Уельс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Уельс
валл. Cymru
англ. Wales

Прапор
Девіз: «Cymru am byth»
«укр. Уельс назавжди»
Гімн: Hen Wlad Fy Nhadau
Розташування Уельсу
Столиця Кардіфф
Офіційні мови англійська, валлійська
Суверенна держава Велика Британія Велика Британія
Форма правління Конституційна монархія
-Монарх
-Прем'єр-міністр Великої Британії
-Перший міністр
Єлизавета II
Тереза Мей

Каруїн Джонс
Площа
 - Загалом 20 779 км²
Населення
 - перепис 2011  3 063 456
 - Густота 148/км²
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $85.4 мільярдів 
 - На душу населення $30 546 
Валюта Фунт стерлінгів (GBP)
Часовий пояс  (UTC+0)
Домен .uk, .wales, .cymru
Телефонний код +44
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Уельс

Ве́льс (також Валлія; валл. Cymru МФА[ˈkəmrɨ] ( прослухати), англ. Wales МФА[ˈweɪlz] ( прослухати)) — одна з чотирьох складових Сполученого Королівства. Розміщений на південному заході острова Велика Британія. Столиця — місто Кардіфф. Мешканці Вельсу звуться валлійці.

Вельс розміщений на південному заході Великої Британії, на сході межує з Англією, з трьох боків оточений морем: на півдні це Бристольський канал (гирло річки Северн), на південному заході — протока Святого Георга, на півночі й заході — Ірландське море, на північному сході — гирло річки Ді (Afon Dyfrdwy).

Вельс ніколи не був суверенною державою в сучасних кордонах. Щоправда, приблизно з 1057 по 1063 рік Гріфід ап Ллівелін володів майже всіма землями, що становлять нинішній Вельс. Після смерті Гріфіда такого вже не було, і під час нормандського завоювання Західного Вельсу 1282 року країну знову було поділено між кількома королівствами. 1400 року нащадок двох прадавніх королівських родів Вельсу, Оуен Гліндур, очолив повстання проти англійців і був проголошений королем Вельсу, однак повністю втратив підтримку до 1410 року і був змушений переховуватися. Валлійські закони не були повністю витіснено англійськими аж до 1542 року. Лише 1955 року королева офіційно проголосила Кардіфф столицею Вельсу (до цього столиці в країні не було), хоча Принц Вельський зазвичай проходить інвестуру у валлійському замку Карнарвоні.

1997 року було утворено Національну асамблею Вельсу, що має право вносити поправки до законів, які приймає парламент Великої Британії. 2006 року ухвалено другий Закон про управління Вельсом, за яким повноваження Національної асамблеї розширено.

Походження назви

Назва «Вельс» походить від Wales, а те, у свою чергу, від Wealas, множини слова Wealh. Останнє слово є загально-німецьким і походить, як видно, від назви племені вольків, тобто споконвічно воно позначало всіх кельтів. Пізніше, після того як германці увійшли в контакт із Римською імперією, воно стало позначати не лише кельтів, але й людей, що говорять на латині, пізніше — романські мови (порівн. Валлонія в Бельгії, Валахія в Румунії). У Британії слово wealas позначало в першу чергу бритів, у тому числі валлійців і корнців (назва Корнволла містить той же корінь). Щоправда, у давньоанглійських пам'ятках є й приклади того, як цей корінь вживався щодо римлян.

Валлійська назва Cymru походить від загальнобритського *kom-brogi — 'співвітчизники' (порівн. також кумбрійська мова, Камберленд). Від цього слова походить і латинська назва Cambria. Згідно з Гальфрідом Монмутським, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це радше вигадка.

