Відмінності між версіями «Стадія дзеркала»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (Додавання/виправлення дати для: Шаблон:Без категорій)
(шаблон)
 
(Не показані 15 проміжних версій 9 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Mirror baby.jpg|thumb|дитина та дзеркало]]
+
[[Файл:Mirror baby.jpg|thumb|Дитина та дзеркало]]
  +
{{сирий переклад|дата=травень 2018}}
'''Стадія дзеркала''' - це поняття з [[психоаналіз|психоаналітичної]] теорії [[Жак Лакан|Жака Лакана]].
 
  +
'''Стадія дзеркала''' — це поняття з [[психоаналіз|психоаналітичної]] теорії [[Жак Лакан|Жака Лакана]].
Спочатку Лакан пропонував, що стадія дзеркала є частиною розвитку немовляти від 6 до 18 місяців, як описано у його першому і єдиному офіційному внеску до ширшої психоаналітичної теорії на 14-му Міжнародному Психоаналітичному Конгресі у Марієнбаді у 1936. До ранніх 1950-х, Лаканове розуміння поняття стадії дзеркала пройшло еволюцію: він вже не вважав стадію дзеркала як період у житті немовляти, а як репрезентацію постійної структури суб'єктивності, або як [[парадигма|парадигму]] "[[Уявне|порядку Уявного]]".
 
  +
Спочатку Лакан пропонував, що стадія дзеркала є частиною розвитку немовляти від 6 до 18 місяців, як описано у його першому і єдиному офіційному внеску до ширшої психоаналітичної теорії на 14-му Міжнародному Психоаналітичному Конгресі у Марієнбаді у 1936. До ранніх 1950-х, Лаканове розуміння поняття стадії дзеркала пройшло еволюцію: він вже не вважав стадію дзеркала як період у житті немовляти, а як репрезентацію постійної структури суб'єктивності, або як [[парадигма|парадигму]] «[[Уявне|порядку Уявного]]».
   
  +
== Історія поняття ==
{{Ізольована стаття}}
 
  +
Концепція стадії дзеркала виникла у Лакана під впливом робіт [[Анрі Валлон]]а, ідеї якого ґрунтувалися на спостереженнях над тим, як тварини і людина реагують на власне відображення в дзеркалі<ref>Webster, Richard. (2002) «[http://www.richardwebster.net/thecultoflacan.html The cult of Lacan: Freud, Lacan and the mirror stage.]»</ref>. Валлон зауважив, що з настанням шестимісячного віку у дітей людини і [[шимпанзе]] починає проявлятися те, що може здатися впізнавання власного відображення. У той час як шимпанзе досить швидко втрачають інтерес до свого відкриття, люди зазвичай виявляються в ньому сильно зацікавленими і починають приділяти значні зусилля і час дослідженню зв'язку між власним тілом і його відображенням<ref name="Evans"> Evans, 2005</ref>. У роботі 1931 року Валлон стверджував, що дзеркало допомагає дитині розвинути почуття власної ідентичності.
   
  +
Ідеї ​​Валлона про роль дзеркала в розвитку дитини розвивалися поза психоаналітичної традиції і були слабо відомі до того, як привернули увагу Лакана. Останній використовував спостереження Валлона як основу для своїх уявлень про розвиток людської суб'єктивності, яка по суті своїй, хоча часто і неявно, має порівняльну природу. Лакан зробив спробу пов'язати ідеї Валлона з психоаналізом, проте спроба ця не мала успіху в психоаналітичному співтоваристві.
{{Без категорій|дата=лютий 2012}}
 
   
  +
У 1930-і Лакан відвідував семінари [[Александр Кожев|Кожева]], присвячені [[Гегель | Гегелю]]. Філософія Гегеля в інтерпретації Кожева, зокрема діалектика раба і пана, вплинула на опис Лаканом діахронічний структури стадії дзеркала. Протягом усіх наступних років Лакан продовжував звертатися до стадії дзеркала в своїх роботах.
{{Link GA|de}}
 
  +
У міру розвитку поняття стадії дзеркала увагу Лакана зміщується від історичного її значення до структурному. «Історичне значення» відноситься тут до розумовому розвитку дитини, а «структурне значення»&nbsp;— до [[лібідо]] ЗНОМ відношенню до [[Образ тіла | образу тіла]] {{sfn | Evans | тисяча дев'ятсот дев'яносто шість}}. У своєму четвертому циклі семінарів '' La relation d'objet '', Лакан говорить, що "стадія дзеркала далека від того, щоб бути простим феноменом, що трапляються в розвитку дитини. Вона ілюструє конфліктну природу дуальних відносин ". Термін «дуальні стосунки» ({{lang-fr | relation duelle}}) відноситься не тільки до відносини між Я і тілом, які завжди характеризуються ілюзіями подібності та взаємності, але також і до відношення між [[Уявне | Уявним]] і [[Реальне (Лакан) | Реальним]]. Візуальна ідентичність, дана в дзеркальному відображенні забезпечує уявну цілісність досвіду фрагментированного реального.
   
