Україна: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
(Виправлення помилок, оновлення зображення)
(Оновлено)
 
(Не показано 23 проміжні версії 13 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Otheruses|Україна (значення)}}
{{Otheruses|Україна (значення){{!}}Україна}}
{{Картка країни
{{Картка країни
|name = Україна
|name = Україна
Рядок 29: Рядок 29:
|area = {{Formatnum: 603700}}
|area = {{Formatnum: 603700}}
|percent_water = 7
|percent_water = 7
|population_estimate = {{зменшення}} 41 319 838 осіб (без окупованих територій)
|population_estimate = {{зменшення}} 34,5 млн осіб (без окупованих територій)<ref>{{Cite web |url=https://zn.ua/ukr/ECONOMICS/kabmin-pererakhuvav-ta-znachno-zmenshiv-chiselnist-naselennja-ukrajini-na-pochatok-2022-roku.html}}</ref>
|population_estimate_year = {{nowrap|1 жовтня (2021)}}
|population_estimate_year = {{nowrap|1 січня (2022)}}
|population_estimate_rank = 35
|population_estimate_rank = 35
|population_census = {{зменшення}} 48 млн 457 тис. осіб<ref>{{Cite web |url=http://2001.ukrcensus.gov.ua/ |title=Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт |accessdate=9 листопада 2011 |archive-date=1 лютого 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110201165401/http://2001.ukrcensus.gov.ua/ }}</ref>
|population_census = {{зменшення}} 48 млн 457 тис. осіб<ref>{{Cite web |url=http://2001.ukrcensus.gov.ua/ |title=Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт |accessdate=9 листопада 2011 |archive-date=1 лютого 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110201165401/http://2001.ukrcensus.gov.ua/ }}</ref>
Рядок 50: Рядок 50:
|established_event1 = [[Київська Русь|Русь]]
|established_event1 = [[Київська Русь|Русь]]
|established_date1 = [[882]]
|established_date1 = [[882]]
|established_event2 = [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинське князівство]]
|established_event2 = [[Галицько-Волинське князівство]]
|established_date2 = [[1199]]
|established_date2 = [[1199]]
|established_event3 = {{nowrap|[[Велике князівство Литовське|Велике князівство<br/>Литовське]]}}
|established_event3 = {{nowrap|[[Велике князівство Литовське|Велике князівство<br/>Литовське]]}}
Рядок 70: Рядок 70:
|established_event11 = Визнано
|established_event11 = Визнано
|established_date11 = [[2 грудня]] 1991
|established_date11 = [[2 грудня]] 1991
| HDI_year = 2020
| HDI_year = 2021
| HDI = {{increase}} 0,779 <!--http://hdr.undp.org/en/countries/profiles/UKR-->
| HDI = {{increase}} 0,773 <!--http://hdr.undp.org/en/countries/profiles/UKR-->
| HDI_rank = {{increase}}74
| HDI_rank = {{increase}}77
| HDI_category = <span style="color: #ADFF2F">високий</span>
| HDI_category = <span style="color: #ADFF2F">високий</span>
|currency = [[Гривня]], [[Символ української гривні|₴]]
|currency = [[Гривня]], [[Символ української гривні|₴]]
Рядок 92: Рядок 92:
Станом на останній [[Перепис населення України (2001)|перепис]] ([[2001]]), населення України становило 48,4 мільйонів осіб<ref name="перепис"/>. Основне й [[Корінні народи|корінне]] населення України&nbsp;— це [[українці]]<ref>''Стрілко А.'' [[iarchive:maliySlovnik/page/n415/mode/1up|Українці]] // [[Малий словник історії України]] / Ред. кол.: [[Смолій Валерій Андрійович|В. Смолій]], [[Кульчицький Станіслав Владиславович|С. Кульчицький]], [[Майборода Олександр Микитович|О. Майборода]] та ін.; гол. ред. [[Головко Світлана Григорівна|С. Головко]]; [[Міністерство освіти і науки України|М-во освіти і науки України]].&nbsp;— Київ: [[Либідь (видавництво)|Либідь]], 1997.&nbsp;— С. 417.&nbsp;— 463 с.&nbsp;— ISBN 5-325-00781-5.</ref><ref>''В. Кубійович, Б. Струмінський, А. Жуковський, В. Наулко''. [http://izbornyk.org.ua/encycl/euii331.htm#uc «Українці, одна з галузів сх. слов'янства, основне і корінне населення України»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160408093110/http://izbornyk.org.ua/encycl/euii331.htm#uc |date=8 квітня 2016 }} // [[Енциклопедія українознавства]]. Т. 11.: «Доповнення і виправлення» / Голов. ред: Аркадій Жуковський.&nbsp;— Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі, 1995.&nbsp;— С. 231.&nbsp;— 398 с.</ref> (77,8&nbsp;% населення на 2001<ref name="перепис"/>). Також офіційно [[Корінні народи України|корінними народами України]] є [[кримські татари]], [[караїми]] та [[кримчаки]]<ref name="ї">[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1616-IX#Text Про корінні народи України: Закон України від 01.07.2021 №&nbsp;1616-IX]</ref>. Крім того, значною меншиною є [[росіяни]] (17,3&nbsp;% населення на 2001<ref name="перепис">[http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Всеукраїнський перепис населення]</ref>). Історично однією з найбільших меншин в Україні були також [[українські євреї]].<ref name="chorny">{{Cite web |url=http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=%2Fnotices%2Findex%2FIdNotice%3A155758%2FSource%3Adefault |title=Чорний С. «Національний склад населення України», Киів, «Картографія», 2001 |accessdate=4 квітня 2022 |archive-date=4 липня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170704072131/http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=%2Fnotices%2Findex%2FIdNotice%3A155758%2FSource%3Adefault }}</ref>
Станом на останній [[Перепис населення України (2001)|перепис]] ([[2001]]), населення України становило 48,4 мільйонів осіб<ref name="перепис"/>. Основне й [[Корінні народи|корінне]] населення України&nbsp;— це [[українці]]<ref>''Стрілко А.'' [[iarchive:maliySlovnik/page/n415/mode/1up|Українці]] // [[Малий словник історії України]] / Ред. кол.: [[Смолій Валерій Андрійович|В. Смолій]], [[Кульчицький Станіслав Владиславович|С. Кульчицький]], [[Майборода Олександр Микитович|О. Майборода]] та ін.; гол. ред. [[Головко Світлана Григорівна|С. Головко]]; [[Міністерство освіти і науки України|М-во освіти і науки України]].&nbsp;— Київ: [[Либідь (видавництво)|Либідь]], 1997.&nbsp;— С. 417.&nbsp;— 463 с.&nbsp;— ISBN 5-325-00781-5.</ref><ref>''В. Кубійович, Б. Струмінський, А. Жуковський, В. Наулко''. [http://izbornyk.org.ua/encycl/euii331.htm#uc «Українці, одна з галузів сх. слов'янства, основне і корінне населення України»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160408093110/http://izbornyk.org.ua/encycl/euii331.htm#uc |date=8 квітня 2016 }} // [[Енциклопедія українознавства]]. Т. 11.: «Доповнення і виправлення» / Голов. ред: Аркадій Жуковський.&nbsp;— Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі, 1995.&nbsp;— С. 231.&nbsp;— 398 с.</ref> (77,8&nbsp;% населення на 2001<ref name="перепис"/>). Також офіційно [[Корінні народи України|корінними народами України]] є [[кримські татари]], [[караїми]] та [[кримчаки]]<ref name="ї">[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1616-IX#Text Про корінні народи України: Закон України від 01.07.2021 №&nbsp;1616-IX]</ref>. Крім того, значною меншиною є [[росіяни]] (17,3&nbsp;% населення на 2001<ref name="перепис">[http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Всеукраїнський перепис населення]</ref>). Історично однією з найбільших меншин в Україні були також [[українські євреї]].<ref name="chorny">{{Cite web |url=http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=%2Fnotices%2Findex%2FIdNotice%3A155758%2FSource%3Adefault |title=Чорний С. «Національний склад населення України», Киів, «Картографія», 2001 |accessdate=4 квітня 2022 |archive-date=4 липня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170704072131/http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=%2Fnotices%2Findex%2FIdNotice%3A155758%2FSource%3Adefault }}</ref>


Сучасна Україна, обравши за [[Герб України|свій герб]] знак княжої держави [[Володимир Святославич|Володимира Великого]]<ref name="герб">[https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0#n4226 Конституція України. Стаття 20]</ref>, проводить свою державність від [[Київська Русь|Русі]] [[Великий князь київський|київських князів]] династії [[Рюриковичі]]в [[IX століття|IX]]—[[XIII століття|XIII]] століть<ref name="Яковенко">[[Наталія Яковенко|Яковенко Н.]] Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ: Ґенеза, 1997.</ref>. За часів свого розквіту, у [[X століття|X]]—[[XI століття|XI]] століттях, Русь була однією з найбільших і найвпливовіших країн Європи<ref name="Яковенко"/>. Після [[монгольська навала на Русь|монгольської навали]] спадкоємцем [[Київська Русь|Русі]] стало [[Галицько-Волинське князівство|Королівство Руське]] [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття|XIV]] століть<ref name="Яковенко"/>, що згодом було поглинуте [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] й [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівством Польським]]. [[Велике князівство Литовське]] стало фактичним продовжувачем традицій Русі.<ref>{{Cite web|title=Ва Ўкраіне пад ракетамі адзначаюць Дзень украінскай дзяржаўнасьці, якую адлічваюць ад хрышчэньня Русі|url=https://www.svaboda.org/a/31963444.html|website=Радыё Свабода|accessdate=2022-07-28|language=be}}</ref> Руські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.<ref>{{Cite web|title=Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті до Дня Української Державності|url=https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/muzeynykam/informaciyni-materialy/informaciyni-materialy-ukrayinskogo-instytutu-nacionalnoyi-pamyati-do-dnya-ukrayinskoyi-derzhavnosti|website=УІНП|accessdate=2022-07-28|language=uk|last=УІНП}}</ref> [[Велике князівство Литовське]] й [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівство Польське]] в 1569 році, уклавши [[Люблінська унія|Люблінську унію]], об'єдналися у федеративну державу [[Річ Посполита|Річ Посполиту]], опісля чого сучасні українські землі перейшли до влади [[Корона Королівства Польського|Корони Королівства Польського]].
Сучасна Україна, обравши за [[Герб України|свій герб]] знак княжої держави [[Володимир Святославич|Володимира Великого]]<ref name="герб">[https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0#n4226 Конституція України. Стаття 20]</ref>, проводить свою державність від [[Київська Русь|Русі]] [[Великий князь київський|київських князів]] династії [[Рюриковичі]]в [[IX століття|IX]]—[[XIII століття|XIII]] століть<ref name="Яковенко">[[Наталія Яковенко|Яковенко Н.]] Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ: Ґенеза, 1997.</ref>. За часів свого розквіту, у [[X століття|X]]—[[XI століття]]х, Русь була однією з найбільших і найвпливовіших країн Європи<ref name="Яковенко"/>. Після [[монгольська навала на Русь|монгольської навали]] спадкоємцем [[Київська Русь|Русі]] стало [[Галицько-Волинське князівство|Королівство Руське]] [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття|XIV]] століть<ref name="Яковенко"/>, що згодом було поглинуте [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] й [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівством Польським]]. [[Велике князівство Литовське]] стало фактичним продовжувачем традицій Русі.<ref>{{Cite web|title=Ва Ўкраіне пад ракетамі адзначаюць Дзень украінскай дзяржаўнасьці, якую адлічваюць ад хрышчэньня Русі|url=https://www.svaboda.org/a/31963444.html|website=Радыё Свабода|accessdate=2022-07-28|language=be}}</ref> Руські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією<ref>{{Cite web|title=Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті до Дня Української Державності|url=https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/muzeynykam/informaciyni-materialy/informaciyni-materialy-ukrayinskogo-instytutu-nacionalnoyi-pamyati-do-dnya-ukrayinskoyi-derzhavnosti|website=УІНП|accessdate=2022-07-28|language=uk|last=УІНП}}</ref>. [[Велике князівство Литовське]] й [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівство Польське]] в 1569 році, уклавши [[Люблінська унія|Люблінську унію]], об'єдналися у федеративну державу [[Річ Посполита|Річ Посполиту]], опісля чого сучасні українські землі перейшли під владу [[Корона Королівства Польського|Корони Королівства Польського]].


Відновлення української державності відбулося під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]], з [[1648]] року<ref name="Яковенко"/><ref>''Сисин Ф.'' Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 67—76.</ref>, результатом якої стало утворення автономної [[Українське козацтво|козацької]] держави, [[Гетьманщина|Гетьманщини]], або [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]]. Часткову автономність Гетьманщина зберігала до [[1764]] року, при тому що частина земель відійшла до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], а інша частина знаходилася під протекторатом [[Московське царство|Московії]], які поступово поглинули козацьку державу. Згодом українські землі були розділені між [[Російська імперія|Російською]] та [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською]] імперіями.
Відновлення української державності відбулося під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]], з [[1648]] року<ref name="Яковенко"/><ref>''Сисин Ф.'' Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 67—76.</ref>, наслідком якої стало утворення автономної [[Українське козацтво|козацької]] держави, [[Гетьманщина|Гетьманщини]], або [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]]. Обмежену автономність Гетьманщина зберігала до [[1764]] року, при тому частина земель відійшла до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], а інша частина знаходилася під протекторатом [[Московське царство|Московії]], які поступово поглинули козацьку державу. Згодом українські землі були розділені між [[Російська імперія|Російською імперією]] та [[Австро-Угорщина|Австро-Угорською монархією]].


Державою [[кримські татари|кримських татар]], одного з [[Корінні народи України|корінних народів України]]<ref name="ї"/>, був [[Кримський ханат|Кримський ханат, або Кримський престол]], що існував на південних українських землях у [[1441]]—[[1783]] роках за правління династії [[Ґіреї|Ґераїв]]. У [[1783]] році був анексований [[Російська імперія|Російською імперією]].<ref name="ЕІУ">Галенко О. І. [http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat Кримський ханат] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160818035153/http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat |date=18 серпня 2016 }} // {{ЕІУ|5|366}}</ref><ref name="Дом">''[[Домановський Андрій Миколайович|Домановський А. М.]]'' [https://folio.com.ua/system/books/samples/000/000/237/original/Домановский_Крымское_хансто.pdf?1536370638 «Осколок Золотой Орды, или Загадки рождения Крымского ханства»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200630164622/https://folio.com.ua/system/books/samples/000/000/237/original/Домановский_Крымское_хансто.pdf?1536370638 |date=30 червня 2020 }}&nbsp;— 2017. Харків, сторінка 11</ref>
Державою [[кримські татари|кримських татар]], одного з [[Корінні народи України|корінних народів України]]<ref name="ї"/>, був [[Кримський ханат]], що існував на південних українських землях у [[1441]]—[[1783]] роках за правління династії [[Ґіреї|Ґіреїв]]. У [[1783]] році був анексований [[Російська імперія|Російською імперією]].<ref name="ЕІУ">Галенко О. І. [http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat Кримський ханат] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160818035153/http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat |date=18 серпня 2016 }} // {{ЕІУ|5|366}}</ref><ref name="Дом">''[[Домановський Андрій Миколайович|Домановський А. М.]]'' [https://folio.com.ua/system/books/samples/000/000/237/original/Домановский_Крымское_хансто.pdf?1536370638 «Осколок Золотой Орды, или Загадки рождения Крымского ханства»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200630164622/https://folio.com.ua/system/books/samples/000/000/237/original/Домановский_Крымское_хансто.pdf?1536370638 |date=30 червня 2020 }}&nbsp;— 2017. Харків, сторінка 11</ref>


Під час [[Українська революція (1917—1921)|української революції початку XX століття]] на українських землях постало декілька національних держав, перш за все [[Українська Народна Республіка]] (УНР, [[1917]]—[[1921]]), а також [[Українська Держава]] ([[1918]]), [[Західноукраїнська Народна Республіка]] ([[1918]]—[[1919]]) та [[Кубанська Народна Республіка]] ([[1918]]—[[1920]])<ref>[http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність.&nbsp;— Мюнхен, 1968.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131014172323/http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ |date=14 жовтня 2013 }}; ''[[Скуратівський Вадим Леонтійович|Скуратівський В.]]'' [http://www.perehid.org.ua/n9/14.html ''Українська Кубань''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080530021711/http://www.perehid.org.ua/n9/14.html |date=30 травня 2008 }} Перехід IV, Випуск 9 (№&nbsp;1&nbsp;— 2002)</ref>. УНР наближалася до об'єднання в своєму складі усіх зазначених держав, але внаслідок низки воєн була загарбана сусідами: [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянською Росією]], [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською Республікою]], [[Королівство Румунія|Королівством Румунія]] і [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословацькою Республікою]].
Під час [[Українська революція (1917—1921)|української революції початку XX століття]] на українських землях постало декілька національних держав, перш за все [[Українська Народна Республіка]] (УНР, [[1917]]—[[1921]]), а також [[Українська Держава]] ([[1918]]), [[Західноукраїнська Народна Республіка]] ([[1918]]—[[1919]]) та [[Кубанська Народна Республіка]] ([[1918]]—[[1920]])<ref>[http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність.&nbsp;— Мюнхен, 1968.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131014172323/http://diasporiana.org.ua/istoriya/19-ivanis-v-borotba-kubani-za-nezalezhnist/ |date=14 жовтня 2013 }}; ''[[Скуратівський Вадим Леонтійович|Скуратівський В.]]'' [http://www.perehid.org.ua/n9/14.html ''Українська Кубань''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080530021711/http://www.perehid.org.ua/n9/14.html |date=30 травня 2008 }} Перехід IV, Випуск 9 (№&nbsp;1&nbsp;— 2002)</ref>. УНР наближалася до об'єднання в своєму складі усіх зазначених держав, але внаслідок низки воєн була загарбана сусідами: [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянською Росією]], [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською Республікою]], [[Королівство Румунія|Королівством Румунія]] і [[Перша Чехословацька Республіка|Чехословацькою Республікою]].


З [[1919]] року почала створюватися [[маріонеткова держава|більшовицька]] [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська Соціалістична Радянська Республіка]] (УСРР, згодом УРСР), яка у [[1922]] році ввійшла до складу [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] до УРСР були [[Радянська анексія західноукраїнських земель|приєднані]] частина [[Західна Україна|Західної України]] й [[Буджак]], згодом [[Закарпаття]], а з [[1954]] року&nbsp;— [[Крим]].
З [[1919]] року, спочатку на східних українських землях зі столицею у [[Харків|Харкові]], почала створюватися [[маріонеткова держава|більшовицька]] [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська Соціалістична Радянська Республіка]] (УСРР, згодом УРСР), яка у [[1922]] році ввійшла до складу [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Київ став столицею УРСР у [[1934]] році. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] до УРСР були [[Радянська анексія західноукраїнських земель|приєднані]] частина [[Західна Україна|Західної України]] й [[Буджак]], згодом [[Закарпаття]], а з [[1954]] року&nbsp;— [[Крим]].


Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок [[розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] й [[Проголошення незалежності України 1991|проголошення незалежності]] [[24 серпня]] [[1991]] року, яке закріпив [[Всеукраїнський референдум 1991|референдум]] [[1 грудня]] 1991 року.
Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок [[розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] й [[Проголошення незалежності України 1991|проголошення незалежності]] [[24 серпня]] [[1991]] року, яке закріпив [[Всеукраїнський референдум 1991|референдум]] [[1 грудня]] 1991 року.


Україна&nbsp;— [[унітарна держава]], складається з 24 [[області України|областей]], [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]] і двох міст зі спеціальним статусом: [[Київ|Києва]]&nbsp;— столиці й найбільшого міста, і [[Севастополь|Севастополя]].
Україна&nbsp;— [[унітарна держава]], складається з 24 [[області України|областей]], [[Автономна Республіка Крим|Автономної Республіки Крим]] і двох міст зі спеціальним статусом: [[Київ|Києва]]&nbsp;— столиці й найбільшого міста, і [[Севастополь|Севастополя]].


Україна є [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентською республікою]]. Найвищим органом державної влади є [[Верховна Рада України]], а [[глава держави|главою держави]]&nbsp;— [[Президент України]].
Україна є [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентською республікою]]. Найвищим органом державної влади є [[Верховна Рада України]], а [[глава держави|главою держави]]&nbsp;— [[Президент України]].


Більшість громадян України є [[Християнство|християнами]], переважно [[Православна церква|православного віросповідання]], хоча на заході України також поширений [[Греко-католицькі церкви|греко-католицизм]].<ref name="Разумков">{{Cite web |url=https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r |title=Конфесійна та церковна належність громадян України, січень 2020р, соціологія // Разумков Центр |accessdate=16 липня 2021 |archive-date=31 липня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210731061208/https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r }}</ref><ref name="kiis">{{Cite web |url=http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 |title=РЕЛІГІЙНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ І СТАВЛЕННЯ ДО ОСНОВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ: ЧЕРВЕНЬ 2021 РОКУ // КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ |accessdate=16 липня 2021 |archive-date=7 липня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210707045311/http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 }}</ref> Релігіями [[Корінні народи України|корінних народів України]] є також [[іслам]], [[юдаїзм]] і [[караїмізм]]. До [[Хрещення Русі|прийняття християнства Руссю]] в [[988]] році панівною була [[язичництво|язичницька]] [[слов'янська релігія|слов'янська релігія]].
Більшість громадян України є [[Християнство|християнами]], переважно [[Православна церква|православного віросповідання]], хоча на заході України також поширений [[Греко-католицькі церкви|греко-католицизм]].<ref name="Разумков">{{Cite web |url=https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r |title=Конфесійна та церковна належність громадян України, січень 2020р, соціологія // Разумков Центр |accessdate=16 липня 2021 |archive-date=31 липня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210731061208/https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/konfesiina-ta-tserkovna-nalezhnist-gromadian-ukrainy-sichen-2020r }}</ref><ref name="kiis">{{Cite web |url=http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 |title=РЕЛІГІЙНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ І СТАВЛЕННЯ ДО ОСНОВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ: ЧЕРВЕНЬ 2021 РОКУ // КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ |accessdate=16 липня 2021 |archive-date=7 липня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210707045311/http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1052&page=1 }}</ref> Релігіями [[Корінні народи України|корінних народів України]] є також [[іслам]], [[юдаїзм]] і [[караїмізм]]. До [[Хрещення Русі|прийняття християнства Руссю]] в [[988]] році панівною була [[язичництво|язичницька]] [[слов'янська релігія]].


