Відмінності між версіями «Університет»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
[перевірена версія][очікує на перевірку]
м (fix homographs: Еd)
 
(Не показані 10 проміжних версій 4 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Meeting of doctors at the university of Paris.jpg|thumb|Засідання докторів Паризького унівеститету]]
 
[[Файл:Meeting of doctors at the university of Paris.jpg|thumb|Засідання докторів Паризького унівеститету]]
[[File:Києво-Могилянська академія та її спудеї.png|thumb|Києво-Могилянська академія та її спудеї]]
+
[[Файл:Києво-Могилянська академія та її спудеї.png|thumb|Києво-Могилянська академія та її спудеї]]
   
'''Університе́т''' ({{lang-de|Universität}}, від {{lang-la|universitas}}&nbsp;— «сукупність»<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 212.]</ref>, ''' universitas magistrorum et scholarium''' - ''сукупність, об'єднання тих, хто вчить, і тих, хто навчається''<ref>Див., наприклад: [https://en.wikisource.org/wiki/1911_Encyclopædia_Britannica/Universities The Encyclopaedia Britannica: a Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. - 11 ed. - London; New York: Encyclopaedia Britannica Co., Ltd., 1910 - 1911. Vol. XXVII : Tonalite to Vesuvius. Vol. XXVIII: Vetch to Zymotic Diseases. - 1911. - XIV, 1064, XV, 1064 p. — Р. 748.]</ref>)&nbsp;— автономний [[вищий навчальний заклад]], тип якого виробився в [[Європа|Європі]] за [[середньовіччя]]. В університеті об'єднується низка [[факультет]]ів для підготовки фахівців високої кваліфікації з [[точні науки|точних]], [[природничі науки|природничих]] і [[гуманітарні науки|гуманітарних наук]].
+
'''Університе́т''' ({{lang-de|Universität}}, від язику {{lang-la|universitas}}&nbsp;— «сукупність»<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В.&nbsp;П.&nbsp;Університет // Юридична цікава енциклопедія: В 6-ти тт.&nbsp;— Т. 6: Т&nbsp;— Я.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— 768 с.&nbsp;— С. 212.]</ref>, ''' universitas magistrorum et scholarium'''&nbsp;— ''сукупність, об'єднання тих, хто вчить нічого
  +
, і тих, хто навчається погано
  +
''<ref>Див., наприклад: [https://en.wikisource.org/wiki/1911_Encyclopædia_Britannica/Universities The Encyclopaedia Britannica: a Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information.&nbsp;— 11 ed.&nbsp;— London; New York: Encyclopaedia Britannica Co., Ltd., 1910—1911. Vol. XXVII: Tonalite to Vesuvius. Vol. XXVIII: Vetch to Zymotic Diseases.&nbsp;— 1911.&nbsp;— XIV, 1064, XV, 1064 p.&nbsp;— Р. 748.]</ref>)&nbsp;— автономний [[вищий навчальний заклад]], тип якого виробився в [[Європа|Європі]] за [[середньовіччя]]. В університеті об'єднується низка [[факультет]]ів для підготовки фахівців високої кваліфікації з [[точні науки|точних]], [[природничі науки|природничих]] і [[гуманітарні науки|гуманітарних наук]].
   
 
Крім освітньої функції університети є [[Наука|науковими]] установами, в яких викладачі спільно зі студентами виконують [[наукові дослідження]]. Провідні університети мають свої [[Видавництво|видавництва]], де друкують навчальну та [[наукова література|наукову літературу]]. Традиційно університети мають [[привілей]] надавати своїм [[студент]]ам та [[аспірант]]ам [[Науковий ступінь|наукові ступені]] [[бакалавр]]ів, [[магістр]]ів та [[Доктор наук|докторів]].
 
Крім освітньої функції університети є [[Наука|науковими]] установами, в яких викладачі спільно зі студентами виконують [[наукові дослідження]]. Провідні університети мають свої [[Видавництво|видавництва]], де друкують навчальну та [[наукова література|наукову літературу]]. Традиційно університети мають [[привілей]] надавати своїм [[студент]]ам та [[аспірант]]ам [[Науковий ступінь|наукові ступені]] [[бакалавр]]ів, [[магістр]]ів та [[Доктор наук|докторів]].
   