Історія

Докладніше: історія Уельсу

Ранній період

Люди заселили територію нинішнього Вельсу наприкінці останнього льодовикового періоду. Документальні свідчення з'являються під час римської окупації Британії. На той час Вельські землі були поділені між декількома бритськими племенами, найчисленнішими та наймогутнішими з яких були сілури на південному сході й ордовики на північному заході. Римляни спорудили в нинішньому Південному Вельсі декілька фортів, найзахіднішим з яких був Кармартен (Caerfyrddin, лат. Maridunum), і добували золото в Долейкоти (нині Кармартеншир). Крім того, вони побудували фортецю в Кайрлеоне (Isca Silurum), де зберігся величний амфітеатр. Римляни просунулися й у Північний Вельс, і одна з валлійських повістей, «Сон Максена» (Breuddwyd Macsen), передає легенду, начебто один з останніх римських імператорів Магн Максим (іспанець, що служив генералом у Британії), був одружений із дочкою місцевого вождя з Сегонтія, нині Кайрнарвон, графство Гвінет[1]. Під час римської окупації, приблизно в IV столітті до Вельсу прийшло християнство.

Після відходу римських військ із Британії (близько 410), романізовані брити створили безліч дрібних королівств. Держави південних і східних рівнин острова були швидко завойовані наступаючими англосаксами, але королівства, розташовані в гористих районах Північної Англії й нинішнього Вельсу виявилися стійкішими. Зрештою, бритські королівства впали під ударами англосаксів і шотландців, але західним бритам вдалося закріпитися в Вельсі. Однак втрата родючих земель і багатих міст південного сходу острова не дозволили їм ефективно боротися за повернення цих територій.

Приблизно 540 року Гільда Премудрий писав[2]:

«

Таким чином, багато хто з нещасних уцілілих, захоплених в горах, були масово знищені;
інші, виснажені голодом, підходили й простягали руки ворогам, щоб навіки стати рабами,
якщо їх не вбивали одразу, що вони вважали за найвищу милість.
Інші ж рвались до заморських країв з великим плачем...

»

До VIII століття східний кордон Вельсу більш-менш усталився. Традиційно вважається, що Оффа, король Мерсії, побудував величезний земляний вал на межі своїх володінь, щоб відокремити від Вельсу заселену в основному валлійцями частину Поуїса, що він завоював. Вал Оффи частково зберігся до наших днів, а валлійці дотепер іноді, прямуючи в Англію, кажуть, що перетинають Вал Оффи (croesi Clawdd Offa).

Найбільшими королівствами були Гвінед (північний захід Вельсу), Дехейбарт (південний захід) і Поуїс (схід і північний схід). Більшість їхніх правителів походили з дому Родрі ап Мервін. Хоча Вельс не становив єдиної держави, а королівства часто ворогували між собою (залучаючи на свій бік англійців, ірландців і скандинавів), країна була об'єднана загальнокультурною спадщиною, а також кодексом законів Хівела Доброго.

Після норманського завоювання

Землі, відступлені англосаксам, дістали назву Lloegyr (у сучасній мові — Lloegr)[3]. У той же час починає розвиватися власне валлійська самобутність, у текстах частішає слово Cymry (співвітчизники).

Замок Долвіделан, побудований Ллівелін ап Іорвертом на початку XIII століття, щоб охороняти одну з долин, що веде до Сноудонії.

Після норманського завоювання 1066 року Вельські королівства, незважаючи на опір валлійських правителів, поступово потрапляли в залежність від східних сусідів. Вільгельм Завойовник спробував підкорити валлійців, створивши кілька потужних феодальних володінь на кордоні з Вельсом. Лорди так званої Валлійської марки переважно зберігали незалежність до часів врядування Генріха VIII. Деякі валлійські правителі, такі як Оуайн Гвінед, Ріс ап Гріфід, Ллівелін ап Іорверт, у різний час поєднували під своєю владою значну частину країни, однак об'єднання Вельсу так і не відбулося. 1282 року, після того як загинув Ллівелін ап Гріфід, що оголосив себе правителем усього Вельсу, а його брата було взято в полон і страчено, війська Едуарда I захопили всю територію Вельсу. Щоб контролювати місцевих мешканців, англійці звели кілька потужних замків (зокрема, Кайрнарвон і Конуї на півночі Вельсу, біля королівської столиці Гвінеда Гарт-Келін). Останнім потужним повстанням було повстання Оуайна Гліндура, що трапилось на століття пізніше. Валлійська родина Тюдорів, що активно брала участь у війні Червоної й Білої троянди, 1485 року стала королівською династією Англії. Остаточне юридичне злиття князівства Вельс із Англією відбулося за Генріха VIII після ухвали низки законів, згідно з якими валлійське право в Вельсі замінялося англійським.

