Тризуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тризуб
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Деталі
«Тарак тамга» — герб кримських татар
«Трішула» — знак блискавки, зброя богів
Гедимінові стовпи Литовської династії

Три́зуб (варіант — Тризу́б) — український національний герб, сучасний державний герб України у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської Русі. Про походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнанною, але можна виділити кілька теорій які є найбільш обгрунтованими — це трактування Тризуба як стилізованого зображення або сокола[1]-«Рарога», або якоря-хреста[2][3], або «зброї богів» блискавки[4]. Треба також сказати, що в Скандінавії, звідки ймовірно походить Рюрик, не виявлено[5] знаків подібних київо-руському Тризубу.

Зміст

Різні поняття — Тризуб та тризубець

Поняття «тризубець» є значно ширшим за поняття «Тризуб». Під «Тризубом» розуміється сучасний герб України та герб Київської Русі (герб Рюриковичів), а також «знаки, які з ними генетично пов'язані». А «тризубці» — це поняття графічне. Знаки «тризубці» розповсюджені дуже широко в різних культурах світу, деякі «тризубці» можуть виявитися спорідненими з Тризубом, але в кожному окремому випадку таку спорідненість треба доводити.

Взагалі-то «процес вивчення походження та значення Тризуба» насамперед полягає в тому, щоб віднайти споріднені йому «тризубці» та інші символи, й знайти пояснення їх значення.

Історія Тризуба

В Київській Русі Тризуб був знаком князів Рюриковичів, але точаться суперечки на тему, чи був Тризуб знаком лише Рюриковичів, або ж давнім знаком слов'ян, ширше — індоєвропейців.

«Тризубці» відомі з часів Трипілля та давніх індоєвропейців

Знаки подібні Тризубу (тобто «тризубці») добре відомі у давніх індоєвропейців — ці тризубці означали блискавку у богів грому (таких як хаттський Тару, субарійський Тешуб), у індуїстського бога-руйнівника Шиви. По аналогії з вказаними богами, існує гіпотеза, що в Київській Русі Тризуб був знаком блискавки слов'янського бога грому Перуна.
Найдавнішим «тризубцем богів, який можна пов'язати з Україною» є тризубець накреслений на животі глиняної статуетки богині «Lady Bird»= «Пані птиця; Птах Богоматері»[6], цей тризубець за формою тотожний тризубцям на плитках церкви Успіння Пресвятої Богородиці в місті Володимирі Волинському (церква збудована в 1160 році), а тризубці з цієї церкви, безумовно, є генетично пов'язаними з гербом Тризубом. Згадана статуетка «Lady Bird» походить з археологічної культури Вінча, а культура Вінча споріднена культурі Трипілля — обидві ці культури входять в археологічну культуру «Стара Європа» (VI—IV тис. до н. е.). Населення Трипілля виготовляло глиняні статуетки богинь, які були подібними до статуетки «Lady Bird», але тризубців на них не виявлено.
Римський поет Валерій Флакк в книзі «Аргонавтики вісім книг» (I ст.) писав, що скіфи (на теренах сучасної України) зображували на щитах «розділений на три часті вогонь», тобто вогненний тризубець; і, мовляв, саме від скіфів римляни перейняли цей звичай — почали малювати на своїх щитах «тризубець, який складається з трьох блискавок з червоними крилами»([4], с. 9).
В подальші епохи на теренах України постійно зустрічався знак тризубець:
 — «в Луговій Могилі біля Олександрівська [сучасне місто Запоріжжя] на Запорожжі знайдено бронзовий тризуб походження ще з ІІІ−IV століття по Христі… Були тризуби також на печатках Київської княжої держави, зокрема на печаті при акті договору із греками 944 року за правління на київському троні князя Ігоря (912−945). Є тризуб і на намогильній плиті французької королеви Анни Ярославни (1032−1075)»[7]

Київська держава

Особисті знаки князів династії Рюриковичів

Визначити значення Тризуба не просто, хоча б тому, що про нього нема жодних письмових згадок в джерелах Київської Русі, історики навіть не знають його київо-руського імені.
На теперішній час найдавнішими артефактами з київо-руським Тризубом є: двозуб Святослава Великого та тризуб на золотих та срібних монетах Володимира Великого. В болгарському літописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.) є зображення війська Святослава під Доростолом з прапорами, на верхів'ях держаків яких зображені тризубці.

