Відмінності між версіями «Україна»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Відкинуто редагування Vovabovanko (обговорення) до зробленого Tohaomg)
Мітка: Відкіт
(Скасування редагування № 25525885 користувача Еврофанчик (обговорення))
Мітка: Скасування
 
(Не показана 41 проміжна версія 28 користувачів)
Рядок 22: Рядок 22:
 
|форма_правління = [[унітарна держава|унітарна]] [[парламентсько-президентська республіка]]
 
|форма_правління = [[унітарна держава|унітарна]] [[парламентсько-президентська республіка]]
 
|leader_title1 = [[Президент України|Президент]]
 
|leader_title1 = [[Президент України|Президент]]
  +
|leader_name1 = [[Зеленський Володимир Олександрович|Володимир Зеленський]]
|leader_name1 = [[Порошенко Петро Олексійович]]
 
|leader_title2 = [[Прем'єр-міністр України|Прем'єр-міністр]]
+
|leader_title3 = [[Прем'єр-міністр України|Прем'єр-міністр]]
|leader_name2 = [[Гройсман Володимир Борисович]]
+
|leader_name3 = [[Гройсман Володимир Борисович|Володимир Гройсман]]
|leader_title3 = [[Голова Верховної Ради України]]
+
|leader_title4 = [[Голова Верховної Ради України|Голова Верховної Ради]]
|leader_name3 = [[Парубій Андрій Володимирович]]
+
|leader_name4 = [[Парубій Андрій Володимирович|Андрій Парубій]]
 
|area_rank = 46
 
|area_rank = 46
 
|area = {{Formatnum: 603628}}
 
|area = {{Formatnum: 603628}}
 
|percent_water = 7
 
|percent_water = 7
|population_estimate = {{зменшення}} {{Formatnum:42153201}}<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrstat.gov.ua/express/expr2019/02/23.pdf |title=Демографічна ситуація
+
|population_estimate = {{зменшення}} {{Formatnum:41953020}}<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2019/ds/kn/kn_e/kn0119_e.html |title=Демографічна ситуація у 2019 році|website=www.ukrstat.gov.ua}}</ref> <small>(наявне населення, без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)</small>
у 2018 році|website=www.ukrstat.gov.ua}}</ref> <small>(наявне населення, без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)</small>
+
|population_estimate_year = (01.02.2019) <small>(без урахування тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим і Севастополя)</small>
|population_estimate_year = (01.01.2019)
 
 
|population_estimate_rank = 32
 
|population_estimate_rank = 32
|population_census = {{зменшення}} {{Formatnum: 48 млн 457 тис. осіб}}<ref>[http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт]</ref>
+
|population_census = {{зменшення}} 48 млн 457 тис. осіб<ref>[http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт]</ref>
 
|population_census_year = 2001
 
|population_census_year = 2001
 
|population_density = {{зменшення}} {{#expr: 48457000/603628 round 2}} осіб
 
|population_density = {{зменшення}} {{#expr: 48457000/603628 round 2}} осіб
 
|population_density_rank = 115
 
|population_density_rank = 115
 
|population_density_year = 2018
 
|population_density_year = 2018
|GDP_nominal = {{Збільшення}} $133 млрд<ref name="imf.org"/>
+
|GDP_nominal = {{Збільшення}} $133 млрд
 
|GDP_nominal_rank ={{Збільшення}} 47
 
|GDP_nominal_rank ={{Збільшення}} 47
 
|GDP_nominal_year = 2019
 
|GDP_nominal_year = 2019
|GDP_nominal_per_capita = {{Збільшення}} $3 133<ref name=imf1/>
+
|GDP_nominal_per_capita = {{Збільшення}} $3133
 
|GDP_nominal_per_capita_rank =127
 
|GDP_nominal_per_capita_rank =127
   
Рядок 48: Рядок 47:
 
|GDP_PPP = {{Збільшення}} $411&nbsp;млрд.
 
|GDP_PPP = {{Збільшення}} $411&nbsp;млрд.
 
|GDP_PPP_rank = 47
 
|GDP_PPP_rank = 47
|GDP_PPP_per_capita = {{Збільшення}} $9 683<ref name=imf1/>[https://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2018/02/weodata/weorept.aspx?pr.x=55&pr.y=16&sy=2019&ey=2019&scsm=1&ssd=1&sort=country&ds=.&br=1&c=926&s=NGDPD%2CPPPGDP%2CNGDPDPC%2CPPPPC&grp=0&a=]
+
|GDP_PPP_per_capita = {{Збільшення}} $9 683[https://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2018/02/weodata/weorept.aspx?pr.x=55&pr.y=16&sy=2019&ey=2019&scsm=1&ssd=1&sort=country&ds=.&br=1&c=926&s=NGDPD%2CPPPGDP%2CNGDPDPC%2CPPPPC&grp=0&a=]
 
|GDP_PPP_per_capita_rank = 109
 
|GDP_PPP_per_capita_rank = 109
 
|sovereignty_type = [[Незалежність]]
 
|sovereignty_type = [[Незалежність]]
Рядок 76: Рядок 75:
 
}}
 
}}
   
'''Украї́на''' ({{МФА-всі|ʊkrɐˈjɪn̪ɐ|МФА|Uk-Україна.ogg}})&nbsp;— [[держава]], розташована в [[Східна Європа|Східній]] та частково в [[Центральна Європа|Центральній Європі]], у південно-західній частині [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]]. Площа становить {{nts|603628}}{{nbsp}}км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у [[Європа|Європі]]<ref>«Basic facts about Ukraine»: [http://www.ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm] Ukrainian consul in NY.</ref>, друга в європейській частині світу, якщо враховувати [[Росія|Росію]]. Межує з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, [[Польща|Польщею]], [[Словаччина|Словаччиною]] та [[Угорщина|Угорщиною]]&nbsp;— на заході, [[Румунія|Румунією]] та [[Молдова|Молдовою]]&nbsp;— на південному заході, [[Росія|Росією]] на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається [[Чорне море|Чорним]] і [[Азовське море|Азовським морями]].
+
'''Украї́на''' ({{МФА-всі|ʊkrɐˈjɪn̪ɐ|МФА|Uk-Україна.ogg}})&nbsp;— [[держава]], розташована в [[Східна Європа|Східній]] та частково в [[Центральна Європа|Центральній Європі]], у південно-західній частині [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]]. Площа становить {{nts|603628}}{{nbsp}}км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі<ref>«Basic facts about Ukraine»: [http://www.ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101130222543/http://ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm |date=30 листопад 2010 }} Ukrainian consul in NY.</ref>, друга в європейській частині світу, якщо враховувати [[Росія|Росію]]. Межує з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, [[Польща|Польщею]], [[Словаччина|Словаччиною]] та [[Угорщина|Угорщиною]]&nbsp;— на заході, [[Румунія|Румунією]] та [[Молдова|Молдовою]]&nbsp;— на південному заході, [[Росія|Росією]] на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається [[Чорне море|Чорним]] і [[Азовське море|Азовським морями]].
   
На сучасній території України [[Доісторична Україна|відомі]] поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби [[палеоліт]]у&nbsp;— [[Мустьєрська культура|мустьє]]рської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення [[скіфи|скіфів]], [[Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я|давньогрецьких колоністів]], [[готи|готів]], але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається [[Київська Русь]] [[IX століття|IX]]—[[XIII століття]]<ref name="Яковенко">[[Наталія Яковенко|Яковенко Н]]. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст''.&nbsp;— Київ: Ґенеза, 1997.</ref>. Після [[монгольська навала на Русь|монгольської навали]] її спадкоємцем стало [[Галицько-Волинське князівство|Руське королівство]] [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття]]<ref name="Яковенко" />. Воно було поглинуте сусідніми [[Велике князівство Литовське|Литвою]] та [[Королівство Польське (1385—1569)|Польщею]], об'єднаними з [[XVI століття]] у федеративну [[Річ Посполита]].
+
На сучасній території України відомі [[Доісторична Україна|поселення]] багатьох археологічних культур, починаючи з доби [[палеоліт]]у&nbsp;— [[Мустьєрська культура|мустьєрської]], [[Гребениківська культура|гребениківської]], [[Кукрецька культура|кукрецької]], [[Трипільська культура|трипільської]], [[Середньостогівська культура|середньостогівської]], [[Ямна культура|ямної]], [[Культура шнурової кераміки|бойових сокир]], [[Чорноліська культура|чорноліської]] тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення [[скіфи|скіфів]], [[Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я|давньогрецьких колоністів]], [[готи|готів]], але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається [[Київська Русь]] [[IX століття|IX]]—[[XIII століття|XIII століть]]<ref name="Яковенко">[[Наталія Яковенко|Яковенко Н.]] Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.&nbsp;— Київ: Ґенеза, 1997.</ref>. Після [[монгольська навала на Русь|монгольської навали]] її спадкоємцем стало [[Галицько-Волинське князівство|Руське королівство]] [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття]]<ref name="Яковенко" />. Воно було поглинуте сусідніми [[Велике князівство Литовське|Литвою]] та [[Королівство Польське (1385—1569)|Польщею]], об'єднаними з [[XVI століття]] у федеративну [[Річ Посполита|Річ Посполиту]].
   
[[Націогенез|Формування]] [[нова історія|новітньої]] [[українці|української нації]] активізувалося під час [[Хмельниччина|визвольної війни]] [[1648]]–[[1657]] років під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] проти Речі Посполитої<ref name="Яковенко" /><ref>''Сисин Ф.'' Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 67—76.</ref>. Результатом війни стало утворення в Подніпров'ї [[Гетьманщина|козацької держави]]. Через [[Руїна|міжусобиці]] вона після 1667&nbsp;р. опинилася [[Андрусівське перемир'я|розділеною]] між Річчю Посполитою та [[Московське царство|Московським царством]]. У [[XVIII століття|XVIII столітті]], після приєднання до Російської імперії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована імперським урядом.
+
[[Націогенез|Формування]] новітньої української нації активізувалося під час [[Хмельниччина|визвольної війни]] [[1648]]–[[1657]] років під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] проти Речі Посполитої<ref name="Яковенко" /><ref>''Сисин Ф.'' Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 67—76.</ref>. Результатом війни стало утворення в Подніпров'ї [[Гетьманщина|козацької держави]]. Через [[Руїна|міжусобиці]] вона після 1667&nbsp;р. опинилася [[Андрусівське перемир'я|розділеною]] між Річчю Посполитою та [[Московське царство|Московським царством]]. У [[XVIII століття|XVIII столітті]], після приєднання до Російської імперії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована імперським урядом.
   
Під час [[Українська революція|української революції початку 20 століття]] на території України постало декілька національних держав: [[Українська Народна Республіка]], [[Українська Держава]], [[Західноукраїнська Народна Республіка]], [[Кубанська Народна Республіка]]<ref>[http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність.&nbsp;— Мюнхен, 1968.]; ''[[Скуратівський Вадим Леонтійович|Скуратівський В.]]'' [http://www.perehid.org.ua/n9/14.html ''Українська Кубань''] Перехід IV, Випуск 9 (№&nbsp;1&nbsp;— 2002)</ref> та інші. Але внаслідок поразки [[Українська революція 1917-1921|визвольних змагань]] 1917—1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: [[РРФСР|Радянською Росією]], [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською республікою]], [[Королівство Румунія|Королівством Румунія]] і [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословацькою республікою]]. На російській території була створена [[маріонеткова держава|більшовицька]] [[Українська Соціалістична Радянська Республіка]] (УСРР), яка [[1922]] року увійшла до складу [[Радянський Союз|Радянського Союзу]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] до УРСР були приєднані [[Західна Україна]] та [[Буджак]], після війни&nbsp;— [[Закарпаття]], а [[1954]] року&nbsp;— [[Крим]]. Сучасна держава Україна утворилася внаслідок [[розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] і проголошення нею незалежності 24 серпня 1991, що було скріплено результатом [[Всеукраїнський референдум 1991|всенародного волевиявлення]] [[1 грудня]] [[1991]] року. [[Революція гідності]], що відбулася взимку 2013-14 років, призвела до відсторонення президента [[Янукович Віктор Федорович|Януковича]] та створення нового уряду. Ці події стали передумовою [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|збройної агресії Росії]], складовими якої є [[Анексія Криму Російською Федерацією|анексія Криму]] та розв'язана РФ [[Війна на сході України|війна на сході держави]].
+
Під час [[Українська революція|української революції початку 20 століття]] на території України постало декілька національних держав: [[Українська Народна Республіка]], [[Українська Держава]], [[Західноукраїнська Народна Республіка]], [[Кубанська Народна Республіка]]<ref>[http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність.&nbsp;— Мюнхен, 1968.]; ''[[Скуратівський Вадим Леонтійович|Скуратівський В.]]'' [http://www.perehid.org.ua/n9/14.html ''Українська Кубань''] Перехід IV, Випуск 9 (№&nbsp;1&nbsp;— 2002)</ref> та інші. Але внаслідок поразки [[Українська революція 1917-1921|визвольних змагань]] 1917—1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: [[РРФСР|Радянською Росією]], [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською республікою]], [[Королівство Румунія|румунським Королівством]] і [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословацькою республікою]]. На російській території була створена [[маріонеткова держава|більшовицька]] [[Українська Соціалістична Радянська Республіка]] (УСРР), яка [[1922]] року увійшла до складу [[Радянський Союз|Радянського Союзу]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] до УРСР були приєднані [[Західна Україна]] та [[Буджак]], після війни&nbsp;— [[Закарпаття]], а [[1954]] року&nbsp;— [[Крим]]. Сучасна держава Україна утворилася внаслідок [[розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] і проголошення нею незалежності 24 серпня 1991, що було скріплено результатом [[Всеукраїнський референдум 1991|всенародного волевиявлення]] [[1 грудня]] [[1991]] року. [[Революція гідності]], що відбулася взимку 2013-14 років, призвела до відсторонення президента [[Янукович Віктор Федорович|Януковича]] та створення нового уряду. Ці події стали передумовою [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|збройної агресії Росії]], складовими якої є [[Анексія Криму Російською Федерацією|анексія Криму]] та розв'язана РФ [[Війна на сході України|війна на сході держави]].
   
Україна&nbsp;— [[унітарна держава]]. Вона складається з 24 [[області України|областей]], [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]] і двох міст зі спеціальним статусом: [[Київ]]&nbsp;— столиця та найбільше місто, і [[Севастополь]]. Україна є [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентською республікою]]. Найвищим органом державної влади є [[Верховна Рада України]], а [[глава держави|главою держави]]&nbsp;— [[Президент України]].
+
Україна&nbsp;— [[унітарна держава]]. Вона складається з 24 [[області України|областей]], [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]] і двох міст зі спеціальним статусом: [[Київ|Києва]]&nbsp;— столиці та найбільшого міста, і [[Севастополь|Севастополя]]. Україна є [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентською республікою]]. Найвищим органом державної влади є [[Верховна Рада України]], а [[глава держави|главою держави]]&nbsp;— [[Президент України]].
   
За чисельністю населення Україна посідає восьме місце в Європі. За даними останнього [[Перепис населення України 2001|перепису населення]], що відбувся у [[2001]] році, в Україні проживає понад 48,4&nbsp;млн осіб. З них 77,8&nbsp;% становлять [[українці]], 17,3&nbsp;%&nbsp;— [[росіяни]]. Частка міського населення становить 67,2&nbsp;%. [[Офіційна мова|Офіційною мовою]] в Україні є [[українська мова|українська]]. Внаслідок кількасотлітнього [[Русифікація|зросійщення]] у східних і південних областях поширена [[російська мова]].<ref name="Півторак">''[[Півторак Григорій Петрович|Півторак Г]].'' [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»]. ― Київ: НАНУ, Академія, 2001.</ref> Більшість населення належить до [[східне християнство|християн візантійського обряду]]&nbsp;— [[православ'я|православних]] і [[українська греко-католицька церква|греко-католиків]]. Серед інших конфесій представлені: [[римо-католицизм]], [[протестантизм]], [[іслам]].
+
За чисельністю населення Україна посідає восьме місце в Європі. За даними останнього [[Перепис населення України 2001|перепису населення]], що відбувся у [[2001]] році, в Україні проживає понад 48,4&nbsp;млн осіб. З них 77,8&nbsp;% становлять [[українці]], 17,3&nbsp;%&nbsp;— [[росіяни]]. Частка міського населення становить 67,2&nbsp;%. [[Офіційна мова|Офіційною мовою]] в Україні є [[українська мова|українська]]. Внаслідок кількасотлітнього [[Русифікація|зросійщення]] у східних і південних областях поширена [[російська мова]].<ref name="Півторак">''[[Півторак Григорій Петрович|Півторак Г]].'' [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»]. ― Київ: НАНУ, Академія, 2001.</ref> Більшість населення належить до [[східне християнство|християн візантійського обряду]]&nbsp;— [[православ'я|православних]] і [[українська греко-католицька церква|греко-католиків]]. Серед інших конфесій представлені: [[Римо-католицька церква в Україні|римо-католицизм]], [[Протестантизм в Україні|протестантизм]], [[Іслам в Україні|іслам]].
   
Україна&nbsp;— промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів [[Сільське господарство України|сільськогосподарської продукції]] й продовольства, «житницею Європи». Господарський комплекс країни включає такі види промисловості, як видобування корисних копалин ([[вугілля]], [[нафта]] і [[газ]], залізна і марганцева руда), деякі галузі [[машинобудування]], [[чорна металургія|чорна]] та [[кольорова металургія]], Україна є потужним виробником [[електроенергія|електроенергії]]. Налагоджено виробництво ракет-носіїв, супутників та обладнання для дослідження [[космос]]у. Україна є значним виробником [[зброя|зброї]]&nbsp;— танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.
+
Україна&nbsp;— промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів [[Сільське господарство України|сільськогосподарської продукції]] й продовольства, «житницею Європи». Господарський комплекс країни включає такі види промисловості, як видобування корисних копалин ([[вугілля]], [[нафта|нафти]] і [[газ]]у, залізної і марганцевої руд), деякі галузі [[машинобудування]], [[чорна металургія|чорна]] та [[кольорова металургія]], Україна є потужним виробником [[електроенергія|електроенергії]]. Налагоджено виробництво ракет-носіїв, супутників та обладнання для дослідження [[космос]]у. Україна є значним виробником [[зброя|зброї]]&nbsp;— танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.
   
 
Україна є одним із членів-засновників [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]]<ref>«Activities of the Member States&nbsp;— Ukraine»: [http://www.un.org/depts/dhl/unms/ukraine.shtml] ''United Nations''</ref>, а також членом понад сорока [[Міжнародні організації|міжнародних організацій]], зокрема [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|ОБСЄ]] (1992), [[Міжнародний валютний фонд|МВФ]] (1992), [[Міжнародний банк реконструкції та розвитку|МБРР]] (1992), [[Світова організація торгівлі|СОТ]] (2008), [[Рада Європи|Ради Європи]] (1995).
 
Україна є одним із членів-засновників [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]]<ref>«Activities of the Member States&nbsp;— Ukraine»: [http://www.un.org/depts/dhl/unms/ukraine.shtml] ''United Nations''</ref>, а також членом понад сорока [[Міжнародні організації|міжнародних організацій]], зокрема [[Організація з безпеки і співробітництва в Європі|ОБСЄ]] (1992), [[Міжнародний валютний фонд|МВФ]] (1992), [[Міжнародний банк реконструкції та розвитку|МБРР]] (1992), [[Світова організація торгівлі|СОТ]] (2008), [[Рада Європи|Ради Європи]] (1995).
   
 
== Назва ==
 
== Назва ==
[[Файл:Vkraina-Cosaques-Okraina small.png|міні|праворуч|250пкс|Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі ([[1690]]). [[Правобережна Україна|Правобережжя]] і [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] з Києвом
+
[[Файл:Vkraina-Cosaques-Okraina small.png|міні|праворуч|250пкс|Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі ([[1690]]). [[Правобережна Україна|Правобережжя]] і [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно [[Задоння]] і [[Рязань|Рязані]]&nbsp;— московського порубіжжя.]]
позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно [[Задоння]] і [[Рязань|Рязані]]&nbsp;— московського порубіжжя.]]
 
 
{{main|Україна (назва)}}
 
{{main|Україна (назва)}}
[[Слов'яни|Слов'янське]] [[слово]] «Україна» вперше згадується у [[Київський літопис|Київському літописному зводі]] за [[Іпатіївський літопис|Іпатіївським списком]] під [[1187]] роком<ref name="Україна">[http://uk.wikisource.org/wiki/Україна «Україна» в Вікіджерелах]</ref>. Ним окреслювали терени [[Переяславське князівство|Переяславського князівства]], що входило до історичного ядра [[Русь|Русі]] поруч з [[Київське князівство|Київським]] і [[Чернігівське князівство|Чернігівським князівствами]]. Це слово також зустрічається у [[русь]]ких літописах під [[1189]], [[1213]], [[1280]] і [[1282]] роками<ref name="Україна"/>, позначаючи [[Галичина|Галичину]], Західну [[Волинь]], [[Холмщина|Холмщину]] і [[Підляшшя]]. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі [[Руське воєводство|Галичини]], [[Волинське воєводство (І Річ Посполита)|Волині]], [[Київське воєводство|Київщини]], [[Подільське воєводство|Поділля]] і [[Брацлавське воєводство|Брацлавщини]], а у вузькому&nbsp;— територію середнього [[Подніпров'я]].<ref name="franco">[http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997]</ref> Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]].<ref>Зокрема, на переговорах зі шведами у [[1657]] році гетьман Війська Запорозького [[Іван Виговський]] домагався ''«уступки цілої старовинної України, або Русі, цілої старовинної України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова, аж до Вісли»''. ([http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997])</ref>
+
[[Слов'яни|Слов'янське]] слово «Україна» вперше згадується у [[Київський літопис|Київському літописному зводі]] за [[Іпатіївський літопис|Іпатіївським списком]] під [[1187]] роком<ref name="Україна">[http://uk.wikisource.org/wiki/Україна «Україна» в Вікіджерелах]</ref>. Ним окреслювали терени [[Переяславське князівство|Переяславського князівства]], що входило до історичного ядра [[Русь|Русі]] поруч з [[Київське князівство|Київським]] і [[Чернігівське князівство|Чернігівським князівствами]]. Це слово також зустрічається у руських літописах під [[1189]], [[1213]], [[1280]] і [[1282]] роками<ref name="Україна"/>, позначаючи [[Галичина|Галичину]], Західну [[Волинь]], [[Холмщина|Холмщину]] і [[Підляшшя]]. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі [[Руське воєводство|Галичини]], [[Волинське воєводство (І Річ Посполита)|Волині]], [[Київське воєводство|Київщини]], [[Подільське воєводство|Поділля]] і [[Брацлавське воєводство|Брацлавщини]], а у вузькому&nbsp;— територію середнього [[Подніпров'я]].<ref name="franco">[http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997]</ref> Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]].<ref>Зокрема, на переговорах зі шведами у [[1657]] році гетьман Війська Запорозького [[Іван Виговський]] домагався ''«уступки цілої старовинної України, або Русі, цілої старовинної України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова, аж до Вісли»''. ([http://history.franko.lviv.ua/yak_intro.htm Яковенко, Н. ''Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII''.&nbsp;— К., 1997])</ref>
   
У зв'язку з входженням [[Гетьманщина|Гетьманщини]] до складу [[Московське царство|Московії]], а згодом і [[Російська імперія|Російської імперії]], слово «Україна» закріпилося за регіоном [[Подніпров'я]], виступаючи синонімом слова «[[Малоросія]]»; ним також позначали [[Слобожанщина|Слобожанщину]], заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття&nbsp;— початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»<ref name="franco" />. [[1917]] року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві,&nbsp;— [[Українська Народна Республіка]].
+
У зв'язку з входженням [[Гетьманщина|Гетьманщини]] до складу [[Московське царство|Московії]], а згодом і [[Російська імперія|Російської імперії]], слово «Україна» закріпилося за регіоном [[Подніпров'я]]; ним також позначали [[Слобожанщина|Слобожанщину]], заселену вихідцями з цього регіону. Російською адміністрацією ці землі частіше називались «[[Малоросія|Малоросією]]». У другій половині XIX століття&nbsp;— початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»<ref name="franco" />. [[1917]] року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві,&nbsp;— [[Українська Народна Республіка]].
   
 
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна»&nbsp;— антонім слова «чужина».<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm Русанівський, В.&nbsp;М.&nbsp;Українська мова // Енциклопедія «Українська мова».&nbsp;— К., 2000.], [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm Григорій Півторак, Г. «Україна»&nbsp;— це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов].</ref>. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» ({{lang-ru|окраину}}) або «прикордоння».
 
