Відмінності між версіями «Україна»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (виправлення дат)
(Виправлено джерел: 153; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.2)
Рядок 7: Рядок 7:
|image_map = Europe-Ukraine (with Crimea).svg
|image_map = Europe-Ukraine (with Crimea).svg
|national_motto =
|national_motto =
|national_anthem = <br/>[[Гімн України|«Ще не вмерла України і слава, і воля»]]<ref>{{cite web | url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/602-15 | title=Закон України «Про Державний Гімн України» | date=6 березня 2003 | accessdate=13 грудня 2013}}</ref>
|national_anthem = <br/>[[Гімн України|«Ще не вмерла України і слава, і воля»]]<ref>{{cite web | url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/602-15 | title=Закон України «Про Державний Гімн України» | date=6 березня 2003 | accessdate=13 грудня 2013 | archive-date=9 грудень 2013 | archive-url=https://web.archive.org/web/20131209225440/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/602-15 }}</ref>
<br/><small>«Інструментальна версія»</small><br/><center>[[Файл:Anthem of Ukraine instrumental.ogg]]</center>
<br/><small>«Інструментальна версія»</small><br/><center>[[Файл:Anthem of Ukraine instrumental.ogg]]</center>
<br/><small>«Версія зі словами. Виконує хор ім. Верьовки»</small><br/><center>[[Файл:Anthem-of-Ukraine Chorus Veryovka.ogg]]</center>
<br/><small>«Версія зі словами. Виконує хор ім. Верьовки»</small><br/><center>[[Файл:Anthem-of-Ukraine Chorus Veryovka.ogg]]</center>
Рядок 32: Рядок 32:
|population_estimate_year = 1 жовтня (2021)
|population_estimate_year = 1 жовтня (2021)
|population_estimate_rank = 35
|population_estimate_rank = 35
|population_census = {{зменшення}} 48 млн 457 тис. осіб<ref>[http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт]</ref>
|population_census = {{зменшення}} 48 млн 457 тис. осіб<ref>{{Cite web |url=http://2001.ukrcensus.gov.ua/ |title=Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт |accessdate=9 листопад 2011 |archive-date=1 лютий 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110201165401/http://2001.ukrcensus.gov.ua/ }}</ref>
|population_census_year = 2001
|population_census_year = 2001
|population_density = {{зменшення}} {{#expr: 48457000/603628 round 2}} осіб
|population_density = {{зменшення}} {{#expr: 48457000/603628 round 2}} осіб
Рядок 39: Рядок 39:
|GDP_nominal = {{збільшення}} $184,04 млрд
|GDP_nominal = {{збільшення}} $184,04 млрд
|GDP_nominal_rank =54
|GDP_nominal_rank =54
|GDP_nominal_year = 2021<ref name="imf.org">https://www.imf.org/external/datamapper/profile/UKR</ref>
|GDP_nominal_year = 2021<ref name="imf.org">{{Cite web |url=https://www.imf.org/external/datamapper/profile/UKR |title=Архівована копія |accessdate=14 жовтень 2020 |archive-date=16 жовтень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20211016132210/https://www.imf.org/external/datamapper/profile/UKR }}</ref>
|GDP_nominal_per_capita = {{збільшення}} $4380
|GDP_nominal_per_capita = {{збільшення}} $4380
|GDP_nominal_per_capita_rank =116
|GDP_nominal_per_capita_rank =116
Рядок 88: Рядок 88:
'''Украї́на''' ({{МФА-всі|ʊkrɐˈjɪn̪ɐ|МФА|Uk-Україна.ogg}})&nbsp;— [[держава]], розташована у [[Східна Європа|східній Європі]], на південно-західній частині [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]].
'''Украї́на''' ({{МФА-всі|ʊkrɐˈjɪn̪ɐ|МФА|Uk-Україна.ogg}})&nbsp;— [[держава]], розташована у [[Східна Європа|східній Європі]], на південно-західній частині [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]].


Площа становить {{nts|603548}}{{nbsp}}км².<ref>{{Cite web|title=Структура земельного фонду України та динаміка його змін – Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру|url=https://land.gov.ua/info/struktura-zemelnoho-fondu-ukrainy-ta-dynamika-ioho-zmin/|accessdate=2020-09-15|language=uk}}</ref> Населення, за оцінкою держслужби статистики, складає 41&nbsp;588&nbsp;354 особи станом на [[1 січня]] [[2021]] року. Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у [[Європа|Європі]]<ref>«Basic facts about Ukraine»: [http://www.ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101130222543/http://ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm |date=30 листопада 2010 }} Ukrainian consul in NY.</ref>. Межує з [[Білорусь|Республікою Білорусь]] на півночі, [[Польща|Польщею]], [[Словаччина|Словаччиною]] та [[Угорщина|Угорщиною]]&nbsp;— на заході, [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Республікою Молдова]]&nbsp;— на південному заході, [[Росія|Російською Федерацією]] на сході й північному сході. На півдні й південному сході омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським]] морями.
Площа становить {{nts|603548}}{{nbsp}}км².<ref>{{Cite web|title=Структура земельного фонду України та динаміка його змін – Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру|url=https://land.gov.ua/info/struktura-zemelnoho-fondu-ukrainy-ta-dynamika-ioho-zmin/|accessdate=2020-09-15|language=uk|archive-date=2020-09-17|archive-url=https://web.archive.org/web/20200917034618/https://land.gov.ua/info/struktura-zemelnoho-fondu-ukrainy-ta-dynamika-ioho-zmin/}}</ref> Населення, за оцінкою держслужби статистики, складає 41&nbsp;588&nbsp;354 особи станом на [[1 січня]] [[2021]] року. Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у [[Європа|Європі]]<ref>«Basic facts about Ukraine»: [http://www.ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101130222543/http://ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm |date=30 листопада 2010 }} Ukrainian consul in NY.</ref>. Межує з [[Білорусь|Республікою Білорусь]] на півночі, [[Польща|Польщею]], [[Словаччина|Словаччиною]] та [[Угорщина|Угорщиною]]&nbsp;— на заході, [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Республікою Молдова]]&nbsp;— на південному заході, [[Росія|Російською Федерацією]] на сході й північному сході. На півдні й південному сході омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським]] морями.


На сучасній території України відомі [[Доісторична Україна|поселення]] багатьох археологічних культур, починаючи з доби [[палеоліт]]у&nbsp;— [[Мустьєрська культура|мустьєрської]], [[Гребениківська культура|гребениківської]], [[Кукрецька культура|кукрецької]], [[Трипільська культура|трипільської]], [[Середньостогівська культура|середньостогівської]], [[Ямна культура|ямної]], [[Культура шнурової кераміки|бойових сокир]], [[Чорноліська культура|чорноліської]] тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення [[скіфи|скіфів]], [[Давньогрецькі колонії Північного Причорномор'я|давньогрецьких колоністів]] й [[готи|готів]], але відправним пунктом української державности й культури вважається [[Київська Русь|Русь]] [[IX століття|IX]]—[[XIII століття|XIII століть]]<ref name="Яковенко">[[Наталія Яковенко|Яковенко Н.]] Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ: Ґенеза, 1997.</ref>. Після [[монгольська навала на Русь|монгольської навали]] її спадкоємцем стало [[Галицько-Волинське князівство|Руське королівство]] [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття]]<ref name="Яковенко" />, що згодом було поглинуте [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] й [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівством Польским]]. У [[XVI століття|XVI столітті]], після об'єднання обох держав у федеративну [[Річ Посполита|Річ Посполиту]], землі колишнього королівства знову опинилися у межах одного державоутворення.
На сучасній території України відомі [[Доісторична Україна|поселення]] багатьох археологічних культур, починаючи з доби [[палеоліт]]у&nbsp;— [[Мустьєрська культура|мустьєрської]], [[Гребениківська культура|гребениківської]], [[Кукрецька культура|кукрецької]], [[Трипільська культура|трипільської]], [[Середньостогівська культура|середньостогівської]], [[Ямна культура|ямної]], [[Культура шнурової кераміки|бойових сокир]], [[Чорноліська культура|чорноліської]] тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення [[скіфи|скіфів]], [[Давньогрецькі колонії Північного Причорномор'я|давньогрецьких колоністів]] й [[готи|готів]], але відправним пунктом української державности й культури вважається [[Київська Русь|Русь]] [[IX століття|IX]]—[[XIII століття|XIII століть]]<ref name="Яковенко">[[Наталія Яковенко|Яковенко Н.]] Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ: Ґенеза, 1997.</ref>. Після [[монгольська навала на Русь|монгольської навали]] її спадкоємцем стало [[Галицько-Волинське князівство|Руське королівство]] [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття]]<ref name="Яковенко" />, що згодом було поглинуте [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] й [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівством Польским]]. У [[XVI століття|XVI столітті]], після об'єднання обох держав у федеративну [[Річ Посполита|Річ Посполиту]], землі колишнього королівства знову опинилися у межах одного державоутворення.
Рядок 94: Рядок 94:
[[Націогенез|Формування]] новітньої української [[нація|нації]] активізувалося під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] [[1648]]—[[1657]] років<ref name="Яковенко" /><ref>''Сисин Ф.'' Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 67—76.</ref>, результатом якої стало утворення автономної козацької держави, [[Гетьманщина|Гетьманщини]], або Війьска Запорозького. Наступні десять років відомі як [[Руїна]]&nbsp;— період гетьманських [[Руїна|міжусобиць]], як наслідок&nbsp;— [[Андрусівське перемир'я|поділ козацької держави]] між Річчю Посполитою та [[Московське царство|Московським царством]]. Упродовж наступного століття землі [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], що перейшли під юрисдикцію Москви, були поступово позбавлені автономії. [[Правобережна Україна|Правобережжя]] й [[Західна Україна|захід України]], після [[Поділи Речі Посполитої|трьох поділів Речі Посполитої]] та кількох [[Російсько-турецькі війни|російсько-турецьких війн]], було розділене між [[Російська імперія|Російською]] та [[Австрійська імперія|Австрійською]] (згодом [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською]]) імперіями.
[[Націогенез|Формування]] новітньої української [[нація|нації]] активізувалося під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] [[1648]]—[[1657]] років<ref name="Яковенко" /><ref>''Сисин Ф.'' Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 67—76.</ref>, результатом якої стало утворення автономної козацької держави, [[Гетьманщина|Гетьманщини]], або Війьска Запорозького. Наступні десять років відомі як [[Руїна]]&nbsp;— період гетьманських [[Руїна|міжусобиць]], як наслідок&nbsp;— [[Андрусівське перемир'я|поділ козацької держави]] між Річчю Посполитою та [[Московське царство|Московським царством]]. Упродовж наступного століття землі [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], що перейшли під юрисдикцію Москви, були поступово позбавлені автономії. [[Правобережна Україна|Правобережжя]] й [[Західна Україна|захід України]], після [[Поділи Речі Посполитої|трьох поділів Речі Посполитої]] та кількох [[Російсько-турецькі війни|російсько-турецьких війн]], було розділене між [[Російська імперія|Російською]] та [[Австрійська імперія|Австрійською]] (згодом [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською]]) імперіями.


Під час [[Українська революція|української революції початку XX століття]] на українських землях постало декілька національних держав: [[Українська Народна Республіка]], [[Українська Держава]], [[Західноукраїнська Народна Республіка]], [[Кубанська Народна Республіка]]<ref>[http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність.&nbsp;— Мюнхен, 1968.]; ''[[Скуратівський Вадим Леонтійович|Скуратівський В.]]'' [http://www.perehid.org.ua/n9/14.html ''Українська Кубань''] Перехід IV, Випуск 9 (№&nbsp;1&nbsp;— 2002)</ref>, які, внаслідок низки воєн 1917—1921 років були загарбані сусідами: [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянською Росією]], [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською республікою]], [[Королівство Румунія|румунським Королівством]] і [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословацькою республікою]]. На території РРФСР була утворена [[маріонеткова держава|більшовицька]] [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська Соціалістична Радянська Республіка]] (УСРР), яка [[1922]] року ввійшла до складу [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] до УРСР були приєднані [[Західна Україна|західна України]] й [[Буджак]], після війни&nbsp;— [[Закарпаття]], а [[1954]] року&nbsp;— [[Крим]]. Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок [[розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] й [[Проголошення незалежності України 1991|проголошення нею незалежності]] 24 серпня 1991 року, що було закріплено результатом [[Всеукраїнський референдум 1991|усенародного волевиявлення]] [[1 грудня]] [[1991]] року. [[Революція гідності]], що відбулася взимку 2013—2014 років, призвела до [[Відсторонення Віктора Януковича|відсторонення президента-втікача Януковича]] й створення нового уряду. Від лютого 2014 Україна захищається від [[Російсько-українська війна (з 2014)|збройної агресії Російської Федерації]], складовими якої є [[Анексія Криму (2014)|окупація Криму]] та [[Окупаційні війська РФ на Донбасі|частини Донецької та Луганської областей]].
Під час [[Українська революція|української революції початку XX століття]] на українських землях постало декілька національних держав: [[Українська Народна Республіка]], [[Українська Держава]], [[Західноукраїнська Народна Республіка]], [[Кубанська Народна Республіка]]<ref>[http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність.&nbsp;— Мюнхен, 1968.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131014172323/http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ |date=14 жовтень 2013 }}; ''[[Скуратівський Вадим Леонтійович|Скуратівський В.]]'' [http://www.perehid.org.ua/n9/14.html ''Українська Кубань''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080530021711/http://www.perehid.org.ua/n9/14.html |date=30 травень 2008 }} Перехід IV, Випуск 9 (№&nbsp;1&nbsp;— 2002)</ref>, які, внаслідок низки воєн 1917—1921 років були загарбані сусідами: [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянською Росією]], [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською республікою]], [[Королівство Румунія|румунським Королівством]] і [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословацькою республікою]]. На території РРФСР була утворена [[маріонеткова держава|більшовицька]] [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська Соціалістична Радянська Республіка]] (УСРР), яка [[1922]] року ввійшла до складу [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] до УРСР були приєднані [[Західна Україна|західна України]] й [[Буджак]], після війни&nbsp;— [[Закарпаття]], а [[1954]] року&nbsp;— [[Крим]]. Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок [[розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] й [[Проголошення незалежності України 1991|проголошення нею незалежності]] 24 серпня 1991 року, що було закріплено результатом [[Всеукраїнський референдум 1991|усенародного волевиявлення]] [[1 грудня]] [[1991]] року. [[Революція гідності]], що відбулася взимку 2013—2014 років, призвела до [[Відсторонення Віктора Януковича|відсторонення президента-втікача Януковича]] й створення нового уряду. Від лютого 2014 Україна захищається від [[Російсько-українська війна (з 2014)|збройної агресії Російської Федерації]], складовими якої є [[Анексія Криму (2014)|окупація Криму]] та [[Окупаційні війська РФ на Донбасі|частини Донецької та Луганської областей]].


Україна&nbsp;— [[унітарна держава]]. Вона складається з 24 [[області України|областей]], [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]] і двох міст зі спеціальним статусом: [[Київ|Києва]]&nbsp;— столиці й найбільшого міста, і [[Севастополь|Севастополя]]. Україна є [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентською республікою]]. Найвищим органом державної влади є [[Верховна Рада України]], а [[глава держави|главою держави]]&nbsp;— [[Президент України]].
Україна&nbsp;— [[унітарна держава]]. Вона складається з 24 [[області України|областей]], [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]] і двох міст зі спеціальним статусом: [[Київ|Києва]]&nbsp;— столиці й найбільшого міста, і [[Севастополь|Севастополя]]. Україна є [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентською республікою]]. Найвищим органом державної влади є [[Верховна Рада України]], а [[глава держави|главою держави]]&nbsp;— [[Президент України]].


За чисельністю населення Україна посідає восьме місце в Європі. За даними останнього [[Перепис населення України (2001)|перепису населення]], що відбувся в [[2001]] році, в Україні проживає понад 48,4&nbsp;млн осіб. З них 77,8&nbsp;% становлять [[українці]], 17,3&nbsp;%&nbsp;— [[росіяни]]. Частка міського населення становить 67,2&nbsp;%. [[Офіційна мова|Офіційною мовою]] в Україні є [[українська мова|українська]]. Унаслідок кількасотлітнього [[Русифікація|зросійщення]] у східних і південних областях поширена [[російська мова]].<ref name="Півторак">''[[Півторак Григорій Петрович|Півторак Г]].'' [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»]. ― Київ: НАН України, Академія, 2001.</ref> Більшість вірян є [[Християнство|християнами]], переважно [[Православна церква|православного віросповідання]],<ref name="Разумков">[https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r Конфесійна та церковна належність громадян України, січень 2020р, соціологія // Разумков Центр]</ref><ref name="kiis">[http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 РЕЛІГІЙНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ І СТАВЛЕННЯ ДО ОСНОВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ: ЧЕРВЕНЬ 2021 РОКУ // КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ]</ref> на [[Галичина|Галичині]] близько половини вірян є [[Українська греко-католицька церква|греко-католиками]].
За чисельністю населення Україна посідає восьме місце в Європі. За даними останнього [[Перепис населення України (2001)|перепису населення]], що відбувся в [[2001]] році, в Україні проживає понад 48,4&nbsp;млн осіб. З них 77,8&nbsp;% становлять [[українці]], 17,3&nbsp;%&nbsp;— [[росіяни]]. Частка міського населення становить 67,2&nbsp;%. [[Офіційна мова|Офіційною мовою]] в Україні є [[українська мова|українська]]. Унаслідок кількасотлітнього [[Русифікація|зросійщення]] у східних і південних областях поширена [[російська мова]].<ref name="Півторак">''[[Півторак Григорій Петрович|Півторак Г]].'' [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120201064220/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm |date=1 лютий 2012 }}. ― Київ: НАН України, Академія, 2001.</ref> Більшість вірян є [[Християнство|християнами]], переважно [[Православна церква|православного віросповідання]],<ref name="Разумков">{{Cite web |url=https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r |title=Конфесійна та церковна належність громадян України, січень 2020р, соціологія // Разумков Центр |accessdate=16 липень 2021 |archive-date=31 липень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210731061208/https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r }}</ref><ref name="kiis">{{Cite web |url=http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 |title=РЕЛІГІЙНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ І СТАВЛЕННЯ ДО ОСНОВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ: ЧЕРВЕНЬ 2021 РОКУ // КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ |accessdate=16 липень 2021 |archive-date=7 липень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210707045311/http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 }}</ref> на [[Галичина|Галичині]] близько половини вірян є [[Українська греко-католицька церква|греко-католиками]].


Україна&nbsp;— промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним із провідних експортерів деяких видів [[Сільське господарство України|сільськогосподарської продукції]] та продовольства, «житницею Європи». Господарський комплекс країни включає такі види промисловости, як видобування корисних копалин ([[вугілля]], [[нафта|нафти]] й [[газ]]у, [[Залізні руди|залізної]] та [[Марганцеві руди|марганцевої руд]]), деякі галузі [[машинобудування]], [[чорна металургія|чорна]] й [[кольорова металургія]]. Україна є потужним виробником [[електроенергія|електроенергії]]. Налагоджено виробництво [[Ракета-носій|ракет-носіїв]], [[Штучний супутник|супутників]] та обладнання для дослідження [[Космічний простір|космосу]]. Україна є значним виробником [[Військова техніка|військової техніки]] та [[зброя|зброї]]&nbsp;— танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.
Україна&nbsp;— промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним із провідних експортерів деяких видів [[Сільське господарство України|сільськогосподарської продукції]] та продовольства, «житницею Європи». Господарський комплекс країни включає такі види промисловости, як видобування корисних копалин ([[вугілля]], [[нафта|нафти]] й [[газ]]у, [[Залізні руди|залізної]] та [[Марганцеві руди|марганцевої руд]]), деякі галузі [[машинобудування]], [[чорна металургія|чорна]] й [[кольорова металургія]]. Україна є потужним виробником [[електроенергія|електроенергії]]. Налагоджено виробництво [[Ракета-носій|ракет-носіїв]], [[Штучний супутник|супутників]] та обладнання для дослідження [[Космічний простір|космосу]]. Україна є значним виробником [[Військова техніка|військової техніки]] та [[зброя|зброї]]&nbsp;— танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.


Україна є одним із членів-засновників [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]]<ref>«Activities of the Member States&nbsp;— Ukraine»: [http://www.un.org/depts/dhl/unms/ukraine.shtml] ''United Nations''</ref>, а також членом понад сорока [[Міжнародна організація|міжнародних організацій]], зокрема [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|ОБСЄ]] (1992), [[Міжнародний валютний фонд|МВФ]] (1992), [[Міжнародний банк реконструкції та розвитку|МБРР]] (1992), [[Світова організація торгівлі|СОТ]] (2008), [[Рада Європи|Ради Європи]] (1995).
Україна є одним із членів-засновників [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]]<ref>«Activities of the Member States&nbsp;— Ukraine»: [http://www.un.org/depts/dhl/unms/ukraine.shtml] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110503185830/http://www.un.org/depts/dhl/unms/ukraine.shtml |date=3 травень 2011 }} ''United Nations''</ref>, а також членом понад сорока [[Міжнародна організація|міжнародних організацій]], зокрема [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|ОБСЄ]] (1992), [[Міжнародний валютний фонд|МВФ]] (1992), [[Міжнародний банк реконструкції та розвитку|МБРР]] (1992), [[Світова організація торгівлі|СОТ]] (2008), [[Рада Європи|Ради Європи]] (1995).


== Назва ==
== Назва ==
[[Файл:Vkraina-Cosaques-Okraina small.png|міні|праворуч|250пкс|Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі ([[1690]]). [[Правобережна Україна|Правобережжя]] й [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно [[Задоння]] й [[Рязань|Рязані]]&nbsp;— московського порубіжжя.]]
[[Файл:Vkraina-Cosaques-Okraina small.png|міні|праворуч|250пкс|Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі ([[1690]]). [[Правобережна Україна|Правобережжя]] й [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно [[Задоння]] й [[Рязань|Рязані]]&nbsp;— московського порубіжжя.]]
{{main|Україна (назва)}}
{{main|Україна (назва)}}
[[Слов'яни|Слов'янське]] слово «Україна» вперше згадується в [[Київський літопис|Київському літописному зводі]] за [[Іпатіївський літопис|Іпатіївським списком]] під [[1187]] роком<ref name="Україна">[http://uk.wikisource.org/wiki/Україна «Україна» в Вікіджерелах]</ref>. Ним окреслювали терени [[Переяславське князівство|Переяславського князівства]], що входило до історичного ядра [[Русь|Русі]] поруч із [[Київське князівство|Київським]] і [[Чернігівське князівство|Чернігівським князівствами]]. Це слово також зустрічається в руських літописах під [[1189]], [[1213]], [[1280]] і [[1282]] роками<ref name="Україна"/>, позначаючи [[Галичина|Галичину]], Західну [[Волинь]], [[Холмщина|Холмщину]] й [[Підляшшя]]. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» в широкому значенні називали руські землі [[Руське воєводство|Галичини]], [[Волинське воєводство (І Річ Посполита)|Волині]], [[Київське воєводство|Київщини]], [[Подільське воєводство|Поділля]] й [[Брацлавське воєводство|Брацлавщини]], а у вузькому&nbsp;— територію середнього [[Наддніпрянська Україна|Подніпров'я]]<ref name="franco">[http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997]</ref>. Таке ж двояке значення цього слова зберігалося й із середини XVII століття, після постання руської держави [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]]<ref>Зокрема, на переговорах зі шведами у [[1657]] році гетьман Війська Запорозького [[Іван Виговський]] домагався ''«уступки цілої старовинної України, або Русі, цілої старовинної України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова, аж до Вісли»''. ([http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997])</ref>.
[[Слов'яни|Слов'янське]] слово «Україна» вперше згадується в [[Київський літопис|Київському літописному зводі]] за [[Іпатіївський літопис|Іпатіївським списком]] під [[1187]] роком<ref name="Україна">{{Cite web |url=http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0 |title=«Україна» в Вікіджерелах |accessdate=29 листопад 2021 |archive-date=28 червень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210628194431/https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0 }}</ref>. Ним окреслювали терени [[Переяславське князівство|Переяславського князівства]], що входило до історичного ядра [[Русь|Русі]] поруч із [[Київське князівство|Київським]] і [[Чернігівське князівство|Чернігівським князівствами]]. Це слово також зустрічається в руських літописах під [[1189]], [[1213]], [[1280]] і [[1282]] роками<ref name="Україна"/>, позначаючи [[Галичина|Галичину]], Західну [[Волинь]], [[Холмщина|Холмщину]] й [[Підляшшя]]. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» в широкому значенні називали руські землі [[Руське воєводство|Галичини]], [[Волинське воєводство (І Річ Посполита)|Волині]], [[Київське воєводство|Київщини]], [[Подільське воєводство|Поділля]] й [[Брацлавське воєводство|Брацлавщини]], а у вузькому&nbsp;— територію середнього [[Наддніпрянська Україна|Подніпров'я]]<ref name="franco">{{Cite web |url=http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm |title=Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''. — К., 1997 |accessdate=26 лютий 2009 |archive-date=24 лютий 2009 |archive-url=https://web.archive.org/web/20090224140517/http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm }}</ref>. Таке ж двояке значення цього слова зберігалося й із середини XVII століття, після постання руської держави [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]]<ref>Зокрема, на переговорах зі шведами у [[1657]] році гетьман Війська Запорозького [[Іван Виговський]] домагався ''«уступки цілої старовинної України, або Русі, цілої старовинної України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова, аж до Вісли»''. ([http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090224140517/http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm |date=24 лютий 2009 }})</ref>.


У зв'язку з входженням земель Русі до складу [[Московське царство|Московського царства]], а згодом і [[Російська імперія|Російської імперії]], слово «Україна» закріпилося за регіоном [[Подніпров'я]]; ним також позначали [[Слобожанщина|Слобожанщину]]. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «[[Малоросія|Малоросією»]]. У другій половині XIX століття&nbsp;— початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»<ref name="franco" />. [[1917]] року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві,&nbsp;— [[Українська Народна Республіка]].
У зв'язку з входженням земель Русі до складу [[Московське царство|Московського царства]], а згодом і [[Російська імперія|Російської імперії]], слово «Україна» закріпилося за регіоном [[Подніпров'я]]; ним також позначали [[Слобожанщина|Слобожанщину]]. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «[[Малоросія|Малоросією»]]. У другій половині XIX століття&nbsp;— початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»<ref name="franco" />. [[1917]] року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві,&nbsp;— [[Українська Народна Республіка]].


Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна»&nbsp;— антонім слова «чужина».<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm Русанівський, В.&nbsp;М.&nbsp;Українська мова // Енциклопедія «Українська мова».&nbsp;— К., 2000.], [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm Григорій Півторак, Г. «Україна»&nbsp;— це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов].</ref><ref>{{Cite web|title=Слово і назва Україна: від Київського літопису до Богдана Хмельницького|url=https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/|website=Історична правда|accessdate=2021-04-06}}</ref>. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» ({{lang-ru|окраину}}) чи «прикордоння».
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна»&nbsp;— антонім слова «чужина».<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm Русанівський, В.&nbsp;М.&nbsp;Українська мова // Енциклопедія «Українська мова».&nbsp;— К., 2000.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090227175540/http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm |date=27 лютий 2009 }}, [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm Григорій Півторак, Г. «Україна»&nbsp;— це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201116034417/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm |date=16 листопад 2020 }}.</ref><ref>{{Cite web|title=Слово і назва Україна: від Київського літопису до Богдана Хмельницького|url=https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/|website=Історична правда|accessdate=2021-04-06|archive-date=2021-04-06|archive-url=https://web.archive.org/web/20210406130729/https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/}}</ref>. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» ({{lang-ru|окраину}}) чи «прикордоння».


У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «[[Скіфія]]», «[[Сарматія]]», «[[Русь]]», «[[Рутенія]]», «[[Росія (назва)|Росія»]], «[[Малоросія]]», «[[Військо Запорозьке]]», «[[Гетьманщина]]» тощо.
У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «[[Скіфія]]», «[[Сарматія]]», «[[Русь]]», «[[Рутенія]]», «[[Росія (назва)|Росія»]], «[[Малоросія]]», «[[Військо Запорозьке]]», «[[Гетьманщина]]» тощо.
Рядок 129: Рядок 129:
: [[Історичні землі України]]: [[Подніпров'я]], [[Галичина]], [[Покуття]], [[Поділля]], [[Таврія]], [[Слобожанщина]], [[Донбас]], [[Закарпаття]], [[Прикарпаття]], [[Волинь]], [[Полісся]], [[Запорожжя]], [[Буковина]] та ін. (Див. [[:Категорія:Історичні землі України]]).
: [[Історичні землі України]]: [[Подніпров'я]], [[Галичина]], [[Покуття]], [[Поділля]], [[Таврія]], [[Слобожанщина]], [[Донбас]], [[Закарпаття]], [[Прикарпаття]], [[Волинь]], [[Полісся]], [[Запорожжя]], [[Буковина]] та ін. (Див. [[:Категорія:Історичні землі України]]).


Україна розташована в південно-східній частині [[Європа|Європи]]<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html Національний атлас України. Географічний нарис.]</ref>. Вона має спільні сухопутні [[державний кордон|державні кордони]] з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, з [[Польща|Польщею]] на [[захід|заході]], зі [[Словаччина|Словаччиною]], [[Угорщина|Угорщиною]], [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Молдовою]] на південному заході й із [[Росія|Росією]] на сході. Південь України омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським морями]]. Морські кордони вона має з Румунією і Росією.
Україна розташована в південно-східній частині [[Європа|Європи]]<ref>{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html |title=Національний атлас України. Географічний нарис. |accessdate=3 липень 2013 |archive-date=4 березень 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304214810/http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html }}</ref>. Вона має спільні сухопутні [[державний кордон|державні кордони]] з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, з [[Польща|Польщею]] на [[захід|заході]], зі [[Словаччина|Словаччиною]], [[Угорщина|Угорщиною]], [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Молдовою]] на південному заході й із [[Росія|Росією]] на сході. Південь України омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським морями]]. Морські кордони вона має з Румунією і Росією.


Загальна площа України становить {{nts|603548}}{{nbsp}}км², вона становить 5,7&nbsp;% території [[Європа|Європи]] й 0,44&nbsp;% території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі). Площа [[виключна морська економічна зона України|виняткової економічної зони України]] становить 72&nbsp;658&nbsp;км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2&nbsp;— UA<ref>[http://www.iso.org/iso/english_country_names_and_code_elements#u.. Код України за системою ISO 3166-1-alpha-2] {{ref-en}}</ref>. Територія України витягнута із заходу на схід на 1316&nbsp;км і з півночі на південь на 893&nbsp;км, лежить приблизно між 52°&nbsp;20′ та 44°&nbsp;23′ північної широти й 22°&nbsp;5′ і 41°&nbsp;15′ східної довготи.
Загальна площа України становить {{nts|603548}}{{nbsp}}км², вона становить 5,7&nbsp;% території [[Європа|Європи]] й 0,44&nbsp;% території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі). Площа [[виключна морська економічна зона України|виняткової економічної зони України]] становить 72&nbsp;658&nbsp;км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2&nbsp;— UA<ref>[http://www.iso.org/iso/english_country_names_and_code_elements#u.. Код України за системою ISO 3166-1-alpha-2] {{Webarchive|url=https://www.webcitation.org/68Y4byyWK?url=http://www.iso.org/iso/page_not_found.htm?errurl=%2Fenglish_country_names_and_code_elements#u.. |date=19 червень 2012 }} {{ref-en}}</ref>. Територія України витягнута із заходу на схід на 1316&nbsp;км і з півночі на південь на 893&nbsp;км, лежить приблизно між 52°&nbsp;20′ та 44°&nbsp;23′ північної широти й 22°&nbsp;5′ і 41°&nbsp;15′ східної довготи.
* Крайній північний пункт&nbsp;— село [[Грем'яч]] (урочище Петрівське) [[Чернігівська область|Чернігівської області]].
* Крайній північний пункт&nbsp;— село [[Грем'яч]] (урочище Петрівське) [[Чернігівська область|Чернігівської області]].
* Крайній південний пункт&nbsp;— смт [[Форос]] [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]].
* Крайній південний пункт&nbsp;— смт [[Форос]] [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]].
* Крайній західний пункт&nbsp;— село [[Соломоново]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]].
* Крайній західний пункт&nbsp;— село [[Соломоново]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]].
* Крайній східний пункт&nbsp;— село [[Рання Зоря]] [[Луганська область|Луганської області]].
* Крайній східний пункт&nbsp;— село [[Рання Зоря]] [[Луганська область|Луганської області]].
* [[Географічний центр України]] розташований на північній околиці села [[Мар'янівка (Шполянський район)|Мар'янівка]] [[Звенигородський район|Звенигородського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]]<ref>{{Cite web |url=https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0095617-05 |title=Наказ Державного комітету природних ресурсів України «Щодо уточненого місцезнаходження географічного центру України» |accessdate=30 жовтня 2019 |archiveurl= |archivedate= |deadurl= }}</ref>.
* [[Географічний центр України]] розташований на північній околиці села [[Мар'янівка (Шполянський район)|Мар'янівка]] [[Звенигородський район|Звенигородського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]]<ref>{{Cite web |url=https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0095617-05 |title=Наказ Державного комітету природних ресурсів України «Щодо уточненого місцезнаходження географічного центру України» |accessdate=30 жовтня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20191030120303/https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0095617-05 |archivedate=30 жовтень 2019 |deadurl= }}</ref>.
* Згідно з однією з методик вимірювання<ref>Цей результат було отримано в 1887 році військовим відомством Австро-Угорської імперії і вказував на територію, яка належала їй. Також «своїм» центр Європи вважають Білорусь, Словаччина, Литва</ref>, географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста [[Рахів]] Закарпатської області.
* Згідно з однією з методик вимірювання<ref>Цей результат було отримано в 1887 році військовим відомством Австро-Угорської імперії і вказував на територію, яка належала їй. Також «своїм» центр Європи вважають Білорусь, Словаччина, Литва</ref>, географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста [[Рахів]] Закарпатської області.


