Трипільська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Географія поширення Кукутень-Трипільської археологічної культури
Максимальне поширення
Трипільська кераміка
Пряслиця керамічні. ІVтис. до н.е. Поселення Жванець. Із колекції музею трипільської культури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитви в історіїІсторія культури
Category КатегоріяІнші країни

Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́нь (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́нь-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень.

Вступ

Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. км². У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідної доби. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в V—IV тис. до н. е. (протягом 2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено (станом на 2014 рік) понад дві тисячі пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у 15 областях: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густотою розселення об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км²). Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило від 400 тисяч до 2 мільйонів осіб.[1]

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Історія дослідження

Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв — Кукутень в Румунії, мальованої кераміки в Галичині і Буковині та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині[2].

Перші відомості про архаїчну культуру з мальованою керамікою було отримано і опубліковано львівським археологом А. Шнайдером у 70-х роках ХІХ ст. за результатами досліджень на території Галицького Поділля, яке входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. На її території в Галичині наприкінці ХІХ ст. зроблені перші стратиграфічні та хронологічні спостереження культури мальованої кераміки[2].

В Румунії культура отримала назву села Кукутені, біля якого 1884 року румунським фольклористом і етнографом Теодором Бурада[en] були знайдені перші артефакти — фрагменти кераміки та теракотові фігурки. 1885 року групою інтелектуалів з Ясс[1] були здійснені перші розкопки, і того ж року поет Ніколає Белдічану[en] опублікував статтю про старожитності Кукутені[3]. Оголошення результатів археологічних робіт відбулося 1889 року на міжнародній конференції в Парижі[4].

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893—1894 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. Хвойка презентував свої знахідки у серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. Восени 1897 року кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля Обухівського району Київської області). В радянських молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля-Кукутень (Кукутень-Трипілля).

Польові дослідження

За даними Тетяни Пассек, найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій Державного історичного музею у Москві — 1854 рік[5]. Однак є дані, що в Галичині перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись 1750, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями була випадково відкрита 1822[6]. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії, здійснювали А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878), А. Кіркор (Більче-Золоте, 1876; с. Козаччина, 1877), Г. Оссовський, В. Деметрикевич (Вертеба, Більче-Золоте), І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877), Р. Кайндль та Й. Сомбаті (Шипингці) та інші. У працях зазначених археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки було визначено як «домікенські», тим самим вказувалося на їхнє певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші стратиграфічні та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р. Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.

Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX — на початку XX століття пов'язані з розвідувальними працями Ю. Й. Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На мапі, виданій у 1920-х роках, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього мапа налічувала близько 2000 пам'яток). 1891-го року відомий історик В. Б. Антонович разом з Ч. Зборовським розкопали трипільське поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні статуетки. 1925—1929 дослідження проводили В. Козловська, М. Макаренко, П. Курінний, М. Рудинський, С. Гамченко, М. Болтенко у складі Трипільської експедиції, організованої Трипільською комісією ВУАК. 1924—1940 дослідження проводила Трипільська експедиція Інституту археології АН УРСР (начальник експедиції — С. Магура, співробітники В. Петров, Н.Кордиш, В. Козловська, К. Коршак, М. Макаревич), до роботи в якій було запрошено Т. Пассек та Ю. Кричевського. Після 1945 р. значні дослідження вели експедиції Інституту археології АН УРСР (Ю. Захарук, М. Макаревич, А. Добровольський, О. Лагодовська, В. Даниленко) та Інституту археології АН СРСР (Т. Пассек, К. Черниш). З 60-х років ХХ ст. працювали дослідники з Інституту археології АН УРСР — С. Бібіков, В. Збенович, В. Круц, Е. Патокова, Т. Мовша, М. Шмаглій, О. Цвек та ін. Після 1971 р. розпочато вивчення поселень-протоміст трипільської культури — Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Веселий Кут та ін. З кінця 60-х років В. Дудкін проводив магнітну зйомку планів поселень, всього близько 40, в тому числі найбільших — Майданецького (1971—1974) і Тальянок. У ХХІ ст. над дослідженням трипільської культури працюють співробітники Інституту археології НАН України, багатьох музеїв, університетів: О. Бузян, Н. Бурдо, М. Відейко, О. Дяченко, О. Корвін-Піотровський, Е. Овчинников, В. Петренко, С. Рижов, В. Рудь, Н. Скакун, М. Сохацький, Т. Ткачук, О. Якубенко та ін. Проводяться міжнародні експедиції за участю археологів з Великої Британії (Дж. Чапман, Б. Гейдарська), Німеччини (Й. Мюллєр, К. Рассманн, Р. Улрау, Р. Хофманн та ін.). Отримано нові геомагнітні плани поселень (2011-2016), відкрито невідомі раніше рештки укріплень, громадських споруд, гончарних горнил.