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна»&nbsp;— антонім слова «чужина».<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm Русанівський, В.&nbsp;М.&nbsp;Українська мова // Енциклопедія «Українська мова».&nbsp;— К., 2000.], [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm Григорій Півторак, Г. «Україна»&nbsp;— це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов].</ref>. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» ({{lang-ru|окраину}}) або «прикордоння».
Рядок 116: Рядок 114:
 
* [[Центральна Україна]]
 
* [[Центральна Україна]]
   
Україна розташована в південно-східній частині [[Європа|Європи]]<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html Національний атлас України. Географічний нарис.]</ref>. Вона має спільні сухопутні [[державний кордон|державні кордони]] з [[Білорусь|Білоруссю]] на [[північ|півночі]], з [[Польща|Польщею]] на [[захід|заході]], зі [[Словаччина|Словаччиною]], [[Угорщина|Угорщиною]], [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Молдовою]] на південному заході та з [[Росія|Росією]] на [[схід|сході]]. Південь України омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським морями]]. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.
+
Україна розташована в південно-східній частині [[Європа|Європи]]<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html Національний атлас України. Географічний нарис.]</ref>. Вона має спільні сухопутні [[державний кордон|державні кордони]] з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, з [[Польща|Польщею]] на [[захід|заході]], зі [[Словаччина|Словаччиною]], [[Угорщина|Угорщиною]], [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Молдовою]] на південному заході та з [[Росія|Росією]] на сході. Південь України омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським морями]]. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.
   
Загальна площа України становить {{nts|603628}}{{nbsp}}км², вона становить 5,7&nbsp;% території [[Європа|Європи]] і 0,44&nbsp;% території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). [[Площа]] [[виключна морська економічна зона України|виняткової економічної зони України]] становить 72658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2&nbsp;— UA<ref>[http://www.iso.org/iso/english_country_names_and_code_elements#u.. Код України за системою ISO 3166-1-alpha-2] {{ref-en}}</ref>. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316&nbsp;км і з півночі на південь на 893&nbsp;км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.
+
Загальна площа України становить {{nts|603628}}{{nbsp}}км², вона становить 5,7&nbsp;% території [[Європа|Європи]] і 0,44&nbsp;% території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). Площа [[виключна морська економічна зона України|виняткової економічної зони України]] становить 72658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2&nbsp;— UA<ref>[http://www.iso.org/iso/english_country_names_and_code_elements#u.. Код України за системою ISO 3166-1-alpha-2] {{ref-en}}</ref>. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316&nbsp;км і з півночі на південь на 893&nbsp;км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.
 
* Крайній північний пункт&nbsp;— село [[Грем'яч]] (урочище Петрівське) [[Чернігівська область|Чернігівської області]].
 
* Крайній північний пункт&nbsp;— село [[Грем'яч]] (урочище Петрівське) [[Чернігівська область|Чернігівської області]].
 
* Крайній південний пункт&nbsp;— смт [[Форос]] [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]].
 
* Крайній південний пункт&nbsp;— смт [[Форос]] [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]].
Рядок 131: Рядок 129:
 
{{main|Рельєф України|Геологія України|Сейсмічність України|Ліси України}}
 
{{main|Рельєф України|Геологія України|Сейсмічність України|Ліси України}}
 
[[Файл:ПОЗИТИВ...jpg|міні| На [[Говерла|Говерлі]]. [[Карпатський національний природний парк]], [[Івано-Франківська область]]]]
 
[[Файл:ПОЗИТИВ...jpg|міні| На [[Говерла|Говерлі]]. [[Карпатський національний природний парк]], [[Івано-Франківська область]]]]
У рельєфі України переважають рівнини (95&nbsp;% від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]]. Вони поєднують [[Поліська низовина|Поліську]], [[Придніпровська низовина|Придніпровську]] і [[Причорноморська низовина|Причорноморську]] низовини, що займають 70&nbsp;% поверхні України, а також [[Волинська височина|Волинську]], [[Подільська височина|Подільську]], [[Придніпровська височина|Придніпровську]], [[Донецька височина|Донецьку]] та інші [[Височини України|височини]]. Пересічна [[Висота над рівнем моря|абсолютна висота]] рівнин становить 175&nbsp;м. В Україні знаходиться найвища точка [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]]&nbsp;— [[гора]] [[Берда (гора)|Берда]], висотою 515&nbsp;м над рівнем моря.
+
У рельєфі України переважають рівнини (95&nbsp;% від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]]. Вони поєднують [[Поліська низовина|Поліську]], [[Придніпровська низовина|Придніпровську]] і [[Причорноморська низовина|Причорноморську]] низовини, що займають 70&nbsp;% поверхні України, а також [[Волинська височина|Волинську]], [[Подільська височина|Подільську]], [[Придніпровська височина|Придніпровську]], [[Донецька височина|Донецьку]] та інші [[Височини України|височини]]. Пересічна [[Висота над рівнем моря|абсолютна висота]] рівнин становить 175&nbsp;м. В Україні знаходиться найвища точка [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]]&nbsp;— гора [[Берда (гора)|Берда]], висотою 515&nbsp;м над рівнем моря.
   
 
Гірські масиви в Україні представлені частиною [[Карпати|Карпатських гір]]&nbsp;— [[Українські Карпати|Українськими Карпатами]], де розташована найвища вершина України&nbsp;— гора [[Говерла]] (2061&nbsp;м над рівнем моря), та [[Кримські гори|Кримськими горами]], найвищою вершиною яких є гора [[Роман-Кош]] (1545&nbsp;м).
 
Гірські масиви в Україні представлені частиною [[Карпати|Карпатських гір]]&nbsp;— [[Українські Карпати|Українськими Карпатами]], де розташована найвища вершина України&nbsp;— гора [[Говерла]] (2061&nbsp;м над рівнем моря), та [[Кримські гори|Кримськими горами]], найвищою вершиною яких є гора [[Роман-Кош]] (1545&nbsp;м).
Рядок 143: Рядок 141:
 
Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11&nbsp;{{градус Цельсія}}… +13&nbsp;{{градус Цельсія}} на півдні до +5&nbsp;{{градус Цельсія}}… +7&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7&nbsp;{{градус Цельсія}}… −8&nbsp;{{градус Цельсія}} на північному сході до 0&nbsp;{{градус Цельсія}} у степовому Криму і +2&nbsp;{{градус Цельсія}}… +4&nbsp;{{градус Цельсія}} на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17&nbsp;{{градус Цельсія}}… +19&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі та північному заході країни до +22&nbsp;{{градус Цельсія}}… +23&nbsp;{{градус Цельсія}} у південних районах і +25&nbsp;{{градус Цельсія}}&nbsp;— на Південному узбережжі Криму.<ref name="kl"/>
 
Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11&nbsp;{{градус Цельсія}}… +13&nbsp;{{градус Цельсія}} на півдні до +5&nbsp;{{градус Цельсія}}… +7&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7&nbsp;{{градус Цельсія}}… −8&nbsp;{{градус Цельсія}} на північному сході до 0&nbsp;{{градус Цельсія}} у степовому Криму і +2&nbsp;{{градус Цельсія}}… +4&nbsp;{{градус Цельсія}} на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17&nbsp;{{градус Цельсія}}… +19&nbsp;{{градус Цельсія}} на півночі та північному заході країни до +22&nbsp;{{градус Цельсія}}… +23&nbsp;{{градус Цельсія}} у південних районах і +25&nbsp;{{градус Цельсія}}&nbsp;— на Південному узбережжі Криму.<ref name="kl"/>
   
Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935&nbsp;р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42&nbsp;{{градус Цельсія}}.<ref>{{cite web|url=http://ukrmap.su/uk-g8/873.html|title=Фізична географія України, 8 клас|archiveurl=http://www.webcitation.org/6GYqLHp5D|archivedate=2013-05-12}}</ref>
+
Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935&nbsp;р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42&nbsp;{{градус Цельсія}}.<ref>{{cite web|url=http://ukrmap.su/uk-g8/873.html|title=Фізична географія України, 8 клас|archiveurl=https://www.webcitation.org/6GYqLHp5D?url=http://ukrmap.su/uk-g8/873.html|archivedate=2013-05-12|accessdate=2012-02-01|deadurl=no}}</ref>
   
 
Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в [[Українські Карпати|Українських Карпатах]]&nbsp;— 1500 мм (полонина Плай&nbsp;— 1663 мм) і [[Кримські гори|Кримських горах]] (1000—1200 мм), найменші&nbsp;— на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600&nbsp;мм на заході до 450—400&nbsp;мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву&nbsp;— 10-30&nbsp;см, а в горах досягає 40&nbsp;см.
 
Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в [[Українські Карпати|Українських Карпатах]]&nbsp;— 1500 мм (полонина Плай&nbsp;— 1663 мм) і [[Кримські гори|Кримських горах]] (1000—1200 мм), найменші&nbsp;— на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600&nbsp;мм на заході до 450—400&nbsp;мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву&nbsp;— 10-30&nbsp;см, а в горах досягає 40&nbsp;см.
Рядок 152: Рядок 150:
 
На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, з них довжиною 10&nbsp;км і більше&nbsp;— 3302<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/4090100.html Національний атлас України. Поверхневі води та водні ресурси]</ref>. Більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів і лише з 2-х % території води мають стік до Балтійського басейну ([[Сян]] і [[Західний Буг]] з їхніми притоками). Головні річки&nbsp;— [[Дніпро (річка)|Дніпро]], [[Сіверський Донець]], [[Південний Буг]], [[Дністер]], [[Дунай]].
 
На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, з них довжиною 10&nbsp;км і більше&nbsp;— 3302<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/4090100.html Національний атлас України. Поверхневі води та водні ресурси]</ref>. Більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів і лише з 2-х % території води мають стік до Балтійського басейну ([[Сян]] і [[Західний Буг]] з їхніми притоками). Головні річки&nbsp;— [[Дніпро (річка)|Дніпро]], [[Сіверський Донець]], [[Південний Буг]], [[Дністер]], [[Дунай]].
   
Озер в країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше<ref name="MOM">[[Маринич Олександр Мефодійович|Маринич О. М.]], Шищенко П.&nbsp;Г.&nbsp;Фізична географія України: Підручник.&nbsp;— К.: Знання, 2005.&nbsp;— 511 с.</ref>. Найбільше озеро Українського [[Полісся]]&nbsp;— [[Світязь]] має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження&nbsp;— придунайські ([[Ялпуг]]&nbsp;— 149 км²), причорноморські (штучно опріснений [[Сасик (Кундук)|Кундук (Сасик)]]&nbsp;— 204,8 км²), кримські (солоне озеро [[Сасик-Сиваш]]&nbsp;— 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків<ref name="MOM" />. Найбільші водосховища&nbsp;— на Дніпрі ([[Кременчуцьке водосховище|Кременчуцьке]], [[Каховське водосховище|Каховське]], [[Київське водосховище|Київське]], [[Канівське водосховище|Канівське]]). Найбільший [[лиман]]&nbsp;— [[Дністровський лиман|Дністровський]]&nbsp;— 360 км². [[солоність|Найсолонішим]] є [[Куяльницький лиман]]&nbsp;— 157—227&nbsp;‰.
+
Озер у країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше<ref name="MOM">[[Маринич Олександр Мефодійович|Маринич О. М.]], Шищенко П.&nbsp;Г.&nbsp;Фізична географія України: Підручник.&nbsp;— К.: Знання, 2005.&nbsp;— 511 с.</ref>. Найбільше озеро Українського [[Полісся]]&nbsp;— [[Світязь]] має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження&nbsp;— придунайські ([[Ялпуг]]&nbsp;— 149 км²), причорноморські (штучно опріснений [[Сасик (Кундук)|Кундук (Сасик)]]&nbsp;— 204,8 км²), кримські (солоне озеро [[Сасик-Сиваш]]&nbsp;— 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків<ref name="MOM" />. Найбільші водосховища&nbsp;— на Дніпрі ([[Кременчуцьке водосховище|Кременчуцьке]], [[Каховське водосховище|Каховське]], [[Київське водосховище|Київське]], [[Канівське водосховище|Канівське]]). Найбільший [[лиман]]&nbsp;— [[Дністровський лиман|Дністровський]]&nbsp;— 360 км². [[солоність|Найсолонішим]] є [[Куяльницький лиман]]&nbsp;— 157—227&nbsp;‰.
   
 
=== Фауна i флора ===
 
=== Фауна i флора ===
Рядок 161: Рядок 159:
 
[[Файл:Швидка квітнева вода.jpg|міні|[[Зуївський ландшафтний парк|Регіональний ландшафтний парк Зуївський]]]]
 
[[Файл:Швидка квітнева вода.jpg|міні|[[Зуївський ландшафтний парк|Регіональний ландшафтний парк Зуївський]]]]
 
Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною [[Широтна зональність|широтною зональністю]], частини Карпатської і Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/4130100.html Національний атлас України. Ландшафти та фізико-географічне районування.]</ref>,<ref name="MOM"/>:
 
Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною [[Широтна зональність|широтною зональністю]], частини Карпатської і Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)<ref>[http://wdc.org.ua/atlas/4130100.html Національний атлас України. Ландшафти та фізико-географічне районування.]</ref>,<ref name="MOM"/>:
* [[Мішані ліси України|Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів]], що представлена одним краєм&nbsp;— [[Полісся|Поліським]], який за рельєфом займає низовинну полігенну обводнену рівнину, утворену піщаними і супіщаними відкладами з переважанням [[Дерново-підзолисті ґрунти|дерново-підзолистих]] та [[Болотні ґрунти|болотних ґрунтів]];
+
* [[Мішані ліси України|Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів]], що представлена одним краєм&nbsp;— [[Полісся|Поліським]], який за рельєфом займає низовинну обводнену рівнину, утворену піщаними і супіщаними відкладами з переважанням [[Дерново-підзолисті ґрунти|дерново-підзолистих]] та [[Болотні ґрунти|болотних ґрунтів]];
* Зона широколистяних лісів представлена одним краєм&nbsp;— Західно-Українським, фон якого створюють опільські ландшафти [[Волинська височина|Волинської]], [[Хотинська височина|Хотинської]] і частини [[Подільська височина|Подільської]] височин ([[Гологори]], [[Опілля]], [[Товтри]]), а також [[Розточчя]] і ландшафти [[Мале Полісся|Малого Полісся]] з густою, глибоко врізаною річковою сіткою, опідзоленими [[чорнозем]]ами та [[Сірі лісові ґрунти|сірими лісовими ґрунтами]].
+
* Зона широколистяних лісів представлена одним краєм&nbsp;— Західноукраїнським, фон якого створюють опільські ландшафти [[Волинська височина|Волинської]], [[Хотинська височина|Хотинської]] і частини [[Подільська височина|Подільської]] височин ([[Гологори]], [[Опілля]], [[Товтри]]), а також [[Розточчя]] і ландшафти [[Мале Полісся|Малого Полісся]] з густою, глибоко врізаною річковою сіткою, опідзоленими [[чорнозем]]ами та [[Сірі лісові ґрунти|сірими лісовими ґрунтами]].
 
* [[Український лісостеп|Лісостепова зона]], що представлена Дністровсько-Дніпровським, Лівобережно-Дніпровським та Середньоруським краями, де в однакових кліматичних умовах поєднуються різноманітні ландшафти височин (південно-східної та східної частин [[Подільська височина|Подільської]], [[Придніпровська височина|Придніпровської]], відрогів [[Середньоруська височина|Середньоруської]]) і [[Придніпровська низовина|Придніпровської низовини]]; тут сформувалися ландшафти широколистянолісові із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, власне лісостепові з чорноземами опідзоленими і реградованими, лучно-степові із чорноземами типовими;
 
* [[Український лісостеп|Лісостепова зона]], що представлена Дністровсько-Дніпровським, Лівобережно-Дніпровським та Середньоруським краями, де в однакових кліматичних умовах поєднуються різноманітні ландшафти височин (південно-східної та східної частин [[Подільська височина|Подільської]], [[Придніпровська височина|Придніпровської]], відрогів [[Середньоруська височина|Середньоруської]]) і [[Придніпровська низовина|Придніпровської низовини]]; тут сформувалися ландшафти широколистянолісові із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, власне лісостепові з чорноземами опідзоленими і реградованими, лучно-степові із чорноземами типовими;
* [[Український степ|Степова зона]], що поділяється на три підзони&nbsp;— північно-, середньо- і південностепову (сухостепову); займає південні відроги височин і [[Причорноморська низовина|Причорноморську]], Північно-Кримську, [[Приазовська низовина|Приазовську]] низовини, на яких сформувалися чорноземи звичайні та південні, а також [[Каштанові ґрунти|темно-каштанові]] та каштанові солонцюваті ґрунти.
+
* [[Український степ|Степова зона]], що поділяється на три підзони&nbsp;— північно-, середньо- і південностепову (сухостепову); займає південні відроги височин і [[Причорноморська низовина|Причорноморську]], Північнокримську, [[Приазовська низовина|Приазовську]] низовини, на яких сформувалися чорноземи звичайні та південні, а також [[Каштанові ґрунти|темно-каштанові]] та каштанові солонцюваті ґрунти.
 
У гірських ландшафтах панують два типи&nbsp;— лісово-лучні з [[полонина]]ми в [[Українські Карпати|Українських Карпатах]] і лісово-лучні з [[яйла]]ми в [[Кримські гори|Кримських горах]].
 
У гірських ландшафтах панують два типи&nbsp;— лісово-лучні з [[полонина]]ми в [[Українські Карпати|Українських Карпатах]] і лісово-лучні з [[яйла]]ми в [[Кримські гори|Кримських горах]].
   
 
=== Природні ресурси ===
 
=== Природні ресурси ===
 
{{main|Корисні копалини України|Ресурси України|Історія освоєння мінеральних ресурсів України|Нерудні корисні копалини України|Металічні корисні копалини України|Нафтові, газові та газоконденсатні родовища України|Нафтогазоносні регіони України}}
 
{{main|Корисні копалини України|Ресурси України|Історія освоєння мінеральних ресурсів України|Нерудні корисні копалини України|Металічні корисні копалини України|Нафтові, газові та газоконденсатні родовища України|Нафтогазоносні регіони України}}
Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від [[архей|архею]] до [[кайнозой|кайнозою]]) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню [[земна кора|земної кори]] процесів, обумовило широкий діапазон [[корисні копалини|корисних копалин]], що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4&nbsp;% земної суші і де проживає 0,8&nbsp;% населення [[Земля|планети]], має у своїх [[надра]]х 5&nbsp;% мінерально-сировинного потенціалу світу.
+
Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від [[архей|архею]] до [[кайнозой|кайнозою]]) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню [[земна кора|земної кори]] процесів, обумовило широкий діапазон [[корисні копалини|корисних копалин]], що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4&nbsp;% земної суші і де проживає 0,8&nbsp;% населення планети, має у своїх [[надра]]х 5&nbsp;% мінерально-сировинного потенціалу світу.
   
В Україні розвідано 20 тис. [[родовище|родовищ]] та проявів 111 видів корисних копалин<ref>За даними [[Геоінформ]]у</ref> (за даними УНІАН&nbsp;— 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються [[Державний баланс запасів|Державним балансом запасів]]. Найбільше економічне значення мають [[кам'яне вугілля]], [[нафта]] і [[природний газ|газ]], залізні і марганцеві [[руда (копалина)|руди]], [[самородна сірка]], [[кам'яна сіль|кам'яна]] і [[калійна сіль|калійна солі]], нерудні будівельні матеріали, [[мінеральні води]]. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає [[РФ]], [[США]], [[Велика Британія|Велику Британію]], [[Франція|Францію]], [[ФРН]], [[Канада|Канаду]] та інші країни. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX&nbsp;ст. займала провідне місце серед країн [[СНД]], [[Європа|Європи]] і світу.<ref>http://resource.ukrlife.org/ Мінеральні ресурси та добувна промисловість країн світу</ref>
+
В Україні розвідано 20 тис. [[родовище|родовищ]] та проявів 111 видів корисних копалин<ref>За даними [[Геоінформ]]у</ref> (за даними УНІАН&nbsp;— 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються [[Державний баланс запасів|Державним балансом запасів]]. Найбільше економічне значення мають [[кам'яне вугілля]], [[нафта]] і [[природний газ|газ]], залізні і марганцеві [[руда (копалина)|руди]], [[самородна сірка]], [[кам'яна сіль|кам'яна]] і [[калійна сіль|калійна солі]], нерудні будівельні матеріали, [[мінеральні води]]. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає [[РФ]], [[США]], [[Велика Британія|Велику Британію]], [[Франція|Францію]], [[ФРН]], [[Канада|Канаду]] та інші країни. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX&nbsp;ст. займала провідне місце серед країн Європи і світу.<ref>http://resource.ukrlife.org/ Мінеральні ресурси та добувна промисловість країн світу</ref>
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
Рядок 182: Рядок 180:
 
[[Файл:Фрагменты Пекторали.jpg|міні|праворуч|Золота [[Пектораль із Товстої Могили|пектораль]]. [[4 століття до н.е.|IV століття до н.&nbsp;е.]] [[Товста Могила]]]]
 
[[Файл:Фрагменты Пекторали.jpg|міні|праворуч|Золота [[Пектораль із Товстої Могили|пектораль]]. [[4 століття до н.е.|IV століття до н.&nbsp;е.]] [[Товста Могила]]]]
   
Перші [[археоантропи]] на території сучасної України з'явилися в [[Ашельська культура|епоху раннього]] [[палеоліт в Україні|палеоліту]], понад 900—800 тис. років тому<ref>Найстаріша археологічна стоянка в Україні міститься поблизу села [[Королево]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]]. (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 8—9).</ref>. Люди сучасного типу&nbsp;— [[Homo sapiens]] (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники [[європеоїдна раса|європеоїдної раси]], [[Полювання|мисливці]]-[[збиральництво|збирачі]], що мали [[рід|родову організацію]]. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець [[Кам'яна Могила]]<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 14.</ref>. Понад 10 тис. років тому відбулося танення [[плейстоцен|льодовика]], що сприяло збільшенню населення<ref>В Україні виявлено понад 300 мезолітичних територій, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-територіальні зони (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 15).</ref>. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 17.</ref>. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: [[землеробство|рільництва]] і [[скотарство|скотарства]]. З появою [[кераміка|кераміки]] настав [[Неоліт на території сучасної України|неоліт, який на території сучасної України]] тривав з VII до V—III тис. до н.&nbsp;е.<ref>[[Залізняк Леонід Львович|Залізняк Л. Л.]] Археологія України. Навч. посібник.&nbsp;— К.: Либідь, 2005.&nbsp;— с. 90-101.</ref>
+
Перші [[археоантропи]] на території сучасної України з'явилися в епоху [[палеоліт в Україні|раннього палеоліту]], понад 900—800 тис. років тому<ref>Найстаріша археологічна стоянка в Україні міститься поблизу села [[Королево]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]]. (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 8—9).</ref>. Люди сучасного типу&nbsp;— [[Homo sapiens]] (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники [[європеоїдна раса|європеоїдної раси]], [[Полювання|мисливці]]-[[збиральництво|збирачі]], що мали [[рід|родову організацію]]. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець [[Кам'яна Могила]]<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 14.</ref>. Понад 10 тис. років тому відбулося танення [[плейстоцен|льодовика]], що сприяло збільшенню населення<ref>В Україні виявлено понад 300 мезолітичних територій, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-територіальні зони (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 15).</ref>. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 17.</ref>. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: [[землеробство|рільництва]] і [[скотарство|скотарства]]. З появою [[кераміка|кераміки]] настав [[Неоліт на території сучасної України|неоліт, який на території сучасної України]] тривав з VII до V—III тис. до н.&nbsp;е.<ref>[[Залізняк Леонід Львович|Залізняк Л. Л.]] Археологія України. Навч. посібник.&nbsp;— К.: Либідь, 2005.&nbsp;— с. 90-101.</ref>
 
[[Файл:Chersonesos columns.jpg|міні|left|[[Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його Хора]]]]
 
[[Файл:Chersonesos columns.jpg|міні|left|[[Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його Хора]]]]
 
З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до Р. Х. в Україні тривала доба [[енеоліт]]у. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною [[археологічна культура|археологічною культурою]] на території України енеолітичного періоду була [[Трипільська культура]] (4000—2100&nbsp;рр. до Р. Х.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель&nbsp;— створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури<ref>Енциклопедія трипільської цивілізації. Т.1, кн.1, с. 522.</ref>. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою [[Ямна культура|Ямної культури]] (2800—2300&nbsp;рр. до Р. Х.) [[бронзова доба|бронзової доби]], у носіях якої вчені вбачають [[арії]]в-[[індоєвропейці]]в<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 31.</ref>. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає [[Катакомбна культура]] (2300—1300&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською [[Культура шнурової кераміки|культурою шнуркової кераміки]] (2300—1700&nbsp;рр. до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 33—36.</ref>. Катакомбну культуру заступила [[Зрубна культура]] (1700—1300&nbsp;рр. до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила [[Тшинецька культура]] (1700—1200&nbsp;рр. до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 38—40.</ref>. На XII—X століття до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході&nbsp;— прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу&nbsp;— північноіранські племена.
 
