Трістан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
Трістан
валл. Trystan ap Malyd
корн. Trystan ap Meliodas
Твори: Трістан та Ізольда і Божественна Комедія
Стать: чол
Родина: Iseultd
Рід занять: лицар
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Трістан і Ізео (La vida) Рохеліо де Егускіза (1912)

Трістан (лат./бритон.Друстанус; валл. Trystan), також відомий як Трістрам або Трістейн. Є героєм легенди про Трістана та Ізольду [1].

Цикл легенд

В оповіданні "Трістана та Ізольт" Трістан - племінник короля Корнуолла Марка, посланий забрати Ізольт з Ірландії, щоб вийти заміж за короля. Однак Трістан з Ізольтом випадково вживають зілля любові під час подорожі і безпорадно закохуються. Потім пара проходить численні випробування до самого трагічного кінця [1].

Трістан вперше згадується у 12 столітті у бритонській міфології, що була поширена на півночі Франції та у Королівстві Бретань, яке мало тісні родові та культурні зв’язки з Уельсом, Корнуоллом та Девоном за часів стародавнього британського королівства Думнонія. Хоча найдавніші історії про Трістана втрачені, деякі похідні твори все ще існують.

Більшість ранніх версій поділяються на одну з двох гілок: "придворну" і "загальну". Придворна представлену у переказах у Томаса Британського "Трістан" та його німецького послідовника Готфріда фон Страсбурга, та у "Фоліо Трістан д’Оксфорд". "Загальна" представлена творами середньовічної французької літератури.

Романіст Кретьєн де Труа заззначив у своїй поемі "Клієс", що він склав власну розповідь про цю історію; проте збережених копій чи записів такого тексту немає. У 13 столітті, під час розквіту прозових романів, "Трістан у прозі" або "Проза Трістан" стали одним з найпопулярніших романсів. Цей довгий, розлогий і часто ліричний твір (сучасне видання займає тринадцять томів) слідує за Трістаном з традиційної легенди до царства короля Артура, де головний герой бере участь у пошуках Святого Грааля. Його великий успіх породив багатьох італійських та інших (наприклад, "Tavola Ritonda") переписів. Серед них був французький цикл пост-вульгати, який поєднав його зі скороченою версією Ланселот-Граалю, елементи якого найраніше використовувалась у прозі "Трістан".

Походження ім'я

Стародавня бріттонічне ім'я "Трістан", ймовірно, означає "залізні мечі", а найновіша версія романських мов, включаючи французьку, тлумачить його як "смуток" (латинське tristis - "сумно" та давньофранцузьке triste - "сумно")). У творі Готфріда фон Страсбурга "Трістан", коли його мати, Бланшфлер, дізнається, що чоловік загинув у бою, то помирає при пологах. Сироту немовля назвали "Трістан" через скорботні обставини його народження.

Ім'я "Трістан" також можна вивести з легендарних "Піктських Хронік", що містять імена Дрест або Драст, які часто з'являється в якості імені кількох древніх піктських царів в області сучасної Шотландії, далекої від північно - західного Корнуола. Друстан - це можливо просто Друст, перекладений латинською мовою. Можливо, ця назва походить від давньої легенди про короля піктів, який у далекому минулому вбив велетня, яка поширилась на Британських островах. Можливе походження від святого піктитів VI століття  які носили іншу форму імені;  або вона мігрувала на північ з південного заходу разом з легендами про Артура.

Реально існував також Трістан, про якого засвідчує юридичний документ у Швабському абатстві Сент-Галл у 807 році.

Дослідник Зігмунд Ейснер припустив, що назва "Трістан" походить від Друста, сина Талорка, однак легенда про Трістана, яку ми знаємо, була зібрана разом ірландським ченцем, який жив у Північній Британії на початку VIII століття [2]. Ейснер стверджує, що ірландські ченці цього часу були напевне знайомі з грецькими та римськими легендами, з яких запозичена легенда, такими як Пірам та Фісбе, так само, як були б знайомі з кельтськими елементами оповідання, такими як "Погоня за Діармуїдом та Грайнне". Ейснер робить висновок, що автор оповідання про Трістана використав імена та деякі місцеві традиції свого недавнього минулого. До цих постатей він приєднав пригоди, передані з елементами римської та грецької міфології [3].