Генетичні дослідження

2005-го року з печери Вертеба на Поділлі (Тернопільська область) О. Нікітіним були отримані перші за історію вивчення трипільської культури зразки для генетичного аналізу. 2010 року було представлено перші результати[7]. Ще через три роки висновки отримали підтвердження в результаті порівняльного аналізу філогенетичних витоків неолітичних попередників трипільців в Центральноєвропейському-Балканському регіоні. Було встановлено, що трипільці несли в собі материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської неолітичної ойкумени, започаткованої ще на території Малої Азії — прабатьківщині європейського сільського господарства. Проте домінують в останках трипільців автохтонні гени донеолітичної людності, яка існувала в районі від Карпатських гір до Північного Причорномор'я ще до приходу туди хліборобів[8].

Археологічні пам'ятки трипільської культури на території України

Періодизація та хронологія

Свастика на трипільському посуді
Ранній та середній етапи Трипільської культури
Кукутені-Трипілля у 2-ій половині 4 тисячоріччя до Р.Х.

Хронологія

Культура Трипілля-Кукутень, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце у розробці питань синхронізації, періодизації та хронології більшості пам'яток мідної доби в Україні та за її межами. Нині використовують дві схеми періодизації культури Трипілля-Кукутень, розроблені на підставі стратиграфічних даних, а також типологічного, стилістичного та статистичного аналізу керамічних комплексів багатьох поселень, які було досліджено на території Румунії, Молдови та України. Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще у 1930-х роках і вдосконалену у 1949 році[9] , а також вдосконалену Н. Виноградовою у 1982. Відповідно до неї виділено три періоди, два з яких поділяються на етапи:

  • ранній (А),
  • середній (В, СІ)
    • етап ВІ,
    • етап ВІ-ІІ
    • етап ВІІ,
    • етап СІ
  • пізній
    • етап СІІ.

Для території Румунії періодизація (стосовно культури Кукутень) була розроблена Г. Шмідтом, а вдосконалена В. Думітреску. О. О. Кандиба-Ольжич здійснив розкопки у Верхній Наддністрянщині у 1030-ті роки та ґрунтовно вдосконалив періодизацію. Виокремлюються періоди Кукутень А (з фазами A1, А2, A3, A4), Кукутень А-В (фази А-В1 та А-В2), Кукутень В (фази В1, В2, ВЗ). В її основу покладена стратиграфія поселень, насамперед Ізвоара, та типологія мальованого посуду. Пам'ятки, що становлять основу культури Кукутень і відповідають Трипіллю А, виділено в культуру Прекукутень (Докукутень), розділену в свою чергу та три фази — І, II, III. В окрему культуру Городіштя-Фолтешть-Ербічень виділено найпізніші пам'ятки, які відповідають пізньотрипільським (етап СІІ).

За час, що минув після виходу 1949 праці Т. С. Пассек, присвяченої періодизації поселень трипільської культури, до схеми періодизації іншими дослідниками було внесено деякі зміни та доповнення. Не всі з них були прийняті більшістю науковців, лише окремі зміни почали використовувати досить широко. Було визнано виділений Н. М. Виноградовою етап ВІ-ІІ, перехідний між етапами BI і BII середнього періоду трипільської культури[10]. Крім того, до пізнього періоду почали зараховувати лише етап СІІ, майже вийшло з ужитку застосування для південної зони поширення трипільської культури позначення відповідних етапів літерою «γ». Тому етапи γI, γІІ у багатьох сучасних працях позначені відповідно як СІ, СІІ.

Леонід Залізняк подає відповідність періодизації Кукутень до Трипілля[11]:

  • Докукутень І - немає відповідника
  • Докукутень ІІ - немає відповідника
  • Докукутень ІІІ - Трипілля А
  • Кукутень А - Трипілля ВІ
  • Кукутень А-В - Трипілля ВІІ
  • Кукутень В - Трипілля СІ - початок СІІ

Фазу Трипілля СІІ сучасна археологія відносить до ранньої бронзової доби.

Інший варіант періодизації:[12]:

  • Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)
  • Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
  • Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)
  • Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

Прекукутень (Ранній етап)

Охоплювало часовий проміжок другої половини VI — початку V тис. до Р. Х..

Прекукутень І

Відбулося переселення носіїв новокам’яної культури Боян з Мунтенії до Південно-Східної Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Відбулася складна взаємодія прибульців із місцевим населенням культури лінійно-стрічкової кераміки, носіями культур Хаманджія, Кріш, Тордош, що зумовила формування синкретичного типу пам’яток Прекукутень І.

Прекукутень ІІ

Стабілізація культури та рух її носіїв на схід через Прут й поселення їх у долині правої притоки Дністра річки Реут (Флорешти І). Тоді ж переселенці досягли Дністра і на його лівому березі засновують селище Бернашівка, найдавніше трипільське поселення на теренах України (середина VI тис. до Р. Х.).