З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до Р. Х. в Україні тривала доба [[енеоліт]]у. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною [[археологічна культура|археологічною культурою]] на території України енеолітичного періоду була [[Трипільська культура]] (4000—2100&nbsp;рр. до Р. Х.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель&nbsp;— створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури<ref>Енциклопедія трипільської цивілізації. Т.1, кн.1, с. 522.</ref>. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою [[Ямна культура|Ямної культури]] (2800—2300&nbsp;рр. до Р. Х.) [[бронзова доба|бронзової доби]], у носіях якої вчені вбачають [[арії]]в-[[індоєвропейці]]в<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 31.</ref>. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає [[Катакомбна культура]] (2300—1300&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською [[Культура шнурової кераміки|культурою шнуркової кераміки]] (2300—1700&nbsp;рр. до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 33—36.</ref>. Катакомбну культуру заступила [[Зрубна культура]] (1700—1300&nbsp;рр. до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила [[Тшинецька культура]] (1700—1200&nbsp;рр. до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 38—40.</ref>. На XII—X століття до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході&nbsp;— прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу&nbsp;— північноіранські племена.
   
У Х ст. до Р. Х. на території України з'являються [[кочові племена]] [[кіммерійці]]в. Їх витіснили [[скіфи]] (VII—III&nbsp;ст. до Р. Х.), які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III&nbsp;ст. до Р. Х. на зміну скіфам приходять [[сармати]]. Цей союз споріднених племен проіснував до IV&nbsp;ст.&nbsp;н. е, коли їх витіснили [[гуни]], які згодом дали поштовх до [[Велике переселення народів|великого переселення народів]]. Паралельно з цими племенами починаючи з VII&nbsp;ст. до Р. Х. [[греки]] засновують в [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]] свої [[поліс|міста-колонії]]: [[Тір]], [[Ольвія|Ольвію]], [[Пантікапей]], [[Херсонес]], а пізніше й [[Боспорська держава|Боспорську державу]].
+
У Х ст. до Р. Х. на території України з'являються [[кочові племена]] [[кіммерійці]]в. Їх витіснили [[скіфи]] (VII—III&nbsp;ст. до Р. Х.), які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III&nbsp;ст. до Р. Х. на зміну скіфам приходять [[сармати]]. Цей союз споріднених племен проіснував до IV&nbsp;ст.&nbsp;н. е, коли їх витіснили [[гуни]], які згодом дали поштовх до [[Велике переселення народів|великого переселення народів]]. Паралельно з цими племенами, починаючи з VII&nbsp;ст. до Р. Х. [[греки]] засновують в [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]] свої [[поліс|міста-колонії]]: [[Тір]], [[Ольвія|Ольвію]], [[Пантікапей]], [[Херсонес]], а пізніше й [[Боспорська держава|Боспорську державу]].
   
 
=== Середньовіччя ===
 
=== Середньовіччя ===
Рядок 195: Рядок 193:
 
Починаючи з [[9 століття]] українські землі стали центром [[Руська земля|Руської землі]] на чолі з [[поляни (східні)|полянським]] [[Київ|Києвом]]. [[882]] року Київ захопив [[варяги|варязький]] конунг [[Олег Віщий|Олег]] ([[882]]–[[912]]), який проголосив його «[[мати міст руських|матір'ю міст руських]]» й встановив владу варязької династії [[Рюриковичі]]в. За князювання княгині [[княгиня Ольга|Ольги]] ([[945]]–[[965]]), її сина [[Святослав Ігорович|Святослава Ігоровича]] ([[965]]–[[972]]) і онука [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] ([[980]]–[[1015]]) територія Руської держави була розширена шляхом підкорення Києву сусідніх [[східні слов'яни|східнослов'янських]], [[балти|балтських]] і [[фіно-угри|угро-фінських]] племен.
 
Починаючи з [[9 століття]] українські землі стали центром [[Руська земля|Руської землі]] на чолі з [[поляни (східні)|полянським]] [[Київ|Києвом]]. [[882]] року Київ захопив [[варяги|варязький]] конунг [[Олег Віщий|Олег]] ([[882]]–[[912]]), який проголосив його «[[мати міст руських|матір'ю міст руських]]» й встановив владу варязької династії [[Рюриковичі]]в. За князювання княгині [[княгиня Ольга|Ольги]] ([[945]]–[[965]]), її сина [[Святослав Ігорович|Святослава Ігоровича]] ([[965]]–[[972]]) і онука [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] ([[980]]–[[1015]]) територія Руської держави була розширена шляхом підкорення Києву сусідніх [[східні слов'яни|східнослов'янських]], [[балти|балтських]] і [[фіно-угри|угро-фінських]] племен.
   
Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5&nbsp;млн км<sup>2</sup>. Кордони Київської Русі на півночі пролягали в районах [[Чудське озеро|Чудського озера]], [[Фінська затока|Фінської затоки]] [[Балтійське море|Балтійського моря]], [[Ладозьке озеро|Ладозького]] й [[Онезьке озеро|Онезького озер]]; на заході&nbsp;— в районі верхів'їв [[Дністер|Дністра]], [[Карпати|Карпат]], [[Західний Буг|Західного Бугу]], [[Німан]]у і [[Західна Двіна|Західної Двіни]]; на півдні&nbsp;— [[Сула (притока Дніпра)|Сули]], [[Дон]]у, [[Рось|Росі]] й [[Південний Буг|Південного Бугу]]; на сході&nbsp;— [[Волга|Волги]] та її притоки [[Ока|Оки]]. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам. [[988]] року за правління Володимира [[русини]] прийняли [[християнство]] з [[Візантійська Імперія|Візантії]], що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття. Процес [[феодальна роздробленість|феодальної роздробленості]] у 11&nbsp;— 13 століттях призвів до ослаблення Русі. У [[1240-ві|1240-х]] роках вона була завойована [[Монгольська імперія|Монгольською імперією]].
+
Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5&nbsp;млн км<sup>2</sup>. Кордони Київської Русі на півночі пролягали в районах [[Чудське озеро|Чудського озера]], [[Фінська затока|Фінської затоки]] [[Балтійське море|Балтійського моря]], [[Ладозьке озеро|Ладозького]] й [[Онезьке озеро|Онезького озер]]; на заході&nbsp;— в районі верхів'їв [[Дністер|Дністра]], [[Карпати|Карпат]], [[Західний Буг|Західного Бугу]], [[Німан]]у і [[Західна Двіна|Західної Двіни]]; на півдні&nbsp;— [[Сула (притока Дніпра)|Сули]], [[Дон]]у, [[Рось|Росі]] й [[Південний Буг|Південного Бугу]]; на сході&nbsp;— [[Волга|Волги]] та її притоки [[Ока (притока Волги)|Оки]]. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам. [[988]] року за правління Володимира [[русини]] прийняли [[християнство]] з [[Візантійська Імперія|Візантії]], що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття, з нею почали рахуватися європейські монархії. Але процес [[феодальна роздробленість|феодальної роздробленості]] в 11&nbsp;— 13 століттях призвів до ослаблення Русі, основні центри влади з Києва перемістились на північний схід, на Оку, до Володимирського князівства, де в майбутньому виникло [[Московське князівство]], а слідом Російська держава, а також на захід, до міст [[Галич]]а і Володимира. У [[1240-ві|1240-х]] роках Русь була розорена [[Монгольська імперія|Монгольською імперією]] і потрапила в [[Ординське ярмо|залежність]] від неї.
   
 
==== Галицько-Волинська держава ====
 
==== Галицько-Волинська держава ====
 
[[Файл:Церква Святого Пантелеймона 17.jpg|міні|ліворуч|Церква святого Пантелеймона (Шевченкове), єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства]]
 
[[Файл:Церква Святого Пантелеймона 17.jpg|міні|ліворуч|Церква святого Пантелеймона (Шевченкове), єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства]]
Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]. До її складу входили [[Волинь]], [[Галичина]], [[Берестейська земля|Берестейщина]], [[Холмщина]], [[Підляшшя]], [[Белзьке князівство|Белжщина]], [[Турово-Пінське князівство|Туріво-Пінщина]], [[Чорна Русь]], західна [[Київське князівство|Київщина]] та [[Закарпаття]]<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem11 Крип'якевич&nbsp;І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.21-37.]</ref>. Незалежні князівства в Галичині, де правили [[Ростиславичі]], виникли починаючи з [[1084]] з центрами в [[Перемишльська земля|Перемишлі]], [[Теребовлянське князівство|Теребовлі]] та [[Звенигородське князівство|Звенигороді]]. 1141&nbsp;р. [[Володимирко Володарович]] об'єднав їх в єдине [[Галицьке князівство]], яке досягло найбільшого розквіту за правління [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]].
+
Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]. До її складу входили [[Волинь]], [[Галичина]], [[Берестейська земля|Берестейщина]], [[Холмщина]], [[Підляшшя]], [[Белзьке князівство|Белжщина]], [[Турово-Пінське князівство|Турово-Пінщина]], [[Чорна Русь]], західна [[Київське князівство|Київщина]] та [[Закарпаття]]<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem11 Крип'якевич&nbsp;І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.21-37.]</ref>. Незалежні князівства в Галичині, де правили [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичі]], виникли починаючи з [[1084]] з центрами в [[Перемишльська земля|Перемишлі]], [[Теребовлянське князівство|Теребовлі]] та [[Звенигородське князівство|Звенигороді]]. 1141&nbsp;р. [[Володимирко Володарович]] об'єднав їх в єдине [[Галицьке князівство]], яке досягло найбільшого розквіту за правління [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]].
   
 
[[1199]]&nbsp;р. [[Роман Мстиславич|Роман Великий]] об'єднав Галичину і [[Волинь]] в єдину Галицько-волинську державу.<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.84-87.]</ref>. [[1245]] року його син і спадкоємець [[Данило Галицький|Данило]], на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від [[Золота Орда|Золотої Орди]], проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із [[Королівство Польське (1025–1385)|Польщею]], [[Королівство Угорщина|Угорщиною]], [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], і [[1253]] року прийняв знак самодержця&nbsp;— корону [[король Русі|короля Русі]] від папи [[Інокентій IV|Інокентія IV]].<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv12.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.93-105.]</ref>
 
[[1199]]&nbsp;р. [[Роман Мстиславич|Роман Великий]] об'єднав Галичину і [[Волинь]] в єдину Галицько-волинську державу.<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.84-87.]</ref>. [[1245]] року його син і спадкоємець [[Данило Галицький|Данило]], на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від [[Золота Орда|Золотої Орди]], проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із [[Королівство Польське (1025–1385)|Польщею]], [[Королівство Угорщина|Угорщиною]], [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], і [[1253]] року прийняв знак самодержця&nbsp;— корону [[король Русі|короля Русі]] від папи [[Інокентій IV|Інокентія IV]].<ref>[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv12.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984.&nbsp;— С.93-105.]</ref>
Рядок 212: Рядок 210:
 
{{main|Військо Запорозьке|Гетьманщина}}
 
{{main|Військо Запорозьке|Гетьманщина}}
 
[[Файл:BChmielnicki.jpg|thumb|right|upright|[[Богдан Хмельницький]]]]
 
[[Файл:BChmielnicki.jpg|thumb|right|upright|[[Богдан Хмельницький]]]]
Наприкінці [[15 століття]] на межі кордонів [[Велике князівство Литовське|Литви]], [[Московське царство|Московії]] та [[Кримське ханство|Криму]], у «[[Дике поле|диких степах]]» [[Запорожжя (регіон)|Запорожжя]], з'явилося угруповання вояків, що звали себе [[козак]]ами. З [[16 століття]] їхнім військовим осередком стала [[Запорозька Січ|Січ]]<ref>Розділ III. Несхожі пагони руського стовбура (кн. XIV&nbsp;— сер. XVI&nbsp;ст.). §&nbsp;3. Перші сто літ козаччини // Яковенко Н. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.''&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. Козаки [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]] формували окремий [[суспільний стан]], що брав участь у війнах на боці [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]: [[Лівонська війна|Лівонській війні]] [[1558]]–[[1583]] років, [[Польсько-московська війна 1605-1618|польсько-московській війні]] [[1605]]–[[1618]] років, [[Хотинська війна|Хотинській війні]] [[1620]]–[[1621]] років, [[Смоленська війна|Смоленській війні]] [[1632]]–[[1634]] років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у [[Молдовське князівство|Молдову]], [[Московське царство|Московію]], [[Кримське ханство]], [[Чорне море|Чорноморське]] узбережжя [[Болгарія|Болгарії]] і [[Мала Азія|Малої Азії]], а також активно [[Козаки у Тридцятирічній війні|займалися найманством]], особливо під час [[Тридцятирічна війна|Тридцятирічної війни]] [[1618]]–[[1648]] років. Через правовий і соціальний гніт з боку [[шляхта|шляхти]] козаки неодноразово піднімали [[козацькі повстання|повстання]], найбільшими з яких були [[повстання Косинського]] [[1591]]–[[1593]] років, [[повстання Наливайка]] [[1594]]–[[1596]] років, [[повстання Жмайла]] [[1625]] року, [[повстання Федоровича]] [[1630]] року, [[повстання Сулими]] [[1635]], [[повстання Павлюка]] [[1637]] року й [[повстання Острянина]] [[1638]] року. Козаки неодноразово відстоювали права [[українці|українського населення]] в Речі Посполитій, що зазнавало релігійних та національних утисків<ref name="Козацька ера">Субтельний О. [http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1655 Козацька ера] // Україна: Історія.&nbsp;— Київ: Либідь, 1993.</ref><ref>Розділ III. Україна-Русь&nbsp;— третій зайвий у Речі Посполитій «Двох Народів» (1569—1648). §&nbsp;3. Шляхта, простолюд, козаки&nbsp;— вузол взаємопов'язань і протиріч // Яковенко Н. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.''&nbsp;— Київ, 1997.</ref>.
+
Наприкінці [[15 століття]] на межі кордонів [[Велике князівство Литовське|Литви]], [[Московське царство|Московії]] та [[Кримське ханство|Криму]], у «[[Дике поле|диких степах]]» [[Запорожжя (регіон)|Запорожжя]], з'явилося угруповання вояків, що звали себе [[козак]]ами. З [[16 століття]] їхнім військовим осередком стала [[Запорозька Січ|Січ]]<ref>Розділ III. Несхожі пагони руського стовбура (кн. XIV&nbsp;— сер. XVI&nbsp;ст.). §&nbsp;3. Перші сто літ козаччини // Яковенко Н. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.''&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. Козаки [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]] формували окремий [[суспільний стан]], що брав участь у війнах на боці [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]: [[Лівонська війна|Лівонській війні]] [[1558]]–[[1583]] років, [[Польсько-московська війна 1605-1618|польсько-московській війні]] [[1605]]–[[1618]] років, [[Хотинська війна|Хотинській війні]] [[1620]]–[[1621]] років, [[Смоленська війна|Смоленській війні]] [[1632]]–[[1634]] років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у [[Молдовське князівство|Молдову]], [[Московське царство|Московію]], [[Кримське ханство]], [[Чорне море|Чорноморське]] узбережжя [[Болгарія|Болгарії]] і [[Мала Азія|Малої Азії]], а також активно [[Козаки у Тридцятирічній війні|займалися найманством]], особливо під час [[Тридцятирічна війна|Тридцятирічної війни]] [[1618]]–[[1648]] років. Через правовий і соціальний гніт з боку [[шляхта|шляхти]] козаки неодноразово піднімали [[козацькі повстання|повстання]], найбільшими з яких були [[повстання Косинського]] [[1591]]–[[1593]] років, [[повстання Наливайка]] [[1594]]–[[1596]] років, [[повстання Жмайла]] [[1625]] року, [[повстання Федоровича]] [[1630]] року, [[повстання Сулими]] [[1635]], [[повстання Павлюка]] [[1637]] року й [[повстання Острянина]] [[1638]] року. Козаки неодноразово відстоювали права [[українці|українського населення]], яке зазнавало в Речі Посполитій релігійних та національних утисків<ref name="Козацька ера">Субтельний О. [http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1655 Козацька ера] // Україна: Історія.&nbsp;— Київ: Либідь, 1993.</ref><ref>Розділ III. Україна-Русь&nbsp;— третій зайвий у Речі Посполитій «Двох Народів» (1569—1648). §&nbsp;3. Шляхта, простолюд, козаки&nbsp;— вузол взаємопов'язань і протиріч // Яковенко Н. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.''&nbsp;— Київ, 1997.</ref>.
   
У [[1648]]–[[1657]] роках козаки під керівництвом [[гетьман]]а [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] підняли [[Хмельниччина|велике повстання у Речі Посполитій]], результатом якого стало створення в [[Наддніпрянщина|Наддніпрянщині]] самоврядної української держави&nbsp;— [[Гетьманщина|Війська Запорозького]] або Гетьманщини<ref name="Козацька ера"/><ref>В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 39-47</ref>. [[1654]] року для продовження війни з поляками козацька Україна прийняла [[Переяславська Рада|протекторат московського царя]], а [[1656]] року, через підписання московитами [[Віленське перемир'я|сепаратного миру]], уклала союз із [[Шведська імперія|Швецією]] і [[Трансильванія|Трансільванією]]<ref name="Яковенко-Хмель">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;1. Козацька революція 1648—1657&nbsp;рр. // Яковенко Н. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.''&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1657]] року, після обрання новим гетьманом [[Іван Виговський|Івана Виговського]], всередині України спалахнуло [[Повстання Пушкаря і Барабаша|антигетьманське повстання]], що розвинулося у [[Російсько-українська війна (1658—1659)|козацько-московську війну]]. Попри [[Конотопська битва|перемогу гетьмана під Конотопом]] в [[1659]] році, він втратив підтримку козацької старшини через [[Гадяцький договір|союз із поляками]]<ref name="Козацька ера"/>.
+
У [[1648]]–[[1657]] роках козаки під керівництвом [[гетьман]]а [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] підняли [[Хмельниччина|велике повстання у Речі Посполитій]], результатом якого стало створення в [[Наддніпрянщина|Наддніпрянщині]] самоврядної української держави&nbsp;— [[Гетьманщина|Війська Запорозького]], або Гетьманщини<ref name="Козацька ера"/><ref>В. Греченко О. Ярмиш. Історія України. — Харків: Торсінг, 2005. — С. 39-47.</ref>. [[1654]] року задля продовження війни з поляками козацька Україна прийняла [[Переяславська Рада|протекторат московського царя]], а [[1656]] року, через підписання московитами [[Віленське перемир'я|сепаратного миру]], уклала союз із [[Шведська імперія|Швецією]] і [[Трансильванія|Трансільванією]]<ref name="Яковенко-Хмель">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;1. Козацька революція 1648—1657&nbsp;рр. // Яковенко Н. ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.''&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1657]] року, після обрання новим гетьманом [[Іван Виговський|Івана Виговського]], всередині України спалахнуло [[Повстання Пушкаря і Барабаша|антигетьманське повстання]], що розвинулося у [[Російсько-українська війна (1658—1659)|козацько-московську війну]]. Попри [[Конотопська битва|перемогу гетьмана під Конотопом]] в [[1659]] році, він втратив підтримку козацької старшини через [[Гадяцький договір|союз із поляками]]<ref name="Козацька ера"/>.
 
[[Файл:Marten's Poltava.jpg|міні|left|[[Полтавська битва]]]]
 
[[Файл:Marten's Poltava.jpg|міні|left|[[Полтавська битва]]]]
Стартував період козацьких міжусобиць&nbsp;— [[руїна|руїни]], внаслідок якої козацька держава розкололася по [[Дніпро (річка)|Дніпру]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], [[Правобережна Україна|Правобережжя]] і [[Військо Запорозьке Низове|Запорожжя]]. Правобережна Україна [[Слободищенський трактат|опинилася під владою Речі Посполитої]], а Лівобережжя і Запорожжя&nbsp;— [[Московські статті (1665)|під впливом Московії]]. [[1667]] року цей поділ був затверджений [[Андрусівський мир|Андрусівським миром]]. Козацькі [[польсько-турецька війна 1672-1676|намагання об'єднати Україну]] під проводом гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] за допомоги [[Османська імперія|Осмаської імперії]] у [[1672]]–[[1676]] роках [[Російсько-турецька війна (1676—1681)|закінчилися поразкою]] і [[Бахчисарайський мирний договір 1681|закріпленням попереднього поділу]]<ref name="Яковенко-Руїна">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;2. Руїна (1658—1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1689]] року Московія і Річ Посполита [[Вічний мир 1686|остаточно розділили Гетьманщину]]. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на [[Правобережжя|Правобережжі]], а московити зберегли його на Лівобережжі.
+
Стартував період козацьких міжусобиць&nbsp;— [[Руїна|руїни]], внаслідок якої козацька держава розкололася по [[Дніпро (річка)|Дніпру]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], [[Правобережна Україна|Правобережжя]] і [[Військо Запорозьке Низове|Запорожжя]]. Правобережна Україна [[Слободищенський трактат|опинилася під владою Речі Посполитої]], а Лівобережжя і Запорожжя&nbsp;— [[Московські статті (1665)|під впливом Московії]]. [[1667]] року цей поділ був затверджений [[Андрусівський мир|Андрусівським миром]]. Козацькі [[польсько-турецька війна 1672-1676|намагання об'єднати Україну]] під проводом гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] за допомоги [[Османська імперія|Османської імперії]] у [[1672]]–[[1676]] роках [[Російсько-турецька війна (1676—1681)|закінчилися поразкою]] і [[Бахчисарайський мирний договір 1681|закріпленням попереднього поділу]]<ref name="Яковенко-Руїна">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;2. Руїна (1658—1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1689]] року Московія і Річ Посполита [[Вічний мир 1686|остаточно розділили Гетьманщину]]. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на [[Правобережжя|Правобережжі]], а московити поступово скасовували його на Лівобережжі.
   
[[1709]] року, під час [[Велика північна війна|Великої північної війни]], козаки під проводом з гетьманом [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] уклали союз із [[Шведська імперія|Швецією]], намагаючись визволитися з під московського панування, але зазнали [[Полтавська битва|поразки під Полтавою]]<ref name="Яковенко-Мазепа">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;3. Мазепа і мазепинці // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1710]] року переможені козаки на чолі з гетьманом [[Пилип Орлик|Пилипом Орликом]] прийняли у вигнанні [[Конституція Пилипа Орлика|першу козацьку Конституцію]]<ref name="Яковенко-Мазепа" />. Через повстання Мазепи Московська держава, перетворена на [[Російська імперія|Російську імперію]], взяла курс на [[Малоросійська колегія|ліквідацію козацької автономії]] в Україні. [[1754]] року росіяни ліквідували українсько-російський [[митниця|митний кордон]] і [[1764]] року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману [[Кирило Розумовський|Кирилу Розумовському]] титул [[фельдмаршал]]а. [[1775]] року було [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|зруйновано Запорозьку Січ]], [[1781]] року ліквідовано [[Полковий устрій України|козацький устрій в Україні]], а [[1783]] року [[кріпацтво|закріпачено]] українських вільних селян<ref name="Козацька ера" /><ref>Розділ VI. Україна XVIII&nbsp;ст. між Річчю Посполитою і Російською імперією. §&nbsp;2. Згасання козацьких автономій у підросійській Україні // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>.
+
[[1709]] року, під час [[Велика північна війна|Великої північної війни]], козаки під проводом з гетьманом [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] уклали союз із [[Шведська імперія|Швецією]], намагаючись визволитися з під московського панування, але зазнали [[Полтавська битва|поразки під Полтавою]]<ref name="Яковенко-Мазепа">Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;3. Мазепа і мазепинці // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>. [[1710]] року переможені козаки на чолі з гетьманом [[Пилип Орлик|Пилипом Орликом]] прийняли у вигнанні [[Конституція Пилипа Орлика|першу козацьку Конституцію]]<ref name="Яковенко-Мазепа" />. Після повстання Мазепи Московська держава, перетворена на [[Російська імперія|Російську імперію]], взяла курс на повну [[Малоросійська колегія|ліквідацію козацької автономії]] в Україні. [[1754]] року росіяни ліквідували українсько-російський [[митниця|митний кордон]] і [[1764]] року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману [[Кирило Розумовський|Кирилу Розумовському]] декоративний титул [[фельдмаршал]]а. [[1775]] року було [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|зруйновано Запорозьку Січ]], [[1781]] року ліквідовано [[Полковий устрій України|козацький устрій в Україні]], а [[1783]] року [[кріпацтво|закріпачено]] українських вільних селян<ref name="Козацька ера" /><ref>Розділ VI. Україна XVIII&nbsp;ст. між Річчю Посполитою і Російською імперією. §&nbsp;2. Згасання козацьких автономій у підросійській Україні // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>.
   
 
<gallery mode="packed">
 
<gallery mode="packed">
Рядок 229: Рядок 227:
   
 
==== Імперська доба ====
 
==== Імперська доба ====
 
[[Файл:Narbut Eneida.jpg|thumb|Обкладинка ''[[Енеїда (Котляревський)|«Енеїди»]]''. Еней з козаками]]
{{main|Український національний рух}}
 
  +
{{main|Українське національне відродження}}
[[Файл:Narbut Eneida.jpg|thumb|Обкладинка «Енеїди». Еней з козаками.|281x281пкс]]
 
Після останнього [[поділи Речі Посполитої|поділу Речі Посполитої]] [[1795]] року українські землі були розчленовані між [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщиною]] і [[Російська імперія|Росією]]. Перша отримала [[Галичина|Галичину]], [[Буковина|Буковину]] і [[Закарпаття]], а друга&nbsp;— решту України<ref>В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 58-126</ref>.
 