Рядок 155: Рядок 155:
{{main|Клімат України}}
{{main|Клімат України}}


Територія України лежить переважно в [[Континентальний клімат|помірно-континентальній]] області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного [[Середземноморський клімат|середземноморського клімату]]. В [[Українські Карпати|Українських Карпатах]] і [[Кримські гори|Кримських горах]] висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.<ref name="kl">[http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html Національний атлас України.]</ref>
Територія України лежить переважно в [[Континентальний клімат|помірно-континентальній]] області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного [[Середземноморський клімат|середземноморського клімату]]. В [[Українські Карпати|Українських Карпатах]] і [[Кримські гори|Кримських горах]] висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.<ref name="kl">{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html |title=Національний атлас України. |accessdate=8 червень 2013 |archive-date=2 квітень 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150402151543/http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html }}</ref>


Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11…+13&nbsp;{{градус Цельсія}} на півдні до +5…+7&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7…−8&nbsp;{{градус Цельсія}} на північному сході до 0&nbsp;{{градус Цельсія}} у степовому Криму й +2…+4&nbsp;{{градус Цельсія}} на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17…+19&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі й північному заході країни до +22…+23&nbsp;{{градус Цельсія}} у південних районах і +25&nbsp;{{градус Цельсія}}&nbsp;— на Південному узбережжі Криму.<ref name="kl"/>
Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11…+13&nbsp;{{градус Цельсія}} на півдні до +5…+7&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7…−8&nbsp;{{градус Цельсія}} на північному сході до 0&nbsp;{{градус Цельсія}} у степовому Криму й +2…+4&nbsp;{{градус Цельсія}} на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17…+19&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі й північному заході країни до +22…+23&nbsp;{{градус Цельсія}} у південних районах і +25&nbsp;{{градус Цельсія}}&nbsp;— на Південному узбережжі Криму.<ref name="kl"/>
Рядок 163: Рядок 163:
Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їхнє зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в [[Українські Карпати|Українських Карпатах]]&nbsp;— 1500&nbsp;мм (полонина Плай&nbsp;— 1663&nbsp;мм) і [[Кримські гори|Кримських горах]] (1000—1200&nbsp;мм), найменші&nbsp;— на причорноморському узбережжі й на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600&nbsp;мм на заході до 450—400&nbsp;мм на півдні й південному сході. Основна їхня маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Узимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву&nbsp;— 10—30&nbsp;см, а в горах досягає 40&nbsp;см.
Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їхнє зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в [[Українські Карпати|Українських Карпатах]]&nbsp;— 1500&nbsp;мм (полонина Плай&nbsp;— 1663&nbsp;мм) і [[Кримські гори|Кримських горах]] (1000—1200&nbsp;мм), найменші&nbsp;— на причорноморському узбережжі й на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600&nbsp;мм на заході до 450—400&nbsp;мм на півдні й південному сході. Основна їхня маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Узимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву&nbsp;— 10—30&nbsp;см, а в горах досягає 40&nbsp;см.


Передбачається, що за 50—100 років клімат України стане більш посушливим, схожим на [[Клімат Австралії|австралійський]]<ref>[https://ua.news/ua/ukraynskyj-klymat-so-vremenem-prevratytsya-v-avstralyjskyj/ Український клімат із часом перетвориться на австралійський]</ref><ref>[https://kontrakty.ua/article/180834 Пустелі, торнадо і арктична зима: якою буде погода в Україні через 80 років]</ref>.
Передбачається, що за 50—100 років клімат України стане більш посушливим, схожим на [[Клімат Австралії|австралійський]]<ref>{{Cite web |url=https://ua.news/ua/ukraynskyj-klymat-so-vremenem-prevratytsya-v-avstralyjskyj/ |title=Український клімат із часом перетвориться на австралійський |accessdate=2 серпень 2021 |archive-date=2 серпень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210802050416/https://ua.news/ua/ukraynskyj-klymat-so-vremenem-prevratytsya-v-avstralyjskyj/ }}</ref><ref>{{Cite web |url=https://kontrakty.ua/article/180834 |title=Пустелі, торнадо і арктична зима: якою буде погода в Україні через 80 років |accessdate=4 серпень 2021 |archive-date=4 серпень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210804190208/https://kontrakty.ua/article/180834 }}</ref>.


=== Водойми ===
=== Водойми ===
[[Файл:Річка Дніпро у Каневі.jpg|міні|праворуч|Річка [[Дніпро (річка)|Дніпро]]]]
[[Файл:Річка Дніпро у Каневі.jpg|міні|праворуч|Річка [[Дніпро (річка)|Дніпро]]]]
{{Main|Поверхневі води України|Річки України|Озера України}}
{{Main|Поверхневі води України|Річки України|Озера України}}
На території України протікає 63&nbsp;119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, із них довжиною 10&nbsp;км і більше&nbsp;— 3302<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/4090100.html Національний атлас України. Поверхневі води та водні ресурси]</ref>. Більшість річок належить до басейну Чорного й Азовського морів і лише з 2&nbsp;% території води мають стік до Балтійського басейну ([[Сян]] і [[Західний Буг]] із їхніми притоками). Головні річки&nbsp;— [[Дніпро (річка)|Дніпро]], [[Сіверський Донець]], [[Південний Буг]], [[Дністер]], [[Дунай]].
На території України протікає 63&nbsp;119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, із них довжиною 10&nbsp;км і більше&nbsp;— 3302<ref>{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/4090100.html |title=Національний атлас України. Поверхневі води та водні ресурси |accessdate=3 липень 2013 |archive-date=29 листопад 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20141129085333/http://wdc.org.ua/atlas/4090100.html }}</ref>. Більшість річок належить до басейну Чорного й Азовського морів і лише з 2&nbsp;% території води мають стік до Балтійського басейну ([[Сян]] і [[Західний Буг]] із їхніми притоками). Головні річки&nbsp;— [[Дніпро (річка)|Дніпро]], [[Сіверський Донець]], [[Південний Буг]], [[Дністер]], [[Дунай]].


Озер у країні близько 20&nbsp;тис., з них лише 43 мають площу 10&nbsp;км² і більше<ref name="MOM">[[Маринич Олександр Мефодійович|Маринич О. М.]], Шищенко П.&nbsp;Г.&nbsp;Фізична географія України: Підручник.&nbsp;— К.: Знання, 2005.&nbsp;— 511 с.</ref>. Найбільше озеро Українського [[Полісся]]&nbsp;— [[Світязь]] має площу 27,5&nbsp;км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження&nbsp;— придунайські ([[Ялпуг]]&nbsp;— 149&nbsp;км²), причорноморські (штучно опріснений [[Сасик (Кундук)|Кундук (Сасик)]]&nbsp;— 204,8&nbsp;км²), кримські (солоне озеро [[Сасик-Сиваш]]&nbsp;— 71&nbsp;км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків<ref name="MOM" />. Найбільші водосховища&nbsp;— на Дніпрі ([[Кременчуцьке водосховище|Кременчуцьке]], [[Каховське водосховище|Каховське]], [[Київське водосховище|Київське]], [[Канівське водосховище|Канівське]]). Найбільший [[лиман]]&nbsp;— [[Дністровський лиман|Дністровський]]&nbsp;— 360&nbsp;км². [[солоність|Найсолонішим]] є [[Куяльницький лиман]]&nbsp;— 157—227&nbsp;‰.
Озер у країні близько 20&nbsp;тис., з них лише 43 мають площу 10&nbsp;км² і більше<ref name="MOM">[[Маринич Олександр Мефодійович|Маринич О. М.]], Шищенко П.&nbsp;Г.&nbsp;Фізична географія України: Підручник.&nbsp;— К.: Знання, 2005.&nbsp;— 511 с.</ref>. Найбільше озеро Українського [[Полісся]]&nbsp;— [[Світязь]] має площу 27,5&nbsp;км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження&nbsp;— придунайські ([[Ялпуг]]&nbsp;— 149&nbsp;км²), причорноморські (штучно опріснений [[Сасик (Кундук)|Кундук (Сасик)]]&nbsp;— 204,8&nbsp;км²), кримські (солоне озеро [[Сасик-Сиваш]]&nbsp;— 71&nbsp;км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків<ref name="MOM" />. Найбільші водосховища&nbsp;— на Дніпрі ([[Кременчуцьке водосховище|Кременчуцьке]], [[Каховське водосховище|Каховське]], [[Київське водосховище|Київське]], [[Канівське водосховище|Канівське]]). Найбільший [[лиман]]&nbsp;— [[Дністровський лиман|Дністровський]]&nbsp;— 360&nbsp;км². [[солоність|Найсолонішим]] є [[Куяльницький лиман]]&nbsp;— 157—227&nbsp;‰.
Рядок 176: Рядок 176:
У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів&nbsp;— рівнинний, що займає понад 93&nbsp;% території, і гірський. Основні риси [[Ландшафт географічний|ландшафтної]] структури країни визначаються її розташуванням переважно в [[Помірний кліматичний пояс|помірному поясі]]. Лише на [[Південне узбережжя Криму|Південному узбережжі Криму]] зустрічаються елементи [[Субтропічний кліматичний пояс|субтропічних]] ландшафтів середземноморського типу.
У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів&nbsp;— рівнинний, що займає понад 93&nbsp;% території, і гірський. Основні риси [[Ландшафт географічний|ландшафтної]] структури країни визначаються її розташуванням переважно в [[Помірний кліматичний пояс|помірному поясі]]. Лише на [[Південне узбережжя Криму|Південному узбережжі Криму]] зустрічаються елементи [[Субтропічний кліматичний пояс|субтропічних]] ландшафтів середземноморського типу.
[[Файл:Швидка квітнева вода.jpg|міні|[[Зуївський ландшафтний парк|Регіональний ландшафтний парк Зуївський]]]]
[[Файл:Швидка квітнева вода.jpg|міні|[[Зуївський ландшафтний парк|Регіональний ландшафтний парк Зуївський]]]]
Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною [[Широтна зональність|широтною зональністю]], частини Карпатської та Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/4130100.html Національний атлас України. Ландшафти та фізико-географічне районування.]</ref><ref name="MOM"/>:
Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною [[Широтна зональність|широтною зональністю]], частини Карпатської та Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)<ref>{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/4130100.html |title=Національний атлас України. Ландшафти та фізико-географічне районування. |accessdate=12 червень 2013 |archive-date=2 квітень 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150402191844/http://wdc.org.ua/atlas/4130100.html }}</ref><ref name="MOM"/>:
* [[Мішані ліси України|Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів]], що представлена одним краєм&nbsp;, [[Полісся|Поліським]], який за рельєфом займає низовинну обводнену рівнину, утворену піщаними й супіщаними відкладами з переважанням [[Дерново-підзолисті ґрунти|дерново-підзолистих]] і [[Болотні ґрунти|болотних ґрунтів]];
* [[Мішані ліси України|Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів]], що представлена одним краєм&nbsp;, [[Полісся|Поліським]], який за рельєфом займає низовинну обводнену рівнину, утворену піщаними й супіщаними відкладами з переважанням [[Дерново-підзолисті ґрунти|дерново-підзолистих]] і [[Болотні ґрунти|болотних ґрунтів]];
* Зона широколистяних лісів представлена одним краєм&nbsp;— Західноукраїнським, фон якого створюють опільські ландшафти [[Волинська височина|Волинської]], [[Хотинська височина|Хотинської]] та частини [[Подільська височина|Подільської]] височин ([[Гологори]], [[Опілля]], [[Товтри]]), а також [[Розточчя]] й ландшафти [[Мале Полісся|Малого Полісся]] з густою, глибоко врізаною річковою сіткою, опідзоленими [[чорнозем]]ами й [[Сірі лісові ґрунти|сірими лісовими ґрунтами]].
* Зона широколистяних лісів представлена одним краєм&nbsp;— Західноукраїнським, фон якого створюють опільські ландшафти [[Волинська височина|Волинської]], [[Хотинська височина|Хотинської]] та частини [[Подільська височина|Подільської]] височин ([[Гологори]], [[Опілля]], [[Товтри]]), а також [[Розточчя]] й ландшафти [[Мале Полісся|Малого Полісся]] з густою, глибоко врізаною річковою сіткою, опідзоленими [[чорнозем]]ами й [[Сірі лісові ґрунти|сірими лісовими ґрунтами]].
Рядок 187: Рядок 187:
Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від [[архей|архею]] до [[кайнозой|кайнозою]]) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню [[земна кора|земної кори]] процесів, обумовило широкий діапазон [[корисні копалини|корисних копалин]], що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4&nbsp;% земної суші й де проживає 0,8&nbsp;% населення планети, має у своїх [[надра]]х 5&nbsp;% мінерально-сировинного потенціалу світу.
Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від [[архей|архею]] до [[кайнозой|кайнозою]]) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню [[земна кора|земної кори]] процесів, обумовило широкий діапазон [[корисні копалини|корисних копалин]], що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4&nbsp;% земної суші й де проживає 0,8&nbsp;% населення планети, має у своїх [[надра]]х 5&nbsp;% мінерально-сировинного потенціалу світу.


В Україні розвідано 20 тис. [[родовище|родовищ]] і проявів 111 видів корисних копалин<ref>За даними [[Геоінформ]]у</ref> (за даними УНІАН&nbsp;— 200 видів корисних копалин, 120 із яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення й ураховуються [[Державний баланс запасів|Державним балансом запасів]]. Найбільше економічне значення мають [[кам'яне вугілля]], [[нафта]] й [[природний газ|газ]], залізні й марганцеві [[руда (копалина)|руди]], [[самородна сірка]], [[кам'яна сіль|кам'яна]] й [[калійна сіль|калійна солі]], нерудні будівельні матеріали, [[мінеральні води]]. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає [[Росія|РФ]], [[США]], [[Велика Британія|Велику Британію]], [[Франція|Францію]], [[ФРН]], [[Канада|Канаду]] й інші країни. Зокрема, за запасами й видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX&nbsp;ст. займала провідне місце серед країн Європи й світу<ref>http://resource.ukrlife.org/ Мінеральні ресурси та добувна промисловість країн світу</ref>.
В Україні розвідано 20 тис. [[родовище|родовищ]] і проявів 111 видів корисних копалин<ref>За даними [[Геоінформ]]у</ref> (за даними УНІАН&nbsp;— 200 видів корисних копалин, 120 із яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення й ураховуються [[Державний баланс запасів|Державним балансом запасів]]. Найбільше економічне значення мають [[кам'яне вугілля]], [[нафта]] й [[природний газ|газ]], залізні й марганцеві [[руда (копалина)|руди]], [[самородна сірка]], [[кам'яна сіль|кам'яна]] й [[калійна сіль|калійна солі]], нерудні будівельні матеріали, [[мінеральні води]]. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає [[Росія|РФ]], [[США]], [[Велика Британія|Велику Британію]], [[Франція|Францію]], [[ФРН]], [[Канада|Канаду]] й інші країни. Зокрема, за запасами й видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX&nbsp;ст. займала провідне місце серед країн Європи й світу<ref>http://resource.ukrlife.org/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120127175601/http://resource.ukrlife.org/ |date=27 січень 2012 }} Мінеральні ресурси та добувна промисловість країн світу</ref>.


== Історія ==
== Історія ==
Рядок 220: Рядок 220:
==== Галицько-Волинська держава ====
==== Галицько-Волинська держава ====
[[Файл:Церква Святого Пантелеймона 17.jpg|міні|ліворуч|Церква святого Пантелеймона ([[Шевченкове (Галицький район)|Шевченкове]]), єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства]]
[[Файл:Церква Святого Пантелеймона 17.jpg|міні|ліворуч|Церква святого Пантелеймона ([[Шевченкове (Галицький район)|Шевченкове]]), єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства]]
Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]. До її складу входили [[Волинь]], [[Галичина]], [[Берестейська земля|Берестейщина]], [[Холмщина]], [[Підляшшя]], [[Белзьке князівство|Белжщина]], Турово-Пінщина, [[Чорна Русь]], західна [[Київське князівство|Київщина]] та [[Закарпаття]]<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem11 Крип'якевич&nbsp;І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.21-37.]</ref>. Незалежні князівства в Галичині, де правили [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичі]], виникли починаючи з [[1084]] з центрами в [[Перемишльська земля|Перемишлі]], [[Теребовлянське князівство|Теребовлі]] та [[Звенигородське князівство|Звенигороді]]. 1141&nbsp;р. [[Володимирко Володарович]] об'єднав їх у єдине [[Галицьке князівство]], яке досягло найбільшого розквіту за правління [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]].
Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]. До її складу входили [[Волинь]], [[Галичина]], [[Берестейська земля|Берестейщина]], [[Холмщина]], [[Підляшшя]], [[Белзьке князівство|Белжщина]], Турово-Пінщина, [[Чорна Русь]], західна [[Київське князівство|Київщина]] та [[Закарпаття]]<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem11 |title=Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984. — С.21-37. |accessdate=23 березень 2012 |archive-date=27 вересень 2007 |archive-url=https://web.archive.org/web/20070927201028/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem11 }}</ref>. Незалежні князівства в Галичині, де правили [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичі]], виникли починаючи з [[1084]] з центрами в [[Перемишльська земля|Перемишлі]], [[Теребовлянське князівство|Теребовлі]] та [[Звенигородське князівство|Звенигороді]]. 1141&nbsp;р. [[Володимирко Володарович]] об'єднав їх у єдине [[Галицьке князівство]], яке досягло найбільшого розквіту за правління [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]].


[[1199]]&nbsp;р. [[Роман Мстиславич|Роман Великий]] об'єднав Галичину і [[Волинь]] у єдину Галицько-Волинську державу<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.84-87.]</ref>. [[1245]] року його син і спадкоємець [[Данило Галицький|Данило]], на часи правління якого припала [[Монгольська навала на Русь|татаро-монгольська навала]], визнав свою залежність від [[Золота Орда|Золотої Орди]], проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із [[Королівство Польське (1025—1385)|Польщею]], [[Угорське королівство|Угорщиною]], [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], і [[1253]] року прийняв знак самодержця&nbsp;— корону [[король Русі|короля Русі]] від папи [[Іннокентій IV|Іннокентія IV]]<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv12.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.93-105.]</ref>.
[[1199]]&nbsp;р. [[Роман Мстиславич|Роман Великий]] об'єднав Галичину і [[Волинь]] у єдину Галицько-Волинську державу<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm |title=Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984. — С.84-87. |accessdate=3 жовтень 2009 |archive-date=30 вересень 2007 |archive-url=https://web.archive.org/web/20070930182608/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm }}</ref>. [[1245]] року його син і спадкоємець [[Данило Галицький|Данило]], на часи правління якого припала [[Монгольська навала на Русь|татаро-монгольська навала]], визнав свою залежність від [[Золота Орда|Золотої Орди]], проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із [[Королівство Польське (1025—1385)|Польщею]], [[Угорське королівство|Угорщиною]], [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], і [[1253]] року прийняв знак самодержця&nbsp;— корону [[король Русі|короля Русі]] від папи [[Іннокентій IV|Іннокентія IV]]<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv12.htm |title=Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984. — С.93-105. |accessdate=23 березень 2012 |archive-date=30 вересень 2007 |archive-url=https://web.archive.org/web/20070930185809/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv12.htm }}</ref>.


Близько [[1256]] року, після перемог над монголами [[Куремса|Куремси]], Данило заснував місто [[Львів]]. [[1259]] року, через відсутність військової допомоги з [[Європа|Заходу]], король повторно визнав верховенство Орди. Його наступник [[Лев Данилович|Лев І]] постійно брав участь у походах ординців на Польщу і [[Велике князівство Литовське|Литву]]. [[1303]] року Данилів онук король [[Юрій Львович|Юрій І]] домігся створення '''[[Галицька митрополія (1302—1401)|Галицької митрополії]]'''. [[1308]] року держава перейшла до його синів [[Андрій Юрійович|Андрія]] і [[Лев Юрійович|Лева II]], які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]] знову визнав себе [[васал]]ом Золотої Орди. [[1340]] року його вбивство дало привід Польщі та Литві&nbsp;— сусідам, які мали династичні права на руський престол,&nbsp;— розпочати [[Війна за галицько-волинську спадщину|війну за галицько-волинську спадщину]]. [[1392]] року [[Галичина]] з [[Белзьке князівство|Белзькою землею]] і [[Холмщина|Холмщиною]] остаточно увійшла до Польського королівства, а [[Волинь]]&nbsp;— до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]]<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv16.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''.&nbsp;— Київ, 1984.&nbsp;— С.&nbsp;106—115.]</ref>.
Близько [[1256]] року, після перемог над монголами [[Куремса|Куремси]], Данило заснував місто [[Львів]]. [[1259]] року, через відсутність військової допомоги з [[Європа|Заходу]], король повторно визнав верховенство Орди. Його наступник [[Лев Данилович|Лев І]] постійно брав участь у походах ординців на Польщу і [[Велике князівство Литовське|Литву]]. [[1303]] року Данилів онук король [[Юрій Львович|Юрій І]] домігся створення '''[[Галицька митрополія (1302—1401)|Галицької митрополії]]'''. [[1308]] року держава перейшла до його синів [[Андрій Юрійович|Андрія]] і [[Лев Юрійович|Лева II]], які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]] знову визнав себе [[васал]]ом Золотої Орди. [[1340]] року його вбивство дало привід Польщі та Литві&nbsp;— сусідам, які мали династичні права на руський престол,&nbsp;— розпочати [[Війна за галицько-волинську спадщину|війну за галицько-волинську спадщину]]. [[1392]] року [[Галичина]] з [[Белзьке князівство|Белзькою землею]] і [[Холмщина|Холмщиною]] остаточно увійшла до Польського королівства, а [[Волинь]]&nbsp;— до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]]<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv16.htm |title=Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. — Київ, 1984. — С. 106—115. |accessdate=23 березень 2012 |archive-date=30 вересень 2007 |archive-url=https://web.archive.org/web/20070930191626/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv16.htm }}</ref>.


На кінець [[XIV століття|14 століття]] українські території перебували у складі різних держав. Литва ще раніше опанувала землі Києва, [[Чернігів|Чернігова]] і [[Волинь|Волині]]. Польща керувала в [[Галичина|Галичині]] і [[Поділля|Поділлі]]. Південна степова Україна перебувала під зверхністю [[Кримське ханство|Кримського ханства]], утвореного [[1447]] року, а [[Закарпаття]]&nbsp;— [[Угорщина|Угорщини]]. [[1569]] року [[Литва]] і [[Польща]] [[Люблінська унія|об'єдналися]] в [[Річ Посполита|Річ Посполиту]] для протидії сусідам, внаслідок цього центральні українські землі Литви ([[Київщина]], [[Чернігівщина]], [[Волинь]] та [[Поділля]]) перейшли під польський контроль.
На кінець [[XIV століття|14 століття]] українські території перебували у складі різних держав. Литва ще раніше опанувала землі Києва, [[Чернігів|Чернігова]] і [[Волинь|Волині]]. Польща керувала в [[Галичина|Галичині]] і [[Поділля|Поділлі]]. Південна степова Україна перебувала під зверхністю [[Кримське ханство|Кримського ханства]], утвореного [[1447]] року, а [[Закарпаття]]&nbsp;— [[Угорщина|Угорщини]]. [[1569]] року [[Литва]] і [[Польща]] [[Люблінська унія|об'єдналися]] в [[Річ Посполита|Річ Посполиту]] для протидії сусідам, внаслідок цього центральні українські землі Литви ([[Київщина]], [[Чернігівщина]], [[Волинь]] та [[Поділля]]) перейшли під польський контроль.
Рядок 239: Рядок 239:
Стартував період козацьких міжусобиць&nbsp;— [[Руїна|руїни]], внаслідок якої козацька держава розкололася по [[Дніпро|Дніпру]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], [[Правобережна Україна|Правобережжя]] і [[Військо Запорозьке Низове|Запорожжя]]. Правобережна Україна [[Слободищенський трактат|опинилася під владою Речі Посполитої]], а Лівобережжя і Запорожжя&nbsp;— [[Московські статті (1665)|під впливом Московії]]. [[1667]] року цей поділ затверджено [[Андрусівське перемир'я|Андрусівським миром]].
Стартував період козацьких міжусобиць&nbsp;— [[Руїна|руїни]], внаслідок якої козацька держава розкололася по [[Дніпро|Дніпру]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], [[Правобережна Україна|Правобережжя]] і [[Військо Запорозьке Низове|Запорожжя]]. Правобережна Україна [[Слободищенський трактат|опинилася під владою Речі Посполитої]], а Лівобережжя і Запорожжя&nbsp;— [[Московські статті (1665)|під впливом Московії]]. [[1667]] року цей поділ затверджено [[Андрусівське перемир'я|Андрусівським миром]].


У [[1672]]&nbsp;р. у [[Бучацький мирний договір|Бучацькому договорі]] зазначено [[Польська мова|польською мовою]] та [[Турецька мова|турецькою мовою]] існування України, української [[Держава|державності]]<ref>{{cite web |url=http://lviv1256.com/history/vidnaydeno-dokumenty-iaki-pidtverdzhuiut-shcho-u-xvii-stolitti-v-nas-bula-suverenna-ukrains-ka-derzhava/ |title=Віднайдено документи, які підтверджують, що у XVII столітті в нас була суверенна Українська держава |author= |date=21.09.2019 |website=Львів місто натхнення |publisher= |archiveurl=https://archive.is/gvN3c |archivedate=28 вересня 2020 |accessdate=28.09.2020 }}</ref>.
У [[1672]]&nbsp;р. у [[Бучацький мирний договір|Бучацькому договорі]] зазначено [[Польська мова|польською мовою]] та [[Турецька мова|турецькою мовою]] існування України, української [[Держава|державності]]<ref>{{cite web |url=http://lviv1256.com/history/vidnaydeno-dokumenty-iaki-pidtverdzhuiut-shcho-u-xvii-stolitti-v-nas-bula-suverenna-ukrains-ka-derzhava/ |title=Віднайдено документи, які підтверджують, що у XVII столітті в нас була суверенна Українська держава |author= |date=21.09.2019 |website=Львів місто натхнення |publisher= |archiveurl=https://archive.today/20200928091150/http://lviv1256.com/history/vidnaydeno-dokumenty-iaki-pidtverdzhuiut-shcho-u-xvii-stolitti-v-nas-bula-suverenna-ukrains-ka-derzhava/ |archivedate=28.09.2020 |accessdate=28.09.2020 }}</ref>.


Козацькі [[Польсько-турецька війна (1672—1676)|намагання об'єднати Україну]] під проводом гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] за допомоги [[Османська імперія|Османської імперії]] у [[1672]]—[[1676]] роках [[Московсько-турецька війна (1676—1681)|закінчилися поразкою]] і [[Бахчисарайський мирний договір|закріпленням попереднього поділу]]<ref name="Яковенко-Руїна">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;2. Руїна (1658—1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1689]] року Московія і Річ Посполита [[Вічний мир (1686)|остаточно розділили Гетьманщину]]. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на [[Правобережна Україна|Правобережжі]], а московити поступово скасовували його на Лівобережжі.
Козацькі [[Польсько-турецька війна (1672—1676)|намагання об'єднати Україну]] під проводом гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] за допомоги [[Османська імперія|Османської імперії]] у [[1672]]—[[1676]] роках [[Московсько-турецька війна (1676—1681)|закінчилися поразкою]] і [[Бахчисарайський мирний договір|закріпленням попереднього поділу]]<ref name="Яковенко-Руїна">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;2. Руїна (1658—1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1689]] року Московія і Річ Посполита [[Вічний мир (1686)|остаточно розділили Гетьманщину]]. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на [[Правобережна Україна|Правобережжі]], а московити поступово скасовували його на Лівобережжі.
Рядок 269: Рядок 269:
[[Файл:Propaganda UPR.jpg|міні|Плакат [[УНР]]: «[[Ще не вмерла Україна|Згинуть наші воріженьки…»]]]]
[[Файл:Propaganda UPR.jpg|міні|Плакат [[УНР]]: «[[Ще не вмерла Україна|Згинуть наші воріженьки…»]]]]
[[Файл:Pedagogical Museum in Kyiv.jpg|міні|праворуч|[[Українська Центральна Рада]]]]
[[Файл:Pedagogical Museum in Kyiv.jpg|міні|праворуч|[[Українська Центральна Рада]]]]
[[1917]] року [[лютнева революція]] в Росії [[Російська імперія|повалила монархію]] і дала початок республіканському [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовому уряду]]<ref name="Субтельний ">[[Орест Субтельний|Субтельний О.]] [http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1657 Україна у XX столітті // Україна: Історія].&nbsp;— Київ: Либідь, 1993.</ref>. Відлунням цих подій стало формування [[17 березня]] у Києві '''[[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]]''' на чолі з професором [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайлом Грушевським]]<ref name="Субтельний "/>. [[20 листопада]], після [[більшовики|більшовицького]] [[жовтневий переворот|перевороту]] в Росії, Центральна Рада як представницький орган України [[Третій Універсал Української Центральної Ради|проголосила]] створення автономної '''[[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]''' (УНР)<ref>[http://uk.wikisource.org/wiki/Третій_Універсал_Української_Центральної_Ради III Універсал Української Центральної Ради]</ref>, а [[22 січня]] [[1918]] року, через спалах [[українсько-радянська війна|українсько-більшовицької війни]], [[Четвертий Універсал Української Центральної Ради|проголосила її незалежність]]<ref>[http://uk.wikisource.org/wiki/Четвертий_Універсал_Української_Центральної_Ради IV Універсал Української Центральної Ради]</ref>. За місяць український уряд уклав у [[Берестя|Брест-Литовську]] [[Берестейський мир|договір]] із [[Німецька імперія|Німецькою]] та [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською імперіями]], за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте [[29 квітня]], внаслідок [[Гетьманський переворот (1918)|державного перевороту]] українських монархічних сил, уряд Центральної Ради замінив [[гетьман]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]]<ref name="Субтельний"/><ref name="Дорошенко">[[Дорошенко Дмитро Іванович|Дорошенко Д.]] ''Історія України. 1917—1923&nbsp;рр.: Українська гетьманська держава 1918 року''.&nbsp;— Ужгород, 1930.</ref>. Республіка була перейменована на «[[Українська Держава|Українську Державу»]]<ref name="Дорошенко"/>.
[[1917]] року [[лютнева революція]] в Росії [[Російська імперія|повалила монархію]] і дала початок республіканському [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовому уряду]]<ref name="Субтельний ">[[Орест Субтельний|Субтельний О.]] [http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1657 Україна у XX столітті // Україна: Історія] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304142308/http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1657 |date=4 березень 2016 }}.&nbsp;— Київ: Либідь, 1993.</ref>. Відлунням цих подій стало формування [[17 березня]] у Києві '''[[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]]''' на чолі з професором [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайлом Грушевським]]<ref name="Субтельний "/>. [[20 листопада]], після [[більшовики|більшовицького]] [[жовтневий переворот|перевороту]] в Росії, Центральна Рада як представницький орган України [[Третій Універсал Української Центральної Ради|проголосила]] створення автономної '''[[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]''' (УНР)<ref>{{Cite web |url=http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8 |title=III Універсал Української Центральної Ради |accessdate=29 листопад 2021 |archive-date=10 травень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210510072113/https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8 }}</ref>, а [[22 січня]] [[1918]] року, через спалах [[українсько-радянська війна|українсько-більшовицької війни]], [[Четвертий Універсал Української Центральної Ради|проголосила її незалежність]]<ref>{{Cite web |url=http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8 |title=IV Універсал Української Центральної Ради |accessdate=29 листопад 2021 |archive-date=16 квітень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210416175224/https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8 }}</ref>. За місяць український уряд уклав у [[Берестя|Брест-Литовську]] [[Берестейський мир|договір]] із [[Німецька імперія|Німецькою]] та [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською імперіями]], за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте [[29 квітня]], внаслідок [[Гетьманський переворот (1918)|державного перевороту]] українських монархічних сил, уряд Центральної Ради замінив [[гетьман]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]]<ref name="Субтельний"/><ref name="Дорошенко">[[Дорошенко Дмитро Іванович|Дорошенко Д.]] ''Історія України. 1917—1923&nbsp;рр.: Українська гетьманська держава 1918 року''.&nbsp;— Ужгород, 1930.</ref>. Республіка була перейменована на «[[Українська Держава|Українську Державу»]]<ref name="Дорошенко"/>.


Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]<ref name="Дорошенко" />. [[14 грудня]] [[Антигетьманське повстання 1918|повстання]] [[Директорія УНР|Директорії]] повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. [[6 січня]] [[1919]] вони створили у [[Харків|Харкові]] маріонеткову державу&nbsp;— [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українську Соціалістичну Радянську Республіку]], від імені якої розпочали війну<ref name="Субтельний" />. Протягом [[1919]]&nbsp;— [[1920]] років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, [[Добровольча армія|російські націоналісти]] за підтримки [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Великої Британії]], [[Третя французька республіка|Франції]] та [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], [[Махновський рух|українські анархісти]] на чолі з [[Нестор Махно|Нестором Махном]] та [[Отаманщина|українські партизани]]<ref name="Субтельний" />. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні<ref name="Субтельний" />.
Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]<ref name="Дорошенко" />. [[14 грудня]] [[Антигетьманське повстання 1918|повстання]] [[Директорія УНР|Директорії]] повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. [[6 січня]] [[1919]] вони створили у [[Харків|Харкові]] маріонеткову державу&nbsp;— [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українську Соціалістичну Радянську Республіку]], від імені якої розпочали війну<ref name="Субтельний" />. Протягом [[1919]]&nbsp;— [[1920]] років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, [[Добровольча армія|російські націоналісти]] за підтримки [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Великої Британії]], [[Третя французька республіка|Франції]] та [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], [[Махновський рух|українські анархісти]] на чолі з [[Нестор Махно|Нестором Махном]] та [[Отаманщина|українські партизани]]<ref name="Субтельний" />. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні<ref name="Субтельний" />.


Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, [[19 жовтня]] [[1918]] року українці [[Королівство Галичини та Володимирії|Галичини]], [[Герцогство Буковина|Буковини]] і [[Закарпаття]] проголосили створення [[ЗУНР|Західно-Української Народної Республіки]] (ЗУНР) зі столицею у [[Львів|Львові]]<ref name="Субтельний"/>. Проте [[1 листопада]] того ж року її атакувала Польща, розпочавши [[Польсько-українська війна (1918—1919)|українсько-польську війну]]. Нападника підтримували країни [[Антанта|Антанти]]&nbsp;— Велика Британія, Франція, [[Королівство Румунія]] й [[Угорщина]], а західні українці перебували в міжнародній ізоляції<ref name="Субтельний"/>. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і [[22 січня]] [[1919]] року [[Акт Злуки|об'єднався з нею у єдину державу]]<ref>[http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0011300-18 Передвступний договір, складений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західно-Українською Народньою Республікою про подальшу злуку обох українських держав в одну державну одиницю]</ref>. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. Внаслідок цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, [[румуни]]&nbsp;— Буковину, а [[чехи]]&nbsp;— Закарпаття<ref name="Субтельний"/>. У квітні [[1920]] року за володіння Західною Україною спалахнула [[радянсько-польська війна]]. Вона закінчилася [[18 березня]] [[1921]] року [[Ризький мир|Ризьким миром]], що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь<ref name="Субтельний"/><ref>{{cite book | author=Мельтюхов М.| title=Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918—1939 гг.| location= М.| publisher= Вече| year = 2001 | isbn = 978-5-699-07637-6 | url = http://militera.lib.ru/research/meltyukhov2/index.html| accessdate =}}</ref>.
Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, [[19 жовтня]] [[1918]] року українці [[Королівство Галичини та Володимирії|Галичини]], [[Герцогство Буковина|Буковини]] і [[Закарпаття]] проголосили створення [[ЗУНР|Західно-Української Народної Республіки]] (ЗУНР) зі столицею у [[Львів|Львові]]<ref name="Субтельний"/>. Проте [[1 листопада]] того ж року її атакувала Польща, розпочавши [[Польсько-українська війна (1918—1919)|українсько-польську війну]]. Нападника підтримували країни [[Антанта|Антанти]]&nbsp;— Велика Британія, Франція, [[Королівство Румунія]] й [[Угорщина]], а західні українці перебували в міжнародній ізоляції<ref name="Субтельний"/>. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і [[22 січня]] [[1919]] року [[Акт Злуки|об'єднався з нею у єдину державу]]<ref>{{Cite web |url=http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0011300-18 |title=Передвступний договір, складений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західно-Українською Народньою Республікою про подальшу злуку обох українських держав в одну державну одиницю |accessdate=22 січень 2012 |archive-date=29 листопад 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20211129202910/https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0011300-18 }}</ref>. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. Внаслідок цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, [[румуни]]&nbsp;— Буковину, а [[чехи]]&nbsp;— Закарпаття<ref name="Субтельний"/>. У квітні [[1920]] року за володіння Західною Україною спалахнула [[радянсько-польська війна]]. Вона закінчилася [[18 березня]] [[1921]] року [[Ризький мир|Ризьким миром]], що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь<ref name="Субтельний"/><ref>{{cite book| author=Мельтюхов М.| title=Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918—1939 гг.| location=М.| publisher=Вече| year=2001| isbn=978-5-699-07637-6| url=http://militera.lib.ru/research/meltyukhov2/index.html| accessdate=| archive-date=30 листопад 2020| archive-url=https://web.archive.org/web/20201130001607/http://militera.lib.ru/research/meltyukhov2/index.html}}</ref>.