 
== Виникнення університетів ==
 
== Виникнення університетів ==
[[Файл:Sigillo alma mater studiorum.gif|120px|thumb|<small>''Печатка [[Болонський університет|Болонського університету]] - першого університету Західної Європи. На печатці вказано рік заснування, а також вміщено напис '''[[Альма-матер|Alma mater studiorum]]''' - відтоді термін "Альма-матер" використовується для позначення місця здобуття освіти, як алегорична назва університету''</small>]]
+
[[Файл:Sigillo alma mater studiorum.gif|120px|thumb|<small>''Печатка [[Болонський університет|Болонського університету]]&nbsp;— першого університету Західної Європи. На печатці вказано рік заснування, а також вміщено напис '''[[Альма-матер|Alma mater studiorum]]'''&nbsp;— відтоді термін «Альма-матер» використовується для позначення місця здобуття освіти, як алегорична назва університету''</small>]]
[[Файл:Oxford-University-Circlet.svg|120px|thumb|<small>''Емблема (і елемент печатки) [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]] - найстарішого університету [[Англія|Англії]]''</small>]]
+
[[Файл:Oxford-University-Circlet.svg|120px|thumb|<small>''Емблема (і елемент печатки) [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]]&nbsp;— найстарішого університету [[Англія|Англії]]''</small>]]
Перші університети в Європі виникли в [[Болонський університет|Болоньї]] (заснований [[1088]] р. як юридична школа, статус університету з [[1158]] р.) [[Оксфордський університет|Оксфорді]] ([[1167]]), [[Паризький університет|Парижі]] ([[1215]]) та в інших містах Італії, Франції та Англії. Пізніше були засновані університети в [[Чехія|Чехії]] — [[Карлів університет|Карлів]] ([[Прага]], [[1348]]), [[Польща|Польщі]] — [[Яґеллонський університет|Ягеллонський]] ([[Краків]], [[1364]]), [[Австрія|Австрії]] ([[Відень]], [[1365]]), [[ФРН|Німеччині]] ([[Гейдельберг]], [[1386]]), [[Швеція|Швеції]] ([[Упсала]], [[1477]]), [[Данія|Данії]] ([[Копенгаген]], [[1479]]) та інші<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 212.]</ref> (''див. таблицю нижче'').
+
Перші університети в Європі виникли в [[Болонський університет|Болоньї]] (заснований [[1088]]&nbsp;р. як юридична школа, статус університету з [[1158]]&nbsp;р.) [[Оксфордський університет|Оксфорді]] ([[1167]]), [[Паризький університет|Парижі]] ([[1215]]) та в інших містах Італії, Франції та Англії. Пізніше були засновані університети в [[Чехія|Чехії]]&nbsp;— [[Карлів університет|Карлів]] ([[Прага]], [[1348]]), [[Польща|Польщі]]&nbsp;— [[Яґеллонський університет|Ягеллонський]] ([[Краків]], [[1364]]), [[Австрія|Австрії]] ([[Відень]], [[1365]]), [[ФРН|Німеччині]] ([[Гейдельберг]], [[1386]]), [[Швеція|Швеції]] ([[Упсала]], [[1477]]), [[Данія|Данії]] ([[Копенгаген]], [[1479]]) та інші<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В.&nbsp;П.&nbsp;Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт.&nbsp;— Т. 6: Т&nbsp;— Я.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— 768 с.&nbsp;— С. 212.]</ref> (''див. таблицю нижче'').
   
 
{| border="0" cellspacing="0"
 
{| border="0" cellspacing="0"
Рядок 17: Рядок 19:
 
! style="background: #cccccc;" | Університет
 
! style="background: #cccccc;" | Університет
 
|-
 
|-
| [[1088]] || [[Болонський університет]], [[Болонья]]
+
| [[1088]] || {{flagicon|ITA}} [[Болонський університет]], [[Болонья]]
 
|-
 
|-
| [[1117]] || {{Не перекладено|Університет Парми|Університет Парми|en|University of Parma}}, [[Парма]]
+
| [[1117]] || {{flagicon|ITA}} {{Не перекладено|Університет Парми|Університет Парми|en|University of Parma}}, [[Парма]]
 