   
 
Після останнього [[поділи Речі Посполитої|поділу Речі Посполитої]] [[1795]] року українські землі були розчленовані між [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщиною]] і [[Російська імперія|Росією]]. Перша отримала [[Галичина|Галичину]], [[Буковина|Буковину]] і [[Закарпаття]], а друга&nbsp;— решту України<ref>В. Греченко О. Ярмиш. Історія України.&nbsp;— Харків: Торсінг, 2005.&nbsp;— С. 58-126</ref>.
З кінця 18 століття, під впливом європейського [[романтизм]]у і [[націоналізм]]у на українських землях набув розвитку український національний рух. [[1798]] року [[Іван Котляревський]] видав бурлескну поему «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїда]]», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. [[1806]] року було засновано [[Харківський університет]], що став центром [[українознавство|українознавчих студій]]. [[1825]] року була написана «[[Історія русів]]», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. [[1834]] року було засновано [[Київський університет]], який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став [[Тарас Шевченко]], поезія якого набула популярності серед широких верств українського суспільства&nbsp;— від Волині до Кубані.
 
   
 
З кінця 18 століття, під впливом європейського [[романтизм]]у і [[націоналізм]]у на українських землях набув нового розвитку український національний рух. [[1798]] року [[Іван Котляревський]] видав бурлескну поему «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїда]]», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. [[1806]] року було засновано [[Харківський університет]], що став центром [[українознавство|українознавчих студій]]. [[1825]] року була написана «[[Історія русів]]», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. [[1834]] року було засновано [[Київський університет]], який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став [[Тарас Шевченко]], поезія якого набула популярності серед широких верств українського суспільства&nbsp;— від Волині до Кубані.
Українське національне відродження в Росії сприймалося вороже її керівництвом. Російський уряд проводив політику [[русифікація|русифікації]], спрямовану уніфікацію мовно-національного простору європейської частини імперії. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, а саме [[Валуєвський циркуляр]] [[1863]] року й [[Емський указ]] [[1873]] року<ref name="Півторак"/>.
 
  +
 
Українське національне відродження сприймалося вороже імперським керівництвом Росії. Російський уряд взяв курс на повну мовно-культурну асиміляцію неросійських народів європейської частини імперії, інструментом якої була політика [[русифікація|русифікації]] українського народу. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, зокрема [[Валуєвський циркуляр]] [[1863]] року й [[Емський указ]] [[1873]] року<ref name="Півторак"/>.
   
 
=== Новітній час ===
 
=== Новітній час ===
Рядок 242: Рядок 241:
 
{{main|Українська революція|УНР|Українська Держава|ЗУНР|}}
 
{{main|Українська революція|УНР|Українська Держава|ЗУНР|}}
 
[[Файл:Propaganda UPR.jpg|thumb|Плакат [[УНР]]: «[[Ще не вмерла Україна|Згинуть наші воріженьки…]]»]]
 
[[Файл:Propaganda UPR.jpg|thumb|Плакат [[УНР]]: «[[Ще не вмерла Україна|Згинуть наші воріженьки…]]»]]
[[1917]] року [[лютнева революція]] в Росії [[Російська імперія|повалила монархію]] і дала початок республіканському [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовому уряду]]<ref name="Субтельний ">[[Орест Субтельний|Субтельний О.]] [http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1657 Україна у XX столітті // Україна: Історія].&nbsp;— Київ: Либідь, 1993.</ref>. Відлунням цих подій стало формування [[17 березня]] у Києві '''[[Центральна Рада|Центральної Ради]]''' на чолі з професором [[Михайло Грушевський|Михайлом Грушевським]]<ref name="Субтельний "/>. [[20 листопада]], після [[більшовики|більшовицького]] [[жовтневий переворот|перевороту]] в Росії, Центральна Рада як представницький орган України [[Третій Універсал Української Центральної Ради|проголосила]] створення автономної [[Файл:Pedagogical Museum in Kyiv.jpg|міні|праворуч|[[Українська Центральна Рада]]]] '''[[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]''' (УНР)<ref>[http://uk.wikisource.org/wiki/Третій_Універсал_Української_Центральної_Ради III Універсал Української Центральної Ради]</ref>, а [[22 січня]] [[1918]] року, через спалах [[українсько-радянська війна|українсько-більшовицької війни]], [[Четвертий Універсал Української Центральної Ради|проголосила її незалежність]]<ref>[http://uk.wikisource.org/wiki/Четвертий_Універсал_Української_Центральної_Ради IV Універсал Української Центральної Ради]</ref>. За місяць український уряд уклав у [[Брест-Литовськ]]у [[Берестейський мир|договір]] з [[Німецька імперія|Німецькою]] і [[Австро-Угорщина|Австро-Угорськими імперіями]], за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте [[29 квітня]], внаслідок [[Гетьманський переворот 1918|державного перевороту]], уряд Центральної Ради замінив [[гетьман]] [[Павло Скоропадський]]<ref name="Субтельний"/><ref name="Дорошенко">[[Дорошенко Дмитро Іванович|Дорошенко Д.]] ''Історія України. 1917—1923&nbsp;рр.: Українська гетьманська держава 1918 року''.&nbsp;— Ужгород, 1930.</ref>. Республіка була перейменована на «[[Українська Держава|Українську Державу]]»<ref name="Дорошенко"/>.
+
[[1917]] року [[лютнева революція]] в Росії [[Російська імперія|повалила монархію]] і дала початок республіканському [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовому уряду]]<ref name="Субтельний ">[[Орест Субтельний|Субтельний О.]] [http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_ukraini/istoriya_ukraini_all/1657 Україна у XX столітті // Україна: Історія].&nbsp;— Київ: Либідь, 1993.</ref>. Відлунням цих подій стало формування [[17 березня]] у Києві '''[[Центральна Рада|Центральної Ради]]''' на чолі з професором [[Михайло Грушевський|Михайлом Грушевським]]<ref name="Субтельний "/>. [[20 листопада]], після [[більшовики|більшовицького]] [[жовтневий переворот|перевороту]] в Росії, Центральна Рада як представницький орган України [[Третій Універсал Української Центральної Ради|проголосила]] створення автономної [[Файл:Pedagogical Museum in Kyiv.jpg|міні|праворуч|[[Українська Центральна Рада]]]] '''[[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]''' (УНР)<ref>[http://uk.wikisource.org/wiki/Третій_Універсал_Української_Центральної_Ради III Універсал Української Центральної Ради]</ref>, а [[22 січня]] [[1918]] року, через спалах [[українсько-радянська війна|українсько-більшовицької війни]], [[Четвертий Універсал Української Центральної Ради|проголосила її незалежність]]<ref>[http://uk.wikisource.org/wiki/Четвертий_Універсал_Української_Центральної_Ради IV Універсал Української Центральної Ради]</ref>. За місяць український уряд уклав у [[Брест-Литовськ]]у [[Берестейський мир|договір]] з [[Німецька імперія|Німецькою]] та [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською імперіями]], за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте [[29 квітня]], внаслідок [[Гетьманський переворот 1918|державного перевороту]] українських монархічних сил, уряд Центральної Ради замінив [[гетьман]] [[Павло Скоропадський]]<ref name="Субтельний"/><ref name="Дорошенко">[[Дорошенко Дмитро Іванович|Дорошенко Д.]] ''Історія України. 1917—1923&nbsp;рр.: Українська гетьманська держава 1918 року''.&nbsp;— Ужгород, 1930.</ref>. Республіка була перейменована на «[[Українська Держава|Українську Державу]]»<ref name="Дорошенко"/>.
   
 
Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]<ref name="Дорошенко" />. [[14 грудня]] [[Антигетьманське повстання 1918|повстання]] [[Директорія УНР|Директорії]] на чолі з [[Симон Петлюра|Симоном Петлюрою]] повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. [[6 січня]] [[1919]] вони створили у [[Харків|Харкові]] маріонеткову державу&nbsp;— [[УРСР|Українську Соціалістичну Радянську Республіку]], від імені якої розпочали війну<ref name="Субтельний" />. Протягом [[1919]]&nbsp;— [[1920]] років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, [[Добровольча армія|російські націоналісти]] за підтримки [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Великої Британії]], [[Третя французька республіка|Франції]] та [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], [[Махновський рух|українські анархісти]] на чолі з [[Нестор Махно|Нестором Махно]] й [[Отаманщина|українські партизани]]<ref name="Субтельний" />. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні<ref name="Субтельний" />.
 
Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]<ref name="Дорошенко" />. [[14 грудня]] [[Антигетьманське повстання 1918|повстання]] [[Директорія УНР|Директорії]] на чолі з [[Симон Петлюра|Симоном Петлюрою]] повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. [[6 січня]] [[1919]] вони створили у [[Харків|Харкові]] маріонеткову державу&nbsp;— [[УРСР|Українську Соціалістичну Радянську Республіку]], від імені якої розпочали війну<ref name="Субтельний" />. Протягом [[1919]]&nbsp;— [[1920]] років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, [[Добровольча армія|російські націоналісти]] за підтримки [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Великої Британії]], [[Третя французька республіка|Франції]] та [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], [[Махновський рух|українські анархісти]] на чолі з [[Нестор Махно|Нестором Махно]] й [[Отаманщина|українські партизани]]<ref name="Субтельний" />. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні<ref name="Субтельний" />.
Рядок 256: Рядок 255:
 
[[30 грудня]] [[1922]] року Українська Соціалістична Радянська Республіка уклала разом із більшовицькими республіками [[РРФСР|Росії]], [[БРСР|Білорусі]] та [[Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Закавказзя]] договір про утворення [[СРСР|Союзу Радянських Соціалістичних Республік]] (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття [[Конституція СРСР 1936 року|Конституції СРСР]] [[1936]] року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.
 
[[30 грудня]] [[1922]] року Українська Соціалістична Радянська Республіка уклала разом із більшовицькими республіками [[РРФСР|Росії]], [[БРСР|Білорусі]] та [[Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Закавказзя]] договір про утворення [[СРСР|Союзу Радянських Соціалістичних Республік]] (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття [[Конституція СРСР 1936 року|Конституції СРСР]] [[1936]] року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.
   
Протягом [[1923]]–[[1933]] років уряд СРСР та [[комуністична партія]] проводили в Українській СРР курс [[українізація|українізації]], спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Проте з [[1930]] року, за ініціативи голови українських комуністів [[Лазар Каганович|Лазаря Кагановича]], стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В [[1933]] році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.
+
Протягом [[1923]]–[[1933]] років уряд СРСР та [[комуністична партія]] проводили в Українській СРР курс [[українізація|українізації]], спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Але вже в [[1930]] році, за ініціативи більшовицького намісника в Україні [[Лазар Каганович|Лазаря Кагановича]], стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В [[1933]] році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали масові репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.
   
У радянській Україні комуністи проводили колективізацію й індустріалізацію.
+
В економічній сфері Україні комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.
   
У [[1932]]–[[1933]] роках, з метою колективізації та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, [[Список організаторів Голодомору|радянська влада]] організувала штучний [[голод]] на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали [[українці]], зокрема [[Голодомор на Кубані|Кубань]]. За різними підрахунками, внаслідок [[Голодомор]]у українське населення втратило від 4 млн<ref name="кількість жертв">[http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=308364 Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору]</ref><ref name="стенограма">[http://www.cdvr.org.ua/content/%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81-%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97-%C2%AB%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83-%D0%BA%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8-%D0%B2-%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.»]</ref> до 12&nbsp;млн осіб<ref>Rosefielde, Steven. Excess Mortality in the Soviet Union: A Reconsideration of the Demographic Consequences of Forced Industrialization, 1929—1949 // ''Soviet Studies'' 35 (July 1983): 385—409</ref>. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей в [[Наддніпрянщина|Наддніпрянщині]], [[Слобожанщина|Слобожанщині]], [[Запорожжя|Запорожжі]] й [[Кубань|Кубані]]. Голодомор вважається [[геноцид]]ом і [[злочин проти людяності|злочином проти людяності]].
+
У [[1932]]–[[1933]] роках, з метою «колективізації» господарства та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, [[Список організаторів Голодомору|радянська влада]] організувала штучний [[голод]] на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали [[українці]], зокрема [[Голодомор на Кубані|Кубань]]. За різними підрахунками, внаслідок [[Голодомор]]у українське населення втратило від 4 млн<ref name="кількість жертв">[http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=308364 Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору]</ref><ref name="стенограма">{{Cite web |url=http://www.cdvr.org.ua/content/%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81-%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97-%C2%AB%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83-%D0%BA%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8-%D0%B2-%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE |title=Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.» |accessdate=26 січень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160314074026/http://www.cdvr.org.ua/content/%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bd%d0%be%d0%b3%d1%80%d0%b0%d0%bc%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%b5%d1%81-%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%84%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%bd%d1%86%d1%96%d1%97-%c2%ab%d1%80%d1%96%d1%88%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b0%d0%bf%d0%b5%d0%bb%d1%8f%d1%86%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%81%d1%83%d0%b4%d1%83-%d0%ba%d0%b8%d1%94%d0%b2%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%be-%d0%b2%d0%b8%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b2%d0%b8%d0%bd%d0%bd%d0%b8%d0%bc%d0%b8-%d0%b2-%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4%d0%be%d0%bc%d0%be |archivedate=14 березень 2016 |deadurl=yes }}</ref> до 12&nbsp;млн осіб<ref>Rosefielde, Steven. Excess Mortality in the Soviet Union: A Reconsideration of the Demographic Consequences of Forced Industrialization, 1929—1949 // ''Soviet Studies'' 35 (July 1983): 385—409</ref>. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей в [[Наддніпрянщина|Наддніпрянщині]], [[Слобожанщина|Слобожанщині]], [[Запорожжя|Запорожжі]] й [[Кубань|Кубані]]. Голодомор визнаний [[геноцид]]ом і [[злочин проти людяності|злочином проти людяності]] на міжнародному рівні.
   
1920-30-ті роки у західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився у вигляді [[ОУН]].
+
1920-30-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структруру [[ОУН]].
   
 
===== Друга світова війна =====
 
===== Друга світова війна =====
Рядок 268: Рядок 267:
 
[[Файл:Upa 1947.jpg|thumb|200px|Бійці УПА в [[Сураж (село)|Суразьких лісах]] (грудень 1943)<ref>http://cdvr.org.ua/ Центр досліджень визвольного руху</ref>.]]
 
[[Файл:Upa 1947.jpg|thumb|200px|Бійці УПА в [[Сураж (село)|Суразьких лісах]] (грудень 1943)<ref>http://cdvr.org.ua/ Центр досліджень визвольного руху</ref>.]]
 
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-A0706-0018-029, Sowjetunion, Storow, Juden vor Exekution.jpg|міні|200пкс|праворуч|[[Голокост в Україні|Українські євреї]] примушені копати власні могили, [[Зборів]], липень [[1941]] року.]]
 
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-A0706-0018-029, Sowjetunion, Storow, Juden vor Exekution.jpg|міні|200пкс|праворуч|[[Голокост в Україні|Українські євреї]] примушені копати власні могили, [[Зборів]], липень [[1941]] року.]]
[[23 серпня]]<ref>{{Cite news|url=http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/22/144140/|title=6 російських міфів про Пакт Гітлера-Сталіна|work=Історична правда|accessdate=2018-01-30}}</ref> [[1939]] року СРСР та Німеччина уклали [[Пакт Молотова-Рібентропа|пакт про ненапад та розподіл сфер впливу]] у Східній Європі. [[1 вересня]] року німці [[Польська кампанія (1939)|напали на Польщу з заходу]], а [[17 вересня]] Радянський Союз&nbsp;— [[Польський похід РСЧА|зі сходу]]. Внаслідок цієї операції до [[УРСР]] були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями<ref>[http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr Приєднання Західної Волині та Східної Галичини до складу УРСР]</ref>. Після [[Французька кампанія (1940)|окупації Німеччиною Франції]], [[28 червня]] [[1940]] року СРСР здійснив [[Бессарабсько-Буковинський похід 1940|операцію супроти Румунії]]. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна [[Буковина]] і [[Буджак]], але [[Молдовська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|відторгнута частина]] [[Придністров'я]], що стала частиною [[Молдовська Радянська Соціалістична Республіка|Молдовської РСР]]. [[14 липня]] [[1940]] року червоноармійські війська окупували країни [[Балтійські країни|Балтії]], а [[1 червня]] [[1941]] року німці захопили [[Балкани]]. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.
+
[[23 серпня]]<ref>{{Cite news|url=http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/08/22/144140/|title=6 російських міфів про Пакт Гітлера-Сталіна|work=Історична правда|accessdate=2018-01-30}}</ref> [[1939]] року СРСР та Німеччина уклали [[Пакт Молотова-Рібентропа|пакт про ненапад та розподіл сфер впливу]] у Східній Європі. [[1 вересня]] року німці [[Польська кампанія (1939)|напали на Польщу з заходу]], а [[17 вересня]] Радянський Союз&nbsp;— [[Польський похід РСЧА|зі сходу]]. Внаслідок цієї операції до [[УРСР]] були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями<ref>{{Cite web |url=http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr |title=Приєднання Західної Волині та Східної Галичини до складу УРСР |accessdate=6 листопад 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130419042259/http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-ukrainy/priednannya-zahidnoyi-volini-ta-shidnoyi-galichini-do-skladu-ursr |archivedate=19 квітень 2013 |deadurl=yes }}</ref>. Після [[Французька кампанія (1940)|окупації Німеччиною Франції]], [[28 червня]] [[1940]] року СРСР здійснив [[Бессарабсько-Буковинський похід 1940|операцію супроти Румунії]]. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна [[Буковина]] і [[Буджак]], але [[Молдовська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|відторгнута частина]] [[Придністров'я]], що стала частиною [[Молдовська Радянська Соціалістична Республіка|Молдовської РСР]]. [[14 липня]] [[1940]] року червоноармійські війська окупували країни [[Балтійські країни|Балтії]], а [[1 червня]] [[1941]] року німці захопили [[Балкани]]. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.
   
 
[[18 грудня]] [[1940]] року Німеччина затвердила [[план Барбаросса]] й [[22 червня]] [[1941]] року напала на СРСР. [[Німецько-радянська війна|Війна між цими державами]] тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили [[Королівство Італія (1861-1946)|Італія]], [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорщина]], [[Королівство Румунія|Румунія]], [[Незалежна Держава Хорватія|Хорватія]], [[Третє Болгарське царство|Болгарія]], [[Перша Словацька республіка|Словаччина]] і [[Фінляндія]].
 
[[18 грудня]] [[1940]] року Німеччина затвердила [[план Барбаросса]] й [[22 червня]] [[1941]] року напала на СРСР. [[Німецько-радянська війна|Війна між цими державами]] тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили [[Королівство Італія (1861-1946)|Італія]], [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорщина]], [[Королівство Румунія|Румунія]], [[Незалежна Держава Хорватія|Хорватія]], [[Третє Болгарське царство|Болгарія]], [[Перша Словацька республіка|Словаччина]] і [[Фінляндія]].
Рядок 276: Рядок 275:
 
[[19 вересня]] [[1941]] року нападники захопили [[Битва за Київ (1941)|Київ]] і [[Правобережна Україна|Правобережжя]], [[24 жовтня]]&nbsp;— [[Харків]] і [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], а червні-липні [[1942]] року&nbsp;— [[Крим]] і [[Кубань]]. В лютому [[1943]] року СРСР зміг спинити натиск противника [[Сталінградська битва|під Сталінградом]], а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після [[Битва на Курській дузі|перемоги на Курській дузі]]. [[6 листопада]] [[1943]] року радянські війська [[Битва за Дніпро|захопили Київ]], а в квітні-травні [[1944]] року встановили радянський контроль над [[Дніпровсько-Карпатська операція|Правобережжям]] і [[Кримська операція (1944)|Кримом]]. Наприкінці серпня [[1944]] року СРСР зайняв [[Львівсько-Сандомирська операція|Західну Україну]] й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. [[2 травня]] радянські війська [[Битва за Берлін|здобули німецьку столицю]] [[Берлін]]. [[8 травня]] війна скінчилася [[капітуляція Німеччини|капітуляцією Німеччини]]. Внаслідок [[день Перемоги|перемоги СРСР]] зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена [[Варшавський Пакт|низка прорадянських режимів]].
 
[[19 вересня]] [[1941]] року нападники захопили [[Битва за Київ (1941)|Київ]] і [[Правобережна Україна|Правобережжя]], [[24 жовтня]]&nbsp;— [[Харків]] і [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], а червні-липні [[1942]] року&nbsp;— [[Крим]] і [[Кубань]]. В лютому [[1943]] року СРСР зміг спинити натиск противника [[Сталінградська битва|під Сталінградом]], а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після [[Битва на Курській дузі|перемоги на Курській дузі]]. [[6 листопада]] [[1943]] року радянські війська [[Битва за Дніпро|захопили Київ]], а в квітні-травні [[1944]] року встановили радянський контроль над [[Дніпровсько-Карпатська операція|Правобережжям]] і [[Кримська операція (1944)|Кримом]]. Наприкінці серпня [[1944]] року СРСР зайняв [[Львівсько-Сандомирська операція|Західну Україну]] й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. [[2 травня]] радянські війська [[Битва за Берлін|здобули німецьку столицю]] [[Берлін]]. [[8 травня]] війна скінчилася [[капітуляція Німеччини|капітуляцією Німеччини]]. Внаслідок [[день Перемоги|перемоги СРСР]] зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена [[Варшавський Пакт|низка прорадянських режимів]].
   
Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, [[Голокост|знищенням великих груп населення]], [[Депортація кримських татар|депортаціями]], [[остарбайтери|вивезенням населення]]. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10&nbsp;млн жителів України<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272 Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас» // Історична правда, 9.05.2011]</ref>. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР в [[Червона армія|Червоній армії]]<ref>«Losses of the Ukrainian Nation», p. 2: [http://web.archive.org/web/20050515091804/http://www.peremoga.gov.ua/index.php?2150005000000000020] ''Peremoga.gov.ua''</ref>, певні формування, як то дивізія «[[Дивізія Галичина|Галичина]]», на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі [[Українська повстанська армія|Української повстанчої армії]] (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну<ref>«Ukrainian Insurgent Army»: [http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkPath=pages\U\K\UkrainianInsurgentArmy.htm] ''Encyclopedia of Ukraine''.</ref>.
+
Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, [[Голокост|знищенням великих груп населення]], [[Депортація кримських татар|депортаціями]], [[остарбайтери|вивезенням населення]]. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10&nbsp;млн жителів України<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272 Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас» // Історична правда, 9.05.2011]</ref>. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР в [[Червона армія|Червоній армії]]<ref>«Losses of the Ukrainian Nation», p. 2: [https://web.archive.org/web/20050515091804/http://www.peremoga.gov.ua/index.php?2150005000000000020] ''Peremoga.gov.ua''</ref>, певні формування, як то дивізія «[[Дивізія Галичина|Галичина]]», на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі [[Українська повстанська армія|Української повстанчої армії]] (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну<ref>«Ukrainian Insurgent Army»: [http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkPath=pages\U\K\UkrainianInsurgentArmy.htm] ''Encyclopedia of Ukraine''.</ref>.
   
 
<gallery mode="packed">
 
<gallery mode="packed">
Рядок 289: Рядок 288:
 
У [[1945]] році Українська РСР стала одним із членів-засновників [[Україна в ООН|ООН]]. Перший [[комп'ютер]] радянської [[МЕСМ]] був побудований у [[Інститут електродинаміки НАН України|Київському інституті електротехніки]] і почав функціонувати в [[1950]]-му.
 
У [[1945]] році Українська РСР стала одним із членів-засновників [[Україна в ООН|ООН]]. Перший [[комп'ютер]] радянської [[МЕСМ]] був побудований у [[Інститут електродинаміки НАН України|Київському інституті електротехніки]] і почав функціонувати в [[1950]]-му.
   
