Перегляд вихідного коду сторінки Троїцький Матронинський жіночий монастир УПЦ

{{Культова споруда
|зображення                 = Motrmonastur12.jpg
|розмір_зображення          = 300
|підпис                     = 
|назва                      = Троїцький Матронинський жіночий монастир УПЦ
|розташування_місто         = [[село]] [[Мельники (Чигиринський район)|Мельники]], [[Чигиринський район]]
|розташування_країна        = {{Країна з прапорцем|UKR}}
|координати                 = {{coord|49|9|16|N|32|16|20|E|scale:30000|display=inline,title}}
|дата_початку_спорудження = [[1037]] рік
|дата_закінчення_спорудження=
|дата_зруйнування = [[1240]], [[1677]]—[[1678]]
|дата_відбудови =
|адреса =
|релігійна конфесія = [[УПЦ(МП)]]
|архітектор =
}}

[[Файл:Мотронинський монастир5.JPG|right|thumb|300px|Келії монахинь]]
'''Троїцький Матронинський жіночий монастир УПЦ'''&nbsp;— [[православ'я|православний]] [[жіночий монастир]], заснований в [[ліс]]овому [[урочище|урочищі]] «[[Холодний Яр]]» на місці [[скіфи|скіфського]] [[мотронинське городище|мотронинського городища]] (тепер [[село]] [[Мельники (Чигиринський район)|Мельники]] [[Чигиринський район|Чигиринського району]]).

Настоятельниця монастиря&nbsp;— [[Ігумен]]ія Мотрона (Гребенович Олена Михайлівна).

== Легенда про заснування ==
Мотронинський монастир заснований ще до монгольського нашестя. Тоді тут стояла [[фортеця]] Мирослава&nbsp;— улюбленого [[воєвода|воєводи]] [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]]. Повертаючись [[1036]] року після розгрому [[печеніги|печенігів]], Мирослав вирішив перевірити охорону [[фортеця|фортеці]] і виставив свої [[човен|човни]] у бойовому порядку. Вирішивши, що [[човен|човни]] ворожі, [[дружина (жінка)|дружина]] воєводи&nbsp;— Мотрона, наказала [[атака|атакувати]] їх і вбила Мирослава. Дізнавшись про страшну помилку, Мотрона прийняла чернецтво і заснувала тут [[монастир]], який став називатись Мотронинський.

== Історія ==
Задовго до виникнення самої обителі на місці сучасного монастиря поселилися відлюдники і жили в [[печера]]х. Це місце справді відповідало потребам душі для тих, хто шукав самоти і пізнання [[Бог]]а. Навколо безмежні [[ліс]]и, глибокі [[яр]]и і численні чисті освіжальні джерела. [[Природа]] і рослинність тоді були надзвичайно багаті і в той час неприступні завдяки багатьом пагорбам та ярам. Ця територія носить назву [[Холодний Яр]], тому що навіть в найспекотнішу погоду завдяки природним особливостям тут відчувається свіжість і прохолода.

Перша письмова згадка про монастир викликає великі сумніви. Під [[1198]] роком у [[Симеонівський літопис|Симеонівському літописі]] згадується переяславський [[єпископ]] Павло. За переказом, [[1085]] року саме він заклав в Мотронинському монастирі [[церква|церкву]] [[Іван Хреститель|Іоана Предтечі]].
[[Файл:Мотронин монастир.jpg|left|300px]]

Потім церковні хроніки згадують, що [[1240]]-го року орди монголо-татар під керівництвом [[Батий|Батия]] вщент спалюють й знищують монастир. Довгі роки він стояв пусткою. Потім тут знову з'являються [[монах]]и, що «жили без церков у печерах та келіях пустельних». Згодом монастир знову відродився.