Україна&nbsp;— промислово-аграрна країна з переважанням продукування [[сировина|сировини]]. Вона є одним із провідних експортерів деяких різновидів [[Сільське господарство України|сільськогосподарської продукції]]. Господарський комплекс країни включає видобування [[корисні копалини|корисних копалин]], деякі галузі [[машинобудування]], [[чорна металургія|чорну]] й [[кольорова металургія|кольорову]] [[металургія|металургію]] тощо. Україна є потужним виробником [[електроенергія|електроенергії]]. Значні позиції займає виробництво [[Військова техніка|військової техніки]] та [[зброя|зброї]].
Україна&nbsp;— промислово-аграрна країна з переважанням продукування [[сировина|сировини]]. Вона є одним із провідних експортерів деяких різновидів [[Сільське господарство України|сільськогосподарської продукції]]. Господарський комплекс країни включає видобування [[корисні копалини|корисних копалин]], деякі галузі [[машинобудування]], [[чорна металургія|чорну]] й [[кольорова металургія|кольорову]] [[металургія|металургію]] тощо. Україна є потужним виробником [[електроенергія|електроенергії]]. Значні позиції займає виробництво [[Військова техніка|військової техніки]] та [[зброя|зброї]].
Рядок 123: Рядок 123:
У зв'язку з входженням частини земель Русі до складу [[Московське царство|Московського царства]], а згодом і [[Російська імперія|Російської імперії]], слово «Україна» закріпилося за регіоном [[Подніпров'я]]; ним також позначали [[Слобожанщина|Слобожанщину]]. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «[[Малоросія|Малоросією»]]. У другій половині XIX століття&nbsp;— початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»<ref name="franco" />. [[1917]] року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві,&nbsp;— [[Українська Народна Республіка]].
У зв'язку з входженням частини земель Русі до складу [[Московське царство|Московського царства]], а згодом і [[Російська імперія|Російської імперії]], слово «Україна» закріпилося за регіоном [[Подніпров'я]]; ним також позначали [[Слобожанщина|Слобожанщину]]. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «[[Малоросія|Малоросією»]]. У другій половині XIX століття&nbsp;— початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»<ref name="franco" />. [[1917]] року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві,&nbsp;— [[Українська Народна Республіка]].


Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна»&nbsp;— антонім слова «чужина».<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm Русанівський, В.&nbsp;М.&nbsp;Українська мова // Енциклопедія «Українська мова».&nbsp;— К., 2000.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090227175540/http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm |date=27 лютого 2009 }}, [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm Григорій Півторак, Г. «Україна»&nbsp;— це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201116034417/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm |date=16 листопада 2020 }}.</ref><ref>{{Cite web|title=Слово і назва Україна: від Київського літопису до Богдана Хмельницького|url=https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/|website=Історична правда|accessdate=2021-04-06|archive-date=2021-04-06|archive-url=https://web.archive.org/web/20210406130729/https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/}}</ref>. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» ({{lang-ru|окраину}}) чи «прикордоння».
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна»&nbsp;— антонім слова «чужина».<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm Русанівський, В.&nbsp;М.&nbsp;Українська мова // Енциклопедія «Українська мова».&nbsp;— К., 2000.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090227175540/http://litopys.org.ua/ukrmova/um123.htm |date=27 лютого 2009 }}, [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm Григорій Півторак, Г. «Україна»&nbsp;— це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201116034417/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm |date=16 листопада 2020 }}.</ref><ref>{{Cite web|title=Слово і назва Україна: від Київського літопису до Богдана Хмельницького|url=https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/|website=Історична правда|accessdate=2021-04-06|archive-date=2021-04-06|archive-url=https://web.archive.org/web/20210406130729/https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/6/159278/}}</ref>. Згідно однієї з інших теорій, що утворилася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» ({{lang-ru|окраину}}) чи «прикордоння».


У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «[[Скіфія]]», «[[Сарматія]]», «[[Русь]]», «[[Рутенія]]», «[[Росія (назва)|Росія»]], «[[Малоросія]]», «[[Військо Запорозьке]]», «[[Гетьманщина]]» тощо.
У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «[[Скіфія]]», «[[Сарматія]]», «[[Русь]]», «[[Рутенія]]», «[[Росія (назва)|Росія»]], «[[Малоросія]]», «[[Військо Запорозьке]]», «[[Гетьманщина]]» тощо.
Рядок 133: Рядок 133:
{{main|Територія України|Крайні точки України}}
{{main|Територія України|Крайні точки України}}
[[Файл:Ukraine topo uk.jpg|міні|Фізична мапа України]]
[[Файл:Ukraine topo uk.jpg|міні|Фізична мапа України]]
[[File:Півострів.jpg|міні|Вид з мису [[Капчик]], [[Крим]]]]
[[Файл:Півострів.jpg|міні|Вид з мису [[Капчик]], [[Крим]]]]
Україна розташована в південно-східній частині [[Європа|Європи]]<ref name="атлас">{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html |title=Національний атлас України. Географічний нарис. |accessdate=3 липня 2013 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304214810/http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html }}</ref>. Вона має спільні сухопутні [[державний кордон|державні кордони]] з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, з [[Польща|Польщею]] на [[захід|заході]], зі [[Словаччина|Словаччиною]], [[Угорщина|Угорщиною]], [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Молдовою]] на південному заході й із [[Росія|Росією]] на сході. Південь України омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським морями]]. Морські кордони вона має з Румунією і Росією.
Україна розташована в південно-східній частині [[Європа|Європи]]<ref name="атлас">{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html |title=Національний атлас України. Географічний нарис. |accessdate=3 липня 2013 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304214810/http://wdc.org.ua/atlas/1060000.html }}</ref>. Вона має спільні сухопутні [[державний кордон|державні кордони]] з [[Білорусь|Білоруссю]] на півночі, з [[Польща|Польщею]] на [[захід|заході]], зі [[Словаччина|Словаччиною]], [[Угорщина|Угорщиною]], [[Румунія|Румунією]] і [[Молдова|Молдовою]] на південному заході й із [[Росія|Росією]] на сході. Південь України омивається [[Чорне море|Чорним]] та [[Азовське море|Азовським морями]]. Морські кордони вона має з Румунією і Росією.


Рядок 160: Рядок 160:
{{main|Клімат України}}
{{main|Клімат України}}
[[Файл:Осень в Долине привидений.jpg|міні|[[Долина привидів]], [[Крим]]]]
[[Файл:Осень в Долине привидений.jpg|міні|[[Долина привидів]], [[Крим]]]]
[[File:Світанок на Сулі. Околиці села Малоселицького.jpg|thumb|Річка [[Сула]], [[Нижньосульський національний природний парк]]]]
[[Файл:Світанок на Сулі. Околиці села Малоселицького.jpg|thumb|Річка [[Сула]], [[Нижньосульський національний природний парк]]]]
Територія України лежить переважно в [[Континентальний клімат|помірно-континентальній]] області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного [[Середземноморський клімат|середземноморського клімату]]. В [[Українські Карпати|Українських Карпатах]] і [[Кримські гори|Кримських горах]] висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.<ref name="kl">{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html |title=Національний атлас України. |accessdate=8 червня 2013 |archive-date=2 квітня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150402151543/http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html }}</ref>
Територія України лежить переважно в [[Континентальний клімат|помірно-континентальній]] області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного [[Середземноморський клімат|середземноморського клімату]]. В [[Українські Карпати|Українських Карпатах]] і [[Кримські гори|Кримських горах]] висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.<ref name="kl">{{Cite web |url=http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html |title=Національний атлас України. |accessdate=8 червня 2013 |archive-date=2 квітня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150402151543/http://wdc.org.ua/atlas/4080100.html }}</ref>


Рядок 236: Рядок 236:


=== Середньовіччя ===
=== Середньовіччя ===

==== Русь ====
==== Русь ====
{{main|Київська Русь}}
{{main|Київська Русь}}
Рядок 301: Рядок 302:


=== Новий час ===
=== Новий час ===

==== Козаччина ====
==== Козаччина ====
{{main|Українське козацтво|Військо Запорозьке|Гетьманщина|Реєстрове козацтво}}
{{main|Українське козацтво|Військо Запорозьке|Гетьманщина|Реєстрове козацтво}}
Рядок 338: Рядок 340:
|}
|}
</center>
</center>

==== Кримське ханство ====
==== Кримське ханство ====
{{main|Кримський ханат}}
{{main|Кримський ханат}}
[[Файл:Тамга Гераев.svg|міні|ліворуч|150px|[[Герб кримських татар|Герб Ґераїв]]]]
[[Файл:Тамга Гераев.svg|міні|ліворуч|150px|[[Герб кримських татар|Герб Ґераїв]]]]
[[Файл:De Landschappen der Percoptize en Nogaize Tartares, Circassen, P Van der Aa (Leiden, 1707).jpg|thumb|right|Кримськотатарська держава на карті 1707 року, позначені також Україна та [[Московія]]]]
[[Файл:De Landschappen der Percoptize en Nogaize Tartares, Circassen, P Van der Aa (Leiden, 1707).jpg|thumb|right|Кримськотатарська держава на карті 1707 року, позначені також Україна та [[Московія]]]]
Державою [[кримські татари|кримських татар]], одного з [[Корінні народи України|корінних народів України]]<ref name="ї"/>, був [[Кримський ханат|Кримський ханат, або Кримський престол]], що існував на південних українських землях у [[1441]]—[[1783]] роках за правління династії [[Ґіреї|Ґераїв]].<ref name="ЕІУ"/><ref name="Дом"/>
Державою [[кримські татари|кримських татар]], одного з [[Корінні народи України|корінних народів України]]<ref name="ї"/>, був [[Кримський ханат|Кримський ханат, або Кримський престол]], що існував на південних українських землях у [[1441]]—[[1783]] роках за правління династії [[Ґіреї|Ґіреїв]].<ref name="ЕІУ"/><ref name="Дом"/>


Держава мала [[Станово-представницька монархія|станово-представницький]] устрій, основною релігією був [[іслам]].<ref name="ЕІУ"/><ref name="Дом"/>
Держава мала [[Станово-представницька монархія|станово-представницький]] устрій, основною релігією був [[іслам]].<ref name="ЕІУ"/><ref name="Дом"/>
Рядок 371: Рядок 374:
! colspan=5 | Діячі української культури імперської доби
! colspan=5 | Діячі української культури імперської доби
|-
|-
| align=center | '''[[File:Іван Котляревськиy.jpg|134px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Іван Котляревськиy.jpg|134px]]'''
| align=center | '''[[File:Taras Shevchenko bw.jpg|163px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Taras Shevchenko bw.jpg|163px]]'''
| align=center | '''[[File:Іван Якович Франко.jpg|143px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Іван Якович Франко.jpg|143px]]'''
| align=center | '''[[File:Кобилянська Ольга2.jpg|151px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Кобилянська Ольга2.jpg|151px]]'''
| align=center | '''[[File:Леся Українка.2.jpg|136px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Леся Українка.2.jpg|136px]]'''
|-
|-
! align=center |[[Іван Котляревський]]<br/><small>(1769—1838)</small>
! align=center |[[Іван Котляревський]]<br/><small>(1769—1838)</small>
Рядок 388: Рядок 391:


==== Визвольні змагання ====
==== Визвольні змагання ====
{{main|Українська революція|УНР|Українська Держава|ЗУНР}}
{{main|Українська революція|УНР|Українська Держава|ЗУНР|Українські держави (1917-1922)}}
[[Файл:Coat of Arms of UNR.svg|міні|ліворуч|150px|Герб [[УНР]]]]
[[Файл:Coat of Arms of UNR.svg|міні|ліворуч|150px|Герб [[УНР]]]]
[[Файл:Map of Ukraine for Paris Peace Conference.jpg|міні|Карта [[УНР]] 1919 року заявлена на [[Паризька мирна конференція (1919—1920)|Паризькій мирній конференції]]]]
[[Файл:Map of Ukraine for Paris Peace Conference.jpg|міні|Карта [[УНР]] 1919 року заявлена на [[Паризька мирна конференція (1919—1920)|Паризькій мирній конференції]]]]
Рядок 447: Рядок 450:
|}
|}
</center>
</center>

====Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини====
==== Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини ====
{{main|Карпатська Україна}}
{{main|Карпатська Україна}}
1920—1930-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структуру [[ОУН]].
1920—1930-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структуру [[ОУН]].

====Друга світова війна====
==== Друга світова війна ====
{{main|Друга світова війна|Втрати України в Другій Світовій війні|Голокост в Україні}}
{{main|Друга світова війна|Втрати України в Другій Світовій війні|Голокост в Україні}}
[[Файл:Upa 1947.jpg|міні|200px|Бійці УПА в [[Сураж (село)|Суразьких лісах]] (грудень 1943)<ref>http://cdvr.org.ua/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120620181917/http://cdvr.org.ua/ |date=20 червня 2012 }} Центр досліджень визвольного руху</ref>.]]
[[Файл:Upa 1947.jpg|міні|200px|Бійці УПА в [[Сураж (село)|Суразьких лісах]] (грудень 1943)<ref>http://cdvr.org.ua/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120620181917/http://cdvr.org.ua/ |date=20 червня 2012 }} Центр досліджень визвольного руху</ref>.]]
Рядок 466: Рядок 471:
==== Відлига. Застій. Перебудова ====
==== Відлига. Застій. Перебудова ====
{{main|Шістдесятники|Український дисидентський рух в СРСР|Правозахисний рух в УРСР|Задушене відродження}}
{{main|Шістдесятники|Український дисидентський рух в СРСР|Правозахисний рух в УРСР|Задушене відродження}}
[[Файл:Shistdesyatnyky - First day cover 2019.jpg|міні|200px|праворуч|[[Алла Горська]] та [[Іван Світличний]] на конверті та марці присвяченим [[Шістдесятники|шістдесятникам]]]]
[[Файл:Shistdesyatnyky - First day cover 2019.jpg|міні|200px|праворуч|[[Алла Горська]] та [[Іван Світличний]] на конверті та марці, присвяченим [[Шістдесятники|шістдесятникам]]]]


У [[1945]] році Українська РСР стала одним із членів-засновників [[Україна в ООН|ООН]]. Перший [[комп'ютер]] радянської [[МЕСМ]] був побудований у [[Інститут електродинаміки НАН України|Київському інституті електротехніки]] і почав функціонувати в [[1950]]-му.
У [[1945]] році Українська РСР стала одним із членів-засновників [[Україна в ООН|ООН]]. Перший [[комп'ютер]] радянської [[МЕСМ]] був побудований у [[Інститут електродинаміки НАН України|Київському інституті електротехніки]] і почав функціонувати в [[1950]]-му.
Рядок 478: Рядок 483:
Вже до [[1950]] року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловости й виробництва<ref>«Ukraine&nbsp;— The last years of Stalin's rule»: [https://web.archive.org/web/20080115052626/http://www.britannica.com/eb/article-30084/Ukraine]''Encyclopædia Britannica''</ref>. У [[1946]]—[[1950]] роках [[П'ятирічки в СРСР|п'ятирічного плану]] майже 20&nbsp;% радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2&nbsp;% з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.
Вже до [[1950]] року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловости й виробництва<ref>«Ukraine&nbsp;— The last years of Stalin's rule»: [https://web.archive.org/web/20080115052626/http://www.britannica.com/eb/article-30084/Ukraine]''Encyclopædia Britannica''</ref>. У [[1946]]—[[1950]] роках [[П'ятирічки в СРСР|п'ятирічного плану]] майже 20&nbsp;% радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2&nbsp;% з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.


Внаслідок тимчасового послаблення радянських репресій протягом [[Хрущовська відлига|хрущовської відлиги]] з кінця 1950-х років до 1970-х років в Україні сформувалася літературно-мистецька та суспільно-політична течія серед інтелигенції, що отримала назву [[Шістдесятники|Шістдесятництво]].<ref name="Шістдесятництво">[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=shistdesjatnytstvo Шістдесятництво] // [[Енциклопедія історії України]]: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: [[Наукова думка]], 2013. 688 с.</ref> Шістдесятники являли собою внутрішню моральну [[опозиція|опозицію]] до радянського [[Тоталітаризм|тоталітарного]] державного режиму. В основі світоглядних засад шістдесятників були визнання свободи, ідеї гуманізму та антропоцентризму.<ref name="Шістдесятництво"/> Серед найвідомших представників шістдесятників були письменники [[Ліна Костенко]], [[Григір Тютюнник]], [[Василь Симоненко]], [[Іван Драч]], [[Василь Стус]], літературні критики [[Іван Світличний]], [[Іван Дзюба]], художники [[Алла Горська]], [[Севрук Галина Сильвестрівна|Галина Севрук]], кіномитці [[Іллєнко Юрій Герасимович|Юрій Іллєнко]], [[Іван Миколайчук]], публіцисти [[В'ячеслав Чорновіл]], [[Марченко Валерій Веніамінович|Валерій Марченко]] та інші<ref name="Шістдесятництво"/>. Після відновлення тиску та репресій радянського режиму частина шістдесятників пішла на частковий компроміс з владою, інші обрали шлях відкритого протистояння тоталітарному режиму і стали частиною [[Дисидентський рух у СРСР|дисидентського руху]], представники якого відкрито критикували радянську владу і були фактичною опозицією до неї. Значною подією дисидентського руху в УРСР було створення у 1976 році правозахисної [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]], серед найвідоміших засновників якої були [[Микола Руденко]] та [[Левко Лук'яненко]]. Дисиденти зазнавали політичних репресій радянською владою, багато зазнало тривалих ув'язнень.<ref>[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] [http://history.org.ua/?termin=Dysydentski_rukhy_1960_1980_v_Ukr Дисидентські (опозиційні) рухи 1960–1980-х років в Україні] // {{ЕІУ|2| }}</ref><ref>[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] [http://history.org.ua/?encyclop&termin=pravozakhysnyjj_rukh_v_ursr_v Правозахисний рух в УРСР в 1960—1980-ті роки] // {{ЕІУ|8|480}}</ref> Згодом у 1991 році авторами [[Акт проголошення незалежності України|Акту проголошення незалежності України]] стали дисиденти [[Левко Лук'яненко]], [[В'ячеслав Чорновіл]] і [[Горинь Михайло Миколайович|Михайло Горинь]].
Внаслідок тимчасового послаблення радянських репресій протягом [[Хрущовська відлига|хрущовської відлиги]] з кінця 1950-х років до 1970-х років в Україні сформувалася літературно-мистецька та суспільно-політична течія серед інтелігенції, що отримала назву [[Шістдесятники|Шістдесятництво]].<ref name="Шістдесятництво">[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=shistdesjatnytstvo Шістдесятництво] // [[Енциклопедія історії України]]: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: [[Наукова думка]], 2013. 688 с.</ref> Шістдесятники являли собою внутрішню моральну [[опозиція|опозицію]] до радянського [[Тоталітаризм|тоталітарного]] державного режиму. В основі світоглядних засад шістдесятників були визнання свободи, ідеї гуманізму та антропоцентризму.<ref name="Шістдесятництво"/> Серед найвідоміших представників шістдесятників були письменники [[Ліна Костенко]], [[Григір Тютюнник]], [[Василь Симоненко]], [[Іван Драч]], [[Василь Стус]], літературні критики [[Іван Світличний]], [[Іван Дзюба]], художники [[Алла Горська]], [[Севрук Галина Сильвестрівна|Галина Севрук]], кіномитці [[Іллєнко Юрій Герасимович|Юрій Іллєнко]], [[Іван Миколайчук]], публіцисти [[В'ячеслав Чорновіл]], [[Марченко Валерій Веніамінович|Валерій Марченко]] та інші<ref name="Шістдесятництво"/>. Після відновлення тиску та репресій радянського режиму частина шістдесятників пішла на частковий компроміс з владою, інші обрали шлях відкритого протистояння тоталітарному режиму і стали частиною [[Дисидентський рух у СРСР|дисидентського руху]], представники якого відкрито критикували радянську владу і були фактичною опозицією до неї. Значною подією дисидентського руху в УРСР було створення у 1976 році правозахисної [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]], серед найвідоміших засновників якої були [[Микола Руденко]] та [[Левко Лук'яненко]]. Дисиденти зазнавали політичних репресій радянською владою, багато зазнало тривалих ув'язнень.<ref>[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] [http://history.org.ua/?termin=Dysydentski_rukhy_1960_1980_v_Ukr Дисидентські (опозиційні) рухи 1960–1980-х років в Україні] // {{ЕІУ|2| }}</ref><ref>[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] [http://history.org.ua/?encyclop&termin=pravozakhysnyjj_rukh_v_ursr_v Правозахисний рух в УРСР в 1960—1980-ті роки] // {{ЕІУ|8|480}}</ref> Згодом у 1991 році авторами [[Акт проголошення незалежності України|Акту проголошення незалежності України]] стали дисиденти [[Левко Лук'яненко]], [[В'ячеслав Чорновіл]] і [[Горинь Михайло Миколайович|Михайло Горинь]].


<center>
<center>
Рядок 485: Рядок 490:
! colspan=5 | [[Шістдесятники]] та [[дисидент]]и
! colspan=5 | [[Шістдесятники]] та [[дисидент]]и
|-
|-
| align=center | '''[[File:Л.Лук`яненко та В.Кобзар на зустрічі з українцями, 8 вер 1991 (cropped).jpg|175px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Л.Лук`яненко та В.Кобзар на зустрічі з українцями, 8 вер 1991 (cropped).jpg|175px]]'''
| align=center | '''[[File:Костенко Л.jpg|120px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Костенко Л.jpg|120px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Симоненко.jpg|134px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Симоненко.jpg|134px]]'''
| align=center | '''[[File:Чорновіл Вячеслав (cropped).jpg|141px]]'''
| align=center | '''[[Файл:Чорновіл Вячеслав (cropped).jpg|141px]]'''
| align=center | '''[[File:EthnoCarpathians 22082017DolynaUA-26 Crop and fix.jpg|133px]]'''
| align=center | '''[[Файл:EthnoCarpathians 22082017DolynaUA-26 Crop and fix.jpg|133px]]'''
|-
|-
! align=center |[[Левко Лук'яненко]]<br/><small>(1928—2018)</small>
! align=center |[[Левко Лук'яненко]]<br/><small>(1928—2018)</small>
Рядок 501: Рядок 506:
=== Незалежність ===
=== Незалежність ===
{{main|Хронологія історії України (з 1990 року)}}
{{main|Хронологія історії України (з 1990 року)}}