Післявоєнні [[етнічні чистки]] відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, [[українці]] були другими у списку серед дорослих «[[спецпереселенці]]в», що включає 20&nbsp;% від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.<ref>Migration and migration policy in Ukraine: [http://www.niisp.gov.ua/articles/78/] ''Національний інститут проблем міжнародної безпеки''</ref>
+
Післявоєнні [[етнічні чистки]] відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, [[українці]] були другими у списку серед дорослих «[[спецпереселенці]]в», що включає 20&nbsp;% від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.<ref>Migration and migration policy in Ukraine: [http://www.niisp.gov.ua/articles/78/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110510095807/http://www.niisp.gov.ua/articles/78/ |date=10 травень 2011 }} ''Національний інститут проблем міжнародної безпеки''</ref>
   
УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та {{nts|28000}}{{nbsp}}сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль.<ref>«Ukraine: World War II and its aftermath»: [http://web.archive.org/web/20070929133150/http://www.britannica.com/eb/article-30082/Ukraine] ''Encyclopædia Britannica''</ref> Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом [[1946]]–[[1947]] років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.<ref>Особливості та проблеми відбудови господарства України в післявоєнні роки: [http://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/osoblivosti-ta-problemi-vidbudovi-gospodarstva-ukraini-v-pislyavoyenni-roki]</ref><ref>[http://pidruchniki.ws/11301107/istoriya/trudnoschi_pislyavoyennoyi_vidbudovi_ukrayini_golod_1946-1947 Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947&nbsp;рр.]</ref>
+
УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та {{nts|28000}}{{nbsp}}сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль.<ref>«Ukraine: World War II and its aftermath»: [https://web.archive.org/web/20070929133150/http://www.britannica.com/eb/article-30082/Ukraine] ''Encyclopædia Britannica''</ref> Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом [[1946]]–[[1947]] років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.<ref>Особливості та проблеми відбудови господарства України в післявоєнні роки: [http://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/osoblivosti-ta-problemi-vidbudovi-gospodarstva-ukraini-v-pislyavoyenni-roki]</ref><ref>[http://pidruchniki.ws/11301107/istoriya/trudnoschi_pislyavoyennoyi_vidbudovi_ukrayini_golod_1946-1947 Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947&nbsp;рр.]</ref>
   
 
Після смерті [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] в [[1953]] році [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] став [[Генеральний секретар ЦК КПРС|першим секретарем ЦК КПРС]]. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у [[1938]]–[[1949]] роках, Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У [[1954]] році широко відзначалося 300-річчя [[Переяславська рада|Переяславської Ради]] і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.<ref>[http://www.iccrimea.org/historical/crimeatransfer.html The Transfer of Crimea to Ukraine"]</ref>
 
Після смерті [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] в [[1953]] році [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] став [[Генеральний секретар ЦК КПРС|першим секретарем ЦК КПРС]]. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у [[1938]]–[[1949]] роках, Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У [[1954]] році широко відзначалося 300-річчя [[Переяславська рада|Переяславської Ради]] і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.<ref>[http://www.iccrimea.org/historical/crimeatransfer.html The Transfer of Crimea to Ukraine"]</ref>
   
Вже до [[1950]] року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва.<ref>«Ukraine&nbsp;— The last years of Stalin's rule»: [http://web.archive.org/web/20080115052626/http://www.britannica.com/eb/article-30084/Ukraine]''Encyclopædia Britannica''</ref> У [[1946]]–[[1950]] роках [[П'ятирічки в СРСР|п'ятирічного плану]] майже 20&nbsp;% радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2&nbsp;% з 1940 по 1955 рік, в той час як обсяг промислового виробництва зріс в 2,2 рази за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.
+
Вже до [[1950]] року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва.<ref>«Ukraine&nbsp;— The last years of Stalin's rule»: [https://web.archive.org/web/20080115052626/http://www.britannica.com/eb/article-30084/Ukraine]''Encyclopædia Britannica''</ref> У [[1946]]–[[1950]] роках [[П'ятирічки в СРСР|п'ятирічного плану]] майже 20&nbsp;% радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2&nbsp;% з 1940 по 1955 рік, в той час як обсяг промислового виробництва зріс в 2,2 рази за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.
   
 
=== Незалежність ===
 
=== Незалежність ===
Рядок 308: Рядок 307:
   
 
[[Файл:Joesjtsjenko Marion Kiev 2004.jpg|міні|ліворуч|Протестувальники на [[Майдан Незалежності (Київ)|Майдані Незалежності]] в перший день [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]]]]
 
[[Файл:Joesjtsjenko Marion Kiev 2004.jpg|міні|ліворуч|Протестувальники на [[Майдан Незалежності (Київ)|Майдані Незалежності]] в перший день [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]]]]
У [[2004]] році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями<ref>{{cite web|url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|назва=The Supreme Court findings|дата-доступу=07-07-2008|видавництво=Supreme Court of Ukraine|дата=03-12-2004|мовою=uk|url-архіву=http://www.webcitation.org/6HZ9wqN35|дата-архіву=22-06-2013}}</ref> на користь провладного кандидата [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «[[Помаранчева революція]]». [[Верховний суд України]] скасував рішення [[ЦВК України|ЦВК]] про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]].
+
У [[2004]] році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями<ref>{{cite web|url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|назва=The Supreme Court findings|дата-доступу=07-07-2008|видавництво=Supreme Court of Ukraine|дата=03-12-2004|мовою=uk|url-архіву=https://www.webcitation.org/6HZ9wqN35?url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|дата-архіву=22-06-2013|deadurl=no}}</ref> на користь провладного кандидата [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «[[Помаранчева революція]]». [[Верховний суд України]] скасував рішення [[ЦВК України|ЦВК]] про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]].
 
{{main|Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)}}
 
{{main|Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)}}
 
Янукович повернувся до влади у [[2006]] році, коли він став [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністром]] під час [[Антикризова коаліція|«Антикризової коаліції»]]<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm Ukraine comeback kid in new deal], [[BBC News]] (4 серпня 2006)</ref>, що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні [[2007]] року<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm Tymoshenko picked for Ukraine PM], [[BBC News]] (18 грудня 2007)</ref>.
 
Янукович повернувся до влади у [[2006]] році, коли він став [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністром]] під час [[Антикризова коаліція|«Антикризової коаліції»]]<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm Ukraine comeback kid in new deal], [[BBC News]] (4 серпня 2006)</ref>, що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні [[2007]] року<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm Tymoshenko picked for Ukraine PM], [[BBC News]] (18 грудня 2007)</ref>.
Рядок 315: Рядок 314:
 
[[Файл:SState flag of Ukraine carried by a protester to the heart of developing clashes in Kyiv, Ukraine. Events of February 18, 2014.jpg|міні|ліворуч|[[Барикади]] [[Євромайдан]]у 18 лютого 2014]]
 
[[Файл:SState flag of Ukraine carried by a protester to the heart of developing clashes in Kyiv, Ukraine. Events of February 18, 2014.jpg|міні|ліворуч|[[Барикади]] [[Євромайдан]]у 18 лютого 2014]]
 
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «[[Податковий майдан]]», «[[Україна проти Януковича]]», [[протести у Врадіївці]] тощо, а [[21 листопада]] [[2013]] відмова Кабінету міністрів від [[Угода про асоціацію між Україною та ЄС|підписання угоди про асоціацію України з ЄС]], запланованої попередньо на час саміту [[Східне партнерство|Східного партнерства]] спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх [[Вибори Президента України|президентських виборів]], що отримали назву&nbsp;— [[Євромайдан]] та «Революція гідності»: після приєднання до протестуючих формувань котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. [[Силовий розгін Євромайдану в Києві|Силовий розгін протестувальників]] у Києві в ніч на 30 листопада
 
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «[[Податковий майдан]]», «[[Україна проти Януковича]]», [[протести у Врадіївці]] тощо, а [[21 листопада]] [[2013]] відмова Кабінету міністрів від [[Угода про асоціацію між Україною та ЄС|підписання угоди про асоціацію України з ЄС]], запланованої попередньо на час саміту [[Східне партнерство|Східного партнерства]] спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх [[Вибори Президента України|президентських виборів]], що отримали назву&nbsp;— [[Євромайдан]] та «Революція гідності»: після приєднання до протестуючих формувань котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. [[Силовий розгін Євромайдану в Києві|Силовий розгін протестувальників]] у Києві в ніч на 30 листопада
спричинив вихід на вулиці [[1 грудня]] сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників з вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею [[Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014|18—20 лютого 2014]], коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі [[Київ|Києва]] загинуло [[небесна сотня|більше сотні людей]], півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти<ref>[http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти]</ref><ref>http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html</ref><ref>http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411</ref><ref>[http://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html «список загиблих під час кривавих подій в Києві»&nbsp;— tsn.ua]</ref>. Результатом подій стало відсторонення [[22 лютого]] [[Верховна Рада України|Верховною Радою]] від виконання обов'язків [[Президент України|Президента України]] [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] та призначення [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборів]] на [[25 травня]] 2014 року<ref>{{cite web |url=http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 |title=Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман |date=20 лютого 2014 |publisher=РБК Україна |accessdate=24 лютого 2014}}</ref>. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександру Турчинову]] (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В.Рибака).<ref>[http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України]</ref>.
+
спричинив вихід на вулиці [[1 грудня]] сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників з вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею [[Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014|18—20 лютого 2014]], коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі [[Київ|Києва]] загинуло [[небесна сотня|більше сотні людей]], півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти<ref>{{Cite web |url=http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |title=За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти |accessdate=25 лютий 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140225051846/http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |archivedate=25 лютий 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |title=Архівована копія |accessdate=25 лютий 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140724070743/http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |archivedate=24 липень 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411</ref><ref>[http://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html «список загиблих під час кривавих подій в Києві»&nbsp;— tsn.ua]</ref>. Результатом подій стало відсторонення [[22 лютого]] [[Верховна Рада України|Верховною Радою]] від виконання обов'язків [[Президент України|Президента України]] [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] та призначення [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборів]] на [[25 травня]] 2014 року<ref>{{cite web |url=http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 |title=Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман |date=20 лютого 2014 |publisher=РБК Україна |accessdate=24 лютого 2014}}</ref>. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександру Турчинову]] (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В.Рибака).<ref>[http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України]</ref>.
   
 
===== Війна на сході України =====
 
===== Війна на сході України =====
Рядок 341: Рядок 340:
 
=== Законодавча влада ===
 
=== Законодавча влада ===
 
{{main|Верховна Рада України}}
 
{{main|Верховна Рада України}}
[[Парламент]]&nbsp;— [[Верховна Рада України]]&nbsp;— згідно зі статтею 75 [[Конституція України|Конституції України]] є єдиним органом законодавчої влади в Україні<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2|назва=Конституція України, стаття 75|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент&nbsp;— Верховна Рада України.»''</ref>. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.
+
[[Парламент]]&nbsp;— [[Верховна Рада України]]&nbsp;— згідно зі статтею 75 [[Конституція України|Конституції України]] є єдиним органом законодавчої влади в Україні<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2|назва=Конституція України, стаття 75|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент&nbsp;— Верховна Рада України.»''</ref>. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.
  +
[[Файл:Volodymyr Zelensky, 20 May 2019.png|міні|[[Зеленський Володимир Олександрович|Володимир Зеленський]], чинний президент України (з 20 травня 2019)]]
   
 
=== Президент України. Виконавча влада ===
 
=== Президент України. Виконавча влада ===
[[Файл:Petro Porochenko au Conseil de l’Europe Strasbourg 26 juin 2014 04.jpg|thumb|200px|[[Порошенко Петро Олексійович|Петро Порошенко]], чинний президент України (з 7 червня 2014 року)]]
 
 
{{main|Президент України|Кабінет Міністрів України}}
 
{{main|Президент України|Кабінет Міністрів України}}
 
{{main|Перелік центральних органів виконавчої влади України}}
 
{{main|Перелік центральних органів виконавчої влади України}}
[[Президент України]] згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. [[Порошенко Петро Олексійович]]&nbsp;— чинний президент України з [[7 червня]] [[2014]] року.<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2|назва=Конституція України, стаття 102|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»''</ref>
+
[[Президент України]] згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. [[Зеленський Володимир]] — чинний президент України з [[20 травня]] [[2019|2019 року]].<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page2|назва=Конституція України, стаття 102|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»''</ref>
   
Уряд України&nbsp;— [[Кабінет Міністрів України]]&nbsp;— згідно зі статтею 113 [[Конституція України|Конституції України]] є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page3|назва=Конституція України, стаття 113|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.»''</ref>
+
Уряд України&nbsp;— [[Кабінет Міністрів України]]&nbsp;— згідно зі статтею 113 [[Конституція України|Конституції України]] є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.<ref>{{cite web|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page3|назва=Конституція України, стаття 113|веб-сайт=Офіційний сайт [[Верховна Рада України|Верховної Ради України]]}}: ''«Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.»''</ref>
   
 
=== Судова влада ===
 
=== Судова влада ===
Рядок 448: Рядок 447:
 
Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі [[Збройні сили США|збройними силами США]].<ref>Parliament approves admission of military units of foreign states to Ukraine for exercises: [http://www.kyivpost.com/news/politics/detail/67094] ''kyivpost''</ref>
 
Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі [[Збройні сили США|збройними силами США]].<ref>Parliament approves admission of military units of foreign states to Ukraine for exercises: [http://www.kyivpost.com/news/politics/detail/67094] ''kyivpost''</ref>
   
Після здобуття незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими країнами СНД і НАТО з [[1994]] року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний [[референдум]] у певний момент у майбутньому.<ref>[http://web.archive.org/web/20071108143812/http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf]</ref> Під час [[Бухарестський саміт НАТО 2008|Бухарестського саміту]] 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу.<ref>[http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/63797/]</ref> 2 квітня 2010 [[Віктор Янукович]] своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в [[НАТО]] і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.
+
Після здобуття незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими країнами СНД і НАТО з [[1994]] року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний [[референдум]] у певний момент у майбутньому.<ref>{{Cite web |url=http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf |title=Архівована копія |accessdate=8 листопад 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071108143812/http://www.mil.gov.ua/files/white_book_eng2006.pdf |archivedate=8 листопад 2007 |deadurl=yes }}</ref> Під час [[Бухарестський саміт НАТО 2008|Бухарестського саміту]] 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу.<ref>[http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/63797/]</ref> 2 квітня 2010 [[Віктор Янукович]] своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в [[НАТО]] і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.
   
 
Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в [[Азербайджан]], Грузію та [[Китай]]. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки&nbsp;— [[Південний Судан]], [[Республіка Конго|Республіку Конго]] тощо<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/svit/indiya-stala-naybilshim-importerom-zbroyi.html Україна вилетіла з десятки найбільших експортерів зброї]</ref>. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю ([[ЦАСТЗ]]) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період [[2007]]–[[2014]] рр<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/groshi/ukrayina-uviyshla-do-triyki-svitovih-lideriv-z-prodazhu-bronemashin.html Україна увійшла до трійки світових лідерів з продажу бронемашин]</ref>.
 
Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в [[Азербайджан]], Грузію та [[Китай]]. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки&nbsp;— [[Південний Судан]], [[Республіка Конго|Республіку Конго]] тощо<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/svit/indiya-stala-naybilshim-importerom-zbroyi.html Україна вилетіла з десятки найбільших експортерів зброї]</ref>. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю ([[ЦАСТЗ]]) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період [[2007]]–[[2014]] рр<ref>Новини ТСН: [http://tsn.ua/groshi/ukrayina-uviyshla-do-triyki-svitovih-lideriv-z-prodazhu-bronemashin.html Україна увійшла до трійки світових лідерів з продажу бронемашин]</ref>.
Рядок 562: Рядок 561:
 
{{main|Мови в Україні|Українська мова}}
 
{{main|Мови в Україні|Українська мова}}
 
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainian.svg|міні|праворуч|200пкс|Українська мова в Україні (2001)</div>]]
 
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainian.svg|міні|праворуч|200пкс|Українська мова в Україні (2001)</div>]]
Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «[[Державна мова|державною мовою]] в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування [[Українська мова|української мови]] в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист [[Російська мова|російської]], інших мов національних меншин України».<ref>http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 Конституція України, Розділ I, Стаття 10</ref> Історично українська мова походить з [[давньоруська мова|давньоруської]] (давньоукраїнської)&nbsp;— розмовної мови [[Київська Русь|Київської Русі]].<ref>[http://www.britannica.com/eb/article-9074133 Ukrainian language], ''Encyclopædia Britannica''{{ref-en}}</ref> З 15 століття українська мова зазнавала тиску з боку [[польська мова|польської]] ([[полонізація]]), а з 18 століття&nbsp;— з боку [[російська мова|російської]] ([[русифікація]]).
+
Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «[[Державна мова|державною мовою]] в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування [[Українська мова|української мови]] в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист [[Російська мова|російської]], інших мов національних меншин України».<ref>http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090603175116/http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 |date=3 червень 2009 }} Конституція України, Розділ I, Стаття 10</ref> Історично українська мова походить з [[давньоруська мова|давньоруської]] (давньоукраїнської)&nbsp;— розмовної мови [[Київська Русь|Київської Русі]].<ref>[http://www.britannica.com/eb/article-9074133 Ukrainian language], ''Encyclopædia Britannica''{{ref-en}}</ref> З 15 століття українська мова зазнавала тиску з боку [[польська мова|польської]] ([[полонізація]]), а з 18 століття&nbsp;— з боку [[російська мова|російської]] ([[русифікація]]).
   
Згідно зі [[Всеукраїнський перепис населення 2001|Всеукраїнським переписом населення 2001&nbsp;р.]] українську мову вважають рідною 67,5&nbsp;% населення України, [[російська мова|російську]]&nbsp;— 29,6&nbsp;%<ref>http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ Мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року</ref>. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53&nbsp;% громадян України, російською&nbsp;— 45&nbsp;%,<ref>[http://tsn.ua/ukrayina/opituvannya-bilshist-ukrayinciv-spilkuyutsya-vdoma-ukrayinskoyu-movoyu.html Опитування: більшість українців спілкуються вдома українською мовою]</ref> хоча існують й інші цифри.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2011/09/7/6567769/ Українці перехотіли другу державну]</ref><ref>[http://dif.org.ua/uploads/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0(2).doc Громадська думка щодо статусу основних мов в Україні]</ref><ref>http://www.rb.com.ua/eng/politics/research/2009/4689.html PROJECT «PRACTICE OF THE USE OF UKRAINIAN AND RUSSIAN LANGUAGE IN UKRAINE»</ref>
+
Згідно зі [[Всеукраїнський перепис населення 2001|Всеукраїнським переписом населення 2001&nbsp;р.]] українську мову вважають рідною 67,5&nbsp;% населення України, [[російська мова|російську]]&nbsp;— 29,6&nbsp;%<ref>http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ Мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року</ref>. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53&nbsp;% громадян України, російською&nbsp;— 45&nbsp;%,<ref>[http://tsn.ua/ukrayina/opituvannya-bilshist-ukrayinciv-spilkuyutsya-vdoma-ukrayinskoyu-movoyu.html Опитування: більшість українців спілкуються вдома українською мовою]</ref> хоча існують й інші цифри.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2011/09/7/6567769/ Українці перехотіли другу державну]</ref><ref>{{Cite web |url=http://dif.org.ua/uploads/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0%282%29.doc |title=Громадська думка щодо статусу основних мов в Україні |accessdate=14 червень 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160304213745/http://dif.org.ua/uploads/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0(2).doc |archivedate=4 березень 2016 |deadurl=yes }}</ref><ref>http://www.rb.com.ua/eng/politics/research/2009/4689.html{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} PROJECT «PRACTICE OF THE USE OF UKRAINIAN AND RUSSIAN LANGUAGE IN UKRAINE»</ref>
   
Українська мова переважає як мова спілкування в родині на Західній Україні, у Центрі та Північному Сході, російська&nbsp;— в Донбасі, Криму та на Півдні.<ref>[http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону»)]</ref> В Україні, особливо в етнічно змішаних районах ([[Закарпаття]], [[Донбас]], [[Одеська область]], [[Крим]]) поширені явища [[білінгвізм]]у (двомовності) та [[полілінгвізм]]у (багатомовності). З XIX ст. формується ''[[суржик]]'' (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.
+
Українська мова переважає як мова спілкування в родині на Західній Україні, у Центрі та Північному Сході, російська&nbsp;— в Донбасі, Криму та на Півдні.<ref>{{Cite web |url=http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |title=Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону») |accessdate=6 березень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130620131040/http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |archivedate=20 червень 2013 |deadurl=yes }}</ref> В Україні, особливо в етнічно змішаних районах ([[Закарпаття]], [[Донбас]], [[Одеська область]], [[Крим]]) поширені явища [[білінгвізм]]у (двомовності) та [[полілінгвізм]]у (багатомовності). З XIX&nbsp;ст. формується ''[[суржик]]'' (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.
   
 
=== Релігія ===
 
=== Релігія ===
 
{{main|Релігія в Україні|Хронологія християнства в Україні|Православна церква України|Католицька церква в Україні}}
 
{{main|Релігія в Україні|Хронологія християнства в Україні|Православна церква України|Католицька церква в Україні}}
 
{{Bar box
 
{{Bar box
|title=Конфесійна приналежність українців<ref name="razumkov.org.ua">[http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 "What religious group do you belong to?". Sociology poll by [[Razumkov Centre]] about the religious situation in Ukraine (2006)]</ref><ref>{{cite web|url=http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |title=RISU /English /News /Ukrainians Trust Church, Army, Media Most: |publisher=Old.risu.org.ua |accessdate=October 31, 2011}}</ref><ref>{{cite news|last=Eke |first=Steven |url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8169849.stm |title= Russian patriarch visits Ukraine |publisher=BBC News |date=July 27, 2009 |accessdate=October 31, 2011}}</ref><ref>{{cite web|url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html |title=CIA the World Fact Book |publisher=Cia.gov |accessdate=December 30, 2010}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |title=Countries in Crisis: Ukraine Part 3 |publisher=Stratfor.com |date=November 20, 2008 |accessdate=December 30, 2010}}</ref>
+
|title=Конфесійна приналежність українців<ref name="razumkov.org.ua">{{Cite web |url=http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 |title="What religious group do you belong to?". Sociology poll by &#91;&#91;Razumkov Centre&#93;&#93; about the religious situation in Ukraine (2006) |accessdate=12 січень 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140408220038/http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300 |archivedate=8 квітень 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite web |url=http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |title=RISU /English /News /Ukrainians Trust Church, Army, Media Most: |publisher=Old.risu.org.ua |accessdate=October 31, 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120121001316/http://old.risu.org.ua/eng/news/article%3b16706 |archivedate=січень 21, 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite news|last=Eke |first=Steven |url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8169849.stm |title= Russian patriarch visits Ukraine |publisher=BBC News |date=July 27, 2009 |accessdate=October 31, 2011}}</ref><ref>{{cite web|url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html |title=CIA the World Fact Book |publisher=Cia.gov |accessdate=December 30, 2010}}</ref><ref>{{cite web |url=http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |title=Countries in Crisis: Ukraine Part 3 |publisher=Stratfor.com |date=November 20, 2008 |accessdate=December 30, 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120118215455/http://www.stratfor.com/analysis/20081118_part_3_outside_intervention |archivedate=січень 18, 2012 |deadurl=yes }}</ref>
 
|float=right
 
|float=right
 
|bars=
 
|bars=
Рядок 588: Рядок 587:
 
Панівною релігією в Україні є [[Православна церква|православ'я]], яке представлене двома Церквами: помісна [[Православна церква України]] та [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Українська Православна церква (Московський патріархат)]], [[Автокефалія|автономний]] церковний орган при [[Патріарх Московський і всієї Русі|Патріархові Московському]].
 
Панівною релігією в Україні є [[Православна церква|православ'я]], яке представлене двома Церквами: помісна [[Православна церква України]] та [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Українська Православна церква (Московський патріархат)]], [[Автокефалія|автономний]] церковний орган при [[Патріарх Московський і всієї Русі|Патріархові Московському]].
   
Друге місце за кількістю послідовників має [[Католицькі церкви східного обряду|Східна]] [[Українська греко-католицька церква]], яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом [[Римо-Католицька Церква|Римо-католицької церкви]] і визнає Папу Римського як главу Церкви.<ref>[http://web.archive.org/web/20080226124455/http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC)]</ref>
+
Друге місце за кількістю послідовників має [[Католицькі церкви східного обряду|Східна]] [[Українська греко-католицька церква]], яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом [[Римо-Католицька Церква|Римо-католицької церкви]] і визнає Папу Римського як главу Церкви.<ref>{{Cite web |url=http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ |title=Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC) |accessdate=26 лютий 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080226124455/http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ |archivedate=26 лютий 2008 |deadurl=yes }}</ref>
   
Крім того, є 863 Католицькі громади [[Латинський обряд|латинського обряду]] й 474 представників духовенства, які позиціонують інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні.<ref>[http://web.archive.org/web/20041204115821/www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html State Department of Ukraine on Religious]</ref> Це приблизно 2,19&nbsp;% населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.
+
Крім того, є 863 Католицькі громади [[Латинський обряд|латинського обряду]] й 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні.<ref>{{Cite web |url=http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |title=State Department of Ukraine on Religious |accessdate=4 грудень 2004 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20041204115821/http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |archivedate=4 грудень 2004 |deadurl=no }}</ref> Це приблизно 2,19&nbsp;% населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.
   