"Смерть Артура"

Томас Мелорі включив скорочену версію прозового "Трістана" у власну англомовну "Книгу сера Трістрама де Лайонса", частину "Ле Морта д’Артура", у якій Трістан (Трістрам) виконує роль антипода Ланселоту [4]. З усіх лицарів Трістрам найбільше нагадує Ланселота, оскільки він теж любить королеву, дружину іншого. Трістан навіть вважається таким же сильним і здібним лицарем, як Ланселот, включаючи виконання пророцтва Мерліна про те, що вони обидва вступають у найбільшу дуель між будь -якими лицарями до або після, хоча вони не вбивають іншого, і вони стають коханими друзі. "[Т] він зображує їх лицарську доблесть, затемнення, великі частини оповідань, їхню любов до відповідних королев". [5] Серед інших його друзів і компаньйонів - Дінадан і Ламорак .

У повісті Малорі, після прози Трістан, мати Трістана, королева Єлизавета, помирає під час пологів, відчайдушно шукаючи свого батька, короля Меліода, після того, як його викрала чарівниця (в оригіналі фея, не вказана Мері) її коханий. Молодий Трістан рано зустрічається і закохується в Ізольду (Ізолту). Його дядько, король Марк, ревнивий до Трістана і прагне підірвати його, прагне одружитися з Ізольдою саме з такою ненависною метою, йдучи так далеко, що просить Трістрам піти і шукати її руки від його імені (що Трістран, розуміючи, що це має бути його лицарський обов'язок, виконує). Через зрадницьку поведінку Марка Трістран забирає у нього Ізольду і деякий час живе з нею в замку Ланселота Джойус Гард, але потім він повертає Ізольду до Марка. Тим не менш, Марк закінчує засідку і смертельно травмує Трістрама, поки він харфується (Трістан відзначається в книзі як один з найбільших музикантів і соколителів).

Відмінності між версіями

Томас Британський використовує Роман про Брута у історичних деталях і наслідує його стиль [6]. Готфрід більше спирається на традицію середньовічного гуманізму, ніж на лицарський дух, який поділяють його літературні сучасники.

У перших згадках Тристан - син королеви Бланшефлор і короля Рівален. У пізніших версіях, починаючи з "Прозового Трістана", його батьками є Королева Ізабель (Елізабет у Мелорі, відома як Елібель або Еліабелла в Італії) і король Меліодас ап Фелькі з Лайонесса.

Історичні корені

Сцени з історії про Трістана на кахлі XIII століття з Чертсейського абатства

Нормансько-французький роман Беруля Про Трістана та Ізо, ймовірно, найдавніша з існуючи версій історії про Трістана [7] [8], відрізняється дуже специфічним географічним описом Корнуола. Одним з дивних аспектів є те, що існування рідного королівство Трістана, Ліонесса, досі достатньо не підтверджене. Однак існували два місця, які називалися Леонаїс: одне в Бретані, інше - давньофранцузька транскрипція Лотіана.

Незалежно від того, що Трістан, будучи князем Лотіана, зробив би його ім'я більш розумним, а Лотіан перебував на прикордонній території Піктського верховного царства (а колись це була частина піктійської території; Трістан насправді міг бути піктським принцом за часів британського короля). Є також записи в Turstan Crectune, чиє ім'я дав Лотіан село Крайтон його ім'я. Король Шотландії Давид I надав землі Турстан Кректуні в 1128 році. Ще одна пропозиція вважає Трістана прийнятим у сім’ю Марка Корнуольського - історична практика, засвідчена в римському праві.

Камінь Трістана

Камінь Трістан у 2008 році

Можливим свідченням походження з Південно-Західній Англії є гранітний стовп 6-го століття, відомий як "Трістанський камінь" або "Довгий камінь" (корн. Menhir - довгий камінь), встановлений біля дороги, що веде до Фоуї в Корнуолі. Камінь має висоту близько 2,7 метрів (7 футів) і був встановлений на сучасній бетонній основі. До 1980 -х років знаходився у своєму первісному положенні за кілька метрів від прибережної дороги в полі біля повороту вниз до невеликої гавані Полкерріс. Раніше розташовувався ближче до замку Доре і, можливо, був причиною порівняння цього місця з історією про трагічне кохання Трістана та Ізольт. З одного боку зображений Тау-хрест, а з іншого - латинський напис, який на сьогодні дуже зношений і означає [9]:

