Відмінності між версіями «Український правопис 1933 року»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м
Мітки: редагування коду 2017 Ручний відкіт Скасовано
(ВП:НТЗ: Можна легко помилитися в розумінні політики нейтральної точки зору. Ця політика не означає написання статті з якоїсь однієї-єдиної неупередженої, «об'єктивної» точки зору. Навпаки, ця політика встановлює, що ми повинні чесно представити всі існуючі точки зору і стаття не повинна декларувати, мати на увазі або натякати на те, що яка-небудь із представлених точок зору є єдино правильною.)
Мітка: Скасування
Рядок 1: Рядок 1:
  +
{{Стиль|дата=грудень 2011}}
{{Refimprove}}{{Немає вступу}}
 
   
  +
== Напередодні реформи ==
== Історія ==
 
  +
На [[1920-ті]] роки припав розквіт українського мовознавства, проведено значну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилася виданням [[Харківський правопис|Українського правопису 1928 року]], що вперше став офіційним та уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангела Кримського]]. Проте кодифікація 1928—1929 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин<ref>«Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». ''Ю. Шевельов''. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само.&nbsp;— С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» ''Огієнко І.'' [http://izbornyk.org.ua/ohukr/ohu20.htm Історія української літературної мови].&nbsp;— К., 2001.</ref> і потребувала змін.
Авторами правопису були [[Хвиля Андрій Ананійович|Андрій Хвиля]] та Н. Каганович{{Уточнити}}. А. Хвиля написав книжку «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933&nbsp;р.<ref>{{Cite web|title=Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті — Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови|url=https://web.archive.org/web/20150103123645/http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%A5%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%8F_%D0%90._%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B8%D1%82%D0%B8,_%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%89%D0%B8%D1%82%D0%B8_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83_%D1%84%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96|website=web.archive.org|date=2015-01-03|accessdate=2021-03-26}}</ref>, тираж 15.000 примірників<ref>''Огієнко І.'' [http://litopys.org.ua/ohukr/ohu18.htm Історія української літературної мови.&nbsp;— К., 2001.&nbsp;— (Перше видання&nbsp;— Вінніпег, 1949])</ref>.
 
   
  +
== Початок репресій і зросійщення ==
А. Хвиля, голова новоствореної 1933&nbsp;р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти: <blockquote> ''«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928&nbsp;р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську, перекручували сучасну українську мову <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України».''</blockquote>
 
  +
Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.
   
  +
«Нова доба» радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року «Про придушення націоналізму в Україні» й запровадження в усьому комуністичних ідей. Аби це зробити, в Україну послали [[Постишев Павло Петрович|Павла Постишева]], що й прибув до столиці, м. Харкова, у січні 1933&nbsp;р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933&nbsp;р. учинив самогубство [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії [[Всеукраїнська правописна конференція|Правописної комісії]] [[Ганцов Всеволод Михайлович|Всеволода Ганцова]], А. Приходька, С. Пилипенка ([[Синявський Олекса Наумович|Олексу Синявського]] й А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.
Комісія переробила й у 1933&nbsp;р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру [[Ґ|''ґ'']], змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в [[Парадигма (мовознавство)|парадигми]] відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок{{Джерело}}. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, №&nbsp;6){{Джерело}}, наприкінці 1933&nbsp;р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».
 
   
  +
== Викорінення питомих рис української мови ==
== Особливості й порівняння зі старим правописом ==
 
 
Руйнувати та спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками&nbsp;— за це взявся був [[Хвиля Андрій Ананійович|Андрій Хвиля]] (справжнє прізвище Олінтер) та Н. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві&nbsp;— буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933&nbsp;р.<ref>[https://web.archive.org/web/20150103123645/http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%A5%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%8F_%D0%90._%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B8%D1%82%D0%B8,_%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%89%D0%B8%D1%82%D0%B8_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83_%D1%84%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96 А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. - Більшовик України, 1933, № 7, с. 42-56; Партвидав ЦК КП(б)У, 1933.]</ref>, друковано 15.000 примірників<ref>''Огієнко І.'' [http://litopys.org.ua/ohukr/ohu18.htm Історія української літературної мови.&nbsp;— К., 2001.&nbsp;— (Перше видання&nbsp;— Вінніпег, 1949])</ref>.
* Усунуто форми [[двоїна|двоїни]] (''дві кни'''зі''', три верб'''і''', чотири хат'''і''''' та ін.).
 