[[Протестантизм|Християни-протестанти]] також утворюють близько 2,19&nbsp;% населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. [[Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів]] є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150{{nbsp}}тисяч членів і близько {{nts|3000}}{{nbsp}}священнослужителів. Другою за величиною є [[Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської — п'ятдесятників]] з {{nts|110000}}{{nbsp}}членів, понад {{nts|1500}}{{nbsp}}місцевих церков і понад {{nts|2000}}{{nbsp}}священнослужителів. Інші групи включають [[Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)|харизматів]], [[Українська Євангельсько-реформована Церква|кальвіністів]], [[Свідки Єгови|Свідків Єгови]], [[Лютеранство|лютеран]], [[Методизм|методистів]] і [[Церква адвентистів сьомого дня|адвентистів сьомого дня]].
+
[[Протестантизм|Християни-протестанти]] також становлять близько 2,19&nbsp;% населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. [[Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів]] є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150{{nbsp}}тисяч членів і близько {{nts|3000}}{{nbsp}}священнослужителів. Другою за величиною є [[Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської — п'ятдесятників]] з {{nts|110000}}{{nbsp}}членів, понад {{nts|1500}}{{nbsp}}місцевих церков і понад {{nts|2000}}{{nbsp}}священнослужителів. Інші групи включають [[Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)|харизматів]], [[Українська Євангельсько-реформована Церква|кальвіністів]], [[Свідки Єгови|Свідків Єгови]], [[Лютеранство|лютеран]], [[Методизм|методистів]] і [[Церква адвентистів сьомого дня|адвентистів сьомого дня]].
 
В Україні живе приблизно {{nts|500000}}{{nbsp}}мусульман і близько 250 тисяч з них&nbsp;— кримські татари.<ref>[http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy]</ref> Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них&nbsp;— на Кримському півострові.
 
В Україні живе приблизно {{nts|500000}}{{nbsp}}мусульман і близько 250 тисяч з них&nbsp;— кримські татари.<ref>[http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy]</ref> Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них&nbsp;— на Кримському півострові.
   
Рядок 659: Рядок 658:
 
[[Файл:Flag colors.jpg|міні|Засіяні [[Пшениця|пшеницею]] поля. Типовий пейзаж у [[Херсонська область|Херсонській області]].]]
 
[[Файл:Flag colors.jpg|міні|Засіяні [[Пшениця|пшеницею]] поля. Типовий пейзаж у [[Херсонська область|Херсонській області]].]]
 
{{main|Сільське господарство України}}
 
{{main|Сільське господарство України}}
Україна є найбільшим у світі [[Виробництво соняшникової олії в Україні|виробником соняшникової олії]],<ref>German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves] ''UkrAgroConsult&nbsp;— BlackSeaGrain''</ref>, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.
+
Україна є найбільшим у світі [[Виробництво соняшникової олії в Україні|виробником соняшникової олії]],<ref>German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110723025406/http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves |date=23 липень 2011 }} ''UkrAgroConsult&nbsp;— BlackSeaGrain''</ref>, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.
   
 
Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться&nbsp;— під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060&nbsp;рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10&nbsp;% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча.<ref>У майбутньому Україна буде аграрною країною: [http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045] ''Новини Finance.ua''</ref>
 
Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться&nbsp;— під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060&nbsp;рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10&nbsp;% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча.<ref>У майбутньому Україна буде аграрною країною: [http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045] ''Новини Finance.ua''</ref>
Рядок 694: Рядок 693:
 
=== Туризм ===
 
=== Туризм ===
 
{{main|Туризм в Україні}}
 
{{main|Туризм в Україні}}
За даними рейтингу [[Всесвітня туристична організація|Всесвітньої туристської організації]] Україна займає восьме місце в Європі за кількістю туристів.<ref>[UNWTO World Tourism Barometer, volume 6, UNWTO http://www.tourismroi.com/Content_Attachments/27670/File_633513750035785076.pdf]</ref>
+
За даними рейтингу [[Всесвітня туристична організація|Всесвітньої туристської організації]] Україна займає восьме місце в Європі за кількістю туристів.<ref>[UNWTO World Tourism Barometer, volume 6, UNWTO http://www.tourismroi.com/Content_Attachments/27670/File_633513750035785076.pdf {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080819191518/http://www.tourismroi.com/Content_Attachments/27670/File_633513750035785076.pdf |date=19 серпень 2008 }}]</ref>
 
[[Файл:Ласточкино гнездо.jpg|right|thumb|[[Ластівчине гніздо]]. У [[Крим]]у діє безліч морських курортів та історичних місць]]
 
[[Файл:Ласточкино гнездо.jpg|right|thumb|[[Ластівчине гніздо]]. У [[Крим]]у діє безліч морських курортів та історичних місць]]
   
Рядок 717: Рядок 716:
 
[[Файл:00 139g Kiev, Obuszug.jpg|thumb|[[система багатьох одиниць#СМЕ на тролейбусах|Поїзд]] з двох тролейбусів [[Škoda 9Tr]] з'єднаних за системою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref name="KievInv"/> в Києві (1986 рік)]]
 
[[Файл:00 139g Kiev, Obuszug.jpg|thumb|[[система багатьох одиниць#СМЕ на тролейбусах|Поїзд]] з двох тролейбусів [[Škoda 9Tr]] з'єднаних за системою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref name="KievInv"/> в Києві (1986 рік)]]
   
Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений [[Візова політика України|безвізовий режим]] для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір [[Євро-2012]] спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти.<ref>[http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html Kharkiv airport gets new terminal on]</ref> В даний час існують три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в [[Донецький аеропорт|Донецьку]], [[Львівський аеропорт|Львові]] та Києві, новий аеропорт вже відкрився в [[Харківський аеропорт|Харкові]], у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту [[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль]]<ref>[http://www.kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html Terminal F serviced {{nts|30000}}{{nbsp}}passengers during the first week of its operation&nbsp;— State Enterprise Boryspil International Airport]</ref>&nbsp;— перший з двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «[[Міжнародні Авіалінії України]]».
+
Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений [[Візова політика України|безвізовий режим]] для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір [[Євро-2012]] спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти.<ref>[http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html Kharkiv airport gets new terminal on]</ref> В даний час існують три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в [[Донецький аеропорт|Донецьку]], [[Львівський аеропорт|Львові]] та Києві, новий аеропорт вже відкрився в [[Харківський аеропорт|Харкові]], у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту [[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль]]<ref>{{Cite web |url=http://www.kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |title=Terminal F serviced {{nts{{!}}30000}}{{nbsp}}passengers during the first week of its operation&nbsp;— State Enterprise Boryspil International Airport |accessdate=31 грудень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120012938/http://kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |archivedate=20 листопад 2010 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— перший з двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «[[Міжнародні Авіалінії України]]».
   
 
Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на [[Дніпро (річка)|Дніпрі]], [[Дунай|Дунаї]], [[Прип'ять|Прип'яті]] та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через [[Одеський порт|порт Одеси]], звідки [[пором]]и регулярно плавають до [[Стамбул]]а, [[Поромна переправа Варна — Чорноморськ|Варни]] і [[Хайфа|Хайфи]].
 
Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на [[Дніпро (річка)|Дніпрі]], [[Дунай|Дунаї]], [[Прип'ять|Прип'яті]] та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через [[Одеський порт|порт Одеси]], звідки [[пором]]и регулярно плавають до [[Стамбул]]а, [[Поромна переправа Варна — Чорноморськ|Варни]] і [[Хайфа|Хайфи]].
Рядок 729: Рядок 728:
 
У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5&nbsp;млрд тонн [[вантаж]]ів і 7,3&nbsp;млрд. [[пасажир]]ів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6&nbsp;% порівняно з 2008 роком, пасажирських перевезень&nbsp;— на 12,7&nbsp;%.
 
У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5&nbsp;млрд тонн [[вантаж]]ів і 7,3&nbsp;млрд. [[пасажир]]ів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6&nbsp;% порівняно з 2008 роком, пасажирських перевезень&nbsp;— на 12,7&nbsp;%.
   
На території України в Києві з'явився перший в Російській імперії [[трамвай]]<ref>''[[Веклич Володимир Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Веклич]], Л.&nbsp;В.&nbsp;Збарський'' Проблеми і перспективи розвитку трамвайного транспорту в Українській РСР {{ref-ru}}&nbsp;— К.: Общество «Знание» УССР, 1980</ref><ref>''В.&nbsp;К.&nbsp;Дьяконов, М.&nbsp;А.&nbsp;Ольшанський, И.&nbsp;М.&nbsp;Скаковський, [[Веклич Володимир Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Веклич]] та ін.'' Перший в Росії. Київському трамваю 75 років {{ref-ru}}&nbsp;— К.: Будівельник, 1967—144 с, іл.</ref> (1892), перший у світовій практиці<ref name="KievInv">{{cite web | url = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275 | title = Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» {{ref-ru}}. На сайті «www.autoconsulting.com.ua»
+
На території України в Києві з'явився перший в Російській імперії [[трамвай]]<ref>''[[Веклич Володимир Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Веклич]], Л.&nbsp;В.&nbsp;Збарський'' Проблеми і перспективи розвитку трамвайного транспорту в Українській РСР&nbsp;{{ref-ru}}&nbsp;— К.: Общество «Знание» УССР, 1980</ref><ref>''В.&nbsp;К.&nbsp;Дьяконов, М.&nbsp;А.&nbsp;Ольшанський, И.&nbsp;М.&nbsp;Скаковський, [[Веклич Володимир Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Веклич]] та ін.'' Перший в Росії. Київському трамваю 75 років {{ref-ru}}&nbsp;— К.: Будівельник, 1967—144 с, іл.</ref> (1892), перший у світовій практиці<ref name="KievInv">
  +
{{cite web | url = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275 | title = Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» {{ref-ru}}. На сайті «www.autoconsulting.com.ua» | accessdate = 2015-09-11 | archiveurl = https://www.webcitation.org/6bWvVXkzD?url=http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275 | archivedate = 2015-09-14 | deadurl = no }}
| accessdate = 2015-09-11 | archiveurl = http://www.webcitation.org/6bWvVXkzD | archivedate = 2015-09-14 }}</ref><ref>''[[Брамський Казимир Антонович|Брамський К. А.]]'' Перший у світі [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]] // Міське господарство України.&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 30-31.&nbsp;— {{ISSN|0130-1284}}</ref> [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]]<ref>''Фонова М.'' «Ракета» [[Веклич Володимир Пилипович|Веклича]] // газета «[[Вечірній Київ]]», 2 листопада 1970.&nbsp;— С. 2.</ref> винахідника [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>[[Енциклопедія сучасної України]]: в 25 т. / Під ред. [[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|І.&nbsp;М.&nbsp;Дзюба]] та ін.&nbsp;— Київ : 2005.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 187&nbsp;— ISBN 966-02-3354</ref> (1966) та перша в СРСР [[Київський швидкісний трамвай|лінія швидкісного трамваю]] побудована за ініціативою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | title = Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».{{ref-ru}} На сайті «www.autoconsulting.ua» | accessdate = 2015-12-25 | archiveurl = http://www.webcitation.org/6e30WrJlq | archivedate = 2015-12-25 }}</ref> і Василя Дяконова (1978)<ref>{{cite web | url = http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | title = Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС» | accessdate = 2016-02-04 | archiveurl = http://www.webcitation.org/6f2mqavz7 | archivedate = 2016-02-04 }}</ref>.
+
</ref><ref>''[[Брамський Казимир Антонович|Брамський К. А.]]'' Перший у світі [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]] // Міське господарство України.&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 30-31.&nbsp;— {{ISSN|0130-1284}}</ref> [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]]<ref>''Фонова М.'' «Ракета» [[Веклич Володимир Пилипович|Веклича]] // газета «[[Вечірній Київ]]», 2 листопада 1970.&nbsp;— С. 2.</ref> винахідника [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>[[Енциклопедія сучасної України]]: в 25 т. / Під ред. [[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|І.&nbsp;М.&nbsp;Дзюба]] та ін.&nbsp;— Київ : 2005.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 187&nbsp;— ISBN 966-02-3354</ref> (1966) та перша в СРСР [[Київський швидкісний трамвай|лінія швидкісного трамваю]] побудована за ініціативою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | title = Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».{{ref-ru}} На сайті «www.autoconsulting.ua» | accessdate = 2015-12-25 | archiveurl = https://www.webcitation.org/6e30WrJlq?url=http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | archivedate = 2015-12-25 | deadurl = no }}</ref> і Василя Дяконова (1978)<ref>{{cite web | url = http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | title = Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС» | accessdate = 2016-02-04 | archiveurl = https://www.webcitation.org/6f2mqavz7?url=http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | archivedate = 2016-02-04 | deadurl = no }}</ref>.
 
{{See also|Список портів України}}
 
{{See also|Список портів України}}
   
Рядок 745: Рядок 745:
 
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 02.JPG|thumb|right|Будівля Президіуму [[НАНУ]] ([[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирська вулиця]] у [[Київ|Києві]])]]
 
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 02.JPG|thumb|right|Будівля Президіуму [[НАНУ]] ([[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирська вулиця]] у [[Київ|Києві]])]]
 
{{Детальніше|Наука в Україні}}
 
{{Детальніше|Наука в Україні}}
Згідно з результатами [[ЮНЕСКО]], станом на 2010&nbsp;р., на мільйон жителів в Україні припадає {{nts|1001}}{{nbsp}}—{{nts|2000}}{{nbsp}}осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.<ref name="economics.lb.ua">http://economics.lb.ua/researches/2011/05/05/95061_uchenih_mnogo_no_vse_oni_bednie.html</ref> За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували [[атом]], дніпровський «[[Південмаш]]» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів [[НАН України]] в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступного за [[алмаз]]ом,&nbsp;— [[карбонітрід]] [[бор]]у. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011&nbsp;р. Володимира Семиноженка, до 2020&nbsp;р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу.<ref name="ianp.com.ua"/>
+
Згідно з результатами [[ЮНЕСКО]], станом на 2010&nbsp;р., на мільйон жителів в Україні припадає {{nts|1001}}{{nbsp}}—{{nts|2000}}{{nbsp}}осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.<ref name="economics.lb.ua">http://economics.lb.ua/researches/2011/05/05/95061_uchenih_mnogo_no_vse_oni_bednie.html</ref> За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували [[атом]], дніпровський «[[Південмаш]]» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів [[НАН України]] в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступний після [[алмаз]]у,&nbsp;— карбонітрид бору. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011&nbsp;р. Володимира Семиноженка, до 2020&nbsp;р. експорт [[ПЗ]] з України перевищить експорт металу.<ref name="ianp.com.ua"/>
   
За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5-1&nbsp;% ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить&nbsp;— 1,7&nbsp;%, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8&nbsp;% ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, неідеальність законодавства про захист інтелектуальної власності тощо.<ref name="economics.lb.ua"/><ref>http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html</ref><ref>http://h.ua/story/40718/</ref>
+
За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5-1&nbsp;% ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить&nbsp;— 1,7&nbsp;%, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8&nbsp;% ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, недосконалість законодавства про захист інтелектуальної власності тощо.<ref name="economics.lb.ua"/><ref>http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html</ref><ref>http://h.ua/story/40718/</ref>
   
 
Станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій.<ref name="sl">Матеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016</ref>
 
Станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій.<ref name="sl">Матеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016</ref>
Рядок 767: Рядок 767:
 
[[Файл:Офіс УНІАН Київ 2008.JPG|міні|праворуч|200пкс|Головний офіс інформаційної агенції [[УНІАН]].]]
 
[[Файл:Офіс УНІАН Київ 2008.JPG|міні|праворуч|200пкс|Головний офіс інформаційної агенції [[УНІАН]].]]
   
Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «[[Репортери без кордонів]]» на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення [[свобода преси|свободи преси»]] від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів<ref name="ББС"/><ref>Станом на лютий 2011 року Україна займала 89 місце за рівнем свободи преси з 175 країн світу ([http://en.rsf.org/report-ukraine,142.html Reporters Without Borders. February 2011]). Для порівняння: Німеччина&nbsp;— 17, Польща&nbsp;— 32, Румунія&nbsp;— 52, Росія&nbsp;— 140, Білорусь&nbsp;— 154 ([http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html Reporters Without Borders. February 2011])</ref>.
+
Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «[[Репортери без кордонів]]» на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення [[свобода преси|свободи преси»]] від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів<ref name="ББС"/><ref>Станом на лютий 2011 року Україна займала 89 місце за рівнем свободи преси з 175 країн світу ([http://en.rsf.org/report-ukraine,142.html Reporters Without Borders. February 2011]). Для порівняння: Німеччина&nbsp;— 17, Польща&nbsp;— 32, Румунія&nbsp;— 52, Росія&nbsp;— 140, Білорусь&nbsp;— 154 ([http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html Reporters Without Borders. February 2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110721221055/http://en.rsf.org/press-freedom-index-2010,1034.html |date=21 липень 2011 }})</ref>.
   
 
Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішані. До першої категорії належить [[Національна телекомпанія України]], до другої&nbsp;— [[СТБ]], [[Новий канал]], [[ICTV]], [[5 канал]] а до третьої&nbsp;— [[Інтер (телеканал)|Інтер ТБ]] та [[1+1]]. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію<ref name="ББС">[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/country_profiles/1102303.stm Ukraine country profile // BBC News. 19 October 2010 .]</ref>.
 
Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішані. До першої категорії належить [[Національна телекомпанія України]], до другої&nbsp;— [[СТБ]], [[Новий канал]], [[ICTV]], [[5 канал]] а до третьої&nbsp;— [[Інтер (телеканал)|Інтер ТБ]] та [[1+1]]. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію<ref name="ББС">[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/country_profiles/1102303.stm Ukraine country profile // BBC News. 19 October 2010 .]</ref>.
Рядок 882: Рядок 882:
 
! Назва !! Рік !! Рейтинг || Посилання
 
! Назва !! Рік !! Рейтинг || Посилання
 
|-
 
|-
  +
|[[Кіборги (фільм)|Кіборги]]
| [[Іван Сила (фільм)|Іван Сила]] || 2013|| 8.6 || [http://www.imdb.com/title/tt2401213/]
 
  +
|2017
  +
|8.4
  +
|[https://www.imdb.com/title/tt7691572/]
  +
|-
  +
|[[Поводир (фільм, 2013)|Поводир]]
  +
|2014
  +
|8.0
  +
|[https://www.imdb.com/title/tt3037582/]
 
|-
 
|-
| [[Тіні незабутих предків]] || 2013 || 8.5 || [http://www.imdb.com/title/tt2245906/]
+
|[[Дике поле (фільм, 2018)|Дике поле]]|| 2018|| 7.8 ||[https://www.imdb.com/title/tt5890460/]
 
|-
 
|-
  +
|[[Позивний Бандерас]]
| [[Звичайна справа]] || 2012|| 8.1 || [http://www.imdb.com/title/tt2381127/]
 
  +
|2018
  +
|7.6
  +
|[https://www.imdb.com/title/tt9177988/]
 
|-
 
|-
| [[Тіні забутих предків (фільм)|Тіні забутих предків]] || 1965 || 7.9 ||[http://www.imdb.com/title/tt0058642/]
+
| [[Іван Сила (фільм)|Іван Сила]]|| 2013|| 7.4 ||[http://www.imdb.com/title/tt2401213/]
 
|-
 
|-
| [[Ломбард (2013)|Ломбард]] || 2013|| 7.9 || [http://www.imdb.com/title/tt2195804/]
+
|[[Брама (фільм, 2017)|Брама]]|| 2017 || 7.3 ||[https://www.imdb.com/title/tt7425298/]
 
|-
 
|-
| [[Delirium (фільм)|Delirium]] || 2013|| 7.8 ||[http://www.imdb.com/title/tt2040319/]
+
|[[ТойХтоПройшовКрізьВогонь|Той, хто пройшов крізь вогонь]]|| 2011 || 7.2 ||[https://www.imdb.com/title/tt1927035/]
 
|-
 
|-
| [[Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди|Фучжоу]] || 1993|| 7.7 || [http://www.imdb.com/title/tt0179186/]
+
|[[Коли падають дерева]]|| 2018|| 7.2 ||[https://www.imdb.com/title/tt7133202/]
 
|}
 
|}
 
{{Main|Український кінематограф}}
 
{{Main|Український кінематограф}}
Рядок 905: Рядок 916:
 
У 2005 році стрічка «[[Подорожні]]» молодого українського режисера [[Стрембіцький Ігор|Ігоря Стрембіцького]] отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «[[Помаранчеве небо]]» (2006, режисер [[Кірієнко Олександр|Олександр Кірієнко]]), «[[Прорвемось!]]» (2006, режисер [[Кравчишин Іван Степанович|Іван Кравчишин]]), «[[Оранжлав]]» (2006, [[Бадоєв Алан Казбекович|Алан Бадоєв]]). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «[[Штольня (фільм)|Штольня]]» (продюсер та оператор [[Хорошко Олексій|Олексій Хорошко]], режисер [[Кобильчук Любомир|Любомир Кобильчук]]). У 2008 році вийшов фільм «[[Ілюзія страху]]», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити ''[[Сафо. Кохання без меж|Сафо]]'' ($6&nbsp;млн), ''[[Молитва за гетьмана Мазепу]]'' ($2,8&nbsp;млн), ''[[Двоє і війна (фільм)|Двоє і війна]]'' ($2&nbsp;млн) та ''[[ТойХтоПройшовКрізьВогонь]]'' ($2&nbsp;млн).
 
У 2005 році стрічка «[[Подорожні]]» молодого українського режисера [[Стрембіцький Ігор|Ігоря Стрембіцького]] отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «[[Помаранчеве небо]]» (2006, режисер [[Кірієнко Олександр|Олександр Кірієнко]]), «[[Прорвемось!]]» (2006, режисер [[Кравчишин Іван Степанович|Іван Кравчишин]]), «[[Оранжлав]]» (2006, [[Бадоєв Алан Казбекович|Алан Бадоєв]]). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «[[Штольня (фільм)|Штольня]]» (продюсер та оператор [[Хорошко Олексій|Олексій Хорошко]], режисер [[Кобильчук Любомир|Любомир Кобильчук]]). У 2008 році вийшов фільм «[[Ілюзія страху]]», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити ''[[Сафо. Кохання без меж|Сафо]]'' ($6&nbsp;млн), ''[[Молитва за гетьмана Мазепу]]'' ($2,8&nbsp;млн), ''[[Двоє і війна (фільм)|Двоє і війна]]'' ($2&nbsp;млн) та ''[[ТойХтоПройшовКрізьВогонь]]'' ($2&nbsp;млн).
   
2010-ті стали відомі як доба відродження вкраїнського кіно.<ref>http://gazeta.ua/articles/culture/_mi-stojimo-bilya-vitokiv-vidrodzhennya-ukrajinskogo-kino-sumska/518589</ref> Україномовні фільми з найвищим рейтингом на IMDb:<ref>http://www.imdb.com/language/uk?ref_=tt_dt_dt IMDb&nbsp;— Data as for Nov 17 2013</ref>
+
2010-ті стали відомі як доба відродження вкраїнського кіно<ref>http://gazeta.ua/articles/culture/_mi-stojimo-bilya-vitokiv-vidrodzhennya-ukrajinskogo-kino-sumska/518589</ref>, багато кінокартин отримали державну підтримку з фонду [[Державне агентство України з питань кіно|Держкіно]]. Українські художні фільми зняті за часів незалежності з найвищим рейтингом на [[Internet Movie Database|IMDb]]:
   
 
=== Народне мистецтво ===
 
=== Народне мистецтво ===
Рядок 941: Рядок 952:
 
Перешкодою для аматорського спорту є порівняно слабо розвинута в порівнянні з іншими європейськими країнами спортивна інфраструктура, яка в багатьох випадках не поновлялася ще з часів Радянського Союзу.
 
Перешкодою для аматорського спорту є порівняно слабо розвинута в порівнянні з іншими європейськими країнами спортивна інфраструктура, яка в багатьох випадках не поновлялася ще з часів Радянського Союзу.
   
Участю України в [[олімпійський рух|олімпійському русі]] опікується [[Національний олімпійський комітет України]]. Україна бере участь в [[Олімпійські ігри|Олімпійських іграх]], починаючи з [[Зимові Олімпійські ігри 1994|Олімпіади в Ліллехаммері]]<ref>http://sportinua.com/%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83</ref>, здобуваючи [[Список олімпійських чемпіонів України|чимало]] олімпійських медалей.
+
Участю України в [[олімпійський рух|олімпійському русі]] опікується [[Національний олімпійський комітет України]]. Україна бере участь в [[Олімпійські ігри|Олімпійських іграх]], починаючи з [[Зимові Олімпійські ігри 1994|Олімпіади в Ліллехаммері]]<ref>http://sportinua.com/історія-спорту</ref>, здобуваючи [[Список олімпійських чемпіонів України|чимало]] олімпійських медалей.
   