Тризуб став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира Великого — Святополка І (1015—1019), Ярослава I Мудрого (1019—1054) й інших князів. Двозуб був знаменом Із'яслава Ярославича (1054—1078), Святополка II Із'яславича (1093—1113), галицького князя Льва І Даниловича (1264—1301). Окрім монет, знак Тризуб знайдено на цеглі Десятинної церкви в Києві (986—996), на плитках Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160), на цеглі і каменях інших церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах; особливо багато Тризубів в різних варіантах зображено на києво-руських підвісках, які були «ярликами-посвідченнями різних чиновників Київської Русі».

Поширений по всіх князівствах Київської держави протягом кількох століть, тризуб зазнавав змін включно з переходом до двозуба, але зберігав свою первісну Володимирову структуру. Серед інших змін класичного Володимирового тризуба можна назвати додавання хреста на одне з рамен чи збоку, півмісяця, орнаментальних прикрас тощо. Досі віднайдено близько 2 сотень різновидів тризуба. Його використовували також як символічний і релігійний знак в українському фольклорі і церковній геральдиці.

Період забуття Тризуба

Ще за півсотні років до монгольської навали (з кінця XII сторіччя) почалося забуття Тризуба як князівського та державного герба — спочатку Тризуб «забули» на землях Московії, а на землях сучасної України Тризуб почали замінювати на герб зі святим архангелом Михаїлом. Причина відмови від Тризуба в XII—XIII сторіччях є історичною загадкою.
Період забуття Тризуба тривав з кінця XII та з XIII сторіччя аж до кінця XVIII сторіччя, коли були знайдені перші монети Київської Русі з цим знаком. Спроби пояснити Тризуб почалися з початку XIX сторіччя — сам термін «Тризуб» вперше вжив історик Микола Карамзін в творі 1815 року.

ХХ століття

Печатки 1918—1920. Музей УНР

По відродженні української держави, восени 1917 року Михайло Грушевський запропонував у якості герба України — золотий плуг, а професор Дмитро Антонович запропонував[7] Тризуб, який в грудні 1917 року було прийнято в якості герба УНР та розміщено на грошах УНР:
 — «Прийнятий в грудні 1917 року Українською Центральною Радою державний герб тризуб зайняв своє перше і почесне місце на першому державному банкноті Української Народної Республіки — 100 карбованців, виданому 24 грудня 1917 року»[7].

Остаточно Володимирів тризуб був прийнятий на пропозицію Михайла Грушевського, як Великий і Малий державний Герб УНР у відповідному орнаментальному обрамуванні — Малою Радою (12 лютого 1918 року у Коростені) та Центральною Радою (22 березня 1918 року). Автором проектів був Василь Кричевський. Тоді ж (22 березня 1918) схвалено велику й малу печатки УНР зі знаком тризуба. Він фігурував на «державних кредитових білетах, банкнотах» (автори проектів Георгій Нарбут, О. Красовський, І. Модзалевський, В. Кричевський й ін.) Української Народної Республіки, згодом — на грошах Української Держави гетьмана Скоропадського та Директорії Української Народної Республіки.

Як герб Української Держави тризуб залишився за гетьманату Скоропадського (1918), а далі й за Директорії УНР. Емблемою Українського Чорноморського флоту (закон від 18 липня 1918) був тризуб з хрестом угорі. 15 березня 1939 року Сейм Карпатської України теж визнав тризуб з хрестом за державний герб. «Організація українських націоналістів» своїм гербом має тризуб, в якому середній зуб замінений мечем. Деякі організації українських католиків мають емблеми у вигляді тризуба з хрестом.

На початку 1990-х років серед істориків точилися дискусії про правомірність використання тризуба як державного герба. Противники тризуба твердили, що це був знак династії Рюриковичів і ніякого стосунку до всього українського народу він не має. Українці ж самі видобули цей герб із глибини тисячоліть, повернувши його із небуття, з непам'яті. У рамках цієї дискусії варто згадати Володимир Шаяна, який назвав тризуб «Великим Таїнством Української Душі».