  +
* Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах (''бачу молодиц'''і''', веду хлопц'''і''', дивлюся на піоне'''рки''''').
 
 
А. Хвиля, голова новоствореної 1933&nbsp;р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти, твердив: <blockquote> ''«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928&nbsp;р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України».''</blockquote>
* З паралельно вживаних форм '''''бабів''' і баб, '''хатів''' і хат, '''губів''' і губ, '''статтів''' і статей'' залишено лише деякі.
 
  +
* З паралельних словотвірних варіантів ''становисько&nbsp;— становище, огнисько&nbsp;— огнище, гноїсько&nbsp;— гноїще'' надано перевагу утворенням з суфіксом '''-ище'''.
 
 
Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» й 1933&nbsp;р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру [[Ґ|''ґ'']], докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, №&nbsp;6), наприкінці 1933&nbsp;р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».
* Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни ''святові&nbsp;— святу, серцеві&nbsp;— серцю, сонцеві&nbsp;— сонцю, у русі&nbsp;— у рухові'' надано перевагу формам на '''-у(ю)'''.
 
  +
  +
Зі звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками:
 
* Усунуто форми [[двоїна|двоїни]] (''дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці'' та ін.).
 
* Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: ''бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки''.
 
* З паралельно вживаних форм ''бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей'' залишено лише найближчі до російського варіанта.
 
* З паралельних словотвірних варіантів ''становисько&nbsp;— становище, огнисько&nbsp;— огнище, гноїсько&nbsp;— гноїще'' надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) '''-ище'''.
 
* Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни ''святові&nbsp;— святу, серцеві&nbsp;— серцю, сонцеві&nbsp;— сонцю, у русі&nbsp;— у рухові'' обмежено формами на '''-у(ю)''', спільними з російськими.
 
* Чергування префіксів (прийменників) ''з&nbsp;— с'' перед глухими приголосними '''к, п, т, х''' було поширено на '''ф''':
 
* Чергування префіксів (прийменників) ''з&nbsp;— с'' перед глухими приголосними '''к, п, т, х''' було поширено на '''ф''':
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
Рядок 25: Рядок 33:
 
|'''''с'''фотографувати''
 
|'''''с'''фотографувати''
 
|}
 
|}
  +
* Напис іншомовних слів '''''б'''акханка, '''б'''ар'''б'''аризм'' за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів: ''вакханка, варваризм'', також як і ''претен'''с'''ія, іхтіо'''с'''авр, бронто'''с'''авр'' (відповідно ''претензія, іхтіозавр, бронтозавр''), ''раді'''ю'''с, консилі'''ю'''м, меді'''ю'''м, Марі'''ю'''піль'' (відповідно'' радіус, консиліум, медіум, Маріуполь'')<ref name="lingvocyd">[[Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду|Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.]]</ref>.
 
  +
* Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (''-ові, -еві/-єві''). Згідно з [[Харківський правопис|попереднім правописом]] в [[іменник]]ах чоловічого роду слід було вживати закінчень ''-ові, -еві/-єві'', а вжиток закінчення ''-у/-ю'' обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу закінченню ''-у/-ю''.
 
 
* Напис іншомовних слів ''бакханка, барбаризм'' за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під упливом церковнослов'янської та російської мови: ''вакханка, варваризм'', також як і ''претенсія, іхтіосавр, бронтосавр'' (взаконено ''претензія, іхтіозавр, бронтозавр''), ''радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль'' (взаконено'' радіус, консиліум, медіум, Маріуполь'')<ref name="lingvocyd">[[Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду|Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.]]</ref>.
 
* Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (''-ові, -еві/-єві''). Згідно з [[Харківський правопис|попереднім правописом]] в [[іменник]]ах чоловічого роду слід було вживати закінчень ''-ові, -еві/-єві'', а вжиток закінчення ''-у/-ю'' обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню ''-у/-ю''.
 