Прекукутень III

Відбулося приєднання Дністро-Бузького межиріччя та середньої течії Південного Бугу. Остаточно сформувалася докукутенсько-ранньотрипільська культура, що відповідає Трипіллю А.

Опис

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселялися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство. Полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, просо, жито, горох. Землю обробляли за допомогою мотик, зроблених із рогу оленя, каменю або з кістки та палиць-копалок із загостреними вістрями. Урожай збирали за допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотертками. Жінки ліпили посуд, виготовляли прядиво, одяг. Чоловіки полювали, розводили худобу, займалися рибальством, виготовляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання на оленя, дику свиню та сарну.

Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На думку фінського науковця Аско Парполи, індолога з Гельсінського університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України[13]. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А. Хойслер. Про знахідки моделей коліс у розкопках трипільських поселень останньої чверті 5 тис. до н. е. (за тисячоліття до відповідних знахідок у Месопотамії) повідомляв 1981 у наукових публікаціях румунський археолог Діну. Звідси інновація швидко поширилася Європою: згадки про колесо зустрічаються у поселеннях Зюшен (Німеччина), Броночице (Польща), рештки возів знайдено наприкінці 1980-х на території Краснодарського краю Росії датуванням середина 4 тис. до н. е.[14]. В українському килимарстві, гончарстві, дерево-різьбярстві, вишивках і писанках існує дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні.

Середній етап

Археологічні знахідки часів трипільської культури на території Бессарабії

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, полювання мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях було виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний та біхромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліпився руками, можливо застосовувалося повільне гончарне коло. Типові великі грушоподібдні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли схематизовані жіночі статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Трипільської культури цього періоду лишався далі патріархально-родовим. До середньої доби Трипільської культури належать поселення, що їх виявив В. Хвойка біля сіл Трипілля, Верем'я, Щербанівка, а також Володимирівка, Веселий Кут, Миропілля, Небелівка та ін.

Пізній етап

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища річок Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур.

Просування степовиків у Побужжя спричинило відділення софіївських пам'яток у окрему посттрипільську софіївську культуру, що згодом частково поширилася на Волинь.

Значно зросло значення скотарства в степу. Скотарство кочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози) (до 63—65 %). Помітного значення набув кінь (до 15—16 %) (Усатове).

За цього періоду, на думку деяких фахівців, зберігався патріархальний лад.

Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. у степовій зоні, південних районах Лісостепу Східної Європи та Дніпровського басейну розселилися скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів у пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характерних для трипільської культури попереднього часу.

Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика.

З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури.

Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та інші) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями.

Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Трипільська культура в європейському контексті

Споріднені археологічні культури:

  • Данило-хварська культура (узбережжя Адріатики);
  • Бутмір (Боснія);
  • Культура Вінча (Центральні Балкани);
  • Тиська (басейн річки Тиса);
  • Лендель (Середньодунайський басейн і північ Центральної Європи);
  • Боян[ru] (Нижньодунайський басейн);
  • Хаманджія (Чорноморське узбережжя);
  • Караново (Фракія і Східна Македонія);
  • Петрешті (Трансільванія);
  • Дніпро-донецька (Україна).

Трипільська культура в сучасному міфотворенні

Юрій Шилов у 1990-х роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу — «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані[15][16][17], а згодом і у більших за обсягом працях[18][19].

Більшістю українських археологів і антропологів[20][21] подібна версія вважається типовим прикладом історичної міфотворчості, оскільки суперечить науковим фактам. При цьому на підтвердження міфу використовуються фальсифікації[22] тез, які нібито висловлювали авторитетні науковці[23]. За твердженням археологів[24] велика кількість літературних фантазій на тему трипільської культури створила окремий псевдонауковий жанр, який отримав назву «трипологія». Одним із його наріжних каменів є непохитний автохтонізм трипологів.

«Треба чітко розрізняти історію території — від історії того чи іншого народу. Є помилкою ототожнювати народи, що жили на нашій землі, з українським народом, і скупі згадки про них дошивати до його минулого. Історію народу можна починати від того часу, коли він почав виступати як її активний суб'єкт. Виводити українців з трипільців це все одно, що вести відлік США від індіанців. Українці мають розуміти безпідставність змішування історії двох різних (часто ворожих один одному) народів лише на тій підставі, що вони жили на одній території. Історія українського народу почалася з появою слов'янських племен, а не готів чи трипільців» Роман Бжеський[25]