Новий час

Після входження Вельсу до складу Англії й скасування Валлійської марки відбувається поступове руйнування традиційних порядків: валлійські дворяни переймають спосіб життя англійських сквайрів, багато хто з валлійців переїжджає до Лондона, де досягають значних успіхів, як Джон Ді. Англійська мова заміняє валлійську не лише в державному управлінні й судочинстві, під час реформації і впровадження у Великій Британії англіканства був зроблений переклад на валлійську мову Біблії і деяких богослужбових текстів (важливу роль тут відіграли Вільям Солсбері й Вільям Морган).

У XVII і XVIII століттях в Вельсі набирають силу різні рухи, у першу чергу методизм, поряд із нонконформістськими каплицями діяли недільні школи з викладанням валлійською мовою. Наприкінці XVIII століття південь Вельсу стає одним із центрів Промислової революції: виявлення запасів вугілля, залізної руди і олова призводить до відкриття великих сталеливарних центрів Доулайс і Ківартва (Мертір-Тідвіл), а також вугільних шахт, які їх обслуговували. У пошуках роботи в долини Південного Вельсу прибувало багато людей як із самого Вельсу, так і з інших частин Великої Британії й з Ірландії. У той же час багато хто з валлійців попрямував до Англії, зокрема, у зростаючий порт Ліверпуль. В XIX столітті промисловість Південного Вельсу переорієнтується на видобуток вугілля для парових машин, що йде як на внутрішні британські ринки, так і на експорт: маркіз Б'ють підтримує розвиток Кардіффа, що стає найбільшим вугільним портом світу й найважливішим містом Вельсу. На півночі країни активно розвивається видобуток сланців для будівельної галузі. Багато міст на північному й західному узбережжі здобувають популярність як курорти (Лландідно, Ріл, Абердіви і ін.). Холіхед стає важливим транспортним центром як місце відправлення порома в Ірландію, він сполучається з Лондоном спочатку диліжансним, а пізніше — і залізничним сполученням.

Бурхливе зростання промисловості й приплив мешканців на південь Вельсу пов'язані з організацією робітничого руху. В 1830-х роках в Вельсі відбулося два великих повстання: повстання в Мертір-Тідвіл 1831 року і чартистське повстання в Ньюпорті 1839 року. Вугільні долини південного Вельсу стали однієї з колисок чартистського руху, а пізніше — тред-юніонізму. Наприкінці XIX століття там же зародилася та набирала сили Лейбористська партія. Також в Вельсі були сильні позиції лібералів, найвідомішим з яких був виходець із Вельсу Девід Ллойд Джордж, котрий спочатку здобув популярність своєю діяльністю в національному й робітничому русі.

У XIX столітті набирав силу націоналістичний рух. Розвиток кельтології стимулював інтерес до валлійської історії й культури, було створено декілька патріотичних організацій, таких як «Молодий Вельс» (валл. Cymru Fydd), у роботі якого брали участь Ллойд Джордж та Суспільство святого Давида. 1893 року засновано Університет Вельсу з коледжами в Аберістуїті, Бангорі та Кардіффі, поширилася валлійська періодична преса. Деніел Оуен створив перші сучасні романи валлійською мовою.

Значне поширення в Вельсі набуло регбі, і збірна Вельсу досягла значних успіхів протягом XIX і XX століть.

XX століття

На початку XX століття промисловий ріст Вельсу тривав. 1914 року було ухвалено закон, згідно з яким Церква Англії переставала бути державною церквою в Вельсі, однак він набув чинності лише 1920 року, після закінчення I світової війни.