* Усталено тверде написання низки прикметників:
 
* Усталено тверде написання низки прикметників:
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
Рядок 41: Рядок 51:
 
|''трикутн'''и'''й''
 
|''трикутн'''и'''й''
 
|}
 
|}
* Закінчення ''-и'' в родовому відмінку однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на ''-і'', що, на думку Шевельова, збігалося з історичним розвитком української мови<ref>''[[Шевельов Юрій Володимирович|Ю. Шевельов]]''. [https://r2u.org.ua/node/111 Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— Кн. 1.&nbsp;— С. 319—320.]</ref>:
+
* Закінчення ''-и'' в родовому відмінку однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на ''-і'', що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов<ref>«В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и,&nbsp;— спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи&nbsp;— і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу ''земля''» ''[[Шевельов Юрій Володимирович|Ю. Шевельов]]''. [https://r2u.org.ua/node/111 Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— Кн. 1.&nbsp;— С. 319—320.]</ref>):
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
 
!Правопис 1928 року
 
!Правопис 1928 року
Рядок 82: Рядок 92:
 
|}
 
|}
   
* У непрямих відмінках українські прізвища отримали інші закінчення:
+
* У непрямих відмінках українські прізвища дістали нових закінчень:
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
 
!Прізвище
 
!Прізвище
Рядок 105: Рядок 115:
 
|}
 
|}
   
* Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§&nbsp;81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх державними органами» (§&nbsp;89):
+
* Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§&nbsp;81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§&nbsp;89):
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
 
![http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2013/march/11/ussr_map_europe.jpg Правопис 1928 року]
 
![http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2013/march/11/ussr_map_europe.jpg Правопис 1928 року]
Рядок 119: Рядок 129:
 
|''Бєлгород''
 
|''Бєлгород''
 
|-
 
|-
  +
|[[Бердянськ|''Бердянське''<!-- §&nbsp;81. Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі…
|[[Бердянськ|''Бердянське'']]
 
  +
2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.
  +
  +
Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочинським і т. ін. -->]]
 
|''Бердянськ''
 
|''Бердянськ''
 
|-
 
|-
Рядок 192: Рядок 205:
 
|}
 
|}
   
Назви міст закінчуються на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинськ'''е''', Старобільськ'''е''', Пинськ'''е''', Зінов'ївськ'''е''', Луцьк'''е''' і т. ін.
+
Назви міст стали кінчатися на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.
   
 
Відмінювати стали такі назви як іменники: із Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: із Старобільського, під Волочинським.
 
Відмінювати стали такі назви як іменники: із Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: із Старобільського, під Волочинським.
   
Прикметники, утворені від назв міст ''перемиський'', ''радомиський'', змінено на ''перемишльський'', ''радомишльський''.
+
Прикметники, утворені від назов міст ''перемиський'', ''радомиський'', обернуто на ''перемишльський'', ''радомишльський''.
   
* Відповідне вживання: прийменник ''до'' у парах '''''до''' школи'', '''''до''' Києва'' послідовно замінювано на прийменник ''у''&nbsp;— '''''у''' школу'', '''''у''' Київ''{{Джерело}}.
+
* Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник ''до'' у парах '''''до''' школи'', '''''до''' Києва'' послідовно замінювано на прийменник ''у''&nbsp;— '''''у''' школу'', '''''у''' Київ''.
* Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: ''випуск машин припинено'', ''злочинця затримано''; натомість запропоновано: ''випуск машин припинений'', ''злочинець затриманий{{Джерело}}''.
+
* Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: ''випуск машин припинено'', ''злочинця затримано''; натомість процвітає суржикування: ''випуск машин припинений'', ''злочинець затриманий''.
* Уточнено розділення прикметника '''дружній''' на: ''дружний'' та ''дружній''. Те ж зі словом '''багатир/богатир''': ''багатир'' (багатий) та ''богатир'' (витязь, лицар, герой).
+
* Штучно розділено прикметник '''дружній''' на два прикметники: ''дружний'' та ''дружній'', різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками ''дружный'' і ''дружественный''. Ту ж операцію пророблено й зі словом '''багатир'''. З одного слова штучно зроблено два: ''багатир'' (багатий) та ''богатир'' (витязь, лицар, герой).
* Запровадження нової термінології в різних галузях знання:
+
* Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
!Українська форма
+
!Питома українська форма
 
!Російська форма
 
!Російська форма
!Запропонована форма
+
!Накинута форма
 
|-
 
|-
 
|''Великий Віз''
 
|''Великий Віз''
Рядок 237: Рядок 250:
 
|''риска''
 
|''риска''
 
|''тире''
 
|''тире''
|''тире''
+
|''тир''
 
|}
 
|}
   
* Стандартизовано імена відповідно до східноукраїнської традиції:
+
* Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:
   