==== Радянська доба ====
==== Радянська доба ====
Рядок 287: Рядок 287:
В економічній сфері Україні комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.
В економічній сфері Україні комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.


У [[1932]]—[[1933]] роках, з метою «колективізації» господарства та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, [[Список організаторів Голодомору|радянська влада]] організувала штучний [[голод]] на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали [[українці]], зокрема [[Голодомор на Кубані|Кубань]]. За різними підрахунками, внаслідок [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомору]] українське населення втратило від 4 млн<ref name="кількість жертв">[http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=308364 Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору]</ref><ref name="стенограма">{{Cite web |url=http://www.cdvr.org.ua/content/стенограма-прес-конференції-«рішення-апеляційного-суду-києва-про-визнання-винними-в-голодомо |title=Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.» |accessdate=26 січня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160314074026/http://www.cdvr.org.ua/content/стенограма-прес-конференції-«рішення-апеляційного-суду-києва-про-визнання-винними-в-голодомо |archivedate=14 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref> до 12&nbsp;млн осіб<ref>Rosefielde, Steven. Excess Mortality in the Soviet Union: A Reconsideration of the Demographic Consequences of Forced Industrialization, 1929—1949 // ''Soviet Studies'' 35 (July 1983): 385—409</ref>. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей у [[Наддніпрянщина|Наддніпрянщині]], [[Слобожанщина|Слобожанщині]], [[Запорожжя|Запорожжі]] й [[Кубань|Кубані]]. Голодомор визнаний [[геноцид]]ом і [[злочин проти людяності|злочином проти людяности]] на міжнародному рівні.
У [[1932]]—[[1933]] роках, з метою «колективізації» господарства та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, [[Список організаторів Голодомору|радянська влада]] організувала штучний [[голод]] на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали [[українці]], зокрема [[Голодомор на Кубані|Кубань]]. За різними підрахунками, внаслідок [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомору]] українське населення втратило від 4 млн<ref name="кількість жертв">{{Cite web |url=http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=308364 |title=Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору |accessdate=26 січень 2012 |archive-date=1 березень 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170301063757/http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=308364 }}</ref><ref name="стенограма">{{Cite web |url=http://www.cdvr.org.ua/content/стенограма-прес-конференції-«рішення-апеляційного-суду-києва-про-визнання-винними-в-голодомо |title=Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.» |accessdate=26 січня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160314074026/http://www.cdvr.org.ua/content/стенограма-прес-конференції-«рішення-апеляційного-суду-києва-про-визнання-винними-в-голодомо |archivedate=14 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref> до 12&nbsp;млн осіб<ref>Rosefielde, Steven. Excess Mortality in the Soviet Union: A Reconsideration of the Demographic Consequences of Forced Industrialization, 1929—1949 // ''Soviet Studies'' 35 (July 1983): 385—409</ref>. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей у [[Наддніпрянщина|Наддніпрянщині]], [[Слобожанщина|Слобожанщині]], [[Запорожжя|Запорожжі]] й [[Кубань|Кубані]]. Голодомор визнаний [[геноцид]]ом і [[злочин проти людяності|злочином проти людяности]] на міжнародному рівні.


1920—1930-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структуру [[ОУН]].
1920—1930-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структуру [[ОУН]].
Рядок 295: Рядок 295:
[[Файл:Upa 1947.jpg|міні|200px|Бійці УПА в [[Сураж (село)|Суразьких лісах]] (грудень 1943)<ref>http://cdvr.org.ua/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120620181917/http://cdvr.org.ua/ |date=20 червня 2012 }} Центр досліджень визвольного руху</ref>.]]
[[Файл:Upa 1947.jpg|міні|200px|Бійці УПА в [[Сураж (село)|Суразьких лісах]] (грудень 1943)<ref>http://cdvr.org.ua/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120620181917/http://cdvr.org.ua/ |date=20 червня 2012 }} Центр досліджень визвольного руху</ref>.]]
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-A0706-0018-029, Sowjetunion, Storow, Juden vor Exekution.jpg|міні|200пкс|праворуч|[[Голокост в Україні|Українські євреї]] примушені копати власні могили, [[Зборів]], липень [[1941]] року.]]
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-A0706-0018-029, Sowjetunion, Storow, Juden vor Exekution.jpg|міні|200пкс|праворуч|[[Голокост в Україні|Українські євреї]] примушені копати власні могили, [[Зборів]], липень [[1941]] року.]]
[[23 серпня]]<ref>{{Cite news|url=http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/22/144140/|title=6 російських міфів про Пакт Гітлера-Сталіна|work=Історична правда|accessdate=2018-01-30}}</ref> [[1939]] року СРСР та Німеччина уклали [[Пакт Молотова-Рібентропа|пакт про ненапад та розподіл сфер впливу]] у Східній Європі. [[1 вересня]] року німці [[Польська кампанія (1939)|напали на Польщу з заходу]], а [[17 вересня]] Радянський Союз&nbsp;— [[Польський похід РСЧА|зі сходу]]. Унаслідок цієї операції до [[УРСР]] були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями<ref>{{Cite web |url=http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr |title=Приєднання Західної Волині та Східної Галичини до складу УРСР |accessdate=6 листопада 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130419042259/http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr |archivedate=19 квітня 2013 |deadurl=yes }}</ref>. Після [[Французька кампанія (1940)|окупації Німеччиною Франції]], [[28 червня]] [[1940]] року СРСР здійснив [[Бессарабсько-Буковинський похід 1940|операцію супроти Румунії]]. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна [[Буковина]] і [[Буджак]], але [[Молдовська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|відторгнута частина]] [[Придністров'я]], що стала частиною [[Молдовська Радянська Соціалістична Республіка|Молдовської РСР]]. [[14 липня]] [[1940]] року червоноармійські війська окупували країни [[Балтійські країни|Балтії]], а [[1 червня]] [[1941]] року німці захопили [[Балкани]]. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.
[[23 серпня]]<ref>{{Cite news|url=http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/22/144140/|title=6 російських міфів про Пакт Гітлера-Сталіна|work=Історична правда|accessdate=2018-01-30|archive-date=2018-02-13|archive-url=https://web.archive.org/web/20180213232525/http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/22/144140/}}</ref> [[1939]] року СРСР та Німеччина уклали [[Пакт Молотова-Рібентропа|пакт про ненапад та розподіл сфер впливу]] у Східній Європі. [[1 вересня]] року німці [[Польська кампанія (1939)|напали на Польщу з заходу]], а [[17 вересня]] Радянський Союз&nbsp;— [[Польський похід РСЧА|зі сходу]]. Унаслідок цієї операції до [[УРСР]] були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями<ref>{{Cite web |url=http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr |title=Приєднання Західної Волині та Східної Галичини до складу УРСР |accessdate=6 листопада 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130419042259/http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr |archivedate=19 квітня 2013 |deadurl=yes }}</ref>. Після [[Французька кампанія (1940)|окупації Німеччиною Франції]], [[28 червня]] [[1940]] року СРСР здійснив [[Бессарабсько-Буковинський похід 1940|операцію супроти Румунії]]. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна [[Буковина]] і [[Буджак]], але [[Молдовська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|відторгнута частина]] [[Придністров'я]], що стала частиною [[Молдовська Радянська Соціалістична Республіка|Молдовської РСР]]. [[14 липня]] [[1940]] року червоноармійські війська окупували країни [[Балтійські країни|Балтії]], а [[1 червня]] [[1941]] року німці захопили [[Балкани]]. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.


[[18 грудня]] [[1940]] року Німеччина затвердила [[план Барбаросса]] й [[22 червня]] [[1941]] року напала на СРСР. [[Німецько-радянська війна|Війна між цими державами]] тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили [[Королівство Італія (1861-1946)|Італія]], [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорщина]], [[Королівство Румунія|Румунія]], [[Незалежна Держава Хорватія|Хорватія]], [[Третє Болгарське царство|Болгарія]], [[Перша Словацька республіка|Словаччина]] і [[Фінляндія]].
[[18 грудня]] [[1940]] року Німеччина затвердила [[план Барбаросса]] й [[22 червня]] [[1941]] року напала на СРСР. [[Німецько-радянська війна|Війна між цими державами]] тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили [[Королівство Італія (1861-1946)|Італія]], [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорщина]], [[Королівство Румунія|Румунія]], [[Незалежна Держава Хорватія|Хорватія]], [[Третє Болгарське царство|Болгарія]], [[Перша Словацька республіка|Словаччина]] і [[Фінляндія]].
Рядок 303: Рядок 303:
[[19 вересня]] [[1941]] року нападники захопили [[Битва за Київ (1941)|Київ]] і [[Правобережна Україна|Правобережжя]], [[24 жовтня]]&nbsp;— [[Харків]] і [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], а червні-липні [[1942]] року&nbsp;— [[Крим]] і [[Кубань]]. В лютому [[1943]] року СРСР зміг спинити натиск противника [[Сталінградська битва|під Сталінградом]], а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після [[Битва на Курській дузі|перемоги на Курській дузі]]. [[6 листопада]] [[1943]] року радянські війська [[Битва за Дніпро|захопили Київ]], а в квітні-травні [[1944]] року встановили радянський контроль над [[Дніпровсько-Карпатська операція|Правобережжям]] і [[Кримська операція (1944)|Кримом]]. Наприкінці серпня [[1944]] року СРСР зайняв [[Львівсько-Сандомирська операція|Західну Україну]] й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. [[2 травня]] радянські війська [[Битва за Берлін|здобули німецьку столицю]] [[Берлін]]. [[8 травня]] війна скінчилася [[капітуляція Німеччини|капітуляцією Німеччини]]. Внаслідок [[день Перемоги|перемоги СРСР]] зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена [[Варшавський Пакт|низка прорадянських режимів]].
[[19 вересня]] [[1941]] року нападники захопили [[Битва за Київ (1941)|Київ]] і [[Правобережна Україна|Правобережжя]], [[24 жовтня]]&nbsp;— [[Харків]] і [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], а червні-липні [[1942]] року&nbsp;— [[Крим]] і [[Кубань]]. В лютому [[1943]] року СРСР зміг спинити натиск противника [[Сталінградська битва|під Сталінградом]], а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після [[Битва на Курській дузі|перемоги на Курській дузі]]. [[6 листопада]] [[1943]] року радянські війська [[Битва за Дніпро|захопили Київ]], а в квітні-травні [[1944]] року встановили радянський контроль над [[Дніпровсько-Карпатська операція|Правобережжям]] і [[Кримська операція (1944)|Кримом]]. Наприкінці серпня [[1944]] року СРСР зайняв [[Львівсько-Сандомирська операція|Західну Україну]] й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. [[2 травня]] радянські війська [[Битва за Берлін|здобули німецьку столицю]] [[Берлін]]. [[8 травня]] війна скінчилася [[капітуляція Німеччини|капітуляцією Німеччини]]. Внаслідок [[день Перемоги|перемоги СРСР]] зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена [[Варшавський Пакт|низка прорадянських режимів]].


Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, [[Голокост|знищенням великих груп населення]], [[Депортація кримських татар|депортаціями]], [[остарбайтери|вивезенням населення]]. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10&nbsp;млн жителів України<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272 Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас» // Історична правда, 9.05.2011]</ref>. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР у [[Червона армія|Червоній армії]]<ref>«Losses of the Ukrainian Nation», p. 2: [https://web.archive.org/web/20050515091804/http://www.peremoga.gov.ua/index.php?2150005000000000020] ''Peremoga.gov.ua''</ref>, певні формування, як то дивізія «[[Дивізія Галичина|Галичина»]], на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі [[Українська повстанська армія|Української повстанчої армії]] (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну<ref>«Ukrainian Insurgent Army»: [http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkPath=pages\U\K\UkrainianInsurgentArmy.htm] ''Encyclopedia of Ukraine''.</ref>.
Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, [[Голокост|знищенням великих груп населення]], [[Депортація кримських татар|депортаціями]], [[остарбайтери|вивезенням населення]]. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10&nbsp;млн жителів України<ref>{{Cite web |url=http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272 |title=Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас» // Історична правда, 9.05.2011 |accessdate=22.01.2012 |archive-date=10.09.2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110910082450/http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272/ }}</ref>. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР у [[Червона армія|Червоній армії]]<ref>«Losses of the Ukrainian Nation», p. 2: [https://web.archive.org/web/20050515091804/http://www.peremoga.gov.ua/index.php?2150005000000000020] ''Peremoga.gov.ua''</ref>, певні формування, як то дивізія «[[Дивізія Галичина|Галичина»]], на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі [[Українська повстанська армія|Української повстанчої армії]] (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну<ref>«Ukrainian Insurgent Army»: [http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkPath=pages\U\K\UkrainianInsurgentArmy.htm] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110224035739/http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CU%5CK%5CUkrainianInsurgentArmy.htm |date=24 лютий 2011 }} ''Encyclopedia of Ukraine''.</ref>.


<gallery mode="packed">
<gallery mode="packed">
Рядок 318: Рядок 318:
Післявоєнні [[етнічні чистки]] відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, [[українці]] були другими у списку серед дорослих «[[спецпереселенці]]в», що включає 20&nbsp;% від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації<ref>Migration and migration policy in Ukraine: [http://www.niisp.gov.ua/articles/78/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110510095807/http://www.niisp.gov.ua/articles/78/ |date=10 травня 2011 }} ''Національний інститут проблем міжнародної безпеки''</ref>.
Післявоєнні [[етнічні чистки]] відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, [[українці]] були другими у списку серед дорослих «[[спецпереселенці]]в», що включає 20&nbsp;% від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації<ref>Migration and migration policy in Ukraine: [http://www.niisp.gov.ua/articles/78/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110510095807/http://www.niisp.gov.ua/articles/78/ |date=10 травня 2011 }} ''Національний інститут проблем міжнародної безпеки''</ref>.


УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та {{nts|28000}}{{nbsp}}сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль<ref>«Ukraine: World War II and its aftermath»: [https://web.archive.org/web/20070929133150/http://www.britannica.com/eb/article-30082/Ukraine] ''Encyclopædia Britannica''</ref>. Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом [[1946]]—[[1947]] років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів<ref>Особливості та проблеми відбудови господарства України в післявоєнні роки: [http://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/osoblivosti-ta-problemi-vidbudovi-gospodarstva-ukraini-v-pislyavoyenni-roki]</ref><ref>[http://pidruchniki.ws/11301107/istoriya/trudnoschi_pislyavoyennoyi_vidbudovi_ukrayini_golod_1946-1947 Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947&nbsp;рр.]</ref>.
УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та {{nts|28000}}{{nbsp}}сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль<ref>«Ukraine: World War II and its aftermath»: [https://web.archive.org/web/20070929133150/http://www.britannica.com/eb/article-30082/Ukraine] ''Encyclopædia Britannica''</ref>. Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом [[1946]]—[[1947]] років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів<ref>Особливості та проблеми відбудови господарства України в післявоєнні роки: [http://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/osoblivosti-ta-problemi-vidbudovi-gospodarstva-ukraini-v-pislyavoyenni-roki] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130204013036/http://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/osoblivosti-ta-problemi-vidbudovi-gospodarstva-ukraini-v-pislyavoyenni-roki |date=4 лютий 2013 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://pidruchniki.ws/11301107/istoriya/trudnoschi_pislyavoyennoyi_vidbudovi_ukrayini_golod_1946-1947 |title=Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947 рр. |accessdate=6 листопад 2011 |archive-date=17 травень 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120517140110/http://pidruchniki.ws/11301107/istoriya/trudnoschi_pislyavoyennoyi_vidbudovi_ukrayini_golod_1946-1947 }}</ref>.


Після смерті [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] в [[1953]] році [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] став [[Генеральний секретар ЦК КПРС|першим секретарем ЦК КПРС]]. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у [[1938]]—[[1949]] роках, Хрущов був глибоко обізнаний із республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У [[1954]] році широко відзначалося 300-річчя [[Переяславська рада|Переяславської Ради]] і, зокрема, Крим був переданий із РРФСР до Української РСР<ref>[http://www.iccrimea.org/historical/crimeatransfer.html The Transfer of Crimea to Ukraine"]</ref>.
Після смерті [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] в [[1953]] році [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] став [[Генеральний секретар ЦК КПРС|першим секретарем ЦК КПРС]]. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у [[1938]]—[[1949]] роках, Хрущов був глибоко обізнаний із республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У [[1954]] році широко відзначалося 300-річчя [[Переяславська рада|Переяславської Ради]] і, зокрема, Крим був переданий із РРФСР до Української РСР<ref>{{Cite web |url=http://www.iccrimea.org/historical/crimeatransfer.html |title=The Transfer of Crimea to Ukraine" |accessdate=6 листопад 2011 |archive-date=9 квітень 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190409040418/http://www.iccrimea.org/historical/crimeatransfer.html }}</ref>.


Вже до [[1950]] року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловости й виробництва<ref>«Ukraine&nbsp;— The last years of Stalin's rule»: [https://web.archive.org/web/20080115052626/http://www.britannica.com/eb/article-30084/Ukraine]''Encyclopædia Britannica''</ref>. У [[1946]]—[[1950]] роках [[П'ятирічки в СРСР|п'ятирічного плану]] майже 20&nbsp;% радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2&nbsp;% з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.
Вже до [[1950]] року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловости й виробництва<ref>«Ukraine&nbsp;— The last years of Stalin's rule»: [https://web.archive.org/web/20080115052626/http://www.britannica.com/eb/article-30084/Ukraine]''Encyclopædia Britannica''</ref>. У [[1946]]—[[1950]] роках [[П'ятирічки в СРСР|п'ятирічного плану]] майже 20&nbsp;% радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2&nbsp;% з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.
Рядок 328: Рядок 328:
[[Файл:Проголошення незалежності України.pdf|міні|праворуч|200пкс|Газета «Голос України» №&nbsp;165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежности України.]]
[[Файл:Проголошення незалежності України.pdf|міні|праворуч|200пкс|Газета «Голос України» №&nbsp;165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежности України.]]
{{main|Проголошення незалежності України 1991|Хронологія історії України — 5 (з 1990 року)}}
{{main|Проголошення незалежності України 1991|Хронологія історії України — 5 (з 1990 року)}}
[[16 липня]] [[1990]] року [[Верховна рада Української РСР|Верховна Рада УРСР]] прийняла [[Декларація про державний суверенітет України|Декларацію про державний суверенітет]]<ref name="декларація_про_суверенітет">{{стаття|назва=Декларація про державний суверенітет України|журнал=Відомості Верховної Ради УРСР|посилання=http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12|рік=1990|випуск=31|сторінки=429}}</ref>, що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. [[19 серпня]] [[1991]] року в [[Москва|Москві]] комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу [[Серпневий путч|державного перевороту]], аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, [[24 серпня]] [[1991]] року, Верховна Рада УРСР прийняла [[Акт проголошення незалежності України|Акт проголошення незалежности України]]<ref>{{cite web|url=http://gska2.rada.gov.ua/site/postanova/akt_nz.htm|назва=Акт проголошення незалежності України|веб-сайт=Офіційний портал [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}</ref>. Цей акт підтримало 90,32&nbsp;% українців на [[Всеукраїнський референдум 1991|Всеукраїнському референдумі]] [[1 грудня]] [[1991]] року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися [[Вибори Президента України 1991|перші президентські вибори]], на яких переміг голова Верховної Ради України, у [[1988]]—[[1990]]&nbsp;роках&nbsp;— завідувач ідеологічного відділу, секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КПУ]], [[Кравчук Леонід Макарович|Леонід Кравчук]]. [[8 грудня]] [[Біловезька угода|у Біловезькій пущі]] і [[21 грудня]] [[Алма-Атинська декларація|в Алма-Аті]] лідери України, [[Білорусь|Білорусі]] та [[Росія|Росії]] підтвердили [[розпад СРСР]] і утворили [[Співдружність Незалежних Держав]] (СНД)<ref>{{cite web|url=http://www.history.org.ua/?termin=Bilovezka_uhoda_1991|назва=Біловезька угода про створення СНД 1991|веб-сайт=Офіційний сайт [[Інститут історії України НАН України|Інституту історії України НАН України]]|автор=Кубальський О. Н.}}</ref>. Хоча Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею [[Співдружність Незалежних Держав|СНД]].<ref name=":2">[https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-dosi-v-snd-chy-ni/30969197.html ''"''Україні не потрібно виходити із СНД – вона ніколи не була і не є зараз членом цієї структури"] ''– [[Клімкін Павло Анатолійович|Павло Клімкін]]''</ref>
[[16 липня]] [[1990]] року [[Верховна рада Української РСР|Верховна Рада УРСР]] прийняла [[Декларація про державний суверенітет України|Декларацію про державний суверенітет]]<ref name="декларація_про_суверенітет">{{стаття|назва=Декларація про державний суверенітет України|журнал=Відомості Верховної Ради УРСР|посилання=http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12|рік=1990|випуск=31|сторінки=429}}</ref>, що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. [[19 серпня]] [[1991]] року в [[Москва|Москві]] комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу [[Серпневий путч|державного перевороту]], аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, [[24 серпня]] [[1991]] року, Верховна Рада УРСР прийняла [[Акт проголошення незалежності України|Акт проголошення незалежности України]]<ref>{{cite web|url=http://gska2.rada.gov.ua/site/postanova/akt_nz.htm|назва=Акт проголошення незалежності України|веб-сайт=Офіційний портал [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]|accessdate=5 листопад 2011|archive-date=20 листопад 2012|archive-url=https://www.webcitation.org/6CK4Nsl4a?url=http://gska2.rada.gov.ua/site/postanova/akt_nz.htm}}</ref>. Цей акт підтримало 90,32&nbsp;% українців на [[Всеукраїнський референдум 1991|Всеукраїнському референдумі]] [[1 грудня]] [[1991]] року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися [[Вибори Президента України 1991|перші президентські вибори]], на яких переміг голова Верховної Ради України, у [[1988]]—[[1990]]&nbsp;роках&nbsp;— завідувач ідеологічного відділу, секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КПУ]], [[Кравчук Леонід Макарович|Леонід Кравчук]]. [[8 грудня]] [[Біловезька угода|у Біловезькій пущі]] і [[21 грудня]] [[Алма-Атинська декларація|в Алма-Аті]] лідери України, [[Білорусь|Білорусі]] та [[Росія|Росії]] підтвердили [[розпад СРСР]] і утворили [[Співдружність Незалежних Держав]] (СНД)<ref>{{cite web|url=http://www.history.org.ua/?termin=Bilovezka_uhoda_1991|назва=Біловезька угода про створення СНД 1991|веб-сайт=Офіційний сайт [[Інститут історії України НАН України|Інституту історії України НАН України]]|автор=Кубальський О. Н.|accessdate=4 січень 2014|archive-date=5 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140105041116/http://www.history.org.ua/?termin=Bilovezka_uhoda_1991}}</ref>. Хоча Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею [[Співдружність Незалежних Держав|СНД]].<ref name=":2">[https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-dosi-v-snd-chy-ni/30969197.html ''"''Україні не потрібно виходити із СНД – вона ніколи не була і не є зараз членом цієї структури"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210817153101/https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-dosi-v-snd-chy-ni/30969197.html |date=17 серпень 2021 }} ''– [[Клімкін Павло Анатолійович|Павло Клімкін]]''</ref>


Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час [[Рецесія|рецесії]] Україна втратила 60&nbsp;% свого [[ВВП]] з 1991 року по 1999 рік<ref>Український ВВП: [http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2007/02/weodata/weoreptc.aspx?sy=1992&ey=2008&scsm=1&ssd=1&sort=country&ds=.&br=1&c=926&s=PPPGDP&grp=0&a=&pr1.x=41&pr1.y=2]''World Economic Outlook Database, October 2007''</ref><ref>{{cite web|url=http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/NEWSLETTERS/EXTTRANSITION/EXTDECBEYTRANEWLET/0,,contentMDK:20692620~menuPK:1544646~pagePK:64168445~piPK:64168309~theSitePK:1542353,00.html|назва=Can Ukraine Avert a Financial Meltdown?|дата=06-1998|мовою=en|веб-сайт=web.worldbank.org}}</ref> і постраждала від п'ятизначних темпів [[Інфляція|інфляції]]<ref>{{cite web|url=http://www.imf.org/external/np/vc/2002/083102.htm|назва=The IMF and Ukraine: What Really Happened|дата=31-08-2002|мовою=en|веб-сайт=imf.org}}</ref>. Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і [[Корупція в Україні|рівнем корупції]], українці протестували і влаштовували страйки.
Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час [[Рецесія|рецесії]] Україна втратила 60&nbsp;% свого [[ВВП]] з 1991 року по 1999 рік<ref>Український ВВП: [http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2007/02/weodata/weoreptc.aspx?sy=1992&ey=2008&scsm=1&ssd=1&sort=country&ds=.&br=1&c=926&s=PPPGDP&grp=0&a=&pr1.x=41&pr1.y=2] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131014173757/http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2007/02/weodata/weoreptc.aspx?sy=1992&ey=2008&scsm=1&ssd=1&sort=country&ds=.&br=1&c=926&s=PPPGDP&grp=0&a=&pr1.x=41&pr1.y=2 |date=14 жовтень 2013 }}''World Economic Outlook Database, October 2007''</ref><ref>{{cite web|url=http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/NEWSLETTERS/EXTTRANSITION/EXTDECBEYTRANEWLET/0,,contentMDK:20692620~menuPK:1544646~pagePK:64168445~piPK:64168309~theSitePK:1542353,00.html|назва=Can Ukraine Avert a Financial Meltdown?|дата=06-1998|мовою=en|веб-сайт=web.worldbank.org|accessdate=4 січень 2014|archive-date=10 квітень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140410203632/http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/NEWSLETTERS/EXTTRANSITION/EXTDECBEYTRANEWLET/0,,contentMDK:20692620~menuPK:1544646~pagePK:64168445~piPK:64168309~theSitePK:1542353,00.html}}</ref> і постраждала від п'ятизначних темпів [[Інфляція|інфляції]]<ref>{{cite web|url=http://www.imf.org/external/np/vc/2002/083102.htm|назва=The IMF and Ukraine: What Really Happened|дата=31-08-2002|мовою=en|веб-сайт=imf.org|accessdate=05-11-2011|archive-date=17-04-2007|archive-url=https://web.archive.org/web/20070417143301/http://www.imf.org/external/np/vc/2002/083102.htm}}</ref>. Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і [[Корупція в Україні|рівнем корупції]], українці протестували і влаштовували страйки.


У [[1996]] році була ухвалена [[Конституція України]], що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень у руках тодішнього президента [[Кучма Леонід Данилович|Леоніда Кучми]]. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту&nbsp;— [[гривня|гривню]]. [[Економіка України|Українська економіка]] стабілізувалася до кінця [[1990-ті|1990-х]] років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7&nbsp;% щорічно.
У [[1996]] році була ухвалена [[Конституція України]], що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень у руках тодішнього президента [[Кучма Леонід Данилович|Леоніда Кучми]]. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту&nbsp;— [[гривня|гривню]]. [[Економіка України|Українська економіка]] стабілізувалася до кінця [[1990-ті|1990-х]] років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7&nbsp;% щорічно.
Рядок 337: Рядок 337:
У [[2004]] році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями<ref>{{cite web|url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|назва=The Supreme Court findings|дата-доступу=07-07-2008|видавництво=Supreme Court of Ukraine|дата=03-12-2004|мовою=uk|url-архіву=https://www.webcitation.org/6HZ9wqN35?url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|дата-архіву=22-06-2013|deadurl=no}}</ref> на користь провладного кандидата [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «[[Помаранчева революція]]». [[Верховний суд України]] скасував рішення [[ЦВК України|ЦВК]] про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]].
У [[2004]] році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями<ref>{{cite web|url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|назва=The Supreme Court findings|дата-доступу=07-07-2008|видавництво=Supreme Court of Ukraine|дата=03-12-2004|мовою=uk|url-архіву=https://www.webcitation.org/6HZ9wqN35?url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|дата-архіву=22-06-2013|deadurl=no}}</ref> на користь провладного кандидата [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «[[Помаранчева революція]]». [[Верховний суд України]] скасував рішення [[ЦВК України|ЦВК]] про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]].
{{main|Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)}}
{{main|Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)}}
Янукович повернувся до влади у [[2006]] році, коли він став [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністром]] під час [[Антикризова коаліція|«Антикризової коаліції»]]<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm Ukraine comeback kid in new deal], [[BBC News]] (4 серпня 2006)</ref>, що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні [[2007]] року<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm Tymoshenko picked for Ukraine PM], [[BBC News]] (18 грудня 2007)</ref>.
Янукович повернувся до влади у [[2006]] році, коли він став [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністром]] під час [[Антикризова коаліція|«Антикризової коаліції»]]<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm Ukraine comeback kid in new deal] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180819011159/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm |date=19 серпень 2018 }}, [[BBC News]] (4 серпня 2006)</ref>, що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні [[2007]] року<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm Tymoshenko picked for Ukraine PM] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180819011142/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm |date=19 серпень 2018 }}, [[BBC News]] (18 грудня 2007)</ref>.
В [[2010]] році Янукович був обраний президентом<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm Ukraine election: Yanukovych urges Tymoshenko to quit], [[BBC News]] (10 лютого 2010)</ref> та сформував новий уряд на чолі з [[Азаров Микола Янович|Миколою Азаровим]]. [[21 квітня]] Віктор Янукович підписав [[Харківські угоди|угоду]] із президентом Російської Федерації [[Медведєв Дмитро Анатолійович|Дмитром Медведєвим]] про продовження терміну перебування [[Чорноморський флот Російської Федерації|Чорноморського флоту Російської Федерації]] у [[Севастополь|Севастополі]] до [[2042]] року.
В [[2010]] році Янукович був обраний президентом<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm Ukraine election: Yanukovych urges Tymoshenko to quit] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180812023024/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm |date=12 серпень 2018 }}, [[BBC News]] (10 лютого 2010)</ref> та сформував новий уряд на чолі з [[Азаров Микола Янович|Миколою Азаровим]]. [[21 квітня]] Віктор Янукович підписав [[Харківські угоди|угоду]] із президентом Російської Федерації [[Медведєв Дмитро Анатолійович|Дмитром Медведєвим]] про продовження терміну перебування [[Чорноморський флот Російської Федерації|Чорноморського флоту Російської Федерації]] у [[Севастополь|Севастополі]] до [[2042]] року.
[[11 жовтня]] [[2011]] року [[Печерський районний суд міста Києва|Печерський суд]] міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, [[Тимошенко Юлія Володимирівна|Юлію Тимошенко]] до семи років ув'язнення.
[[11 жовтня]] [[2011]] року [[Печерський районний суд міста Києва|Печерський суд]] міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, [[Тимошенко Юлія Володимирівна|Юлію Тимошенко]] до семи років ув'язнення.
[[Файл:SState flag of Ukraine carried by a protester to the heart of developing clashes in Kyiv, Ukraine. Events of February 18, 2014.jpg|міні|ліворуч|[[Барикади]] [[Євромайдан]]у 18 лютого 2014]]
[[Файл:SState flag of Ukraine carried by a protester to the heart of developing clashes in Kyiv, Ukraine. Events of February 18, 2014.jpg|міні|ліворуч|[[Барикади]] [[Євромайдан]]у 18 лютого 2014]]
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «[[Податковий майдан]]», «[[Україна проти Януковича]]», [[протести у Врадіївці]] тощо, а [[21 листопада]] [[2013]] відмова Кабінету міністрів від [[Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом|підписання угоди про асоціацію України з ЄС]], запланованої попередньо на час саміту [[Східне партнерство|Східного партнерства]] спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх [[Вибори Президента України|президентських виборів]], що отримали назву&nbsp;— [[Євромайдан]] та «Революція гідности»: після приєднання до протестуючих формувань, котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. [[Силовий розгін Євромайдану в Києві|Силовий розгін протестувальників]] у Києві в ніч на 30 листопада
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «[[Податковий майдан]]», «[[Україна проти Януковича]]», [[протести у Врадіївці]] тощо, а [[21 листопада]] [[2013]] відмова Кабінету міністрів від [[Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом|підписання угоди про асоціацію України з ЄС]], запланованої попередньо на час саміту [[Східне партнерство|Східного партнерства]] спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх [[Вибори Президента України|президентських виборів]], що отримали назву&nbsp;— [[Євромайдан]] та «Революція гідности»: після приєднання до протестуючих формувань, котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. [[Силовий розгін Євромайдану в Києві|Силовий розгін протестувальників]] у Києві в ніч на 30 листопада
спричинив вихід на вулиці [[1 грудня]] сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників із вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею [[Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014|18—20 лютого 2014]], коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі [[Київ|Києва]] загинуло [[небесна сотня|більше сотні людей]], півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти<ref>{{Cite web |url=http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |title=За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140225051846/http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |archivedate=25 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |title=Архівована копія |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140724070743/http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |archivedate=24 липня 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411</ref><ref>[http://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html «список загиблих під час кривавих подій в Києві»&nbsp;— tsn.ua]</ref>. Результатом подій стало відсторонення [[22 лютого]] [[Верховна Рада України|Верховною Радою]] від виконання обов'язків [[Президент України|Президента України]] [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] та призначення [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборів]] на [[25 травня]] 2014 року<ref>{{cite web |url=http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 |title=Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман |date=20 лютого 2014 |publisher=РБК Україна |accessdate=24 лютого 2014}}</ref>. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександру Турчинову]] (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В. Рибака).<ref>[http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України]</ref>.
спричинив вихід на вулиці [[1 грудня]] сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників із вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею [[Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014|18—20 лютого 2014]], коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі [[Київ|Києва]] загинуло [[небесна сотня|більше сотні людей]], півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти<ref>{{Cite web |url=http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |title=За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140225051846/http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |archivedate=25 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |title=Архівована копія |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140724070743/http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |archivedate=24 липня 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 |title=Архівована копія |accessdate=25 лютий 2014 |archive-date=24 лютий 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140224024629/http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html |title=«список загиблих під час кривавих подій в Києві» — tsn.ua |accessdate=25 лютий 2014 |archive-date=26 лютий 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210226034115/https://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html }}</ref>. Результатом подій стало відсторонення [[22 лютого]] [[Верховна Рада України|Верховною Радою]] від виконання обов'язків [[Президент України|Президента України]] [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] та призначення [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборів]] на [[25 травня]] 2014 року<ref>{{cite web |url=http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 |title=Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман |date=20 лютого 2014 |publisher=РБК Україна |accessdate=24 лютого 2014 |archive-date=28 лютий 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140228095015/http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 }}</ref>. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександру Турчинову]] (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В. Рибака).<ref>{{Cite web |url=http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html |title=Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України |accessdate=25 лютий 2014 |archive-date=6 серпень 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140806221052/http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html }}</ref>.