Будівля Національної асамблеї, відкрита у 2006

Після закінчення війни в Вельсі, як і в усій Великій Британії, сталися значні соціальні зміни, пов'язані, зокрема, зі збільшенням зайнятості жінок. З політичного погляду тривало зростання популярності Лейбористської партії. 1925 року засновано валлійську націоналістичну Партію Вельсу на чолі з Сондерсом Льюїсом. З 1930-х років у зв'язку з великою депресією й скороченням експортних ринків почався занепад Вельскої вугільної та металургійної промисловості.

Під час Другої світової війни деякі міста Вельсу, у першу чергу Суонсі, сильно постраждали від нальотів німецької авіації.

Після війни тривав занепад традиційної важкої промисловості, проте у цілому, як і в усій Великій Британії, спостерігається зростання добробуту, зокрема, за участі валлійського представника лейбористів створюється Національна служба охорони здоров'я. 1953 року столицею Вельсу офіційно проголошено Кардіфф.

З 1960 року у суспільстві почали відігравати важливу роль питання націоналізму, що пов'язано, зокрема, з відомою промовою Сондерса Льюїса «Доля мови» (валл. Tynged yr Iaith), після якої створено Товариство валлійської мови (валл. Cymdeithas yr Iaith Gymraeg). Товариство провело кілька акцій громадянської непокори, вимагаючи дублювати дорожні знаки валлійською мовою. Серед інших важливих подій можна назвати виступи проти затоплення села Капел-Келін (де всі жителі говорили валлійською мовою) водосховищем, що постачало воду англійському місту Ліверпуль, і боротьбу за створення валлійського телеканала (відкритий у 1982 році). 1979 року було проведено референдум про автономію й створення Вельского парламенту, однак переважна більшість виборців висловилися проти цього плану.

Плани уряду Маргарет Тетчер з приватизації вугільної галузі в середині 1980-х років призвели до масштабних страйків у Південному Вельсі, однак протестувальники не досягли своєї мети.

1993 року ухвалено закон про валлійську мову, відповідно до якого вона одержує в межах Вельсу рівний статус із англійською; 1997 року відбувся повторний референдум про автономію, і незначна більшість проголосувала за створення Вельскої Асамблеї. Робота Асамблеї почалася 1999 року. Перепис населення 2001 року зафіксував збільшення кількості людей, що володіють валлійською мовою.

Географія

Мапа Вельсу
   Ділянки вище 180 м.
   Національні парки
Докладніше: географія Уельсу
Сноудон — найвища гора Вельсу

Вельс розташований на півострові на заході острова Велика Британія. Загальна площа становить близько 20 779 км². Довжина з півночі на південь — 274 км, із заходу на схід — 97 км. Вельс межує на сході з Англією, із інших трьох боків оточений морем. Загальна довжина берегової лінії — більш як 1 200 км. Біля берегів Вельсу розташовані острови, найбільший з них — Англсі (Ynys Mon) — на північному заході[4].


Жителі й промислове виробництво зосереджені, в основному, на півдні Вельсу, у містах Кардіфф, Суонсі, Ньюпорт (Вельс) і прилеглих районах. Порівняно індустріалізований і північний схід (район Рексхема); центр і північний захід залишаються аграрними районами.

Більшу частину Вельсу охоплюють гори, особливо на півночі й у центрі. Вони утворилися під час останнього льодовикового періоду. Найвищі гори — в Сноудонії (Yr Eryri), гора Сноудон (Yr Wyddfa, 1085 м над рівнем моря) — найвища точка Вельсу. Гірський масив у центрі Вельсу називають Кембрійськими горами. Кембрійські гори дали свою назву одному з періодів палеозою — кембрію. На півдні розташовані гори Брекон-Біконз (Bannau Brycheiniog), вони молоді (порівняно з Камбрійськими) і мають значні запаси вугілля.

У середині XIX століття два видатних геологи — Мурчісоні та Адам Седжвік — вивчали геологію Вельсу, щоб визначити деякі принципи стратиграфії та палеонтології. Після цього два періоди палеозою — ордовик і силур — були названі на честь кельтських племен, які мешкали в цьому районі.