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
Рядок 259: Рядок 272:
 
|}
 
|}
   
* Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви подавали з ''г'' (§&nbsp;76):
+
* Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви з ''h'' і ''g'' почали подавати тільки однією літерою ''г'', <!-- на противагу російській мові, де для передачі h і g використовують дві літери, х і г, -->незалежно від вимови (§&nbsp;76):
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
 
!Правопис 1928 року
 
!Правопис 1928 року
 
!Правопис 1933 року
 
!Правопис 1933 року
 
|-
  +
|'''''Г'''аронна''
  +
|'''''Г'''аронна''
 
|-
 
|-
 
|'''''Ґ'''ете''
 
|'''''Ґ'''ете''
 
|'''''Г'''ете''
 
|'''''Г'''ете''
  +
|-
  +
|'''''Г'''аммерфест''
  +
|'''''Г'''аммерфест''
 
|}
 
|}
   
Рядок 302: Рядок 321:
 
|}
 
|}
   
* Німецький дифтонг ''еі'', що звучить як ''ай'', отримав традиційне написання ''ей'':
+
* Німецький дифтонг ''еі'', що звучить як ''ай'', дістав традиційного написання ''ей'':
   
 
{|Class="wikitable"
 
{|Class="wikitable"
Рядок 338: Рядок 357:
 
!Правопис 1933 року
 
!Правопис 1933 року
 
|-
 
|-
| ''a.''
+
|rowspan=3| ''a.''
 
|''генеза''
 
|''генеза''
 
|''генезис''
 
|''генезис''
  +
|-
  +
|''криза''
  +
|''кризис''
  +
|-
  +
|''теза''
  +
|''тезис''
 
|-
 
|-
 
|rowspan=4| ''б.''
 
|rowspan=4| ''б.''
Рядок 347: Рядок 372:
 
|-
 
|-
 
|''гієроґліф''
 
|''гієроґліф''
  +
|''іерогліф''<ref>«…завсіди пишеться '''іа''', '''іе''', '''іу''', '''еа''', крім позиції в кінці слова...» (§&nbsp;79, С. 61)</ref>
|''іерогліф''
 
 
|-
 
|-
 
|''гістерія''
 
|''гістерія''
Рядок 392: Рядок 417:
 
|''циліндр''
 
|''циліндр''
 
|-
 
|-
| rowspan="3" | ''е.''
+
|rowspan=4| ''е.''
 
|''евнух''
 
|''евнух''
 
|''євнух''
 
|''євнух''
  +
|-
  +
|''Европа''
  +
| як і було ''Европа'' (§&nbsp;79, С. 62)
 
|-
 
|-
 
|''епархія''
 
|''епархія''
Рядок 426: Рядок 454:
 
|-
 
|-
 
|rowspan=4| ''з.''
 
|rowspan=4| ''з.''
|''(мій) вуаль'' чол.роду
+
|''вуаль'' чол.роду
|''(моя) вуаль'' жін. роду
+
|''вуаль'' жін. роду
 
|-
 
|-
|''(мій)'' ''деталь'' чол.роду
+
|''деталь'' чол.роду
|''(моя)'' ''деталь'' жін. роду
+
|''деталь'' жін. роду
 
|-
 
|-
|''(мій)'' ''емаль'' чол. роду
+
|''емаль'' чол. роду
|''(моя)'' ''емаль'' жін. роду
+
|''емаль'' жін. роду
 
|-
 
|-
|''(мій)'' ''модель'' чол.роду
+
|''модель'' чол.роду
|''(моя)'' ''модель'' жін. роду
+
|''модель'' жін. роду
 
|-
 
|-
 
|rowspan=3| ''і.''
 
|rowspan=3| ''і.''
Рядок 495: Рядок 523:
 
|}
 
|}
   
  +
== Нищення термінознавства та словникової справи ==
=== Термінологія ===
 
  +
Після фізичної розправи з мовознавцями термінологічна справа зазнала чергового удару. Створено спеціальні бригади, що переглядали словники й вилучали «націоналістичні» слова, терміни; насильницькими методами усю термінологію (технічну, наукову) приведено в повну відповідність до російської. Навіть у мовознавстві впроваджено російську граматичну термінологію, відкидаючи весь здобуток українських учених.
[[Хвиля Андрій Ананійович|Андрій Хвиля]] висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
 
  +
  +
«Правописна» реформа насправді перетворилася на боротьбу з самобутніми й оригінальними рисами української мови. Для цього борець з «націоналізмом» у мовознавстві [[Хвиля Андрій Ананійович|Андрій Хвиля]], сам репресований згодом за націоналізм, висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
   
 
* припинити негайно видання всіх словників;
 
* припинити негайно видання всіх словників;
 
* переглянути словники й усю термінологію;
 
* переглянути словники й усю термінологію;
* провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що уживана на Україні;
+
* провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі й уживана й на Україні;
 
* переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
 
* переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
 
* переглянути правопис.
 
