Відмінності між версіями «Тебальдіні Джованні»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(tagged isolated of cluster сирота0.)
(вилучення шаблону Edited, оскільки стаття не редагувалася впродовж 7 днів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Редагую}}
 
 
[[Файл:Tebaldini.jpg|thumb]]
 
[[Файл:Tebaldini.jpg|thumb]]
 
'''Джованні Тебальдіні''' ({{lang-it|Giovanni Tebaldini}}; [[7 вересня]] [[1864]], [[Брешія]] — [[11 травня]] [[1952]], [[Сан-Бенедетто-дель-Тронто]]) — італійський композитор та музикознавець.
 
'''Джованні Тебальдіні''' ({{lang-it|Giovanni Tebaldini}}; [[7 вересня]] [[1864]], [[Брешія]] — [[11 травня]] [[1952]], [[Сан-Бенедетто-дель-Тронто]]) — італійський композитор та музикознавець.
   
Навчався в [[Міланська консерваторія|Міланській консерваторії]] у [[Полібіо Фумагаллі]], в [[1886]] був виключений за публікацію в газеті негативного відгуку на месу, написану своїм учителем.
+
Навчався в [[Міланська консерваторія|Міланській консерваторії]] у [[Полібіо Фумагаллі]], в [[1886]] був виключений за публікацію в газеті негативного відгуку на месу, написану своїм учителем.
   
В [[1889]] навчався в Школі церковної музики в [[Регенсбург|Регенсбурзі]] у [[Хаберль Франц Ксав'єр|Франца Ксав'єра Хаберля]].
+
В [[1889]] навчався в Школі церковної музики в [[Регенсбург|Регенсбурзі]] у [[Хаберль Франц Ксав'єр|Франца Ксав'єра Хаберля]].
   
Очолював співочі школи в [[Венеція|венеціанському]] [[Собор Святого Марка|Соборі Святого Марка]] ([[1889]] — [[1894]]) та в [[Падуя|Падуанському]] Соборі Святого Антонія ([[1894]] — [[1897]]).
+
Очолював співочі школи в [[Венеція|венеціанському]] [[Собор Святого Марка|Соборі Святого Марка]] ([[1889]] — [[1894]]) та в [[Падуя|Падуанському]] Соборі Святого Антонія ([[1894]] — [[1897]]).
   
В [[1897]] — [[1902]] директор [[Пармська консерваторія|Пармської консерваторії]]. Надалі викладав у [[Неаполітанська консерваторія|Неаполітанської консерваторії]], в [[1930]] — [[1932]] керував музичним ліцеєм імені Монтеверді в [[Генуя|Генуї]].
+
В [[1897]] — [[1902]] директор [[Пармська консерваторія|Пармської консерваторії]]. Надалі викладав у [[Неаполітанська консерваторія|Неаполітанської консерваторії]], в [[1930]] — [[1932]] керував музичним ліцеєм імені Монтеверді в [[Генуя|Генуї]].
   