|-
 
|-
| 1167 || [[Оксфордський університет]], [[Оксфорд]]
+
| 1167 || {{flagicon|ENG}} [[Оксфордський університет]], [[Оксфорд]]
 
|-
 
|-
| 1175 || [[Моденський університет]], [[Модена]]
+
| 1175 || {{flagicon|ITA}} [[Моденський університет]], [[Модена]]
 
|-
 
|-
| 1215 || [[Сорбонна]], [[Париж]]
+
| 1215 || {{flagicon|FRA}} [[Сорбонна]], [[Париж]]
 
|-
 
|-
| бл. 1209 || [[Кембриджський університет]], [[Кембридж]]
+
| бл. 1209 || {{flagicon|ENG}} [[Кембриджський університет]], [[Кембридж]]
 
|-
 
|-
| 1218 || [[Університет Саламанки]], [[Саламанка]]
+
| 1218 || {{flagicon|ESP}} [[Університет Саламанки]], [[Саламанка]]
 
|-
 
|-
| 1222 || [[Падуанський університет]], [[Падуя]]
+
| 1222 || {{flagicon|ITA}} [[Падуанський університет]], [[Падуя]]
 
|-
 
|-
| 1224 || [[Неапольський університет імені Фрідріха II | Неапольський університет]], [[Неаполь]]
+
| 1224 || {{flagicon|ITA}} [[Неапольський університет імені Фрідріха II |Неапольський університет]], [[Неаполь]]
 
|-
 
|-
| 1229 || [[Тулузький університет]], [[Тулуза]]
+
| 1229 || {{flagicon|FRA}} [[Тулузький університет]], [[Тулуза]]
 
|-
 
|-
| 1240 || [[Сієнський університет]], [[Сієна]]
+
| 1240 || {{flagicon|ITA}} [[Сієнський університет]], [[Сієна]]
 
|-
 
|-
| 1289 || [[Університет Монпельє]], [[Монпельє]]
+
| 1289 || {{flagicon|FRA}} [[Університет Монпельє]], [[Монпельє]]
 
|-
 
|-
| 1290 || [[Коїмбрській університет]], [[Коїмбра]]
+
| 1290 || {{flagicon|ITA}} [[Коїмбрській університет]], [[Коїмбра]]
 
|-
 
|-
| 1290 || [[Лісабонський університет]], [[Лісабон]]
+
| 1290 || {{flagicon|POR}} [[Лісабонський університет]], [[Лісабон]]
 
|-
 
|-
| 1297 || {{Не перекладено|Університет Льєйди| Університет Льєйди |en|University of Lleida}}, [[Льєйда]]
+
| 1297 || {{flagicon|ESP}}{{Не перекладено|Університет Льєйди| Університет Льєйди |en|University of Lleida}}, [[Льєйда]]
 
|-
 
|-
| 1303 || [[Римський університет ла Сапієнца]], [[Рим]]
+
| 1303 || {{flagicon|ITA}} [[Римський університет ла Сапієнца]], [[Рим]]
 
|-
 
|-
| 1308 || [[Університет Перуджі]], [[Перуджа]]
+
| 1308 || {{flagicon|ITA}} [[Університет Перуджі]], [[Перуджа]]
 
|-
 
|-
| 1321 || [[Флорентійський університет]], [[Флоренція]]
+
| 1321 || {{flagicon|ITA}} [[Флорентійський університет]], [[Флоренція]]
 
|-
 
|-
| 1336 || [[Університет Камерино]], [[Камерино]]
+
| 1336 || {{flagicon|ITA}} [[Університет Камерино]], [[Камерино]]
 
|-
 
|-
| 1339 || [[Гренобльський університет]], [[Гренобль]]
+
| 1339 || {{flagicon|FRA}} [[Гренобльський університет]], [[Гренобль]]
 
|-
 
|-
| 1343 || [[Пізанський університет]], [[Піза]]
+
| 1343 || {{flagicon|ITA}} [[Пізанський університет]], [[Піза]]
 
|-
 
|-
| 1346 || [[Університет Вальядоліду]], [[Вальядолід]]
+
| 1346 || {{flagicon|ESP}} [[Університет Вальядоліду]], [[Вальядолід]]
 