* переглянути правопис.
  +
{| class="wikitable"
 
  +
Українську лексику поставлено в залежність від російської, йшло планомірне усунення питомої української лексики й заміна її російською. Наприклад:
 
{|Class="wikitable"
 
!Правопис 1928 року
 
!Правопис 1928 року
 
!Правопис 1933 року
 
!Правопис 1933 року
Рядок 509: Рядок 541:
 
|гуртовий
 
|гуртовий
 
|оптовий
 
|оптовий
  +
|-
  +
|дбайливий
  +
|бережливий
 
|-
 
|-
 
|досить
 
|досить
Рядок 518: Рядок 553:
 
|обставати за /обстоювати/ ''що''
 
|обставати за /обстоювати/ ''що''
 
|ратувати за ''що''
 
|ратувати за ''що''
|-
 
|''закотистий (закотистий комір'')
 
|''відкладний (відкладний комір)''
 
 
|}
 
|}
  +
  +
Питоме українське слово ''закотистий (закотистий комір'') вилучено зі словників і запроваджено слова ''відкладний (відкладний комір)'', бо воно повторює російську форму ''отложной (отложной воротник)''.
  +
  +
Коли було репресовано укладачів Правопису 1933, в обставинах страху й мовного хаосу всі періодичні видання, а також видавництва в УРСР регулярно діставали від провідного партійного видання «Комуніст» списки слів, яких треба було уникати.
  +
  +
Точнісінько таку саму мовну політику застосовано й до [[білоруська мова|білоруської мови]]. Так само 1933 року впроваджено [[Наркомівка|новий білоруський правопис&nbsp;— «наркомівку»]], до білоруської мови впроваджено близько 30 фонетичних і морфологічних особливостей, живцем узятих з російської мови. Розпочалось активне зросійщення білоруської лексики шляхом скеровування лексикографічної практики<ref name="lingvocyd"/>.
   
 
== Текст ==
 
== Текст ==
Рядок 537: Рядок 575:
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
  +
* [[Лінгвоцид]]
  +
* [[Хронологія заборон української мови]]
 
* [[Українська національна комісія з питань правопису]]
 
* [[Українська національна комісія з питань правопису]]
 
* [[Харківський правопис]]
 
* [[Харківський правопис]]
Рядок 542: Рядок 582:
 
* [[Проект правопису 1999|Проєкт правопису 1999]]
 
* [[Проект правопису 1999|Проєкт правопису 1999]]
 
* [[Історія української мови]]
 
* [[Історія української мови]]
  +
* [[Desiderata в справі нашого правопису]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==

Версія за 18:23, 26 березня 2021

Напередодні реформи

На 1920-ті роки припав розквіт українського мовознавства, проведено значну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилася виданням Українського правопису 1928 року, що вперше став офіційним та уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. Агатангела Кримського. Проте кодифікація 1928—1929 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин[1] і потребувала змін.

Початок репресій і зросійщення

Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.

«Нова доба» радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року «Про придушення націоналізму в Україні» й запровадження в усьому комуністичних ідей. Аби це зробити, в Україну послали Павла Постишева, що й прибув до столиці, м. Харкова, у січні 1933 р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933 р. учинив самогубство Микола Скрипник, не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії Правописної комісії Всеволода Ганцова, А. Приходька, С. Пилипенка (Олексу Синявського й А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.

Викорінення питомих рис української мови

Руйнувати та спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками — за це взявся був Андрій Хвиля (справжнє прізвище Олінтер) та Н. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві — буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933 р.[2], друковано 15.000 примірників[3].

А. Хвиля, голова новоствореної 1933 р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти, твердив:

«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України».

Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» й 1933 р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру ґ, докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, № 6), наприкінці 1933 р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».