"DRVSTANVS HIC IACIT CVNOMORI FILIVS". [ Тут лежить Друстан, син Куномора ]

Історична дошка каменю

У новітніх творах

  • З 1857 по 1859 рік Ріхард Вагнер створив оперу "Трістан і Ізольда»" [1]. На сьогодні вважається одним з найвпливовіших музичних творів XIX століття. Трістан зображений як приречена романтична постать.
  • Елджернон Чарльз Свінберн написав епічну поему "Тристрам з Ліонесси»".
  • Пісня англійського співака-композитора Патріка Вольфа має назву "Легенда про Трістана" і стала провідним синглом з його альбому 2005 року "Wind in the Wires".
  • Трістан є помітним героєм у серії коміксів "Камелот 3000", в якій він перевтілюється у 3000 році, як жінка і намагається змиритися зі своїм новим тілом, сексуальністю та ідентичністю, порівнюючи їх по черзі зі своїм попереднім уявлення про гендерні ролі.
  • У серії романів "Хроніки воєначальника" Бернарда Корнуелла Трістан - молодий спадкоємець Кернова і син короля Марка. Він найкращий друг головного героя і вірний союзник Артура. Врешті-решт, у страшному рішенні заради миру та через глибоку віру в королівську легітимність, Артур зраджує Трістана та Ізо, коли вони шукають притулку, і видає їх Марку.
  • У фільмі 2004 року "Король Артур", заснований на сарматській теорії походження артуровських легенд, Трістан ([Мадс Міккельсен]]) є видатним представником сарматських лицарів, які служили під керівництвом напівримського Артура у V столітті. Трістан - кінний лучник, здатний робити дивовижні постріли з рефлекторного композитного луку у парфянському/євразійському стилі. Він використовує китайський меч і дотримується стилю, обладунків та зброї сарматського лучника. Після багатьох поранень гине героїчною смертю від руки саксонського короля Сердика в одиночному бою в битві при Бадон - Хілл.
  • У фільмі "Тристан та Ізольда" 2006 року (режисер Кевін Рейнольдс) Трістана зіграли Джеймс Франко, та Томас Сангстер (Трістан у дитинстві).
  • У телесеріалі 2008 року "Пригоди Мерліна" зображений, разом з Ізольдою, контрабандистами у фіналі 4 сезону "Меч у камені". Вони допомагають Артуру, Мерліну та лицарям повернути Камелот після того, як Моргана захоплює його. Зрештою, Ізольду вбиває Геліос, прислужник Моргани, але що відбувається з Трістаном невідомо.
  • Один з головних героїв франшизи Джеймса Еріо "Усі істоти великі і малі", Трістан Фарнан, працює ветеринарним хірургом.

Дивись також

Примітки

  1. а б в Heckel, N.M., "Tristan and Isolt", The Camelot Project, University of Rochester. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 27 серпня 2021. 
  2. Sigmund Eisner, The Tristan Legend, A Study in Sources, Northwestern University Press, Chicago, 1969, pp. 37, 52.
  3. Eisner 1969, p. 37.
  4. Fries, Maureen (1975). Malory's Tristram as Counter-Hero to the "Morte Darthur". Neuphilologische Mitteilungen 76 (4): 605–613. JSTOR 43345583. Архів оригіналу за 27 серпня 2021. Процитовано 27 серпня 2021. 
  5. Hasty, Will. A Companion to Gottfried Von Strassburg's "Tristan", Camden House, 2003, p.11 [Архівовано 25 серпня 2021 у Wayback Machine.] ISBN 9781571132031
  6. Foulon, Charles (1959]. "Wace", Arthurian Literature in the Middle Ages. (Loomis, Roger Sherman, ed.) Oxford: Clarendon Press. pp. 102–103. {{ISBN}0198115881}}
  7. Béroul. The Romance of Tristan; The Tale of Tristan's Madness. London: Penguin Books. ISBN 9780141913858. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. «Amongst all the extant romances, Beroul's Tristan has a special claim on our attention not merely because it happens to be the oldest but because it comes closest to preserving what may be called the raw material of the legend.» 
  8. Fedrick, Alan S. (1970). The Romance of Tristan. Great Britain: Penguin Classics. с. 9. ISBN 0-14-044230-8. 
  9. Megalithic Portal. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 27 серпня 2021. 

Зовнішні посилання