Тебальдіні відомий, головним чином, як фахівець з церковної музиці, йому належить близько півтора сотень власних церковних творів. Під редакцією Тебальдіні вийшли нові видання «Вистави про душу і тіло» [[Еміліо де Кавальєрі]], «Еврідіки» [[Джуліо Каччіні]] та [[Якопо Пері]], «Іевфая» [[Джакомо Каріссімі]], «Коронації Поппеї» [[Клаудіо Монтеверді]] та ін. Музикознава спадщина Тебальдіні включає написаний спільно з [[Марко Енріко Боссі]] «Метод вивчення сучасного органу» ({{lang-it|Metodo di studio per l'Organo moderno}}; [[1893]]), опису музичних архівів [[Падуя|Падуї]] та [[Лорето]], книги «[[Гуно Шарль|Гуно]] як автор духовної музики» ({{lang-it|Gounod authore di musica sacra}}; [[1894]]), «[[Феліпе Педрель]] та іспанська лірична драма» ({{lang-it|Felipe Pedrell e il Dramma Lirico spagnuolo}}; [[1897]]), «Від [[Джоаккіно Антоніо Россіні|Россіні]] до [[Джузеппе Верді|Верді]]» ({{lang-it|Da Rossini a Verdi}}; [[1901]]), «Музика та образотворче мистецтво» ({{lang-it|La musica e le arti figurative}}; [[1913]]), книги про [[Джованні П'єрлуїджі да Палестріна|Палестріну]] ([[1894]]); [[Джузеппе Тартіні|Тартіні]] ([[1897]]), [[Паер Фердінандо|Паера]] ([[1939]]), спогади про [[Ільдебрандо Піцетті]] ([[1931]]) та багато іншого.
+
Тебальдіні відомий, головним чином, як фахівець з церковної музиці, йому належить близько півтора сотень власних церковних творів. Під редакцією Тебальдіні вийшли нові видання «Вистави про душу і тіло» [[Еміліо де Кавальєрі]], «Еврідіки» [[Джуліо Каччіні]] та [[Якопо Пері]], «Іевфая» [[Джакомо Каріссімі]], «Коронації Поппеї» [[Клаудіо Монтеверді]] та ін. Музикознава спадщина Тебальдіні включає написаний спільно з [[Марко Енріко Боссі]] «Метод вивчення сучасного органу» ({{lang-it|Metodo di studio per l'Organo moderno}}; [[1893]]), опису музичних архівів [[Падуя|Падуї]] та [[Лорето]], книги «[[Гуно Шарль|Гуно]] як автор духовної музики» ({{lang-it|Gounod authore di musica sacra}}; [[1894]]), «[[Феліпе Педрель]] та іспанська лірична драма» ({{lang-it|Felipe Pedrell e il Dramma Lirico spagnuolo}}; [[1897]]), «Від [[Джоаккіно Антоніо Россіні|Россіні]] до [[Джузеппе Верді|Верді]]» ({{lang-it|Da Rossini a Verdi}}; [[1901]]), «Музика та образотворче мистецтво» ({{lang-it|La musica e le arti figurative}}; [[1913]]), книги про [[Джованні П'єрлуїджі да Палестріна|Палестріну]] ([[1894]]); [[Джузеппе Тартіні|Тартіні]] ([[1897]]), [[Паер Фердінандо|Паера]] ([[1939]]), спогади про [[Ільдебрандо Піцетті]] ([[1931]]) та багато іншого.
   
== Посилання ==
+
== Посилання ==
   
 
* [http://www.tebaldini.it/ Меморіальний сайт] {{ref-it}}
 
* [http://www.tebaldini.it/ Меморіальний сайт] {{ref-it}}

Версія за 23:28, 6 січня 2014

Tebaldini.jpg

Джованні Тебальдіні (італ. Giovanni Tebaldini; 7 вересня 1864, Брешія11 травня 1952, Сан-Бенедетто-дель-Тронто) — італійський композитор та музикознавець.

Навчався в Міланській консерваторії у Полібіо Фумагаллі, в 1886 був виключений за публікацію в газеті негативного відгуку на месу, написану своїм учителем.

В 1889 навчався в Школі церковної музики в Регенсбурзі у Франца Ксав'єра Хаберля.

Очолював співочі школи в венеціанському Соборі Святого Марка (18891894) та в Падуанському Соборі Святого Антонія (18941897).

В 18971902 директор Пармської консерваторії. Надалі викладав у Неаполітанської консерваторії, в 19301932 керував музичним ліцеєм імені Монтеверді в Генуї.

Тебальдіні відомий, головним чином, як фахівець з церковної музиці, йому належить близько півтора сотень власних церковних творів. Під редакцією Тебальдіні вийшли нові видання «Вистави про душу і тіло» Еміліо де Кавальєрі, «Еврідіки» Джуліо Каччіні та Якопо Пері, «Іевфая» Джакомо Каріссімі, «Коронації Поппеї» Клаудіо Монтеверді та ін. Музикознава спадщина Тебальдіні включає написаний спільно з Марко Енріко Боссі «Метод вивчення сучасного органу» (італ. Metodo di studio per l'Organo moderno; 1893), опису музичних архівів Падуї та Лорето, книги «Гуно як автор духовної музики» (італ. Gounod authore di musica sacra; 1894), «Феліпе Педрель та іспанська лірична драма» (італ. Felipe Pedrell e il Dramma Lirico spagnuolo; 1897), «Від Россіні до Верді» (італ. Da Rossini a Verdi; 1901), «Музика та образотворче мистецтво» (італ. La musica e le arti figurative; 1913), книги про Палестріну (1894); Тартіні (1897), Паера (1939), спогади про Ільдебрандо Піцетті (1931) та багато іншого.

Посилання