|-
 
|-
| 1348 || [[Карлів університет]] (також [[Празький університет]]), [[Прага]]
+
| 1348 || {{flagicon|CZE}} [[Карлів університет]] (також [[Празький університет]]), [[Прага]]
 
|-
 
|-
| 1361 || [[Павійський університет]], [[Павія]]
+
| 1361 || {{flagicon|ITA}} [[Павійський університет]], [[Павія]]
 
|-
 
|-
| 1364 || [[Ягеллонський університет]], [[Краків]]
+
| 1364 || {{flagicon|POL}} [[Ягеллонський університет]], [[Краків]]
 
|-
 
|-
| 1365 || [[Віденський університет]], [[Відень]]
+
| 1365 || {{flagicon|AUT}} [[Віденський університет]], [[Відень]]
 
|-
 
|-
| 1367 || [[Пецький університет]], [[Печ (Угорщина)]]
+
| 1367 || {{flagicon|HUN}} [[Пецький університет]], [[Печ (Угорщина)]]
 
|}
 
|}
 
| valign="top" width="40%" |
 
| valign="top" width="40%" |
Рядок 76: Рядок 78:
 
! style="background: #cccccc;" | Університет
 
! style="background: #cccccc;" | Університет
 
|-
 
|-
| 1386 || [[Гейдельберзький університет]], [[Гейдельберг]]
+
| 1386 || {{flagicon|GER}} [[Гейдельберзький університет]], [[Гейдельберг]]
 
|-
 
|-
| 1388 || [[Кельнський університет]], [[Кельн]]
+
| 1388 || {{flagicon|GER}} [[Кельнський університет]], [[Кельн]]
 
|-
 
|-
| 1391 || [[Університет Феррари]], [[Феррара]]
+
| 1391 || {{flagicon|ITA}} [[Університет Феррари]], [[Феррара]]
 
|-
 
|-
| 1392 || [[Ерфуртський університет]], [[Ерфурт]]
+
| 1392 || {{flagicon|GER}} [[Ерфуртський університет]], [[Ерфурт]]
 
|-
 
|-
| 1402 || [[Вюрцбурзький університет]], [[Вюрцбург]]
+
| 1402 || {{flagicon|GER}} [[Вюрцбурзький університет]], [[Вюрцбург]]
 
|-
 
|-
| 1409 || [[Лейпцизький університет]], [[Лейпциг]]
+
| 1409 || {{flagicon|GER}} [[Лейпцизький університет]], [[Лейпциг]]
 
|-
 
|-
| 1413 || [[Сент-Ендрюський університет]], [[Сент-Ендрюс]]
+
| 1413 || {{flagicon|SCO}} [[Сент-Ендрюський університет]], [[Сент-Ендрюс]]
 
|-
 
|-
| 1419 || [[Ростоцький університет]], [[Росток]]
+
| 1419 || {{flagicon|GER}} [[Ростоцький університет]], [[Росток]]
 
|-
 
|-
| 1425 || [[Левенський університет]], [[Левен]]
+
| 1425 || {{flagicon|BEL}} [[Левенський університет]], [[Левен]]
 
|-
 
|-
| 1431 || [[Університет Пуатьє]], [[Пуатьє]]
+
| 1431 || {{flagicon|FRA}} [[Університет Пуатьє]], [[Пуатьє]]
 
|-
 
|-
| 1434 || [[Катанійський університет]], [[Катанія]]
+
| 1434 || {{flagicon|ITA}} [[Катанійський університет]], [[Катанія]]
 
|-
 
|-
| 1450 || [[Барселонський університет]], [[Барселона]]
+
| 1450 || {{flagicon|ESP}} [[Барселонський університет]], [[Барселона]]
 
|-
 
|-
| 1451 || [[Університет Глазго]], [[Глазго]]
+
| 1451 || {{flagicon|SCO}} [[Університет Глазго]], [[Глазго]]
 
|-
 
|-
| 1453 || [[Стамбульський університет]], [[Стамбул]]
+
| 1453 || {{flagicon|TUR}} [[Стамбульський університет]], [[Стамбул]]
 
|-
 
|-
| 1456 || [[Грайфсвальдський університет]], [[Грайфсвальд]]
+
| 1456 || {{flagicon|GER}} [[Грайфсвальдський університет]], [[Грайфсвальд]]
 
