Тартаковський Ісак Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 17:02, 20 квітня 2020, створена Kamelot (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ісак Тартаковський
Тартаковський Ісак Йосипович.jpg
При народженні Ісак Йосипович Тартаковський
Народження 25 квітня 1912(1912-04-25)
Волочиськ
Смерть 18 червня 2002(2002-06-18) (90 років)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Навчання Київський інститут кінематографії
Київський художній інститут
Діяльність художник
Сайт isaak.tartakovsky.kiev.ua

Ісаа́к Йо́сипович Тартако́вський (нар. 25 квітня 1912, Волочиськ — пом. 2002) — український маляр і графік. Батько художника Анатолія Тартаковського. Заслужений художник УРСР з 1976 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 квітня 1912 року у місті Волочиську (нині Хмельницька область). Професійну підготовку пройшов спочатку у Київському інституті кінематографії, закінчивши кінооператорський факультет. Успішно працював над новелою «Новина» Василя Стефаника під керівництвом О. Довженка. У кінофільмі «Велике життя» (1939) виявив себе майстром живопису і був відзначений за майстерність у виконанні високохудожніх розкадровок кінострічки.

В 1951 році закінчив Київський художній інститут (навчався у О. Шовкуненка, К. Єлеви, М. Шаронова, І. Шпільмана, В. Костецького, С. Григор'єва, Т. Яблонської).

Могила Ісака Тартаковського

Помер у 2002 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Творчість[ред. | ред. код]

Картини:

  • «У звільненому Києві»;
  • «Все для фронту»;
  • «Герої Дніпра»;
  • «Смерть матері Тараса»;
  • «Шевченко у майстерні»;
  • «Останній шлях»;
  • «Євреї у полоні»;
  • «Євреї і політруки, виходь!»;

  • «Світова скорбота»;
  • «Сльози Бабиного Яру»;
  • «Спекотний день»;
  • «Портрет гуцула»;
  • «Оленка»;
  • «Червоне дерево. Гурзуф»;
  • «Шторм і сонце» та інші.

Портрети Л. Ревуцького, П. Тичини, Н. Ужвій, Г. Яблонської, Г. Туфтіної, І. Врони та багато інших.

За галерею портретів найкращих робітників заводу «Більшовик» художнику було присвоєно звання «Майстер золоті руки».

Сім'я[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]