==== Війна на сході України ====
==== Війна на сході України ====
{{main|Російсько-українська війна (з 2014)|Війна на сході України}}
{{main|Російсько-українська війна (з 2014)|Війна на сході України}}


Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні [[Проросійські виступи в Україні 2014|антидержавні виступи]] у містах [[Крим]]у (з 23.02.2014), а незабаром&nbsp;— і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось пізніше, складалися з завезених напередодні з Росії найманців<ref>https://www.yuga.ru/news/362981/</ref>), які ініціювали захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були [[зелені чоловічки|без відзнак на одязі та техніці]]) почали блокування військових частин [[ЗСУ]] на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців [[ЗСУ]] і громадських проукраїнських активістів<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/blogs/1099567/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|назва=Крым: Об этом всем нам надо помнить (Юрий Бутусов)|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=21 березня 2015|url-архіву=http://web.archive.org/web/20171019220002/https://censor.net.ua/blogs/316/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|дата-архіву=19 жовтня 2017|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив [[Анексія Криму (2014)|захоплення]] української території.
Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні [[Проросійські виступи в Україні 2014|антидержавні виступи]] у містах [[Крим]]у (з 23.02.2014), а незабаром&nbsp;— і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось пізніше, складалися з завезених напередодні з Росії найманців<ref>{{Cite web |url=https://www.yuga.ru/news/362981/ |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтень 2017 |archive-date=19 жовтень 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019163852/https://www.yuga.ru/news/362981/ }}</ref>), які ініціювали захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були [[зелені чоловічки|без відзнак на одязі та техніці]]) почали блокування військових частин [[ЗСУ]] на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців [[ЗСУ]] і громадських проукраїнських активістів<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/blogs/1099567/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|назва=Крым: Об этом всем нам надо помнить (Юрий Бутусов)|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=21 березня 2015|url-архіву=https://web.archive.org/web/20171019220002/https://censor.net.ua/blogs/316/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|дата-архіву=19 жовтень 2017|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив [[Анексія Криму (2014)|захоплення]] української території.


Після анексії Криму російські керівники на чолі з [[Путін Володимир Володимирович|Володимиром Путіним]] намагались проголосити Південно-східну Україну [[Новоросія (конфедерація)|російською територією]]<ref>http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty</ref> і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях аналогічний кримському сценарій<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|назва=Россия хочет повторения крымского сценария, но в Луганской области это не пройдет, - замгубернатора|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=7 квітня 2014|url-архіву=http://web.archive.org/web/20190421140520/https://censor.net.ua/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|дата-архіву=21 квітня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. На початку квітня були [[Захоплення Донецька сепаратистами|захоплені]] державні установи у [[Донецьк]]у і [[Луганськ]]у, аналогічні спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м.&nbsp;[[Слов'янськ]] і [[Краматорськ]]. В.&nbsp;о. Президента [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександр Турчинов]] проголосив початок антитерористичної операції ('''[[Антитерористична операція на сході України|АТО]]'''). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили [[Донецька народна республіка|Донецьку]] (06.04.2014) та [[Луганська народна республіка|Луганську]] (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014&nbsp;р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити [[Донецьк]]. Проте, [[Бої за Іловайськ|пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації]] під [[Іловайськ]]ом<ref>http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html</ref><ref>http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta</ref>, дозволило Кремлю врятувати «[[ДНР]]» та «[[ЛНР]]» та заморозити конфлікт.
Після анексії Криму російські керівники на чолі з [[Путін Володимир Володимирович|Володимиром Путіним]] намагались проголосити Південно-східну Україну [[Новоросія (конфедерація)|російською територією]]<ref>{{Cite web |url=http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтень 2017 |archive-date=19 жовтень 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019163427/http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty }}</ref> і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях аналогічний кримському сценарій<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|назва=Россия хочет повторения крымского сценария, но в Луганской области это не пройдет, - замгубернатора|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=7 квітня 2014|url-архіву=https://web.archive.org/web/20190421140520/https://censor.net.ua/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|дата-архіву=21 квітень 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. На початку квітня були [[Захоплення Донецька сепаратистами|захоплені]] державні установи у [[Донецьк]]у і [[Луганськ]]у, аналогічні спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м.&nbsp;[[Слов'янськ]] і [[Краматорськ]]. В.&nbsp;о. Президента [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександр Турчинов]] проголосив початок антитерористичної операції ('''[[Антитерористична операція на сході України|АТО]]'''). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили [[Донецька народна республіка|Донецьку]] (06.04.2014) та [[Луганська народна республіка|Луганську]] (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014&nbsp;р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити [[Донецьк]]. Проте, [[Бої за Іловайськ|пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації]] під [[Іловайськ]]ом<ref>{{Cite web |url=http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтень 2017 |archive-date=19 жовтень 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019215959/http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтень 2017 |archive-date=19 жовтень 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019220034/http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta }}</ref>, дозволило Кремлю врятувати «[[ДНР]]» та «[[ЛНР]]» та заморозити конфлікт.


{{See also|Мінські угоди}}
{{See also|Мінські угоди}}
Рядок 356: Рядок 356:
1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. Українські громадяни отримали [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом|безвізовий режим]] поїздки до [[Шенгенська зона|Шенгенської зони]] терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду 11 червня 2017 року, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.
1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. Українські громадяни отримали [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом|безвізовий режим]] поїздки до [[Шенгенська зона|Шенгенської зони]] терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду 11 червня 2017 року, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.


[[Стокгольмський арбітраж|Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма]] задовольнив вимоги «<nowiki/>[[Нафтогаз України|Нафтогазу]]<nowiki/>» про компенсацію поставок газу за транзит, які не були поставлені «<nowiki/>[[Газпром]]ом<nowiki/>». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» має сплатити 2,56&nbsp;млрд доларів на користь «Нафтогазу»<ref>{{Cite web|title=Нафтогаз виграв історичну суперечку з Газпромом|url=http://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/|access-date=2021-06-14|website=Українська правда|language=uk}}</ref>.
[[Стокгольмський арбітраж|Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма]] задовольнив вимоги «<nowiki/>[[Нафтогаз України|Нафтогазу]]<nowiki/>» про компенсацію поставок газу за транзит, які не були поставлені «<nowiki/>[[Газпром]]ом<nowiki/>». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» має сплатити 2,56&nbsp;млрд доларів на користь «Нафтогазу»<ref>{{Cite web|title=Нафтогаз виграв історичну суперечку з Газпромом|url=http://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/|access-date=2021-06-14|website=Українська правда|language=uk|archive-date=2021-06-16|archive-url=https://web.archive.org/web/20210616031744/https://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/}}</ref>.


25 листопада 2018 року стався [[Інцидент у Керченській протоці]], коли берегова охорона [[Федеральна служба безпеки Російської Федерації|Федеральної служби безпеки Росії]] (ФСБ) обстріляла і захопила три судна [[Військово-Морські сили Збройних сил України|ВМС України]], які намагалися пройти з [[Чорне море|Чорного моря]] в [[Азовське море]] через [[Керченська протока|Керченську протоку]] на шляху до порту [[Маріуполь]]<ref>{{Cite news|date=2018-11-26|title=Tension escalates after Russia seizes Ukraine naval ships|work=BBC News|url=https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671|access-date=2021-06-14}}</ref><ref>{{Cite news|last=Polityuk|first=Andrew Osborn, Pavel|date=2018-11-26|title=Russia fires on and seizes Ukrainian ships near annexed Crimea|work=Reuters|url=https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL|access-date=2021-06-14}}</ref>.
25 листопада 2018 року стався [[Інцидент у Керченській протоці]], коли берегова охорона [[Федеральна служба безпеки Російської Федерації|Федеральної служби безпеки Росії]] (ФСБ) обстріляла і захопила три судна [[Військово-Морські сили Збройних сил України|ВМС України]], які намагалися пройти з [[Чорне море|Чорного моря]] в [[Азовське море]] через [[Керченська протока|Керченську протоку]] на шляху до порту [[Маріуполь]]<ref>{{Cite news|date=2018-11-26|title=Tension escalates after Russia seizes Ukraine naval ships|work=BBC News|url=https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671|access-date=2021-06-14|archive-date=2018-11-26|archive-url=https://web.archive.org/web/20181126095932/https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671}}</ref><ref>{{Cite news|last=Polityuk|first=Andrew Osborn, Pavel|date=2018-11-26|title=Russia fires on and seizes Ukrainian ships near annexed Crimea|work=Reuters|url=https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL|access-date=2021-06-14|archive-date=2021-06-14|archive-url=https://web.archive.org/web/20210614103926/https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL}}</ref>.


У 2018 році був розпочатий процес [[Надання автокефалії православній церкві України|надання автокефалії]] [[Київська митрополія|Київській митрополії]] від [[Патріарх Константинопольський|Вселенського патріарха]] [[Варфоломій I|Вартоломія]] ([[Томос про автокефалію Православної церкви України|томос]]), який був отриманий 6 січня 2019 року на [[Фенер]]і, чому передував [[Об'єднавчий собор українських православних церков|Об'єдавчий собор]], який утворий [[Православна церква України|Православну церкви України]].
У 2018 році був розпочатий процес [[Надання автокефалії православній церкві України|надання автокефалії]] [[Київська митрополія|Київській митрополії]] від [[Патріарх Константинопольський|Вселенського патріарха]] [[Варфоломій I|Вартоломія]] ([[Томос про автокефалію Православної церкви України|томос]]), який був отриманий 6 січня 2019 року на [[Фенер]]і, чому передував [[Об'єднавчий собор українських православних церков|Об'єдавчий собор]], який утворий [[Православна церква України|Православну церкви України]].


21 лютого 2019&nbsp;р. було внесено зміни до [[Конституція України|'''Конституції України''']], норми про стратегічний курс України на членство в [[Європейський Союз|Європейському Союзі]] та [[НАТО]] закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.<ref name=":3">{{Cite web|title=The law amending the Constitution on the course of accession to the EU and NATO has entered into force {{!}} European integration portal|url=https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti|website=eu-ua.org|language=uk|accessdate=2021-03-23}}</ref>
21 лютого 2019&nbsp;р. було внесено зміни до [[Конституція України|'''Конституції України''']], норми про стратегічний курс України на членство в [[Європейський Союз|Європейському Союзі]] та [[НАТО]] закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.<ref name=":3">{{Cite web|title=The law amending the Constitution on the course of accession to the EU and NATO has entered into force {{!}} European integration portal|url=https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti|website=eu-ua.org|language=uk|accessdate=2021-03-23|archive-date=2020-09-28|archive-url=https://web.archive.org/web/20200928024828/https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti}}</ref>


На [[Брюссельський саміт НАТО 2021|червневому саміті в Брюсселі 2021 року]] лідери НАТО повторили рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу з [[План дій щодо членства в НАТО|Планом дій щодо членства]] ([[План дій щодо членства в НАТО|ПДЧ]]) як невід'ємною частиною процесу та правом України визначати своє майбутнє і зовнішню політику, звичайно, без втручання ззовні<ref name=":02">[https://www.nato.int/cps/en/natohq/news_185000.htm?selectedLocale=en NATO - News: Brussels Summit Communiqué issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Brussels 14 June 2021, 14-Jun.-2021]</ref>.
На [[Брюссельський саміт НАТО 2021|червневому саміті в Брюсселі 2021 року]] лідери НАТО повторили рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу з [[План дій щодо членства в НАТО|Планом дій щодо членства]] ([[План дій щодо членства в НАТО|ПДЧ]]) як невід'ємною частиною процесу та правом України визначати своє майбутнє і зовнішню політику, звичайно, без втручання ззовні<ref name=":02">{{Cite web |url=https://www.nato.int/cps/en/natohq/news_185000.htm?selectedLocale=en |title=NATO - News: Brussels Summit Communiqué issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Brussels 14 June 2021, 14-Jun.-2021 |accessdate=15 серпень 2021 |archive-date=15 серпень 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210815103825/https://www.nato.int/cps/en/natohq/news_185000.htm?selectedLocale=en }}</ref>.


===== Епідемія коронавірусу =====
===== Епідемія коронавірусу =====
{{Детальніше|Пандемія коронавірусної хвороби 2019}}
{{Детальніше|Пандемія коронавірусної хвороби 2019}}
{{Детальніше|Коронавірусна хвороба 2019 в Україні}}
{{Детальніше|Коронавірусна хвороба 2019 в Україні}}
2 березня 2020 року було підтверджено перший випадок інфікування [[Коронавірусна хвороба 2019|COVID-19]] у [[Чернівці|Чернівцях]]<ref name="TCH2">{{cite web|url=https://tsn.ua/ukrayina/koronavirus-v-ukrayini-analizi-chernivchanina-vidpravili-za-kordon-dlya-ostatochnogo-pidtverdzhennya-1501602.html?&|title=Коронавірус в Україні. Аналізи чернівчанина відправили за кордон на остаточне підтвердження COVID-2019|work=TCH.ua|date=2020-03-03|accessdate=2020-03-03}}</ref>. Згодом було введено карантин, закрито кордони й оголошено [[Надзвичайна ситуація|надзвичайну ситуацію]]. Епідемія охопила всі області України. Щодня міністерство охорони здоров'я [https://covid19.gov.ua/ публікує нову інформацію] про поширення [[Пандемія коронавірусної хвороби 2019|пандемії]]. Через карантинні обмеження в країні посилилась економічна криза, кількість офіційних безробітних зросла на 67&nbsp;%. 20 березня вилікувався перший хворий, на той час хворі були вже в кількох областях<ref name=":4">[https://www.bbc.com/ukrainian/news-51974818 Коронавірус в Україні: видужав перший хворий], БіБіСі Україна, 20 березня 2020</ref><ref name=":3" />.
2 березня 2020 року було підтверджено перший випадок інфікування [[Коронавірусна хвороба 2019|COVID-19]] у [[Чернівці|Чернівцях]]<ref name="TCH2">{{cite web|url=https://tsn.ua/ukrayina/koronavirus-v-ukrayini-analizi-chernivchanina-vidpravili-za-kordon-dlya-ostatochnogo-pidtverdzhennya-1501602.html?&|title=Коронавірус в Україні. Аналізи чернівчанина відправили за кордон на остаточне підтвердження COVID-2019|work=TCH.ua|date=2020-03-03|accessdate=2020-03-03|archive-date=2021-08-15|archive-url=https://web.archive.org/web/20210815185825/https://tsn.ua/ukrayina/koronavirus-v-ukrayini-analizi-chernivchanina-vidpravili-za-kordon-dlya-ostatochnogo-pidtverdzhennya-1501602.html?&}}</ref>. Згодом було введено карантин, закрито кордони й оголошено [[Надзвичайна ситуація|надзвичайну ситуацію]]. Епідемія охопила всі області України. Щодня міністерство охорони здоров'я [https://covid19.gov.ua/ публікує нову інформацію] про поширення [[Пандемія коронавірусної хвороби 2019|пандемії]]. Через карантинні обмеження в країні посилилась економічна криза, кількість офіційних безробітних зросла на 67&nbsp;%. 20 березня вилікувався перший хворий, на той час хворі були вже в кількох областях<ref name=":4">[https://www.bbc.com/ukrainian/news-51974818 Коронавірус в Україні: видужав перший хворий] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210815185825/https://www.bbc.com/ukrainian/news-51974818 |date=15 серпень 2021 }}, БіБіСі Україна, 20 березня 2020</ref><ref name=":3" />.


[[23 лютого]] [[2021]] року в Україні було зареєстровано 2 вакцини проти коронавірусу: [[AstraZeneca]] та [[Комірнаті|Pfizer/BioNTech]]<ref>{{Cite web|title=МОЗ: в Україні зареєстрували вакцину Oxford/AstraZeneca (Covishield)|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukraina-zareestruvala-vaktsynu-covishield/31116982.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2021-02-24|language=uk}}</ref><ref>{{Cite web|title=В Україні зареєстрували вакцину Pfizer від COVID-19 – МОЗ|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-zareestrovana-vaktsyna-pfizer/31117706.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2021-02-24|language=uk}}</ref>. [[24 лютого]] було вакциновано першу людину<ref>{{Cite web|title=В Україні вже вакцинували від коронавірусу першу людину: хто отримав щеплення|url=https://tsn.ua/ukrayina/v-ukrayini-vzhe-vakcinuvali-vid-koronavirusu-pershu-lyudinu-hto-neyu-stav-1732645.html|website=ТСН.ua|date=2021-02-24|accessdate=2021-02-24|language=uk}}</ref>.
[[23 лютого]] [[2021]] року в Україні було зареєстровано 2 вакцини проти коронавірусу: [[AstraZeneca]] та [[Комірнаті|Pfizer/BioNTech]]<ref>{{Cite web|title=МОЗ: в Україні зареєстрували вакцину Oxford/AstraZeneca (Covishield)|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukraina-zareestruvala-vaktsynu-covishield/31116982.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2021-02-24|language=uk|archive-date=2021-08-17|archive-url=https://web.archive.org/web/20210817153059/https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukraina-zareestruvala-vaktsynu-covishield/31116982.html}}</ref><ref>{{Cite web|title=В Україні зареєстрували вакцину Pfizer від COVID-19 – МОЗ|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-zareestrovana-vaktsyna-pfizer/31117706.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2021-02-24|language=uk|archive-date=2021-05-04|archive-url=https://web.archive.org/web/20210504181613/https://www.radiosvoboda.org/a/news-zareestrovana-vaktsyna-pfizer/31117706.html}}</ref>. [[24 лютого]] було вакциновано першу людину<ref>{{Cite web|title=В Україні вже вакцинували від коронавірусу першу людину: хто отримав щеплення|url=https://tsn.ua/ukrayina/v-ukrayini-vzhe-vakcinuvali-vid-koronavirusu-pershu-lyudinu-hto-neyu-stav-1732645.html|website=ТСН.ua|date=2021-02-24|accessdate=2021-02-24|language=uk|archive-date=2021-08-10|archive-url=https://web.archive.org/web/20210810154748/https://tsn.ua/ukrayina/v-ukrayini-vzhe-vakcinuvali-vid-koronavirusu-pershu-lyudinu-hto-neyu-stav-1732645.html}}</ref>.


== Державний устрій ==
== Державний устрій ==
Рядок 388: Рядок 388:
=== Законодавча влада ===
=== Законодавча влада ===
{{main|Верховна Рада України}}
{{main|Верховна Рада України}}
[[Парламент]]&nbsp;— [[Верховна Рада України]]&nbsp;— згідно зі статтею 75 [[Конституція України|Конституції України]] є єдиним органом законодавчої влади в Україні<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2|назва=Конституція України, стаття 75|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент&nbsp;— Верховна Рада України.»''</ref>. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.
[[Парламент]]&nbsp;— [[Верховна Рада України]]&nbsp;— згідно зі статтею 75 [[Конституція України|Конституції України]] є єдиним органом законодавчої влади в Україні<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2|назва=Конституція України, стаття 75|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]|accessdate=5 січень 2014|archive-date=6 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106041220/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2}}: ''«Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент&nbsp;— Верховна Рада України.»''</ref>. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.
{{multiple image
{{multiple image
| align = right
| align = right
Рядок 405: Рядок 405:
{{main|Президент України|Кабінет Міністрів України}}
{{main|Президент України|Кабінет Міністрів України}}
{{main|Перелік центральних органів виконавчої влади України}}
{{main|Перелік центральних органів виконавчої влади України}}
[[Президент України]] згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісности України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. [[Зеленський Володимир Олександрович|Зеленський Володимир]]&nbsp;— чинний президент України з [[20 травня]] [[2019|2019 року]]<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2|назва=Конституція України, стаття 102|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»''</ref>.
[[Президент України]] згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісности України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. [[Зеленський Володимир Олександрович|Зеленський Володимир]]&nbsp;— чинний президент України з [[20 травня]] [[2019|2019 року]]<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2|назва=Конституція України, стаття 102|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]|accessdate=5 січень 2014|archive-date=6 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106041220/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2}}: ''«Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»''</ref>.


Уряд України&nbsp;— [[Кабінет Міністрів України]]&nbsp;— згідно зі статтею 113 [[Конституція України|Конституції України]] є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльности є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням із Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльности Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також у систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page3|назва=Конституція України, стаття 113|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.»''</ref>.
Уряд України&nbsp;— [[Кабінет Міністрів України]]&nbsp;— згідно зі статтею 113 [[Конституція України|Конституції України]] є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльности є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням із Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльности Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також у систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page3|назва=Конституція України, стаття 113|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]|accessdate=5 січень 2014|archive-date=6 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106041214/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page3}}: ''«Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.»''</ref>.


=== Судова влада ===
=== Судова влада ===
Рядок 434: Рядок 434:
{{main|Українські політичні партії|Політичні партії України|Верховна Рада України VIII скликання|Верховна Рада України VII скликання}}
{{main|Українські політичні партії|Політичні партії України|Верховна Рада України VIII скликання|Верховна Рада України VII скликання}}


Україна має багатопартійну систему, і станом на 18 січня 2017 року в країні зареєстровано 252 політичні партії<ref>[http://ddr.minjust.gov.ua/uk/ca9c78cf6b6ee6db5c05f0604acdbdec/politychni_partiyi/ Політичні партії]</ref>. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. [[17 листопада]] [[2011]] року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.<ref name="uceps.org">{{cite web|url=http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=82&&address=poll|назва=Соціологічне опитування. Чи довіряєте Ви політичним партіям? (динаміка, 2001-2013)|веб-сайт=Сайт [[Центр Разумкова|«Центру Разумкова»]]}}</ref>.
Україна має багатопартійну систему, і станом на 18 січня 2017 року в країні зареєстровано 252 політичні партії<ref>{{Cite web |url=http://ddr.minjust.gov.ua/uk/ca9c78cf6b6ee6db5c05f0604acdbdec/politychni_partiyi/ |title=Політичні партії |accessdate=26 серпень 2017 |archive-date=1 вересень 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170901053744/http://ddr.minjust.gov.ua/uk/ca9c78cf6b6ee6db5c05f0604acdbdec/politychni_partiyi }}</ref>. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. [[17 листопада]] [[2011]] року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.<ref name="uceps.org">{{cite web|url=http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=82&&address=poll|назва=Соціологічне опитування. Чи довіряєте Ви політичним партіям? (динаміка, 2001-2013)|веб-сайт=Сайт [[Центр Разумкова|«Центру Разумкова»]]|accessdate=5 січень 2014|archive-date=6 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106041051/http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=82&&address=poll}}</ref>.


Станом на грудень [[2011]] року в Україні була відсутня [[Універсальна партія|політична партія «всеохопного типу»]]<ref>{{cite web|url=http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=556&&address=poll|назва=Чого насамперед не вистачає існуючим в Україні політичним партіям?|веб-сайт=Сайт [[Центр Разумкова|«Центру Разумкова»]]}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=115&&address=poll|назва=Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради України, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б? (динаміка, 2010-2013)|веб-сайт=Сайт [[Центр Разумкова|«Центру Разумкова»]]}}</ref>. Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї<ref name="uceps.org" />, а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованости<ref>{{cite web|url=http://www.opendemocracy.net/od-russia/andreas-umland/ukraine-right-wing-politics-is-genie-out-of-bottle|назва=Ukraine right-wing politics: is the genie out of the bottle?|дата=03-01-2011|веб-сайт=opendemocracy.net}}</ref>.
Станом на грудень [[2011]] року в Україні була відсутня [[Універсальна партія|політична партія «всеохопного типу»]]<ref>{{cite web|url=http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=556&&address=poll|назва=Чого насамперед не вистачає існуючим в Україні політичним партіям?|веб-сайт=Сайт [[Центр Разумкова|«Центру Разумкова»]]|accessdate=5 січень 2014|archive-date=6 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106041215/http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=556&&address=poll}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=115&&address=poll|назва=Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради України, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б? (динаміка, 2010-2013)|веб-сайт=Сайт [[Центр Разумкова|«Центру Разумкова»]]|accessdate=5 січень 2014|archive-date=6 січень 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106041218/http://www.uceps.org/ukr/print.php?lng=UKR&&poll_id=115&&address=poll}}</ref>. Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї<ref name="uceps.org" />, а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованости<ref>{{cite web|url=http://www.opendemocracy.net/od-russia/andreas-umland/ukraine-right-wing-politics-is-genie-out-of-bottle|назва=Ukraine right-wing politics: is the genie out of the bottle?|дата=03-01-2011|веб-сайт=opendemocracy.net|accessdate=01-12-2011|archive-date=14-10-2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20171014083516/http://www.opendemocracy.net/od-russia/andreas-umland/ukraine-right-wing-politics-is-genie-out-of-bottle}}</ref>.


Наразі в українському парламенті є такі фракції політичних партій:
Наразі в українському парламенті є такі фракції політичних партій:
Рядок 451: Рядок 451:
[[Файл:Ministry of Foreign Affairs of Ukraine.JPG|міні|праворуч|[[МЗС України]].]]
[[Файл:Ministry of Foreign Affairs of Ukraine.JPG|міні|праворуч|[[МЗС України]].]]
[[Файл:Diplomatic relations of Ukraine.PNG|міні|[[Список дипломатичних місій України|Дипломатичні місії України]]]]
[[Файл:Diplomatic relations of Ukraine.PNG|міні|[[Список дипломатичних місій України|Дипломатичні місії України]]]]
У 1918—1922 роках [[Дипломатичний корпус УНР|Україна мала дипломатичні відносини]] з [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщею]], [[Веймарська республіка|Німеччиною]], [[Третє Болгарське царство|Болгарією]], [[Османська імперія|Османською імперією]], [[Ватикан]]ом, [[Данія|Данією]], [[Норвегія|Норвегією]], [[Швеція|Швецією]], [[Швейцарія|Швейцарією]], [[Каджари|Персією]], [[Королівство Румунія|Румунією]], [[Литва|Литвою]], [[Латвія|Латвією]], [[Фінляндія|Фінляндією]], [[Естонія|Естонією]], [[Грузинська Демократична Республіка|Грузією]], [[Перша Австрійська Республіка|Австрією]] та [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословаччиною]]<ref>Українська держава 1917—1920 років як суб'єкт міжнародного права: [http://www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=4] ''Центр Разумкова''</ref>. У 1944 році в [[Рада народних комісарів Української РСР|уряді УРСР]] з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників [[ООН]], а згодом і таких організацій як [[ЮНЕСКО]], [[Міжнародна організація праці]] тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, [[НДР]], [[Чехословаччина]], [[Угорщина]], [[Румунія]], [[Болгарія]], [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|Югославія]], [[Канада]], [[Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990)|ФРН]], [[США]] мали консульства в [[Київ|Києві]]; [[Болгарія]], [[Куба]], [[Індія]] та [[Єгипет]]&nbsp;— консульства в [[Одеса|Одесі]].
У 1918—1922 роках [[Дипломатичний корпус УНР|Україна мала дипломатичні відносини]] з [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщею]], [[Веймарська республіка|Німеччиною]], [[Третє Болгарське царство|Болгарією]], [[Османська імперія|Османською імперією]], [[Ватикан]]ом, [[Данія|Данією]], [[Норвегія|Норвегією]], [[Швеція|Швецією]], [[Швейцарія|Швейцарією]], [[Каджари|Персією]], [[Королівство Румунія|Румунією]], [[Литва|Литвою]], [[Латвія|Латвією]], [[Фінляндія|Фінляндією]], [[Естонія|Естонією]], [[Грузинська Демократична Республіка|Грузією]], [[Перша Австрійська Республіка|Австрією]] та [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословаччиною]]<ref>Українська держава 1917—1920 років як суб'єкт міжнародного права: [http://www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=4] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150402154902/http://www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=4 |date=2 квітень 2015 }} ''Центр Разумкова''</ref>. У 1944 році в [[Рада народних комісарів Української РСР|уряді УРСР]] з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників [[ООН]], а згодом і таких організацій як [[ЮНЕСКО]], [[Міжнародна організація праці]] тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, [[НДР]], [[Чехословаччина]], [[Угорщина]], [[Румунія]], [[Болгарія]], [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|Югославія]], [[Канада]], [[Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990)|ФРН]], [[США]] мали консульства в [[Київ|Києві]]; [[Болгарія]], [[Куба]], [[Індія]] та [[Єгипет]]&nbsp;— консульства в [[Одеса|Одесі]].


Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом із Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружности незалежних держав ([[СНД]]). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали [[Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією|Договір про дружбу, співпрацю і партнерство]], який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14—15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав [[Центральна Європа|Центральної Європи]] у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши [[Бомбардування Югославії силами НАТО|бомбардування Югославії]] навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні [[Косовська війна|конфлікту]] на Балканах.
Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом із Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружности незалежних держав ([[СНД]]). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали [[Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією|Договір про дружбу, співпрацю і партнерство]], який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14—15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав [[Центральна Європа|Центральної Європи]] у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши [[Бомбардування Югославії силами НАТО|бомбардування Югославії]] навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні [[Косовська війна|конфлікту]] на Балканах.
Рядок 457: Рядок 457:
У 1999—2001 роках Україна була непостійним членом [[Рада Безпеки ООН|Ради Безпеки ООН]]. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо [[Придністровський конфлікт|конфлікту в Молдові]] та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській [[Грузія|Грузії]]. Україна внесла істотний внесок у [[Миротворчі сили ООН|миротворчих операціях ООН]] з 1992 року.
У 1999—2001 роках Україна була непостійним членом [[Рада Безпеки ООН|Ради Безпеки ООН]]. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо [[Придністровський конфлікт|конфлікту в Молдові]] та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській [[Грузія|Грузії]]. Україна внесла істотний внесок у [[Миротворчі сили ООН|миротворчих операціях ООН]] з 1992 року.


Сьогодні Україна розглядає [[Європейська інтеграція|європейську інтеграцію]] як свою головну мету у зовнішній політиці, а також створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу<ref>{{cite web |author= |url=https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001100-00#Text |title=Програма інтеграції України до Європейського Союзу |lang=uk |website=zakon.rada.gov.ua |publisher=Верховна Рада України |date=10.07.2015 |access-date=2021-05-20}}</ref>.
Сьогодні Україна розглядає [[Європейська інтеграція|європейську інтеграцію]] як свою головну мету у зовнішній політиці, а також створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу<ref>{{cite web |author= |url=https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001100-00#Text |title=Програма інтеграції України до Європейського Союзу |lang=uk |website=zakon.rada.gov.ua |publisher=Верховна Рада України |date=10.07.2015 |access-date=2021-05-20 |archive-date=20.05.2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210520140853/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001100-00#Text }}</ref>.


[[Угода про партнерство та співробітництво|Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом]] (УПС) з Україною набуло чинности 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|Наради з безпеки і співробітництва в Європі]], 10 березня 1992 року стала членом [[Рада північноатлантичного співробітництва|Ради північноатлантичного співробітництва]]. Україна має тісні відносини з [[НАТО]]<ref>[http://www.mil.gov.ua/index.php?part=ua-nato Україна-НАТО] ''Офіційний сайт [[Міністерство оборони України|Міністерства оборони України]]''</ref>, хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у [[2010]] році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна&nbsp;— найактивніший член [[Партнерство заради миру|Партнерства заради миру]] (ПЗМ).
[[Угода про партнерство та співробітництво|Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом]] (УПС) з Україною набуло чинности 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|Наради з безпеки і співробітництва в Європі]], 10 березня 1992 року стала членом [[Рада північноатлантичного співробітництва|Ради північноатлантичного співробітництва]]. Україна має тісні відносини з [[НАТО]]<ref>[http://www.mil.gov.ua/index.php?part=ua-nato Україна-НАТО] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121102074135/http://www.mil.gov.ua/index.php?part=ua-nato |date=2 листопад 2012 }} ''Офіційний сайт [[Міністерство оборони України|Міністерства оборони України]]''</ref>, хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у [[2010]] році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна&nbsp;— найактивніший член [[Партнерство заради миру|Партнерства заради миру]] (ПЗМ).


Україна є членом таких організацій, як: [[Організація Об'єднаних Націй|ООН]] (з 1945), [[Всесвітня організація охорони здоров'я|ВООЗ]] (з 1948), [[ЮНЕСКО]] (з 1954), [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|ОБСЄ]] (з 1992), [[Організація Чорноморського економічного співробітництва|ОЧЕС]] (з 1992), [[Рада Європи]] (з 1995), [[Центральноєвропейська ініціатива|ЦЄІ]] (з 1996), [[ГУАМ]] (з 1997), [[Співдружність демократичного вибору|СДВ]] (з 2005), [[Світова організація торгівлі|СОТ]] (з 2008). Україна має статус спостерігача в таких організаціях, як [[Рада країн Балтійського моря|РКБМ]] (з 1999) та [[Франкофонія]] (з 2006).
Україна є членом таких організацій, як: [[Організація Об'єднаних Націй|ООН]] (з 1945), [[Всесвітня організація охорони здоров'я|ВООЗ]] (з 1948), [[ЮНЕСКО]] (з 1954), [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|ОБСЄ]] (з 1992), [[Організація Чорноморського економічного співробітництва|ОЧЕС]] (з 1992), [[Рада Європи]] (з 1995), [[Центральноєвропейська ініціатива|ЦЄІ]] (з 1996), [[ГУАМ]] (з 1997), [[Співдружність демократичного вибору|СДВ]] (з 2005), [[Світова організація торгівлі|СОТ]] (з 2008). Україна має статус спостерігача в таких організаціях, як [[Рада країн Балтійського моря|РКБМ]] (з 1999) та [[Франкофонія]] (з 2006).


У [[2012]]&nbsp;році Україна очолила [[Центральноєвропейська ініціатива|Центральноєвропейську ініціативу]] (ЦЄІ), а у [[2013]] році очолювала ОБСЄ<ref>{{cite web|url=http://gazeta.ua/articles/politics/_ukrajina-zavershila-golovuvannya-v-obse/534867|назва=Україна завершила головування в ОБСЄ|дата=02-01-2014|веб-сайт=[[Gazeta.ua]]}}</ref><ref>{{cite web|url=http://ua.korrespondent.net/ukraine/3282005-ukraina-postupylasia-shveitsarii-holovuvanniam-v-obsie|назва=Україна поступилася Швейцарії головуванням в ОБСЄ|дата=02-01-2014|веб-сайт=[[Кореспондент (журнал)|Кореспондент]]}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.unian.ua/news/615421-ukrajina-bilshe-ne-golovue-v-obse.html|назва=Україна більше не головує в ОБСЄ|дата=01-01-2014|веб-сайт=[[УНІАН]]}}</ref>.
У [[2012]]&nbsp;році Україна очолила [[Центральноєвропейська ініціатива|Центральноєвропейську ініціативу]] (ЦЄІ), а у [[2013]] році очолювала ОБСЄ<ref>{{cite web|url=http://gazeta.ua/articles/politics/_ukrajina-zavershila-golovuvannya-v-obse/534867|назва=Україна завершила головування в ОБСЄ|дата=02-01-2014|веб-сайт=[[Gazeta.ua]]|accessdate=05-01-2014|archive-date=29-11-2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211129202921/https://gazeta.ua/articles/politics/_ukrayina-zavershila-golovuvannya-v-obse/534867}}</ref><ref>{{cite web|url=http://ua.korrespondent.net/ukraine/3282005-ukraina-postupylasia-shveitsarii-holovuvanniam-v-obsie|назва=Україна поступилася Швейцарії головуванням в ОБСЄ|дата=02-01-2014|веб-сайт=[[Кореспондент (журнал)|Кореспондент]]|accessdate=05-01-2014|archive-date=05-01-2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140105091049/http://ua.korrespondent.net/ukraine/3282005-ukraina-postupylasia-shveitsarii-holovuvanniam-v-obsie}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.unian.ua/news/615421-ukrajina-bilshe-ne-golovue-v-obse.html|назва=Україна більше не головує в ОБСЄ|дата=01-01-2014|веб-сайт=[[УНІАН]]|accessdate=05-01-2014|archive-date=06-01-2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140106033122/http://www.unian.ua/news/615421-ukrajina-bilshe-ne-golovue-v-obse.html}}</ref>.