==== Проголошення незалежності, президенства Кравчука та Кучми ====
==== Проголошення незалежності, президенства Кравчука та Кучми ====
{{main|Проголошення незалежності України 1991}}
{{main|Проголошення незалежності України 1991}}
Рядок 514: Рядок 520:
{{main|Помаранчева революція|Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)}}
{{main|Помаранчева революція|Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)}}
[[Файл:Joesjtsjenko Marion Kiev 2004.jpg|міні|200px|ліворуч|Перший день [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]]]]
[[Файл:Joesjtsjenko Marion Kiev 2004.jpg|міні|200px|ліворуч|Перший день [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]]]]
У [[2004]] році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями<ref>{{cite web|url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|назва=The Supreme Court findings|дата-доступу=07-07-2008|видавництво=Supreme Court of Ukraine|дата=03-12-2004|мовою=uk|url-архіву=https://www.webcitation.org/6HZ9wqN35?url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|дата-архіву=22-06-2013|deadurl=no}}</ref> на користь провладного кандидата [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «[[Помаранчева революція]]». [[Верховний суд України]] скасував рішення [[ЦВК України|ЦВК]] про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]].
[[2004]] року, другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями<ref>{{cite web|url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|назва=The Supreme Court findings|дата-доступу=07-07-2008|видавництво=Supreme Court of Ukraine|дата=03-12-2004|мовою=uk|url-архіву=https://www.webcitation.org/6HZ9wqN35?url=http://www.skubi.net/ukraine/judgment-december-3.html|дата-архіву=22-06-2013|deadurl=no}}</ref> на користь провладного кандидата [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «[[Помаранчева революція]]». [[Верховний суд України]] скасував рішення [[ЦВК України|ЦВК]] про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]].
Янукович повернувся до влади у [[2006]] році, коли він став [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністром]] під час [[Антикризова коаліція|«Антикризової коаліції»]]<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm Ukraine comeback kid in new deal] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180819011159/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm |date=19 серпня 2018 }}, [[BBC News]] (4 серпня 2006)</ref>, що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні [[2007]] року<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm Tymoshenko picked for Ukraine PM] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180819011142/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm |date=19 серпня 2018 }}, [[BBC News]] (18 грудня 2007)</ref>.
Янукович повернувся до влади у [[2006]] році, коли він став [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністром]] під час [[Антикризова коаліція|«Антикризової коаліції»]]<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm Ukraine comeback kid in new deal] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180819011159/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/5242860.stm |date=19 серпня 2018 }}, [[BBC News]] (4 серпня 2006)</ref>, що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні [[2007]] року<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm Tymoshenko picked for Ukraine PM] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180819011142/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/7149549.stm |date=19 серпня 2018 }}, [[BBC News]] (18 грудня 2007)</ref>.
В [[2010]] році Янукович був обраний президентом<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm Ukraine election: Yanukovych urges Tymoshenko to quit] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180812023024/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm |date=12 серпня 2018 }}, [[BBC News]] (10 лютого 2010)</ref> та сформував новий уряд на чолі з [[Азаров Микола Янович|Миколою Азаровим]]. [[21 квітня]] Віктор Янукович підписав [[Харківські угоди|угоду]] із президентом Російської Федерації [[Медведєв Дмитро Анатолійович|Дмитром Медведєвим]] про продовження терміну перебування [[Чорноморський флот Російської Федерації|Чорноморського флоту Російської Федерації]] у [[Севастополь|Севастополі]] до [[2042]] року.
В [[2010]] році Янукович був обраний президентом<ref>[http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm Ukraine election: Yanukovych urges Tymoshenko to quit] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180812023024/http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8508276.stm |date=12 серпня 2018 }}, [[BBC News]] (10 лютого 2010)</ref> та сформував новий уряд на чолі з [[Азаров Микола Янович|Миколою Азаровим]]. [[21 квітня]] Віктор Янукович підписав [[Харківські угоди|угоду]] із президентом Російської Федерації [[Медведєв Дмитро Анатолійович|Дмитром Медведєвим]] про продовження терміну перебування [[Чорноморський флот Російської Федерації|Чорноморського флоту Російської Федерації]] у [[Севастополь|Севастополі]] до [[2042]] року.
Рядок 522: Рядок 528:
{{main|Революція гідності|Російсько-українська війна (з 2014)|Анексія Криму (2014)}}
{{main|Революція гідності|Російсько-українська війна (з 2014)|Анексія Криму (2014)}}
[[Файл:SState flag of Ukraine carried by a protester to the heart of developing clashes in Kyiv, Ukraine. Events of February 18, 2014.jpg|міні|right|[[Барикади]] [[Євромайдан]]у 18 лютого 2014]]
[[Файл:SState flag of Ukraine carried by a protester to the heart of developing clashes in Kyiv, Ukraine. Events of February 18, 2014.jpg|міні|right|[[Барикади]] [[Євромайдан]]у 18 лютого 2014]]
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «[[Податковий майдан]]», «[[Україна проти Януковича]]», [[протести у Врадіївці]] тощо, а [[21 листопада]] [[2013]] відмова Кабінету міністрів від [[Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом|підписання угоди про асоціацію України з ЄС]], запланованої попередньо на час саміту [[Східне партнерство|Східного партнерства]] спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх [[Вибори Президента України|президентських виборів]], що отримали назву&nbsp;— [[Євромайдан]] та «Революція гідности»: після приєднання до протестуючих формувань, котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. [[Силовий розгін Євромайдану в Києві|Силовий розгін протестувальників]] у Києві в ніч на 30 листопада
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «[[Податковий майдан]]», «[[Україна проти Януковича]]», [[протести у Врадіївці]] тощо, а [[21 листопада]] [[2013]] відмова Кабінету міністрів від [[Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом|підписання угоди про асоціацію України з ЄС]], запланованої попередньо на час саміту [[Східне партнерство|Східного партнерства]] спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу напередодні майбутніх [[Вибори Президента України|президентських виборів]], що отримали назву&nbsp;— [[Євромайдан]] та «Революція гідности»: після приєднання до протестувальників, котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. [[Силовий розгін Євромайдану в Києві|Силовий розгін протестувальників]] (переважно студентів) у Києві в ніч на 30 листопада, спричинив вихід на вулиці [[1 грудня]] сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) громадян із вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Розвиток конфлікту досяг апогею [[Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014|18—20 лютого 2014]], коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі [[Київ|Києва]] загинуло [[небесна сотня|більше сотні людей]], півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти<ref>{{Cite web |url=http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |title=За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140225051846/http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |archivedate=25 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |title=Архівована копія |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140724070743/http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |archivedate=24 липня 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 |title=Архівована копія |accessdate=25 лютого 2014 |archive-date=24 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140224024629/http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html |title=«список загиблих під час кривавих подій в Києві» — tsn.ua |accessdate=25 лютого 2014 |archive-date=26 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210226034115/https://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html }}</ref>. Наслідком тих подій стало відсторонення [[22 лютого]] [[Верховна Рада України|Верховною Радою]] від виконання обов'язків [[Президент України|Президента України]] [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] та призначення [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборів]] на [[25 травня]] 2014 року<ref>{{cite web |url=http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 |title=Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман |date=20 лютого 2014 |publisher=РБК Україна |accessdate=24 лютого 2014 |archive-date=28 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140228095015/http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 }}</ref>. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександру Турчинову]] (напередодні він також був обраний Головою Верховної Ради України замість В. Рибака).<ref>{{Cite web |url=http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html |title=Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України |accessdate=25 лютого 2014 |archive-date=6 серпня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140806221052/http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html }}</ref>.
спричинив вихід на вулиці [[1 грудня]] сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників із вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею [[Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014|18—20 лютого 2014]], коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі [[Київ|Києва]] загинуло [[небесна сотня|більше сотні людей]], півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти<ref>{{Cite web |url=http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |title=За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140225051846/http://nbnews.com.ua/ua/news/113543/comments/ |archivedate=25 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |title=Архівована копія |accessdate=25 лютого 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140724070743/http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html |archivedate=24 липня 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 |title=Архівована копія |accessdate=25 лютого 2014 |archive-date=24 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140224024629/http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html |title=«список загиблих під час кривавих подій в Києві» — tsn.ua |accessdate=25 лютого 2014 |archive-date=26 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210226034115/https://tsn.ua/ukrayina/onovleniy-spisok-zagiblih-pid-chas-krivavih-podiy-v-kiyevi-335724.html }}</ref>. Результатом подій стало відсторонення [[22 лютого]] [[Верховна Рада України|Верховною Радою]] від виконання обов'язків [[Президент України|Президента України]] [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] та призначення [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборів]] на [[25 травня]] 2014 року<ref>{{cite web |url=http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 |title=Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман |date=20 лютого 2014 |publisher=РБК Україна |accessdate=24 лютого 2014 |archive-date=28 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140228095015/http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/yanukovich-ne-priznaet-svoe-otstranenie-ot-vlasti---german-22022014183700 }}</ref>. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександру Турчинову]] (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В. Рибака).<ref>{{Cite web |url=http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html |title=Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України |accessdate=25 лютого 2014 |archive-date=6 серпня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140806221052/http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/88371.html }}</ref>.


Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні [[Проросійські виступи в Україні 2014|антидержавні виступи]] у містах [[Крим]]у (з 23.02.2014), а незабаром&nbsp;— і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось пізніше, складалися з завезених напередодні з Росії найманців<ref>{{Cite web |url=https://www.yuga.ru/news/362981/ |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019163852/https://www.yuga.ru/news/362981/ }}</ref>), які ініціювали захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були [[зелені чоловічки|без відзнак на одязі та техніці]]) почали блокування військових частин [[ЗСУ]] на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців [[ЗСУ]] і громадських проукраїнських активістів<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/blogs/1099567/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|назва=Крым: Об этом всем нам надо помнить (Юрий Бутусов)|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=21 березня 2015|url-архіву=https://web.archive.org/web/20171019220002/https://censor.net.ua/blogs/316/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|дата-архіву=19 жовтня 2017|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив [[Анексія Криму (2014)|захоплення]] української території.
Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні [[Проросійські виступи в Україні 2014|антидержавні виступи]] у містах [[Крим]]у (з 23.02.2014), а незабаром&nbsp;— і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось згодом, вони складалися з завезених напередодні з Росії найманців<ref>{{Cite web |url=https://www.yuga.ru/news/362981/ |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019163852/https://www.yuga.ru/news/362981/ }}</ref>), які підбурювали на захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були [[зелені чоловічки|без відзнак на одязі та техніці]]) почали блокування військових частин [[ЗСУ]] на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців [[ЗСУ]] і громадських проукраїнських активістів<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/blogs/1099567/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|назва=Крым: Об этом всем нам надо помнить (Юрий Бутусов)|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=21 березня 2015|url-архіву=https://web.archive.org/web/20171019220002/https://censor.net.ua/blogs/316/ob_etom_vsem_nam_nado_pomnit|дата-архіву=19 жовтня 2017|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив [[Анексія Криму (2014)|захоплення]] української території.


Після анексії Криму російські керівники на чолі з [[Путін Володимир Володимирович|Володимиром Путіним]] намагались проголосити Південно-східну Україну [[Новоросія (конфедерація)|російською територією]]<ref>{{Cite web |url=http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019163427/http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty }}</ref> і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях аналогічний кримському сценарій<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|назва=Россия хочет повторения крымского сценария, но в Луганской области это не пройдет, - замгубернатора|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=7 квітня 2014|url-архіву=https://web.archive.org/web/20190421140520/https://censor.net.ua/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|дата-архіву=21 квітня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. На початку квітня були [[Захоплення Донецька сепаратистами|захоплені]] державні установи у [[Донецьк]]у і [[Луганськ]]у, аналогічні спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м.&nbsp;[[Слов'янськ]] і [[Краматорськ]]. В.&nbsp;о. Президента [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександр Турчинов]] проголосив початок антитерористичної операції ('''[[Антитерористична операція на сході України|АТО]]'''). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили [[Донецька народна республіка|Донецьку]] (06.04.2014) та [[Луганська народна республіка|Луганську]] (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014&nbsp;р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити [[Донецьк]]. Проте, [[Бої за Іловайськ|пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації]] під [[Іловайськ]]ом<ref>{{Cite web |url=http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019215959/http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019220034/http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta }}</ref>, дозволило Кремлю врятувати «[[ДНР]]» та «[[ЛНР]]» та заморозити конфлікт.
Після анексії Криму російські керівники на чолі з [[Путін Володимир Володимирович|Володимиром Путіним]] намагались проголосити Південно-східну Україну [[Новоросія (конфедерація)|російською територією]]<ref>{{Cite web |url=http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019163427/http://news.bigmir.net/world/809994-Vystuplenie-Putina---Novorossija--i-drugie-jarkie-citaty }}</ref> і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях подібний кримському сценарій<ref>{{Cite web|url=https://censor.net/ru/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|назва=Россия хочет повторения крымского сценария, но в Луганской области это не пройдет, - замгубернатора|видавець=[[Цензор.нет]]|дата=7 квітня 2014|url-архіву=https://web.archive.org/web/20190421140520/https://censor.net.ua/news/279856/rossiya_hochet_povtoreniya_krymskogo_stsenariya_no_v_luganskoyi_oblasti_eto_ne_proyidet_zamgubernatora|дата-архіву=21 квітня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}} {{ref-ru}}</ref>. На початку квітня були [[Захоплення Донецька сепаратистами|захоплені]] державні установи у [[Донецьк]]у і [[Луганськ]]у, схожі спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м.&nbsp;[[Слов'янськ]] і [[Краматорськ]]. В.&nbsp;о. Президента [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександр Турчинов]] проголосив початок антитерористичної операції ('''[[Антитерористична операція на сході України|АТО]]'''). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили [[Донецька народна республіка|Донецьку]] (06.04.2014) та [[Луганська народна республіка|Луганську]] (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка все це фінансувала й організувала постачання сюди зброї, [[Пально-мастильні матеріали|ПММ]] і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014&nbsp;р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити [[Донецьк]]. Проте, раптове [[Бої за Іловайськ|пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації]] під [[Іловайськ]]ом<ref>{{Cite web |url=http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019215959/http://gordonua.com/news/war/rossiyskaya-armiya-pod-debalcevo-pokazyvaem-dokazatelstva.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta |title=Архівована копія |accessdate=19 жовтня 2017 |archive-date=19 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171019220034/http://argumentua.com/stati/kak-armiya-rossii-zakhodila-v-donbass-23-avgusta }}</ref>, дозволило Кремлю врятувати так звані «[[ДНР]]» та «[[ЛНР]]» та заморозити конфлікт.


1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. Українські громадяни отримали [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом|безвізовий режим]] поїздки до [[Шенгенська зона|Шенгенської зони]] терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду 11 червня 2017 року, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.
1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. Українські громадяни отримали [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом|безвізовий режим]] поїздки до [[Шенгенська зона|Шенгенської зони]] терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду 11 червня 2017 року, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.


[[Стокгольмський арбітраж|Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма]] задовольнив вимоги «<nowiki/>[[Нафтогаз України|Нафтогазу]]<nowiki/>» про компенсацію поставок газу за транзит, які не були поставлені «<nowiki/>[[Газпром]]ом<nowiki/>». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» має сплатити 2,56&nbsp;млрд доларів на користь «Нафтогазу»<ref>{{Cite web|title=Нафтогаз виграв історичну суперечку з Газпромом|url=http://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/|access-date=2021-06-14|website=Українська правда|language=uk|archive-date=2021-06-16|archive-url=https://web.archive.org/web/20210616031744/https://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/}}</ref>.
[[Стокгольмський арбітраж|Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма]] задовольнив вимоги «<nowiki/>[[Нафтогаз України|Нафтогазу]]<nowiki/>» про відшкодування постачань газу за транзит, які не були поставлені «<nowiki/>[[Газпром]]ом<nowiki/>». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За підсумками двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» мав сплатити (і згодом сплатив) 2,56&nbsp;млрд доларів на користь «Нафтогазу»<ref>{{Cite web|title=Нафтогаз виграв історичну суперечку з Газпромом|url=http://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/|access-date=2021-06-14|website=Українська правда|language=uk|archive-date=2021-06-16|archive-url=https://web.archive.org/web/20210616031744/https://www.pravda.com.ua/news/2018/02/28/7173207/}}</ref>.


25 листопада 2018 року стався [[Інцидент у Керченській протоці]], коли берегова охорона [[Федеральна служба безпеки Російської Федерації|Федеральної служби безпеки Росії]] (ФСБ) обстріляла і захопила три судна [[Військово-Морські сили Збройних сил України|ВМС України]], які намагалися пройти з [[Чорне море|Чорного моря]] в [[Азовське море]] через [[Керченська протока|Керченську протоку]] на шляху до порту [[Маріуполь]]<ref>{{Cite news|date=2018-11-26|title=Tension escalates after Russia seizes Ukraine naval ships|work=BBC News|url=https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671|access-date=2021-06-14|archive-date=2018-11-26|archive-url=https://web.archive.org/web/20181126095932/https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671}}</ref><ref>{{Cite news|last=Polityuk|first=Andrew Osborn, Pavel|date=2018-11-26|title=Russia fires on and seizes Ukrainian ships near annexed Crimea|work=Reuters|url=https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL|access-date=2021-06-14|archive-date=2021-06-14|archive-url=https://web.archive.org/web/20210614103926/https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL}}</ref>.
25 листопада 2018 року стався [[Інцидент у Керченській протоці]], коли берегова охорона [[Федеральна служба безпеки Російської Федерації|Федеральної служби безпеки Росії]] (ФСБ) обстріляла і захопила три судна [[Військово-Морські сили Збройних сил України|ВМС України]], які намагалися пройти з [[Чорне море|Чорного моря]] в [[Азовське море]] через [[Керченська протока|Керченську протоку]] на шляху до порту [[Маріуполь]]<ref>{{Cite news|date=2018-11-26|title=Tension escalates after Russia seizes Ukraine naval ships|work=BBC News|url=https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671|access-date=2021-06-14|archive-date=2018-11-26|archive-url=https://web.archive.org/web/20181126095932/https://www.bbc.com/news/world-europe-46338671}}</ref><ref>{{Cite news|last=Polityuk|first=Andrew Osborn, Pavel|date=2018-11-26|title=Russia fires on and seizes Ukrainian ships near annexed Crimea|work=Reuters|url=https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL|access-date=2021-06-14|archive-date=2021-06-14|archive-url=https://web.archive.org/web/20210614103926/https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-russia-idUSKCN1NU0DL}}</ref>.


У 2018 році був розпочатий процес [[Надання автокефалії православній церкві України|надання автокефалії]] [[Київська митрополія|Київській митрополії]] від [[Патріарх Константинопольський|Вселенського патріарха]] [[Варфоломій I|Вартоломія]] ([[Томос про автокефалію Православної церкви України|томос]]), який був отриманий 6 січня 2019 року на [[Фенер]]і, чому передував [[Об'єднавчий собор українських православних церков|Об'єдавчий собор]], який утворий [[Православна церква України|Православну церкви України]].
У 2018 році було розпочато процес [[Надання автокефалії православній церкві України|надання автокефалії]] [[Київська митрополія|Київській митрополії]] від [[Патріарх Константинопольський|Вселенського патріарха]] [[Варфоломій I|Варфоломія]] ([[Томос про автокефалію Православної церкви України|томос]]), який був отриманий 6 січня 2019 року на [[Фенер]]і, чому передував [[Об'єднавчий собор українських православних церков|Об'єднавчий собор]], який утворив [[Православна церква України|Православну церкви України]].


21 лютого 2019&nbsp;р. було внесено зміни до [[Конституція України|'''Конституції України''']], норми про стратегічний курс України на членство в [[Європейський Союз|Європейському Союзі]] та [[НАТО]] закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.<ref name=":3">{{Cite web|title=The law amending the Constitution on the course of accession to the EU and NATO has entered into force {{!}} European integration portal|url=https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti|website=eu-ua.org|language=uk|accessdate=2021-03-23|archive-date=2020-09-28|archive-url=https://web.archive.org/web/20200928024828/https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti}}</ref>
21 лютого 2019&nbsp;р. було внесено зміни до [[Конституція України|'''Конституції України''']], норми про стратегічний курс України на членство в [[Європейський Союз|Європейському Союзі]] та [[НАТО]] закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.<ref name=":3">{{Cite web|title=The law amending the Constitution on the course of accession to the EU and NATO has entered into force {{!}} European integration portal|url=https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti|website=eu-ua.org|language=uk|accessdate=2021-03-23|archive-date=2020-09-28|archive-url=https://web.archive.org/web/20200928024828/https://eu-ua.org/novyny/zakon-pro-zminy-do-konstytuciyi-shchodo-kursu-na-vstup-v-yes-i-nato-nabuv-chynnosti}}</ref>

==== Президентство Зеленського (з 2019) ====
==== Президентство Зеленського (з 2019) ====
{{main|Коронавірусна хвороба 2019 в Україні|Російське вторгнення в Україну (2022)}}
{{main|Коронавірусна хвороба 2019 в Україні|Російське вторгнення в Україну (2022)}}
Рядок 657: Рядок 663:
28 лютого 2022 року, невдовзі після [[Російське вторгнення в Україну (2022)|російського вторгнення]], Україна [[Вступ України до Європейського Союзу#Подання заявки|подала заявку на членство]] в [[Європейський Союз|Європейському Союзі]]. 28 лютого 2022 року [[Президент Європейської Комісії|президентка Європейської Комісії]] [[Урсула фон дер Ляєн]] заявила, що [[Вступ України до Європейського Союзу|Україна належить до Європейського Союзу]], і блок хоче, щоб [[Вступ України до Європейського Союзу|Україна приєдналася]], але для цього знадобиться час.<ref name=":5" /> [[Європейський парламент]] 23 червня 2022 ухвалив резолюцію із закликом невідкладно надати статус кандидата на членство в Європейському Союзі для України.<ref name=":7" /><ref name=":9" /> [[23 червня]] [[2022]] року [[Європейська рада|Європейська Рада]] надала Україні [[Кандидат на членство в ЄС|статус кандидата]] на [[Вступ України до Європейського Союзу|вступ до Європейського Союзу]].<ref name=":1" />
28 лютого 2022 року, невдовзі після [[Російське вторгнення в Україну (2022)|російського вторгнення]], Україна [[Вступ України до Європейського Союзу#Подання заявки|подала заявку на членство]] в [[Європейський Союз|Європейському Союзі]]. 28 лютого 2022 року [[Президент Європейської Комісії|президентка Європейської Комісії]] [[Урсула фон дер Ляєн]] заявила, що [[Вступ України до Європейського Союзу|Україна належить до Європейського Союзу]], і блок хоче, щоб [[Вступ України до Європейського Союзу|Україна приєдналася]], але для цього знадобиться час.<ref name=":5" /> [[Європейський парламент]] 23 червня 2022 ухвалив резолюцію із закликом невідкладно надати статус кандидата на членство в Європейському Союзі для України.<ref name=":7" /><ref name=":9" /> [[23 червня]] [[2022]] року [[Європейська рада|Європейська Рада]] надала Україні [[Кандидат на членство в ЄС|статус кандидата]] на [[Вступ України до Європейського Союзу|вступ до Європейського Союзу]].<ref name=":1" />


Станом на 2022 рік, Україна не має [[Дипломатичні відносини|дипломатичних віносин]] з кількома державами: [[Посольство України в Сирії|Сирія]], [[Північна Корея]], [[Українсько-російські відносини|Росія]], [[Сомалі]], [[Бутан]], [[Українсько-тайванські відносини|Тайвань]], [[Косово]], [[Папуа Нова Гвінея]], [[Тонга]], [[Палау]], [[Науру]], [[Кірибаті]].
Станом на 2022 рік, Україна не має [[Дипломатичні відносини|дипломатичних відносин]] з кількома державами: [[Посольство України в Сирії|Сирія]], [[Північна Корея]], [[Українсько-російські відносини|Росія]], [[Сомалі]], [[Бутан]], [[Українсько-тайванські відносини|Тайвань]], [[Косово]], [[Папуа Нова Гвінея]], [[Тонга]], [[Палау]], [[Науру]], [[Кірибаті]].


=== Двосторонні відносини ===
=== Двосторонні відносини ===
Рядок 682: Рядок 688:
{{main|Українсько-литовські відносини|Українсько-латвійські відносини|Українсько-естонські відносини}}
{{main|Українсько-литовські відносини|Українсько-латвійські відносини|Українсько-естонські відносини}}


* {{UK}}
* {{UK}}
{{main|Українсько-британські відносини}}
{{main|Українсько-британські відносини}}
* {{flagicon|FRA}}{{flagicon|EU}} [[Франція]]
* {{flagicon|FRA}}{{flagicon|EU}} [[Франція]]
Рядок 715: Рядок 721:
== Адміністративний поділ ==
== Адміністративний поділ ==
{{main|Адміністративний поділ України|Адміністративно-територіальна реформа в Україні (2015–2020)}}
{{main|Адміністративний поділ України|Адміністративно-територіальна реформа в Україні (2015–2020)}}
[[Файл:Black Sea relief location map with exclusive economic zones.svg|міні|праворуч|250пкс|Ексклюзивні економічні зони Чорного моря]]
[[Файл:Black Sea relief location map with exclusive economic zones.svg|міні|праворуч|250пкс|Виключні економічні зони Чорного та Азовського морів]]
В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з липня [[2020]] року, коли були утворені 136 районів (де-факто районів 140, бо 14 районів у АР Крим будуть ліквідовані лише після деокупації) замість старих 460.
В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з липня [[2020]] року, коли були утворені 136 районів (де-факто районів 140, бо 14 районів у АР Крим будуть ліквідовані лише після деокупації) замість старих 460.