Вельс відкритий вітрам з Атлантичного океану, тому клімат там здебільшого морський. На західному узбережжі за рік випадає до 1270 мм опадів, на схід від гір — трохи менше (до 723 мм/рік), а в самих горах — більше (до 2540 мм/рік). Середня температура липня становить 15,6° С, січня — 5,6 °C.

Більшу частину території Вельсу вкривають національні парки (Сноудонія, Брекон-Біконз, узбережжя Пембрукшира) і так звані «Райони видатної природної краси» (англ. Areas of Outstanding Natural Beauty), наприклад, півострів Ґоуер.

Адміністративний поділ

Області Вельсу
Область Площа,
км²
Населення,
осіб (2001[5])
Центр
1 Англсі 711 66829 Ллангевні
2 Бланау-Гвент 109 70064 Еббу-Вейл
3 Брідженд 251 128645 Брідженд
4 Гвінет 2535 116843 Карнарвон
5 Денбігшир 837 93065 Ратін
6 Долина Гламорган 331 119292 Баррі
7 Карфіллі 278 169519 Хенгойд
8 Кардіфф 139 305353 Кардіфф
9 Кармартеншир 2371 172842 Кармартен
10 Кередігіон 1794 74941 Аберарон
11 Конві 1126 109596 Конві
12 Мертір-Тідвіл 111 55981 Мертір-Тідвіл
13 Монмутшир 849 84885 Кумбран
14 Ніт-Порт-Толбот 441 134468 Порт-Толбот
15 Ньюпорт 190 137011 Ньюпорт
16 Пембрукшир 1610 114131 Гейверфордвест
17 Повіс 5181 126354 Лландріндод-Веллс
18 Рексем 504 128476 Рексем
19 Ронта-Кінон-Тав 424 231946 Клайдеч-Вейл
20 Свонсі 378 223301 Свонсі
21 Торван 126 90949 Понтіпул
22 Флінтшир 438 148594 Молд

Мешканці

Відсоткова частка тих, хто володіє валлійською мовою в різних графствах Вельсу

1905 (за ЕСБЄ) — 1,8 млн мешканців

1973 (за ВРЕ) — 2,7 млн мешканців

2001 (за даними перепису) — 2,9 млн мешканців

2011 (за даними перепису) — 3,063,456 мешканців

Основні народи — валлійці і англійці. Частина валлійців (29 % від усього населення Вельсу, за переписом 2001) деякою мірою зберігають свою мову. Валлійською мовою в Вельсі видаються ЗМІ (преса, телебачення, радіо), існує чимало Інтернет-сайтів. валлійським діалектам англійської мови також властиво чимало особливостей.

Політика

Карвін Джонс з 9 грудня 2009 обіймає посаду Першого міністра Вельсу.

Вельс є частиною Великої Британії, тому главою його є британський монарх, нині — королева Єлизавета ІІ. Законодавча влада, джерелом якої є монарх, перебуває в руках британського парламенту, а частину її повноважень передано до національної асамблеї Вельсу в Кардіффі. Парламенту в Лондоні належить право ухвалювати так звані «первинні закони», що стосуються Вельсу. Асамблея може регулювати їхнє застосування й ухвалювати «вторинні закони», що обмежено впливають на дію первинних. Вельська Асамблея не є, по суті, суверенним органом влади, і, теоретично, британський парламент може скасувати будь-яке її рішення або навіть розпустити її. Однак, відповідно до нового Закону про керування Вельсом (2006), Асамблея одержує більше прав.

Асамблея почала працювати в [1998] році, після прийняття першого Закону про Управління Вельсом. В Асамблеї 60 місць, 40 депутатів обираються за системою простої більшості, ще 20 — за регіональними списками (по чотири депутати від кожного з п'яти регіонів). Партія, що одержала більшість в Асамблеї, обирає Першого міністра, що стає головою уряду. Більшу частину повноважень Асамблеї формально передано Уряду.