Після відновлення української національної державності Верховна Рада України своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як Малий герб України, вважаючи його головним елементом Великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави. Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) — малий Державний Герб України.

Перелік гіпотез від XIX до середини XX ст. щодо значення та походження Тризуба

Відомий дослідник Тризуба В. Січинський навів в своїй книзі перелік трактувань Тризуба по стану на середину XX сторіччя :
 — «1. Схематизоване і стилізоване відображення голуба як символа св. Духа чи іншої птиці (автори: Кене — норманський крук, Кунік, Стасов, Гільдербранд, Арнс).
2. Стилізована квітка, трисвічник чи орнамент (Шодуар, Войєков, Сахаров, І. Толстой, Шуберт, Кондаков, Левшинський, Таубе).
3. Схематичний рисунок лука зі стрілою, згодом під назвою „куша“, уживаний як знак київського магістрату в XVI—XVIII ст. (А. Толстой).
4. Голова (закінчення) булави або князівського скіпетра, або корони як символ влади (Уваров, Самоквасов, Вільчинський), подібно тому, як у XVI—XVII ст. таке значення мала булава, пернач, чи чекан (М. Грушевський).
5. Корогва (прапор), поділений на три частини (Тілезіус, Салєт).
6. Мотив корабельної котви (тобто якоря) (Бартоломей).

Шеврон батальйону „Донбас“
Герб з якорем.
Герб поморських слов'ян (середньовічна Померанія, сучасна Північна Польща), на якому, можливо, зображено Рарога

7. Рунічне письмо (Й. Толстой, Кунік, Болсуновський, Орешніков, Чернев).
8. Монограма Володимира (грецькими літерами „ВАСІЛЕУС“, чи „БАЗІЛЄУС“), володаря чи інша монограма (Болсуновський, Соболевський, Скотинський).
9. Слово чи ціле речення (Пачовський, О. Пастернак).
10. Символ блискавки, подібний до „знака зміїв“ індіанських племен Північної Америки (В. Кедровський)»[8]

Предметне трактування

Бачення у зображенні тризуба конкретних рис живих і неживих предметів навколишньої дійсності лежать в основі предметних гіпотез. Деякі дослідники вважають Тризуб відтворенням форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображенням корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші вказують на те, що тризуб нагадує обриси птаха, уособлюючи норманського крука, слов'янського сокола або голуба Святого Духа. Також є фахівці, які вважають, що Тризуб є стилізованим символом сокола, який був священним птахом і символом Першобога для слов'ян. Значна частина фахівців припускає, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності — якорем[2], норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Тризуб як атакуючий сокіл

Популярною є трактовка, що тризуб ніби-то є «соколом який падає на здобич»[9]. На користь такої трактовки наводять такі факти:
1) Ім'я «Рюрік» на західнослов'янських мовах означало «сокіл»-«рарог». Тому-то, мовляв, і герб Рюріка зображував сокола.
2) Сокіл був присутній на гербі одного з міст колишнього північного прикордоння Русі — Старій Ладозі, яке було варязьким форпостом на торговельному шляху від Балтійського до Чорного моря.

В 2008 році в селищі Стара Ладога (Ленінградська область) було знайдено уламок глиняної ливарної форми з зображенням птиці[10]. Знахідку віднесли до приблизно 925—950 років, а за формою та «птиця» дуже нагадувала «сокола на монетах датського конунга Анлафа Гутфрітссона», 939—941 рр. (графство Йорк, Коппергейт, Англія)[11]. Цей уламок формочки намагалися об'явити як «найдавніший прототип герба Тризуба», але насправді цю формочку можна пов'язати лише з монетами Анлафа Гутфрітссона, але для зв'язку з Тризубом підстав нема. А при більш ретельному вивченні теми сокола-«рарога» виявляється, що назва «Рарог» в міфах західних слов'ян стосувалася передовсім не «реального сокола», а міфічної істоти, яка мала вигляд «вогненого вітру, буревію, блискавки, вогненного сокола або дракона» — див. «Рарог».