Музеї та експозиції

Трипільська культура у мистецтві

  • Ед Данилюк «Пожежа Саніри» (рос. Эд Данилюк «Пожар Саниры») — історичний детектив, дія якого розгортається у трипільському місті.
  • Василь Кожелянко «Третє поле» — роман у жанрі альтернативної історії.
  • Монета НБУ присвячена трипільській культурі
  • пам'ятник трипільській цивілізації у м. Ржищів (Київська область)

Див. також

Примітки

  1. Стародавнє Трипілля: таємниці та скарби
  2. а б Енциклопедія Трипільської цивілізації.— Т.1, кн.1. — К., 2004. — С. 21-23. Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «ET» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. Antichităţile de la Cucuteni.
  4. «Cucuteni-Trypillya: una grande civiltà dell'antica Europa» [Cucuteni-Trypillian: a great civilization of ancient Europe (Press release) (in Italian). Sapienza — Università di Roma. 16 September to 31 October 2008. Retrieved 21 November 2009]
  5. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949. — стор. 7
  6. Rook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej. — Ojcow, 2001. — S.183-206
  7. A.G.Nikitin et al. (2010) Comprehensive site chronology and ancient Mitochondrial DNA analysis from Verteba cave — a trypillian culture site of eneolithic Ukraine. http://www.iansa.eu/papers/IANSA-2010-01-02-nikitin.pdf
  8. Никитин А. Г. Генетические корни трипольцев: что мы узнали после восьми лет исследований // Stratum plus. — № 2. — 2014. https://www.e-anthropology.com/DownloadFreeFile.aspx?DwID=4921
  9. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949.
  10. Виноградова Н. М. Племена Днестровско-Прутского междуречья в период расцвета трипольской культуры (Периодизация, хронология, локал. варианты) / АН МССР. Отд. зтнографии и искусствоведения. — Кишинев: Штиинца, 1983. — 107 с.
  11. Залізняк, Л. Л. (2005). Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник (українська). Київ: Либідь. с. 504. ISBN 966-06-0394-0. 
  12. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. — C. 20 — 21.
  13. Почему колесо изобрели так поздно?
  14. Колесо изобрели не на Востоке
  15. Шилов Ю. Доскитські цивілізації Подніпров'я. // Космос древньої України. — Київ. — 1992. — С. 109—110
  16. Шилов Ю. Індоєвропейсько-семітсько-картвельські зв'язки Наддніпрянщини. // Український Світ. — 1994. -І\І 3-4 — С. 14-17
  17. Шилов Ю. Аратта і Аріан. Пракорені Русі. // Переяславська земля та її місце в розвитку Української нації, державності і культури. — Тези Всеукраїнської наук. конф. — Переяслав-Хмельницький, 1992. — С. 46—47
  18. Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. — II тис. н. е.. — К.: Аратта. — 2002.
  19. Шилов Ю. В. Праслов'янська Аратта. — К.: Аратта. — 2003. — 93 с.
  20. Залізняк Леонід, Про трипільців, семітів та нардепів-трипіллязнавців // ZN.UA. — 14 травня 2004.
  21. Петров В. П. Походження українського народу К.: МП Фенікс, 1992. 248 с.
  22. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль, 2011. (с. 12)
  23. Залізняк Л. Стародавня історія України / Ред. В. Олексієнко. — К.: Темпора, 2012. — 542 с. (380—381 с.)
  24. Відкритий лист редколегії журналу «Археологія» до мас-медіа
  25. Нариси з стародавньої та давньої історії українського народу. — Мюнхен, 1964. — 643 с. (14—17 ст.)
  26. Музей Київська фортеця

Джерела

Українською

Німецькою

  • Schmidt H. Cucuteni in der oberen Moldau, Rumanien: Die befestigte Siedlung mit bemalter Keramik von der Steinkupferzeit bis in die vollentwickelte. Berlin-Leipzig: Gruyter, 1932.

Російською

  • Археология Украинской ССР, Киев, 1985, т.1.
  • Бибиков С., Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. МИА н. 38. М. — П. 1953.
  • Пассек Т., Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья, МИА, н. 84. Москва, 1961.
  • Пассек Т. Периодизация трипольских поселений. МИА, н. 10. М. — П. 1949.
  • Рыбаков Б. А., Космогония и мифология земледельцев энеолита // Советская археология, 1965, № 1—2.
  • Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной Европы, М., 1971.
  • Хвойко В. Каменный век Среднего Поднепровья // Труды одиннадцатого археологического сьезда в Киеве. І. Киев, 1901.
  • Гимбутас Мария, Цивилизация Великой Богини: мир Древней Европы, Москва, РОССПЭН, 2006.
  • Черныш Е. К., К истории населения энеолитического времени в Среднем Приднестровье // Неолит и энеолит юга Европейской части СССР, Москва, 1962.

Румунською

  • Dumitrescu, V. Arta culturii Cucuteni. Bucuresti: Editura Meridiane, 1979.

Посилання

Фільми про Трипільську культуру