Соціальна справедливість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Справедливість — соціально-етична та морально-правова категорія, один з основних принципів права. Поняття «справедливість» позначає наявність у соціальному світі прав, засад і виражає їх правильність, імперативність і необхідність.

Історія[ред.ред. код]

Ідея С. сягає своїми витоками Давнього світу. Платон називав справедливістю доброчесність, що означає правильне ставлення до інших людей. Арістотель пов'язував С. із заслугами членів суспільства, на основі яких можна розподіляти певні блага. Юстиніан I визначав С. як постійну і вічну волю віддавати кожному належне.

Середньовічні мислителі намагались узгодити С. з ідеєю перерозподілу надлишкового багатства. Тома Аквінський навіть вважав, що людина в крайній скруті має право претендувати на чужу власність. На думку І. Канта, те, чого вимагає С. має виконуватися незалежно від будь-яких обставин суспільного розвитку. На поч. 19 ст. у науковому обігу з'явилося поняття «соціальна справедливість», що стало загальновживаним завдяки працям Дж. С. Мілля. Ідея соціальної С. відображена у двох осн. підходах, які утверджують:

Найпопулярніша і життєздатна інтерпретація соціальної С. знайшла своє втілення на Заході в поміркованому підході, характерному для соціал-демократії. За цим підходом, частина сусп. ресурсів розподіляється за потребами через держ. систему соціального забезпечення, а ін. частина — відповідно до заслуг через екон. ринок або бюрократичні процедури.

С. виступає визначальною ознакою і невід'ємним механізмом регулювання людських відносин, пов'язаних з пануванням, підпорядкуванням, підтриманням взаємоповаги між людьми, необхідністю гармонізації різних, у тому числі протилежних (конкуруючих) інтересів. Водночас зміст С. безпосередньо пов'язаний зі зміною сусп. динаміки, яка, з одного боку, потребує збереження успадкованих відносин, прав, обов'язків, а з другого — передбачає подолання спадщини минулого, що в умовах соціальних змін (політ., екон., правових та ін.) сприймається сусп. свідомістю як несправедливість.

Принцип справедливості[ред.ред. код]

Принцип справедливості поширюється як на реально існуючий, так і на уявний (ідеальний) стан справ у сусп-ві, виступає належним (необхідним) імперативом, що відповідає сутності, правам і потребам людини. С. є критерієм оцінки різноманітних співвідношень у житті сусп-ва: між роллю окр. людей чи соціальних груп і їх реальним соціальним становищем, ступенем сусп. визнання; між працею і винагородою за неї, правами та обов'язками особи; між скоєним діянням і відплатою, злочином і покаранням.

Різновиди справедливості[ред.ред. код]

Розрізняють три основні різновиди справедливості:

  • зрівняльну С. що передбачає досягнення макс. рівності прав і можливостей соціальних суб'єктів;
  • розподільчу С. яка орієнтує на подолання диспропорцій у розподілі матеріальних і духовних благ, виходячи з природно-правової рівності всіх людей, незалежно від їх національних, станових, класових, майнових та ін. відмінностей, але з урахуванням заслуг конкретного гр-нина перед сусп-вом і державою;
  • відплатну С. що поширюється на сферу покарань за правопорушення і злочини; С. покарання вимагає дотримання принципів застосування певних процедур тільки до осіб, визнаних винними у скоєнні правопорушення (злочину), а також залежності міри покарання від ступеня тяжкості правопорушення (злочину).

Справедливість — один з найважливіших принципів правової держави, який реалізується як у законодавчій, так і в правозастосовчій діяльності.

Справедливий закон втілює ідею рівної для всіх свободи — робити все, що не обмежує свободи інших і не завдає шкоди, а також не заборонене законом. Закон виступає мірою, єдиним для всіх масштабом свободи. Свобода окремої особи співвідноситься зі свободою ін. людей, а право є регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони та обмеження мають бути доцільними з погляду гарантії свободи, а значить справедливими.

Зміст права полягає у тому, щоб свободу всіх увести в розумні справедливі межі, реалізувати С. додержуючись принципу рівності людей перед законом, судом. У правозастосовчій діяльності С. означає обов'язок відповід. органів встановити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників крим. процесу.

За ст. 367, 372 КПК України вирок суду підлягає скасуванню, якщо призначене покарання «є явно несприятливим як внаслідок м'якості, так і суворості».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]