Тризуб як ворон бога Одіна

В XIX сторіччі скандинавський дослідник Кене висловив думку, що Тризуб означає скандинавського крука (ворона), якого досить часто вікінги зображували на своїх прапорах. Для вікінгів цей крук символізував «крука бога Одіна»[12].

Графічне трактування

Тризуб у формі монограми ВОЛЯ на монеті Володимира (Великого) Святославовича
Монети «деньє», карбовані в Ахейському князівстві хрестоносців княгинею Ізабеллою в 1297—1301 роках, Східна Греція

«Графічними трактуваннями» ми умовно називаємо трактування, які вбачають в Тризубі набір літер чи візерунків:
1) Одні науковці вбачають у цьому символі слово, монограму, тобто сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова. Авторство цих слів приписують не тільки власне українцям, а й візантійцям, грекам. Наприклад: 
— історик Карл Болсуновський вбачав у тризубі в'язь з літер слова грець. «басилевс»="цар"; 
— українські націоналісти умовно вважають Тризуб зашифрованим словом «ВОЛЯ».
2) Інші вважають, що Тризуб являє собою один зі знаків писемності:
 — або походить від букви глаголиці «Шта», нащадком якої є українська «Щ»; буква «Шта» також позначало число «800»;
 — або походить від скандинавської руни «Альґіз», яка означає «захист»;
 — або від грецької літери «псі», яка означає «дух, душа»; 
— або від давньоєврейської літери «шин», яка в іудаїзмі є знаком єдиного Бога;
 — або це кирилична літера «Ш», яка раніше означала цифру 3.
3) Інші дослідники пов'язують зображення тризуба з орнаментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні та поєднанні геометричних елементів або стилізованих зображень живих і неживих предметів. Вважається, що цей орнамент міг мати візантійське, східне, слов'янське або ж варязьке походження.

Філософське трактування

Існують трактування Тризуба як символічне зображення ідеї, поняття або явища. Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності.

Міфологічні та історичні паралелі

«Трішула»= «три списа», символ блискавки в індуїзмі та буддизмі, зброя бога Шиви

]]

Тризубці є одними з найдавніших знаків на землі. Вони трапляються на наскельних малюнках, на древніх гончарних виробах, монетах, прикрасах. Так, на Поділлі знайдені наскельні рельєфи з тризубцями, які зроблені у IV—III тис. до н. ч., в Ольвії — тризубці першого тисячоліття до н. ч., на монетах Босфорського царства карбувалися тризубці з V ст. до н. ч. Тризубцем був увінчаний шолом Урартського царя в VII ст. до н. е. Відомо також, що сармати використовували тризубці у своїх тамгах. Форму перевернутого тризубця має герб кримських татар — «тарак тамга» (крим. taraq tamga). Форму тризубця має також герб Литви — «Гедимінові стовпи», «Колюмни».

З тризубцем зображували таких божеств, як: грецький Посейдон, етруський (а пізніше римський) Нептун, скіфський Тагімасад, слов'янський Перун. В Індії носіями тризубця є божества Шіва, Махакалі, Аді Шакті, Дурга, Ганеша[13]. В індійському пантеоні богів тризубець — це блискавка бога Шиви, з допомогою якого він відправляє світ у хаос, а потім із хаосу створює новий світ, і так повторюється без кінця.