 
=== Державні свята ===
 
=== Державні свята ===
Рядок 1015: Рядок 1026:
 
* [http://www.president.gov.ua Президент України]
 
* [http://www.president.gov.ua Президент України]
 
* [http://www.kmu.gov.ua Кабінет міністрів України]
 
* [http://www.kmu.gov.ua Кабінет міністрів України]
* [http://portal.rada.gov.ua/ Верховна Рада України]
+
* [https://web.archive.org/web/20071223190549/http://portal.rada.gov.ua/ Верховна Рада України]
 
* [https://www.cia.gov/library/publications/resources/world-leaders-1/UP.html Chief of State and Cabinet Members]
 
* [https://www.cia.gov/library/publications/resources/world-leaders-1/UP.html Chief of State and Cabinet Members]
 
; Інше
 
; Інше

Поточна версія на 17:13, 25 червня 2019

Україна

Прапор Герб
Гімн:
«Ще не вмерла України і слава, і воля»[1]
«Інструментальна версія»

«Версія зі словами. Виконує хор ім. Верьовки»
Розташування України

Україна на карті Європи

Столиця
(та найбільше місто)
Київ
50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д.country H G O
Офіційні мови українська
Форма правління унітарна парламентсько-президентська республіка
 - Президент Володимир Зеленський
 - Прем'єр-міністр Володимир Гройсман
 - Голова Верховної Ради Андрій Парубій
Незалежність від СРСР 
 - Проголошено 24 серпня 1991 
 - Референдум 1 грудня 1991 
 - Визнано 26 грудня 1991 
Площа
 - Загалом 603 628 км² (46)
 - Внутр. води 7 %
Населення
 - оцінка (01.02.2019) (без урахування тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим і Севастополя)  41 953 020[2] (наявне населення, без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя) (32)
 - перепис 2001  48 млн 457 тис. осіб[3]
 - Густота 73/км² (115) (2018)
ВВП (ПКС) 2019 р., оцінка
 - Повний $411 млрд. (47)
 - На душу населення $9 683[25] (109)
ВВП (ном.) 2019 рік, оцінка
 - Повний $133 млрд ( 47)
 - На душу населення $3133 (127)
ІЛР (2018) 0,751 (високий) (88)
Валюта Гривня,

Символ гривні (UAH, код 980)

Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 UA / UKR
Домен .ua, .укр
Телефонний код +380
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Україна

Украї́на (МФА[ʊkrɐˈjɪn̪ɐ] ( прослухати)) — держава, розташована в Східній та частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить &&&&&&&&&0603628.&&&&&0603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі[4], друга в європейській частині світу, якщо враховувати Росію. Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході, Росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями.

На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту — мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів, готів, але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається Київська Русь IXXIII століть[5]. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство XIIIXIV століття[5]. Воно було поглинуте сусідніми Литвою та Польщею, об'єднаними з XVI століття у федеративну Річ Посполиту.

Формування новітньої української нації активізувалося під час визвольної війни 16481657 років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої[5][6]. Результатом війни стало утворення в Подніпров'ї козацької держави. Через міжусобиці вона після 1667 р. опинилася розділеною між Річчю Посполитою та Московським царством. У XVIII столітті, після приєднання до Російської імперії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована імперським урядом.

Під час української революції початку 20 століття на території України постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка[7] та інші. Але внаслідок поразки визвольних змагань 1917—1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: Радянською Росією, Польською республікою, румунським Королівством і Чехословацькою республікою. На російській території була створена більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка 1922 року увійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані Західна Україна та Буджак, після війни — Закарпаття, а 1954 року — Крим. Сучасна держава Україна утворилася внаслідок розпаду Радянського Союзу і проголошення нею незалежності 24 серпня 1991, що було скріплено результатом всенародного волевиявлення 1 грудня 1991 року. Революція гідності, що відбулася взимку 2013-14 років, призвела до відсторонення президента Януковича та створення нового уряду. Ці події стали передумовою збройної агресії Росії, складовими якої є анексія Криму та розв'язана РФ війна на сході держави.

Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Києва — столиці та найбільшого міста, і Севастополя. Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Президент України.

За чисельністю населення Україна посідає восьме місце в Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся у 2001 році, в Україні проживає понад 48,4 млн осіб. З них 77,8 % становлять українці, 17,3 % — росіяни. Частка міського населення становить 67,2 %. Офіційною мовою в Україні є українська. Внаслідок кількасотлітнього зросійщення у східних і південних областях поширена російська мова.[8] Більшість населення належить до християн візантійського обряду — православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені: римо-католицизм, протестантизм, іслам.

Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції й продовольства, «житницею Європи». Господарський комплекс країни включає такі види промисловості, як видобування корисних копалин (вугілля, нафти і газу, залізної і марганцевої руд), деякі галузі машинобудування, чорна та кольорова металургія, Україна є потужним виробником електроенергії. Налагоджено виробництво ракет-носіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй[9], а також членом понад сорока міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ (1992), МВФ (1992), МБРР (1992), СОТ (2008), Ради Європи (1995).

Зміст

Назва

Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі (1690). Правобережжя і Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно Задоння і Рязані — московського порубіжжя.
Докладніше: Україна (назва)

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[10]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками[10], позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.[11] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.[12]

У зв'язку з входженням Гетьманщини до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. Російською адміністрацією ці землі частіше називались «Малоросією». У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[11]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина».[13]. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) або «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

Географія

Топографічна мапа України
Докладніше: Географія України

Розташування

Україна розташована в південно-східній частині Європи[14]. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить &&&&&&&&&0603628.&&&&&0603 628 км², вона становить 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). Площа виняткової економічної зони України становить 72658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[15]. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Чорноморськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6993 км (із них сухопутних 5638 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Рельєф

У рельєфі України переважають рівнини (95 % від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини. Вони поєднують Поліську, Придніпровську і Причорноморську низовини, що займають 70 % поверхні України, а також Волинську, Подільську, Придніпровську, Донецьку та інші височини. Пересічна абсолютна висота рівнин становить 175 м. В Україні знаходиться найвища точка Східноєвропейської рівнини — гора Берда, висотою 515 м над рівнем моря.

Гірські масиви в Україні представлені частиною Карпатських гір — Українськими Карпатами, де розташована найвища вершина України — гора Говерла (2061 м над рівнем моря), та Кримськими горами, найвищою вершиною яких є гора Роман-Кош (1545 м).

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів та сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія).[18][19]

Клімат

Докладніше: Клімат України

Територія України лежить переважно у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу із зростанням континентальності з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного середземноморського клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості та експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.[20]

Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11 °C… +13 °C на півдні до +5 °C… +7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7 °C… −8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму і +2 °C… +4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17 °C… +19 °C на півночі та північному заході країни до +22 °C… +23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.[20]

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C.[21]

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10-30 см, а в горах досягає 40 см.

Водойми

Річка Дніпро

На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, з них довжиною 10 км і більше — 3302[22]. Більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів і лише з 2-х % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг з їхніми притоками). Головні річки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай.

Озер у країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше[23]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків[23]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км². Найсолонішим є Куяльницький лиман — 157—227 ‰.

Фауна i флора

Ландшафти та фізико-географічне районування України

У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів — рівнинний, що займає понад 93 % території, і гірський. Основні риси ландшафтної структури країни визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише на Південному узбережжі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.

Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною широтною зональністю, частини Карпатської і Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)[24],[23]:

У гірських ландшафтах панують два типи — лісово-лучні з полонинами в Українських Карпатах і лісово-лучні з яйлами в Кримських горах.

Природні ресурси

Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин[25] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Велику Британію, Францію, ФРН, Канаду та інші країни. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX ст. займала провідне місце серед країн Європи і світу.[26]

Історія

Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитви в історіїІсторія культури
Категорія КатегоріяІнші країни
Докладніше: Історія України

Стародавність

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, понад 900—800 тис. років тому[27]. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила[28]. Понад 10 тис. років тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення[29]. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив[30]. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. З появою кераміки настав неоліт, який на території сучасної України тривав з VII до V—III тис. до н. е.[31]

З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до Р. Х. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була Трипільська культура (4000—2100 рр. до Р. Х.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель — створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури[32]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800—2300 рр. до Р. Х.) бронзової доби, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців[33]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300—1300 рр. до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською культурою шнуркової кераміки (2300—1700 рр. до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України[34]. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700—1300 рр. до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700—1200 рр. до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів[35]. На XII—X століття до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У Х ст. до Р. Х. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скіфи (VII—III ст. до Р. Х.), які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до Р. Х. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до IV ст. н. е, коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами, починаючи з VII ст. до Р. Х. греки засновують в Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір, Ольвію, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

Середньовіччя

Київська Русь

Починаючи з 9 століття українські землі стали центром Руської землі на чолі з полянським Києвом. 882 року Київ захопив варязький конунг Олег (882912), який проголосив його «матір'ю міст руських» й встановив владу варязької династії Рюриковичів. За князювання княгині Ольги (945965), її сина Святослава Ігоровича (965972) і онука Володимира Святославича (9801015) територія Руської держави була розширена шляхом підкорення Києву сусідніх східнослов'янських, балтських і угро-фінських племен.

Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5 млн км2. Кордони Київської Русі на півночі пролягали в районах Чудського озера, Фінської затоки Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер; на заході — в районі верхів'їв Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни; на півдні — Сули, Дону, Росі й Південного Бугу; на сході — Волги та її притоки Оки. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам. 988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття, з нею почали рахуватися європейські монархії. Але процес феодальної роздробленості в 11 — 13 століттях призвів до ослаблення Русі, основні центри влади з Києва перемістились на північний схід, на Оку, до Володимирського князівства, де в майбутньому виникло Московське князівство, а слідом Російська держава, а також на захід, до міст Галича і Володимира. У 1240-х роках Русь була розорена Монгольською імперією і потрапила в залежність від неї.

Галицько-Волинська держава

Церква святого Пантелеймона (Шевченкове), єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства

Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до Галицько-Волинської держави. До її складу входили Волинь, Галичина, Берестейщина, Холмщина, Підляшшя, Белжщина, Турово-Пінщина, Чорна Русь, західна Київщина та Закарпаття[36]. Незалежні князівства в Галичині, де правили Ростиславичі, виникли починаючи з 1084 з центрами в Перемишлі, Теребовлі та Звенигороді. 1141 р. Володимирко Володарович об'єднав їх в єдине Галицьке князівство, яке досягло найбільшого розквіту за правління Ярослава Осмомисла.

1199 р. Роман Великий об'єднав Галичину і Волинь в єдину Галицько-волинську державу.[37]. 1245 року його син і спадкоємець Данило, на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від Золотої Орди, проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і 1253 року прийняв знак самодержця — корону короля Русі від папи Інокентія IV.[38]

Близько 1256 року, після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів. 1259 року, через відсутність військової допомоги з Заходу, король був змушений повторно визнати верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. 1303 року Данилів онук король Юрій І домігся створення Галицької митрополії. 1308 року держава перейшла до його синів Андрія і Лева II, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди. 1340 року його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за Галицько-волинську спадщину. 1392 року Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського[39].

На кінець 14 столітті українські землі перебували у складі різних держав. Литва ще раніше опанувала землі Києва, Чернігова і Волині. Польща керувала в Галичині і Поділлі. Південна степова Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 року, а Закарпаття — Угорщини. 1569 року Литва і Польща об'єдналися в Річ Посполиту для протидії сусідам, внаслідок цього центральні українські землі Литви (Київщина, Чернігівщина, Волинь та Поділля) перейшли під польський контроль.

Новий час

Козаччина

Наприкінці 15 століття на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками. З 16 століття їхнім військовим осередком стала Січ[40]. Козаки Війська Запорозького формували окремий суспільний стан, що брав участь у війнах на боці Речі Посполитої: Лівонській війні 15581583 років, польсько-московській війні 16051618 років, Хотинській війні 16201621 років, Смоленській війні 16321634 років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у Молдову, Московію, Кримське ханство, Чорноморське узбережжя Болгарії і Малої Азії, а також активно займалися найманством, особливо під час Тридцятирічної війни 16181648 років. Через правовий і соціальний гніт з боку шляхти козаки неодноразово піднімали повстання, найбільшими з яких були повстання Косинського 15911593 років, повстання Наливайка 15941596 років, повстання Жмайла 1625 року, повстання Федоровича 1630 року, повстання Сулими 1635, повстання Павлюка 1637 року й повстання Острянина 1638 року. Козаки неодноразово відстоювали права українського населення, яке зазнавало в Речі Посполитій релігійних та національних утисків[41][42].

У 16481657 роках козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення в Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького, або Гетьманщини[41][43]. 1654 року задля продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 року, через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз із Швецією і Трансільванією[44]. 1657 року, після обрання новим гетьманом Івана Виговського, всередині України спалахнуло антигетьманське повстання, що розвинулося у козацько-московську війну. Попри перемогу гетьмана під Конотопом в 1659 році, він втратив підтримку козацької старшини через союз із поляками[41].

Стартував період козацьких міжусобиць — руїни, внаслідок якої козацька держава розкололася по Дніпру на Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя. Правобережна Україна опинилася під владою Речі Посполитої, а Лівобережжя і Запорожжя — під впливом Московії. 1667 року цей поділ був затверджений Андрусівським миром. Козацькі намагання об'єднати Україну під проводом гетьмана Петра Дорошенка за допомоги Османської імперії у 16721676 роках закінчилися поразкою і закріпленням попереднього поділу[45]. 1689 року Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити поступово скасовували його на Лівобережжі.

1709 року, під час Великої північної війни, козаки під проводом з гетьманом Івана Мазепи уклали союз із Швецією, намагаючись визволитися з під московського панування, але зазнали поразки під Полтавою[46]. 1710 року переможені козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом прийняли у вигнанні першу козацьку Конституцію[46]. Після повстання Мазепи Московська держава, перетворена на Російську імперію, взяла курс на повну ліквідацію козацької автономії в Україні. 1754 року росіяни ліквідували українсько-російський митний кордон і 1764 року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману Кирилу Розумовському декоративний титул фельдмаршала. 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ, 1781 року ліквідовано козацький устрій в Україні, а 1783 року закріпачено українських вільних селян[41][47].

Імперська доба

Обкладинка «Енеїди». Еней з козаками

Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга — решту України[48].

З кінця 18 століття, під впливом європейського романтизму і націоналізму на українських землях набув нового розвитку український національний рух. 1798 року Іван Котляревський видав бурлескну поему «Енеїда», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. 1806 року було засновано Харківський університет, що став центром українознавчих студій. 1825 року була написана «Історія русів», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. 1834 року було засновано Київський університет, який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став Тарас Шевченко, поезія якого набула популярності серед широких верств українського суспільства — від Волині до Кубані.

Українське національне відродження сприймалося вороже імперським керівництвом Росії. Російський уряд взяв курс на повну мовно-культурну асиміляцію неросійських народів європейської частини імперії, інструментом якої була політика русифікації українського народу. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, зокрема Валуєвський циркуляр 1863 року й Емський указ 1873 року[8].

Новітній час

Визвольні змагання

1917 року лютнева революція в Росії повалила монархію і дала початок республіканському Тимчасовому уряду[49]. Відлунням цих подій стало формування 17 березня у Києві Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським[49]. 20 листопада, після більшовицького перевороту в Росії, Центральна Рада як представницький орган України проголосила створення автономної

Української Народної Республіки (УНР)[50], а 22 січня 1918 року, через спалах українсько-більшовицької війни, проголосила її незалежність[51]. За місяць український уряд уклав у Брест-Литовську договір з Німецькою та Австро-Угорською імперіями, за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте 29 квітня, внаслідок державного перевороту українських монархічних сил, уряд Центральної Ради замінив гетьман Павло Скоропадський[49][52]. Республіка була перейменована на «Українську Державу»[52].

Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у Першій світовій війні[52]. 14 грудня повстання Директорії на чолі з Симоном Петлюрою повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. 6 січня 1919 вони створили у Харкові маріонеткову державу — Українську Соціалістичну Радянську Республіку, від імені якої розпочали війну[49]. Протягом 1919 — 1920 років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, російські націоналісти за підтримки Великої Британії, Франції та Польщі, українські анархісти на чолі з Нестором Махно й українські партизани[49]. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні[49].

Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918 року українці Галичини, Буковини і Закарпаття проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові[49]. Проте 1 листопада того ж року її атакувала Польща, розпочавши українсько-польську війну. Нападника підтримували країни Антанти — Велика Британія, Франція, Королівство Румунія й Угорщина, а західні українці перебували в міжнародній ізоляції[49]. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і 22 січня 1919 року об'єднався з нею у єдину державу[53]. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. Внаслідок цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, румуни — Буковину, а чехи — Закарпаття[49]. У квітні 1920 року за володіння Західною Україною спалахнула радянсько-польська війна. Вона закінчилася 18 березня 1921 року Ризьким миром, що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь[49][54].

Радянська доба

Українізація. Голодомор. Індустріалізація
Пам'ятник жертвам Голодомору в Києві.

30 грудня 1922 року Українська Соціалістична Радянська Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Протягом 19231933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Українській СРР курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Але вже в 1930 році, за ініціативи більшовицького намісника в Україні Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали масові репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.

В економічній сфері Україні комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.

У 19321933 роках, з метою «колективізації» господарства та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська влада організувала штучний голод на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали українці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, внаслідок Голодомору українське населення втратило від 4 млн[55][56] до 12 млн осіб[57]. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей в Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор визнаний геноцидом і злочином проти людяності на міжнародному рівні.

1920-30-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структруру ОУН.

Друга світова війна
Бійці УПА в Суразьких лісах (грудень 1943)[58].
Українські євреї примушені копати власні могили, Зборів, липень 1941 року.

23 серпня[59] 1939 року СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. Внаслідок цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями[60]. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 року СРСР здійснив операцію супроти Румунії. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна Буковина і Буджак, але відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдовської РСР. 14 липня 1940 року червоноармійські війська окупували країни Балтії, а 1 червня 1941 року німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.

18 грудня 1940 року Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 року напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія.

30 червня 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української Держави в окупованому німецько-гітлерівськими військами Львові. Невдовзі він та Степан Бандера опинились в концтаборі «Заксенгаузен».

19 вересня 1941 року нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків і Лівобережжя, а червні-липні 1942 року — Крим і Кубань. В лютому 1943 року СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після перемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 року радянські війська захопили Київ, а в квітні-травні 1944 року встановили радянський контроль над Правобережжям і Кримом. Наприкінці серпня 1944 року СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчилася капітуляцією Німеччини. Внаслідок перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України[61]. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР в Червоній армії[62], певні формування, як то дивізія «Галичина», на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі Української повстанчої армії (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну[63].

Відлига. Застій. Перебудова

У 1945 році Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати в 1950-му.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих «спецпереселенців», що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.[64]

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та &&&&&&&&&&028000.&&&&&028 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль.[65] Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 19461947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.[66][67]

Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у 19381949 роках, Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.[68]

Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва.[69] У 19461950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, в той час як обсяг промислового виробництва зріс в 2,2 рази за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

Незалежність

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991
Газета «Голос України» № 165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежності України.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[70], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України[71]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 19881990 роках — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня у Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД)[72].

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 року по 1999 рік[73][74] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції.[75] Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

У 1996 році була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень в руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7 % щорічно.

Протестувальники на Майдані Незалежності в перший день Помаранчевої революції

У 2004 році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями[76] на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України скасував рішення ЦВК про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано Віктора Ющенка.

Янукович повернувся до влади у 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції»[77], що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року[78]. В 2010 році Янукович був обраний президентом[79] та сформував новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 11 жовтня 2011 року Печерський суд міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, Юлію Тимошенко до семи років ув'язнення.

Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «Податковий майдан», «Україна проти Януковича», протести у Врадіївці тощо, а 21 листопада 2013 відмова Кабінету міністрів від підписання угоди про асоціацію України з ЄС, запланованої попередньо на час саміту Східного партнерства спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх президентських виборів, що отримали назву — Євромайдан та «Революція гідності»: після приєднання до протестуючих формувань котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. Силовий розгін протестувальників у Києві в ніч на 30 листопада спричинив вихід на вулиці 1 грудня сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників з вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею 18—20 лютого 2014, коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі Києва загинуло більше сотні людей, півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти[80][81][82][83]. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року[84]. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила Олександру Турчинову (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В.Рибака).[85].

Війна на сході України

Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні антидержавні виступи у містах Криму (з 23.02.2014), а незабаром — і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось пізніше, складалися з завезених напередодні з Росії найманців[86]), які ініціювали захоплення державних установ, а також разом з російськими військовослужбовцями (які на той час були без відзнак на одязі та техніці) почали блокування військових частин ЗСУ на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців ЗСУ і громадських проукраїнських активістів[87]. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив захоплення української території.

Після анексії Криму російські керівники на чолі з Путіним намагались проголосити Південно-східну Україну російською територією[88] і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях аналогічний кримському сценарій.[89] На початку квітня були захоплені державні установи у Донецьку і Луганську, аналогічні спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м.Слов'янськ і Краматорськ. В.о. Президента О.Турчинов проголосив початок антитерористичної операції (АТО). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили Донецьку (06.04.2014) та Луганську (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014 р. Збройним силам України разом з добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити Донецьк. Проте, пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації під Іловайськом[90][91], дозволило Кремлю врятувати «ДНР» та «ЛНР» та заморозити конфлікт.

Державний устрій

Україна — унітарна демократична парламентсько-президентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, законодавча, виконавча та судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади та органами виконавчої влади на місцях. Законодавчий орган — парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — системою загальних і спеціалізованих судів різних інстанцій.

Конституція України

Після проголошення Україною своєї незалежності 24 серпня 1991 року і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996-го вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Віктора Януковича», депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (внаслідок чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

21 лютого 2014 року відновлено дію Конституції 2004 року.

Законодавча влада

Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні[92]. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.

Володимир Зеленський, чинний президент України (з 20 травня 2019)

Президент України. Виконавча влада

Президент України згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Зеленський Володимир — чинний президент України з 20 травня 2019 року.[93]

Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.[94]

Судова влада

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації, а також інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Спеціалізовані суди:

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Конституційний Суд України є окремим і незалежним від судів загальної юрисдикції.

Внутрішня політика України

У червні 1991 року Верховна Рада України прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проект був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проекту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).

Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купонокарбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак, ввести нову грошову одиницю вдалося лише у 1996 року після деякої стабілізації економічної ситуації.

У жовтні 1994 року президент держави, Леонід Кучма, запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 мільйонів у 1994 році до $3122 мільйонів у 1999. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 році близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він становив 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.

Політичні партії

Україна має багатопартійну систему, і станом на 18 січня 2017 року в країні зареєстровано 252 політичні партії.[95]. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада 2011 року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.[96]

Станом на грудень 2011 року в Україні була відсутня політична партія «всеохопного типу».[97][98] Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї[96], а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованості.[99]

Наразі в українському парламенті є такі політичні фракції:

В Україні політична ідеологія представлена націоналістичною (Конгрес українських націоналістів, ВО «Свобода», Українська Національна Асамблея; Українська Національна Консервативна партія тощо), соціалістичною (Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України), екологічною (Партія Зелених України) та іншими течіями. За структурою програм часто виділяють ліві, праві та центристські партії, які також присутні в Україні.

Зовнішня політика

У 1918—1922 роках Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Османською імперією, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною.[100] У 1944 році в уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства в Одесі.

Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом з Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружності незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14-15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.

У 1999—2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.

Україна в даний час розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, але на практиці зберігає баланс своїх відносин між Європейським Союзом, Сполученими Штатами і Росією.

Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинності 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 року стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО,[101] хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ).

Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ (з 2008). Також Україна є фактичним членом СНД (з 1991) і має статус спостерігача в таких організаціях, як: РКБМ (з 1999), ЄврАзЕС (з 2002), Франкофонія (з 2006).