В [[1568]] році «монахи почали відновлювати розграбоване святилище під благословенням православного митрополита київського Іони Протасовича». У цей час [[Мотронинський ліс]], у якому знаходився і монастир, був частиною володінь Черкаського замку (староства), який тримав «на Тясмени… сторожу польную», а його [[бояри]] користувалися цими багатими угіддями: добували [[мед]], били [[Птахи|птицю]] і [[Звірі|звіра]], ставили на численних річках [[млин]]и, ловили [[риба|рибу]], орали землю «на полі, де хочуть». Тому в час такої пожвавленої діяльності розбудовується, поновлюється і монастир. Крім того, після [[Люблінська унія|Люблінської унії 1569 року]] перед православними [[українці|українцями]] постало нове завдання&nbsp;— відстоювати свою [[віра|віру]] від чужоземних посягань, а Мотронинський монастир якраз завжди і був осередком [[Православ'я]], і тому в час, коли рідній вірі загрожувала [[небезпека]], його роль особливо зростала.

[[Файл:Мотроненський монастир..JPG|right|350px]]
[[Файл:Шевченко і Мотрин монастир..JPG|right|350px]]
З цих часів протягом двох [[Століття|століть]] монастир був під патронатом українського козацтва. Є свідчення про досить велику кількість гетьманських універсалів, що дарували Мотронинському монастирю земельні та лісові угіддя, сіножаті та [[пасіка|пасіки]], ставки та млини. Церква особливо виділяє з гетьманів українського козацтва [[Сагайдачний Петро Кононович|Петра Конашевича Сагайдачного]], котрий «не забарився прийняти цю давню пустельну обитель під своє покровительство». Відомі його універсали 1620—1621 років, в яких зазначаються межі монастирських землеволодінь.

За часів [[Руїна|Руїни]], коли численні гетьмани почали кидатись то в обійми [[Московська держава|Москви]], то [[Річ Посполита|Варшави]], то [[Османська імперія|Стамбулу]], Мотронинський монастир переживає важкі часи. Під час [[Чигиринські походи|турецьких походів на Чигирин]] у 1672 та особливо в 1677—1678 роках монастир був дуже понищений. Хроніки пишуть, що в ті часи Мотронинський монастир був «спалений і вщент зруйнований».

Але вже в [[1685]] монастир постає з попелу, він отримує благословення київського митрополита Гедеона на капличку і церкву в своїх вічних печерах.

В [[1717]] році, за проханням переяславського єпископа [[Кирило (Шумлянський)|Кирила Шумлянського]] чигиринський староста, князь Ян Каетан Яблуновський, допомагає відбудовувати зруйновану обитель: він звільняє монастир від податків і підтверджує його право на численні землеволодіння.

[[21 червня]] [[1727]] року було освячено новозбудовану Троїцьку церкву.

Так описано у книзі «Нескорений велет» Мотронинський монастир XVIII століття:
{{text|Мотронинський монастир вирізнявся від усіх українських монастирів і стародавністю, і кількістю братії, і своїм чудовим місцем…

На північ від Чигирина місцевість стає горяна; вершини гір з химерними обрисами товпляться зубчастим пасмом до Дніпра, підіймаючись терасами вище й вище, то набігаючи одна на одну, то обриваючись кручами, немов скам'янілі гігантські хвилі. Усі ці гори вкриті були тоді лісами й височіли серед темного, безмежного моря лісів. В одному місці, у центрі замкнутого овала, здіймається конусом гора-особняк, пануючи над усією місцевістю, а на вершині цієї гори спочивав у міцному гнізді Мотронинський монастир. Його золоті хрести було видно за кілька миль, сонячного дня вони виблискували зорями в синяві лісів і, мов рятівний маяк, привертали до себе погляди нещасного під'яремного люду, вселяючи в його замучену душу надію.

