Відмінності між версіями «Тевфік Есенч»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
м
Рядок 4: Рядок 4:
Есенч народився у селі Хаджи-Осман у Туреччині; певний час він жив зі своїм дідом і бабкою, які спілкувалися убихською мовою.
Есенч народився у селі Хаджи-Осман у Туреччині; певний час він жив зі своїм дідом і бабкою, які спілкувалися убихською мовою.


Згодом його було обрано ''мухтаром'' (старостою) цього села; відпрацювавши строк своєї легіслатури, він одержав посаду у державній поштовій службі у [[Стамбул|Стамбулі]]. Там він зустрівся з французьким лінгвістом [[Жорж Дюмізіль|Жоржем Дюмезілем]], разом з котрим взяв діяльну участь у роботі по вивченню і збереженню своєї мови, яка продовжувалася все його життя.
Згодом його було обрано ''мухтаром'' (старостою) цього села; відпрацювавши строк своєї легіслатури, він одержав посаду у державній поштовій службі у [[Стамбул|Стамбулі]]. Там він зустрівся з французьким лінгвістом [[Жорж Дюмезіль|Жоржем Дюмезілем]], разом з котрим взяв діяльну участь у роботі по вивченню і збереженню своєї мови, яка продовжувалася все його життя.


Обдарований чудовою пам’яттю і швидко зрозумівши мету, яку поставили перед ним вчені, він був головним джерелом відомостей не лише з убихської мови, а також з [[міфологія|міфології]], культури та звичаїв убихського народу. Він володів не тільки убихською, а також хакучинським діалектом [[Адигейська мова|адигейської]] мови, що дало вченим можливість провести важливі компаративні дослідження щодо цих двох представників північно-західної гілки північнокавказької сім’ї мов.
Обдарований чудовою пам’яттю і швидко зрозумівши мету, яку поставили перед ним вчені, він був головним джерелом відомостей не лише з убихської мови, а також з [[міфологія|міфології]], культури та звичаїв убихського народу. Він володів не тільки убихською, а також хакучинським діалектом [[Адигейська мова|адигейської]] мови, що дало вченим можливість провести важливі компаративні дослідження щодо цих двох представників північно-західної гілки північнокавказької сім’ї мов.

Версія за 17:48, 9 травня 2006

Файл:788px-Tevfik-82.gif
Тевфік Есенч, 1986 р.

Тевфік Есенч (тур. Tevfik Esenç) (19047 жовтня 1992 р.) — останній носій убихської мови, представник черкеської громади Туреччини, відомий своєю активною співпрацею у дослідженні і вивченні цієї мови.

Есенч народився у селі Хаджи-Осман у Туреччині; певний час він жив зі своїм дідом і бабкою, які спілкувалися убихською мовою.

Згодом його було обрано мухтаром (старостою) цього села; відпрацювавши строк своєї легіслатури, він одержав посаду у державній поштовій службі у Стамбулі. Там він зустрівся з французьким лінгвістом Жоржем Дюмезілем, разом з котрим взяв діяльну участь у роботі по вивченню і збереженню своєї мови, яка продовжувалася все його життя.

Обдарований чудовою пам’яттю і швидко зрозумівши мету, яку поставили перед ним вчені, він був головним джерелом відомостей не лише з убихської мови, а також з міфології, культури та звичаїв убихського народу. Він володів не тільки убихською, а також хакучинським діалектом адигейської мови, що дало вченим можливість провести важливі компаративні дослідження щодо цих двох представників північно-західної гілки північнокавказької сім’ї мов.

Найбільш вразливою рисою убихської мови, що так цікавить лінгвістів, є її неймовірно багатий консонантизм — дослідники налічували в убихській фонетиці 81 приголосний з лише трьома голосними. Тевфік Есенч навіть дозволяв вченим просвічувати себе рентгенівським промінням щоб допомогти з’ясувати деталі цього надзвичайного явища. Він також декілька разів відвідував Париж і Осло щоб взяти участь в дослідженнях. Він з великою пошаною ставився до своєї мови, і Дюмезіль вважав його ідіолект убихської найкращім наближенням до літературної убихської мови, що колись існувала.

Есенч помер у 1992 році у 88-річному віці. Перед смертю він висловив бажання, щоб на його могилі були вирізьблені такі слова:

Це могила Тевфіка Есенча. Він був останнім, хто умів розмовляти мовою, що звалася убихською.

Дюмезіль сказав після його смерті: «Скорбота наша велика, але на відміну від давньогрецької та латини кожне слово його мови ми маємо на магнітофонній стрічці».