Рядок 787: Рядок 793:
* Очікувана тривалість життя при народженні: 71,57 року, місце в світі: 157, чоловіки: 66,81&nbsp;р., жінки: 76,63&nbsp;р. (за даними [[Центральне розвідувальне управління|ЦРУ]], 2015&nbsp;р.) [https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/up.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150930224950/https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/up.html |date=30 вересня 2015 }}
* Очікувана тривалість життя при народженні: 71,57 року, місце в світі: 157, чоловіки: 66,81&nbsp;р., жінки: 76,63&nbsp;р. (за даними [[Центральне розвідувальне управління|ЦРУ]], 2015&nbsp;р.) [https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/up.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150930224950/https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/up.html |date=30 вересня 2015 }}
* приріст населення −0,64&nbsp;% (2014), місце в світі: 226
* приріст населення −0,64&nbsp;% (2014), місце в світі: 226
* народжуваність 9,41/{{nts|1000}}{{nbsp}}чол. населення (2014), 10,72 (2015), місце: 203
* народжуваність 9,41/{{nts|1000}}{{nbsp}}осіб населення (2014), 10,72 (2015), місце: 203
* фертильність 1,53 дитини/жінку (2015), місце: 215
* фертильність 1,53 дитини/жінку (2015), місце: 215
* смертність: 15,72/{{nts|1000}}{{nbsp}}чол. (2014), 14,46/{{nts|1000}}{{nbsp}}чол. (2015), місце: 2
* смертність: 15,72/{{nts|1000}}{{nbsp}}осіб (2014), 14,46/{{nts|1000}}{{nbsp}}осіб (2015), місце: 2
* рейтинг міграції: −2,25 мігранта/{{nts|1000}}{{nbsp}}чол. (2015), місце: 113
* рейтинг міграції: −2,25 мігранта/{{nts|1000}}{{nbsp}}осіб (2015), місце: 113
* населення 44 429 471 ос. (разом із Кримом) (липень 2015), 31 місце в світі, 6-те місце в Європі.
* населення 44 429 471 ос. (разом із Кримом) (липень 2015), 31 місце в світі, 6-те місце в Європі.


Рядок 797: Рядок 803:
=== Урбанізація ===
=== Урбанізація ===
{{main|Урбанізаційні процеси в Україні|Міські агломерації України}}
{{main|Урбанізаційні процеси в Україні|Міські агломерації України}}
Кількість міського населення, за даними [[Перепис населення України (2001)|Всеукраїнського перепису населення]] станом на [[5 грудня]] [[2001]] року становила 32&nbsp;млн 574 тис. осіб, або 67,2&nbsp;%, сільського&nbsp;— 15&nbsp;млн 883 тис. осіб, або 32,8&nbsp;%.<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/urban-rural/ |title=Міське і сільське населення, Всеукраїнський перепис населення 2001 |accessdate=5 січня 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071224233450/http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/urban-rural/ |archivedate=24 грудня 2007 |deadurl=yes }}</ref> Міста з найбільшою кількістю населення (понад {{nts|1000000}}{{nbsp}}): [[Київ]], [[Харків]], [[Дніпро (місто)|Дніпро]], [[Донецьк]], [[Одеса]]. Понад половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від {{nts|1000}}{{nbsp}} до {{nts|5000}}{{nbsp}} мешканців). Найбільш густонаселеними є східні та західні області (Донецька 166 ос./км², Львівська 116 ос./км², Чернівецька 112 ос./км², Дніпропетровська 104 ос./км²) а також Київська обл. разом із Києвом (158 ос./км²). Найнижча густота населення у південних та північних областях: Чернігівській 34 ос./км², Херсонській 38 ос./км², Кіровоградській 41 ос./км², Житомирській 43 ос./км².
Кількість міського населення, за даними [[Перепис населення України (2001)|Всеукраїнського перепису населення]] станом на [[5 грудня]] [[2001]] року становила 32&nbsp;млн 574 тис. осіб, або 67,2&nbsp;%, сільського&nbsp;— 15&nbsp;млн 883 тис. осіб, або 32,8&nbsp;%.<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/urban-rural/ |title=Міське і сільське населення, Всеукраїнський перепис населення 2001 |accessdate=5 січня 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071224233450/http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/urban-rural/ |archivedate=24 грудня 2007 |deadurl=yes }}</ref> Міста з найбільшою кількістю населення (понад {{nts|1000000}}{{nbsp}}): [[Київ]], [[Харків]], [[Дніпро (місто)|Дніпро]], [[Одеса]]. Понад половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від {{nts|1000}}{{nbsp}} до {{nts|5000}}{{nbsp}} мешканців). Найбільш густонаселеними є східні та західні області (Донецька 166 ос./км², Львівська 116 ос./км², Чернівецька 112 ос./км², Дніпропетровська 104 ос./км²) а також Київська обл. разом із Києвом (158 ос./км²). Найнижча густота населення у південних та північних областях: Чернігівській 34 ос./км², Херсонській 38 ос./км², Кіровоградській 41 ос./км², Житомирській 43 ос./км².


Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22&nbsp;млн 441 тис. осіб, або 46,3&nbsp;%, жінок&nbsp;— 26&nbsp;млн 16 тис. осіб, або 53,7&nbsp;%. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1&nbsp;%, працездатного 58,0&nbsp;%, старшого за працездатний 23,9&nbsp;%.
Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22&nbsp;млн 441 тис. осіб, або 46,3&nbsp;%, жінок&nbsp;— 26&nbsp;млн 16 тис. осіб, або 53,7&nbsp;%. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1&nbsp;%, працездатного 58,0&nbsp;%, старшого за працездатний 23,9&nbsp;%.
Рядок 821: Рядок 827:
{{main|Мови в Україні|Українська мова}}
{{main|Мови в Україні|Українська мова}}
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainian.svg|міні|праворуч|200пкс|Українська мова в Україні (2001)]]
[[Файл:Ukraine census 2001 Ukrainian.svg|міні|праворуч|200пкс|Українська мова в Україні (2001)]]
Згідно зі ст.&nbsp;10, р.&nbsp;1 Конституції України «[[Державна мова|державною мовою]] в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування [[Українська мова|української мови]] в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист [[Російська мова|російської]], інших мов національних меншин України»<ref>http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090603175116/http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 |date=3 червня 2009 }} Конституція України, Розділ I, Стаття 10</ref>. Історично українська мова походить із [[давньоруська мова|давньоруської]] (давньоукраїнської) — розмовної мови [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref>[http://www.britannica.com/eb/article-9074133 Ukrainian language] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071219084908/http://www.britannica.com/eb/article-9074133 |date=19 грудня 2007 }}, ''Encyclopædia Britannica''{{ref-en}}</ref>. З ЧМ століття українська мова зазнавала тиску з боку [[польська мова|польської]] ([[полонізація]]), а з XVIII століття — з боку [[російська мова|російської]] ([[русифікація]]).
Згідно зі ст.&nbsp;10, р.&nbsp;1 Конституції України «[[Державна мова|державною мовою]] в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування [[Українська мова|української мови]] в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист [[Російська мова|російської]], інших мов національних меншин України»<ref>http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090603175116/http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 |date=3 червня 2009 }} Конституція України, Розділ I, Стаття 10</ref>. Історично українська мова походить із [[давньоруська мова|давньоруської]] (давньоукраїнської)&nbsp;— розмовної мови [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref>[http://www.britannica.com/eb/article-9074133 Ukrainian language] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071219084908/http://www.britannica.com/eb/article-9074133 |date=19 грудня 2007 }}, ''Encyclopædia Britannica''{{ref-en}}</ref>. З ЧМ століття українська мова зазнавала тиску з боку [[польська мова|польської]] ([[полонізація]]), а з XVIII століття&nbsp;— з боку [[російська мова|російської]] ([[русифікація]]).


78% українців вважають своєю рідною мовою українську, а 18% російську, свідчать дані опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова.<ref>{{Cite web|title=78% українців вважають рідною мовою українську – опитування|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukrainska-mova-opytuvannia/31551498.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2022-08-07|language=uk}}</ref>
78&nbsp;% українців вважають своєю рідною мовою українську, а 18&nbsp;%&nbsp;— російську, свідчать дані опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова.<ref>{{Cite web|title=78% українців вважають рідною мовою українську – опитування|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukrainska-mova-opytuvannia/31551498.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2022-08-07|language=uk}}</ref>


Українська мова переважає як мова спілкування в родині на заході України, у центрі та на північному сході, російська — на території Донбасу, в Криму та на півдні.<ref>{{Cite web |url=http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |title=Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону») |accessdate=6 березня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130620131040/http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |archivedate=20 червня 2013 |deadurl=yes }}</ref> В Україні, особливо в етнічно змішаних районах ([[Закарпаття]], [[Донбас]], [[Одеська область]], [[Крим]]) поширені явища [[Двомовність|білінгвізму]] (двомовности) та [[полілінгвізм]]у (багатомовности). З XIX ст. формується ''[[суржик]]'' (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.
Українська мова переважає як мова спілкування в родині на заході України, у центрі та на північному сході, російська&nbsp;— на території Донбасу, в Криму та на півдні.<ref>{{Cite web |url=http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |title=Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону») |accessdate=6 березня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130620131040/http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 |archivedate=20 червня 2013 |deadurl=yes }}</ref> В Україні, особливо в етнічно змішаних районах ([[Закарпаття]], [[Донбас]], [[Одеська область]], [[Крим]]) поширені явища [[Двомовність|білінгвізму]] (двомовности) та [[полілінгвізм]]у (багатомовности). З XIX&nbsp;ст. утворюється ''[[суржик]]'' (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.


=== Релігія ===
=== Релігія ===
Рядок 843: Рядок 849:
}}
}}


Україна — світська держава, в якій церква відділена від держави й школи. Конституція України гарантує [[Свобода совісті|свободу совісті]] та [[Свобода віросповідання|свободу віросповідання]].
Україна&nbsp;— світська держава, в якій церква відділена від держави й школи. Конституція України гарантує [[Свобода совісті|свободу совісті]] та [[Свобода віросповідання|свободу віросповідання]].


Панівною релігією в Україні є [[Православна церква|православ'я]], яке представлене двома Церквами: помісна [[Православна церква України]] та [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Українська Православна церква (Московський патріархат)]], автономний церковний орган при [[Патріарх Московський і всієї Русі|Патріархові Московському]].
Панівною релігією в Україні є [[Православна церква|православ'я]], яке представлене двома Церквами: помісна [[Православна церква України]] та [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Українська Православна церква (Московський патріархат)]], автономний церковний орган при [[Патріарх Московський і всієї Русі|Патріархові Московському]].
Рядок 849: Рядок 855:
Друге місце за кількістю послідовників має [[Українська греко-католицька церква]], яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом [[Католицька церква|Римо-католицької церкви]] і визнає [[Папа Римський|Папу Римського]] як главу Церкви<ref>{{Cite web |url=http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ |title=Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC) |accessdate=26 лютого 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080226124455/http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ |archivedate=26 лютого 2008 |deadurl=yes }}</ref>.
Друге місце за кількістю послідовників має [[Українська греко-католицька церква]], яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом [[Католицька церква|Римо-католицької церкви]] і визнає [[Папа Римський|Папу Римського]] як главу Церкви<ref>{{Cite web |url=http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ |title=Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC) |accessdate=26 лютого 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080226124455/http://www.ugcc.org.ua/eng/ugcc_history/definition/ |archivedate=26 лютого 2008 |deadurl=yes }}</ref>.


Крім того, є 863 громади [[Римсько-католицька церква в Україні|Римо-католицької церкви]] та 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні<ref>{{Cite web |url=http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |title=State Department of Ukraine on Religious |accessdate=4 грудня 2004 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20041204115821/http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |archivedate=4 грудня 2004 |deadurl=no }}</ref>. Це приблизно 2,19 % населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків, угорців що проживають переважно в західних регіонах країни.
Крім того, є 863 громади [[Римсько-католицька церква в Україні|Римо-католицької церкви]] та 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні<ref>{{Cite web |url=http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |title=State Department of Ukraine on Religious |accessdate=4 грудня 2004 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20041204115821/http://www.derzhkomrelig.gov.ua/info_zvit_2003.html |archivedate=4 грудня 2004 |deadurl=no }}</ref>. Це приблизно 2,19&nbsp;% населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків, угорців що проживають переважно в західних регіонах країни.


[[Протестантизм|Християни-протестанти]] також становлять близько 2,19 % населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. [[Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів]] є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150{{nbsp}}тисяч членів і близько {{nts|3000}}{{nbsp}}священнослужителів. Другою за величиною є [[Українська Церква Християн Віри Євангельської|Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської — п'ятдесятників]] з {{nts|110000}}{{nbsp}}членів, понад {{nts|1500}}{{nbsp}}місцевих церков і понад {{nts|2000}}{{nbsp}}священнослужителів. Інші групи включають [[Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)|харизматів]], [[Українська Євангельсько-реформована Церква|кальвіністів]], [[Свідки Єгови|Свідків Єгови]], [[Лютеранство|лютеран]], [[Методизм|методистів]] і [[Церква адвентистів сьомого дня|Церкви адвентистів сьомого дня]]. В Україні проживають приблизно {{nts|1 000 000 - 2 000 000}}{{nbsp}}мусульман і близько 250 тисяч із них — кримські татари<ref>{{Cite web |url=http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 |title=Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy |accessdate=22 листопада 2011 |archive-date=19 грудня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111219015759/http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 }}</ref>. Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них — на Кримському півострові.
[[Протестантизм|Християни-протестанти]] також становлять близько 2,19&nbsp;% населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. [[Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів]] є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150{{nbsp}}тисяч членів і близько {{nts|3000}}{{nbsp}}священнослужителів. Другою за величиною є [[Українська Церква Християн Віри Євангельської|Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської&nbsp;— п'ятдесятників]] з {{nts|110000}}{{nbsp}}членів, понад {{nts|1500}}{{nbsp}}місцевих церков і понад {{nts|2000}}{{nbsp}}священнослужителів. Інші групи включають [[Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)|харизматів]], [[Українська Євангельсько-реформована Церква|кальвіністів]], [[Свідки Єгови|Свідків Єгови]], [[Лютеранство|лютеран]], [[Методизм|методистів]] і [[Церква адвентистів сьомого дня|Церкви адвентистів сьомого дня]]. В Україні проживають приблизно {{nts|1 000 000 - 2 000 000}}{{nbsp}}мусульман і близько 250 тисяч із них&nbsp;— кримські татари<ref>{{Cite web |url=http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 |title=Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy |accessdate=22 листопада 2011 |archive-date=19 грудня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111219015759/http://www.migrationinformation.org/USFocus/display.cfm?ID=365 }}</ref>. Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них&nbsp;— на Кримському півострові.


== Економіка ==
== Економіка ==
Рядок 873: Рядок 879:
* ВВП (номінал) на душу населення&nbsp;— $3055, 128 місце із 186 країн (2014 рік, за даними МВФ).
* ВВП (номінал) на душу населення&nbsp;— $3055, 128 місце із 186 країн (2014 рік, за даними МВФ).
* ВВП ПКС на душу нас. $8200 (2014 est.), $9300 (2013 est.) 139 місце (всього у рейтингу 230 країн).
* ВВП ПКС на душу нас. $8200 (2014 est.), $9300 (2013 est.) 139 місце (всього у рейтингу 230 країн).
* Трудові ресурси 22,1&nbsp;млн чол., безробіття 10,5&nbsp;% проти 7,2&nbsp;% у 2013&nbsp;р.
* Трудові ресурси 22,1&nbsp;млн осіб., безробіття 10,5&nbsp;% проти 7,2&nbsp;% у 2013&nbsp;р.
* Інфляція споживчих цін 12,1&nbsp;% (2014 est.), −0,3&nbsp;% (2013 est.), місце 214 (всього у рейтингу 225 країн).
* Інфляція споживчих цін 12,1&nbsp;% (2014 est.), −0,3&nbsp;% (2013 est.), місце 214 (всього у рейтингу 225 країн).
* Експорт $52,46&nbsp;млрд (2014 est.), $59,1&nbsp;млрд (2013 est.).
* Експорт $52,46&nbsp;млрд (2014 est.), $59,1&nbsp;млрд (2013 est.).
Рядок 912: Рядок 918:
Україна є найбільшим у світі [[Жироолійна промисловість України|виробником соняшникової олії]]<ref>German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110723025406/http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves |date=23 липня 2011 }} ''UkrAgroConsult&nbsp;— BlackSeaGrain''</ref>, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.
Україна є найбільшим у світі [[Жироолійна промисловість України|виробником соняшникової олії]]<ref>German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110723025406/http://www.blackseagrain.net/about-ukragroconsult/news-bsg/german-expert-sunflower-oil-grows-in-price-in-ukraine-due-to-its-low-world-reserves |date=23 липня 2011 }} ''UkrAgroConsult&nbsp;— BlackSeaGrain''</ref>, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.


Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться&nbsp;— під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060&nbsp;рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10&nbsp;% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча<ref>У майбутньому Україна буде аграрною країною: [http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101212065032/http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045 |date=12 грудня 2010 }} ''Новини Finance.ua''</ref>.
Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться&nbsp;— під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060&nbsp;рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10&nbsp;% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде заохочувати масове впровадження найменших обробок ґрунту: повна [[автоматизація]] сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча<ref>У майбутньому Україна буде аграрною країною: [http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101212065032/http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/09/28/211045 |date=12 грудня 2010 }} ''Новини Finance.ua''</ref>.


З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.
З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.
Рядок 919: Рядок 925:
{{main|Космонавтика України}}
{{main|Космонавтика України}}
[[Файл:Sea Launch 01.jpg|праворуч|міні|Запуск супутника «SICRAL 1B» [[20 квітня]] [[2009]]&nbsp;р.]]
[[Файл:Sea Launch 01.jpg|праворуч|міні|Запуск супутника «SICRAL 1B» [[20 квітня]] [[2009]]&nbsp;р.]]
З моменту відновлення незалежності Україна зберегла своє власне [[Національне космічне агентство України|космічне агентство]]. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій дистанційного зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проєктування космічних апаратів.<ref>«Statistics of Launches of Ukrainian LV»: [http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181210200631/http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E |date=10 грудня 2018 }} ''National Space Agency of Ukraine''</ref><ref>«Ukraine Special Weapons»: [http://www.fas.org/nuke/guide/ukraine/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210118091625/https://fas.org/nuke/guide/ukraine/ |date=18 січня 2021 }} ''The Nuclear Information Project''.</ref>
З часу [[Проголошення незалежності 22 січня 1918 року|відновлення незалежності]] 1991 року, Україна зберегла власне [[Національне космічне агентство України|космічне агентство]]. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій віддаленого зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 [[Ракета-носій|ракету-носій]] і продовжує проєктування космічних апаратів.<ref>«Statistics of Launches of Ukrainian LV»: [http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181210200631/http://www.nkau.gov.ua/nsau/catalogNEW.nsf/mainE/731F5A089D942FA8C2256FBF002DFA78?OpenDocument&Lang=E |date=10 грудня 2018 }} ''National Space Agency of Ukraine''</ref><ref>«Ukraine Special Weapons»: [http://www.fas.org/nuke/guide/ukraine/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210118091625/https://fas.org/nuke/guide/ukraine/ |date=18 січня 2021 }} ''The Nuclear Information Project''.</ref>


Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств&nbsp;— «[[Південний машинобудівний завод|Південмаш»]], [[Державне конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля|КБ «Південне» ім. М. Янгеля]], підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], Харкові, Львові, [[Чернігів|Чернігові]] і [[Крим]]у. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.
Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств&nbsp;— «[[Південний машинобудівний завод|Південмаш»]], [[Державне конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля|КБ «Південне» ім. М. Янгеля]], підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], Харкові, Львові, [[Чернігів|Чернігові]] і [[Крим]]у. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який охоплює центри керування польотами космічних апаратів, приймання наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і [[Космічний простір|космічного простору]].


Основна продукція українських виробників&nbsp;— ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «[[Циклон-3]]», що бере на борт 600&nbsp;кг вантажу, до «ваговика» «[[Зеніт-3SL]]»), які доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет [[РС-20]] (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання із розробки й виробництва систем керування космічними апаратами «Компарус» для [[Міжнародна космічна станція|МКС]] «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління тепер відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і [[Звєзда (космічний модуль)|«Звезда»]] безпосередньо на орбіті).
Основна продукція українських виробників&nbsp;— ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «[[Циклон-3]]», що бере на борт 600&nbsp;кг вантажу, до «ваговика» «[[Зеніт-3SL]]»), які доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет [[РС-20]] (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання із розробки й виробництва систем керування космічними апаратами «Компарус» для [[Міжнародна космічна станція|МКС]] «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління тепер відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і [[Звєзда (космічний модуль)|«Звезда»]] безпосередньо на орбіті).
Рядок 930: Рядок 936:
{{main|Енергетика України}}
{{main|Енергетика України}}


Україна була першою із республік [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], яка видобувала [[Природний газ|газ]]. У [[Дашава|Дашаві]] газ почали видобувати ще у [[1920-ті|1920-х]] роках. Тоді ж було прокладено [[газопровід]] Дашава&nbsp;— [[Дрогобич]]. Потім, від Дашави через [[Польща|Польщу]] на [[Берлін]], після війни той газопровід був демонтований, і прокладено газопровід Дашава&nbsp;— [[Київ]], згодом&nbsp;— Дашава&nbsp;— [[Москва]]. Ще пізніше через [[Мінськ]] було прокладено газопровід до [[Санкт-Петербург|Ленінграда]]. Дашава була одним із найбільших [[Газове родовище|газових родовищ]] у СРСР. Після Дашавського було відкрито інші родовища газу. Всі вони мали запаси не менше 30 [[Кубічний кілометр|км³]] газу, тобто, були досить потужні. Але потім відкрили надто потужне родовище [[Шебелинське газоконденсатне родовище|Шебелинське]]. І в [[1973]] український видобуток газу сягнув максимуму у 68 км³. Після цього почалося падіння видобування, і сьогодні Україна видобуває 20—21 км³.<ref>{{Cite web|url=https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az|title=Як Україна до Росії газ постачала...|last=|first=|date=2012|website=|publisher=|language=українська|accessdate=|archive-date=19 липня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210719150955/https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az}}</ref>
Україна була першою із республік [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], яка видобувала [[Природний газ|газ]]. У [[Дашава|Дашаві]] газ почали видобувати ще у [[1920-ті|1920-х]] роках. Тоді ж було прокладено [[газопровід]] Дашава&nbsp;— [[Дрогобич]]. Потім, від Дашави через [[Польща|Польщу]] на [[Берлін]], після війни той газопровід був демонтований, і прокладено газопровід Дашава&nbsp;— [[Київ]], згодом&nbsp;— Дашава&nbsp;— [[Москва]]. Ще пізніше через [[Мінськ]] було прокладено газопровід до [[Санкт-Петербург|Ленінграда]]. Дашава була одним із найбільших [[Газове родовище|газових родовищ]] у СРСР. Після Дашавського було відкрито інші родовища газу. Всі вони мали запаси не менше 30 [[Кубічний кілометр|км³]] газу, тобто, були досить потужні. Але потім відкрили надто потужне родовище [[Шебелинське газоконденсатне родовище|Шебелинське]]. І в [[1973]] український видобуток газу сягнув максимуму у 68 км³. Після цього почалося падіння видобування, і сьогодні Україна видобуває 20—21 км³.<ref>{{Cite web|url=https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az|title=Як Україна до Росії газ постачала...|last=|first=|date=2012|website=|publisher=|language=українська|accessdate=|archive-date=19 липня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210719150955/https://www.bbc.com/ukrainian/business/2012/04/120410_yaremiychuk_gas_int_az}}</ref>


Україна є одним із найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі більше енергії на одиницю [[Валовий внутрішній продукт|ВВП]], ніж [[Німеччина]]. Велика частка енергоресурсів&nbsp;— від [[Ядерна енергетика України|ядерної енергетики]], а отримує країна переважну частину свого [[Ядерне паливо|ядерного палива]] з [[Росія|РФ]]. Україна значною мірою залежить від своєї ядерної енергетики. Україна має найбільшу [[Атомна електростанція|АЕС]] у [[Європа|Європі]] ( [[Запорізька атомна електростанція|Запорізька АЕС]]).
Україна є одним із найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі більше енергії на одиницю [[Валовий внутрішній продукт|ВВП]], ніж [[Німеччина]]. Велика частка енергоресурсів&nbsp;— від [[Ядерна енергетика України|ядерної енергетики]], а отримує країна переважну частину свого [[Ядерне паливо|ядерного палива]] з [[Росія|РФ]]. Україна значною мірою залежить від своєї ядерної енергетики. Україна має найбільшу [[Атомна електростанція|АЕС]] у [[Європа|Європі]] ([[Запорізька атомна електростанція|Запорізька АЕС]]).