На теперішній час Першим міністром Вельсу є Родрі Морган, член Вельського відділення Лейбористської партії. Друга за чисельністю партія в Асамблеї — Партія Вельсу (Plaid Cymru), що виступає за незалежність країни в межах Європейського Союзу. Нинішній уряд Вельсу є коаліційним, до нього входять представники лейбористської партії та Партії Вельсу, лідер якої — Ієйан Він Томас став заступником Першого міністра.

В Асамблеї також є представники Консервативної партії, Ліберально-демократичної партії (в Асамблеї першого скликання ця партія утворила коаліційний уряд з лейбористами). Активно обговорюється питання, чи варто розширювати повноваження Асамблеї (наприклад, чи потрібно надати їй право ухвалювати первинне законодавство, подібно до того, як це зроблено з шотландським парламентом).

У Палаті громад британського парламенту Вельс представляють 40 депутатів (із 646). До складу Кабінету міністрів Великої Британії входить також Державний секретар з Вельсу, обов'язки якого полягають у поданні до уряду справ, що стосуються цієї частини королівства. Зараз цю посаду обіймає Пітер Гейн.

Спорт

Провідну роль у валлійському спорті відіграє регбі. Народжений, за легендою, на кордоні з Вельсом (у місті Регбі) цей вид спорту став воістину національним у цій країні. Збірна країни посідає одне з провідних місць у світовому рейтингу та є одною з чотирьох так званих «домашніх» націй (разом зі збірними Англії, Шотландії та Ірландії), учасником Кубку шести націй та кожні чотири роки виступає на Кубку світу з регбі. Головним щорічним турніром, у якому бере участь збірна Вельсу, є Турнір шести націй. Станом на весну 2013 року, вона вигравала цей турнір і його попередники 26 разів, стільки ж як збірна Англії. Найвищим досягненням збірної Вельсу на Кубку світу з регбі було третє місце 1987 року. На останньому Кубку світу 2011 року збірна Вельсу дійшла до півфіналу.

Корисні копалини

Вельс багатий на сланець, вугілля, залізо (Гламорган), графіт, свинець. На півдні розташований Південно-Вельский кам'яно-вугільний басейн.

Господарство й економіка

Основні галузі: гірнича справа й промисловість, крім того, розвинуті землеробство й скотарство (19 % під ріллею, 10 % під луками, 3 % під пасовищами, 31 % ліси).

Примітки

  1. Текст повісті виданий Івором Уільямсом: Ifor Williams (ed.), Breuddwyd Maxen (Bangor, 1920). Гарний виклад контексту, у якому створювався й сприймався «Сон Максена», див. у книзі M.P. Charlesworth (1948) The Lost Province
  2. Український переклад цитується за виданням: Гільда Премудрий Про погибелі Британії. Фрагменти послань. Житія Гільди. Переклад, вступ і примітки Н. Ю. Чехонадской. Спб: Алетейя, 2003
  3. Вперше слово Lloegyr трапляється у вірші X століття «Пророцтво Британії» (Armes Prydein). Однак спочатку воно рідко вживається як топонім, найчастіше вживається форма множини Lloegrwys 'логрійці'. Іноді англійців називали, як і зараз, саксами (Saeson), але трапляються також Eingl («англи») і Iwys («люди Уессекса») та ін. Lloegr і Saeson стають нормою, коли утворюється сильне об'єднане англійське королівство. Деякі вчені вважають, що спочатку Lloegr позначало Мерсію, у той час — найсильніше англосаксонське королівство й головного суперника валлійців (див., наприклад, Rachel Bromwich (ed.), Trioedd Ynys Prydain, University of Wales Press, 1987)).
  4. М, Черноватий Л. Практичний курс англійської мови. 3-й курс.: Підручник для ВНЗ (en). Нова Книга. ISBN 9789663820385. 
  5. http://www.citypopulation.de/php/uk-wales.php

Посилання

  • (англ.) The Geograph® Britain and Ireland — фотопроект спрямований на збір географічно репрезентативних фотографії та інформації для кожного квадратного кілометра Великої британії та Ірландії.