Зі звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками:

  • Усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці та ін.).
  • Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки.
  • З паралельно вживаних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей залишено лише найближчі до російського варіанта.
  • З паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище.
  • Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі — у рухові обмежено формами на -у(ю), спільними з російськими.
  • Чергування префіксів (прийменників) з — с перед глухими приголосними к, п, т, х було поширено на ф:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
зфалшувати сфальшувати
зфотографувати сфотографувати


  • Напис іншомовних слів бакханка, барбаризм за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під упливом церковнослов'янської та російської мови: вакханка, варваризм, також як і претенсія, іхтіосавр, бронтосавр (взаконено претензія, іхтіозавр, бронтозавр), радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль (взаконено радіус, консиліум, медіум, Маріуполь)[4].
  • Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (-ові, -еві/-єві). Згідно з попереднім правописом в іменниках чоловічого роду слід було вживати закінчень -ові, -еві/-єві, а вжиток закінчення -у/-ю обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню -у/-ю.
  • Усталено тверде написання низки прикметників:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
західній західний
східній східний
трикутній трикутний
  • Закінчення в родовому відмінку однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на , що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов[5]):
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
до смерти до смерті
без совісти без совісті
без чести без честі
  • Узгоджено з етимологією написання голосних, що чергуються:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
випроваджати випроводжати
голодівка голодовка
манастир монастир
мариво марево
салітра селітра
соняшний сонячний
шаравари шаровари
  • У непрямих відмінках українські прізвища дістали нових закінчень:
Прізвище Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Гончар до Гончаря до Гончара
Кравців до Кравцова до Кравціва
Мазурок до Мазурка до Мазурока
Швець до Шевця до Швеця
  • Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§ 81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§ 89):
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Басарабія Бесарабія
Берестя Брест
Білгород Бєлгород
Бердянське Бердянськ
Букарешт Бухарест
Єйське Єйськ
Дін Дон
Кахівка Каховка
Кремінчук Кременчук
Лубні Лубни
Луганське Луганськ
Мелітопіль Мелітополь
Маріюпіль Маріуполь
Мукачів Мукачеве
Прилука Прилуки
Рівне Ровно
Ромен Ромни
Ростів Ростов
Севастопіль Севастополь
Симферопіль Симферополь
Сальське Сальськ
Таганріг Таганрог
Тираспіль Тирасполь
Новозибків Новозибков
Озівське море Азовське море
Острогозьке Острогозьк
Пинське Пінск

Назви міст стали кінчатися на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.

Відмінювати стали такі назви як іменники: із Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: із Старобільського, під Волочинським.

Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський, обернуто на перемишльський, радомишльський.

  • Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у — у школу, у Київ.
  • Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано; натомість процвітає суржикування: випуск машин припинений, злочинець затриманий.
  • Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружний та дружній, різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками дружный і дружественный. Ту ж операцію пророблено й зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (багатий) та богатир (витязь, лицар, герой).
  • Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:
Питома українська форма Російська форма Накинута форма
Великий Віз Большая Медведица Велика Ведмедиця
городина овощи овочі
садовина фрукты фрукти
дієйменник инфинитив інфінітив
живе срібло ртуть ртуть
родзинки изюм ізюм
стоп сплав сплав
риска тире тир
  • Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Агатангел Агафангел
Тадей Фадей і Тадей
Теодосій Феодосій
Олександер Олександр
  • Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви з h і g почали подавати тільки однією літерою г, незалежно від вимови (§ 76):
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Гаронна Гаронна
Ґете Гете
Гаммерфест Гаммерфест
  • Лексику зі грецької мови з літерою θ (кирилична фіта) змінили за східноукраїнським зразком:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
анатема анафема
Атени Афіни
Методій Мефодій
Теофанія Феофанія
  • Звукосполучення ія в чужомовних словах, затверджене правописом 1928 року, замінено на поширене в тогочасній практиці іа[6]:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
варіянт варіант
комедіянт комедіант
Сіям Сіам
  • Німецький дифтонг еі, що звучить як ай, дістав традиційного написання ей:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Айнштайн Ейнштейн
Гайне Гейне
капельмайстер капельмейстер
  • У запозичених словах з м'яким л стверджено східноукраїнську вимову л[7]:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Ля-Манш Ла-Манш
лямпа лампа
пляц плац
  • Упорядковано правопис іншомовних слів:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
a. генеза генезис
криза кризис
теза тезис
б. Геллада Еллада
гієроґліф іерогліф[8]
гістерія істерія
гураґан ураган
в. Арабія Аравія
Бакх Вакх
Теби Фіви
г. амнестія амністія
хемія хімія
ґ. метода метод
роля роль
спіраля спіраль
д. міністер міністр
Олександер Олександр
циліндер циліндр
е. евнух євнух
Европа як і було Европа (§ 79, С. 62)
епархія єпархія
Еспанія Іспанія
є. ґолф гольф
мусулманин мусульманин
носталгія ностальгія
шелф шельф
ж. авдиторія аудиторія
авдієнція аудіенція (§ 82, С. 63)
клявза кляуза
з. вуаль чол.роду вуаль жін. роду
деталь чол.роду деталь жін. роду
емаль чол. роду емаль жін. роду
модель чол.роду модель жін. роду
і. евфорія ейфорія
невтральний нейтральний
неврологія нейрологія
ї. авул аул
богдохан богдихан
Букарешт Бухарест
вермічелі вермішель
данець; & данський датчанин; & датський
маштаб масштаб
моххамеданин магометанин
претенсія претензія
  • Унормовано наголоси:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
доне́змогу донезмо́ги
душни́й ду́шний
за́їзд заї́зд
о́сідок осі́док
по́душка поду́шка