У 2016—2017 роках Україна знову набула статусу непостійного члена [[Рада Безпеки ООН|Ради Безпеки ООН]]<ref>{{Cite web|url=http://www.un.org/en/sc/members/|title=Members of the United Nations Security Council|website=www.un.org|language=EN|accessdate=2016-03-12}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.unian.info/politics/1153572-ukraine-elected-non-permanent-member-of-un-security-council.html|title=Ukraine elected non-permanent member of UN Security Council|website=www.unian.info|accessdate=2016-03-12}}</ref>.
У 2016—2017 роках Україна знову набула статусу непостійного члена [[Рада Безпеки ООН|Ради Безпеки ООН]]<ref>{{Cite web|url=http://www.un.org/en/sc/members/|title=Members of the United Nations Security Council|website=www.un.org|language=EN|accessdate=2016-03-12|archive-date=2012-10-08|archive-url=https://web.archive.org/web/20121008061712/http://www.un.org/en/sc/members/}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.unian.info/politics/1153572-ukraine-elected-non-permanent-member-of-un-security-council.html|title=Ukraine elected non-permanent member of UN Security Council|website=www.unian.info|accessdate=2016-03-12|archive-date=2016-03-13|archive-url=https://web.archive.org/web/20160313030114/http://www.unian.info/politics/1153572-ukraine-elected-non-permanent-member-of-un-security-council.html}}</ref>.


10 березня 2018 року [[НАТО]] визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу<ref>{{cite web |url=http://www.unn.com.ua/uk/news/1719318-ukrayina-otrimala-vid-nato-status-krayini-aspiranta |title=Україна отримала від НАТО статус країни-аспіранта |author= |date=2018-03-10 |website=http://www.unn.com.ua/ |publisher=[[Українські національні новини]] |accessdate=10 березня 2018}}</ref><ref>{{cite web |url=https://mil.in.ua/ukrayina-aspirant-nato/ |title=Україна аспірант НАТО |author= |date=2018-03-10 |website=https://mil.in.ua/ |publisher=[[Український мілітарний портал]] |accessdate=10 березня 2018}}</ref>.
10 березня 2018 року [[НАТО]] визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу<ref>{{cite web |url=http://www.unn.com.ua/uk/news/1719318-ukrayina-otrimala-vid-nato-status-krayini-aspiranta |title=Україна отримала від НАТО статус країни-аспіранта |author= |date=2018-03-10 |website=http://www.unn.com.ua/ |publisher=[[Українські національні новини]] |accessdate=10 березня 2018 |archive-date=2018-03-10 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180310202017/http://www.unn.com.ua/uk/news/1719318-ukrayina-otrimala-vid-nato-status-krayini-aspiranta }}</ref><ref>{{cite web |url=https://mil.in.ua/ukrayina-aspirant-nato/ |title=Україна аспірант НАТО |author= |date=2018-03-10 |website=https://mil.in.ua/ |publisher=[[Український мілітарний портал]] |accessdate=10 березня 2018 |archive-date=2018-03-11 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180311024120/https://mil.in.ua/ukrayina-aspirant-nato/ }}</ref>.


12 квітня 2018 п'ятий президент України Петро Порошенко повідомив, що запропонує Верховній Раді вийти з усіх статутних органів СНД, а 19 травня 2018 Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення [[Рада національної безпеки і оборони України|РНБО]] про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД<ref>{{Cite web|url=https://espreso.tv/news/2018/05/19/ukrayina_ostatochno_vyyshla_z_snd|назва=Україна остаточно вийшла з СНД|видавець=[[Еспресо TV]]|дата=19 травня 2018|url-архіву=http://web.archive.org/web/20190719101051/https://espreso.tv/news/2018/05/19/ukrayina_ostatochno_vyyshla_z_snd|дата-архіву=19 липня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-ukaz-pro-ostatochne-pripinennya-uchasti-u-47554|назва=Президент підписав Указ про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД|видавець=[[Президент України]]|дата=19 травня 2018|url-архіву=http://web.archive.org/web/20180519182348/http://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-ukaz-pro-ostatochne-pripinennya-uchasti-u-47554|дата-архіву=9 травня 2018|мертвий-url=yes}}</ref>. Станом на лютий 2019 року Україна мінімізувала свою участь у Співдружності Незалежних Держав до критичного мінімуму та фактично завершила свій вихід. Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею [[Співдружність Незалежних Держав|СНД]]<ref name=":2" />.
12 квітня 2018 п'ятий президент України Петро Порошенко повідомив, що запропонує Верховній Раді вийти з усіх статутних органів СНД, а 19 травня 2018 Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення [[Рада національної безпеки і оборони України|РНБО]] про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД<ref>{{Cite web|url=https://espreso.tv/news/2018/05/19/ukrayina_ostatochno_vyyshla_z_snd|назва=Україна остаточно вийшла з СНД|видавець=[[Еспресо TV]]|дата=19 травня 2018|url-архіву=https://web.archive.org/web/20190719101051/https://espreso.tv/news/2018/05/19/ukrayina_ostatochno_vyyshla_z_snd|дата-архіву=19 липень 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-ukaz-pro-ostatochne-pripinennya-uchasti-u-47554|назва=Президент підписав Указ про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД|видавець=[[Президент України]]|дата=19 травня 2018|url-архіву=https://web.archive.org/web/20180519182348/http://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-ukaz-pro-ostatochne-pripinennya-uchasti-u-47554|дата-архіву=19 травень 2018|мертвий-url=yes|accessdate=27 вересень 2020}}</ref>. Станом на лютий 2019 року Україна мінімізувала свою участь у Співдружності Незалежних Держав до критичного мінімуму та фактично завершила свій вихід. Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею [[Співдружність Незалежних Держав|СНД]]<ref name=":2" />.


28 липня 2020 року Литва, Польща й Україна підписали декларацію про створення [[Люблінський трикутник|Люблінського трикутника]], тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між трьома сусідніми державами задля європейської і євроатлантичної інтеграції України<ref>http://archive.is/pWtz0</ref>.
28 липня 2020 року Литва, Польща й Україна підписали декларацію про створення [[Люблінський трикутник|Люблінського трикутника]], тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між трьома сусідніми державами задля європейської і євроатлантичної інтеграції України<ref>http://archive.is/pWtz0</ref>.


17 травня 2021 року було утворене «<nowiki/>[[Асоційоване тріо]]<nowiki/>» шляхом підписання спільного меморандуму між міністрами закордонних справ Грузії, Молдови та України. Асоційоване тріо&nbsp;— це тристоронній формат для розширення співпраці, координації та діалогу між трьома країнами (які підписали Угоду про асоціацію з ЄС) з Європейським Союзом з питань, що становлять спільний інтерес, пов'язаних із євроінтеграцією, розширення співпраці в рамках [[Східне партнерство|Східного партнерства]] та зобов'язання щодо приєднання до Європейського Союзу<ref name=":4" />. Станом на 2021 рік Україна готується офіційно подати заявку на членство в ЄС у 2024 році, аби приєднатися до Європейського Союзу у 2030-х роках<ref name=":1">{{Cite web|title=У 2024 році Україна подасть заявку на вступ до ЄС|url=https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2629440-u-2024-roci-ukraina-podast-zaavku-na-vstup-do-es.html|website=www.ukrinform.ua}}</ref>.
17 травня 2021 року було утворене «<nowiki/>[[Асоційоване тріо]]<nowiki/>» шляхом підписання спільного меморандуму між міністрами закордонних справ Грузії, Молдови та України. Асоційоване тріо&nbsp;— це тристоронній формат для розширення співпраці, координації та діалогу між трьома країнами (які підписали Угоду про асоціацію з ЄС) з Європейським Союзом з питань, що становлять спільний інтерес, пов'язаних із євроінтеграцією, розширення співпраці в рамках [[Східне партнерство|Східного партнерства]] та зобов'язання щодо приєднання до Європейського Союзу<ref name=":4" />. Станом на 2021 рік Україна готується офіційно подати заявку на членство в ЄС у 2024 році, аби приєднатися до Європейського Союзу у 2030-х роках<ref name=":1">{{Cite web|title=У 2024 році Україна подасть заявку на вступ до ЄС|url=https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2629440-u-2024-roci-ukraina-podast-zaavku-na-vstup-do-es.html|website=www.ukrinform.ua|accessdate=15 серпень 2021|archive-date=6 червень 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210606180804/https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2629440-u-2024-roci-ukraina-podast-zaavku-na-vstup-do-es.html}}</ref>.


=== Двосторонні відносини ===
=== Двосторонні відносини ===
Рядок 483: Рядок 483:
: Україна має дружні відносини з Польщею. Від [[2004]] року Польща підтримує євроінтеграційний курс України. Обидві сторони визнають державні кордони, що склалися після Другої світової війни.
: Україна має дружні відносини з Польщею. Від [[2004]] року Польща підтримує євроінтеграційний курс України. Обидві сторони визнають державні кордони, що склалися після Другої світової війни.
* {{RUS}}{{main|Українсько-російські відносини}}
* {{RUS}}{{main|Українсько-російські відносини}}
: Після відновлення незалежности Україна має [[українсько-російські відносини|напружені відносини з Росією]]. Україна і Росія були співзасновником [[СНД]], однак між ними виник конфлікт щодо фінансово-майнової спадщини [[СРСР]]. [[1997]] року уряди обох країн підписали двосторонню угоду про «стратегічне партнерство», за якою [[Чорноморський флот Російської Федерації|російський Чорноморський флот]] отримав базування в [[Севастополь|Севастополі]]. [[2003]] року між Україною і Росією спалахнув прикордонний [[конфлікт щодо острова Тузла]], який остаточно вирішений не був. Після [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]] в Україні відносини між обома країнами погіршилися. Це вилилося в інформаційне протистояння та газові війни [[Українсько-російський газовий конфлікт 2005—2006|2005–2006]] і [[Українсько-російський газовий конфлікт 2008—2009|2008–2009]] років. Україна відмовилася підтримати Росію в [[російсько-грузинська війна|російсько-грузинському конфлікті]]. [[2010]], після реваншу на президентських виборах в Україні проросійських сил, між урядами України і Росії сталося потепління у відносинах. Була підписана [[Харківська угода Януковича — Медведєва|Харківська угода]], що подовжила дію угоди 1997 року. Проте наступного [[2011]] року знову виник газовий конфлікт. Головною проблемою українсько-російських відносин залишається невирішеність [[делімітація|делімітації кордонів]] між обома державами. Відносини з Росією ускладнюються енергетичною залежністю України і виплатою заборгованости.<ref>{{cite web|url=http://ukranews.com/uk/news/economics/2011/06/17/46262|назва=Україна має намір знизити енергозалежність від Росії за допомогою Shell|дата=17-06-2011|веб-сайт=ukranews.com}}</ref> У [[2014]] році після [[Євромайдан]]у, де Росія підтримувала колишній режим президента Януковича, відносини повністю зруйновані на роки. У березні російські війська [[Анексія Криму Росією 2014 року|анексують Крим]], а уже в травні Росія як агресор починає [[Російсько-українська війна 2014|гібридну війну на сході України]], яка триває по наш час.
: Після відновлення незалежности Україна має [[українсько-російські відносини|напружені відносини з Росією]]. Україна і Росія були співзасновником [[СНД]], однак між ними виник конфлікт щодо фінансово-майнової спадщини [[СРСР]]. [[1997]] року уряди обох країн підписали двосторонню угоду про «стратегічне партнерство», за якою [[Чорноморський флот Російської Федерації|російський Чорноморський флот]] отримав базування в [[Севастополь|Севастополі]]. [[2003]] року між Україною і Росією спалахнув прикордонний [[конфлікт щодо острова Тузла]], який остаточно вирішений не був. Після [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]] в Україні відносини між обома країнами погіршилися. Це вилилося в інформаційне протистояння та газові війни [[Українсько-російський газовий конфлікт 2005—2006|2005–2006]] і [[Українсько-російський газовий конфлікт 2008—2009|2008–2009]] років. Україна відмовилася підтримати Росію в [[російсько-грузинська війна|російсько-грузинському конфлікті]]. [[2010]], після реваншу на президентських виборах в Україні проросійських сил, між урядами України і Росії сталося потепління у відносинах. Була підписана [[Харківська угода Януковича — Медведєва|Харківська угода]], що подовжила дію угоди 1997 року. Проте наступного [[2011]] року знову виник газовий конфлікт. Головною проблемою українсько-російських відносин залишається невирішеність [[делімітація|делімітації кордонів]] між обома державами. Відносини з Росією ускладнюються енергетичною залежністю України і виплатою заборгованости.<ref>{{cite web|url=http://ukranews.com/uk/news/economics/2011/06/17/46262|назва=Україна має намір знизити енергозалежність від Росії за допомогою Shell|дата=17-06-2011|веб-сайт=ukranews.com|accessdate=09-11-2011|archive-date=07-09-2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110907044341/http://ukranews.com/uk/news/economics/2011/06/17/46262}}</ref> У [[2014]] році після [[Євромайдан]]у, де Росія підтримувала колишній режим президента Януковича, відносини повністю зруйновані на роки. У березні російські війська [[Анексія Криму Росією 2014 року|анексують Крим]], а уже в травні Росія як агресор починає [[Російсько-українська війна 2014|гібридну війну на сході України]], яка триває по наш час.
* {{BLR}}
* {{BLR}}
{{main|Українсько-білоруські відносини}} Історично дружні відносини з Білоруссю.
{{main|Українсько-білоруські відносини}} Історично дружні відносини з Білоруссю.
* {{ROU}}
* {{ROU}}
{{main|Українсько-румунські відносини}}
{{main|Українсько-румунські відносини}}
: Від часу незалежности Україна має напружені відносини з Румунією, яка домагається перегляду кордонів. Проблемними ділянками є [[Чернівецька область]], гирло [[Дунай|Дунаю]], [[острів Зміїний]]. [[3 лютого]] [[2009]] року, за рішенням [[Процес «Румунія проти України»|міжнародного суду]] в [[Гаага|Гаазі]] Україна відстояла суверенітет над островом [[Острів Зміїний|Зміїний]], але втратила частину континентального шельфу багатого на [[нафта|нафту]] і [[газ]], що відійшов Румунії. Після судового процесу Румунія саботує роботу українського [[Глибоководний судновий хід «Дунай-Чорне море»|каналу «Дунай-Чорне море»]], що є конкурентом румунських каналів в дельті Дунаю. Всупереч українському законодавству, румунські дипломатичні служби видають румунські паспорти українським громадянам в Чернівецькій області<ref>{{cite web|url=http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/06/100630_romania_passport_ak.shtml|назва='Українці масово отримують румунські паспорти'|дата=30-06-2010|веб-сайт=[[Українська служба BBC]]}}</ref>.
: Від часу незалежности Україна має напружені відносини з Румунією, яка домагається перегляду кордонів. Проблемними ділянками є [[Чернівецька область]], гирло [[Дунай|Дунаю]], [[острів Зміїний]]. [[3 лютого]] [[2009]] року, за рішенням [[Процес «Румунія проти України»|міжнародного суду]] в [[Гаага|Гаазі]] Україна відстояла суверенітет над островом [[Острів Зміїний|Зміїний]], але втратила частину континентального шельфу багатого на [[нафта|нафту]] і [[газ]], що відійшов Румунії. Після судового процесу Румунія саботує роботу українського [[Глибоководний судновий хід «Дунай-Чорне море»|каналу «Дунай-Чорне море»]], що є конкурентом румунських каналів в дельті Дунаю. Всупереч українському законодавству, румунські дипломатичні служби видають румунські паспорти українським громадянам в Чернівецькій області<ref>{{cite web|url=http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/06/100630_romania_passport_ak.shtml|назва='Українці масово отримують румунські паспорти'|дата=30-06-2010|веб-сайт=[[Українська служба BBC]]|accessdate=26-01-2012|archive-date=01-02-2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120201002614/http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/06/100630_romania_passport_ak.shtml}}</ref>.


* {{flagcountry|Lithuania}}
* {{flagcountry|Lithuania}}
Рядок 507: Рядок 507:
Україна має багату військову історію, що налічує понад 1000 років. [[Дружина (військо)|Княжа дружина]], що існувала в часи [[Київська Русь|Київської Русі]] була однією з найгрізніших армій у тогочасній [[Європа|Європі]], що дозволяло київським князям здійснювати неодноразові успішні військові походи у [[Візантійська імперія|Візантію]]&nbsp;— одну з наймогутніших світових імперій того часу. Княже військо протистояло орді під час [[Монгольська навала на Русь|Монгольської навали]] у [[13 століття|13 столітті]], що посприяло зупинці подальшого просування загарбників у Європу. [[Українське козацтво]] в XVI—XVIII століттях являло собою потужну військову структуру, за прикладом якої була організована козацька держава [[Гетьманщина]]. У [[20 століття|20 столітті]] під час [[Українська революція|Визвольної боротьби 1917—1922]] років на території України діяло одразу декілька українських збройних формувань та армій: [[Армія УНР]], війська під командуванням гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Скоропадського]], [[Махновський рух|Українська повстанська армія Нестора Махна]], різноманітні отаманські загони тощо. Також українці брали участь у боротьбі на боці [[Червоне козацтво|червоного козацтва]], згодом багато українців проходило службу у складі [[Червона армія|Червоної армії]]. Під час [[ДСВ|Другої світової]] українцями з метою відновлення державности та боротьби за неї було організовано [[УПА|Українську повстанську армію]], що вела партизанську боротьбу до кінця 1950-х років. Також значна частина українців воювала на боці [[СРСР]] у складі підрозділів Червоної армії. Після війни українці служили в [[Радянська армія|Радянській армії]] на території колишнього [[СРСР]] та за його межами.
Україна має багату військову історію, що налічує понад 1000 років. [[Дружина (військо)|Княжа дружина]], що існувала в часи [[Київська Русь|Київської Русі]] була однією з найгрізніших армій у тогочасній [[Європа|Європі]], що дозволяло київським князям здійснювати неодноразові успішні військові походи у [[Візантійська імперія|Візантію]]&nbsp;— одну з наймогутніших світових імперій того часу. Княже військо протистояло орді під час [[Монгольська навала на Русь|Монгольської навали]] у [[13 століття|13 столітті]], що посприяло зупинці подальшого просування загарбників у Європу. [[Українське козацтво]] в XVI—XVIII століттях являло собою потужну військову структуру, за прикладом якої була організована козацька держава [[Гетьманщина]]. У [[20 століття|20 столітті]] під час [[Українська революція|Визвольної боротьби 1917—1922]] років на території України діяло одразу декілька українських збройних формувань та армій: [[Армія УНР]], війська під командуванням гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Скоропадського]], [[Махновський рух|Українська повстанська армія Нестора Махна]], різноманітні отаманські загони тощо. Також українці брали участь у боротьбі на боці [[Червоне козацтво|червоного козацтва]], згодом багато українців проходило службу у складі [[Червона армія|Червоної армії]]. Під час [[ДСВ|Другої світової]] українцями з метою відновлення державности та боротьби за неї було організовано [[УПА|Українську повстанську армію]], що вела партизанську боротьбу до кінця 1950-х років. Також значна частина українців воювала на боці [[СРСР]] у складі підрозділів Червоної армії. Після війни українці служили в [[Радянська армія|Радянській армії]] на території колишнього [[СРСР]] та за його межами.


Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч осіб на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї<ref name="mil.gov.ua">Історія створення Збройних Сил України: [http://www.mil.gov.ua/index.php?part=history&lang=ua&sub=historyZSY] ''Міністерство Оборони України''</ref><ref>Ukraine Special Weapons: [http://www.globalsecurity.org/wmd/world/ukraine/index.html] ''globalsecurity.org''</ref>. У травні 1992 року Україна підписала [[СНО-1|договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1]], в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до [[Договір про нерозповсюдження ядерної зброї|Договору про нерозповсюдження ядерної зброї]] як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї<ref name="mil.gov.ua"/>.
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч осіб на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї<ref name="mil.gov.ua">Історія створення Збройних Сил України: [http://www.mil.gov.ua/index.php?part=history&lang=ua&sub=historyZSY] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111028191157/http://www.mil.gov.ua/index.php?part=history&lang=ua&sub=historyZSY |date=28 жовтень 2011 }} ''Міністерство Оборони України''</ref><ref>Ukraine Special Weapons: [http://www.globalsecurity.org/wmd/world/ukraine/index.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210118091617/https://www.globalsecurity.org/wmd/world/ukraine/index.html |date=18 січень 2021 }} ''globalsecurity.org''</ref>. У травні 1992 року Україна підписала [[СНО-1|договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1]], в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до [[Договір про нерозповсюдження ядерної зброї|Договору про нерозповсюдження ядерної зброї]] як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї<ref name="mil.gov.ua"/>.
[[Файл:Het'man Sahaidachnyi, Kalkan i Tufan idut' na chornomu mori 2012-07-17.jpg|міні|ліворуч|[[Фрегат]] [[Гетьман Сагайдачний (фрегат)|Гетьман Сагайдачний]], корабель [[Костянтин Ольшанський (корабель)|Костянтин Ольшанський]] та катери [[Збройні сили Туреччини|ВМФ]] [[Туреччина|Туреччини]] під час спільних американсько-українських навчань]]
[[Файл:Het'man Sahaidachnyi, Kalkan i Tufan idut' na chornomu mori 2012-07-17.jpg|міні|ліворуч|[[Фрегат]] [[Гетьман Сагайдачний (фрегат)|Гетьман Сагайдачний]], корабель [[Костянтин Ольшанський (корабель)|Костянтин Ольшанський]] та катери [[Збройні сили Туреччини|ВМФ]] [[Туреччина|Туреччини]] під час спільних американсько-українських навчань]]
Україна здійснювала послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала [[Договір про звичайні збройні сили в Європі]] про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до {{nts|300000}}).
Україна здійснювала послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала [[Договір про звичайні збройні сили в Європі]] про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до {{nts|300000}}).
[[Файл:Kissing the flag.jpg|міні|праворуч|[[Миротворчі місії України|Українські миротворці]] в [[Українська миротворча місія в Іраку|Іраку]]]]
[[Файл:Kissing the flag.jpg|міні|праворуч|[[Миротворчі місії України|Українські миротворці]] в [[Українська миротворча місія в Іраку|Іраку]]]]
Україна відіграє дедалі більшу роль у миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в [[Косово]] у складі українсько-польського батальйону<ref>Місія ООН у Косово (МООНК): [http://www.mil.gov.ua/index.php?part=peacekeeping&lang=ua&sub=sry_un ''Міністерство Оборони'']</ref>. Починаючи з 1992 року близько 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у тому числі в таких країнах як [[Східна Славонія]], [[Ангола]], [[Косово]], [[Північна Македонія]], [[Гватемала]], [[Таджикистан]], [[Афганістан]], [[Хорватія]], [[Кувейт]], [[Сьєрра-Леоне]], [[Грузія]], [[Ірак]], [[Ліван]], [[Ефіопія]] тощо<ref>Історія участі збройних сил України у миротворчих операціях: [http://www.mil.gov.ua/index.php?part=peacekeeping&lang=ua&sub=history] ''[[Міністерство оборони України|Міністерство Оборони]]''</ref>.
Україна відіграє дедалі більшу роль у миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в [[Косово]] у складі українсько-польського батальйону<ref>Місія ООН у Косово (МООНК): [http://www.mil.gov.ua/index.php?part=peacekeeping&lang=ua&sub=sry_un ''Міністерство Оборони''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111101111532/http://www.mil.gov.ua/index.php?part=peacekeeping&lang=ua&sub=sry_un |date=1 листопад 2011 }}</ref>. Починаючи з 1992 року близько 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у тому числі в таких країнах як [[Східна Славонія]], [[Ангола]], [[Косово]], [[Північна Македонія]], [[Гватемала]], [[Таджикистан]], [[Афганістан]], [[Хорватія]], [[Кувейт]], [[Сьєрра-Леоне]], [[Грузія]], [[Ірак]], [[Ліван]], [[Ефіопія]] тощо<ref>Історія участі збройних сил України у миротворчих операціях: [http://www.mil.gov.ua/index.php?part=peacekeeping&lang=ua&sub=history] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111028193333/http://www.mil.gov.ua/index.php?part=peacekeeping&lang=ua&sub=history |date=28 жовтень 2011 }} ''[[Міністерство оборони України|Міністерство Оборони]]''</ref>.


Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі [[Збройні сили США|збройними силами США]].<ref>Parliament approves admission of military units of foreign states to Ukraine for exercises: [http://www.kyivpost.com/news/politics/detail/67094] ''kyivpost''</ref>
Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі [[Збройні сили США|збройними силами США]].<ref>Parliament approves admission of military units of foreign states to Ukraine for exercises: [http://www.kyivpost.com/news/politics/detail/67094] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100522053812/http://www.kyivpost.com/news/politics/detail/67094 |date=22 травень 2010 }} ''kyivpost''</ref>


Після відновлення незалежности Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими пост-радянськими країнами і НАТО з [[1994]] року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний [[референдум]] у певний момент у майбутньому<ref>{{Cite web |url=http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf |title=Архівована копія |accessdate=8 листопада 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071108143812/http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf |archivedate=8 листопада 2007 |deadurl=yes }}</ref>. Під час [[Бухарестський саміт НАТО 2008|Бухарестського саміту]] 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу<ref>[http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/63797/]</ref>. 2 квітня 2010 [[Янукович Віктор Федорович|Віктор Янукович]] своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в [[НАТО]] і ліквідував національний центр із питань євроатлантичної інтеграції. 12 червня 2020 року [[Північноатлантична рада]] [[НАТО]] визнала Україну партнером із розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP)<ref>{{Cite web|url=https://www.nato.int/cps/ru/natohq/news_176327.htm?selectedLocale=uk|title= НАТО визнає Україну партнером з розширеними можливостями|date=12 липня 2020|website=nato.int|publisher=North Atlantic Treaty Organization |accessdate=10 грудня 2020}}</ref>.
Після відновлення незалежности Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими пост-радянськими країнами і НАТО з [[1994]] року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний [[референдум]] у певний момент у майбутньому<ref>{{Cite web |url=http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf |title=Архівована копія |accessdate=8 листопада 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071108143812/http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf |archivedate=8 листопада 2007 |deadurl=yes }}</ref>. Під час [[Бухарестський саміт НАТО 2008|Бухарестського саміту]] 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу<ref>{{Cite web |url=http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/63797/ |title=Архівована копія |accessdate=5 листопад 2011 |archive-date=19 квітень 2010 |archive-url=https://web.archive.org/web/20100419050336/http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/63797/ }}</ref>. 2 квітня 2010 [[Янукович Віктор Федорович|Віктор Янукович]] своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в [[НАТО]] і ліквідував національний центр із питань євроатлантичної інтеграції. 12 червня 2020 року [[Північноатлантична рада]] [[НАТО]] визнала Україну партнером із розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP)<ref>{{Cite web|url=https://www.nato.int/cps/ru/natohq/news_176327.htm?selectedLocale=uk|title=НАТО визнає Україну партнером з розширеними можливостями|date=12 липня 2020|website=nato.int|publisher=North Atlantic Treaty Organization|accessdate=10 грудня 2020|archive-date=13 червень 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200613125657/https://www.nato.int/cps/ru/natohq/news_176327.htm?selectedLocale=uk}}</ref>.


Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в [[Азербайджан]], Грузію та [[Китай]]. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки&nbsp;— [[Південний Судан]], [[Республіка Конго|Республіку Конго]] тощо<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/svit/indiya-stala-naybilshim-importerom-zbroyi.html Україна вилетіла з десятки найбільших експортерів зброї]</ref>. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю ([[ЦАСТЗ]]) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період [[2007]]—[[2014]] рр<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/groshi/ukrayina-uviyshla-do-triyki-svitovih-lideriv-z-prodazhu-bronemashin.html Україна увійшла до трійки світових лідерів з продажу бронемашин]</ref>.
Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в [[Азербайджан]], Грузію та [[Китай]]. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки&nbsp;— [[Південний Судан]], [[Республіка Конго|Республіку Конго]] тощо<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/svit/indiya-stala-naybilshim-importerom-zbroyi.html Україна вилетіла з десятки найбільших експортерів зброї] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110816024627/http://tsn.ua/svit/indiya-stala-naybilshim-importerom-zbroyi.html |date=16 серпень 2011 }}</ref>. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю ([[ЦАСТЗ]]) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період [[2007]]—[[2014]] рр<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/groshi/ukrayina-uviyshla-do-triyki-svitovih-lideriv-z-prodazhu-bronemashin.html Україна увійшла до трійки світових лідерів з продажу бронемашин] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110814104707/http://tsn.ua/groshi/ukrayina-uviyshla-do-triyki-svitovih-lideriv-z-prodazhu-bronemashin.html |date=14 серпень 2011 }}</ref>.


ЗСУ комплектуються шляхом призову на строкову службу чоловіків 18—27 років<ref>[http://dt.ua/UKRAINE/rada-progolosuvala-za-pidvischennya-prizovnogo-viku-do-27-rokiv-i-prodovzhennya-terminu-sluzhbi-161471_.html Підвищення призовного віку]</ref><ref>[http://tvi.ua/new/2015/02/06/prezydent_pidpysav_zakon_pro_zbilshennya_pryzovnoho_viku_do_27_rokiv ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ ЗАКОН ПРО ЗБІЛЬШЕННЯ ПРИЗОВНОГО ВІКУ]</ref>. Чисельність на 2015 рік становить {{nts|250000}}{{nbsp}}осіб.<ref>{{Cite news|url=http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/235-19|title=Про чисельність Збройних Сил України|language=uk|work=Законодавство України|accessdate=2017-11-27}}</ref> Військове управління Збройними силами здійснює [[Генеральний штаб Збройних сил України|Генеральний штаб]].
ЗСУ комплектуються шляхом призову на строкову службу чоловіків 18—27 років<ref>{{Cite web |url=http://dt.ua/UKRAINE/rada-progolosuvala-za-pidvischennya-prizovnogo-viku-do-27-rokiv-i-prodovzhennya-terminu-sluzhbi-161471_.html |title=Підвищення призовного віку |accessdate=28 лютий 2015 |archive-date=2 квітень 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150402154934/http://dt.ua/UKRAINE/rada-progolosuvala-za-pidvischennya-prizovnogo-viku-do-27-rokiv-i-prodovzhennya-terminu-sluzhbi-161471_.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://tvi.ua/new/2015/02/06/prezydent_pidpysav_zakon_pro_zbilshennya_pryzovnoho_viku_do_27_rokiv |title=ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ ЗАКОН ПРО ЗБІЛЬШЕННЯ ПРИЗОВНОГО ВІКУ |accessdate=28 лютий 2015 |archive-date=6 лютий 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150206134059/http://tvi.ua/new/2015/02/06/prezydent_pidpysav_zakon_pro_zbilshennya_pryzovnoho_viku_do_27_rokiv }}</ref>. Чисельність на 2015 рік становить {{nts|250000}}{{nbsp}}осіб.<ref>{{Cite news|url=http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/235-19|title=Про чисельність Збройних Сил України|language=uk|work=Законодавство України|accessdate=2017-11-27|archive-date=2017-12-01|archive-url=https://web.archive.org/web/20171201052502/http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/235-19}}</ref> Військове управління Збройними силами здійснює [[Генеральний штаб Збройних сил України|Генеральний штаб]].


== Адміністративний поділ ==
== Адміністративний поділ ==
Рядок 526: Рядок 526:
В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з липня [[2020]] року, коли були утворені 136 районів (де-факто районів 140, бо 14 районів у АР Крим будуть ліквідовані лише після деокупації) замість старих 460.
В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з липня [[2020]] року, коли були утворені 136 районів (де-факто районів 140, бо 14 районів у АР Крим будуть ліквідовані лише після деокупації) замість старих 460.


Станом на 1 січня [[2021]] року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка&nbsp;— Автономна Республіка Крим, 24 області, 140 районів, 461 місто (з них 187&nbsp;— міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення&nbsp;— [[Київ]], столиця України, та [[Севастополь]]), 108 районів у містах, 882 селища міського типу, 870 сільських рад, 27 205 сіл. З 15 квітня 2014 року внаслідок [[Анексія АР Крим та Севастополя Росією|російської окупації]] Автономна Республіка Крим і м.&nbsp;Севастополь мають [[Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України|статус тимчасово окупованої території України]]<ref name=occup>[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1207-vii Закон України від 15.04.2014 №&nbsp;1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»]</ref><!--blockquote-->.
Станом на 1 січня [[2021]] року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка&nbsp;— Автономна Республіка Крим, 24 області, 140 районів, 461 місто (з них 187&nbsp;— міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення&nbsp;— [[Київ]], столиця України, та [[Севастополь]]), 108 районів у містах, 882 селища міського типу, 870 сільських рад, 27 205 сіл. З 15 квітня 2014 року внаслідок [[Анексія АР Крим та Севастополя Росією|російської окупації]] Автономна Республіка Крим і м.&nbsp;Севастополь мають [[Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України|статус тимчасово окупованої території України]]<ref name=occup>{{Cite web |url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1207-vii |title=Закон України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» |accessdate=20.05.2014 |archive-date=25.12.2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181225104842/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1207-vii }}</ref><!--blockquote-->.


