Сухий Яр (Ставищенський район): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(зображення, доповнення)
(зображення)
Рядок 87: Рядок 87:
Файл:Сухий Яр (Ставищенський р-н). ФАП.jpg|ФАП
Файл:Сухий Яр (Ставищенський р-н). ФАП.jpg|ФАП
Файл:Сухий Яр (Ставищенський р-н). Магазин.jpg|Магазин
Файл:Сухий Яр (Ставищенський р-н). Магазин.jpg|Магазин
Файл:Сухий Яр (Ставищенський р-н). Пам'ятник воїнам-односельцям.jpg|Пам'ятник воїнам-односельцям
</gallery>
</gallery>



Версія за 18:19, 22 жовтня 2021

село Сухий Яр
Сухий Яр (Ставищенський р-н). В'їзд у село.jpg
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Білоцерківський район
Громада Ставищенська селищна громада
Код КАТОТТГ UA32020170250082452
Основні дані
Засноване 1739[1]
Населення 525
Площа 1,971 км²
Густота населення 266,36 осіб/км²
Поштовий індекс 09421
Телефонний код +380 4564
Географічні дані
Географічні координати 49°23′01″ пн. ш. 30°00′51″ сх. д. / 49.38361° пн. ш. 30.01417° сх. д. / 49.38361; 30.01417Координати: 49°23′01″ пн. ш. 30°00′51″ сх. д. / 49.38361° пн. ш. 30.01417° сх. д. / 49.38361; 30.01417
Середня висота
над рівнем моря
236 м
Водойми річка Торц, Сухоярський струмок
Місцева влада
Адреса ради 09421, Київська обл., Ставищенський р-н, с.Сухий Яр, вул.Кобилянської,1а
Карта
Сухий Яр. Карта розташування: Україна
Сухий Яр
Сухий Яр
Сухий Яр. Карта розташування: Київська область
Сухий Яр
Сухий Яр
Мапа

CMNS: Сухий Яр у Вікісховищі

Сухи́й Яр — село в Україні, у Білоцерківському районі Київської області у складі Ставищенської селищної громади. Розташоване на правому березі річки Торц (притоки Росі) за 15 км на захід від смт Ставище та 7 км від автошляху М05. Населення становить 525 осіб.

Історія

Перша згадка про село була в XIII ст. До XV ст. за селом стояла вежа, що сповіщала про набіги татарів. В XV ст. село було зруйноване.

1739 р. село було відбудоване, що вважається офіційною датою заснування села.

Входило до Стрижавської волості, Таращанського повіту, Київської губернії.

До 1774 р. село називалось Сухий Хутір. Назва була змінена на Сухий Яр, коли в 1774 р. була збудована церква.

Станом на 1886 рік село налічувало 580 осіб, мало 128 дворів, діяли православна церква, школа, постоялий будинок, 2 вітряних млини.

Існують згадки про перебування у 1768 р. в селі загонів Івана Ґонти, які зупинились тут привалом.

8 червня 1918 р. у селі Сухий Яр почали концентруватися невеликі партизанські загони для участі у повстанні проти гетьманської влади та німецьких окупантів[2].

Із 7 березня 1923 року. до  2 вересня 1930 року у складі Ставищенського району, Київської округи.

Із  2 вересня 1930 року у складі Ставищенського району, Київської області.

Під час Другої-Світової війни із 20 серпня 1941 року по 15 листопада 1944 року входить до складу Райхскомісаріату Україна (Генеральна округа Київ, Таращанський ґебіт).

 Демографія

За даними перепису 2001 року, 96 % населення села Сухий Яр розмовляє українською мовою , 3,62 % російською та 0,38 % інші мови.









Circle frame.svg

Мовна частка населення станом на 2001 рік.

   Російська (3.62%)
   Інші (0.38%)

Церква Покрова Пресвятої Богородиці

Це був дерев'яний трикупольний храм, побудований з дубових колод. Верхівка центрального хреста була на рівні 22 метрів. У дореволюційний час біля храму знаходився будинок священика.

У 30-ті роки ХХ століття, будинок священника використовувався як лікарня. У післявоєнний період у будинку церкви була організована початкова школа. Дерев'яний Свято-Покровський храм простояв на своєму місці 210 років. За часи радянської влади кілька десятків років церква стояла порожня, а пізніше використовувалася як склад мінеральних добрив.  У 1984 році її демонтували і перевезли на територію Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. У 1986 році пам'ятка була реставрована на території музею.

У 90-х роках ХХ ст. у Сухому Яру була зареєстрована православна громада. Було вирішено збудувати нову церкву на місці старої. Уродженець Сухого Яру архітектор Л. І. Семисюк (батько сучасного культурного діяча Семесюка Івана Леонідовича) безкоштовно розробив проект будівництва нового храму, в якому повністю зберіг архітектурний стиль старого. І в 1997 році на пожертвування жителів села і навколишніх сіл та з допомогою місцевого КСП було споруджено новий храм Покрова Пресвятої Богородиці.

Галерея

Див. також

Примітки

  1. ВРУ
  2. Бондаренко Олександр, Бондаренко Іван. Повернення із забуття. — Київ: Український пріоритет, 2012

Посилання