  +
Стадія дзеркала описує освіту Я за допомогою процесу ідентифікації з власним відбитим чином. До шести місяців дитині ще бракує [[Моторна координація | моторної координації]], однак Лакан припускав, що дитина може почати впізнавати себе в дзеркалі до набуття такої координації. Дитина бачить в дзеркалі свій образ як ціле, при збереженні нездатності координації рухів свого тіла, що призводить до сприйняття свого тіла як фрагментованого. На думку Лакана, цей контраст спочатку відчувається дитиною як суперництво з власним образом, оскільки цілісність образу таїть в собі загрозу розпаду. Відповідно, стадія дзеркала дає початок агресивної напрузі між суб'єктом і способом. Для розрядки цього напруження суб'єкт починає ідентифікувати себе з образом. У цій первинної ідентифікації з двійником-відображенням формується Я {{sfn | Evans | 1 996}}. Момент цієї ідентифікації Лакан розглядає як момент тріумфу, оскільки він веде до уявного почуттю панування. Однак ця радість може супроводжуватися і депресивної реакцією, коли дитина порівнює своє хитке відчуття панування з всемогутністю матері. Ця ідентифікація також включає ідеал Я, що функціонує як обіцянку майбутньої цілісності, що додає сили Я в очікуванні.
[[bg:Стадий на огледалото]]
 
  +
По мысли Лакана, стадия зеркала демонстрирует, что Я является продуктом непонимания ({{lang-fr|méconnaissance}})&nbsp;— ложного опознавания. Именно на стадии зеркала возникает [[отчуждение]] субъекта от самого себя и устанавливается воображаемый порядок.
[[ca:Estadi del mirall]]
 
  +
[[de:Spiegelstadium]]
 
  +
На думку Лакана, стадія дзеркала демонструє, що Я є продуктом нерозуміння ({{lang-fr | méconnaissance}})&nbsp;— помилкового впізнання. Саме на стадії дзеркала виникає [[відчуження]] суб'єкта від самого себе і встановлюється уявний порядок.
[[en:Mirror stage]]
 
  +
[[es:Estadio del espejo]]
 
  +
Стадія дзеркала має також важливе символічне вимір. Порядок [[Символічне | символічного]] присутній в фігурі дорослого, який несе дитини. У момент, наступний за радістю визнання способу як свого власного, дитина звертається до дорослого&nbsp;— [[Великий інший | Великому іншому]], санкціонує цей образ<ref> Семінар X, «L'angoisse», 1962—1963 </ ref>.
[[fa:مرحله آئینه]]
 
  +
[[fr:Stade du miroir]]
 
  +
== Див. також ==
[[no:Speilstadiet]]
 
  +
* [[Самосвідомість]]
[[ru:Стадия зеркала]]
 
  +
  +
== Примітки ==
  +
{{Примітки}}
  +
  +
== Література ==
  +
* ''Лакан Ж.'' Стадия зеркала, как образующая функцию Я / Жак Лакан.
  +
* ''[[Автономова, Наталия Сергеевна|Автономова Н. С.]]'' Лакан // [[Новая философская энциклопедия]].&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— М.: Мысль, 2001.
  +
* ''Мазин В.'' Стадия зеркала Жака Лакана.&nbsp;— СПб.: «Алетейя», 2005.&nbsp;— (Серия «Лакановские тетради»).
  +
* {{h|Evans|1996}}''Evans D.'' An Introductory Dictionary of Lacanian Psychoanalysis / Dylan Evans.&nbsp;— 1996.&nbsp;— ISBN 0415135230.
  +
* [http://www.lacan.com/seminars1a.htm Семинары Жака Лакана].
  +
  +
== Ссылки ==
  +
* [http://www.lacan.com/ lacan.com]
  +
* [http://www.lacanonline.com/index/2010/09/what-does-lacan-say-about-the-mirror-stage-part-i/ Статья о стадии зеркала на LacanOnline.com]
  +
  +
  +
[[Категорія:Лаканіанський психоаналіз]]
  +
[[Категорія:Структуралізм]]
  +
[[Категорія:Дзеркала]]

Поточна версія на 05:41, 30 травня 2018

Дитина та дзеркало

Стадія дзеркала — це поняття з психоаналітичної теорії Жака Лакана. Спочатку Лакан пропонував, що стадія дзеркала є частиною розвитку немовляти від 6 до 18 місяців, як описано у його першому і єдиному офіційному внеску до ширшої психоаналітичної теорії на 14-му Міжнародному Психоаналітичному Конгресі у Марієнбаді у 1936. До ранніх 1950-х, Лаканове розуміння поняття стадії дзеркала пройшло еволюцію: він вже не вважав стадію дзеркала як період у житті немовляти, а як репрезентацію постійної структури суб'єктивності, або як парадигму «порядку Уявного».