Для порівняння, станом на грудень [[1965]] року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.
Для порівняння, станом на грудень [[1965]] року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.
Рядок 578: Рядок 578:
=== Населення ===
=== Населення ===
{{main|Населення України|Національний склад населення України|Історична динаміка населення України|Етно-мовний склад населення України}}
{{main|Населення України|Національний склад населення України|Історична динаміка населення України|Етно-мовний склад населення України}}
[[Файл:Natural Population Growth of Ukraine.PNG|міні|праворуч|200px|Природний ріст населення України (з [[1950]]).<ref>[http://demoscope.ru/weekly/ias/ias05.php?tim=0&cou=32&terr=1&ind=1&Submit=OK Ukrainian death rates 1950—2008] [[Demoscope]] Retrieved on 12-14-09</ref><ref>[http://demoscope.ru/weekly/ias/ias05.php?tim=0&cou=32&terr=1&ind=26&Submit=OK Ukrainian birth rates 1950—2008] [[Demoscope]] Retrieved on 12-14-09, 2009</ref><ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/ State Statistics Committee of Ukraine] Retrieved on 12-14-09</ref>
[[Файл:Natural Population Growth of Ukraine.PNG|міні|праворуч|200px|Природний ріст населення України (з [[1950]]).<ref>[http://demoscope.ru/weekly/ias/ias05.php?tim=0&cou=32&terr=1&ind=1&Submit=OK Ukrainian death rates 1950—2008] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160321222124/http://demoscope.ru/weekly/ias/ias05.php?tim=0&cou=32&terr=1&ind=1&Submit=OK |date=21 березень 2016 }} [[Demoscope]] Retrieved on 12-14-09</ref><ref>[http://demoscope.ru/weekly/ias/ias05.php?tim=0&cou=32&terr=1&ind=26&Submit=OK Ukrainian birth rates 1950—2008] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160321203611/http://demoscope.ru/weekly/ias/ias05.php?tim=0&cou=32&terr=1&ind=26&Submit=OK |date=21 березень 2016 }} [[Demoscope]] Retrieved on 12-14-09, 2009</ref><ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/ State Statistics Committee of Ukraine] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130123112523/http://www.ukrstat.gov.ua/ |date=23 січень 2013 }} Retrieved on 12-14-09</ref>
{{Legend||Народжуваність|line=2px solid #4863A0}}
{{Legend||Народжуваність|line=2px solid #4863A0}}
{{Legend||Смертність|line=2px solid #C24641}}
{{Legend||Смертність|line=2px solid #C24641}}
Рядок 585: Рядок 585:
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainians.svg|міні|200пкс|Етнічні українці (2001)]]
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainians.svg|міні|200пкс|Етнічні українці (2001)]]


Найбільша кількість населення зафіксована [[1993]] року&nbsp;— 52 244 000 осіб, після чого спостерігається стійка тенденція скорочення населення за рахунок перевищення [[смертність|смертности]] над [[народжуваність|народжуваністю]] та [[еміграція|еміграції]], в тому числі трудової.<ref>[http://onpress.info/v-derzhstati-oprylyudnyly-chyselnist-naselennya-ukrayiny-114918 Станом на 1 грудня 2017 року наявне населення України оцінювалося в 42 403 027 осіб, а постійне населення&nbsp;— у 42 233 390 людей. Кількість населення по областях України]</ref>
Найбільша кількість населення зафіксована [[1993]] року&nbsp;— 52 244 000 осіб, після чого спостерігається стійка тенденція скорочення населення за рахунок перевищення [[смертність|смертности]] над [[народжуваність|народжуваністю]] та [[еміграція|еміграції]], в тому числі трудової.<ref>{{Cite web |url=http://onpress.info/v-derzhstati-oprylyudnyly-chyselnist-naselennya-ukrayiny-114918 |title=Станом на 1 грудня 2017 року наявне населення України оцінювалося в 42 403 027 осіб, а постійне населення — у 42 233 390 людей. Кількість населення по областях України |accessdate=24 січень 2018 |archive-date=24 січень 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180124135850/http://onpress.info/v-derzhstati-oprylyudnyly-chyselnist-naselennya-ukrayiny-114918 }}</ref>


Україна перебуває у демографічній кризі з [[1980-ті|1980-х]] років через високу смертність, особливо [[чоловік]]ів працездатного віку та [[селяни|сільського населення]], й низьку народжуваність. Стрімке скорочення чисельности населення почалося у [[1993]] році, як наслідок економічного колапсу. За даними [[Всеукраїнський перепис населення 2001|всеукраїнського перепису 2001 року]] [[населення України]] становило близько 48,5 мільйонів осіб. За 1993—2013&nbsp;рр. чисельність населення України скоротилася на 6,7&nbsp;млн осіб. Позитивні тенденції в демографії з'явились у [[2002]] році, коли почалося повільне зростання народжуваності. В останні роки, завдяки демографічній політиці держави, народжуваність в Україні перевищила середньоєвропейські показники (11,4 на {{nts|1000}}{{nbsp}}населення у [[2012]] році), але з причини порівняно високої смертности цього недостатньо для стабілізації чисельности населення.
Україна перебуває у демографічній кризі з [[1980-ті|1980-х]] років через високу смертність, особливо [[чоловік]]ів працездатного віку та [[селяни|сільського населення]], й низьку народжуваність. Стрімке скорочення чисельности населення почалося у [[1993]] році, як наслідок економічного колапсу. За даними [[Всеукраїнський перепис населення 2001|всеукраїнського перепису 2001 року]] [[населення України]] становило близько 48,5 мільйонів осіб. За 1993—2013&nbsp;рр. чисельність населення України скоротилася на 6,7&nbsp;млн осіб. Позитивні тенденції в демографії з'явились у [[2002]] році, коли почалося повільне зростання народжуваності. В останні роки, завдяки демографічній політиці держави, народжуваність в Україні перевищила середньоєвропейські показники (11,4 на {{nts|1000}}{{nbsp}}населення у [[2012]] році), але з причини порівняно високої смертности цього недостатньо для стабілізації чисельности населення.
Рядок 591: Рядок 591:
За даними Держкомстату, у 2012&nbsp;році загальний [[Рух людності|приріст населення]] становив −0,17&nbsp;% (зокрема, природний&nbsp;— −0,31&nbsp;%, міграційний&nbsp;— +0,14&nbsp;%), [[смертність]]&nbsp;— 14,5 на {{nts|1000}}{{nbsp}}населення ([[Список країн за рівнем смертності|14 місце]]), [[фертильність]]&nbsp;— 1,46 дітей на жінку ([[Список країн за коефіцієнтом народжуваності|174 місце]])
За даними Держкомстату, у 2012&nbsp;році загальний [[Рух людності|приріст населення]] становив −0,17&nbsp;% (зокрема, природний&nbsp;— −0,31&nbsp;%, міграційний&nbsp;— +0,14&nbsp;%), [[смертність]]&nbsp;— 14,5 на {{nts|1000}}{{nbsp}}населення ([[Список країн за рівнем смертності|14 місце]]), [[фертильність]]&nbsp;— 1,46 дітей на жінку ([[Список країн за коефіцієнтом народжуваності|174 місце]])


У [[2007]] році Україна за швидкістю темпів скорочення населення обіймала 4-ту позицію у світі<ref>«Field Listing&nbsp;— Population growth rate»: [https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2002.html] ''CIA World Factbook''</ref>. За прогнозами [[ООН]], чисельність населення України до [[2050]] року може становити 30 мільйонів осіб<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/ukrayina/do-2050-roku-ukrayinciv-zalishitsya-30-milyoniv.html До 2050 року українців залишиться 30 мільйонів]</ref>. У [[2008]]—[[2010]] роках в Україні народилося понад 1,5 мільйона дітей, проти 1,2 мільйона у [[1999]]—[[2001]] роках. Дитяча смертність знизилася з 10,4 до 8,9 смертей на {{nts|1000}}{{nbsp}}дітей у віці до одного року. Це низькі показники у порівнянні з іншими націями<ref>[Ukraine's children still have it rough, Kyiv Post: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/53726/]</ref>.
У [[2007]] році Україна за швидкістю темпів скорочення населення обіймала 4-ту позицію у світі<ref>«Field Listing&nbsp;— Population growth rate»: [https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2002.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171010183043/https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2002.html |date=10 жовтень 2017 }} ''CIA World Factbook''</ref>. За прогнозами [[ООН]], чисельність населення України до [[2050]] року може становити 30 мільйонів осіб<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/ukrayina/do-2050-roku-ukrayinciv-zalishitsya-30-milyoniv.html До 2050 року українців залишиться 30 мільйонів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110812145846/http://tsn.ua/ukrayina/do-2050-roku-ukrayinciv-zalishitsya-30-milyoniv.html |date=12 серпень 2011 }}</ref>. У [[2008]]—[[2010]] роках в Україні народилося понад 1,5 мільйона дітей, проти 1,2 мільйона у [[1999]]—[[2001]] роках. Дитяча смертність знизилася з 10,4 до 8,9 смертей на {{nts|1000}}{{nbsp}}дітей у віці до одного року. Це низькі показники у порівнянні з іншими націями<ref>[Ukraine's children still have it rough, Kyiv Post: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/53726/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111223152414/http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/53726/ |date=23 грудень 2011 }}]</ref>.


* Очікувана тривалість життя при народженні: 71,57 року, місце в світі: 157, чоловіки: 66,81&nbsp;р., жінки: 76,63&nbsp;р. (за даними [[Центральне розвідувальне управління|ЦРУ]], 2015&nbsp;р.) [https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/up.html]
* Очікувана тривалість життя при народженні: 71,57 року, місце в світі: 157, чоловіки: 66,81&nbsp;р., жінки: 76,63&nbsp;р. (за даними [[Центральне розвідувальне управління|ЦРУ]], 2015&nbsp;р.) [https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/up.html]
Рядок 601: Рядок 601:
* населення 44 429 471 ос. (разом із Кримом) (липень 2015), 31 місце в світі, 6-те місце в Європі.
* населення 44 429 471 ос. (разом із Кримом) (липень 2015), 31 місце в світі, 6-те місце в Європі.


За даними [[Перепис населення України (2001)|перепису населення 2001&nbsp;року]], етнічні [[українці]] становлять 77,8&nbsp;% населення. Етнічними меншинами є [[росіяни]] (17,3&nbsp;%), [[білоруси]] (0,6&nbsp;%), [[молдовани]] (0,5&nbsp;%), [[кримські татари]] (0,5&nbsp;%), [[болгари]] (0,4&nbsp;%), [[угорці]] (0,3&nbsp;%), [[румуни]] (0,3&nbsp;%), [[поляки]] (0,3&nbsp;%), [[євреї]] (0,2&nbsp;%), [[вірмени]] (0,2&nbsp;%), [[греки]] (0,2&nbsp;%) і [[татари]] (0,2&nbsp;%).<ref>[http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/ Національний склад населення] // Державний комітет статистики</ref>
За даними [[Перепис населення України (2001)|перепису населення 2001&nbsp;року]], етнічні [[українці]] становлять 77,8&nbsp;% населення. Етнічними меншинами є [[росіяни]] (17,3&nbsp;%), [[білоруси]] (0,6&nbsp;%), [[молдовани]] (0,5&nbsp;%), [[кримські татари]] (0,5&nbsp;%), [[болгари]] (0,4&nbsp;%), [[угорці]] (0,3&nbsp;%), [[румуни]] (0,3&nbsp;%), [[поляки]] (0,3&nbsp;%), [[євреї]] (0,2&nbsp;%), [[вірмени]] (0,2&nbsp;%), [[греки]] (0,2&nbsp;%) і [[татари]] (0,2&nbsp;%).<ref>[http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/ Національний склад населення] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191123050001/http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/ |date=23 листопад 2019 }} // Державний комітет статистики</ref>


=== Урбанізація ===
=== Урбанізація ===
Рядок 609: Рядок 609:
Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22&nbsp;млн 441 тис. осіб, або 46,3&nbsp;%, жінок&nbsp;— 26&nbsp;млн 16 тис. осіб, або 53,7&nbsp;%. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1&nbsp;%, працездатного 58,0&nbsp;%, старшого за працездатний 23,9&nbsp;%.
Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22&nbsp;млн 441 тис. осіб, або 46,3&nbsp;%, жінок&nbsp;— 26&nbsp;млн 16 тис. осіб, або 53,7&nbsp;%. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1&nbsp;%, працездатного 58,0&nbsp;%, старшого за працездатний 23,9&nbsp;%.


На 1 вересня 2011 року кількість офіційно безробітних в Україні продовжує скорочуватись і становить 432,4 тис. осіб<ref>[http://www.unian.net/ukr/news/news-456453.html В Україні 430 тисяч офіційно безробітних]</ref>.
На 1 вересня 2011 року кількість офіційно безробітних в Україні продовжує скорочуватись і становить 432,4 тис. осіб<ref>{{Cite web |url=http://www.unian.net/ukr/news/news-456453.html |title=В Україні 430 тисяч офіційно безробітних |accessdate=14 вересень 2011 |archive-date=11 грудень 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111211143748/http://www.unian.net/ukr/news/news-456453.html }}</ref>.


Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризувався такими даними<ref>Віковий склад населення: [http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/age/] ''Державний комітет статистики''</ref>:
Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризувався такими даними<ref>Віковий склад населення: [http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/age/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111026023224/http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/age/ |date=26 жовтень 2011 }} ''Державний комітет статистики''</ref>:
* 0—9 років&nbsp;— 9,4&nbsp;%
* 0—9 років&nbsp;— 9,4&nbsp;%
* 10—19 років&nbsp;— 15,2&nbsp;%
* 10—19 років&nbsp;— 15,2&nbsp;%
Рядок 622: Рядок 622:
* старше 80 років&nbsp;— 2,2&nbsp;%
* старше 80 років&nbsp;— 2,2&nbsp;%


Ґрунтуючись на останніх даних статистичних організацій різних країн Європи експерти Центру економічного аналізу «РІА-аналітика» РІА «Новости» [[24 червня]] [[2011]] року провели дослідження і підготували рейтинг європейських держав за часткою витрат на харчові продукти в структурі споживчих витрат. У рейтингу брали участь усі країни Європи, щодо яких була відповідна інформація за останні роки (переважно 2010 і 2009 року). На останньому місці рейтингу (38 позиція) перебуває Україна, жителі якої витрачають половину своїх споживчих витрат на їжу<ref>[http://ria.ru/research_rating/20110624/392565263.html РІА «Новости»: Россия заняла 34 место в рейтинге стран по расходам на питание]</ref>.
Ґрунтуючись на останніх даних статистичних організацій різних країн Європи експерти Центру економічного аналізу «РІА-аналітика» РІА «Новости» [[24 червня]] [[2011]] року провели дослідження і підготували рейтинг європейських держав за часткою витрат на харчові продукти в структурі споживчих витрат. У рейтингу брали участь усі країни Європи, щодо яких була відповідна інформація за останні роки (переважно 2010 і 2009 року). На останньому місці рейтингу (38 позиція) перебуває Україна, жителі якої витрачають половину своїх споживчих витрат на їжу<ref>{{Cite web |url=http://ria.ru/research_rating/20110624/392565263.html |title=РІА «Новости»: Россия заняла 34 место в рейтинге стран по расходам на питание |accessdate=16 жовтень 2011 |archive-date=30 листопад 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111130071423/http://ria.ru/research_rating/20110624/392565263.html }}</ref>.


<center>{{найбільші міста України}}</center>
<center>{{найбільші міста України}}</center>
Рядок 629: Рядок 629:
{{main|Мови в Україні|Українська мова}}
{{main|Мови в Україні|Українська мова}}
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainian.svg|міні|праворуч|200пкс|Українська мова в Україні (2001)]]
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainian.svg|міні|праворуч|200пкс|Українська мова в Україні (2001)]]
Згідно зі ст.&nbsp;10, р.&nbsp;1 Конституції України «[[Державна мова|державною мовою]] в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування [[Українська мова|української мови]] в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист [[Російська мова|російської]], інших мов національних меншин України»<ref>http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090603175116/http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 |date=3 червня 2009 }} Конституція України, Розділ I, Стаття 10</ref>. Історично українська мова походить із [[давньоруська мова|давньоруської]] (давньоукраїнської)&nbsp;— розмовної мови [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref>[http://www.britannica.com/eb/article-9074133 Ukrainian language], ''Encyclopædia Britannica''{{ref-en}}</ref>. З ЧМ століття українська мова зазнавала тиску з боку [[польська мова|польської]] ([[полонізація]]), а з XVIII століття&nbsp;— з боку [[російська мова|російської]] ([[русифікація]]).
Згідно зі ст.&nbsp;10, р.&nbsp;1 Конституції України «[[Державна мова|державною мовою]] в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування [[Українська мова|української мови]] в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист [[Російська мова|російської]], інших мов національних меншин України»<ref>http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090603175116/http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 |date=3 червня 2009 }} Конституція України, Розділ I, Стаття 10</ref>. Історично українська мова походить із [[давньоруська мова|давньоруської]] (давньоукраїнської)&nbsp;— розмовної мови [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref>[http://www.britannica.com/eb/article-9074133 Ukrainian language] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071219084908/http://www.britannica.com/eb/article-9074133 |date=19 грудень 2007 }}, ''Encyclopædia Britannica''{{ref-en}}</ref>. З ЧМ століття українська мова зазнавала тиску з боку [[польська мова|польської]] ([[полонізація]]), а з XVIII століття&nbsp;— з боку [[російська мова|російської]] ([[русифікація]]).


Згідно зі [[Всеукраїнський перепис населення 2001|Всеукраїнським переписом населення 2001&nbsp;р.]] українську мову вважають рідною 67,5&nbsp;% населення України, [[російська мова|російську]]&nbsp;— 29,6&nbsp;%<ref>http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ Мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року</ref>. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53&nbsp;% громадян України, російською&nbsp;— 45&nbsp;%, хоча існують й інші цифри<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2011/09/7/6567769/ Українці перехотіли другу державну]</ref><ref>{{Cite web |url=http://dif.org.ua/uploads/Мова%282%29.doc |title=Громадська думка щодо статусу основних мов в Україні |accessdate=14 червня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160304213745/http://dif.org.ua/uploads/Мова(2).doc |archivedate=4 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref><ref>http://www.rb.com.ua/eng/politics/research/2009/4689.html{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} PROJECT «PRACTICE OF THE USE OF UKRAINIAN AND RUSSIAN LANGUAGE IN UKRAINE»</ref>.
Згідно зі [[Всеукраїнський перепис населення 2001|Всеукраїнським переписом населення 2001&nbsp;р.]] українську мову вважають рідною 67,5&nbsp;% населення України, [[російська мова|російську]]&nbsp;— 29,6&nbsp;%<ref>http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120306160701/http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ |date=6 березень 2012 }} Мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року</ref>. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53&nbsp;% громадян України, російською&nbsp;— 45&nbsp;%, хоча існують й інші цифри<ref>{{Cite web |url=http://www.pravda.com.ua/news/2011/09/7/6567769/ |title=Українці перехотіли другу державну |accessdate=6 березень 2012 |archive-date=28 жовтень 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201028205137/https://www.pravda.com.ua/news/2011/09/7/6567769/ }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://dif.org.ua/uploads/Мова%282%29.doc |title=Громадська думка щодо статусу основних мов в Україні |accessdate=14 червня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160304213745/http://dif.org.ua/uploads/Мова(2).doc |archivedate=4 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref><ref>http://www.rb.com.ua/eng/politics/research/2009/4689.html{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} PROJECT «PRACTICE OF THE USE OF UKRAINIAN AND RUSSIAN LANGUAGE IN UKRAINE»</ref>.


Українська мова переважає як мова спілкування в родині на заході України, у центрі та на північному сході, російська&nbsp;— на території Донбасу, в Криму та на півдні.<ref>{{Cite web |url=http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |title=Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону») |accessdate=6 березня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130620131040/http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |archivedate=20 червня 2013 |deadurl=yes }}</ref> В Україні, особливо в етнічно змішаних районах ([[Закарпаття]], [[Донбас]], [[Одеська область]], [[Крим]]) поширені явища [[білінгвізм]]у (двомовности) та [[полілінгвізм]]у (багатомовности). З XIX&nbsp;ст. формується ''[[суржик]]'' (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.
Українська мова переважає як мова спілкування в родині на заході України, у центрі та на північному сході, російська&nbsp;— на території Донбасу, в Криму та на півдні.<ref>{{Cite web |url=http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |title=Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону») |accessdate=6 березня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130620131040/http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |archivedate=20 червня 2013 |deadurl=yes }}</ref> В Україні, особливо в етнічно змішаних районах ([[Закарпаття]], [[Донбас]], [[Одеська область]], [[Крим]]) поширені явища [[білінгвізм]]у (двомовности) та [[полілінгвізм]]у (багатомовности). З XIX&nbsp;ст. формується ''[[суржик]]'' (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.
Рядок 638: Рядок 638:
{{main|Релігія в Україні|Хронологія християнства в Україні|Православна церква України|Католицька церква в Україні}}
{{main|Релігія в Україні|Хронологія християнства в Україні|Православна церква України|Католицька церква в Україні}}
{{Bar box
{{Bar box
|title=Конфесійна приналежність українців<ref name="razumkov.org.ua">{{Cite web |url=http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 |title="What religious group do you belong to?". Sociology poll by Razumkov Centre about the religious situation in Ukraine (2006) |accessdate=12 січня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140408220038/http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 |archivedate=8 квітня 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite web |url=http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |title=Ukrainians Trust Church, Army, Media Most: |publisher=Old.risu.org.ua |accessdate=October 31, 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120121001316/http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |archivedate=січень 21, 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite news|last=Eke |first=Steven |url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8169849.stm |title= Russian patriarch visits Ukraine |publisher=BBC News |date=July 27, 2009 |accessdate=October 31, 2011}}</ref><ref>{{cite web|url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html |title=CIA the World Fact Book |publisher=Cia.gov |accessdate=December 30, 2010}}</ref><ref>{{cite web |url=http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |title=Countries in Crisis: Ukraine Part 3 |publisher=Stratfor.com |date=November 20, 2008 |accessdate=December 30, 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120118215455/http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |archivedate=січень 18, 2012 |deadurl=yes }}</ref>
|title=Конфесійна приналежність українців<ref name="razumkov.org.ua">{{Cite web |url=http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 |title="What religious group do you belong to?". Sociology poll by Razumkov Centre about the religious situation in Ukraine (2006) |accessdate=12 січня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140408220038/http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 |archivedate=8 квітня 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite web |url=http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |title=Ukrainians Trust Church, Army, Media Most: |publisher=Old.risu.org.ua |accessdate=October 31, 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120121001316/http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |archivedate=січень 21, 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite news |last=Eke |first=Steven |url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8169849.stm |title=Russian patriarch visits Ukraine |publisher=BBC News |date=July 27, 2009 |accessdate=October 31, 2011 |archive-date=червень 20, 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190620221207/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8169849.stm }}</ref><ref>{{cite web |url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html |title=CIA the World Fact Book |publisher=Cia.gov |accessdate=December 30, 2010 |archive-date=липень 9, 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160709035611/https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html }}</ref><ref>{{cite web |url=http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |title=Countries in Crisis: Ukraine Part 3 |publisher=Stratfor.com |date=November 20, 2008 |accessdate=December 30, 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120118215455/http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |archivedate=січень 18, 2012 |deadurl=yes }}</ref>
|float=right
|float=right
|bars=
|bars=
Рядок 659: Рядок 659:
Крім того, є 863 Католицькі громади [[Латинський обряд|латинського обряду]] й 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні<ref>{{Cite web |url=http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |title=State Department of Ukraine on Religious |accessdate=4 грудня 2004 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20041204115821/http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |archivedate=4 грудня 2004 |deadurl=no }}</ref>. Це приблизно 2,19&nbsp;% населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.
Крім того, є 863 Католицькі громади [[Латинський обряд|латинського обряду]] й 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні<ref>{{Cite web |url=http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |title=State Department of Ukraine on Religious |accessdate=4 грудня 2004 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20041204115821/http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |archivedate=4 грудня 2004 |deadurl=no }}</ref>. Це приблизно 2,19&nbsp;% населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.


[[Протестантизм|Християни-протестанти]] також становлять близько 2,19&nbsp;% населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежности. [[Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів]] є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150{{nbsp}}тисяч членів і близько {{nts|3000}}{{nbsp}}священнослужителів. Другою за величиною є [[Українська Церква Християн Віри Євангельської|Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської&nbsp;— п'ятдесятників]] з {{nts|110000}}{{nbsp}}членів, понад {{nts|1500}}{{nbsp}}місцевих церков і понад {{nts|2000}}{{nbsp}}священнослужителів. Інші групи включають [[Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)|харизматів]], [[Українська Євангельсько-реформована Церква|кальвіністів]], [[Свідки Єгови|Свідків Єгови]], [[Лютеранство|лютеран]], [[Методизм|методистів]] і [[Церква адвентистів сьомого дня|адвентистів сьомого дня]]. В Україні проживають приблизно {{nts|1 000 000 - 2 000 000}}{{nbsp}}мусульман і близько 250 тисяч із них&nbsp;— кримські татари<ref>[http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy]</ref>. Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них&nbsp;— на Кримському півострові.
[[Протестантизм|Християни-протестанти]] також становлять близько 2,19&nbsp;% населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежности. [[Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів]] є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150{{nbsp}}тисяч членів і близько {{nts|3000}}{{nbsp}}священнослужителів. Другою за величиною є [[Українська Церква Християн Віри Євангельської|Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської&nbsp;— п'ятдесятників]] з {{nts|110000}}{{nbsp}}членів, понад {{nts|1500}}{{nbsp}}місцевих церков і понад {{nts|2000}}{{nbsp}}священнослужителів. Інші групи включають [[Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)|харизматів]], [[Українська Євангельсько-реформована Церква|кальвіністів]], [[Свідки Єгови|Свідків Єгови]], [[Лютеранство|лютеран]], [[Методизм|методистів]] і [[Церква адвентистів сьомого дня|адвентистів сьомого дня]]. В Україні проживають приблизно {{nts|1 000 000 - 2 000 000}}{{nbsp}}мусульман і близько 250 тисяч із них&nbsp;— кримські татари<ref>{{Cite web |url=http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 |title=Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy |accessdate=22 листопад 2011 |archive-date=19 грудень 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111219015759/http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 }}</ref>. Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них&nbsp;— на Кримському півострові.


== Економіка ==
== Економіка ==
{{main|Економіка України|Міжнародні рейтинги України}}
{{main|Економіка України|Міжнародні рейтинги України}}
[[Файл:Київ - Інститутська вул., 9-а DSCF6510.JPG|міні|праворуч|[[Національний Банк України]]]]
[[Файл:Київ - Інститутська вул., 9-а DSCF6510.JPG|міні|праворуч|[[Національний Банк України]]]]
Україна&nbsp;— [[держава]] з розвиненою [[наука|науковою]] та промисловою базою, член [[СОТ|Світової Організації Торгівлі]] (з [[16 травня]] [[2008]]&nbsp;р.). Одна з першої п'ятірки країн [[кумівський капіталізм|кумівського капіталізму]] за виданням [[Економіст (журнал)|The Economist]] у 2014 році<ref name=index>{{cite web|title=Our crony-capitalism index: Planet Plutocrat |url=http://www.economist.com/news/international/21599041-countries-where-politically-connected-businessmen-are-most-likely-prosper-planet |publisher=The Economist|accessdate=20 March 2014|author=The Economist|authorlink=The Economist|year=2014}}</ref>.
Україна&nbsp;— [[держава]] з розвиненою [[наука|науковою]] та промисловою базою, член [[СОТ|Світової Організації Торгівлі]] (з [[16 травня]] [[2008]]&nbsp;р.). Одна з першої п'ятірки країн [[кумівський капіталізм|кумівського капіталізму]] за виданням [[Економіст (журнал)|The Economist]] у 2014 році<ref name=index>{{cite web|title=Our crony-capitalism index: Planet Plutocrat|url=http://www.economist.com/news/international/21599041-countries-where-politically-connected-businessmen-are-most-likely-prosper-planet|publisher=The Economist|accessdate=20 March 2014|author=The Economist|authorlink=The Economist|year=2014|archive-date=15 серпень 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180815043858/https://www.economist.com/news/international/21599041-countries-where-politically-connected-businessmen-are-most-likely-prosper-planet}}</ref>.


Україна посіла 64 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business 2020, який складає Світовий банк<ref>https://www.doingbusiness.org/content/dam/doingBusiness/pdf/db2020/Doing-Business-2020_rankings.pdf</ref>. Україна посідає 107 місце в рейтингу податкових систем світу. За даними світового банку в Україні 28 податків, з яких один&nbsp;— податок на прибуток, 24&nbsp;— податки на зарплатню. Сумарна ставка податків становить 54,9&nbsp;%<ref>[http://www.pwc.com/gx/en/paying-taxes/data-tables.jhtml PricewaterhouseCoopers]</ref><ref name=":0">{{Cite web|title=В яких міжнародних рейтингах Україна покращила свої позиції в 2019 році|url=https://www.slovoidilo.ua/2020/01/08/infografika/polityka/yakyx-mizhnarodnyx-rejtynhax-ukrayina-pokrashhyla-svoyi-pozycziyi-2019-roczi|website=Слово і Діло|accessdate=2020-01-20|language=uk}}</ref>.
Україна посіла 64 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business 2020, який складає Світовий банк<ref>{{Cite web |url=https://www.doingbusiness.org/content/dam/doingBusiness/pdf/db2020/Doing-Business-2020_rankings.pdf |title=Архівована копія |accessdate=20 січень 2020 |archive-date=7 березень 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200307164854/https://www.doingbusiness.org/content/dam/doingBusiness/pdf/db2020/Doing-Business-2020_rankings.pdf }}</ref>. Україна посідає 107 місце в рейтингу податкових систем світу. За даними світового банку в Україні 28 податків, з яких один&nbsp;— податок на прибуток, 24&nbsp;— податки на зарплатню. Сумарна ставка податків становить 54,9&nbsp;%<ref>{{Cite web |url=http://www.pwc.com/gx/en/paying-taxes/data-tables.jhtml |title=PricewaterhouseCoopers |accessdate=5 грудень 2014 |archive-date=6 жовтень 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20141006092815/http://www.pwc.com/gx/en/paying-taxes/data-tables.jhtml }}</ref><ref name=":0">{{Cite web|title=В яких міжнародних рейтингах Україна покращила свої позиції в 2019 році|url=https://www.slovoidilo.ua/2020/01/08/infografika/polityka/yakyx-mizhnarodnyx-rejtynhax-ukrayina-pokrashhyla-svoyi-pozycziyi-2019-roczi|website=Слово і Діло|accessdate=2020-01-20|language=uk|archive-date=2020-01-11|archive-url=https://web.archive.org/web/20200111044136/https://www.slovoidilo.ua/2020/01/08/infografika/polityka/yakyx-mizhnarodnyx-rejtynhax-ukrayina-pokrashhyla-svoyi-pozycziyi-2019-roczi}}</ref>.


Україна піднялася в рейтингу конкурентоспроможності в сфері подорожей і туризму на 10 пунктів (до 78 місця).
Україна піднялася в рейтингу конкурентоспроможності в сфері подорожей і туризму на 10 пунктів (до 78 місця).


За радянських часів економіка України була другою за величиною в Радянському Союзі та важливим промисловим і сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року<ref>«Interwar Soviet Ukraine»: [http://www.britannica.com/eb/article-30078/Ukraine Encyclopædia Britannica]</ref>. Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.
За радянських часів економіка України була другою за величиною в Радянському Союзі та важливим промисловим і сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року<ref>«Interwar Soviet Ukraine»: [http://www.britannica.com/eb/article-30078/Ukraine Encyclopædia Britannica] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080418030322/http://www.britannica.com/eb/article-30078/Ukraine |date=18 квітень 2008 }}</ref>. Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.


Країна повільно рухалась у реалізації структурних реформ. Після відновлення незалежності уряд сформував правову базу для приватизації, тим не менш, широко поширена стійкість до реформ в уряді та від значної частини населення гальмували реформи: велика кількість державних підприємств були звільнені від процесу приватизації.
Країна повільно рухалась у реалізації структурних реформ. Після відновлення незалежності уряд сформував правову базу для приватизації, тим не менш, широко поширена стійкість до реформ в уряді та від значної частини населення гальмували реформи: велика кількість державних підприємств були звільнені від процесу приватизації.


До 1999 року ВВП впав до 40&nbsp;% від рівня 1991 року<ref>«CIA World Factbook&nbsp;— Ukraine. 2002 edition»: [http://www.faqs.org/docs/factbook/print/up.html] ''CIA''</ref>, але на початку 2000-х економіка показала сильне зростання&nbsp;— від 5 до 10&nbsp;%&nbsp;— промислове виробництво зростало більш ніж на 10&nbsp;% у рік<ref>«CIA World Factbook&nbsp;— Ukraine. 2004 edition»: [http://www.umsl.edu/services/govdocs/wofact2004/geos/up.html] ''CIA''</ref>. Україна сильно постраждала від економічної кризи 2008 року і в листопаді МВФ схвалив резервний кредит в $16,5&nbsp;млрд для країни<ref>«Head of IMF's Resident Representative Office in Ukraine to change his job»: [http://www.interfax.com.ua/eng/main/3243/] Interfax-Ukraine</ref>.
До 1999 року ВВП впав до 40&nbsp;% від рівня 1991 року<ref>«CIA World Factbook&nbsp;— Ukraine. 2002 edition»: [http://www.faqs.org/docs/factbook/print/up.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120118035357/http://www.faqs.org/docs/factbook/print/up.html |date=18 січень 2012 }} ''CIA''</ref>, але на початку 2000-х економіка показала сильне зростання&nbsp;— від 5 до 10&nbsp;%&nbsp;— промислове виробництво зростало більш ніж на 10&nbsp;% у рік<ref>«CIA World Factbook&nbsp;— Ukraine. 2004 edition»: [http://www.umsl.edu/services/govdocs/wofact2004/geos/up.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210227003216/http://www.umsl.edu/services/govdocs/wofact2004/geos/up.html |date=27 лютий 2021 }} ''CIA''</ref>. Україна сильно постраждала від економічної кризи 2008 року і в листопаді МВФ схвалив резервний кредит в $16,5&nbsp;млрд для країни<ref>«Head of IMF's Resident Representative Office in Ukraine to change his job»: [http://www.interfax.com.ua/eng/main/3243/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101126230008/http://www.interfax.com.ua/eng/main/3243/ |date=26 листопад 2010 }} Interfax-Ukraine</ref>.


* За 2014&nbsp;р. зростання промвиробництва −9&nbsp;%, місце 197 (всього у рейтингу 198 країн).
* За 2014&nbsp;р. зростання промвиробництва −9&nbsp;%, місце 197 (всього у рейтингу 198 країн).
Рядок 694: Рядок 694:
=== Рівень життя населення ===
=== Рівень життя населення ===
[[Прожитковий мінімум]] становить 2379 грн. з 1 липня 2021 року<ref>{{Cite web|title=Прожитковий мінімум 2021 з 1 липня
[[Прожитковий мінімум]] становить 2379 грн. з 1 липня 2021 року<ref>{{Cite web|title=Прожитковий мінімум 2021 з 1 липня
ᐈ Головбух|url=https://www.golovbukh.ua/news/26773-projitkoviy-mnmum-2021-z-1-lipnya|website=index.minfin.com.ua|accessdate=2020-01-19}}</ref>.
ᐈ Головбух|url=https://www.golovbukh.ua/news/26773-projitkoviy-mnmum-2021-z-1-lipnya|website=index.minfin.com.ua|accessdate=2020-01-19|archive-date=2021-07-14|archive-url=https://web.archive.org/web/20210714190247/https://www.golovbukh.ua/news/26773-projitkoviy-mnmum-2021-z-1-lipnya}}</ref>.