У [[2006]] уряд вирішив побудувати 11 нових реакторів до [[2030]] року, по суті, майже вдвічі збільшити поточну ядерно-енергетичну потужність. Енергетичний сектор України є дванадцятим за величиною у світі за встановленою потужністю у 54 [[Ват|ГВт]]. [[Відновлювальні джерела енергії]], як і раніше, грають дуже скромну роль в електричній потужности. У 2007 47,4&nbsp;% потужности прийшло з [[вугілля]] та газу (від газу близько 20&nbsp;%), 47,5&nbsp;%&nbsp;— від ядерної енергетики (92,5&nbsp;млрд [[Кіловат-година|кВт-год]]) та 5&nbsp;% у порівнянні&nbsp;— з [[ГЕС]].
У [[2006]] уряд вирішив побудувати 11 нових реакторів до [[2030]] року, по суті, майже вдвічі збільшити поточну ядерно-енергетичну потужність. Енергетичний сектор України є дванадцятим за величиною у світі за встановленою потужністю у 54 [[Ват|ГВт]]. [[Відновлювальні джерела енергії]], як і раніше, грають дуже скромну роль в електричній потужности. У 2007 47,4&nbsp;% потужности прийшло з [[вугілля]] та газу (від газу близько 20&nbsp;%), 47,5&nbsp;%&nbsp;— від ядерної енергетики (92,5&nbsp;млрд [[Кіловат-година|кВт-год]]) та 5&nbsp;% у порівнянні&nbsp;— з [[ГЕС]].


На цей час країна має чотири активні атомні електростанції, розташованих у [[Вараш|Вараші]], [[Енергодар|Енергодарі]], [[Южноукраїнськ|Южноукраїнську]] і [[Нетішин|Нетішині]]. На додаток до цих активних, п'ята АЕС була запланована у [[Крим|Криму]], але будівництво зупинили на невизначений термін у результаті [[Чорнобильська катастрофа|Чорнобильської катастрофи]].
На цей час країна має чотири активні атомні електростанції, розташованих у [[Вараш]]і, [[Енергодар]]і, [[Южноукраїнськ]]у і [[Нетішин]]і. На додаток до цих активних, п'ята АЕС була запланована у [[Крим]]у, але будівництво зупинили на невизначений термін у результаті [[Чорнобильська катастрофа|Чорнобильської катастрофи]].


3 нові реактори були побудовані з [[1991]] в незалежній Україні (перший у [[1995]] р.), в той час як інші 16 були успадковані від СРСР.
3 нові реактори були побудовані з [[1991]] в незалежній Україні (перший у [[1995]]&nbsp;р.), в той час як інші 16 були успадковані від СРСР.
[[Файл:Perovosolarstation.jpg|міні|[[СЕС Перове|Перове]], [[Автономна Республіка Крим]]]]
[[Файл:Perovosolarstation.jpg|міні|[[СЕС Перове|Перове]], [[Автономна Республіка Крим]]]]
Відповідно до думки виконавчого віцепрезидента [[Sharp|Sharp Energy Solution Europe]] Петера Тіле під час круглого столу в Києві,<blockquote>…масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як [[газ]] і [[вугілля]], а так само зменшити споживання ядерної енергії<ref>Агенція новин «УНІАН»: [http://economics.unian.net/ukr/detail/86537 Україна може звести до мінімуму імпорт російського газу&nbsp;— експерт] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211129203009/https://gum.criteo.com/syncframe?origin=publishertag&topUrl=www.unian.ua |date=29 листопада 2021 }}</ref>. … ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3—5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи<ref>Асоціація "Всеукраїнське об'єднання «Фонд енергоефективних інвестицій»: [http://energoeffect.org.ua/uk/401 Сонце врятує світову енергетику]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.</blockquote>
Відповідно до думки виконавчого віцепрезидента [[Sharp|Sharp Energy Solution Europe]] Петера Тіле під час круглого столу в Києві,<blockquote>…масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як [[газ]] і [[вугілля]], а так само зменшити споживання ядерної енергії<ref>Агенція новин «УНІАН»: [http://economics.unian.net/ukr/detail/86537 Україна може звести до мінімуму імпорт російського газу&nbsp;— експерт] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211129203009/https://gum.criteo.com/syncframe?origin=publishertag&topUrl=www.unian.ua |date=29 листопада 2021 }}</ref>. … ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3—5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи<ref>Асоціація "Всеукраїнське об'єднання «Фонд енергоефективних інвестицій»: [http://energoeffect.org.ua/uk/401 Сонце врятує світову енергетику]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.</blockquote>


На прес-конференції в [[УНІАН]] експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив:<blockquote>Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних ресурсів енергії. На сьогодні він становить близько 80&nbsp;млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів у Європі.</blockquote>За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15&nbsp;%. У такому випадку близько 2&nbsp;млрд ₴ додатково надійдуть в економіку.
На прес-конференції в [[УНІАН]] експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив:<blockquote>Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних джерел енергії. На сьогодні він становить близько 80&nbsp;млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів у Європі.</blockquote>За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15&nbsp;%. У такому випадку близько 2&nbsp;млрд ₴ додатково надійдуть в економіку.


За оцінками експертів, Україна має великий вітропотенціал (за оптимістичним прогнозом&nbsp;— до 1&nbsp;млрд кВт). Комплексна програма розвитку вітроенергетики України передбачає потужність вітроелектростанцій ([[ВЕС]])&nbsp;— 16&nbsp;млн кВт, зокрема, в західному регіоні&nbsp;— 3&nbsp;млн кВт. Сьогодні потужність ВЕС в Україні становить менше, ніж 50 [[Ват|МВт]], тимчасом як загальна потужність усіх електростанцій&nbsp;— 54&nbsp;млн кВт&nbsp;— у тисячу разів більша.
За оцінками експертів, Україна має великий вітропотенціал (за оптимістичним прогнозом&nbsp;— до 1&nbsp;млрд кВт). Комплексна програма розвитку вітроенергетики України передбачає потужність вітроелектростанцій ([[ВЕС]])&nbsp;— 16&nbsp;млн кВт, зокрема, в західному регіоні&nbsp;— 3&nbsp;млн кВт. Сьогодні потужність ВЕС в Україні становить менше, ніж 50 [[Ват|МВт]], тимчасом як загальна потужність усіх електростанцій&nbsp;— 54&nbsp;млн кВт&nbsp;— у тисячу разів більша.
Рядок 969: Рядок 975:
[[Файл:UR-PSF (11716790615).jpg|ліворуч|міні|[[Boeing 737]] компанії [[Ukraine International Airlines]]. Київ, аеропорт «[[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль»]]]]Electron T19101
[[Файл:UR-PSF (11716790615).jpg|ліворуч|міні|[[Boeing 737]] компанії [[Ukraine International Airlines]]. Київ, аеропорт «[[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль»]]]]Electron T19101
[[Файл:Electron T19101 no.114 in Lviv, Ukraine on 9OCT19.jpg|міні|Електрон Т19101 у [[Львів|Львові]]]]
[[Файл:Electron T19101 no.114 in Lviv, Ukraine on 9OCT19.jpg|міні|Електрон Т19101 у [[Львів|Львові]]]]
Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений [[Візова політика України|безвізовий режим]] для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір [[Євро-2012]] спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти<ref>{{Cite web |url=http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html |title=Kharkiv airport gets new terminal on |accessdate=31 грудня 2011 |archive-date=11 травня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110511085254/http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html }}</ref>. На цей час існує три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в [[Донецький аеропорт|Донецьку]], [[Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького|Львові]] та Києві, новий аеропорт вже відкрився в [[Харківський аеропорт|Харкові]], у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту [[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль]]<ref>{{Cite web |url=http://www.kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |title=Terminal F serviced {{nts{{!}}30000}}{{nbsp}}passengers during the first week of its operation&nbsp;— State Enterprise Boryspil International Airport |accessdate=31 грудня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120012938/http://kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |archivedate=20 листопада 2010 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— перший із двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «[[Міжнародні Авіалінії України]]».
Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений [[Візова політика України|безвізовий режим]] для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір [[Євро-2012]] спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти<ref>{{Cite web |url=http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html |title=Kharkiv airport gets new terminal on |accessdate=31 грудня 2011 |archive-date=11 травня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110511085254/http://www.uefa.com/uefaeuro2012/news/newsid=1520657.html }}</ref>. На цей час існує три основні нові аеропортові термінали аеропорту на стадії будівництва в [[Донецький аеропорт|Донецьку]], [[Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького|Львові]] та Києві, новий аеропорт вже відкрився в [[Харківський аеропорт|Харкові]], у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту [[Бориспільський міжнародний аеропорт|Бориспіль]]<ref>{{Cite web |url=http://www.kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |title=Terminal F serviced {{nts{{!}}30000}}{{nbsp}}passengers during the first week of its operation&nbsp;— State Enterprise Boryspil International Airport |accessdate=31 грудня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120012938/http://kbp.com.ua/english/for-passengers/z-terminalu-f-pochali-zdiysnyuvatisya-mizhnarodni-reysi-2.html |archivedate=20 листопада 2010 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— перший із двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «[[Міжнародні Авіалінії України]]».


Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на [[Дніпро (річка)|Дніпрі]], [[Дунай|Дунаї]], [[Прип'ять|Прип'яті]] та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через [[Одеський морський торговельний порт]], звідки [[пором]]и регулярно плавають до [[Стамбул]]а, [[Поромна переправа Варна — Чорноморськ|Варни]] і [[Хайфа|Хайфи]].
Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на [[Дніпро (річка)|Дніпрі]], [[Дунай|Дунаї]], [[Прип'ять|Прип'яті]] та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через [[Одеський морський торговельний порт]], звідки [[пором]]и регулярно плавають до [[Стамбул]]а, [[Поромна переправа Варна — Чорноморськ|Варни]] і [[Хайфа|Хайфи]].
Рядок 991: Рядок 997:
Згідно з українською Конституцією, доступ до безкоштовної освіти надається всім громадянам. Повна загальна середня освіта є обов'язковою у державних школах, які становлять переважну більшість. Безкоштовна вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі. Існує також невелика кількість акредитованих недержавних середніх та вищих навчальних закладів.
Згідно з українською Конституцією, доступ до безкоштовної освіти надається всім громадянам. Повна загальна середня освіта є обов'язковою у державних школах, які становлять переважну більшість. Безкоштовна вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі. Існує також невелика кількість акредитованих недержавних середніх та вищих навчальних закладів.


Через акцент Радянського Союзу на загальному доступі освіти для всіх громадян, який триває і сьогодні, рівень грамотности становить приблизно 99,4&nbsp;%. З [[2005]] року одинадцятирічна шкільна програма була замінена на дванадцятирічну: початкова освіта триває чотири роки (починаючи з шести років), середня освіта&nbsp;— п'ять років, повна базова&nbsp;— ще три роки. Потім майбутні студенти проходять [[Зовнішнє незалежне оцінювання|державні випробування]]. Ці тести надалі використовуються для прийому до університетів. Улітку [[2010]] року Міністерство освіти спонтанно скасувало перехід на 12-річну систему середньої освіти.
Через акцент Радянського Союзу на загальному доступі освіти для всіх громадян, який триває і сьогодні, рівень грамотности становить приблизно 99,4&nbsp;%. З [[2005]] року одинадцятирічна шкільна програма була замінена на дванадцятирічну: початкова освіта триває чотири роки (починаючи з шести років), середня освіта&nbsp;— п'ять років, повна базова&nbsp;— ще три роки. Потім майбутні студенти проходять [[Зовнішнє незалежне оцінювання|державні випробування]]. Ці тести надалі використовуються для зарахування до університетів. Улітку [[2010]] року Міністерство освіти побіжно скасувало перехід на 12-річну систему середньої освіти.


Українська система вищої освіти включає в себе вищі навчальні заклади. Організація вищої освіти в Україні будується за світовою структурою високорозвинених країн за визначенням [[ЮНЕСКО]] та [[ООН]].
Українська система вищої освіти включає в себе вищі навчальні заклади. Організація вищої освіти в Україні будується за світовою структурою високорозвинених країн за визначенням [[ЮНЕСКО]] та [[ООН]].
Рядок 1002: Рядок 1008:
[[Файл:Ukraina stamp S.P.Timoshenko 1998.jpg|міні|175пкс|[[Тимошенко Степан Прокопович|Степан Тимошенко]] на поштовій марці України]]
[[Файл:Ukraina stamp S.P.Timoshenko 1998.jpg|міні|175пкс|[[Тимошенко Степан Прокопович|Степан Тимошенко]] на поштовій марці України]]
[[Файл:Stamp of Ukraine s466.jpg|міні|175пкс|[[Кондратюк Юрій Васильович|Юрій Кондратюк]] на поштовій марці України]]
[[Файл:Stamp of Ukraine s466.jpg|міні|175пкс|[[Кондратюк Юрій Васильович|Юрій Кондратюк]] на поштовій марці України]]
[[Наукове дослідження|Наукові дослідження]] в Україні вперше почали набувати систематичного характеру в [[XVI століття|XVI]]—[[XVIII століття]]х, переважно у зв'язку зі створенням і розвитком [[Острозька академія|Острозької академії]], [[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянської академії]] та [[Львівський університет|Львівського університету]], в яких приділяли увагу здебільшого [[гуманітарні науки|гуманітарним наукам]] під домінуючим впливом [[релігія|релігії]]. До цього періоду належать відомі українські [[мовознавство|мовознавці]] [[Лаврентій Зизаній]], [[Памво Беринда]], [[Мелетій Смотрицький]], [[філософ]]и [[Феофан Прокопович]], [[Григорій Сковорода]] тощо.<ref name="Онопрієнко2010">Онопрієнко В. І., Ткаченко В.&nbsp;В.&nbsp;Історія української науки: курс лекцій. Київ: Варта, 2010. 651 с.</ref>
[[Наукове дослідження|Наукові дослідження]] в Україні вперше почали набувати систематичного характеру в [[XVI століття|XVI]]—[[XVIII століття]]х, переважно у зв'язку зі створенням і розвитком [[Острозька академія|Острозької академії]], [[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянської академії]] та [[Львівський університет|Львівського університету]], в яких приділяли увагу здебільшого [[гуманітарні науки|гуманітарним наукам]] під панівним впливом [[релігія|релігії]]. До цього періоду належать відомі українські [[мовознавство|мовознавці]] [[Лаврентій Зизаній]], [[Памво Беринда]], [[Мелетій Смотрицький]], [[філософ]]и [[Феофан Прокопович]], [[Григорій Сковорода]] тощо.<ref name="Онопрієнко2010">Онопрієнко В. І., Ткаченко В.&nbsp;В.&nbsp;Історія української науки: курс лекцій. Київ: Варта, 2010. 651 с.</ref>


Значного розвитку наука в Україні набула в [[XIX століття|XIX столітті]], коли було засновано [[Харківський університет|Харківський]] (1804), [[Київський університет|Київський]] (1834) і [[Одеський університет|Одеський]] (1865) університети, які стали головними науковими центрами України до першої половини [[XX століття]]. Серед ранніх представників цього періоду видатний [[математик]] і [[фізик]] [[Остроградський Михайло Васильович|Михайло Остроградський]] та вчений-[[енциклопедист]] [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]], перший [[ректор]] Київського університету. В цей період київський [[анатомія|анатом]] [[Бец Володимир Олексійович|Володимир Бец]] вперше відкрив [[клітини Беца]] та [[Первинна моторна кора|первинну моторну кору]]. [[Зоолог]]и [[Ковалевський Олександр Онуфрійович|Олександр Ковалевський]] та [[Ілля Мечников]] започаткували еволюційну [[ембріологія|ембріологію]], розвинули теорію [[зародкові шари|зародкових шарів]]. Мечников також відкрив явище [[фагоцитоз]]у та розробив фагоцитарну теорію [[імунітет]]у, за що згодом отримав [[Нобелівська премія з фізіології або медицини|Нобелівську премію]]. [[Мікробіолог]]и [[Гамалія Микола Федорович|Микола Гамалія]], [[Хавкін Володимир Аронович|Володимир Хавкін]] і [[Заболотний Данило Кирилович|Данило Заболотний]] зробили величезний внесок у боротьбу з [[чума|чумою]], [[холера|холерою]] та [[сказ]]ом. Фізик [[Пулюй Іван Павлович|Іван Пулюй]] фактично відкрив [[рентгенівське випромінювання]] до [[Вільгельм Конрад Рентген|В. Рентгена]]. [[фізіологія|Фізіолог]] [[Правдич-Немінський Володимир Володимирович|Володимир Правдич-Немінський]] отримав першу в світі поверхневу [[електроенцефалограма|електроенцефалограму]]. Серед провідних українських [[історик]]ів й [[етнограф]]ів [[XIX століття]] та початку [[XX століття]] були [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]], [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]], [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимир Антонович]], [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]], [[Яворницький Дмитро Іванович|Дмитро Яворницький]], [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]], [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангел Кримський]] тощо.<ref name="Онопрієнко2010"/>
Значного розвитку наука в Україні набула в [[XIX століття|XIX столітті]], коли було засновано [[Харківський університет|Харківський]] (1804), [[Київський університет|Київський]] (1834) і [[Одеський університет|Одеський]] (1865) університети, які стали головними науковими центрами України до першої половини [[XX століття]]. Серед ранніх представників цього періоду видатний [[математик]] і [[фізик]] [[Остроградський Михайло Васильович|Михайло Остроградський]] та вчений-[[енциклопедист]] [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]], перший [[ректор]] Київського університету. В цей період київський [[анатомія|анатом]] [[Бец Володимир Олексійович|Володимир Бец]] вперше відкрив [[клітини Беца]] та [[Первинна моторна кора|первинну моторну кору]]. [[Зоолог]]и [[Ковалевський Олександр Онуфрійович|Олександр Ковалевський]] та [[Ілля Мечников]] започаткували еволюційну [[ембріологія|ембріологію]], розвинули теорію [[зародкові шари|зародкових шарів]]. Мечников також відкрив явище [[фагоцитоз]]у та розробив фагоцитарну теорію [[імунітет]]у, за що згодом отримав [[Нобелівська премія з фізіології або медицини|Нобелівську премію]]. [[Мікробіолог]]и [[Гамалія Микола Федорович|Микола Гамалія]], [[Хавкін Володимир Аронович|Володимир Хавкін]] і [[Заболотний Данило Кирилович|Данило Заболотний]] зробили величезний внесок у боротьбу з [[чума|чумою]], [[холера|холерою]] та [[сказ]]ом. Фізик [[Пулюй Іван Павлович|Іван Пулюй]] фактично відкрив [[рентгенівське випромінювання]] до [[Вільгельм Конрад Рентген|В. Рентгена]]. [[фізіологія|Фізіолог]] [[Правдич-Немінський Володимир Володимирович|Володимир Правдич-Немінський]] отримав першу в світі поверхневу [[електроенцефалограма|електроенцефалограму]]. Серед провідних українських [[історик]]ів й [[етнограф]]ів [[XIX століття]] та початку [[XX століття]] були [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]], [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]], [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимир Антонович]], [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]], [[Яворницький Дмитро Іванович|Дмитро Яворницький]], [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]], [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангел Кримський]] тощо.<ref name="Онопрієнко2010"/>
Рядок 1012: Рядок 1018:
Особливо великий внесок українські вчені зробили у перші етапи розвитку світової [[Космонавтика|космонавтики]] та освоєння космосу людиною. [[Кондратюк Юрій Васильович|Юрій Кондратюк]] був одним з піонерів теорії космічних польотів. [[Сергій Корольов]] був фактичним лідером і головним розробником [[Радянська космонавтика|радянської космічної програми]], [[конструктор (професія)|конструктором]] перших [[Штучний супутник|штучних супутників]] і [[Космічний апарат|космічних кораблів]], безпосередньо відповідальним за успішне відправлення на навколоземну орбіту перших живих істот, зокрема таких як [[Лайка (собака-космонавт)|Лайка]], [[Білка та Стрілка]], [[Юрій Гагарін]], а також першого українця у космосі [[Попович Павло Романович|Павла Поповича]]. [[Глушко Валентин Петрович|Валентин Глушко]] був основоположником радянського рідинного ракетного двигунобудування. Провідним розробником радянської ракетно-космічної техніки був також [[Челомей Володимир Миколайович|Володимир Челомей]], конструктор [[Протон (ракета-носій)|ракети-носія «Протон»]] та багатьох інших апаратів.<ref name="Онопрієнко2010"/>
Особливо великий внесок українські вчені зробили у перші етапи розвитку світової [[Космонавтика|космонавтики]] та освоєння космосу людиною. [[Кондратюк Юрій Васильович|Юрій Кондратюк]] був одним з піонерів теорії космічних польотів. [[Сергій Корольов]] був фактичним лідером і головним розробником [[Радянська космонавтика|радянської космічної програми]], [[конструктор (професія)|конструктором]] перших [[Штучний супутник|штучних супутників]] і [[Космічний апарат|космічних кораблів]], безпосередньо відповідальним за успішне відправлення на навколоземну орбіту перших живих істот, зокрема таких як [[Лайка (собака-космонавт)|Лайка]], [[Білка та Стрілка]], [[Юрій Гагарін]], а також першого українця у космосі [[Попович Павло Романович|Павла Поповича]]. [[Глушко Валентин Петрович|Валентин Глушко]] був основоположником радянського рідинного ракетного двигунобудування. Провідним розробником радянської ракетно-космічної техніки був також [[Челомей Володимир Миколайович|Володимир Челомей]], конструктор [[Протон (ракета-носій)|ракети-носія «Протон»]] та багатьох інших апаратів.<ref name="Онопрієнко2010"/>


Серед піонерів і провідних вчених [[кібернетика|комп'ютерної галузі]] були українські науковці [[Глушков Віктор Михайлович|Віктор Глушков]], [[Ющенко Катерина Логвинівна|Катерина Ющенко]] та [[Івахненко Олексій Григорович|Олексій Івахненко]]. В Україні працювали такі всесвітньо відомі математики як [[Кравчук Михайло Пилипович|Михайло Кравчук]], [[Боголюбов Микола Миколайович (старший)|Микола Боголюбов]], [[Скороход Анатолій Володимирович|Анатолій Скороход]], [[Шарковський Олександр Миколайович|Олександр Шарковський]], [[Марченко Володимир Олександрович (математик)|Володимир Марченко]], [[Пастур Леонід Андрійович|Леонід Пастур]], [[Самойленко Анатолій Михайлович|Анатолій Самойленко]], [[Дрінфельд Володимир Гершонович|Володимир Дрінфельд]], [[Вязовська Марина Сергіївна|Марина Вязовська]] тощо. Низку значних відкриттів у галузі [[нейрофізіологія|нейрофізіології]] зробили науковці [[Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України|Інституту фізіології НАН України]], серед яких [[Костюк Платон Григорович|Платон Костюк]], [[Кришталь Олег Олександрович|Олег Кришталь]] і [[Войтенко Нана Володимирівна|Нана Войтенко]]. Серед співавторів відкриття [[Бозон Хігса|бозону Хігса]], а також багатьох інших відриттів [[CERN]] зроблених за допомогою [[Великий адронний колайдер|Великого адронного колайдера]], є декілька українських фізиків, зокрема [[Левчук Леонід Геннадійович|Леонід Левчук]]<ref>[http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0370269312008581 Observation of a new boson at a mass of 125 GeV with the CMS experiment at the LHC]</ref>.
Серед піонерів і провідних вчених [[кібернетика|комп'ютерної галузі]] були українські науковці [[Глушков Віктор Михайлович|Віктор Глушков]], [[Ющенко Катерина Логвинівна|Катерина Ющенко]] та [[Івахненко Олексій Григорович|Олексій Івахненко]]. В Україні працювали такі всесвітньо відомі математики як [[Кравчук Михайло Пилипович|Михайло Кравчук]], [[Боголюбов Микола Миколайович (старший)|Микола Боголюбов]], [[Скороход Анатолій Володимирович|Анатолій Скороход]], [[Шарковський Олександр Миколайович|Олександр Шарковський]], [[Марченко Володимир Олександрович (математик)|Володимир Марченко]], [[Пастур Леонід Андрійович|Леонід Пастур]], [[Самойленко Анатолій Михайлович|Анатолій Самойленко]], [[Дрінфельд Володимир Гершонович|Володимир Дрінфельд]], [[Вязовська Марина Сергіївна|Марина Вязовська]] тощо. Низку значних відкриттів у галузі [[нейрофізіологія|нейрофізіології]] зробили науковці [[Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України|Інституту фізіології НАН України]], серед яких [[Костюк Платон Григорович|Платон Костюк]], [[Кришталь Олег Олександрович|Олег Кришталь]] і [[Войтенко Нана Володимирівна|Нана Войтенко]]. Серед співавторів відкриття [[Бозон Хігса|бозону Хігса]], а також багатьох інших відкриттів [[CERN]] зроблених за допомогою [[Великий адронний колайдер|Великого адронного колайдера]], є декілька українських фізиків, зокрема [[Левчук Леонід Геннадійович|Леонід Левчук]]<ref>[http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0370269312008581 Observation of a new boson at a mass of 125 GeV with the CMS experiment at the LHC]</ref>.