Тризуб як «зброя богів», як знак птиці-блискавки, богині перемоги

Існує гіпотеза, що Тризуб це релігійний знак, закорінений в Україні з часів Трипілля. Ця гіпотеза базується на таких фактах:
1) В індуїзмі та буддизм (які зберігають риси давніх вірувань індоєвропейців): тризубець — це знак блискавки, а свастика — знак сонця. В Ведах «подвійний тризубець» (ваджра) — це блискавка бога Індри. Тризубець-блискавку тримають боги грому: хаттський Тару, хеттский Тархун, субарійський Тешуб, вавілонський Адад. Подвійний тризубець (ваджру) тримають грецький Зевс, скандинавський Одін, Шива, вавілонський Мардук[13].
2) В останні десятиріччя важливим відкриттям в галузі давньої міфології стало визнання того факту, що «боги грому» в ряді дуже віддалених релігій мали подібні імена, що вказує на їх генетичний зв'язок: хаттський Тару, скандинавський Тор, тюркський Тенгрі, шумерське «дінгір»= «бог», монгольське «тенгер»= «божество»; малоазійський Тангароа, боги десятку фінно-угорських народів (які розповсюджені від Скандинавії до Східного Сибіру) з іменами близькими до естонського «Таар»[13]. Визнання генетичних зв'язків між вказаними «богами грому» є однією з підстав для гіпотези про такі ж зв'язки між «богинями блискавки», які в багатьох релігіях були дружинами або сестрами «бога грому».
3) Дуже важливим є той факт, що ці «божества блискавки» часто мали співзвучні імена. А «співзвучність імен» вказує, що в глибокій древності ці культи вийшли з одного кореня, отож і між їх «схематичними зображеннями» існує генетичний зв'язок (блискавку зображували у вигляді тризубця, але «богині блискавки» мали вигляд жінок-птиць): шумерська богиня грози-блискавки «Зу»; єгипетський бог повітря та блискавки, творець землі та неба «Шу»; ведійська МатаріШва (МатаріШван) (тобто «Матір „Шва“»); субарійська войовнича «Шавушка»-Іштар, іранська «Саена»; китайська войовнича праматір «Сюань»-птиця. Подібні імена мали також ті Великі богині, які вже втратили рису «богині блискавки», але мали рису «богині світла», «Білої богині»: тюркська «Сафет Деу»= «Біла богиня»; західно-слов'янський латин. «ZuanTewith»-Святовид (Білобог); гунно-булгарська «Шан-діва», китайський «Шан-ді», іудейський Бог «Шаддай» (знаком якого була літера-тризубець «шин»).
4) На теренах України богиня «птиця блискавки та світла» проявилася в таких образах:
 — головне свято року — Новий рік — в українській народній традиції називають «Маланка» (або «Щедрий вечір»), по-білоруськи «маланка»= «блискавка», старо-українське «молоння»= «блискавка»; рос. «молнія»; скандинавське «Мйольнір»= «блискавка-молот бога Тора»;
 — головний день тижня — неділя — в дохристиянські часи в Київській Русі була присвячена Богині «Неділі». Існує 11 фрагментів та творів (XI—XV ст.), в яких християнські літописці пишуть, що дуже популярним божеством язичників Київської Русі та Московії була богиня «Неділя», яка була божеством світла, творцем усього живого на світі ([4], с. 55-60); ця «Неділя» описується дуже подібно до головного божества Влес-Книги «Матері Слави»;
 — на думку автора гіпотези, сліди Великої богині простежуються в казках про жар-птицю, фенікса, автор наводить цитату з Валерія Флакка (I ст.), що ще скіфи на теренах України мали своїм гербом (на щитах) «вогненний тризубець», який вважали атрибутом бога грому ([4], с. 9).

Тризуб як «блискавка Живи» та аналог «блискавки Шиви»

Існує гіпотеза, що Тризуб споріднений з «блискавкою Шиви» й означає «блискавку слов'янської богині Живи», бо:
1) «Тризубець Шиви» має значення блискавки.
2) Індуїстська традиція походить від давніх індоєвропейців, як і традиція слов'ян.
3) Індуїстський Шива дійсно має чимало архаїчних жіночих рис — інколи його зображують як Ардханарі (половина його тіла є жіночою, половина — чоловічою). Вочевидь, Шива в часи переходу від матріархату до патріархату перетворився з Великої богині на Бога, адже:
 — подружня пара «Шива, Тара» є дзеркальним аналогом для подружніх пар богів «Сів, Тор» (скандинавська традиція), «Шавушка, Тару» (у хаттів та хеттів);
 — інше ім'я дружини Шиви — «Парваті», і пара «Шива, Парваті» має дзеркальні аналоги «Шавушка, Piruna» у хеттів, «Жива, Перун» у слов'ян ([4], с. 30-37). В усіх випадках — Тор, Тару, «Piruna», Перун — це боги грому, а головним атрибутом Шиви є блискавка-«тризубець Шиви».