Наразі ''місячна мінімальна зарплата в Україні'' складає 6000 грн.<ref>{{Cite web|title=Мінімальна зарплата в Україні ᐈ Мінфін|url=https://index.minfin.com.ua/ua/labour/salary/min|website=index.minfin.com.ua|accessdate=2020-01-19}}</ref>, що еквівалентно 220$ (за курсом НБУ на 14.07.2021).
Наразі ''місячна мінімальна зарплата в Україні'' складає 6000 грн.<ref>{{Cite web|title=Мінімальна зарплата в Україні ᐈ Мінфін|url=https://index.minfin.com.ua/ua/labour/salary/min|website=index.minfin.com.ua|accessdate=2020-01-19|archive-date=2020-01-07|archive-url=https://web.archive.org/web/20200107225853/https://index.minfin.com.ua/ua/labour/salary/min/}}</ref>, що еквівалентно 220$ (за курсом НБУ на 14.07.2021).


Середньомісячна зарплата в Україні у травні 2021 року становила 13499 гривень (495$ за курсом НБУ на 14.07.2021).
Середньомісячна зарплата в Україні у травні 2021 року становила 13499 гривень (495$ за курсом НБУ на 14.07.2021).
Рядок 720: Рядок 720:
Україна є найбільшим у світі [[Жироолійна промисловість України|виробником соняшникової олії]]<ref>German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110723025406/http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves |date=23 липня 2011 }} ''UkrAgroConsult&nbsp;— BlackSeaGrain''</ref>, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.
Україна є найбільшим у світі [[Жироолійна промисловість України|виробником соняшникової олії]]<ref>German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110723025406/http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves |date=23 липня 2011 }} ''UkrAgroConsult&nbsp;— BlackSeaGrain''</ref>, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.


Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться&nbsp;— під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060&nbsp;рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10&nbsp;% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча<ref>У майбутньому Україна буде аграрною країною: [http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045] ''Новини Finance.ua''</ref>.
Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться&nbsp;— під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060&nbsp;рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10&nbsp;% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча<ref>У майбутньому Україна буде аграрною країною: [http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101212065032/http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045 |date=12 грудень 2010 }} ''Новини Finance.ua''</ref>.


З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.
З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.
Рядок 727: Рядок 727:
{{main|Космонавтика України}}
{{main|Космонавтика України}}
[[Файл:Sea Launch 01.jpg|праворуч|міні|Запуск супутника «SICRAL 1B» [[20 квітня]] [[2009]]&nbsp;р.]]
[[Файл:Sea Launch 01.jpg|праворуч|міні|Запуск супутника «SICRAL 1B» [[20 квітня]] [[2009]]&nbsp;р.]]
З моменту відновлення незалежности Україна зберегла своє власне [[Національне космічне агентство України|космічне агентство]]. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій дистанційного зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проєктування космічних апаратів.<ref>«Statistics of Launches of Ukrainian LV»: [http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E] ''National Space Agency of Ukraine''</ref><ref>«Ukraine Special Weapons»: [http://www.fas.org/nuke/guide/ukraine/] ''The Nuclear Information Project''.</ref>
З моменту відновлення незалежности Україна зберегла своє власне [[Національне космічне агентство України|космічне агентство]]. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій дистанційного зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проєктування космічних апаратів.<ref>«Statistics of Launches of Ukrainian LV»: [http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181210200631/http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E |date=10 грудень 2018 }} ''National Space Agency of Ukraine''</ref><ref>«Ukraine Special Weapons»: [http://www.fas.org/nuke/guide/ukraine/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210118091625/https://fas.org/nuke/guide/ukraine/ |date=18 січень 2021 }} ''The Nuclear Information Project''.</ref>


Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств&nbsp;— «[[Південний машинобудівний завод|Південмаш»]], [[Державне конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля|КБ «Південне» ім. М. Янгеля]], підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], Харкові, Львові, [[Чернігів|Чернігові]] і [[Крим]]у. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.
Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств&nbsp;— «[[Південний машинобудівний завод|Південмаш»]], [[Державне конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля|КБ «Південне» ім. М. Янгеля]], підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], Харкові, Львові, [[Чернігів|Чернігові]] і [[Крим]]у. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.
Рядок 738: Рядок 738:
{{main|Енергетика України}}
{{main|Енергетика України}}


Україна була першою із республік СРСР, яка видобувала газ. У Дашаві (Львівська область&nbsp;— ред.) газ почали видобувати ще у 20-х роках минулого століття. Тоді ж було прокладено газопровід Дашава-Дрогобич. Потім, від Дашави через Польщу на Берлін, після війни той газопровід був демонтований, і прокладено газопровід Дашава-Київ, згодом&nbsp;— Дашава–Москва. Ще пізніше через Мінськ було прокладено газопровід до Ленінграда. Дашава була одним із найбільших газових родовищ у Радянському Союзі. Після Дашави було відкрито інші родовища, всі вони мали запаси не менше 30 мільярдів кубів газу, тобто, вони були досить потужні. Але потім було відкрито надто потужне родовище Шебелинка (Харківська обл.). І в 1973 році український видобуток газу сягнув максимуму у 68 мільярдів кубометрів. Після цього почалося падіння видобування, і сьогодні Україна видобуває 20—21 мільярд кубометрів<ref>{{Cite web|url=https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az|title=Як Україна до Росії газ постачала...|last=|first=|date=2012|website=|publisher=|language=українська|accessdate=}}</ref>.
Україна була першою із республік СРСР, яка видобувала газ. У Дашаві (Львівська область&nbsp;— ред.) газ почали видобувати ще у 20-х роках минулого століття. Тоді ж було прокладено газопровід Дашава-Дрогобич. Потім, від Дашави через Польщу на Берлін, після війни той газопровід був демонтований, і прокладено газопровід Дашава-Київ, згодом&nbsp;— Дашава–Москва. Ще пізніше через Мінськ було прокладено газопровід до Ленінграда. Дашава була одним із найбільших газових родовищ у Радянському Союзі. Після Дашави було відкрито інші родовища, всі вони мали запаси не менше 30 мільярдів кубів газу, тобто, вони були досить потужні. Але потім було відкрито надто потужне родовище Шебелинка (Харківська обл.). І в 1973 році український видобуток газу сягнув максимуму у 68 мільярдів кубометрів. Після цього почалося падіння видобування, і сьогодні Україна видобуває 20—21 мільярд кубометрів<ref>{{Cite web|url=https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az|title=Як Україна до Росії газ постачала...|last=|first=|date=2012|website=|publisher=|language=українська|accessdate=|archive-date=19 липень 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210719150955/https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az}}</ref>.


Україна є одним із найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі більше енергії на одиницю ВВП, ніж [[Німеччина]], велика частка енергоресурсів в Україні&nbsp;— від [[Ядерна енергетика України|ядерної енергетики]], а отримує країна переважну частину свого ядерного палива з Росії. Україна значною мірою залежить від своєї ядерної енергетики. Найбільша АЕС у Європі, [[Запорізька атомна електростанція|Запорізька АЕС]], побудована в Україні.
Україна є одним із найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі більше енергії на одиницю ВВП, ніж [[Німеччина]], велика частка енергоресурсів в Україні&nbsp;— від [[Ядерна енергетика України|ядерної енергетики]], а отримує країна переважну частину свого ядерного палива з Росії. Україна значною мірою залежить від своєї ядерної енергетики. Найбільша АЕС у Європі, [[Запорізька атомна електростанція|Запорізька АЕС]], побудована в Україні.
Рядок 748: Рядок 748:
Три нові реактори були побудовані з 1991 року в незалежній Україні (з першим в 1995 році), в той час як інші шістнадцять були успадковані від Радянського Союзу.
Три нові реактори були побудовані з 1991 року в незалежній Україні (з першим в 1995 році), в той час як інші шістнадцять були успадковані від Радянського Союзу.
[[Файл:Perovosolarstation.jpg|міні|[[Перове (електростанція)|Перове]], [[Автономна Республіка Крим]]]]
[[Файл:Perovosolarstation.jpg|міні|[[Перове (електростанція)|Перове]], [[Автономна Республіка Крим]]]]
Відповідно до думки виконавчого віцепрезидента [[Sharp|Sharp Energy Solution Europe]] Петера Тіле під час круглого столу в Києві,<blockquote>…масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як [[газ]] і [[вугілля]], а так само зменшити споживання ядерної енергії<ref>Агенція новин «УНІАН»: [http://economics.unian.net/ukr/detail/86537 Україна може звести до мінімуму імпорт російського газу&nbsp;— експерт]</ref>. … ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3—5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи<ref>Асоціація "Всеукраїнське об'єднання «Фонд енергоефективних інвестицій»: [http://energoeffect.org.ua/uk/401 Сонце врятує світову енергетику]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.</blockquote>
Відповідно до думки виконавчого віцепрезидента [[Sharp|Sharp Energy Solution Europe]] Петера Тіле під час круглого столу в Києві,<blockquote>…масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як [[газ]] і [[вугілля]], а так само зменшити споживання ядерної енергії<ref>Агенція новин «УНІАН»: [http://economics.unian.net/ukr/detail/86537 Україна може звести до мінімуму імпорт російського газу&nbsp;— експерт] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211129203009/https://gum.criteo.com/syncframe?origin=publishertag&topUrl=www.unian.ua |date=29 листопад 2021 }}</ref>. … ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3—5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи<ref>Асоціація "Всеукраїнське об'єднання «Фонд енергоефективних інвестицій»: [http://energoeffect.org.ua/uk/401 Сонце врятує світову енергетику]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.</blockquote>


На прес-конференції в [[УНІАН]] експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив:<blockquote>Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних ресурсів енергії. На сьогодні він становить близько 80&nbsp;млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів в Європі.</blockquote>За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15&nbsp;%. У такому випадку близько 2&nbsp;млрд ₴ додатково надійдуть в економіку.
На прес-конференції в [[УНІАН]] експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив:<blockquote>Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних ресурсів енергії. На сьогодні він становить близько 80&nbsp;млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів в Європі.</blockquote>За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15&nbsp;%. У такому випадку близько 2&nbsp;млрд ₴ додатково надійдуть в економіку.
Рядок 768: Рядок 768:
[[Файл:Pivdennyi (Southern) Bridge in Kiev.jpg|міні|праворуч|Транспорт у Києві. [[Південний міст (Київ)|Південний міст]].]]
[[Файл:Pivdennyi (Southern) Bridge in Kiev.jpg|міні|праворуч|Транспорт у Києві. [[Південний міст (Київ)|Південний міст]].]]
{{Детальніше|Транспорт в Україні|Державна адміністрація залізничного транспорту України}}
{{Детальніше|Транспорт в Україні|Державна адміністрація залізничного транспорту України}}
Протяжність автомобільних державних доріг в Україні становить 170 тис. км. З них близько 50 тисяч кілометрів&nbsp;— дороги загальнонаціонального значення, інші 120 тисяч&nbsp;— місцевого<ref>{{cite web|url=http://p.dw.com/p/2qE7z|website=dw.com|title=Державний дорожній фонд: децентралізоване фінансування доріг|date=02.01.2018|author=Дмитро Прокопчук}}</ref>. Мережа основних маршрутів поширена по всій країні і з'єднує всі великі міста України, а також надає транскордонні маршрути з сусідніми країнами. За стан цих доріг відповідає [[Державне агентство автомобільних доріг України|Укравтодор]]<ref name="y17">{{cite web|url = http://ukravtodor.gov.ua/press/news/plany_remontiv_dorih_na_2017_rik.html | title = ПЛАНИ РЕМОНТІВ ДОРІГ НА 2017 РІК | publisher = Державне агентство автомобільних доріг України| author = | date = 2.03.2017 | accessdate = 2017-03-03 }}</ref>.
Протяжність автомобільних державних доріг в Україні становить 170 тис. км. З них близько 50 тисяч кілометрів&nbsp;— дороги загальнонаціонального значення, інші 120 тисяч&nbsp;— місцевого<ref>{{cite web|url=http://p.dw.com/p/2qE7z|website=dw.com|title=Державний дорожній фонд: децентралізоване фінансування доріг|date=02.01.2018|author=Дмитро Прокопчук|accessdate=04.01.2018|archive-date=29.11.2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211129202926/https://www.dw.com/uk/%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4-%D0%B4%D0%B5%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5-%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B3/a-42000039}}</ref>. Мережа основних маршрутів поширена по всій країні і з'єднує всі великі міста України, а також надає транскордонні маршрути з сусідніми країнами. За стан цих доріг відповідає [[Державне агентство автомобільних доріг України|Укравтодор]]<ref name="y17">{{cite web | url = http://ukravtodor.gov.ua/press/news/plany_remontiv_dorih_na_2017_rik.html | title = ПЛАНИ РЕМОНТІВ ДОРІГ НА 2017 РІК | publisher = Державне агентство автомобільних доріг України | author = | date = 2.03.2017 | accessdate = 2017-03-03 | archive-date = 03.03.2017 | archive-url = https://web.archive.org/web/20170303203624/http://ukravtodor.gov.ua/press/news/plany_remontiv_dorih_na_2017_rik.html }}</ref>.


Крім того, є 250 тис. км вулиць міст, за стан яких відповідають місцеві органи влади<ref name="y17" />.
Крім того, є 250 тис. км вулиць міст, за стан яких відповідають місцеві органи влади<ref name="y17" />.


Переважна частина українських доріг не оновлювалася з радянських часів, і тепер є застарілою. Український уряд зобов'язався побудувати близько {{nts|4500}}{{nbsp}}км автомобільних доріг у 2012 році<ref>[http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/mihirbose/2008/07/uefa_is_happy_with_the.html The long road to Kiev]</ref>.
Переважна частина українських доріг не оновлювалася з радянських часів, і тепер є застарілою. Український уряд зобов'язався побудувати близько {{nts|4500}}{{nbsp}}км автомобільних доріг у 2012 році<ref>{{Cite web |url=http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/mihirbose/2008/07/uefa_is_happy_with_the.html |title=The long road to Kiev |accessdate=31 грудень 2011 |archive-date=6 грудень 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111206130504/http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/mihirbose/2008/07/uefa_is_happy_with_the.html }}</ref>.


[[Файл:Locomotive ChS4-109 2012 G1.jpg|міні|Електровоз [[Укрзалізниця|Укрзалізниці]] Шкода [[ЧС4]]-109, випущений у жовтні 1969 року отримав новий металевий кузов після капітального ремонту. Поїзд [[Москва]]&nbsp;— [[Одеса]] на станції [[Вінниця (станція)|Вінниця]].]]
[[Файл:Locomotive ChS4-109 2012 G1.jpg|міні|Електровоз [[Укрзалізниця|Укрзалізниці]] Шкода [[ЧС4]]-109, випущений у жовтні 1969 року отримав новий металевий кузов після капітального ремонту. Поїзд [[Москва]]&nbsp;— [[Одеса]] на станції [[Вінниця (станція)|Вінниця]].]]
Залізничний транспорт в Україні відіграє роль підключення всіх великих містах, портових споруд і промислових центрів із сусідніми країнами. Велика концентрація залізниць на [[Донецька залізниця|Донбасі]]. Хоча обсяг вантажів, перевезених залізницею, скоротився на 7,4&nbsp;% в 1995&nbsp;р. у порівнянні з 1994&nbsp;р., Україна, як і раніше, залишається однією із найвищих країн за обсягом пасажиропотоку у світі на залізничному транспорті<ref>[http://permanent.access.gpo.gov/lps3997/9510uktn.htm Transportation in Ukraine]</ref>. Загальна протяжність залізничних шляхів в Україні становить понад 22&nbsp;473&nbsp;км, з яких 9250 км&nbsp;— електрифіковані. Зараз держава володіє монополією на надання пасажирського залізничного транспорту, і всі поїзди, крім тих, що співпрацюють з іншими іноземними компаніями на міжнародних маршрутах, перебувають у віданні компанії «[[Укрзалізниця]]».
Залізничний транспорт в Україні відіграє роль підключення всіх великих містах, портових споруд і промислових центрів із сусідніми країнами. Велика концентрація залізниць на [[Донецька залізниця|Донбасі]]. Хоча обсяг вантажів, перевезених залізницею, скоротився на 7,4&nbsp;% в 1995&nbsp;р. у порівнянні з 1994&nbsp;р., Україна, як і раніше, залишається однією із найвищих країн за обсягом пасажиропотоку у світі на залізничному транспорті<ref>{{Cite web |url=http://permanent.access.gpo.gov/lps3997/9510uktn.htm |title=Transportation in Ukraine |accessdate=31 грудень 2011 |archive-date=28 лютий 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210228161204/https://permanent.access.gpo.gov/lps3997/9510uktn.htm }}</ref>. Загальна протяжність залізничних шляхів в Україні становить понад 22&nbsp;473&nbsp;км, з яких 9250 км&nbsp;— електрифіковані. Зараз держава володіє монополією на надання пасажирського залізничного транспорту, і всі поїзди, крім тих, що співпрацюють з іншими іноземними компаніями на міжнародних маршрутах, перебувають у віданні компанії «[[Укрзалізниця]]».
[[Файл:UR-PSF (11716790615).jpg|ліворуч|міні|[[Boeing 737]] компанії [[Ukraine International Airlines]]. Київ, аеропорт «[[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль»]]]]
[[Файл:UR-PSF (11716790615).jpg|ліворуч|міні|[[Boeing 737]] компанії [[Ukraine International Airlines]]. Київ, аеропорт «[[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль»]]]]
[[Файл:00 139g Kiev, Obuszug.jpg|міні|[[система багатьох одиниць#СМЕ на тролейбусах|Поїзд]] із двох тролейбусів [[Škoda 9Tr]] з'єднаних за системою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref name="KievInv"/> в Києві (1986 рік)]]
[[Файл:00 139g Kiev, Obuszug.jpg|міні|[[система багатьох одиниць#СМЕ на тролейбусах|Поїзд]] із двох тролейбусів [[Škoda 9Tr]] з'єднаних за системою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref name="KievInv"/> в Києві (1986 рік)]]


Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений [[Візова політика України|безвізовий режим]] для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір [[Євро-2012]] спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти<ref>[http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html Kharkiv airport gets new terminal on]</ref>. На цей час існує три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в [[Донецький аеропорт|Донецьку]], [[Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького|Львові]] та Києві, новий аеропорт вже відкрився в [[Харківський аеропорт|Харкові]], у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту [[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль]]<ref>{{Cite web |url=http://www.kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |title=Terminal F serviced {{nts{{!}}30000}}{{nbsp}}passengers during the first week of its operation&nbsp;— State Enterprise Boryspil International Airport |accessdate=31 грудня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120012938/http://kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |archivedate=20 листопада 2010 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— перший із двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «[[Міжнародні Авіалінії України]]».
Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений [[Візова політика України|безвізовий режим]] для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір [[Євро-2012]] спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти<ref>{{Cite web |url=http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html |title=Kharkiv airport gets new terminal on |accessdate=31 грудень 2011 |archive-date=11 травень 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110511085254/http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html }}</ref>. На цей час існує три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в [[Донецький аеропорт|Донецьку]], [[Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького|Львові]] та Києві, новий аеропорт вже відкрився в [[Харківський аеропорт|Харкові]], у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту [[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль]]<ref>{{Cite web |url=http://www.kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |title=Terminal F serviced {{nts{{!}}30000}}{{nbsp}}passengers during the first week of its operation&nbsp;— State Enterprise Boryspil International Airport |accessdate=31 грудня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120012938/http://kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |archivedate=20 листопада 2010 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— перший із двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «[[Міжнародні Авіалінії України]]».


Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на [[Дніпро (річка)|Дніпрі]], [[Дунай|Дунаї]], [[Прип'ять|Прип'яті]] та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через [[Одеський порт|порт Одеси]], звідки [[пором]]и регулярно плавають до [[Стамбул]]а, [[Поромна переправа Варна — Чорноморськ|Варни]] і [[Хайфа|Хайфи]].
Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на [[Дніпро (річка)|Дніпрі]], [[Дунай|Дунаї]], [[Прип'ять|Прип'яті]] та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через [[Одеський порт|порт Одеси]], звідки [[пором]]и регулярно плавають до [[Стамбул]]а, [[Поромна переправа Варна — Чорноморськ|Варни]] і [[Хайфа|Хайфи]].
Рядок 808: Рядок 808:
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 02.JPG|міні|праворуч|Будівля Президії [[НАН України]] ([[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирська вулиця]] у [[Київ|Києві]])]]
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 02.JPG|міні|праворуч|Будівля Президії [[НАН України]] ([[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирська вулиця]] у [[Київ|Києві]])]]
{{Детальніше|Наука в Україні}}
{{Детальніше|Наука в Україні}}
Згідно з результатами [[ЮНЕСКО]], станом на 2010&nbsp;р., на мільйон жителів в Україні припадає {{nts|1001}}{{nbsp}}—{{nts|2000}}{{nbsp}}осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.<ref name="economics.lb.ua">http://economics.lb.ua/researches/2011/05/05/95061_uchenih_mnogo_no_vse_oni_bednie.html</ref> За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували [[атом]], дніпровський «[[Південмаш]]» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів [[НАН України]] в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступний після [[алмаз]]у,&nbsp;— карбонітрид бору. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011&nbsp;р. Володимира Семиноженка, до 2020&nbsp;р. експорт [[ПЗ]] з України перевищить експорт металу<ref name="ianp.com.ua">Технології: [http://ianp.com.ua/ru/news/tech/read/10040 К 2020 году экспорт ПО из Украины превысит экспорт металла] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160307190230/http://ianp.com.ua/ru/news/tech/read/10040|date=7 березня 2016}}</ref>.
Згідно з результатами [[ЮНЕСКО]], станом на 2010&nbsp;р., на мільйон жителів в Україні припадає {{nts|1001}}{{nbsp}}—{{nts|2000}}{{nbsp}}осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.<ref name="economics.lb.ua">{{Cite web |url=http://economics.lb.ua/researches/2011/05/05/95061_uchenih_mnogo_no_vse_oni_bednie.html |title=Архівована копія |accessdate=18 червень 2012 |archive-date=20 лютий 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130220125835/http://economics.lb.ua/researches/2011/05/05/95061_uchenih_mnogo_no_vse_oni_bednie.html }}</ref> За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували [[атом]], дніпровський «[[Південмаш]]» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів [[НАН України]] в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступний після [[алмаз]]у,&nbsp;— карбонітрид бору. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011&nbsp;р. Володимира Семиноженка, до 2020&nbsp;р. експорт [[ПЗ]] з України перевищить експорт металу<ref name="ianp.com.ua">Технології: [http://ianp.com.ua/ru/news/tech/read/10040 К 2020 году экспорт ПО из Украины превысит экспорт металла] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160307190230/http://ianp.com.ua/ru/news/tech/read/10040|date=7 березня 2016}}</ref>.


За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5—1&nbsp;% ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить&nbsp;— 1,7&nbsp;%, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8&nbsp;% ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, недосконалість законодавства про захист інтелектуальної власности тощо<ref name="economics.lb.ua"/><ref>{{Cite web |url=http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html |title=Архівована копія |accessdate=18 червня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20121215042757/http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html |archivedate=15 грудня 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>http://h.ua/story/40718/</ref>.
За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5—1&nbsp;% ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить&nbsp;— 1,7&nbsp;%, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8&nbsp;% ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, недосконалість законодавства про захист інтелектуальної власности тощо<ref name="economics.lb.ua"/><ref>{{Cite web |url=http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html |title=Архівована копія |accessdate=18 червня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20121215042757/http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html |archivedate=15 грудня 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://h.ua/story/40718/ |title=Архівована копія |accessdate=18 червень 2012 |archive-date=8 червень 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120608024907/http://h.ua/story/40718/ }}</ref>.


Станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій<ref name="sl">Матеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016</ref>.
Станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій<ref name="sl">Матеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016</ref>.
Рядок 833: Рядок 833:
Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «[[Репортери без кордонів]]» на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення [[свобода преси|свободи преси»]] від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів<ref name="ББС"/><ref>Станом на лютий 2011 року Україна займала 89 місце за рівнем свободи преси з 175 країн світу ([http://en.rsf.org/report-ukraine,142.html Reporters Without Borders. February 2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110105152132/http://en.rsf.org/report-ukraine,142.html |date=5 січня 2011 }}). Для порівняння: Німеччина&nbsp;— 17, Польща&nbsp;— 32, Румунія&nbsp;— 52, Росія&nbsp;— 140, Білорусь&nbsp;— 154 ([http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html Reporters Without Borders. February 2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110721221055/http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html |date=21 липня 2011 }})</ref>.
Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «[[Репортери без кордонів]]» на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення [[свобода преси|свободи преси»]] від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів<ref name="ББС"/><ref>Станом на лютий 2011 року Україна займала 89 місце за рівнем свободи преси з 175 країн світу ([http://en.rsf.org/report-ukraine,142.html Reporters Without Borders. February 2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110105152132/http://en.rsf.org/report-ukraine,142.html |date=5 січня 2011 }}). Для порівняння: Німеччина&nbsp;— 17, Польща&nbsp;— 32, Румунія&nbsp;— 52, Росія&nbsp;— 140, Білорусь&nbsp;— 154 ([http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html Reporters Without Borders. February 2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110721221055/http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html |date=21 липня 2011 }})</ref>.


Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішані. До першої категорії належить [[Національна телекомпанія України]], до другої&nbsp;— [[СТБ]], [[Новий канал]], [[ICTV]], [[5 канал]], а до третьої&nbsp;— [[Інтер (телеканал)|Інтер ТБ]] та [[1+1]]. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію<ref name="ББС">[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/country_profiles/1102303.stm Ukraine country profile // BBC News. 19 October 2010&nbsp;.]</ref>.
Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішані. До першої категорії належить [[Національна телекомпанія України]], до другої&nbsp;— [[СТБ]], [[Новий канал]], [[ICTV]], [[5 канал]], а до третьої&nbsp;— [[Інтер (телеканал)|Інтер ТБ]] та [[1+1]]. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію<ref name="ББС">{{Cite web |url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/country_profiles/1102303.stm |title=Ukraine country profile // BBC News. 19 October 2010 . |accessdate=16 лютий 2011 |archive-date=9 червень 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120609073220/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/country_profiles/1102303.stm }}</ref>.


Ринок телекомунікацій в Україні в 2009 зріс на 0,5&nbsp;% до $6&nbsp;млрд або близько 6&nbsp;% від [[Валовий внутрішній продукт|ВВП]]. 87,1&nbsp;% в структурі доходів телекому становив мобільний і фіксований зв'язок<ref>http://biz.liga.net/news/E1004791.html</ref>.
Ринок телекомунікацій в Україні в 2009 зріс на 0,5&nbsp;% до $6&nbsp;млрд або близько 6&nbsp;% від [[Валовий внутрішній продукт|ВВП]]. 87,1&nbsp;% в структурі доходів телекому становив мобільний і фіксований зв'язок<ref>{{Cite web |url=http://biz.liga.net/news/E1004791.html |title=Архівована копія |accessdate=16 жовтень 2011 |archive-date=22 травень 2010 |archive-url=https://web.archive.org/web/20100522052901/http://biz.liga.net/news/E1004791.html }}</ref>.


Популярними друкованими виданням в Україні є загальнонаціональні газети [[Факты и комментарии|«Факты и комментарии»]], «[[Сільські вісті]]», «[[Сегодня (газета, Україна)|Сегодня»]] (друкована версія припинила свою роботу 27 вересня 2019 року<ref>{{Cite web|title=Печатную версию газеты «Сегодня» закрывают|url=https://babel.ua/ru/news/35112-pechatnuyu-versiyu-gazety-segodnya-zakryvayut|website=babel.ua|accessdate=2020-09-19|language=ru}}</ref>), «[[День (газета)|День»]], «[[Україна молода]]», «[[Дзеркало тижня]]» (перестала видаватися 25 листопада 2019 року<ref>{{Cite web|title=Газета «Зеркало недели» закрывает печатную версию|url=https://thepage.ua/exclusive/gazeta-zerkalo-nedeli-zakryvaet-pechatnuyu-versiyu|website=The Page|accessdate=2020-09-19|language=ru}}</ref>), «[[Голос України]]»<ref name="ББС" />. Абсолютна більшість преси в Україні видається російською мовою. Серед журналів можна відзначити [[Корреспондент]], [[НВ]] і [[Український тиждень]]. Недовговічними виявилися українські видання [[Esquire]], [[National Geographic (журнал)|National Geographic]], [[Harper's Bazaar]] та [[Men's Health]]&nbsp;— вони були закриті наприкінці 2014 року.
Популярними друкованими виданням в Україні є загальнонаціональні газети [[Факты и комментарии|«Факты и комментарии»]], «[[Сільські вісті]]», «[[Сегодня (газета, Україна)|Сегодня»]] (друкована версія припинила свою роботу 27 вересня 2019 року<ref>{{Cite web|title=Печатную версию газеты «Сегодня» закрывают|url=https://babel.ua/ru/news/35112-pechatnuyu-versiyu-gazety-segodnya-zakryvayut|website=babel.ua|accessdate=2020-09-19|language=ru|archive-date=2021-11-29|archive-url=https://web.archive.org/web/20211129202922/https://babel.ua/ru/news/35112-pechatnuyu-versiyu-gazety-segodnya-zakryvayut}}</ref>), «[[День (газета)|День»]], «[[Україна молода]]», «[[Дзеркало тижня]]» (перестала видаватися 25 листопада 2019 року<ref>{{Cite web|title=Газета «Зеркало недели» закрывает печатную версию|url=https://thepage.ua/exclusive/gazeta-zerkalo-nedeli-zakryvaet-pechatnuyu-versiyu|website=The Page|accessdate=2020-09-19|language=ru|archive-date=2020-10-20|archive-url=https://web.archive.org/web/20201020081056/https://thepage.ua/exclusive/gazeta-zerkalo-nedeli-zakryvaet-pechatnuyu-versiyu}}</ref>), «[[Голос України]]»<ref name="ББС" />. Абсолютна більшість преси в Україні видається російською мовою. Серед журналів можна відзначити [[Корреспондент]], [[НВ]] і [[Український тиждень]]. Недовговічними виявилися українські видання [[Esquire]], [[National Geographic (журнал)|National Geographic]], [[Harper's Bazaar]] та [[Men's Health]]&nbsp;— вони були закриті наприкінці 2014 року.


Найбільшими радіостанціями є [[UA: Українське радіо|UA:Українське радіо]], [[Радіо Свобода|Радіо «Свобода»]], [[Deutsche Welle]], [[BBC News|Українська служба BBC]], та розважальні [[NRJ Україна|«Європа плюс»]], «[[Хіт FM]]»<ref name="ББС"/>. На ринку новин в Україні працюють державне інформаційне агентство [[Укрінформ]], громадське інформаційне агентство [[УНІАН]] та філія [[Росія|російського]] [[Інтерфакс]]у&nbsp;— [[Інтерфакс-Україна]]<ref name="ББС"/>. Дві українські революції, а також розвиток інтернету створили умови для появи впливових суспільно-політичних інтернет-ЗМІ. Серед перших була газета [[Українська Правда]], заснована [[Георгій Гонгадзе|Георгієм Гонгадзе]] у 2000. [[Цензор.нет|Censor.net]] та [[Еспресо TV]] отримали своїх глядачів під час [[Євромайдан]]у. Тоді ж було засновано [[Громадське телебачення]], ініціатива відомих українських журналістів, яка була підтримана [[НТКУ]].
Найбільшими радіостанціями є [[UA: Українське радіо|UA:Українське радіо]], [[Радіо Свобода|Радіо «Свобода»]], [[Deutsche Welle]], [[BBC News|Українська служба BBC]], та розважальні [[NRJ Україна|«Європа плюс»]], «[[Хіт FM]]»<ref name="ББС"/>. На ринку новин в Україні працюють державне інформаційне агентство [[Укрінформ]], громадське інформаційне агентство [[УНІАН]] та філія [[Росія|російського]] [[Інтерфакс]]у&nbsp;— [[Інтерфакс-Україна]]<ref name="ББС"/>. Дві українські революції, а також розвиток інтернету створили умови для появи впливових суспільно-політичних інтернет-ЗМІ. Серед перших була газета [[Українська Правда]], заснована [[Георгій Гонгадзе|Георгієм Гонгадзе]] у 2000. [[Цензор.нет|Censor.net]] та [[Еспресо TV]] отримали своїх глядачів під час [[Євромайдан]]у. Тоді ж було засновано [[Громадське телебачення]], ініціатива відомих українських журналістів, яка була підтримана [[НТКУ]].


Станом на кінець [[2014]] року 50&nbsp;% населення держави користувалося інтернетом (дані Інтернет асоціації України ІнАУ). Найпопулярнішими причинами користування інтернетом серед українців залишаються [[соціальні мережі]]. Найактивніші користувачі мережі&nbsp;— молодь. Найпопулярнішими соціальними мережами є [[Фейсбук]], [[Instagram|Інстаграм]], [[Твіттер]] та [[Telegram|Телеграм]]. Українці віддають перевагу [[Google]]. Також популярними є портали ([[Ukr.net]], [[I.ua]]), [[Торрент-толока|торрент]]-трекери, [[інтернет-магазин]]и та [[онлайн-банкінг]]<ref name="Alexa">{{cite web|url=http://www.alexa.com/topsites/countries;0/UA |title=Alexa — Top Sites in Ukraine |publisher=[[Alexa Internet]] |accessdate=4 серпня 2015}}</ref>
Станом на кінець [[2014]] року 50&nbsp;% населення держави користувалося інтернетом (дані Інтернет асоціації України ІнАУ). Найпопулярнішими причинами користування інтернетом серед українців залишаються [[соціальні мережі]]. Найактивніші користувачі мережі&nbsp;— молодь. Найпопулярнішими соціальними мережами є [[Фейсбук]], [[Instagram|Інстаграм]], [[Твіттер]] та [[Telegram|Телеграм]]. Українці віддають перевагу [[Google]]. Також популярними є портали ([[Ukr.net]], [[I.ua]]), [[Торрент-толока|торрент]]-трекери, [[інтернет-магазин]]и та [[онлайн-банкінг]]<ref name="Alexa">{{cite web |url=http://www.alexa.com/topsites/countries;0/UA |title=Alexa — Top Sites in Ukraine |publisher=[[Alexa Internet]] |accessdate=4 серпня 2015 |archive-date=11 лютий 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150211090452/http://www.alexa.com/topsites/countries;0/UA }}</ref>


== Культура ==
== Культура ==
Рядок 988: Рядок 988:
Найстаріші кінотеатри, що збереглися&nbsp;— [[Боммер (кінотеатр)|Боммер]] ([[Харків]], [[1909]]), [[Екран (кінотеатр, Київ)|Екран]] ([[Київ]], [[1911]]). На території України за радянських часів існувало 3 великі кіностудії: [[Кіностудія імені Олександра Довженка|ім. Довженка]] ([[1927]]), [[Одеська кіностудія|Одеська]] ([[1919]]), [[Ялтинська кіностудія художніх фільмів|Ялтинська]] ([[1917]]), [[Київнаукфільм]], [[Укртелефільм]].
Найстаріші кінотеатри, що збереглися&nbsp;— [[Боммер (кінотеатр)|Боммер]] ([[Харків]], [[1909]]), [[Екран (кінотеатр, Київ)|Екран]] ([[Київ]], [[1911]]). На території України за радянських часів існувало 3 великі кіностудії: [[Кіностудія імені Олександра Довженка|ім. Довженка]] ([[1927]]), [[Одеська кіностудія|Одеська]] ([[1919]]), [[Ялтинська кіностудія художніх фільмів|Ялтинська]] ([[1917]]), [[Київнаукфільм]], [[Укртелефільм]].


