Стасюк Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стасюк Микола Михайлович
Народився 16 травня 1885(1885-05-16)
Катеринослав, Російська імперія
Помер 1943
Маріуполь, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність політик
Alma mater Санкт-Петербурзький державний гірничий університет
Партія Організація українських націоналістів
Автограф Mykola Stasyuk Signature 1917.png
Перший Генеральний Секретаріат Центральної Ради. Микола Стасюк стоїть посередині.

Мико́ла Миха́йлович Стасю́к (04.05.1885 — 1943) — український політичний, громадський і кооперативний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї урядовця на Катеринославщині.

Від 1903 року навчався у Петербурзькому гірничому інституті.

Був членом Української студентської громади, входив до складу Інформаційного бюро і Головної студентської ради українських студентських організацій. Член Революційної української партії, згодом — Української партії соціалістів-революціонерів.

Під час революції 1905—1907 років — організатор селянських спілок на Катеринославщині, за що зазнав репресій з боку влади і перебував під наглядом поліції.

У 19081912 роках опублікував наукові праці з економіки України:

  • «Автономія і розвиток продукційних сил на Вкраїні» (1908),
  • «Економічні відносини України з Великоросією і Польщею» (1911),
  • «Еміграція та її значення в економічному житті України» (1912).

Був одним із засновників Української Центральної Ради. У квітні 1917 року на з'їзді діячів українського села обраний головою новоутвореної Української селянської спілки і делегований до складу Центральної Ради. На загальних зборах УЦР обраний до її виконавчого органу — Комітету Української Центральної Ради (пізніше Мала Рада).

15 (28) червня 1917 року Мала Рада на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і Стасюка призначено першим генеральним секретарем харчових справ.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року повернувся до кооперативної праці.

За часів Директорії УНР — начальник постачання Армії УНР у Кам'янці-Подільському.

Деякий час жив у еміграції. 1920 року повернувся в Україну. Працював співробітником ВУАН з окремих доручень.

1931 року (за іншими даними, 1933 року) заарештований у справі т. зв. «Українського національного центру».

У 1940 році був звільнений, жив у Маріуполі, де працював сторожем у міському парку.[1]

За німецької окупації був редактором «Маріюпільської газети», очолював місцеву «Просвіту» та був одним з керівников надрайонного проводу ОУН.[1]

Був заарештований гестапо разом з іншими керівниками підпільної антифашистської організації ОУН (А. Болгарський, М. Фененко та ін., всього 14 чоловік). Всы вони були розстріляні. Відтоді Маріупольська «Просвіта» фактично припинила своє існування.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Миколи Стасюка (Аграрні науки та продовольство).[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]