Монастирський Свято-Троїцький храм був дерев'яний, з наддашком, що утворював ніби галерею, яка звалася кружганком: п'ять бань його було пофарбовано в синій колір і засіяно срібними зорями. Цей храм був оновлений і оздоблений заходами настоятеля, архімандрита Мельхіседека Значко-Яворського, якого одноголосно обрала братія й затвердив на цій посаді переяславський єпископ [[Гервасій Линцевський]] у 1753 році (Переяслав в ті роки був в межах Російської імперії, а Мотронинський монастир знаходився в межах кордонів тодішньої Польщі). Навколо монастиря підіймався високий земляний вал, увінчаний міцним дубовим частоколом; цей укріплений вінець замикався брамою, неначе врослою в земляний насип; а вже над брамою стояли дві гармати, а праворуч і ліворуч уся передова лінія укріплена була бруствером і бійницями. Всередині монастирського двору, попід валами, тяглися дугами низенькі дерев'яні келії братства й інші господарські прибудови. За валом, коло підніжжя гори, тулилися, ховаючись то за камінням, то за виступами, халупки й землянки прийшлого люду&nbsp;— і українців, і молдаван, і волохів, які знайшли собі притулок під охороною монастирських стін. З протилежного боку долина глибшала й по ній, звиваючись й ховаючись у кущах папороті й тернику, зміїлась річечка, зливаючись далі з Тясмином. По той бік річечки тяглася скеляста круча, у вигинах якої таїлися входи у глибокі й довгі печери, котрі сягали, як казав дехто, одним рукавом до Чигирина, а другим навіть до батька Дніпра. Подейкували, що з самої вершини гори, з монастирського цвинтаря, ішов підземний хід у ті печери… І справді, не раз під час переслідувань рятувалися в них приречені на смерть жертви.}}
В середині XVIII століття монастир став одним з центрів боротьби проти церковної унії. З монастирем пов'язаний початок гайдамацького руху, очоленого [[Залізняк Максим|М. Залізняком]], що увійшов до історії під назвою «[[Коліївщина]]». [[26 травня]] 1768 року 70 запорожців та 3000 польських підданих ввійшли до Мотронинського монастиря на молебень. 27 травня [[гайдамаки]] розпочали похід проти поляків [[Правобережна Україна|Правобережною Україною]]. Вогонь повстання швидко охопив величезний район.
[[Файл:Значко-Яворський.jpg|right|thumb|250px|Ігумен монастиря [[Значко-Яворський Мельхиседек|Мельхиседек Значко-Яворський]] ]]
:::: ''Зайнялася Смілянщина,''
:::: ''Хмара червоніє,''
:::: ''А найперше Медведівка''
:::: ''Небо нагріває.''
:::: ''Горить Сміла, Смілянщина''
:::: ''Кров'ю підпливає,''
:::: ''Горить Корсунь, горить Канів,''
:::: ''Чигирин, Черкаси…''

Так пише Тарас Шевченко про ті далекі грізні події.

Кінець XVII&nbsp;— перша половина XVIII століття&nbsp;— період занепаду Мотронинського монастиря. Монаське життя в ті часи завмирає.

Після 1795 року Мотронинський монастир перейшов у відання Київської єпархії.
В описі монастирської власності 1797 року читаємо: ''«земли под монастирем самим и огородом, так же пашеной, сенокосу й лесу, всего удобной 137 десятин 1666 сажень, а неодобной 15 десятин 224 сажени, мельницу одну з ставом, за которым не производится никакого платежа помещику, да особо по описанию показано в пользовании того монастыря три мельницы с ставом же…»''
[[Файл:Shevchenko Taras Motryn monastyr.jpg|left|thumb|350px|[[Мотрин Монастир (картина)|Мотрин монастир]]. [[Т.Г.Шевченко]]. Акварель, 1845 рік]]
В [[1845]] році в Мотронинському монастирі побував Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко й залишив [[Мотрин Монастир (картина)|акварельне зображення монастиря]].

В [[1847]] році в Мотронинському монастирі перебувало 45 ченців та послушників. Справи його шли добре. Одним із значних джерел доходу монастиря була «[[чорна археологія]]». У Холодному Яру знаходиться велика кількість скіфських городищ та курганів. Монастир скуповував у приватних копателів [[золото]], яке ті добували у величезній кількості. Лік тому золоту йшов у сотнях [[пуд]]ів.

В [[1889]]—[[1900]] роках була реконструйована Троїцька церква. Крім головної маківки, були добудовані чотири декоративні «голівки».

В [[1911]] році монастир стає жіночим.

Після [[Жовтнева революція 1917|революцій 1917 року]] та [[Громадянська війна в Росії|громадянської війни]], настає найважчий період в історії Мотронинського монастиря. Він потерпає від численних набігів як звичайних бандитів, так і загонів [[Червона Армія|червоноармійців]].