<center>
<center>
Рядок 1124: Рядок 1130:
З XVIII столітті в Україні починають розвиватися і світські жанри, зокрема портретний, а пізніше і пейзажний, живопис розвивається у руслі [[класицизм]]у. Мистецьким центром у цей час стає [[Петербурзька академія мистецтв]], де отримали освіту й вихідці з України&nbsp;— [[Левицький Дмитро Григорович|Дмитро Левицький]], [[Володимир Боровиковський]]. У середині [[19 століття|XIX століття]] на зміну класицизму у живописі приходить [[реалізм]]. Серед вихідців з України цього періоду&nbsp;— [[Іван Сошенко]], [[Дмитро Безперчий]], [[Олександр Литовченко]], [[Микола Ярошенко]], [[Ілля Рєпін]], [[Микола Пимоненко]], [[Олександр Мурашко]], [[Архип Куїнджі]]. Більшість із них отримали освіту в Петербурзькій академії мистецтв і продовжували працювати вже в Росії. Надбанням українського образотворчого мистецтва цього періоду є і роботи [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]].
З XVIII столітті в Україні починають розвиватися і світські жанри, зокрема портретний, а пізніше і пейзажний, живопис розвивається у руслі [[класицизм]]у. Мистецьким центром у цей час стає [[Петербурзька академія мистецтв]], де отримали освіту й вихідці з України&nbsp;— [[Левицький Дмитро Григорович|Дмитро Левицький]], [[Володимир Боровиковський]]. У середині [[19 століття|XIX століття]] на зміну класицизму у живописі приходить [[реалізм]]. Серед вихідців з України цього періоду&nbsp;— [[Іван Сошенко]], [[Дмитро Безперчий]], [[Олександр Литовченко]], [[Микола Ярошенко]], [[Ілля Рєпін]], [[Микола Пимоненко]], [[Олександр Мурашко]], [[Архип Куїнджі]]. Більшість із них отримали освіту в Петербурзькій академії мистецтв і продовжували працювати вже в Росії. Надбанням українського образотворчого мистецтва цього періоду є і роботи [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]].


Початок [[20 століття|XX століття]] позначився великою кількістю різноманітних художніх течій, [[імпресіонізм]]ом ([[Микола Бурачек]]) та [[футуризм]]у ([[Василь Єрмилов]]), [[супрематизм]]у ([[Казимір Малевич]]), символізму ([[Михайлів Юхим Спиридонович|Ю.&nbsp;Михайлів]]), [[модернізм]]у ([[Кричевський Федір Григорович|Ф.&nbsp;Кричевського]]) й [[авангард (мистецтво)|авангарду]] ([[Богомазов Олександр Костянтинович|О.&nbsp;Богомазов]], [[Бойчук Михайло Львович|М.&nbsp;Бойчук]], [[Олександр Архипенко]]), проте продовжували розвиток і традиції реалізму ([[Костанді Киріак Костянтинович|К.&nbsp;Костанді]]). У галузі станкової графіки працювали [[Жук Михайло Іванович|М.&nbsp;Жук]], [[Падалка Іван Іванович|І.&nbsp;Падалка]], перші українські радянські книги та журнали оформив [[Нарбут Георгій Іванович|Георгій Нарбут]].
Початок [[20 століття|XX століття]] позначився великою кількістю різноманітних художніх течій, [[імпресіонізм]]ом ([[Микола Бурачек]]) та [[футуризм]]у ([[Василь Єрмилов]]), [[супрематизм]]у ([[Казимір Малевич]]), символізму ([[Михайлів Юхим Спиридонович|Ю.&nbsp;Михайлів]]), [[модернізм]]у ([[Кричевський Федір Григорович|Ф.&nbsp;Кричевського]]) й [[авангард (мистецтво)|авангарду]] ([[Богомазов Олександр Костянтинович|О.&nbsp;Богомазов]], [[Бойчук Михайло Львович|М.&nbsp;Бойчук]], [[Олександр Архипенко]]), проте продовжували розвиток і традиції реалізму ([[Костанді Киріак Костянтинович|К.&nbsp;Костанді]]). У галузі станкової графіки працювали [[Жук Михайло Іванович|М.&nbsp;Жук]], [[Падалка Іван Іванович|І.&nbsp;Падалка]], перші українські радянські книги та журнали оформив [[Нарбут Георгій Іванович|Георгій Нарбут]].


Серед відомих представників українського народного живопису [[XX століття]] були такі художниці, як [[Катерина Білокур]], [[Марія Примаченко]], [[Ганна Собачко-Шостак]], [[Тетяна Пата]], [[Марфа Тимченко]] та інші.
Серед відомих представників українського народного живопису [[XX століття]] були такі художниці, як [[Катерина Білокур]], [[Марія Примаченко]], [[Ганна Собачко-Шостак]], [[Тетяна Пата]], [[Марфа Тимченко]] та інші.
Рядок 1130: Рядок 1136:
З початком 1930-х років радянське мистецтво розвивається у руслі [[соцреалізм]]у, що був проголошений єдиним дозволеним художнім методом. З гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Серед художників радянської доби&nbsp;— [[Шовкуненко Олексій Олексійович|О.&nbsp;Шовкуненко]], [[Яблонська Тетяна Нилівна|Т.&nbsp;Яблонська]], [[Дерегус Михайло Гордійович|М.&nbsp;Дерегус]], [[Касіян Василь Ілліч|В.&nbsp;Касіян]].
З початком 1930-х років радянське мистецтво розвивається у руслі [[соцреалізм]]у, що був проголошений єдиним дозволеним художнім методом. З гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Серед художників радянської доби&nbsp;— [[Шовкуненко Олексій Олексійович|О.&nbsp;Шовкуненко]], [[Яблонська Тетяна Нилівна|Т.&nbsp;Яблонська]], [[Дерегус Михайло Гордійович|М.&nbsp;Дерегус]], [[Касіян Василь Ілліч|В.&nbsp;Касіян]].


У 60-ті&nbsp;— 70-ті: роки мистецтво України починає розгалужуватись на офіційне мистецтво й [[андеґраунд]], вільний від партійної заангажованости. Проявились такі імена: [[Борис Плаксій]], [[Алла Горська]], [[Панас Заливаха]], [[Зарецький Віктор|Віктор Зарецький]], [[Задорожний Віктор Іванович|Віктор Задорожний]], [[Калашник Яків Петрович|Яків Петрович Калашник]], [[Вітковський Лев Іванович|Лев Іванович Вітковський]], [[Непийпиво Василь Гнатович|Василь Непийпиво]], [[Стороженко Микола Андрійович|Микола Стороженко]], [[Баринова-Кулеба Віра Іванівна|Віра Кулеба]], [[Голембієвська Тетяна Миколаївна|Тетяна Голембієвська]], [[Гуменюк Феодосій Максимович|Феодосій Гуменюк]], [[Загубибатько Віктор Семенович|Віктор Загубибатько]], [[Бородай Олександр Андрійович]], [[Янович Ігор Анатолійович|Ігор Янович]], [[Бовкун Володимир Онисимович|Володимир Бовкун]] та ін.
У 60-ті&nbsp;— 70-ті: роки мистецтво України починає розгалужуватись на офіційне мистецтво й андеґраунд, вільний від партійної заангажованости. Проявились такі імена: [[Борис Плаксій]], [[Алла Горська]], [[Панас Заливаха]], [[Зарецький Віктор|Віктор Зарецький]], [[Задорожний Віктор Іванович|Віктор Задорожний]], [[Калашник Яків Петрович|Яків Петрович Калашник]], [[Вітковський Лев Іванович|Лев Іванович Вітковський]], [[Непийпиво Василь Гнатович|Василь Непийпиво]], [[Стороженко Микола Андрійович|Микола Стороженко]], [[Баринова-Кулеба Віра Іванівна|Віра Кулеба]], [[Голембієвська Тетяна Миколаївна|Тетяна Голембієвська]], [[Гуменюк Феодосій Максимович|Феодосій Гуменюк]], [[Загубибатько Віктор Семенович|Віктор Загубибатько]], [[Бородай Олександр Андрійович]], [[Янович Ігор Анатолійович|Ігор Янович]], [[Бовкун Володимир Онисимович|Володимир Бовкун]] та ін.


Чимало визнаних художників не виставляли ті твори, які не пропускала цензура ([[Іван Марчук]], [[Ламах Валерій Павлович|Валерій Ламах]]). Деякі не могли виставляти свої твори, перебуваючи в [[андеґраунд]]і: [[Трегуб Микола Іванович|Микола Трегуб]], [[Баклицький Вудон Іванович|Вудон Баклицький]]. Згодом усі твори стали відомими. Новий етап художньої творчости в Києві розпочинається із виходом на поверхню [[андеґраунд]]у. У 1987 Спілка художників улаштувала виставку молодих, зокрема це абстракціоністи [[Сільваші Тіберій Йосипович|Т.&nbsp;Сільваші]], [[Анатолій Криволап|А.&nbsp;Криволап]], [[Дубовик Олександр Михайлович|Олександр Дубовик]]. У 90-ті гучно пролунали імена нової хвилі: [[Савадов Арсен Володимирович|Савадов Арсен]], [[Тістол Олег Михайлович|Тістол Олег]], [[Голосій Олег Миколайович|Голосій Олег]], [[Гнилицький Олександр Анатолійович|Гнилицький Олександр]], [[Соломко Юрій|Юрій Соломко]] та інші. На початку 2000, після [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]], створилася група нової генерації&nbsp;— Р.&nbsp;Е.&nbsp;П.
Чимало визнаних художників не виставляли ті твори, які не пропускала цензура ([[Іван Марчук]], [[Ламах Валерій Павлович|Валерій Ламах]]). Деякі не могли виставляти свої твори, перебуваючи в андеґраунді: [[Трегуб Микола Іванович|Микола Трегуб]], [[Баклицький Вудон Іванович|Вудон Баклицький]]. Згодом усі твори стали відомими. Новий етап художньої творчости в Києві розпочинається із виходом на поверхню [[андеґраунд]]у. У 1987 Спілка художників улаштувала виставку молодих, зокрема це абстракціоністи [[Сільваші Тіберій Йосипович|Т.&nbsp;Сільваші]], [[Анатолій Криволап|А.&nbsp;Криволап]], [[Дубовик Олександр Михайлович|Олександр Дубовик]]. У 90-ті гучно пролунали імена нової хвилі: [[Савадов Арсен Володимирович|Савадов Арсен]], [[Тістол Олег Михайлович|Тістол Олег]], [[Голосій Олег Миколайович|Голосій Олег]], [[Гнилицький Олександр Анатолійович|Гнилицький Олександр]], [[Соломко Юрій|Юрій Соломко]] та інші. На початку 2000, після [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]], створилася група нової генерації&nbsp;— Р.&nbsp;Е.&nbsp;П.


[[Файл:Cossack Mamay 1st half of 19th c (4).jpg|міні|170px|[[Козак Мамай]] із [[бандура|бандурою]], [[XIX століття]]]]
[[Файл:Cossack Mamay 1st half of 19th c (4).jpg|міні|170px|[[Козак Мамай]] із [[бандура|бандурою]], [[XIX століття]]]]
Рядок 1269: Рядок 1275:
* [[Український світ]]
* [[Український світ]]
* [[Нематеріальна культурна спадщина України]]
* [[Нематеріальна культурна спадщина України]]
*[[Українська етнічна територія]]
* [[Українська етнічна територія]]
* [[Доісторична Україна]]
*[[Вікіпедія:Війна]]


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 1297: Рядок 1303:
* Україна у цифрах 2014: Статистичний збірник.&nbsp;— К.: Державна служба статистики України, 2015.&nbsp;— 239 с.
* Україна у цифрах 2014: Статистичний збірник.&nbsp;— К.: Державна служба статистики України, 2015.&nbsp;— 239 с.
{{refend}}
{{refend}}
* «Україна. 30 років незалежності». Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
* «Україна. 30 років незалежності». Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон&nbsp;А.&nbsp;М. Київ: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.


== Посилання ==
== Посилання ==
Рядок 1361: Рядок 1367:
{{ВП-портали|Україна|Історія|Географія|Європа}}
{{ВП-портали|Україна|Історія|Географія|Європа}}


{{Authority control}}{{Кандидат у добрі статті}}
{{Authority control}}
[[Категорія:Україна| ]]
[[Категорія:Україна| ]]
[[Категорія:Слов'янські країни]]
[[Категорія:Слов'янські країни]]

Поточна версія на 10:44, 23 вересня 2022

Україна

Прапор Герб
Гімн:
«Ще не вмерла України і слава, і воля»[1]
«Інструментальна версія»

«Версія зі словами. Виконує хор ім. Верьовки»
Розташування України
Столиця
(та найбільше місто)
Київ
50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д.country H G O
Офіційні мови українська
Форма правління унітарна парламентсько-президентська республіка
 - Президент Володимир Зеленський
 - Прем'єр-міністр Денис Шмигаль
 - Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук
Формування 24 серпня 1991 
 - Русь 882 
 - Галицько-Волинське князівство 1199 
 - Велике князівство
Литовське
1362 
 - Військо Запорозьке 1648 
 - Утворення УНР 20 листопада 1917 
 - Незалежність УНР 22 січня 1918 
 - Утворення ЗУНР 1 листопада 1918 
 - Акт злуки 22 січня 1919 
 - Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 
Площа
 - Загалом 603 700 км² (46)
 - Внутр. води 7 %
Населення
 - оцінка 1 січня (2022)  34,5 млн осіб (без окупованих територій)[2] (35)
 - перепис 2001  48 млн 457 тис. осіб[3]
 - Густота 75/км² (109) (2020)
ВВП (ПКС) 2021[4] р., оцінка
 - Повний $588,4 млрд (40)
 - На душу населення $14330 (91)
ВВП (ном.) 2021[4] рік, оцінка
 - Повний $198,3 млрд (54)
 - На душу населення $4830 (116)
ІЛР (2021) 0,773 (високий) (77)
Валюта Гривня,

Символ гривні (UAH, код 980)

Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 UA / UKR
Домен .ua, .укр
Телефонний код +380
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Україна

Украї́на (МФА[ʊkrɐˈjɪn̪ɐ] ( прослухати)) — держава, розташована у Східній Європі, охоплює південний захід Східноєвропейської рівнини, частину Східних Карпат і Кримські гори. Межує з Румунією і Молдовою на південному заході, з Угорщиною, Словаччиною та Польщею на заході, з Білоруссю на півночі та з Росією на сході й північному сході. На півдні омивається Чорним та Азовським морями. Площа становить 603 700 км²[5]. Найбільша за площею країна серед повністю розташованих у Європі[6].

Станом на останній перепис (2001), населення України становило 48,4 мільйонів осіб[7]. Основне й корінне населення України — це українці[8][9] (77,8 % населення на 2001[7]). Також офіційно корінними народами України є кримські татари, караїми та кримчаки[10]. Крім того, значною меншиною є росіяни (17,3 % населення на 2001[7]). Історично однією з найбільших меншин в Україні були також українські євреї.[11]

Сучасна Україна, обравши за свій герб знак княжої держави Володимира Великого[12], проводить свою державність від Русі київських князів династії Рюриковичів IXXIII століть[13]. За часів свого розквіту, у XXI століттях, Русь була однією з найбільших і найвпливовіших країн Європи[13]. Після монгольської навали спадкоємцем Русі стало Королівство Руське XIIIXIV століть[13], що згодом було поглинуте Великим князівством Литовським й Королівством Польським. Велике князівство Литовське стало фактичним продовжувачем традицій Русі.[14] Руські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією[15]. Велике князівство Литовське й Королівство Польське в 1569 році, уклавши Люблінську унію, об'єдналися у федеративну державу Річ Посполиту, опісля чого сучасні українські землі перейшли під владу Корони Королівства Польського.

Відновлення української державності відбулося під час Хмельниччини, з 1648 року[13][16], наслідком якої стало утворення автономної козацької держави, Гетьманщини, або Війська Запорозького. Обмежену автономність Гетьманщина зберігала до 1764 року, при тому частина земель відійшла до Речі Посполитої, а інша частина знаходилася під протекторатом Московії, які поступово поглинули козацьку державу. Згодом українські землі були розділені між Російською імперією та Австро-Угорською монархією.

Державою кримських татар, одного з корінних народів України[10], був Кримський ханат, що існував на південних українських землях у 14411783 роках за правління династії Ґіреїв. У 1783 році був анексований Російською імперією.[17][18]

Під час української революції початку XX століття на українських землях постало декілька національних держав, перш за все Українська Народна Республіка (УНР, 19171921), а також Українська Держава (1918), Західноукраїнська Народна Республіка (19181919) та Кубанська Народна Республіка (19181920)[19]. УНР наближалася до об'єднання в своєму складі усіх зазначених держав, але внаслідок низки воєн була загарбана сусідами: Радянською Росією, Польською Республікою, Королівством Румунія і Чехословацькою Республікою.

З 1919 року, спочатку на східних українських землях зі столицею у Харкові, почала створюватися більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, згодом УРСР), яка у 1922 році ввійшла до складу Радянського Союзу. Київ став столицею УРСР у 1934 році. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані частина Західної України й Буджак, згодом Закарпаття, а з 1954 року — Крим.

Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок розпаду Радянського Союзу й проголошення незалежності 24 серпня 1991 року, яке закріпив референдум 1 грудня 1991 року.

Україна — унітарна держава, складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Києва — столиці й найбільшого міста, і Севастополя.

Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Президент України.

Більшість громадян України є християнами, переважно православного віросповідання, хоча на заході України також поширений греко-католицизм.[20][21] Релігіями корінних народів України є також іслам, юдаїзм і караїмізм. До прийняття християнства Руссю в 988 році панівною була язичницька слов'янська релігія.

Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним із провідних експортерів деяких різновидів сільськогосподарської продукції. Господарський комплекс країни включає видобування корисних копалин, деякі галузі машинобудування, чорну й кольорову металургію тощо. Україна є потужним виробником електроенергії. Значні позиції займає виробництво військової техніки та зброї.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй[22], а також членом понад сорока міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ (1992), МВФ (1992), МБРР (1992), СОТ (2008), Ради Європи (1995), кандидат на членство в ЄС (з 2022).

З 20 лютого 2014 року Україна захищається від збройного вторгнення Російської Федерації, складовими якого є анексія Криму та окупація частини Донецької та Луганської областей. Новий етап російсько-української війни розпочався 24 лютого 2022 року з широкомасштабним російським вторгненням в Україну.

Назва

Докладніше: Україна (назва)
Італійська карта Вінченцо Марія Коронеллі 1690 року, де обидва береги Наддніпрянщини з Києвом позначені як «VKRAINE ou PAYS DES COSAQVES» («Україна або Країна козаків»); слово «OKRAINA» («Окраїна») вжито стосовно Задоння й Рязані

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується в Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[23]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч із Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається в руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками[23], позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину й Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» в широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля й Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я[24]. Таке ж двояке значення цього слова зберігалося й із середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького[25].

У зв'язку з входженням частини земель Русі до складу Московського царства, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я; ним також позначали Слобожанщину. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «Малоросією». У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[24]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина».[26][27]. Згідно однієї з інших теорій, що утворилася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) чи «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

Географія та природа

Розташування

Фізична мапа України
Вид з мису Капчик, Крим

Україна розташована в південно-східній частині Європи[5]. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході й із Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією і Росією.

Загальна площа України становить 603 700 км², вона становить 5,7 % території Європи й 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі). Площа виключної морської економічної зони України становить 72 658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[28]. Територія України витягнута із заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52° 20′ та 44° 23′ північної широти й 22° 5′ і 41° 15′ східної довготи.

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Чорноморськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч.

Загальна протяжність кордонів 6993 км, із них сухопутних 5638 км. Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Рельєф

У рельєфі України переважають рівнини (95 % від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини. Вони поєднують Поліську, Придніпровську й Причорноморську низовини, що займають 70 % поверхні України, а також Волинську, Подільську, Придніпровську, Донецьку й інші височини. Пересічна абсолютна висота рівнин становить 175 м. В Україні знаходиться найвища точка Східноєвропейської рівнини — гора Берда, висотою 515 м над рівнем моря.

Гірські масиви в Україні представлені частиною Карпатських гір — Українськими Карпатами, де розташована найвища вершина України — гора Говерла (2061 м над рівнем моря), й Кримськими горами, найвищою вершиною яких є гора Роман-Кош (1545 м).

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів і сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія)[31][32].

Клімат

Докладніше: Клімат України

Територія України лежить переважно в помірно-континентальній області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного середземноморського клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.[33]

Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11…+13 °C на півдні до +5…+7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7…−8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму й +2…+4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17…+19 °C на півночі й північному заході країни до +22…+23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.[33]

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. Унаслідок вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C[34].

