Відмінності між версіями «Співдружність націй»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (робот змінив: tl:Komonwelt ng mga Bansa)
м (робот додав: yo:Commonwealth of Nations)
Рядок 97: Рядок 97:
 
[[war:Komonwelt han mga Nasod]]
 
[[war:Komonwelt han mga Nasod]]
 
[[yi:קאמאנוועלט]]
 
[[yi:קאמאנוועלט]]
  +
[[yo:Commonwealth of Nations]]
 
[[zh:英联邦]]
 
[[zh:英联邦]]
 
[[zh-min-nan:Kok-ka Cho͘-ha̍p]]
 
[[zh-min-nan:Kok-ka Cho͘-ha̍p]]

Версія за 20:36, 28 листопада 2009

Співдружність націй

Брита́нська Співдру́жність

Великобританія очолює Співдружність націй (Британську Співдружність) — асоціацію незалежних держав, що раніше входили в Британську імперію, які визнають британського монарха як символ вільного єднання.

У Співдружність входять (на початок 1999): Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південноафриканська Республіка, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Ґана, Малайзія, Сингапур, Кіпр, Нігерія, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Ямайка, Трінідад і Тобаго, Уганда, Кенія, Замбія, Камерун, Мозамбік, Намібія, Малаві, Мальта, Гамбія, Ботсвана, Ґайана, Лесото, Барбадос, Маврикій, Свазіленд, Науру, Тонга, Самоа, Фіджі, Бангладеш, Багамські Острови, Гренада, Папуа-Нова Гвінея, Сейшельські Острови, Соломонові Острови, Тувалу, Домініка, Сент-Люсія, Кірібаті, Сент-Вінсент і Гренадіни, Зімбабве, Беліз, Антігуа і Барбуда, Мальдіви, Сент-Кітс і Невіс, Бруней, Вануату.

Роль у Співдружності

Британська Імперія почала еволюціонувати ще з часів Декларації Бальфура, що була проголошена на Імперській Конференції 1926 р. і була формалізована в декларації Вестмінстерського Статуту 1931 р.

У часи правління королеви Єлизавети ІІ завершився розпад Британської Імперії — і повністю формалізувалася Співдружність Націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю голови Співдружності, якою зараз є королева, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Королева часто грала важливу роль у відновленні порушених відносин із країнами Співдружності та згладжуванні протиріч.

В 2007 р. були виявлені секретні документи, що свідчать про те, що в 1956 р. французький прем'єр Гі Моллє та британський прем'єр Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великобританії та Франції. При цьому не виключалося, що Єлизавета ІІ може стати головою держави у Франції.[джерело?]

Політична роль

Як конституційний монарх, Єлизавета ІІ не має висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди виконувала це правило, діючи непублічно — через це її політичні погляди залишаються нез'ясованими. Але існують свідчення, що королева схиляється до точки зору так званої «Однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королева турбувалась через те, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Відомо, що Маргарет Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева відноситься до того типу жінок, які можуть проголосувати за Соціал-Демократичну партію.»

Джерела