|-
 
|-
| 1457 || [[Університет Фрайбурга]], [[Фрайбург]]
+
| 1457 || {{flagicon|GER}} [[Університет Фрайбурга]], [[Фрайбург]]
 
|-
 
|-
| 1460 || [[Базельський університет]], [[Базель]]
+
| 1460 || {{flagicon|SUI}} [[Базельський університет]], [[Базель]]
 
|-
 
|-
| 1465 || [[Істрополітанська Академія|Істрополітанський Університет]], [[Братислава]]
+
| 1465 || {{flagicon|Slovakia}} [[Істрополітанська Академія|Істрополітанський Університет]], [[Братислава]]
 
|-
 
|-
| 1472 || [[Інгольштадтський університет]], [[Інгольштадт]] (зараз [[Мюнхенський університет| Мюнхенський]])
+
| 1472 || {{flagicon|GER}} [[Інгольштадтський університет]], [[Інгольштадт]] (зараз [[Мюнхенський університет| Мюнхенський]])
 
|-
 
|-
| 1473 || [[Трірський університет]], [[Трір]]
+
| 1473 || {{flagicon|GER}} [[Трірський університет]], [[Трір]]
 
|-
 
|-
| 1477 || [[Університет Майнца імені Йоганна Гутенберга | Майнцський університет]], [[Майнц]]
+
| 1477 || {{flagicon|GER}}[[Університет Майнца імені Йоганна Гутенберга | Майнцський університет]], [[Майнц]]
 
|-
 
|-
| 1477 || [[Упсальський університет]], [[Упсала]]
+
| 1477 || {{flagicon|Sweden}} [[Упсальський університет]], [[Упсала]]
 
|-
 
|-
| 1477 || [[Тюбінгенський університет]], [[Тюбінген]]
+
| 1477 || {{flagicon|GER}} [[Тюбінгенський університет]], [[Тюбінген]]
 
|-
 
|-
| 1479 || [[Копенгагенський університет]], [[Копенгаген]]
+
| 1479 || {{flagicon|DEN}} [[Копенгагенський університет]], [[Копенгаген]]
 
|-
 
|-
| 1495 || [[Абердинський університет]], [[Абердин]]
+
| 1495 || {{flagicon|SCO}} [[Абердинський університет]], [[Абердин]]
 
|-
 
|-
| 1495 ||<small>{{Не перекладено|Університет Сантьяго-де-Компостела |Університет Сантьяго-де-Компостела|en| University of Santiago de Compostela}}, [[Сантьяго-де-Компостела]]</small>
+
| 1495 ||{{flagicon|ESP}} <small>{{Не перекладено|Університет Сантьяго-де-Компостела |Університет Сантьяго-де-Компостела|en| University of Santiago de Compostela}}, [[Сантьяго-де-Компостела]]</small>
 
|-
 
|-
| 1499 || [[Мадридський університет]], [[Мадрид]]
+
| 1499 || {{flagicon|ESP}} [[Мадридський університет]], [[Мадрид]]
 