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їхнє зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі й на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні й південному сході. Основна їхня маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Узимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10—30 см, а в горах досягає 40 см.

Передбачається, що за 50—100 років клімат України стане більш посушливим, схожим на австралійський[35][36].

Водотоки та водойми

Річка Дніпро біля Канева

На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, із них довжиною 10 км і більше — 3302[37]. Більшість річок належить до басейну Чорного й Азовського морів і лише з 2 % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг із їхніми притоками). Головні річки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай.

Озер у країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше[38]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків[38]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км². Найсолонішим є Куяльницький лиман — 157—227 ‰.

Ландшафти й фізико-географічне районування

Заповідник Кам'яні Могили

У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів — рівнинний, що займає понад 93 % території, і гірський. Основні риси ландшафтної структури країни визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише на Південному узбережжі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.

Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною широтною зональністю, частини Карпатської та Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинна Україна охоплена чотирма природними зонами: зоною мішаних лісів (Полісся), зоною широколистяних лісів, лісостеповою зоною та степовою зоною.[39][38]

Заповідні території

В Україні всі природоохоронні території об'єднані у Природно-заповідний фонд України, який включає понад 8600 об'єктів, що становлять близько 6,8 % площі країни.[40]

Природно-заповідний фонд України включає території або акваторії, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Об'єкти природно-заповідного фонду охороняються законодавством України як національне надбання з встановленням особливих режимів охорони.[41]

Природні об'єкти Природно-заповідного фонду України розділяються на біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники різних типів, пам'ятки природи та заповідні урочища[41]. Найвищий статус і, здебільшого, найбільшу площу мають заповідники та національні природні парки. В Україні існує 5 біосферних заповідників (Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Дунайський, Чорнобильський), 19 природних заповідників (найдавніші Канівський, Кримський, Український степовий, Поліський, Луганський, Мис Мартьян, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький) та 55 національних природних парків (найдавніші Карпатський, Шацький, Синевир).[40]

Корисні копалини

Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші й де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ і проявів 111 видів корисних копалин[42] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 із яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення й ураховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта й газ, залізні й марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна й калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Канаду й інші країни. Зокрема, за запасами й видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX ст. займала провідне місце серед країн Європи й світу[43].

Біорізноманіття

Різноманіття природних умов України, її розташування в кількох природних зонах з двома морями, зумовлює досить багате і нерівномірно розподілене біорізноманіття зі значною кількістю ендеміків, перш за все в Кримських горах та в Карпатах.

В Україні поширені понад 60 тисяч видів живих істот, зокрема:[44][45] понад 6500 видів грибів і лишайників, понад 4900 видів водоростей, понад 760 видів мохоподібних, понад 6000 видів судинних рослин, понад 1200 видів найпростіших, 33 види губок, 40 видів кнідарій, 3 види реброплавів, 33 види немертин, близько 30 видів мохуваток, 1 вид форонід, 2 види внутрішньопорошицевих, близько 1300 видів плоских червів, близько 50 видів черевовійчастих, близько 600 видів коловерток, близько 60 видів скреблянок, 2 види щетинкощелепних, понад 400 видів кільчастих червів, понад 400 видів молюсків, понад 800 видів нематод, 111[46] видів тихоходів, близько 1000 видів ракоподібних, близько 3300 видів павукоподібних, близько 140 видів багатоніжок, понад 500[47] видів прихованощелепних, понад 35 тисяч видів комах, 14 видів голкошкірих, 1 вид ланцетників, 9 видів тунікат, 2 види круглоротих, понад 250[48] видів риб, близько 20 видів земноводних, близько 25 видів плазунів, понад 400 видів птахів і близько 120 видів ссавців.

Природна рослинність вкриває близько 30 % України, при цьому переважна більшість її вторинно трансформована діяльністю людини. Зокрема ліси займають близько 14 % країни (15,6 % разом з лісосмугами), при тому що в цілому для Європи цей показник складає 41 %. Луки, які переважно виникли в Україні на місці лісів внаслідок випасу худоби та косіння і використовуються як пасовища та сіножаті, займають близько 9 % країни. Степи, що природно займали близько 40 % українських земель, збереглися лише на 0,6 % території країни, здебільшого на заповідних територіях. Площа боліт займає близько 1 %, плавнів — близько 1,6 %, солончаків — близько 1 %.[44]

В Україні є багато ендеміків, переважно це безхребетні тварини та рослини. Серед хребетних тварин України є лише 12 ендемічних видів[45], зокрема це сліпак піщаний і сліпак подільський, поширені у причорноморських і подільських степах, а також ящірка Ліндгольма, поширена в Кримських горах.

Багато видів заселили природні території України внаслідок діяльності людини і є інвазійними. Деякі з них були навмисно акліматизовані людиною, наприклад, такі мисливські види як єнотоподібний собака, норка американська, ондатра, олень плямистий, муфлон, фазан звичайний тощо.[45] В той же час значно більше видів були інтродуковані в Україну ненавмисно, або ж поширилися самостійно внаслідок кліматичних змін. Багато з таких видів, зокрема і занесених навмисно, є шкідниками господарства та здатні завдавати шкоди природним екосистемам і подекуди витісняти місцеві рідкісні види. Серед найшкідливіших інвазійних видів України пацюк сірий, колорадський жук, каштанова мінуюча міль, кліщ варроа, слимак іспанський, рапана, реброплав мнеміопсіс, амброзія полинолиста, робінія звичайна, маслинка вузьколиста тощо.[49][50][51][52][53][54][55]

Значна кількість видів зникла в Україні протягом останніх століть внаслідок знищення їхнього середовища існування людиною. Один з найпоказовіших прикладів — це степова антилопа сайгак, що був одним з наймасовіших видів копитних в Україні, але повністю зник тут у кінці XIX століття внаслідок розорювання степів та полювання. Також серед найпомітніших видів, що повністю зникли в Україні протягом останніх століть — тарпан, росомаха, тюлень-монах, летяга звичайна, бабак альпійський, ховрах жовтий, пискуха степова тощо.[45] Зубр був знищений в Україні у XVII столітті, але з 1965 року реінтродукований в Карпатах і Поліссі.[45]

В Україні основним документом з охорони біорізноманіття є Червона книга України, що містить перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видів тваринного і рослинного світу у межах країни, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів і заходи щодо їх збереження. Занесені до Червоної книги України види підлягають охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Регулюється Законом України «Про Червону книгу України».[56] З 2021 року до Червоної книги України занесено 1544 види, з них 687 тварини і 857 — рослинний світ[57][58]. Державне управління, регулювання та контроль збереження видів, занесених до Червоної книги України здійснює Кабінет Міністрів України і підпорядковані структури. Наукове забезпечення ведення Червоної книги України здійснює Національна комісія з питань Червоної книги України, що створюється на базі Інституту зоології та Інституту ботаніки НАН України, які є провідними центрами з вивчення біорізноманіття України[59].

Історія

Історія України
Малий герб України
ХронологіяБитвиІсторія культури
Категорія КатегоріяP history.svg ПорталІнші країни

Стародавність

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, понад 900—800 тис. років тому[60]. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила[61]. Понад 10 тис. років тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення[62]. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив[63]. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. З появою кераміки настав неоліт, який на території сучасної України тривав з VII до V—III тис. до н. е.[64]

З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н. е. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була Трипільська культура (4000—2100 рр. до н. е.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель — створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури[65]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800—2300 рр. до н. е.) бронзової доби, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців[66]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300—1300 рр. до н. е.), носії якої перебували у контактах із хліборобською культурою шнуркової кераміки (2300—1700 рр. до н. е.), що займала територію Північно-Західної України[67]. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700—1300 рр. до н. е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700—1200 рр. до н. е.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів[68]. На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У X ст. до н. е. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скити (VII—III ст. до н. е.), які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до н. е. на зміну скитам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до IV ст. н. е, коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами, починаючи з VII ст. до н. е. греки засновують у Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір, Ольвію, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

Середньовіччя

Русь

Докладніше: Київська Русь
Монети з емблемами княжих держав Володимира та Ярослава
Русь, максимальні кордони
Софійський собор у Києві, заснований 1011 року

Починаючи з IX століття українські землі стали центром Руської землі на чолі з полянським Києвом. 882 року Київ захопив варязький[69] князь Олег (882912), який проголосив його «матір'ю міст руських» й встановив владу варязької династії Рюриковичів. За князювання княгині Ольги (945965), її сина Святослава Хороброго (965972), онука Володимира Великого (9801015) та правнука Ярослава Мудрого (10191054) територія Руської держави розширилась шляхом підкорення Києвом сусідніх східнослов'янських, балтських і угро-фінських племен.

Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5 млн км2[70]. Кордони Київської Русі на півночі пролягали в районах Чудського озера, Фінської затоки Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер; на заході — в районі верхів'їв Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни; на півдні — Сули, Дону, Росі й Південного Бугу; на сході — Волги та її притоки Оки. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам. 988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття, з нею почали рахуватися європейські монархії. Але процес феодальної роздрібненості в XI — XIII століттях призвів до ослаблення Русі, основні центри влади з Києва перемістились на північний схід, на Оку, до Володимирського князівства, де в майбутньому виникло Московське князівство, а слідом Московське царство, а також на захід, до міст Галича і Володимира.

Також на теренах сучасної України певний час існували такі великі князівства, як Чернігівське (по Десні), Переяславське (сучасна Полтавщина), Турово-Пінське (на Поліссі)

У 1240-х роках Русь було розорено Монгольською імперією, більшість руських князівств потрапила в залежність від неї.

Київські князі династії Рюриковичів на мозаїках «Золотих воріт»
OlgaIKiev.jpg Sviatoslav I the Brave.jpg Vladimir I the Great.jpg Yaroslav1.jpg Daniel of Galicia-Volhynia.jpg
Ольга
(бл. 910—969)
Святослав Хоробрий
(бл. 938—972)
Володимир Великий
(бл. 960—1015)
Ярослав Мудрий
(бл. 983—1054)
Данило Галицький
(1201—1264)

Галицько-Волинська держава

Герб Галицько-Волинського князівства
Кордони Галицько-Волинського князівства XIII—XIV століть

Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до Галицько-Волинської держави. До її складу входили Волинь, Галичина, Берестейщина, Холмщина, Підляшшя, Белжщина, Турово-Пінщина, Чорна Русь, західна Київщина та Закарпаття[71]. Незалежні князівства в Галичині, де правили Ростиславичі, виникли починаючи з 1084 з центрами в Перемишлі, Теребовлі та Звенигороді. 1141 р. Володимирко Володарович об'єднав їх у єдине Галицьке князівство, яке досягло найбільшого розквіту за правління Ярослава Осмомисла.

Кіннотник Данила Галицького XIII століття на поштовій марці України

1199 р. Роман Великий об'єднав Галичину і Волинь у єдину Галицько-Волинську державу[72]. 1245 року його син і спадкоємець Данило, на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від Золотої Орди, проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і 1253 року прийняв знак самодержця — корону короля Русі від папи Іннокентія IV[73].

Близько 1256 року, після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів. 1259 року, через відсутність військової допомоги з Заходу, король повторно визнав верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. 1303 року Данилів онук король Юрій І домігся створення Галицької митрополії. 1308 року держава перейшла до його синів Андрія і Лева II, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди. 1340 року його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за галицько-волинську спадщину. 1392 року Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського, яке ще раніше опанувало землі Київського та Чернігівського князівств[74]. В той же час південні українські землі перебували у складі Золотої Орди і згодом Кримського ханату, утвореного 1447 року, а Закарпаття — у складі Угорщини.

У складі литовсько-руської та польської держав

Руський лицар Іванко Сушик, герой Грюнвальдської битви (1410), на поштовій марці України

У XIV столітті литовські князі з династії Гедиміновичів вдало скористались початком занепаду Золотої Орди та розпочали збирання і переділ руських земель, спустошених в середині XIII століття навалою Батия. Співвідношення слов'янських та власне литовських земель у складі Великого князівства Литовського 1341 року було 2,5 до 1, а 1430 року — вже 12 до 1. Розпочав приєднання руських земель до Литви князь Гедимін, зокрема захопивши Київ 1322 року після перемоги в битві на річці Ірпінь. В 1340 році князь Любарт приєднав до Литви Волинь. Основний масив українських земель було приєднано до Литви за князювання Ольгерда, який приєднав Чернігівсько-Сіверські (13571358), Подільські (1363) та Київські землі (13621363). Нові землі приєднувалися як шляхом завоювання, так і через мирні ініціативи (угоди, шлюбні і родинні союзи) з переважанням останніх.[75][76]

З 1398 року литовська держава носила назву Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.[75]

Хоча правили державою литовські князівські династії, потужні позиції у Великому князівстві Литовському займали численні руські (українські) княжі роди, яких було більше ніж литовських, а також і велику частину війська на всіх ланках займали руські воїни та командувачі[75]. Помітні позиції руські воїни займали і в армії Польського королівства, що з 1392 року включало Галичину та деякі інші західні українські землі. Зокрема, наприклад, у Грюнвальдській битві (1410), де польське та литовське війська разом розбили Тевтонський орден, за свої подвиги здобув слави та земель від короля Ягайла руський лицар Іванко Сушик з міста Романів під Львовом[77]. Серед руських (українських) княжих родів Литовської держави особливо відомими, впливовими та заможними були волинські роди Острозьких та Вишневецьких. Князь Костянтин Острозький (1460—1530) був одним з найуспішніших полководців Литовської держави, першим здобув титул великого гетьмана литовського за перемогу над татарським військом біля Очакова 1497 року. У 1514 році в битві під Оршею литовсько-руське військо на чолі з Костянтином Острозьким розгромило московське військо Василія III призупинивши захоплення руських земель Московією.[75]

Саме у складі Великого князівства Литовського, під певним впливом литовських військових традицій, вперше виникло українське козацтво. Хоча на перших етапах виникнення козацтво загалом підтримувалося литовською елітою, це були самовільні процеси заради оборони від кочівників, а не цілеспрямована організація державою. Зростання чисельності козацьких ватаг та їхні набіги на землі Кримського ханату створювали постійну напругу у відносинах між литовськими князями і ханом. У 1556 році волинський князь Дмитро Вишневецький заснував фортецю на острові Мала Хортиця задля боротьби з кочовиками. Це стало предтечею подальшого створення першої козацької січі.[75]

У 1569 році литовська та польська держави були об'єднані у єдину Річ Посполиту, причому руські княжі роди литовської держави здебільшого зберігали свій вплив на той час. У 1576 році князь Костянтин Василь Острозький, переважно на меценатський внесок своєї небоги княжни Гальшки Острозької, заснував Острозьку академію, найстаріший вищий навчальний заклад України.[78]

Новий час

Козаччина

Розташування Гетьманщини у 1649—1654 роках

У XV столітті на південному сході Великого князівства Литовського у Наддніпрянщині виникли громади, які почали називати себе козаками. Їхнє виокремлення було пов'язано з формуванням угруповань вояків, що захищали ці землі в «диких степах» Запорожжя від нападів степових народів. З XVI століття військовим осередком козаків стала Запорозька Січ[79]. Козаки Війська Запорозького формували окремий суспільний стан, що брав участь у війнах на боці Речі Посполитої: Лівонській війні 15581583 років, Польсько-московській війні 16051618 років, Хотинській війні 16201621 років, Смоленській війні 16321634 років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у Молдову, Московію, Кримський ханат, Чорноморське узбережжя Болгарії і Малої Азії, а також активно займалися найманством, особливо під час Тридцятирічної війни 16181648 років. Найуспішнішим козацьким полководцем зазначених воєн і походів був гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний. Через правовий і соціальний гніт з боку шляхти козаки неодноразово піднімали повстання, найбільшими з яких були повстання Косинського 15911593 років, повстання Наливайка 15941596 років, повстання Жмайла 1625 року, повстання Федоровича 1630 року, повстання Сулими 1635, повстання Павлюка 1637 року й повстання Острянина 1638 року. Козаки неодноразово відстоювали права українського населення, яке зазнавало в Речі Посполитій релігійних та національних утисків[80][81].

У 16481657 роках козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення в Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького, або Гетьманщини[80][82]. 1654 року задля продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 року, через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз зі Швецією і Трансільванією[83]. 1657 року, після обрання новим гетьманом Івана Виговського, всередині України спалахнуло антигетьманське повстання, що розвинулося у козацько-московську війну. Попри перемогу гетьмана під Конотопом в 1659 році, він втратив підтримку козацької старшини через союз із поляками[80].

Стартував період козацьких міжусобиць — руїни, внаслідок якої козацька держава розкололася по Дніпру на Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя. Правобережна Україна опинилася під владою Речі Посполитої, а Лівобережжя і Запорожжя — під впливом Московії. 1667 року цей поділ затверджено Андрусівським миром.

У 1672 р. у Бучацькому договорі зазначено польською мовою та турецькою мовою існування України, української державності[84].

Козацькі намагання об'єднати Україну під проводом гетьмана Петра Дорошенка за допомоги Османської імперії у 16721676 роках закінчилися поразкою і закріпленням попереднього поділу[85]. 1689 року Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Наприкінці XVII століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити поступово скасовували його на Лівобережжі.

1709 року, під час Великої північної війни, козаки під проводом із гетьманом Івана Мазепи уклали союз зі Швецією, намагаючись визволитися з-під московського панування, але зазнали поразки під Полтавою[86]. 1710 року переможені козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом прийняли у вигнанні першу козацьку Конституцію[86]. Після повстання Мазепи Московська держава, перетворена на Російську імперію, взяла курс на повну ліквідацію козацької автономії в Україні. 1754 року росіяни ліквідували українсько-російський митний кордон і 1764 року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману Кирилу Розумовському декоративний титул фельдмаршала. 1775 року зруйновано Запорозьку Січ, 1781 року ліквідовано козацький устрій в Україні, а 1783 року закріпачено українських вільних селян[80][87].

Гетьмани Війська Запорозького
Петро Конашевич-Сагайдачний.jpg BChmielnicki.jpg Iwan Wyhowski.PNG Portret Mazepa.jpg Pylyp Orlyk.PNG
Петро Сагайдачний
(1582—1622)
Богдан Хмельницький
(1595—1657)
Іван Виговський
(бл. 1608—1664)
Іван Мазепа
(1639—1709)
Пилип Орлик
(1672—1742)

Кримське ханство

Докладніше: Кримський ханат
Кримськотатарська держава на карті 1707 року, позначені також Україна та Московія

Державою кримських татар, одного з корінних народів України[10], був Кримський ханат, або Кримський престол, що існував на південних українських землях у 14411783 роках за правління династії Ґіреїв.[17][18]

Держава мала станово-представницький устрій, основною релігією був іслам.[17][18]

Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані.[17][18]

Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. У 1478 році, за правління його сина Менґлі І, визнала османського султана як халіфа мусульман-сунітів. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу.[17][18]

У 1659 році Мехмед IV Ґерай підтримав гетьмана Івана Виговського в битві під Конотопом, 40 тисяч кримськотатарських вершників разом з 20 тисячами козаків та 4 тисячами польських найманців отримали рішучу перемогу над 100 тисячами московитів на чолі з Олексієм Трубецьким.[88][17]

Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735—1739. У 1774 році здобула повну незалежність як від Османської імперії, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором.[17][18]

У 1783 році Російська імперія порушила договір та анексувала Кримський ханат у результаті воєнної кампанії Потьомкіна. З великих держав тільки Франція виступила з відкритим протестом проти цього акту[89].

Імперська доба

Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга — решту України[90].

З кінця XVIII століття, під впливом європейського романтизму і націоналізму на українських землях набув нового розвитку український національний рух. 1798 року Іван Котляревський видав бурлескну поему «Енеїда», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. 1806 року було засновано Харківський університет, що став центром українознавчих студій. 1825 року була написана «Історія русів», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. 1834 року було засновано Київський університет, який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став Тарас Шевченко, поезія якого набула популярности серед широких верств українського суспільства — від Волині до Кубані. Серед найвідоміших діячів української культури імперського періоду були також Григорій Квітка-Основ'яненко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник тощо.

Українське національне відродження сприймалося вороже імперським керівництвом Росії. Російський уряд взяв курс на повну мовно-культурну асиміляцію неросійських народів європейської частини імперії, інструментом якої була політика русифікації українського народу. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, зокрема Валуєвський циркуляр 1863 року й Емський указ 1873 року[91].

Діячі української культури імперської доби
Іван Котляревськиy.jpg Taras Shevchenko bw.jpg Іван Якович Франко.jpg Кобилянська Ольга2.jpg Леся Українка.2.jpg
Іван Котляревський
(1769—1838)
Тарас Шевченко
(1814—1861)
Іван Франко
(1856—1916)
Ольга Кобилянська
(1863—1942)
Леся Українка
(1871—1913)

Новітній час

Визвольні змагання

Герб УНР
Карта УНР 1919 року заявлена на Паризькій мирній конференції

1917 року лютнева революція в Росії повалила монархію і дала початок республіканському Тимчасовому уряду[92]. Відлунням цих подій стало формування 17 березня у Києві Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським[92]. 20 листопада, після більшовицького перевороту в Росії, Центральна Рада як представницький орган України проголосила створення автономної Української Народної Республіки (УНР)[93], а 22 січня 1918 року, через спалах українсько-більшовицької війни, проголосила її незалежність[94]. За місяць український уряд уклав у Брест-Литовську договір із Німецькою та Австро-Угорською імперіями, за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте 29 квітня, внаслідок державного перевороту українських монархічних сил, уряд Центральної Ради замінив гетьман Павло Скоропадський[92][95]. Республіка була перейменована на «Українську Державу»[95].

Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у Першій світовій війні[95]. 14 грудня повстання Директорії на чолі з Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. 6 січня 1919 вони створили у Харкові маріонеткову державу — Українську Соціалістичну Радянську Республіку, від імені якої розпочали війну[92]. Протягом 1919 — 1920 років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, російські націоналісти за підтримки Великої Британії, Франції та Польщі, українські анархісти на чолі з Нестором Махном та українські партизани[92]. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні[92].

Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918 року українці Галичини, Буковини і Закарпаття проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові[92]. Проте 1 листопада того ж року її атакувала Польща, розпочавши українсько-польську війну. Нападника підтримували країни Антанти — Велика Британія, Франція, Королівство Румунія й Угорщина, а західні українці перебували в міжнародній ізоляції[92]. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і 22 січня 1919 року об'єднався з нею у єдину державу[96]. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. Внаслідок цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, румуни — Буковину, а чехи — Закарпаття[92]. У квітні 1920 року за володіння Західною Україною спалахнула радянсько-польська війна. Вона закінчилася 18 березня 1921 року Ризьким миром, що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь[92][97].

Українські діячі періоду Визвольних змагань
Hrushevskyi Mykhailo XX.jpg Pavlo Skoropadsky portrait, colorized by Ruslan Habanets.jpg Symon Petlura. Photo 1920s.jpg Vynnychenko.jpg 1921. Нестор Махно в лагере для перемещенных лиц в Румынии.jpg
Михайло Грушевський
(1866—1934)
Павло Скоропадський
(1873—1945)
Симон Петлюра
(1879—1926)
Володимир Винниченко
(1880—1951)
Нестор Махно
(1888—1934)

Україна під радянською владою (1920–1930-ті роки)

Пам'ятник жертвам Голодомору в Києві.