Нищення термінознавства та словникової справи

Після фізичної розправи з мовознавцями термінологічна справа зазнала чергового удару. Створено спеціальні бригади, що переглядали словники й вилучали «націоналістичні» слова, терміни; насильницькими методами усю термінологію (технічну, наукову) приведено в повну відповідність до російської. Навіть у мовознавстві впроваджено російську граматичну термінологію, відкидаючи весь здобуток українських учених.

«Правописна» реформа насправді перетворилася на боротьбу з самобутніми й оригінальними рисами української мови. Для цього борець з «націоналізмом» у мовознавстві Андрій Хвиля, сам репресований згодом за націоналізм, висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:

  • припинити негайно видання всіх словників;
  • переглянути словники й усю термінологію;
  • провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі й уживана й на Україні;
  • переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
  • переглянути правопис.

Українську лексику поставлено в залежність від російської, йшло планомірне усунення питомої української лексики й заміна її російською. Наприклад:

Правопис 1928 року Правопис 1933 року
гуртовий оптовий
дбайливий бережливий
досить достатньо
зазіхання посягання
обставати за /обстоювати/ що ратувати за що

Питоме українське слово закотистий (закотистий комір) вилучено зі словників і запроваджено слова відкладний (відкладний комір), бо воно повторює російську форму отложной (отложной воротник).

Коли було репресовано укладачів Правопису 1933, в обставинах страху й мовного хаосу всі періодичні видання, а також видавництва в УРСР регулярно діставали від провідного партійного видання «Комуніст» списки слів, яких треба було уникати.

Точнісінько таку саму мовну політику застосовано й до білоруської мови. Так само 1933 року впроваджено новий білоруський правопис — «наркомівку», до білоруської мови впроваджено близько 30 фонетичних і морфологічних особливостей, живцем узятих з російської мови. Розпочалось активне зросійщення білоруської лексики шляхом скеровування лексикографічної практики[4].

Текст

Хвиля, А., ред. (1933). Український правопис. Харків: Радянська школа.  (Альтернативне посилання: [1].)

Див. також

Примітки

  1. «Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001.
  2. А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. - Більшовик України, 1933, № 7, с. 42-56; Партвидав ЦК КП(б)У, 1933.
  3. Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949)
  4. а б Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.
  5. «В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320.
  6. Поширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991, С. 68.
  7. «З найдавнішого часу, як показують наші пам'ятки, ми не мали звички вимовляти чужі слова з ґ та з ль, але вимовляли їх по-своєму (цебто й по-грецькому): Платон, Іларіон, Лонгин, грек, Іспанія, Ірина (а не Плятон, Іляріон, Льонгін, ґрек, Еспанія, Ірена) й т. ін. Це так звана грецька система вимови чужих слів, і власне вона сильно защепилася в нашій мові за княжих часів, і позостається в народі панівною аж до часу теперішнього.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К., 2001.
  8. «…завсіди пишеться іа, іе, іу, еа, крім позиції в кінці слова...» (§ 79, С. 61)

Джерела

Посилання