назв літер для більшості приголосних<ref>{{Стаття |автор= Будейко В. Э.|посилання_на_автора= |назва= Имена букв в современном восточнославянском письме и латинский алфавит|посилання= http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/host/viking/db/ftp/univ/sl/sl_2014_08.pdf|відповідальний= Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка|видання= Studia Linguistica|видання посилання= |тип= Збірник наукових праць| місце= К.|видавництво= Видавничий дім Дмитра Бураго|рік= 2014|місяць= |том= |випуск= 8|номер= |сторінки= 31-35|issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= }} {{ref-ru}}</ref>.
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==

Версія за 16:21, 31 березня 2021

Сонант або сонорний приголосний звук — у фонетиці клас приголосних звуків, що характеризуються перевагою тона над шумом. Артикуляційно вони є приголосними, але за акустичними характеристиками вони наближені до голосних звуків. Це, зокрема, [w], [l], [m], [n], [r]. Звуки у межах фонем /l/ і /r/ ще називають плавними приголосними.

Складотворчі сонанти

У деяких мовах сонанти можуть утворювати склад, виступаючи при цьому у ролі голосного. Складотворчі плавні, зокрема, властиві словацькій, чеській, сербській, хорватській, словенскій та македонській мовам. Наприклад, словацьке hĺbka [глбка] («глибина», з наголосом на «l»), сербське Србиjа («Сербія» з наголосом на «р»). У зв'язку з цим цікава штучна чеська та словацька фраза (скоромовка), в усіх словах якої немає жодного голосного звука, а всі склади утворено за допомогою сонанта [r]: strč prst skrz krk [стрч прст скрз крк] «просунь палець через шию». Цю фразу вчать під час вивчення чеської та словацької мов.

У давньоруській мові такі складоутворюючі сонанти також деякий час існували (після падіння єрів (ъ та ь)), але вони дуже швидко розвили перед собою або після себе допоміжний голосний: дав.-рус. кръвавыи > крвавий > кривавий (діалект.: кервавий), глъбъкыи > глбокий > глибокий, сльза > сл'за > слеза > сльоза (діалект.: селза), сьрдьцє > ср'це > серце; або перейшли у клас голосних (напівголосних): вълкъ > влк > воўк > вовк.

Позиційно складотворчі сонанти властиві й англійській мові. Так, якщо вимовляти слово «section» як [sekſn] «секція», то звук [n] можна вважати складотворчим сонантом. Складотворчі [n] та [m] — звичайне явище у німецькій мові: braten [bra: tn] «смажити(ся)», sieben [zi: pm] «сім».

Назви літер для сонантів

У латинській абетці характерною особливістю назв літер для сонантів (l, m, n, r,) було те, що вони починалися з голосної «e»: «ель», «ем», «ен», «ер». Це пов'язане з півголосним характером відповідних звуків (вони так і називалися semivocales, тобто «півголосні»), у той час як назви літер для «чисто приголосних» (b, c, d…) починалися на приголосний: «бе», «ке», «де» тощо. Назви літер f і s теж починаються на «е»: літера f, колись запозичена з халкідонського алфавіту, первісно передавала півголосний /w/ (надалі стала позначати фонему /f/), а назву «ес» для літери s пояснюють особливим, сакральним значенням звука [s] у Стародавньому Римі, через що його теж прилічили до semivocales. З латинського алфавіту назви літер відповідних звуків перейшли і до кириличних абеток, витіснивши у XIX — напочатку XX ст. старі кириличні («аз», «буки», «віди»). Старі назви літер сонантів, а також літер для /s/ і /f/ («люди», «мисліте», «наш», «рци», «слово», «ферт») були замінені на «ель», «ем», «ен», «ер», «ес», «еф», але у розмовному мовленні носіїв східнослов'янських мов зараз спостерігають тенденцію їх заміни на «лє», «ме», «не», «ре», «се», «фе»: за зразком назв літер для більшості приголосних[1].

Примітки

  1. Будейко В. Э. Имена букв в современном восточнославянском письме и латинский алфавит / Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка // Studia Linguistica : збірник наукових праць. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. — Вип. 8. — С. 31-35. (рос.)

Література

Посилання