|}
 
|}
 
|}
 
|}
   
 
=== Освітній процес ===
 
=== Освітній процес ===
[[Файл:Laurentius de Voltolina 001.jpg|180px|thumb|<small>''[[Лекція]] в [[Болонський університет|Болонському університеті]] (середина XIV ст.)</small>]]
+
[[Файл:Laurentius de Voltolina 001.jpg|180px|thumb|<small>''[[Лекція]] в [[Болонський університет|Болонському університеті]] (середина XIV&nbsp;ст.)</small>]]
[[Файл:University of Basel Inauguration Ceremony 1460.jpg|180px|thumb|<small>''Церемонія відкриття (інавгураційна церемонія) в [[Базельський університет|Базельському університеті]], [[4 квітня]] [[1460]] р.'')</small>]]
+
[[Файл:University of Basel Inauguration Ceremony 1460.jpg|180px|thumb|<small>''Церемонія відкриття (інавгураційна церемонія) в [[Базельський університет|Базельському університеті]], [[4 квітня]] [[1460]]&nbsp;р.'')</small>]]
[[Файл:Hohe Schul zu Heydelberg.jpg|180px|thumb|<small>''Заняття в [[Гейдельберзький університет|Гейдельберзькому університеті]]</small>]]
+
[[Файл:Hohe Schul zu Heydelberg.jpg|180px|thumb|<small>''Заняття в [[Гейдельберзький університет|Гейдельберзькому університеті]]</small>]]
Основним методом університетського викладання були [[Лекція|лекції]] [[професор]]ів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля&nbsp;— на філософському факультеті, трактати [[Гіппократ]]а&nbsp;— на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр [[Дунс Скот]] ([[1266]] [[1309]]) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього, всього учні виконували ще й письмові вправи&nbsp;— писали трактати.
+
Основним методом університетського викладання були [[Лекція|лекції]] [[професор]]ів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля&nbsp;— на філософському факультеті, трактати [[Гіппократ]]а&nbsp;— на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр [[Дунс Скот]] ([[1266]]–[[1309]]) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього, всього учні виконували ще й письмові вправи&nbsp;— писали трактати.
[[Файл:Cornelis Schut - The Seven Liberal Arts - WGA21070.jpg|thumb|left|280px|<small>''[[Вільні мистецтва|Сім вільних мистецтв]] (граматика, діалектика, риторика, арифметика, музика, геометрія, астрологія) — основа середньовічної університетської освіти</small>]]
+
[[Файл:Cornelis Schut - The Seven Liberal Arts - WGA21070.jpg|thumb|left|280px|<small>''[[Вільні мистецтва|Сім вільних мистецтв]] (граматика, діалектика, риторика, арифметика, музика, геометрія, астрологія)&nbsp;— основа середньовічної університетської освіти</small>]]
 
Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі&nbsp;— магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра&nbsp;— тільки кожний шістнадцятий.
 
Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі&nbsp;— магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра&nbsp;— тільки кожний шістнадцятий.
   
Рядок 145: Рядок 147:
   
 
Викладання велось латиною&nbsp;— міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV&nbsp;ст. з'явилися школи з викладанням національними мовами. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршованої форми. У XII&nbsp;ст. склався тип мандрівного [[студент]]а&nbsp;— [[вагант]]а.
 
Викладання велось латиною&nbsp;— міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV&nbsp;ст. з'явилися школи з викладанням національними мовами. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршованої форми. У XII&nbsp;ст. склався тип мандрівного [[студент]]а&nbsp;— [[вагант]]а.
До кінця XII&nbsp;ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий, або артистичний (від латинського «ars» (множина «artes»)&nbsp;— мистецтво), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв»&nbsp;— наук, відомих уже в пізньоантичні часи&nbsp;— так зв. trivium становили граматика, риторика, логіка, або філософія, і quadrivium&nbsp;— математика, астрономія, геометрія і музика; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які навчалися на підготовчому (артистичному) факультеті, складали іспит і діставали ступінь «бакалавра мистецтв» (з лат. baccalaureatus&nbsp;— увінчаний лавром). Вони могли продовжувати навчання далі і, склавши магістерський іспит і витримавши диспут, отримували від університетського канцлера licentiam docendi, тобто право викладати. Далі вони могли здобути титул «магістра вільних мистецтв»(magister artium liberalium). Однак це означало значні витрати на подарунки й пригощання, а також накладало обов'язок принаймні два наступні роки викладати в університеті, тому більшість студентів задовольнялися отриманням licentiam docendi. Магістри, а часто вже й бакалаври, могли записатися на якийсь з вищих факультетів, і після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) випускники одержували звання «доктора наук».
+
До кінця XII&nbsp;ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий, або артистичний (від латинського «ars» (множина «artes»)&nbsp;— мистецтво), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв»&nbsp;— наук, відомих уже в пізньоантичні часи&nbsp;— так зв. trivium становили граматика, риторика, логіка, або філософія, і quadrivium&nbsp;— математика, астрономія, геометрія і музика; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які навчалися на підготовчому (артистичному) факультеті, складали іспит і діставали ступінь «бакалавра мистецтв» (з лат. baccalaureatus&nbsp;— увінчаний лавром). Вони могли продовжувати навчання далі і, склавши магістерський іспит і витримавши диспут, отримували від університетського канцлера licentiam docendi, тобто право викладати. Далі вони могли здобути титул «магістра вільних мистецтв»(magister artium liberalium). Однак це означало значні витрати на подарунки й пригощання Цікавінок, а також накладало обов'язок принаймні два наступні роки викладати в університеті, тому більшість студентів задовольнялися отриманням licentiam docendi. Магістри, а часто вже й бакалаври, могли записатися на якийсь з вищих факультетів, і після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) випускники одержували звання «доктора наук».
   