В [[1918]]—[[1922]]&nbsp;рр. Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху, який очолили отамани [[Чучупак|брати Чучупаки]]. Після революції в селі Мельники жителями було створено загін самооборони Мотронинського монастиря, оскільки ігуменя боялась пограбування. До складу загону входили 22 особи.

В [[1922]] році монастир жертвує майже мільйон карбованців на допомогу потерпілим від голоду, але така благодійність не врятувала Мотронинський монастир. В 1923 році він був закритий.

Монастирське майно і будівлі брали на баланс місцеві ради, а потім передавали релігійним громадам, якщо такі на місцях створювалися. Черниці Мотронинської обителі у 1923 році створили релігійну громаду в селі Мельники й одержали в орендне володіння Іоанно-Златоустівську та Троїцьку церкви і деякі приміщення колишнього Мотронинського монастиря. Нагляд за громадою, майном і будівлями здійснював адміністративний відділ Медведівського райвиконкому.

В [[грудень|грудні]] [[1928]] року в Мельниках було створено комуну «Заповіт Леніна». Вже через місяць після її утворення на її користь були передані землі і майно Мотронинського монастиря. 3 березня 1929 року сім'ї комунарів (всього 55 чоловік) оселилися в будинках монастирських служителів. Крім того, одна частина монастирського [[сад]]у здавалася артілі [[інвалід]]ів, інша&nbsp;— використовувалася для державного виноградного розсадника.

Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] німцями була зруйнована дерев'яна церква Іоанна Златоуста. Вона була розстріляна німецькими [[танк]]ами разом з людьми, які там молилися в [[1943]] році.
[[Файл:Motrmonastur11.jpg|right|thumb|350px|Мотронинський монастир. Брама]]
Після війни те, що залишилось від монастиря, продовжувало руйнуватись. За наступні роки увесь монастирський [[парк]] і [[сад]] з багатовіковими деревами [[Горіх грецький|горіха волоського]], [[каштан]]а та інших цінних деревних порід за розпорядженням колишнього голови [[колгосп]]у села Мельники (землі навколо монастиря належать цьому господарству)&nbsp;— знищено. З метою збільшення рільничих угідь зрубали і розкорчували не лише плодові і горіхові сади та каштанові алеї, але й довели все до страшенного запустіння. Тоді ж зруйнували рештки монастирських споруд, розорали деякі скіфські кургани і козацькі могили, знищили надмогильні плити і пам'ятники.

В [[1968]] році була розроблена проектна документація на реставрацію Троїцької церкви. За взірець її зовнішнього вигляду було взято малюнок Т.Шевченка «Мотронин монастир» [[1845]] року. Планувалось, що після реставрації в ній буде влаштований [[музей]] [[Коліївщина|Коліївщини]].

Але реставрація до кінця так і не була доведена. В [[1973]] році була зроблена ще одна спроба реставрації (для створення в її стінах музею партизанської слави, [[флора|флори]] і [[фауна|фауни]] Холодного Яру), але ця спроба також нічого не дала. Церква продовжувала стояти пусткою.

В [[1991]] році Мотронинський монастир був повернутий церкві. Силами релігійної громади та черниць цей древній монастир був відреставрований й зараз повертає собі славу однієї з найбільш значущих святинь [[Правобережна Україна|Правобережної України]].

Сьогодні монастир діє. У 2004 році в ньому мешкало 28 черниць.

== Троїцька церква ==
[[Файл:Троїцька церква1964.jpg|left|thumb|220px|Троїцька церква. 1964 рік.]]
[[Файл:Мотронинський-монастир.jpg|left|thumb|220px|Троїцька церква. 2007 рік.]]
[[Файл:Motroninsky1.jpg||left|thumb|220px|Троїцька церква. 2014 рік.]]

В [[жовтень|жовтні]] [[1800]] було закладено кам'яну Троїцьку церкву на місці дерев'яної. Будівельними роботами керував А. Чеменко. Але вона була неправильно спроектована, й через два роки майже побудована церква завалюється. Її було розібрано й повторно збудовано в 1804&nbsp;р. [[17 жовтня]] [[1805]] року Троїцьку церкву освятив ігумен Антоній.