Спекулятивні та компрометуючі гіпотези щодо значення та походження Тризуба

Серед трактувань Тризуба є й такі, які намагаються довести, що цей знак Київська Русь сприйняла від своїх ворогів: хазар чи монголів. В інтернеті широко розповсюджена так звана «хазарська тамга[14], на якій зображений явний аналог Тризуба», але насправді ця «тамга» знайдена біля Новгорода (а зовсім не в хазарських поселеннях)[15], і це взагалі не «тамга», а «ярлик-посвідчення чиновника київського князя» — таких «ярликів-посвідчень київо-руської доби» знайдено вже десятки на землях Київської Русі, а у хазар їх не було. Та й не міг Святослав Великий узяти герб від розбитих ним хазар, бо переможці (Святослав) не беруть своїми гербами «герби переможених» (хазари).

Запозичення ж Тризуба від монголів Чингизхана неможливе, бо «Тризуб Чингизхана» (тобто знак «Сульде») з'явився на теренах Київської Русі через кілька століть після появи на Русі «Тризуба Володимира».

Гіпотези, які не мають обгрунтування

В пресі подекуди зустрічається твердження, що Тризуб походить з самої Атлантиди. Але кожен може пересвідчитись, що у Платона в діалогах «Тімей» та «Критій» (з яких світ вперше почув про Атлантиду) нема взагалі слова «тризубець», нема згадок про синьо-жовті герби або прапори. Замість незнайденої Атлантиди, українцям краще було б дослідити знаки давніх цивілізацій «Старої Європи», Трипілля та індоєвропейців.

Не має поки що ніяких підстав гіпотеза про зв'язок Тризуба з гербом Барбадоса — чорний тризубець на синьо-жовтому прапорі.

Методологія дослідження

Методологічна вимога: показати «генетичні зв'язки» та «безперервність традиції»

Будь-яке твердження про зв'язок Тризуба з іншим тризубцем (або з «не тризубим» знаком чи божеством) потребує, щоб було доведено їх походження зі спільної традиції (генетичні зв'язки), та щоб був продемонстрований безперервний зв'язок між Тризубом та його «предками» (вимога безперервності традиції).
Наприклад, якщо вважати Тризуб «не релігійним знаком, а виключно знаком власності Рюриковичів», то Тризуб не можна зв'язувати з «тризубцем Шиви» та з будь-якими іншими тризубцями за межами роду Рюриковичів. Але якщо вважати, що Тризуб був «знаком культурно-релігійної традиції», то тоді Тризуб можна зв'язати з «тризубцями» тих релігій та культур, які близькі до «релігії та культури Київської Русі» («близькі», тобто мають або генетичні зв'язки, або мали спільну історичну долю з Київською Руссю).

Потреба широкого, системного вивчення Тризуба

Майже усі запропоновані «гіпотези про значення Тризуба» не витримують критики. Їх спільним недоліком є відсутність системного вивчення питання. А по-друге, майже усі трактовки Тризуба шукають його витоки виключно в Скандинавії або в Греції. Зокрема:
 — гіпотеза про сокола-рарога орієнтується на вплив зі Скандинавії в IX сторіччі;
 — гіпотеза про якір-хрест орієнтується на вплив з Греції та з грецького християнства в IX сторіччі.
Але такі грецько-скандинавські рамки дуже звужують межі пошуку значення Тризуба.

Володимир Січинський писав щодо методології вивчення Тризуба:
 — «У вивченні знаків (гербів) та старих символічних, емблематичних рисунків потрібна ширша база, треба брати під увагу весь комплекс культурного процесу даної території. Зокрема, необхідна глибока історично-порівняльна метода, де мусимо йти у відворотному часовому напрямку. В старі часи жодна емблема, чи знак не були випадково придумані,…лише прив'язувалися до якоїсь давнішої традиції, до глибшого символічного значення та виконували функцію емблеми саме тому, що були уже раніше відомими, що були освячені віками»[16].

Тобто для правильного трактування Тризуба потрібно вивчати «тризубці» та міфи народів, які споріднені з українцями (слов'яни, скіфи), древніх індоєвропейців (традиція Вед, індуїзм, буддизм, традиція іранців), сусідніх народів (греків, кельтів, скандинавів, фіно-угрів, тюрків); а також треба вивчати значення «трезубців» у великих світових цивілізаціях.