Історія поняття[ред. | ред. код]

Концепція стадії дзеркала виникла у Лакана під впливом робіт Анрі Валлона, ідеї якого ґрунтувалися на спостереженнях над тим, як тварини і людина реагують на власне відображення в дзеркалі[1]. Валлон зауважив, що з настанням шестимісячного віку у дітей людини і шимпанзе починає проявлятися те, що може здатися впізнавання власного відображення. У той час як шимпанзе досить швидко втрачають інтерес до свого відкриття, люди зазвичай виявляються в ньому сильно зацікавленими і починають приділяти значні зусилля і час дослідженню зв'язку між власним тілом і його відображенням[2]. У роботі 1931 року Валлон стверджував, що дзеркало допомагає дитині розвинути почуття власної ідентичності.

Ідеї ​​Валлона про роль дзеркала в розвитку дитини розвивалися поза психоаналітичної традиції і були слабо відомі до того, як привернули увагу Лакана. Останній використовував спостереження Валлона як основу для своїх уявлень про розвиток людської суб'єктивності, яка по суті своїй, хоча часто і неявно, має порівняльну природу. Лакан зробив спробу пов'язати ідеї Валлона з психоаналізом, проте спроба ця не мала успіху в психоаналітичному співтоваристві.

У 1930-і Лакан відвідував семінари Кожева, присвячені Гегелю. Філософія Гегеля в інтерпретації Кожева, зокрема діалектика раба і пана, вплинула на опис Лаканом діахронічний структури стадії дзеркала. Протягом усіх наступних років Лакан продовжував звертатися до стадії дзеркала в своїх роботах. У міру розвитку поняття стадії дзеркала увагу Лакана зміщується від історичного її значення до структурному. «Історичне значення» відноситься тут до розумовому розвитку дитини, а «структурне значення» — до лібідо ЗНОМ відношенню до образу тіла [3]. У своєму четвертому циклі семінарів La relation d'objet , Лакан говорить, що "стадія дзеркала далека від того, щоб бути простим феноменом, що трапляються в розвитку дитини. Вона ілюструє конфліктну природу дуальних відносин ". Термін «дуальні стосунки» (фр. relation duelle) відноситься не тільки до відносини між Я і тілом, які завжди характеризуються ілюзіями подібності та взаємності, але також і до відношення між Уявним і Реальним. Візуальна ідентичність, дана в дзеркальному відображенні забезпечує уявну цілісність досвіду фрагментированного реального.

Стадія дзеркала описує освіту Я за допомогою процесу ідентифікації з власним відбитим чином. До шести місяців дитині ще бракує моторної координації, однак Лакан припускав, що дитина може почати впізнавати себе в дзеркалі до набуття такої координації. Дитина бачить в дзеркалі свій образ як ціле, при збереженні нездатності координації рухів свого тіла, що призводить до сприйняття свого тіла як фрагментованого. На думку Лакана, цей контраст спочатку відчувається дитиною як суперництво з власним образом, оскільки цілісність образу таїть в собі загрозу розпаду. Відповідно, стадія дзеркала дає початок агресивної напрузі між суб'єктом і способом. Для розрядки цього напруження суб'єкт починає ідентифікувати себе з образом. У цій первинної ідентифікації з двійником-відображенням формується Я [4]. Момент цієї ідентифікації Лакан розглядає як момент тріумфу, оскільки він веде до уявного почуттю панування. Однак ця радість може супроводжуватися і депресивної реакцією, коли дитина порівнює своє хитке відчуття панування з всемогутністю матері. Ця ідентифікація також включає ідеал Я, що функціонує як обіцянку майбутньої цілісності, що додає сили Я в очікуванні. По мысли Лакана, стадия зеркала демонстрирует, что Я является продуктом непонимания (фр. méconnaissance) — ложного опознавания. Именно на стадии зеркала возникает отчуждение субъекта от самого себя и устанавливается воображаемый порядок.

На думку Лакана, стадія дзеркала демонструє, що Я є продуктом нерозуміння (фр. méconnaissance) — помилкового впізнання. Саме на стадії дзеркала виникає відчуження суб'єкта від самого себе і встановлюється уявний порядок.

Стадія дзеркала має також важливе символічне вимір. Порядок символічного присутній в фігурі дорослого, який несе дитини. У момент, наступний за радістю визнання способу як свого власного, дитина звертається до дорослого — Великому іншому, санкціонує цей образ<ref> Семінар X, «L'angoisse», 1962—1963 </ ref>.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Ссылки[ред. | ред. код]