Під час німецької окупації [[1941]]—[[1943]] кіностудії були перевезені в [[Узбекистан]] та [[Казахстан]]. В Узбекистані був знятий фільм «[[Райдуга]]» (1943) з [[Ужвій Наталія Михайлівна|Наталією Ужвій]] у головній ролі. Цей фільм отримав особливу відзнаку американської кіноакадемії. Свого часу індустрія кінофільмів України випустила ряд шедеврів на кшталт «[[Арсенал]]», «[[Україна в огні]]», «[[Земля]]», «[[В бій ідуть тільки «старики»|В бій ідуть тільки „старики“]]», «[[Ати-бати, йшли солдати…]]», «[[Вавилон XX]]», «[[Тіні забутих предків (фільм)|Тіні забутих предків»]], «[[Білий птах з чорною ознакою]]». У різний час на кіностудіях України працювали такі майстри як [[Биков Леонід Федорович|Леонід Биков]], [[Миколайчук Іван Васильович|Іван Миколайчук]], [[Параджанов Сергій Йосипович|Сергій Параджанов]], [[Осика Леонід Михайлович|Леонід Осика]], [[Іллєнко Михайло Герасимович|Михайло Іллєнко]]. На сьогодні найпродуктивнішою є приватна кіностудія [[Film.UA]]<ref>https://kyiv.dityvmisti.ua/film-ua-group/</ref>.
Під час німецької окупації [[1941]]—[[1943]] кіностудії були перевезені в [[Узбекистан]] та [[Казахстан]]. В Узбекистані був знятий фільм «[[Райдуга]]» (1943) з [[Ужвій Наталія Михайлівна|Наталією Ужвій]] у головній ролі. Цей фільм отримав особливу відзнаку американської кіноакадемії. Свого часу індустрія кінофільмів України випустила ряд шедеврів на кшталт «[[Арсенал]]», «[[Україна в огні]]», «[[Земля]]», «[[В бій ідуть тільки «старики»|В бій ідуть тільки „старики“]]», «[[Ати-бати, йшли солдати…]]», «[[Вавилон XX]]», «[[Тіні забутих предків (фільм)|Тіні забутих предків»]], «[[Білий птах з чорною ознакою]]». У різний час на кіностудіях України працювали такі майстри як [[Биков Леонід Федорович|Леонід Биков]], [[Миколайчук Іван Васильович|Іван Миколайчук]], [[Параджанов Сергій Йосипович|Сергій Параджанов]], [[Осика Леонід Михайлович|Леонід Осика]], [[Іллєнко Михайло Герасимович|Михайло Іллєнко]]. На сьогодні найпродуктивнішою є приватна кіностудія [[Film.UA]]<ref>{{Cite web |url=https://kyiv.dityvmisti.ua/film-ua-group/ |title=Архівована копія |accessdate=3 жовтень 2019 |archive-date=3 жовтень 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20191003062758/https://kyiv.dityvmisti.ua/film-ua-group/ }}</ref>.


У [[2005]] році стрічка «[[Подорожні]]» молодого українського режисера [[Стрембіцький Ігор|Ігоря Стрембіцького]] отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 року знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «[[Помаранчеве небо]]» (2006, режисер [[Кірієнко Олександр Володимирович|Олександр Кірієнко]]), [[Прорвемось|«Прорвемось!»]] (2006, режисер [[Кравчишин Іван Степанович|Іван Кравчишин]]), «[[Оранжлав]]» (2006, [[Бадоєв Алан Казбекович|Алан Бадоєв]]). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилера «[[Штольня (фільм)|Штольня»]] (продюсер та оператор [[Хорошко Олексій|Олексій Хорошко]], режисер [[Любомир Левицький|Любомир Кобильчук]]). У 2008 році вийшов фільм «[[Ілюзія страху]]», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів із найбільшими бюджетами можна відзначити ''[[Сафо. Кохання без меж|Сафо]]'' ($6&nbsp;млн), ''[[Молитва за гетьмана Мазепу]]'' ($2,8&nbsp;млн), ''[[Двоє і війна (фільм)|Двоє і війна]]'' ($2&nbsp;млн) та ''[[ТойХтоПройшовКрізьВогонь]]'' ($2&nbsp;млн).
У [[2005]] році стрічка «[[Подорожні]]» молодого українського режисера [[Стрембіцький Ігор|Ігоря Стрембіцького]] отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 року знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «[[Помаранчеве небо]]» (2006, режисер [[Кірієнко Олександр Володимирович|Олександр Кірієнко]]), [[Прорвемось|«Прорвемось!»]] (2006, режисер [[Кравчишин Іван Степанович|Іван Кравчишин]]), «[[Оранжлав]]» (2006, [[Бадоєв Алан Казбекович|Алан Бадоєв]]). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилера «[[Штольня (фільм)|Штольня»]] (продюсер та оператор [[Хорошко Олексій|Олексій Хорошко]], режисер [[Любомир Левицький|Любомир Кобильчук]]). У 2008 році вийшов фільм «[[Ілюзія страху]]», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів із найбільшими бюджетами можна відзначити ''[[Сафо. Кохання без меж|Сафо]]'' ($6&nbsp;млн), ''[[Молитва за гетьмана Мазепу]]'' ($2,8&nbsp;млн), ''[[Двоє і війна (фільм)|Двоє і війна]]'' ($2&nbsp;млн) та ''[[ТойХтоПройшовКрізьВогонь]]'' ($2&nbsp;млн).


2010-ті стали відомі як доба відродження українського кіно<ref>http://gazeta.ua/articles/culture/_mi-stojimo-bilya-vitokiv-vidrodzhennya-ukrajinskogo-kino-sumska/518589</ref>, багато кінокартин отримали державну підтримку з фонду [[Державне агентство України з питань кіно|Держкіно]]. Українські художні фільми зняті за часів незалежності з найвищим рейтингом на [[Internet Movie Database|IMDb]]:
2010-ті стали відомі як доба відродження українського кіно<ref>{{Cite web |url=http://gazeta.ua/articles/culture/_mi-stojimo-bilya-vitokiv-vidrodzhennya-ukrajinskogo-kino-sumska/518589 |title=Архівована копія |accessdate=17 листопад 2013 |archive-date=27 грудень 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131227151252/http://gazeta.ua/articles/culture/_mi-stojimo-bilya-vitokiv-vidrodzhennya-ukrajinskogo-kino-sumska/518589 }}</ref>, багато кінокартин отримали державну підтримку з фонду [[Державне агентство України з питань кіно|Держкіно]]. Українські художні фільми зняті за часів незалежності з найвищим рейтингом на [[Internet Movie Database|IMDb]]:


=== Народне мистецтво ===
=== Народне мистецтво ===

Версія за 20:30, 29 листопада 2021

Україна

Прапор Герб
Гімн:
«Ще не вмерла України і слава, і воля»[1]
«Інструментальна версія»

«Версія зі словами. Виконує хор ім. Верьовки»
Розташування України
Столиця
(та найбільше місто)
Київ
50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д.country H G O
Офіційні мови українська
Форма правління унітарна парламентсько-президентська республіка
 - Президент Володимир Зеленський
 - Прем'єр-міністр Денис Шмигаль
 - Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук
Формування 22 січня 1918 
 - Київська Русь 882 
 - Королівство Руське 1199 
 - Військо Запорізьке 1648 
 - утворення УНР 20 листопада 1917 
 - проголошення незалежності 22 січня 1918 
 - утворення ЗУНР 1 листопада 1918 
 - Акт злуки 22 січня 1919 
 - відновлення незалежності 24 серпня 1991 
 - референдум 1 грудня 1991 
Площа
 - Загалом 603 548 км² (46)
 - Внутр. води 7 %
Населення
 - оцінка 1 жовтня (2021)  41 319 838 осіб (без окупованих територій) (35)
 - перепис 2001  48 млн 457 тис. осіб[2]
 - Густота 75/км² (109) (2020)
ВВП (ПКС) 2021[3] р., оцінка
 - Повний $584,13 млрд (40)
 - На душу населення $14150 (91)
ВВП (ном.) 2021[3] рік, оцінка
 - Повний $184,04 млрд (54)
 - На душу населення $4380 (116)
ІЛР (2020) 0,779 (високий) (74)
Валюта Гривня,

Символ гривні (UAH, код 980)

Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 UA / UKR
Домен .ua, .укр
Телефонний код +380
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Україна

Украї́на (МФА[ʊkrɐˈjɪn̪ɐ] ( прослухати)) — держава, розташована у східній Європі, на південно-західній частині Східноєвропейської рівнини.

Площа становить 603 548 км².[4] Населення, за оцінкою держслужби статистики, складає 41 588 354 особи станом на 1 січня 2021 року. Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі[5]. Межує з Республікою Білорусь на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на заході, Румунією і Республікою Молдова — на південному заході, Російською Федерацією на сході й північному сході. На півдні й південному сході омивається Чорним та Азовським морями.

На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту — мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів й готів, але відправним пунктом української державности й культури вважається Русь IXXIII століть[6]. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство XIIIXIV століття[6], що згодом було поглинуте Великим князівством Литовським й Королівством Польским. У XVI столітті, після об'єднання обох держав у федеративну Річ Посполиту, землі колишнього королівства знову опинилися у межах одного державоутворення.

Формування новітньої української нації активізувалося під час Хмельниччини 16481657 років[6][7], результатом якої стало утворення автономної козацької держави, Гетьманщини, або Війьска Запорозького. Наступні десять років відомі як Руїна — період гетьманських міжусобиць, як наслідок — поділ козацької держави між Річчю Посполитою та Московським царством. Упродовж наступного століття землі Лівобережжя, що перейшли під юрисдикцію Москви, були поступово позбавлені автономії. Правобережжя й захід України, після трьох поділів Речі Посполитої та кількох російсько-турецьких війн, було розділене між Російською та Австрійською (згодом Австро-Угорською) імперіями.

Під час української революції початку XX століття на українських землях постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка[8], які, внаслідок низки воєн 1917—1921 років були загарбані сусідами: Радянською Росією, Польською республікою, румунським Королівством і Чехословацькою республікою. На території РРФСР була утворена більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка 1922 року ввійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані західна України й Буджак, після війни — Закарпаття, а 1954 року — Крим. Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок розпаду Радянського Союзу й проголошення нею незалежності 24 серпня 1991 року, що було закріплено результатом усенародного волевиявлення 1 грудня 1991 року. Революція гідності, що відбулася взимку 2013—2014 років, призвела до відсторонення президента-втікача Януковича й створення нового уряду. Від лютого 2014 Україна захищається від збройної агресії Російської Федерації, складовими якої є окупація Криму та частини Донецької та Луганської областей.

Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Києва — столиці й найбільшого міста, і Севастополя. Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Президент України.

За чисельністю населення Україна посідає восьме місце в Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся в 2001 році, в Україні проживає понад 48,4 млн осіб. З них 77,8 % становлять українці, 17,3 % — росіяни. Частка міського населення становить 67,2 %. Офіційною мовою в Україні є українська. Унаслідок кількасотлітнього зросійщення у східних і південних областях поширена російська мова.[9] Більшість вірян є християнами, переважно православного віросповідання,[10][11] на Галичині близько половини вірян є греко-католиками.

Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним із провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції та продовольства, «житницею Європи». Господарський комплекс країни включає такі види промисловости, як видобування корисних копалин (вугілля, нафти й газу, залізної та марганцевої руд), деякі галузі машинобудування, чорна й кольорова металургія. Україна є потужним виробником електроенергії. Налагоджено виробництво ракет-носіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки та зброї — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй[12], а також членом понад сорока міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ (1992), МВФ (1992), МБРР (1992), СОТ (2008), Ради Європи (1995).

Назва

Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі (1690). Правобережжя й Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно Задоння й Рязані — московського порубіжжя.
Докладніше: Україна (назва)

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується в Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[13]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч із Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається в руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками[13], позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину й Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» в широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля й Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я[14]. Таке ж двояке значення цього слова зберігалося й із середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького[15].

У зв'язку з входженням земель Русі до складу Московського царства, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я; ним також позначали Слобожанщину. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «Малоросією». У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[14]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина».[16][17]. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) чи «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

Географія

Фізична мапа України
Докладніше: Географія України

Розташування

Історичні землі України: Подніпров'я, Галичина, Покуття, Поділля, Таврія, Слобожанщина, Донбас, Закарпаття, Прикарпаття, Волинь, Полісся, Запорожжя, Буковина та ін. (Див. Категорія:Історичні землі України).

Україна розташована в південно-східній частині Європи[18]. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході й із Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією і Росією.

Загальна площа України становить 603 548 км², вона становить 5,7 % території Європи й 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі). Площа виняткової економічної зони України становить 72 658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[19]. Територія України витягнута із заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52° 20′ та 44° 23′ північної широти й 22° 5′ і 41° 15′ східної довготи.

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Чорноморськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч.

Загальна протяжність кордонів 6993 км, із них сухопутних 5638 км. Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Рельєф

У рельєфі України переважають рівнини (95 % від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини. Вони поєднують Поліську, Придніпровську й Причорноморську низовини, що займають 70 % поверхні України, а також Волинську, Подільську, Придніпровську, Донецьку й інші височини. Пересічна абсолютна висота рівнин становить 175 м. В Україні знаходиться найвища точка Східноєвропейської рівнини — гора Берда, висотою 515 м над рівнем моря.

Гірські масиви в Україні представлені частиною Карпатських гір — Українськими Карпатами, де розташована найвища вершина України — гора Говерла (2061 м над рівнем моря), й Кримськими горами, найвищою вершиною яких є гора Роман-Кош (1545 м).

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів і сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія)[22][23].

Клімат

Докладніше: Клімат України

Територія України лежить переважно в помірно-континентальній області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного середземноморського клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.[24]

Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11…+13 °C на півдні до +5…+7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7…−8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму й +2…+4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17…+19 °C на півночі й північному заході країни до +22…+23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.[24]

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. Унаслідок вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C[25].

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їхнє зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі й на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні й південному сході. Основна їхня маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Узимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10—30 см, а в горах досягає 40 см.

Передбачається, що за 50—100 років клімат України стане більш посушливим, схожим на австралійський[26][27].

Водойми

Річка Дніпро

На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, із них довжиною 10 км і більше — 3302[28]. Більшість річок належить до басейну Чорного й Азовського морів і лише з 2 % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг із їхніми притоками). Головні річки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай.

Озер у країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше[29]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків[29]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км². Найсолонішим є Куяльницький лиман — 157—227 ‰.

Ландшафти й фізико-географічне районування України

У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів — рівнинний, що займає понад 93 % території, і гірський. Основні риси ландшафтної структури країни визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише на Південному узбережжі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.

Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною широтною зональністю, частини Карпатської та Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)[30][29]:

У гірських ландшафтах панують два типи — лісово-лучні з полонинами в Українських Карпатах і лісово-лучні з яйлами в Кримських горах.

Природні ресурси

Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші й де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ і проявів 111 видів корисних копалин[31] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 із яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення й ураховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта й газ, залізні й марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна й калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Велику Британію, Францію, ФРН, Канаду й інші країни. Зокрема, за запасами й видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX ст. займала провідне місце серед країн Європи й світу[32].

Історія

Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитвиІсторія культури
Категорія КатегоріяP history.svg ПорталІнші країни
Докладніше: Історія України

Стародавність

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, понад 900—800 тис. років тому[33]. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила[34]. Понад 10 тис. років тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення[35]. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив[36]. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. З появою кераміки настав неоліт, який на території сучасної України тривав з VII до V—III тис. до н. е.[37]

З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н. е. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була Трипільська культура (4000—2100 рр. до н. е.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель — створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури[38]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800—2300 рр. до н. е.) бронзової доби, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців[39]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300—1300 рр. до н. е.), носії якої перебували у контактах із хліборобською культурою шнуркової кераміки (2300—1700 рр. до н. е.), що займала територію Північно-Західної України[40]. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700—1300 рр. до н. е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700—1200 рр. до н. е.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів[41]. На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У X ст. до н. е. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скити (VII—III ст. до н. е.), які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до н. е. на зміну скитам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до IV ст. н. е, коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами, починаючи з VII ст. до н. е. греки засновують у Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір, Ольвію, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

Середньовіччя

Кордони Руського королівства (1300)

Київська Русь

Починаючи з IX століття українські землі стали центром Руської землі на чолі з полянським Києвом. 882 року Київ захопив варязький конунг Олег (882912), який проголосив його «матір'ю міст руських» й встановив владу варязької династії Рюриковичів. За князювання княгині Ольги (945965), її сина Святослава Ігоровича (965972) і онука Володимира Святославича (9801015) територія Руської держави розширилась шляхом підкорення Києву сусідніх східнослов'янських, балтських і угро-фінських племен.

Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5 млн км2. Кордони Київської Русі на півночі пролягали в районах Чудського озера, Фінської затоки Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер; на заході — в районі верхів'їв Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни; на півдні — Сули, Дону, Росі й Південного Бугу; на сході — Волги та її притоки Оки. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам. 988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття, з нею почали рахуватися європейські монархії. Але процес феодальної роздрібненості в 11 — 13 століттях призвів до ослаблення Русі, основні центри влади з Києва перемістились на північний схід, на Оку, до Володимирського князівства, де в майбутньому виникло Московське князівство, а слідом Московське царство, а також на захід, до міст Галича і Володимира.

Також на теренах сучасної України певний час існували такі великі князівства, як Чернігівське (по Десні), Переяславське (сучасна Полтавщина), Турово-Пінське (на Поліссі)

У 1240-х роках Русь розорено Монгольською імперією, і вона потрапила в залежність від неї.

Галицько-Волинська держава

Церква святого Пантелеймона (Шевченкове), єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства

Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до Галицько-Волинської держави. До її складу входили Волинь, Галичина, Берестейщина, Холмщина, Підляшшя, Белжщина, Турово-Пінщина, Чорна Русь, західна Київщина та Закарпаття[42]. Незалежні князівства в Галичині, де правили Ростиславичі, виникли починаючи з 1084 з центрами в Перемишлі, Теребовлі та Звенигороді. 1141 р. Володимирко Володарович об'єднав їх у єдине Галицьке князівство, яке досягло найбільшого розквіту за правління Ярослава Осмомисла.

1199 р. Роман Великий об'єднав Галичину і Волинь у єдину Галицько-Волинську державу[43]. 1245 року його син і спадкоємець Данило, на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від Золотої Орди, проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і 1253 року прийняв знак самодержця — корону короля Русі від папи Іннокентія IV[44].

Близько 1256 року, після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів. 1259 року, через відсутність військової допомоги з Заходу, король повторно визнав верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. 1303 року Данилів онук король Юрій І домігся створення Галицької митрополії. 1308 року держава перейшла до його синів Андрія і Лева II, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди. 1340 року його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за галицько-волинську спадщину. 1392 року Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського[45].

На кінець 14 століття українські території перебували у складі різних держав. Литва ще раніше опанувала землі Києва, Чернігова і Волині. Польща керувала в Галичині і Поділлі. Південна степова Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 року, а Закарпаття — Угорщини. 1569 року Литва і Польща об'єдналися в Річ Посполиту для протидії сусідам, внаслідок цього центральні українські землі Литви (Київщина, Чернігівщина, Волинь та Поділля) перейшли під польський контроль.

Новий час

Козаччина

Наприкінці 15 століття на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками. З 16 століття їхнім військовим осередком стала Січ[46]. Козаки Війська Запорозького формували окремий суспільний стан, що брав участь у війнах на боці Речі Посполитої: Лівонській війні 15581583 років, Польсько-московській війні 16051618 років, Хотинській війні 16201621 років, Смоленській війні 16321634 років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у Молдову, Московію, Кримське ханство, Чорноморське узбережжя Болгарії і Малої Азії, а також активно займалися найманством, особливо під час Тридцятирічної війни 16181648 років. Через правовий і соціальний гніт з боку шляхти козаки неодноразово піднімали повстання, найбільшими з яких були повстання Косинського 15911593 років, повстання Наливайка 15941596 років, повстання Жмайла 1625 року, повстання Федоровича 1630 року, повстання Сулими 1635, повстання Павлюка 1637 року й повстання Острянина 1638 року. Козаки неодноразово відстоювали права українського населення, яке зазнавало в Речі Посполитій релігійних та національних утисків[47][48].

У 16481657 роках козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення в Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького, або Гетьманщини[47][49]. 1654 року задля продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 року, через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз зі Швецією і Трансільванією[50]. 1657 року, після обрання новим гетьманом Івана Виговського, всередині України спалахнуло антигетьманське повстання, що розвинулося у козацько-московську війну. Попри перемогу гетьмана під Конотопом в 1659 році, він втратив підтримку козацької старшини через союз із поляками[47].

Стартував період козацьких міжусобиць — руїни, внаслідок якої козацька держава розкололася по Дніпру на Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя. Правобережна Україна опинилася під владою Речі Посполитої, а Лівобережжя і Запорожжя — під впливом Московії. 1667 року цей поділ затверджено Андрусівським миром.

У 1672 р. у Бучацькому договорі зазначено польською мовою та турецькою мовою існування України, української державності[51].

Козацькі намагання об'єднати Україну під проводом гетьмана Петра Дорошенка за допомоги Османської імперії у 16721676 роках закінчилися поразкою і закріпленням попереднього поділу[52]. 1689 року Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити поступово скасовували його на Лівобережжі.

1709 року, під час Великої північної війни, козаки під проводом із гетьманом Івана Мазепи уклали союз зі Швецією, намагаючись визволитися з-під московського панування, але зазнали поразки під Полтавою[53]. 1710 року переможені козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом прийняли у вигнанні першу козацьку Конституцію[53]. Після повстання Мазепи Московська держава, перетворена на Російську імперію, взяла курс на повну ліквідацію козацької автономії в Україні. 1754 року росіяни ліквідували українсько-російський митний кордон і 1764 року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману Кирилу Розумовському декоративний титул фельдмаршала. 1775 року зруйновано Запорозьку Січ, 1781 року ліквідовано козацький устрій в Україні, а 1783 року закріпачено українських вільних селян[47][54].

Імперська доба

Обкладинка «Енеїди». Еней із козаками

Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга — решту України[55].

З кінця 18 століття, під впливом європейського романтизму і націоналізму на українських землях набув нового розвитку український національний рух. 1798 року Іван Котляревський видав бурлескну поему «Енеїда», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. 1806 року було засновано Харківський університет, що став центром українознавчих студій. 1825 року була написана «Історія русів», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. 1834 року було засновано Київський університет, який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став Тарас Шевченко, поезія якого набула популярности серед широких верств українського суспільства — від Волині до Кубані.

Українське національне відродження сприймалося вороже імперським керівництвом Росії. Російський уряд взяв курс на повну мовно-культурну асиміляцію неросійських народів європейської частини імперії, інструментом якої була політика русифікації українського народу. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, зокрема Валуєвський циркуляр 1863 року й Емський указ 1873 року[9].

Новітній час

Визвольні змагання

1917 року лютнева революція в Росії повалила монархію і дала початок республіканському Тимчасовому уряду[56]. Відлунням цих подій стало формування 17 березня у Києві Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським[56]. 20 листопада, після більшовицького перевороту в Росії, Центральна Рада як представницький орган України проголосила створення автономної Української Народної Республіки (УНР)[57], а 22 січня 1918 року, через спалах українсько-більшовицької війни, проголосила її незалежність[58]. За місяць український уряд уклав у Брест-Литовську договір із Німецькою та Австро-Угорською імперіями, за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте 29 квітня, внаслідок державного перевороту українських монархічних сил, уряд Центральної Ради замінив гетьман Павло Скоропадський[56][59]. Республіка була перейменована на «Українську Державу»[59].

Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у Першій світовій війні[59]. 14 грудня повстання Директорії повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. 6 січня 1919 вони створили у Харкові маріонеткову державу — Українську Соціалістичну Радянську Республіку, від імені якої розпочали війну[56]. Протягом 1919 — 1920 років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, російські націоналісти за підтримки Великої Британії, Франції та Польщі, українські анархісти на чолі з Нестором Махном та українські партизани[56]. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні[56].

Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918 року українці Галичини, Буковини і Закарпаття проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові[56]. Проте 1 листопада того ж року її атакувала Польща, розпочавши українсько-польську війну. Нападника підтримували країни Антанти — Велика Британія, Франція, Королівство Румунія й Угорщина, а західні українці перебували в міжнародній ізоляції[56]. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і 22 січня 1919 року об'єднався з нею у єдину державу[60]. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. Внаслідок цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, румуни — Буковину, а чехи — Закарпаття[56]. У квітні 1920 року за володіння Західною Україною спалахнула радянсько-польська війна. Вона закінчилася 18 березня 1921 року Ризьким миром, що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь[56][61].

Радянська доба

Українізація. Голодомор. Індустріалізація
Пам'ятник жертвам Голодомору в Києві.

30 грудня 1922 року Українська Соціалістична Радянська Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Протягом 19231933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Українській СРР курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожости українців до радянської влади. Але вже в 1930 році, за ініціативи більшовицького намісника в Україні Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали масові репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.

В економічній сфері Україні комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.

У 19321933 роках, з метою «колективізації» господарства та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська влада організувала штучний голод на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали українці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, внаслідок Голодомору українське населення втратило від 4 млн[62][63] до 12 млн осіб[64]. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей у Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор визнаний геноцидом і злочином проти людяности на міжнародному рівні.

1920—1930-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структуру ОУН.

Друга світова війна
Бійці УПА в Суразьких лісах (грудень 1943)[65].
Українські євреї примушені копати власні могили, Зборів, липень 1941 року.

23 серпня[66] 1939 року СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. Унаслідок цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями[67]. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 року СРСР здійснив операцію супроти Румунії. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна Буковина і Буджак, але відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдовської РСР. 14 липня 1940 року червоноармійські війська окупували країни Балтії, а 1 червня 1941 року німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.

18 грудня 1940 року Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 року напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія.

30 червня 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української Держави в окупованому німецько-гітлерівськими військами Львові. Невдовзі він та Степан Бандера опинились у концтаборі «Заксенгаузен».

19 вересня 1941 року нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків і Лівобережжя, а червні-липні 1942 року — Крим і Кубань. В лютому 1943 року СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після перемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 року радянські війська захопили Київ, а в квітні-травні 1944 року встановили радянський контроль над Правобережжям і Кримом. Наприкінці серпня 1944 року СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчилася капітуляцією Німеччини. Внаслідок перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України[68]. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР у Червоній армії[69], певні формування, як то дивізія «Галичина», на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі Української повстанчої армії (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну[70].

Відлига. Застій. Перебудова

У 1945 році Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати в 1950-му.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих «спецпереселенців», що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації[71].

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль[72]. Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 19461947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів[73][74].

Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у 19381949 роках, Хрущов був глибоко обізнаний із республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий із РРФСР до Української РСР[75].

Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловости й виробництва[76]. У 19461950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

Незалежність

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991
Газета «Голос України» № 165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежности України.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[77], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежности України[78]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 19881990 роках — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня у Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розпад СРСР і утворили Співдружність Незалежних Держав (СНД)[79]. Хоча Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею СНД.[80]

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 року по 1999 рік[81][82] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції[83]. Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

У 1996 році була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень у руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7 % щорічно.

Протестувальники на Майдані Незалежності в перший день Помаранчевої революції

У 2004 році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями[84] на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України скасував рішення ЦВК про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано Віктора Ющенка.

Янукович повернувся до влади у 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції»[85], що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року[86]. В 2010 році Янукович був обраний президентом[87] та сформував новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 11 жовтня 2011 року Печерський суд міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, Юлію Тимошенко до семи років ув'язнення.

Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «Податковий майдан», «Україна проти Януковича», протести у Врадіївці тощо, а 21 листопада 2013 відмова Кабінету міністрів від підписання угоди про асоціацію України з ЄС, запланованої попередньо на час саміту Східного партнерства спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх президентських виборів, що отримали назву — Євромайдан та «Революція гідности»: після приєднання до протестуючих формувань, котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. Силовий розгін протестувальників у Києві в ніч на 30 листопада спричинив вихід на вулиці 1 грудня сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників із вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею 18—20 лютого 2014, коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі Києва загинуло більше сотні людей, півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти[88][89][90][91]. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року[92]. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила Олександру Турчинову (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В. Рибака).[93].

Війна на сході України

Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні антидержавні виступи у містах Криму (з 23.02.2014), а незабаром — і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось пізніше, складалися з завезених напередодні з Росії найманців[94]), які ініціювали захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були без відзнак на одязі та техніці) почали блокування військових частин ЗСУ на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців ЗСУ і громадських проукраїнських активістів[95]. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив захоплення української території.

Після анексії Криму російські керівники на чолі з Володимиром Путіним намагались проголосити Південно-східну Україну російською територією[96] і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях аналогічний кримському сценарій[97]. На початку квітня були захоплені державні установи у Донецьку і Луганську, аналогічні спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м. Слов'янськ і Краматорськ. В. о. Президента Олександр Турчинов проголосив початок антитерористичної операції (АТО). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили Донецьку (06.04.2014) та Луганську (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014 р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити Донецьк. Проте, пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації під Іловайськом[98][99], дозволило Кремлю врятувати «ДНР» та «ЛНР» та заморозити конфлікт.

Див. також: Мінські угоди

Теперешній час

1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. Українські громадяни отримали безвізовий режим поїздки до Шенгенської зони терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду 11 червня 2017 року, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.

Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма задовольнив вимоги «Нафтогазу» про компенсацію поставок газу за транзит, які не були поставлені «Газпромом». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» має сплатити 2,56 млрд доларів на користь «Нафтогазу»[100].

25 листопада 2018 року стався Інцидент у Керченській протоці, коли берегова охорона Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ) обстріляла і захопила три судна ВМС України, які намагалися пройти з Чорного моря в Азовське море через Керченську протоку на шляху до порту Маріуполь[101][102].

У 2018 році був розпочатий процес надання автокефалії Київській митрополії від Вселенського патріарха Вартоломія (томос), який був отриманий 6 січня 2019 року на Фенері, чому передував Об'єдавчий собор, який утворий Православну церкви України.

21 лютого 2019 р. було внесено зміни до Конституції України, норми про стратегічний курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.[103]

На червневому саміті в Брюсселі 2021 року лідери НАТО повторили рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу з Планом дій щодо членства (ПДЧ) як невід'ємною частиною процесу та правом України визначати своє майбутнє і зовнішню політику, звичайно, без втручання ззовні[104].

Епідемія коронавірусу

2 березня 2020 року було підтверджено перший випадок інфікування COVID-19 у Чернівцях[105]. Згодом було введено карантин, закрито кордони й оголошено надзвичайну ситуацію. Епідемія охопила всі області України. Щодня міністерство охорони здоров'я публікує нову інформацію про поширення пандемії. Через карантинні обмеження в країні посилилась економічна криза, кількість офіційних безробітних зросла на 67 %. 20 березня вилікувався перший хворий, на той час хворі були вже в кількох областях[106][103].

23 лютого 2021 року в Україні було зареєстровано 2 вакцини проти коронавірусу: AstraZeneca та Pfizer/BioNTech[107][108]. 24 лютого було вакциновано першу людину[109].

Державний устрій

Україна — унітарна демократична парламентсько-президентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, законодавча, виконавча та судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади та органами виконавчої влади на місцях. Законодавчий орган — парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — системою загальних і спеціалізованих судів різних інстанцій.

Конституція України

Після проголошення Україною своєї незалежности 24 серпня 1991 року і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996-го вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Віктора Януковича», депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (внаслідок чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

21 лютого 2014 року відновлено дію Конституції 2004 року.

Законодавча влада

Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні[110]. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.

Володимир Зеленський
Володимир Зеленський, чинний президент України (з 20 травня 2019)
Денис Шмигаль
Денис Шмигаль, чинний прем'єр-міністр України (з 4 березня 2020)

Президент України. Виконавча влада

Президент України згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісности України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Зеленський Володимир — чинний президент України з 20 травня 2019 року[111].

Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльности є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням із Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльности Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також у систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України[112].

Судова влада

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Спеціалізовані суди:

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Конституційний Суд України є окремим і незалежним від судів загальної юрисдикції.

Внутрішня політика України

У червні 1991 року Верховна Рада України прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проєкт був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проєкту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).

Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купонокарбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак, ввести нову грошову одиницю вдалося лише у 1996 році після деякої стабілізації економічної ситуації.

У жовтні 1994 року президент держави, Леонід Кучма, запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 мільйонів у 1994 році до $3122 мільйонів у 1999. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 році близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він становив 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.

Політичні партії

Україна має багатопартійну систему, і станом на 18 січня 2017 року в країні зареєстровано 252 політичні партії[113]. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада 2011 року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.[114].

Станом на грудень 2011 року в Україні була відсутня політична партія «всеохопного типу»[115][116]. Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї[114], а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованости[117].

Наразі в українському парламенті є такі фракції політичних партій:

В Україні політична ідеологія представлена націоналістичною (Конгрес українських націоналістів, ВО «Свобода», Українська Національна Асамблея; Українська Національна Консервативна партія тощо), соціалістичною (Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України), екологічною (Партія Зелених України) та іншими течіями. За структурою програм часто виділяють ліві, праві та центристські партії, які також присутні в Україні.

Зовнішня політика

У 1918—1922 роках Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Османською імперією, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною[118]. У 1944 році в уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства в Одесі.

Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом із Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружности незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14—15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.

У 1999—2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.

Сьогодні Україна розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, а також створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу[119].

Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинности 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 року стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО[120], хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ).

Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ (з 2008). Україна має статус спостерігача в таких організаціях, як РКБМ (з 1999) та Франкофонія (з 2006).

У 2012 році Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), а у 2013 році очолювала ОБСЄ[121][122][123].

У 2016—2017 роках Україна знову набула статусу непостійного члена Ради Безпеки ООН[124][125].

10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу[126][127].

12 квітня 2018 п'ятий президент України Петро Порошенко повідомив, що запропонує Верховній Раді вийти з усіх статутних органів СНД, а 19 травня 2018 Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення РНБО про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД[128][129]. Станом на лютий 2019 року Україна мінімізувала свою участь у Співдружності Незалежних Держав до критичного мінімуму та фактично завершила свій вихід. Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею СНД[80].

28 липня 2020 року Литва, Польща й Україна підписали декларацію про створення Люблінського трикутника, тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між трьома сусідніми державами задля європейської і євроатлантичної інтеграції України[130].

17 травня 2021 року було утворене «Асоційоване тріо» шляхом підписання спільного меморандуму між міністрами закордонних справ Грузії, Молдови та України. Асоційоване тріо — це тристоронній формат для розширення співпраці, координації та діалогу між трьома країнами (які підписали Угоду про асоціацію з ЄС) з Європейським Союзом з питань, що становлять спільний інтерес, пов'язаних із євроінтеграцією, розширення співпраці в рамках Східного партнерства та зобов'язання щодо приєднання до Європейського Союзу[106]. Станом на 2021 рік Україна готується офіційно подати заявку на членство в ЄС у 2024 році, аби приєднатися до Європейського Союзу у 2030-х роках[131].

Двосторонні відносини