Факти, які треба брати до уваги при вивченні Тризуба

Київо-руський Тризуб відсутній в Скандинавії

Парадоксом є той факт, що в Скандинавії (батьківщина Рюрика) не знайдено аналогів Тризуба:
— «Треба підкреслити, що досі не було знайдено жодного тризуба в Скандинавії, не тільки українського (київського) типу, але й взагалі знака, про котрий можна було б сказати, що він міг би бути прототипом українського тризуба… Таубе вказує на примітивну різьбу Рогувальда в храмі Скара (Середня Швеція), де є мініатюрний і зовсім неясний знак із трьома кінцями, що ніби нагадує тризуб. Далі Таубе покликається на рунічний камінь із хрестом в Єлінге (Ютляндія). На цьому камені можна розпізнати лише одну-єдину петлю плетінки, але Таубе „ничтоже сумяшеся“ просто додає в своїй фантазії два „крила“ та всі інші елементи українського тризуба… Такою „методою“, очевидно, можна довести існування тризуба в кожному орнаменті!»[5]

Пам'ять про Тризуб зникла одночасно зі зникненням двоєвіри

Окрім того, існує кілька «загадок Тризуба», на які вказані інтерпретації не відповідають.
1) Абсолютно незрозуміло, чому в письмових джерелах Київської Русі та Московії відсутня згадка про «знак Рюриковичів»; немає його опису і зображення. Не вдалося знайти навіть «київо-руської назви Тризуба». За часів Богдана Хмельницького про Тризуб нічого не знали. Тризуб відкрили лише в XIX сторіччі — нумізмати і археологи побачили його на монетах Київської Русі.
Це «забуття знака Рюриковичів» тим більше дивно, що самих Рюриковичів дуже добре пам'ятали і надзвичайно шанували. Наприклад, після смерті Бориса Годунова на престол був покликаний Василь Шуйський з віддаленої «суздальської гілки Рюриковичів», цей останній цар-Рюрикович правил до 1610 року, а про «знак Рюриковичів» в ті часи давно забули.
2) Характерно і те, що «забування Тризуба» відбулося в період XII—XIV століть, тобто в період, коли закінчилася епоха двовір'я, тобто правлячий клас забув залишки язичництва. І в цю ж епоху зникає вживання Тризуба як «знака Рюриковичів».
Ці «загадки Тризуба» можна пояснити тим, що Тризуб був «язицьким знаком» і тому монахи-літописці не згадували про нього в джерелах Київської Русі, а Рюриковичі з тієї ж причини відмовилися від цього «знаку Рюриковичів».

На цьому тлі виглядає сумнівною гіпотеза про походження Тризуба від християнського знаку якір-хрест.

Гіпотези, які є найбільш вірогідними

1) Найбільш популярною в народі наразі є гіпотеза про «атакуючого сокола» — цей образ зрозумілий, почесний та має певні пояснення.
2) Книжка О. Бєлова та Г. Шаповалова[3], в якій автори розвинули гіпотезу, що Тризуб це якір-хрест, затверджена до друку Вченою радою Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Тобто гіпотеза має наукове визнання, хоча й не є загальновизнанною. Дійсно, герби середньовічних українських родів (наприклад герб Хмельницького, Мазепи) дуже нагадують якір-хрест, але якір-хрест лише віддалено нагадує Тризуб.
Також трактування Тризуба як сокола та якоря-хреста не можуть пояснити причин того, чому ж «знак Рюриковичів» було забуто на 600 років, хоча самих Рюриковичів надзвичайно шанували?
3) Гіпотеза про Тризуб як знак «богині перемоги птиці-блискавки»[4] вивчає Тризуб найбільш широко, як частину світової міфології. Гіпотези про сокола та якір-хрест є локальними — вони шукають пояснення Тризуба майже виключно в Скандинавії та в грецькому світі.
Також «гіпотеза про птицю-блискавку» легко пояснює «загадку забуття Тризуба» — Тризуб забули, бо він був «головним символом дохристиянської релігії», його «забули» коли в XII—XIII ст. утвердилося християнство. Ця гіпотеза з'явилася нещодавно, і вже має певне наукове визнання[17], але її обговорення в наукових колах лише починається.
Близькою до цієї гіпотези є гіпотеза про Тризуб як «знак блискавки Перуна»[18].