У 2012 році Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), а у 2013 році очолювала ОБСЄ.[102][103][104]

У 2016—2017 роках Україна знову набула статусу непостійного члена Ради Безпеки ООН[105][106]

10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу.[107][108]

Двосторонні відносини

Віктор Ющенко та президент США Джордж Буш молодший під час офіційного візиту до Києва, 2008.
Україна має дружні відносини з Польщею. Від 2004 року Польща підтримує євроінтеграційний курс України. Обидві сторони визнають державні кордони, що склалися після Другої світової війни.
Після здобуття незалежності Україна має напружені відносини з Росією. Україна і Росія були співзасновником СНД, однак між ними виник конфлікт щодо фінансово-майнової спадщини СРСР. 1997 року уряди обох країн підписали двосторонню угоду про «стратегічне партнерство», за якою російський Чорноморський флот отримав базування в Севастополі. 2003 року між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт щодо острова Тузла, який остаточно вирішений не був. Після Помаранчевої революції в Україні відносини між обома країнами погіршилися. Це вилилося в інформаційне протистояння та газові війни 2005–2006 і 2008–2009 років. Україна відмовилася підтримати Росію в російсько-грузинському конфлікті. 2010, після реваншу на президентських виборах в Україні проросійських сил, між урядами України і Росії сталося потепління у відносинах. Була підписана Харківська угода, що подовжила дію угоди 1997 року. Проте наступного 2011 року знову виник газовий конфлікт. Головною проблемою українсько-російських відносин залишається невирішеність делімітації кордонів між обома державами. Відносини з Росією ускладнюються енергетичною залежністю України і виплатою заборгованості.[109] У 2014 році після Євромайдану, де Росія підтримувала колишній режим президента Януковича, відносини повністю зруйновані на роки. У березні російські війська анексують Крим, а уже в травні Росія як агресор починає гібридну війну на Східній Україні, яка триває по наш час.
Історично дружні відносини з Білоруссю.
Від часу незалежності Україна має напружені відносини з Румунією, яка домагається перегляду кордонів. Проблемними ділянками є Чернівецька область, гирло Дунаю, острів Зміїний. 3 лютого 2009 року, за рішенням міжнародного суду в Гаазі Україна відстояла суверенітет над островом Зміїний, але втратила частину континентального шельфу багатого на нафту і газ, що відійшов Румунії. Після судового процесу Румунія саботує роботу українського каналу «Дунай-Чорне море», що є конкурентом румунських каналів в дельті Дунаю. Всупереч українському законодавству, румунські дипломатичні служби видають румунські паспорти українським громадянам в Чернівецькій області[110].
2 грудня 1991 року Канада стала першою західною країною, яка визнала незалежність України. А вже 27 січня 1992 року з Україною були встановлені дипломатичні відносини. Канада та Україна мають тісні двосторонні відносини. Україну в Канаді представляє Посольство в Оттаві, а також Генеральне Консульство у Торонто, офіси в Пікерінгу та Ванкувері. Історичні дружні зв'язки, виплекані поколіннями українських іммігрантів до Канади. Декларація «Про особливе партнерство», підписана у 1994 році і поновлена у 2001 та у 2008 роках, відзначає підтримку Канадою розвитку України та важливість двосторонньої співпраці для забезпечення стабільності та процвітання. Країни підписали низку угод та меморандумів про порозуміння у таких галузях, як торгівля, технічна співпраця, оборона та взаємна правова допомога. Проте, все ще залишаються широкі можливості для співробітництва. У вересні 2009 року Міністр закордонних справ Лоуренс Кеннон підписав з Україною «Дорожню карту», де було визначено пріоритетні сфери для двосторонньої співпраці. У 2014 році Канада активно підтримує на міжнародному рівні Україну, та засуджує російську агресію. Стосовно питань оборони, то Канада підтримує особливе партнерство між Україною і НАТО, організовуючи мовні курси, навчальні програми з питань лідерства та миротворчих операцій для українського військового та цивільного персоналу. Україна є третім за величиною учасником канадської Програми військової підготовки та співробітництва. Програма технічного співробітництва Канадської агенції міжнародного розвитку (КАМР) на даний час є єдиною програмою КАМР в Європі. Україна є однією з 20 країн, де зосереджені програми КАМР. Також Канада та Україна мають позитивні комерційні відносини.

Збройні сили

Український танк Т-64БМ «Булат» під час військового параду

Україна має багату військову історію, що налічує понад 1000 років. Княжа дружина, що існувала в часи Київської Русі була однією з найгрізніших армій в тогочасній Європі, що дозволяло київським князям здійснювати неодноразові успішні військові походи у Візантію — одну з наймогутніших світових імперії того часу. Княже військо протистояло орді під час Монгольської навали у 13 столітті, що посприяло зупинці подальшого просування загарбників у Європу. Українське козацтво в 16-18 століттях являло собою потужну військову структуру, за прикладом якої була організована козацька держава Гетьманщина. В 20 столітті під час Визвольної боротьби 1917—1922 років на території України діяло одразу декілька українських збройних формувань та армій: Армія УНР, війська під командуванням гетьмана Скоропадського, Українська повстанська армія Нестора Махна, різноманітні отаманські загони тощо. Також українці брали участь у боротьбі на боці червоного козацтва, згодом багато українців проходило службу у складі Червоної армії. Під час Другої світової українцями з метою відновлення державності та боротьби за неї було організовано Українську повстанську армію, що вела партизанську боротьбу до кінця 1950-х років. Також значна частина українців воювала на боці СРСР у складі підрозділів Червоної армії. Після війни українці служили в Радянській армії на території колишнього СРСР та за його межами.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч чоловік на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї.[111][112] У травні 1992 року Україна підписала договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1, в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї.[111]

Фрегат Гетьман Сагайдачний, корабель Костянтин Ольшанський та катери ВМФ Туреччини під час спільних Американсько-Українських навчань

Україна здійснювала послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала Договір про звичайні збройні сили в Європі про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до &&&&&&&&&0300000.&&&&&0300 000).

Україна відіграє дедалі більшу роль в миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в Косово у складі українсько-польського батальйону.[113] Починаючи з 1992 року близько 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у тому числі в таких країнах як Східна Славонія, Ангола, Косово, Північна Македонія, Гватемала, Таджикистан, Афганістан, Хорватія, Кувейт, Сьєрра-Леоне, Грузія, Ірак, Ліван, Ефіопія тощо.[114]

Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі збройними силами США.[115]

Після здобуття незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими країнами СНД і НАТО з 1994 року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний референдум у певний момент у майбутньому.[116] Під час Бухарестського саміту 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу.[117] 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в Азербайджан, Грузію та Китай. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки — Південний Судан, Республіку Конго тощо[118]. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю (ЦАСТЗ) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період 20072014 рр[119].

ЗСУ комплектуються шляхом призову на строкову службу чоловіків 18—27 років[120][121]. Чисельність на 2015 рік становить &&&&&&&&&0250000.&&&&&0250 000 чоловік.[122] Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Адміністративний поділ

Ексклюзивні економічні зони Чорного моря

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з 1932 року, коли були утворені перші 7 областей замість наявної до того адміністративної системи з 40 окру́г та 406 районів і 29 938 населених пунктів.

Станом на 1 січня 2014 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка — Автономна Республіка Крим, 24 області, 490 районів, 460 міст (з них 180 — міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення — Київ, столиця України, та Севастополь), 118 районів у містах, 884 селища міського типу, 10 278 сільських рад, 28457 сіл.[123] З 15 квітня 2014 року внаслідок російської окупації Автономна Республіка Крим і м. Севастополь мають статус тимчасово окупованої території України[124].

Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.

Адміністративний поділ України Області
Автономія Міста державного значення

Демографія

Населення

Природний ріст населення України (з 1950).[125][126][127]
   Народжуваність
   Смертність
   Природний приріст
Етнічні українці (2001)

Найбільша кількість населення зафіксована 1993 року — 52244 тис. осіб, після чого спостерігається стійка тенденція скорочення населення за рахунок перевищення смертності над народжуваністю та еміграції, в тому числі трудової.[128]

Україна перебуває у демографічній кризі з 1980-х років через високу смертність, особливо чоловіків працездатного віку та сільського населення, й низьку народжуваність. Стрімке скорочення чисельності населення почалося у 1993 році, як наслідок економічного колапсу. За даними всеукраїнського перепису 2001 року населення України становило близько 48,5 мільйонів осіб. За 1993—2013 рр. чисельність населення України скоротилася на 6,7 млн осіб. Позитивні тенденції в демографії з'явились у 2002 році, коли почалося повільне зростання народжуваності. В останні роки, завдяки демографічній політиці держави, народжуваність в Україні перевищила середньоєвропейські показники (11,4 на &&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 населення у 2012 році), але з причини порівняно високої смертності цього недостатньо для стабілізації чисельності населення.

За даними Держкомстату, у 2012 році загальний приріст населення становив −0,17 % (зокрема, природний — −0,31 %, міграційний — +0,14 %), смертність — 14,5 на &&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 населення (14 місце), фертильність — 1,46 дітей на жінку (174 місце)

У 2007 році Україна за швидкістю темпів скорочення населення обіймала 4-ту позицію у світі.[129] За прогнозами ООН, чисельність населення України до 2050 року може становити 30 мільйонів осіб.[130]. У 20082010 роках в Україні народилося понад 1,5 мільйона дітей, порівняно з 1,2 мільйонами в 19992001 роках. Дитяча смертність знизилася з 10,4 до 8,9 смертей на &&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 дітей у віці до одного року. Це низькі показники порівняно з іншими націями.[131]

  • Очікувана тривалість життя при народженні: 71,57 року, місце в світі: 157, чоловіки: 66,81 р., жінки: 76,63 р. (за даними ЦРУ, 2015 р.) [26]
  • приріст населення −0,64 % (2014), місце в світі: 226
  • народжуваність 9,41/&&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 чол. населення (2014), 10,72 (2015), місце: 203
  • фертильність 1,53 дитини/жінку (2015), місце: 215
  • смертність: 15,72/&&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 чол. (2014), 14,46/&&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 чол. (2015), місце: 2
  • рейтинг міграції: −2,25 мігранта/&&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000 чол. (2015), місце: 113
  • населення 44 429 471 ос. (разом із Кримом) (липень 2015), 31 місце в світі, 6-те місце в Європі.

За даними перепису населення 2001 року, етнічні українці становлять 77,8 % населення. Етнічними меншинами є росіяни (17,3 %), білоруси (0,6 %), молдовани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці (0,3 %), румуни (0,3 %), поляки (0,3 %), євреї (0,2 %), вірмени (0,2 %), греки (0,2 %) і татари (0,2 %).[132]

Урбанізація

Кількість міського населення, за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %.[133] Міста з найбільшою кількістю населення (понад &&&&&&&&01000000.&&&&&01 000 000 ): Київ, Харків, Дніпро, Донецьк, Одеса. Понад половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від &&&&&&&&&&&01000.&&&&&01000  до &&&&&&&&&&&05000.&&&&&05000  мешканців). Найбільш густонаселеними є східні та західні області (Донецька 166 ос./км², Львівська 116 ос./км², Чернівецька 112 ос./км², Дніпропетровська 104 ос./км²) а також Київська обл. разом з Києвом (158 ос./км²). Найнижча густота населення у південних та північних областях: Чернігівській 34 ос./км², Херсонській 38 ос./км², Кіровоградській 41 ос./км², Житомирській 43 ос./км².

Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок — 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7 %. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1 %, працездатного 58,0 %, старшого за працездатний 23,9 %.

На 1 вересня 2011 року кількість офіційно безробітних в Україні продовжує скорочуватись і становить 432,4 тис. чоловік.[134]

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризувався такими даними[135]:

  • 0 — 9 років — 9,4 %
  • 10 — 19 років — 15,2 %
  • 20 — 29 років — 14,3 %
  • 30 — 39 років — 13,7 %
  • 40 — 49 років — 15,1 %
  • 50 — 59 років — 10,9 %
  • 60 — 69 років — 11,4 %
  • 70 — 79 років — 7,8 %
  • старше 80 років — 2,2 %

Ґрунтуючись на останніх даних статистичних організацій різних країн Європи експерти Центру економічного аналізу «РІА-аналітика» РІА «Новости» 24 червня 2011 року провели дослідження і підготували рейтинг європейських держав по долі витрат на продукти харчування в структурі споживчих витрат. У рейтингу брали участь усі країни Європи, щодо яких була відповідна інформація за останні роки (переважно 2010 і 2009 року). На останньому місці рейтингу (38 позиція) перебуває Україна, жителі якої витрачають половину своїх споживчих витрат на їжу[136].

Найбільші міста України. Чисельність населення станом на 1 січня 2018 року[137]
Комплекс Києво-Печерської лаври
   
Площа Свободи у Харкові
   
Одеський оперний театр
   
Вид на Дніпро з готелю «Парус»
   
Донецьк. Парк ім. Щербакова
1. Київ &&&&&&&&02934522.&&&&002 934 522 2. Харків &&&&&&&&01450082.&&&&001 450 082 3. Одеса &&&&&&&&01011494.&&&&001 011 494 4. Дніпро &&&&&&&&01000717.&&&&001 000 717 5. Донецьк &&&&&&&&&0918917.&&&&00918 917
Проспек Металургів у Запоріжжі
Театр опери та балету у Львові
Кривий Ріг. Проспект Карла Маркса
Церква Касперівської Божої матері у Миколаєві
Маріуполь. Готель «Контенинталь»
6. Запоріжжя &&&&&&&&&0743113.&&&&00743 113 7. Львів &&&&&&&&&0726772.&&&&00726 772 8. Кривий Ріг   &&&&&&&&&0629695.&&&&00629 695 9. Миколаїв &&&&&&&&&0489146.&&&&00489 146 10. Маріуполь &&&&&&&&&0444493.&&&&00444 493
Готель «Україна» у Луганську
Готель «Савой» у Вінниці
Ясинівський коксохімзавод у Макіївці
Артбухта у Севастополі
Залізничний вокзал у Сімферополі
11. Луганськ &&&&&&&&&0406729.&&&&00406 729 12. Вінниця &&&&&&&&&0371855.&&&&00371 855 13. Макіївка &&&&&&&&&0344793.&&&&00344 793 14. Севастополь &&&&&&&&&0344853.&&&&00344 853[138] 15. Сімферополь &&&&&&&&&0338319.&&&&00338 319[138]
Старий Херсон
Сампсоніївська церква у Полтаві
Троїцький монастир у Чернігові
Пам'ятник Тарасові Шевченку в Черкасах
Хмельницький. Хмельницька обласна державна адміністрація
16. Херсон &&&&&&&&&0291428.&&&&00291 428 17. Полтава &&&&&&&&&0289544.&&&&00289 544 18. Чернігів &&&&&&&&&0289399.&&&&00289 399 19. Черкаси &&&&&&&&&0277944.&&&&00277 944 20. Хмельницький &&&&&&&&&0268455.&&&&00268 455
Катедральний собор Святої Софії у Житомирі
Резиденція буковинських митрополитів у Чернівцях
Вулиця Соборна у Сумах
Покровський собор у Рівному
Шахта Леніна у Горлівці
21. Житомир &&&&&&&&&0266936.&&&&00266 936 22. Чернівці &&&&&&&&&0265682.&&&&00265 682 23. Суми &&&&&&&&&0264483.&&&&00264 483 24. Рівне &&&&&&&&&0246574.&&&&00246 574 25. Горлівка &&&&&&&&&0245724.&&&&00245 724
Готель «Надія» в Івано-Франківську
Вид на лівий берег Дніпра у Кам'янському
Ріка Інгул у Кропивницькому
Проспект Свободи у Кременчуку
Вулиця «Гетьмана Сагайдачного» у Тернополі
26. Івано-Франківськ &&&&&&&&&0235355.&&&&00235 355 27. Кам'янське &&&&&&&&&0235066.&&&&00235 066 28. Кропивницький &&&&&&&&&0228630.&&&&00228 630 29. Кременчук &&&&&&&&&0221251.&&&&00221 251 30. Тернопіль &&&&&&&&&0218653.&&&&00218 653

Мова

Українська мова в Україні (2001)

Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».[139] Історично українська мова походить з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.[140] З 15 століття українська мова зазнавала тиску з боку польської (полонізація), а з 18 століття — з боку російської (русифікація).

Згідно зі Всеукраїнським переписом населення 2001 р. українську мову вважають рідною 67,5 % населення України, російську — 29,6 %[141]. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53 % громадян України, російською — 45 %,[142] хоча існують й інші цифри.[143][144][145]

Українська мова переважає як мова спілкування в родині на Західній Україні, у Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні.[146] В Україні, особливо в етнічно змішаних районах (Закарпаття, Донбас, Одеська область, Крим) поширені явища білінгвізму (двомовності) та полілінгвізму (багатомовності). З XIX ст. формується суржик (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.

Релігія

Конфесійна приналежність українців[147][148][149][150][151]
ПЦУ
  
42.1%
УПЦ (МП)
  
29%
УГКЦ
  
14.1%
Протестанти
  
2.4%
Католики
  
1.7%
Мусульмани
  
0.6%
Юдеї
  
0.2%
інші
  
9.9%

Україна — світська держава, в якій церква відділена від держави й школи. Конституція Україна гарантує свободу совісті та свободу віросповідання.

Панівною релігією в Україні є православ'я, яке представлене двома Церквами: помісна Православна церква України та Українська Православна церква (Московський патріархат), автономний церковний орган при Патріархові Московському.

Друге місце за кількістю послідовників має Східна Українська греко-католицька церква, яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом Римо-католицької церкви і визнає Папу Римського як главу Церкви.[152]

Крім того, є 863 Католицькі громади латинського обряду й 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні.[153] Це приблизно 2,19 % населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.

Християни-протестанти також становлять близько 2,19 % населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150 тисяч членів і близько &&&&&&&&&&&03000.&&&&&03000 священнослужителів. Другою за величиною є Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської — п'ятдесятників з &&&&&&&&&0110000.&&&&&0110 000 членів, понад &&&&&&&&&&&01500.&&&&&01500 місцевих церков і понад &&&&&&&&&&&02000.&&&&&02000 священнослужителів. Інші групи включають харизматів, кальвіністів, Свідків Єгови, лютеран, методистів і адвентистів сьомого дня. В Україні живе приблизно &&&&&&&&&0500000.&&&&&0500 000 мусульман і близько 250 тисяч з них — кримські татари.[154] Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них — на Кримському півострові.

Економіка

Одна з першої п'ятірки країн кумівського капіталізму за виданням The Economist у 2014 році.[155]

Станом на 2014 рік Україна посіла 96 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу[156]. Україна посідає 164 місце в рейтингу податкових систем світу. За даними світового банку в Україні 28 податків, з яких один — податок на прибуток, 24- на трудових податки. Сумарна ставка податків становить 54,9 %[157].

За радянських часів економіка Україна була другою за величиною в Радянському Союзі і важливим промисловим та сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року.[158] Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.

Країна повільно рухалась у реалізації структурних реформ. Після здобуття незалежності уряд сформував правову базу для приватизації, тим не менш, широко поширена стійкість до реформ в уряді і від значної частини населення гальмували реформи: велика кількість державних підприємств були звільнені від процесу приватизації.

До 1999 року ВВП впав до 40 % від рівня 1991 року,[159], але на початку 2000-х економіка показала сильне зростання — від 5 до 10 % — промислове виробництво зростало більш ніж на 10 % у рік.[160] Україна сильно постраждала від економічної кризи 2008 року і в листопаді МВФ схвалив резервний кредит в $16,5 млрд для країни[161].

За даними видання ЦРУ «The World Factbook», станом на 2010 рік рівень ВВП України (за ПКС) займає 38 місце у світі і оцінюється в $305,2 млрд.[162], ВВП (номінал)$136,4 млрд, реальне зростання ВВП 4,2 %, зростання промвиробництва 11,2 %, інфляція за споживчими цінами 9,4 %, ВВП на душу населення (2010) — $6700 — 133 місце у світі[163], рівень безробіття 8,1 %, населення нижче рівня бідності 24,1 %.

  • За 2014 р. зростання промвиробництва −9 %, місце 197 (всього у рейтингу 198 країн),
  • реальне зростання ВВП −6,8 %, місце 218 (всього у рейтингу 222 країни),
  • ВВП (номінал)$130,7 млрд, ВВП ПКС $370.8 млрд. (2014 est.) 49 місце,
  • ВВП (номінал) на душу населення — $3,055, 128 місце із 186 країн (2014 рік, за даними МВФ),
  • ВВП ПКС на душу нас. $8,200 (2014 est.), $9,300 (2013 est.) 139 місце (всього у рейтингу 230 країн)
  • трудові ресурси 22,1 млн.чол., безробіття 10,5 % проти 7,2 % у 2013 р.
  • інфляція споживчих цін 12,1 % (2014 est.), −0.3 % (2013 est.), місце 214 (всього у рейтингу 225 країн)
  • експорт $52.46 млрд. (2014 est.), $59.1 млрд. (2013 est.)
  • імпорт $60.4 млрд. (2014 est.), $80.85 млрд. (2013 est.)The World Factbook CIA
  • ЗВР $18.37 млрд. (31/12/2014), $20.42 млрд. (31/12/2013), 61 місце
  • Зовнішній борг (загальний) — $153.6 млрд. (31/12/2014), $136 млрд. (31/12/2013), 118 % ВВП.

Станом на 1 жовтня 2011 року середня зарплата штатних працівників в Україні становила 2737 ₴ (При цьому найвищий рівень середньої зарплати в Україні спостерігався в Києві — 4,072 тис. ₴, найнижчий — у Тернопільській області — 1,927 тис. ₴)[164].

Світовий банк класифікує Україну як державу з середнім рівнем доходів. Значні проблеми включають слаборозвинену інфраструктуру і транспорт, корупцію і бюрократію. У 2007 році український фондовий ринок другий за величиною зростання у світі на 130 %.[165] За даними ЦРУ, в 2006 році ринкова капіталізація українського фондового ринку становила $111,8 млрд.

Україна — держава з розвиненою науковою та промисловою базою, член Світової Організації Торгівлі16 травня 2008 р.).

У структурі ВВП України 32,3 % займає промисловість, 9,8 % сільське господарство та 57,9 % послуги. Зведений бюджет України у 2010 році становив 49,79 млрд долл. США[166]. У 2009 році вироблено 172,9 млрд. кВт/год електроенергії (21 місце у світі). Українська економіка характеризується високою енергозатратністю, й навіть попри зменшення витрат умовного палива на одиницю ВВП за останні 20 років у понад 3 рази, за цим показником Україна значно поступається розвинутим країнам.

За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу[167].

За даними Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU), Україна посідає 58 місце у світі за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Проте експерти відзначають позитивну динаміку комп'ютеризації: Україна досягне європейського рівня також до 2020 р[168].

Протягом першого кварталу 2011 р. обсяг зовнішнього боргу України збільшився на 3,1 млрд доларів (на 2,7 %) і станом на 1 квітня 2011 р. досяг 120,5 млрд доларів (84,1 % від ВВП)[169].

Рівень життя населення

На кінець 2011 року 1,3 млн українців отримували зарплату, яка нижче мінімальної, заробітна плата ще 700 тис. працюючих коливалася в межах мінімальної — про це заявив директор Департаменту надходжень доходів Пенсійного фонду України.[170] Загалом, українці витрачають на їжу та одяг майже 80 % своїх зарплат, і лише десяту частину доходів можуть заощадити на майбутнє — Державний комітет статистики України.[171] Прожитковий мінімум для працездатних осіб (що дорівнює мінімальній зарплаті) становив 1073 ₴ з 1 січня 2012 року, 1094 — з 1 квітня і 1134 ₴ — з 1 грудня. Експерти зазначають, що фактичний прожитковий мінімум на 2012 рік є значно меншим за прожитковий мінімум 2011 року.[172]

На січень 2016 року середньомісячна зарплата в Україні становила 4362 гривні.[173]

Найбільші корпорації

Сільське господарство

Засіяні пшеницею поля. Типовий пейзаж у Херсонській області.

Україна є найбільшим у світі виробником соняшникової олії,[174], великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.

Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться — під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060 рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10 % населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча.[175]

З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.

Космонавтика

Запуск супутника «SICRAL 1B» 20 квітня 2009 р.

З моменту здобуття незалежності Україна зберегла своє власне космічне агентство. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій дистанційного зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проектування космічних апаратів.[176][177]

Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств — «Південмаш», КБ «Південне» ім. М. Янгеля, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, Дніпрі, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.

Основна продукція українських виробників — ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL»), які доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання із розробки й виробництва систем керування космічними апаратами «Компарус» для МКС «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління тепер відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Звезда» безпосередньо на орбіті).

Перспективи української аерокосмонавтики: підраховано, що один вкладений долар у цю галузь у підсумку дає десять. Щорічно НКАУ укладає до 400 контрактів, заробляючи близько $700 млн, а Україна займає четверте-п'яте місце з надання пускових послуг — на українських ракетних носіях космічні апарати доставляються на орбіту, що приносить у бюджет відчутні кошти. Наприклад, доставка на орбіту за допомогою європейської ракети-носія Ariane коштує близько $100 млн. Україна також виготовляє стикувальні вузли для всіх космічних кораблів, які прилітають на Міжнародну космічну станцію. Участь України в міжнародних космічних проектах: проекти «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт», «Циклон-4», «Antares», «Вега» тощо.

Енергетика

Україна є одним з найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі енергії більше на одиницю ВВП, ніж Німеччина, велика частка енергоресурсів в Україні — від ядерної енергетики, а отримує країна переважну частину свого ядерного палива з Росії. Нафта і газ також імпортуються з колишнього Радянського Союзу. Україна в значній мірі залежить від своєї ядерної енергетики. Найбільша АЕС в Європі, Запорізька АЕС, побудована в Україні.

У 2006 році уряд вирішив про плани побудувати 11 нових реакторів до 2030 року, по суті, майже вдвічі збільшити поточну ядерно-енергетичну потужність. Енергетичний сектор України є дванадцятим за величиною у світі за встановленою потужністю у 54 гігават (ГВт). Відновлювальні джерела енергії, як і раніше, грають дуже скромну роль в електричній потужності. У 2007 році 47,4 % потужності прийшло з вугілля та газу (близько 20 % газу), 47,5 % — від ядерної енергетики (92,5 млрд кВт-год) та 5 % у порівнянні — з ГЕС.

У даний час країна має чотир