Церква цегляна, хрестова в плані, одноголова. Внутрішні кути між гілками заповнені невеликими, зниженими щодо основного об'єму камерами. Фасади споруди із закругленими кутами розділені по горизонталі двома тягами&nbsp;— на рівні цоколя і першого ярусу і завершені профільованим карнизом, закріпленим на тонких кутових пілястрах, що підкреслюють стрункість пропорцій пам'ятки. Строгий декор фасадів зводиться до гладких наличників над [[вікно|віконними]] і [[двері|дверними]] отворами з напівциркульними перемичками, неглибокими нішами, лопаткам, що симетрично членують фронтони.

В інтер'єрі виявлена чітка об'ємно-просторова структура споруди. Аскетичний образ інтер'єру контрастує з химерними формами фасадів. Пам'ятка відноситься до творів архітектури романтичного періоду, в який привнесені риси епохи еклектизму, яка тоді настала, що дало таке фантастичне з'єднання стильових особливостей.

== Печери ==
Зараз в околицях монастиря можна натрапити на досить численні [[печера|печери]]. Деякі з них вириті зовсім недавно, деякі століття тому, деякі&nbsp;— ще раніше. Існує також легенда, що перші монастирські печери рив той самий Антоній, що копав перші печерні монастирі в [[Київ|Києві]] та [[Чернігів|Чернігові]]. За іншою версією перші печери копав преподобний Феодосій. Версій багато, але достовірних підтверджень вони не мають.
<center>
<gallery>
Зображення:Motroninsky2.jpg|Вхід на територію.
Зображення:Motroninsky3.jpg|Загальний вигляд.
Зображення:Pamyatnaya doska Svyato-Troizkij monastyr Cherkasskaya obl.jpg|Пам´ятна дошка про заснування монастиря. Троїцька церква (1727 г.)
Зображення:Мотронинський монастир1.JPG|Монастирський ставок
Зображення:Мотронинський монастир2.JPG|Дзвіниця
Зображення:Мотронинський монастир3.JPG|Камінь, встановлений на території монастиря на честь перебування тут Т.Г.Шевченка
Зображення:Мотронинський монастир4.JPG|Камінь з висіченою історією монастиря
File:Motroninsky4.jpg|Ставок в лісі біля монастиря
File:Motroninsky5.jpg|[[Монастирське джерело]]
</gallery>
</center>

== Див. також ==
* [[Хроніка Мотронинського монастиря]]

== Джерела та література ==
* ''Мариновський&nbsp;Ю.&nbsp;Ю.''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Motronynskyj_monastyr Мотронинський Свято-Троїцький монастир] // {{ЕІУ|7|94}}

=== Література ===
* Історія міст і сіл УРСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.1972. Черкаська область.
* Пивоваров&nbsp;А.&nbsp;В. Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття.
* Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы: Т.2. Дневники раскопок 1887—1889 гг. гр. Алексея Бобринского.&nbsp;— С.-Пб., 1894.

== Посилання ==
* {{УМЕ8|частина=Мотронинський монастир|сторінки=1044}}
{{commons|Category:Motroninskiy monastery}}
* [http://monastir.inf.ua/ Свято-Троїцький Мотронинський монастир]
* [http://www.youtube.com/watch?v=7wNsVCxsn34 Відео 5 каналу]
* [http://mskifa.narod.ru/motrmonast.html Мотронинський монастир]
* [https://web.archive.org/web/20070602121143/http://www.panterra.com.ua/review/history/holodny_yr_hist.htm Холодний Яр]
* [https://web.archive.org/web/20070930014636/http://www.risu.org.ua/ukr/kaleidoscope/article;2787 Мотронинський жіночий монастир]

{{Столиці державних утворень на території сучасної України}}
{{DEFAULTSORT:Мотронинський монастир}}

[[Категорія:Монастирі Черкащини]]
[[Категорія:Історія Чигиринщини]]
[[Категорія:Монастирі Української православної церкви (Московського патріархату)]]
[[Категорія:Коліївщина]]
[[Категорія:Жіночі монастирі]]
[[Категорія:Холодний Яр]]
[[Категорія:1037 в Україні]]