Галерея

Родові герби та символи

Герби держав

Сучасні регіональні та муніципальні герби

Символи політичних партій та організацій

Використання в італійській армії

Геральдика італійської армії дозволяє підрозділам додавати символи до їхніх гербів за кожну Медаль за військову доблесть, якою нагороджено підрозділ. Ці символи відносяться до країн/територій, де ця медаль була отримана. Протягом Другої світової війни 8-ма Армія (Італії) була направлена на східний фронт. Ця армія була практично повністю знищена протягом Операції «Малий Сатурн». Підрозділам, які добралися назад до ліній країн Осі та були сформовані знову після війни, було дозволено додати Український Тризуб до своїх гербів, якщо вони були нагороджені медаллю «За військову доблесть» протягом італійської кампанії в Радянському Союзі.

Тризуб на своїх гербах мають:

Тризуб у Росії

В добу Київської Русі так званий «чернігівський» різновид тризубу був дуже поширений на значній території Чернігівського князівства, в тому числі й на тих землях, що перебувають зараз у складі Росії. Після вбивства у 1246-му році в Золотій Орді чернігівського князя Михайла Святого, центр політичного життя Чернігівського князівства перемістився на деякий період на північ, до Брянська, подалі від татарських набігів. Символом місцевих чернігівських князів став так званий «розквітлий тризуб», або «тризуб розквітлий хрест» — тризуб з елементами рослинного декору. В наш час «розквітлий тризуб» можна побачити на неофіційному гербі Брянської області, відомому з 1998-го року[19]. Також цей тризуб є офіційним символом Брянсько-Сівської єпархії Російської православної церкви[20].

Гончарні клейма

Див. також

Примітки

  1. М. Рапов. Знаки Рюриковичей и символ сокола. Советская археология 1968, вып. 3, стр. 62.
  2. а б Шаповалов Г. И. «О символе „якорь-крест“ и значении знака Рюриковичей» (рос.)
  3. а б Бєлов О. Ф., Шаповалов Г. І. Український Тризуб. Історія дослідження та історичний реконструкт. Запоріжжя: Дике поле, 2008. — 264 с.
  4. а б в г д е Карнаух А. Л. Тризуб как знак Великой богини Киевской Руси. Издание второе, исправленное и доп. — Днепропетровск: Академия истории, 2015.  — 80 с.
  5. а б Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ 1953. — C. 27.
  6. Видейко М. Ю. Путешествие в Трипольский мир. — Киев, 2005.- 194 с. — С.152.
  7. а б в [Трембіцький Володимир. Український Національний та Державний Герб//Календар-альманах Українського Народного Союзу на 1967 рік. – Джерзі Ситі, Нью-Йорк. – C. 168-174.]
  8. Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ, 1953. — C. 24.
  9. О. М. Рапов. Знаки Рюриковичей и символ сокола.// Советская археология, 1968, № 3. С.62-69.// Сборник Русского исторического общества. Том 8 (126). Антинорманизм. М.: «Русская панорама», 2003. — 320 с. — С. 128—135. (рос.)
  10. [А. Н. Кирпичников, В. Д. Сарабьянов. Старая Ладога. Древняя столица Руси. СПб. 2010. С. 79.]
  11. Чернов Ю. В Старой Ладоге найден герб Рюрика?, 2009
  12. Бєлов О. Ф., Шаповалов Г. І. Український Тризуб. Історія дослідження та історичний реконструкт. Запоріжжя: Дике поле. — 264 с. — С. 14.
  13. а б в Андрей Леонов. Трезубец: от Посейдона до Чингисхана. 2010—2012.
  14. Хазарская Тамга (рос.)
  15. Сергей Белецкий. Древнейшая геральдика Руси // «Повесть временных лет». СПб., Вита Нова, 2012. стр. 431—463.
  16. Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ 1953. — C. 7.
  17. Укринформ. Состоялась пресс-конференция: Презентация книги Андрея Карнауха «Тризуб как знак Великой богини Киевской Руси».
  18. Олександр Зінченко. Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб? 18.10.2010
  19. Брянская область. // Геральдикум.(рос.)
  20. Официальный сайт Брянской и Севской епархии РПЦ.(рос.)

Джерела

Посилання