30 грудня 1922 року Українська Соціалістична Радянська Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Протягом 19231933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Українській СРР курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожости українців до радянської влади. Але вже в 1930 році, за ініціативи більшовицького намісника в Україні Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали масові репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс. В результаті сталінських репресій, особливо протягом «Великого терору», за політичними мотивами були страчені або відправлені у трудові табори мільйони українців, зокрема тисячі діячів української культури та науки. Знищення радянською владою у 1930-х роках понад 200 українських письменників і митців, здебільшого людей чий пік активності припав на 1920-ті роки та початок 1930-х років, зробило це покоління української культури відомим як Розстріляне відродження.[98] Серед найвідоміших жертв були Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Гнат Хоткевич, Михайль Семенко, Майк Йогансен, Валер'ян Підмогильний, Софія Налепинська-Бойчук.

В економічній сфері Україні комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.

У 19321933 роках, з метою «колективізації» господарства та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська влада організувала штучний голод на території УСРР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали українці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, внаслідок Голодомору українське населення втратило від 4 млн[99][100] до 12 млн осіб[101]. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей у Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор визнаний геноцидом і злочином проти людяности на міжнародному рівні.

Представники Розстріляного відродження
Олександр-Зенон Курбас.jpg Mykola Zerov.jpg Mykola Kulish.jpg Семенко М3.jpg Pidmohylny.jpg
Лесь Курбас
(1887—1937)
Микола Зеров
(1890—1937)
Микола Куліш
(1892—1937)
Михайль Семенко
(1892—1937)
Валер'ян Підмогильний
(1901—1937)

Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини

1920—1930-ті роки на західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився в організаційну структуру ОУН.

Друга світова війна

Бійці УПА в Суразьких лісах (грудень 1943)[102].
Українські євреї примушені копати власні могили, Зборів, липень 1941 року.

23 серпня[103] 1939 року СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. Унаслідок цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями[104]. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 року СРСР здійснив операцію супроти Румунії. Завдяки цьому до складу УРСР були повернуті Північна Буковина і Буджак, але відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдовської РСР. 14 липня 1940 року червоноармійські війська окупували країни Балтії, а 1 червня 1941 року німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони.

18 грудня 1940 року Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 року напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася значною мірою на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія.

30 червня 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української Держави в окупованому німецько-гітлерівськими військами Львові. Невдовзі він та Степан Бандера опинились у концтаборі «Заксенгаузен».

19 вересня 1941 року нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків і Лівобережжя, а червні-липні 1942 року — Крим і Кубань. В лютому 1943 року СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після перемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 року радянські війська захопили Київ, а в квітні-травні 1944 року встановили радянський контроль над Правобережжям і Кримом. Наприкінці серпня 1944 року СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчилася капітуляцією Німеччини. Внаслідок перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України[105]. У цій війні українці воювали переважно на боці СРСР у Червоній армії[106], певні формування, як то дивізія «Галичина», на боці Німеччини. Частина українців воювала в складі Української повстанчої армії (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну[107].

Відлига. Застій. Перебудова

Алла Горська та Іван Світличний на конверті та марці, присвяченим шістдесятникам

У 1945 році Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати в 1950-му.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих «спецпереселенців», що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації[108].

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль[109]. Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 19461947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів[110][111].

Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у 19381949 роках, Хрущов був глибоко обізнаний із республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий із РРФСР до Української РСР[112].

Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловости й виробництва[113]. У 19461950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

Внаслідок тимчасового послаблення радянських репресій протягом хрущовської відлиги з кінця 1950-х років до 1970-х років в Україні сформувалася літературно-мистецька та суспільно-політична течія серед інтелігенції, що отримала назву Шістдесятництво.[114] Шістдесятники являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму. В основі світоглядних засад шістдесятників були визнання свободи, ідеї гуманізму та антропоцентризму.[114] Серед найвідоміших представників шістдесятників були письменники Ліна Костенко, Григір Тютюнник, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус, літературні критики Іван Світличний, Іван Дзюба, художники Алла Горська, Галина Севрук, кіномитці Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук, публіцисти В'ячеслав Чорновіл, Валерій Марченко та інші[114]. Після відновлення тиску та репресій радянського режиму частина шістдесятників пішла на частковий компроміс з владою, інші обрали шлях відкритого протистояння тоталітарному режиму і стали частиною дисидентського руху, представники якого відкрито критикували радянську владу і були фактичною опозицією до неї. Значною подією дисидентського руху в УРСР було створення у 1976 році правозахисної Української Гельсінської групи, серед найвідоміших засновників якої були Микола Руденко та Левко Лук'яненко. Дисиденти зазнавали політичних репресій радянською владою, багато зазнало тривалих ув'язнень.[115][116] Згодом у 1991 році авторами Акту проголошення незалежності України стали дисиденти Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл і Михайло Горинь.

Шістдесятники та дисиденти
Л.Лук`яненко та В.Кобзар на зустрічі з українцями, 8 вер 1991 (cropped).jpg Костенко Л.jpg Симоненко.jpg Чорновіл Вячеслав (cropped).jpg EthnoCarpathians 22082017DolynaUA-26 Crop and fix.jpg
Левко Лук'яненко
(1928—2018)
Ліна Костенко
(1930)
Василь Симоненко
(1935—1963)
В'ячеслав Чорновіл
(1937—1999)
Василь Стус
(1938—1985)

Незалежність

Проголошення незалежності, президенства Кравчука та Кучми

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991
Газета «Голос України» № 165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежності України.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[117], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України[118]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 19881990 роках — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня у Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розпад СРСР і утворили Співдружність Незалежних Держав (СНД)[119]. Хоча Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею СНД.[120]

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 року по 1999 рік[121][122] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції[123]. Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

У 1996 році була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень у руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7 % щорічно.

Помаранчева революція, президенства Ющенка та Януковича

2004 року, другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями[124] на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України скасував рішення ЦВК про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано Віктора Ющенка. Янукович повернувся до влади у 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції»[125], що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року[126]. В 2010 році Янукович був обраний президентом[127] та сформував новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 11 жовтня 2011 року Печерський суд міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, Юлію Тимошенко до семи років ув'язнення.

Революція гідності, російсько-українська війна та президенство Порошенко

Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «Податковий майдан», «Україна проти Януковича», протести у Врадіївці тощо, а 21 листопада 2013 відмова Кабінету міністрів від підписання угоди про асоціацію України з ЄС, запланованої попередньо на час саміту Східного партнерства спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу напередодні майбутніх президентських виборів, що отримали назву — Євромайдан та «Революція гідности»: після приєднання до протестувальників, котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. Силовий розгін протестувальників (переважно студентів) у Києві в ніч на 30 листопада, спричинив вихід на вулиці 1 грудня сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) громадян із вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Розвиток конфлікту досяг апогею 18—20 лютого 2014, коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі Києва загинуло більше сотні людей, півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти[128][129][130][131]. Наслідком тих подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року[132]. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила Олександру Турчинову (напередодні він також був обраний Головою Верховної Ради України замість В. Рибака).[133].

Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні антидержавні виступи у містах Криму (з 23.02.2014), а незабаром — і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось згодом, вони складалися з завезених напередодні з Росії найманців[134]), які підбурювали на захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були без відзнак на одязі та техніці) почали блокування військових частин ЗСУ на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців ЗСУ і громадських проукраїнських активістів[135]. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив захоплення української території.

Після анексії Криму російські керівники на чолі з Володимиром Путіним намагались проголосити Південно-східну Україну російською територією[136] і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях подібний кримському сценарій[137]. На початку квітня були захоплені державні установи у Донецьку і Луганську, схожі спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м. Слов'янськ і Краматорськ. В. о. Президента Олександр Турчинов проголосив початок антитерористичної операції (АТО). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили Донецьку (06.04.2014) та Луганську (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка все це фінансувала й організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014 р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити Донецьк. Проте, раптове пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації під Іловайськом[138][139], дозволило Кремлю врятувати так звані «ДНР» та «ЛНР» та заморозити конфлікт.

1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. Українські громадяни отримали безвізовий режим поїздки до Шенгенської зони терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду 11 червня 2017 року, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.

Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма задовольнив вимоги «Нафтогазу» про відшкодування постачань газу за транзит, які не були поставлені «Газпромом». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За підсумками двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» мав сплатити (і згодом сплатив) 2,56 млрд доларів на користь «Нафтогазу»[140].

25 листопада 2018 року стався Інцидент у Керченській протоці, коли берегова охорона Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ) обстріляла і захопила три судна ВМС України, які намагалися пройти з Чорного моря в Азовське море через Керченську протоку на шляху до порту Маріуполь[141][142].

У 2018 році було розпочато процес надання автокефалії Київській митрополії від Вселенського патріарха Варфоломія (томос), який був отриманий 6 січня 2019 року на Фенері, чому передував Об'єднавчий собор, який утворив Православну церкви України.

21 лютого 2019 р. було внесено зміни до Конституції України, норми про стратегічний курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.[143]

Президентство Зеленського (з 2019)

2 березня 2020 року було підтверджено перший випадок інфікування COVID-19 у Чернівцях[144]. Згодом було введено карантин, закрито кордони й оголошено надзвичайну ситуацію. Епідемія охопила всі області України. Щодня міністерство охорони здоров'я публікує нову інформацію [Архівовано 12 серпня 2021 у Wayback Machine.] про поширення пандемії (на тлі розгорнутої війни росії проти України, з 24 лютого 2022 року статистика не ведеться). Через карантинні обмеження в країні посилилась економічна криза, кількість офіційних безробітних зросла на 67 %. 20 березня вилікувався перший хворий, на той час хворі були вже в кількох областях[145][143].

23 лютого 2021 року в Україні було зареєстровано 2 вакцини проти коронавірусу: AstraZeneca та Pfizer/BioNTech[146][147]. 24 лютого було вакциновано першу людину[148].

На червневому саміті в Брюсселі 2021 року лідери НАТО повторили рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу з Планом дій щодо членства (ПДЧ) як невід'ємною частиною процесу та правом України визначати своє майбутнє і зовнішню політику, звичайно, без втручання ззовні[149].

У четвер 24 лютого 2022 року, після звернення президента РФ В. Путіна, розпочалася повномасштабна агресія російської армії проти України. Зранку, о 4:00 за Київським часом територія України була атакована крилатими ракетами «Калібр» та «Іскандер». Російські військові розпочали наступ з території Білорусі, вздовж російсько-українського кордону і з тимчасово окупованого Криму.

28 лютого 2022 року президент України Володимир Зеленський підписав заявку про негайний вступ України до Європейського Союзу. 28 лютого 2022 року президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україна належить до Європейського Союзу, і блок хоче, щоб Україна приєдналася, але для цього знадобиться час.[150] 1 березня 2022 року Європейський парламент рекомендував зробити Україну офіційним кандидатом на членство,[151] а 10 березня 2022 року Рада Європейського Союзу звернулася до Європейської Комісії з проханням дати висновок щодо заявки.[152] 8 квітня 2022 року фон дер Ляєн особисто передала Зеленському законодавчу анкету.[153]

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Російською Федерацією під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом українського народу. Вказується, що акти геноциду в діях Росії проявляються, зокрема, у вчиненні масових звірств у містах Буча, Бородянка, Гостомель, Ірпінь та інших.[154]

Геноцид українців, влаштований російськими військами в Україні під час російсько-української війни, може стати найбільшим у Європі з часів Другої світової війни.[155]

Європейський парламент 23 червня 2022 ухвалив резолюцію із закликом невідкладно надати статус кандидата на членство в Європейському Союзі для України.[156][157] 23 червня 2022 року Європейська Рада надала Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу.[158]

Державний устрій

Україна — унітарна демократична парламентсько-президентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, законодавча, виконавча та судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади та органами виконавчої влади на місцях. Законодавчий орган — парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — системою загальних і спеціалізованих судів різних інстанцій.

Конституція України

Після проголошення Україною своєї незалежності 24 серпня 1991 року і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996-го вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Віктора Януковича», депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (внаслідок чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

21 лютого 2014 року відновлено дію Конституції 2004 року.

Законодавча влада

Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні[159]. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.

Президент України. Виконавча влада

Президент України згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісности України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Зеленський Володимир — чинний президент України з 20 травня 2019 року[160].

Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльности є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням із Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльности Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також у систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України[161].

Судова влада

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Спеціалізовані суди:

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Конституційний Суд України є окремим і незалежним від судів загальної юрисдикції.

Внутрішня політика України

У червні 1991 року Верховна Рада України прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проєкт був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проєкту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).

Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купонокарбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак, ввести нову грошову одиницю вдалося лише у 1996 році після деякої стабілізації економічної ситуації.

У жовтні 1994 року президент держави, Леонід Кучма, запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 мільйонів у 1994 році до $3122 мільйонів у 1999. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 році близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він становив 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.

Політичні партії

Україна має багатопартійну систему, і станом на 18 січня 2017 року в країні зареєстровано 252 політичні партії[162]. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада 2011 року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.[163].

Станом на грудень 2011 року в Україні була відсутня політична партія «всеохопного типу»[164][165]. Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї[163], а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованости[166].

Наразі в українському парламенті є такі фракції політичних партій:

В Україні політична ідеологія представлена націоналістичною (Конгрес українських націоналістів, ВО «Свобода», Українська Національна Асамблея; Українська Національна Консервативна партія тощо), соціалістичною (Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України), екологічною (Партія Зелених України) та іншими течіями. За структурою програм часто виділяють ліві, праві та центристські партії, які також присутні в Україні.

Зовнішня політика

У 1918—1922 роках Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Османською імперією, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною[167]. У 1944 році в уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства в Одесі.

Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом із Російською Федерацією і Білоруссю, Україна стала засновницею Співдружности незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14—15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.

У 1999—2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.

Сьогодні Україна розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, а також створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу[168].

Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинности 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 року стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО[169], хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ).

Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ (з 2008). Україна має статус спостерігача в таких організаціях, як РКБМ (з 1999) та Франкофонія (з 2006), ENTSO-E (з 2022).

У 2012 році Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), а у 2013 році очолювала ОБСЄ[170][171][172].

У 2016—2017 роках Україна знову набула статусу непостійного члена Ради Безпеки ООН[173][174].

10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу[175][176].

12 квітня 2018 п'ятий президент України Петро Порошенко повідомив, що запропонує Верховній Раді вийти з усіх статутних органів СНД, а 19 травня 2018 Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення РНБО про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД[177][178]. Станом на лютий 2019 року Україна мінімізувала свою участь у Співдружності Незалежних Держав до критичного мінімуму та фактично завершила свій вихід. Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею СНД[120].

28 липня 2020 року Литва, Польща й Україна підписали декларацію про створення Люблінського трикутника, тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між трьома сусідніми державами задля європейської і євроатлантичної інтеграції України[179].

Президент Грузії Саломе Зурабішвілі, Президент Молдови Мая Санду, Президент України Володимир Зеленський та Голова Європейської Ради Шарль Мішель під час Міжнародної конференції в Батумі 2021 року. У 2014 році ЄС підписав Угоди про асоціацію з усіма трьома державами.

17 травня 2021 року було утворене «Асоційоване тріо» шляхом підписання спільного меморандуму між міністрами закордонних справ Грузії, Молдови та України. Асоційоване тріо — це тристоронній формат для розширення співпраці, координації та діалогу між трьома країнами (які підписали Угоду про асоціацію з ЄС) з Європейським Союзом з питань, що становлять спільний інтерес, пов'язаних із євроінтеграцією, розширення співпраці в рамках Східного партнерства та зобов'язання щодо приєднання до Європейського Союзу[145].

28 лютого 2022 року, невдовзі після російського вторгнення, Україна подала заявку на членство в Європейському Союзі. 28 лютого 2022 року президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україна належить до Європейського Союзу, і блок хоче, щоб Україна приєдналася, але для цього знадобиться час.[150] Європейський парламент 23 червня 2022 ухвалив резолюцію із закликом невідкладно надати статус кандидата на членство в Європейському Союзі для України.[156][157] 23 червня 2022 року Європейська Рада надала Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу.[158]

Станом на 2022 рік, Україна не має дипломатичних відносин з кількома державами: Сирія, Північна Корея, Росія, Сомалі, Бутан, Тайвань, Косово, Папуа Нова Гвінея, Тонга, Палау, Науру, Кірибаті.

Двосторонні відносини

Володимир Зеленський під час візиту до США, 1 вересня 2021 рік
Україна має дружні відносини з Польщею. Від 2004 року Польща підтримує євроінтеграційний курс України. Обидві сторони визнають державні кордони, що склалися після Другої світової війни.
Після відновлення незалежности Україна має напружені відносини з Росією. Україна і Росія були співзасновником СНД, однак між ними виник конфлікт щодо фінансово-майнової спадщини СРСР. 1997 року уряди обох країн підписали двосторонню угоду про «стратегічне партнерство», за якою російський Чорноморський флот отримав базування в Севастополі. 2003 року між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт щодо острова Тузла, який остаточно вирішений не був. Після Помаранчевої революції в Україні відносини між обома країнами погіршилися. Це вилилося в інформаційне протистояння та газові війни 2005–2006 і 2008–2009 років. Україна відмовилася підтримати Росію в російсько-грузинському конфлікті. 2010, після реваншу на президентських виборах в Україні проросійських сил, між урядами України і Росії сталося потепління у відносинах. Була підписана Харківська угода, що подовжила дію угоди 1997 року. Проте наступного 2011 року знову виник газовий конфлікт. Головною проблемою українсько-російських відносин залишається невирішеність делімітації кордонів між обома державами. Відносини з Росією ускладнюються енергетичною залежністю України і виплатою заборгованости.[180] У 2014 році після Євромайдану, де Росія підтримувала колишній режим президента Януковича, відносини повністю зруйновані на роки. У березні російські війська анексують Крим, а уже в травні Росія як агресор починає гібридну війну на сході України, яка триває по наш час. 24 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін оголошує про проведення на території України «Спеціальної військової операції». Через декілька хвилин після промови розпочинається бомбардування військових об'єктів, та вторгнення російських солдатів на територію України.
Історично дружні відносини з Білоруссю.
Від часу незалежности Україна має напружені відносини з Румунією, яка домагається перегляду кордонів. Проблемними ділянками є Чернівецька область, гирло Дунаю, острів Зміїний. 3 лютого 2009 року, за рішенням міжнародного суду в Гаазі Україна відстояла суверенітет над островом Зміїний, але втратила частину континентального шельфу багатого на нафту і газ, що відійшов Румунії. Після судового процесу Румунія саботує роботу українського каналу «Дунай-Чорне море», що є конкурентом румунських каналів в дельті Дунаю. Всупереч українському законодавству, румунські дипломатичні служби видають румунські паспорти українським громадянам в Чернівецькій області[181].
2 грудня 1991 року Канада стала першою західною країною, яка визнала незалежність України. А вже 27 січня 1992 року з Україною були встановлені дипломатичні відносини. Канада та Україна мають тісні двосторонні відносини. Україну в Канаді представляє Посольство в Оттаві, а також Генеральне Консульство у Торонто, офіси в Пікерінгу та Ванкувері. Історичні дружні зв'язки, виплекані поколіннями українських іммігрантів до Канади. Декларація «Про особливе партнерство», підписана у 1994 році і поновлена у 2001 та у 2008 роках, відзначає підтримку Канадою розвитку України та важливість двосторонньої співпраці для забезпечення стабільности та процвітання. Країни підписали низку угод та меморандумів про порозуміння у таких галузях, як торгівля, технічна співпраця, оборона та взаємна правова допомога. Проте, все ще залишаються широкі можливості для співробітництва. У вересні 2009 року Міністр закордонних справ Лоуренс Кеннон підписав з Україною «Дорожню карту», де було визначено пріоритетні сфери для двосторонньої співпраці. У 2014 році Канада активно підтримує на міжнародному рівні Україну, та засуджує російську агресію. Стосовно питань оборони, то Канада підтримує особливе партнерство між Україною і НАТО, організовуючи мовні курси, навчальні програми з питань лідерства та миротворчих операцій для українського військового та цивільного персоналу. Україна є третім за величиною учасником канадської Програми військової підготовки та співробітництва. Програма технічного співробітництва Канадської агенції міжнародного розвитку (КАМР) на даний час є єдиною програмою КАМР в Європі. Україна є однією з 20 країн, де зосереджені програми КАМР. Також Канада та Україна мають позитивні комерційні відносини.

Збройні сили

Український танк Т-64БМ «Булат» під час військового параду

Україна має багату військову історію, що налічує понад 1000 років. Княжа дружина, що існувала в часи Київської Русі була однією з найгрізніших армій у тогочасній Європі, що дозволяло київським князям здійснювати неодноразові успішні військові походи у Візантію — одну з наймогутніших світових імперій того часу. Княже військо протистояло орді під час Монгольської навали у XIII столітті, що посприяло зупинці подальшого просування загарбників у Європу. Українське козацтво в XVI—XVIII століттях являло собою потужну військову структуру, за прикладом якої була організована козацька держава Гетьманщина. У XX столітті під час Визвольної боротьби 1917—1922 років на території України діяло одразу декілька українських збройних формувань та армій: Армія УНР, війська під командуванням гетьмана Павла Скоропадського, Українська повстанська армія Нестора Махна, різноманітні отаманські загони тощо. Також українці брали участь у боротьбі на боці червоного козацтва, згодом багато українців проходило службу у складі Червоної армії. Під час Другої світової українцями з метою відновлення державности та боротьби за неї було організовано Українську повстанську армію, що вела партизанську боротьбу до кінця 1950-х років. Також значна частина українців воювала на боці СРСР у складі підрозділів Червоної армії. Після війни українці служили в Радянській армії на території колишнього СРСР та за його межами.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч осіб на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї[182][183]. У травні 1992 року Україна підписала договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1, в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї[182].

Українська БМ-30 «Смерч» під час військового параду

Україна здійснювала послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала Договір про звичайні збройні сили в Європі про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до 300 000).

Україна відіграє дедалі більшу роль у миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в Косово у складі українсько-польського батальйону[184]. Починаючи з 1992 року близько 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у тому числі в таких країнах як Східна Славонія, Ангола, Косово, Північна Македонія, Гватемала, Таджикистан, Афганістан, Хорватія, Кувейт, Сьєрра-Леоне, Грузія, Ірак, Ліван, Ефіопія тощо[185].

Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі збройними силами США.[186]

Після відновлення незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими пост-радянськими країнами і НАТО з 1994 року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний референдум у певний момент у майбутньому[187]. Під час Бухарестського саміту 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу[188]. 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр із питань євроатлантичної інтеграції. 12 червня 2020 року Північноатлантична рада НАТО визнала Україну партнером із розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP)[189].

Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в Азербайджан, Грузію та Китай. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки — Південний Судан, Республіку Конго тощо[190]. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю (ЦАСТЗ) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період 20072014 рр[191].

ЗСУ комплектуються шляхом призову на строкову службу чоловіків 18—27 років[192][193]. Чисельність на 2015 рік становить 250 000 осіб.[194] Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Адміністративний поділ

Виключні економічні зони Чорного та Азовського морів

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з липня 2020 року, коли були утворені 136 районів (де-факто районів 140, бо 14 районів у АР Крим будуть ліквідовані лише після деокупації) замість старих 460.

Станом на 1 січня 2021 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка — Автономна Республіка Крим, 24 області, 140 районів, 461 місто (з них 187 — міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення — Київ, столиця України, та Севастополь), 108 районів у містах, 882 селища міського типу, 870 сільських рад, 27 205 сіл. З 15 квітня 2014 року внаслідок російської окупації Автономна Республіка Крим і м. Севастополь мають статус тимчасово окупованої території України[195].

Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.

Адміністративний поділ України Області