 
== Види університетів ==
 
== Види університетів ==
'''Університет''' багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) [[вищий навчальний заклад]], що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями [[вища освіта|вищої освіти]] (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність<ref>[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 Закон України «Про вищу освіту»]</ref>.
+
Закон України «Про вищу освіту» визначає: '''Університет'''&nbsp;— багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) [[Заклад освіти|заклад вищої освіти]], що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями [[вища освіта|вищої освіти]] (у тому числі [[Доктор філософії|доктора філософії]]), проводить [[Фундаментальні дослідження|фундаментальні]] та/або [[прикладні наукові дослідження]], є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність<ref>[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №&nbsp;1556-VII (Редакція від 28.09.2017)]</ref>.
   
 
Університети класифікують за різними ознаками. Так, за формою власності виділять:
 
Університети класифікують за різними ознаками. Так, за формою власності виділять:
Рядок 154: Рядок 156:
 
* [[Громадський університет]]
 
* [[Громадський університет]]
 
* [[Приватний університет]].
 
* [[Приватний університет]].
[[Файл:Kazan State University from the 2 Korpus.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[Казанський університет|Казанського університету]]''</small>]]
+
[[Файл:Kazan State University from the 2 Korpus.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[Казанський університет|Казанського університету]]''</small>]]
[[Файл:UniHHHauptgebaeude.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[Гамбурзький університет|Гамбурзького університету]]''</small>]]
+
[[Файл:UniHHHauptgebaeude.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[Гамбурзький університет|Гамбурзького університету]]''</small>]]
[[Файл:Могилянская академия панорама.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[НаУКМА]]''</small>]]
+
[[Файл:Могилянская академия панорама.jpg|180px|thumb|<small>''Панорама головного корпусу [[НаУКМА]]''</small>]]
Залежно від різноманітності напрямів підготовки виділяють багатопрофільні університети, котрі здійснюють підготовку фахівців у багатьох галузях на різноманітних факультетах (т. зв. класичні), а також профільні університети, які здійснюють підготовку фахівців за кількома напрямами, але, як правило, у межах певного профілю. Серед профільних університетів можна виділити:
+
Залежно від різноманітності напрямів підготовки виділяють багатопрофільні університети, котрі здійснюють підготовку фахівців у багатьох галузях на різноманітних факультетах (т.&nbsp;зв. класичні), а також профільні університети, які здійснюють підготовку фахівців за кількома напрямами, але, як правило, у межах певного профілю. Серед профільних університетів можна виділити:
 
* аграрні (наприклад [[Національний університет біоресурсів і природокористування України]], [[Львівський національний аграрний університет]], [[Житомирський національний агроекологічний університет]], [[Уманський національний університет садівництва]]);
 
* аграрні (наприклад [[Національний університет біоресурсів і природокористування України]], [[Львівський національний аграрний університет]], [[Житомирський національний агроекологічний університет]], [[Уманський національний університет садівництва]]);
 
* технічні (наприклад [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»]], [[Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»]], [[Харківський національний автомобільно-дорожній університет]], [[Національний університет водного господарства та природокористування]]);
 
* технічні (наприклад [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»]], [[Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»]], [[Харківський національний автомобільно-дорожній університет]], [[Національний університет водного господарства та природокористування]]);
Рядок 167: Рядок 169:
 
* мистецькі (наприклад [[Київський національний університет культури і мистецтв]]);
 
* мистецькі (наприклад [[Київський національний університет культури і мистецтв]]);
 
* військові (наприклад [[Національний університет оборони України імені Івана Черняховського]], [[Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба]]);
 
* військові (наприклад [[Національний університет оборони України імені Івана Черняховського]], [[Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба]]);
* спортивні (наприклад [[Національний університет фізичного виховання і спорту України]], [[Львівський державний університет фізичної культури]]) тощо <ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 212.]</ref>.
+
* спортивні (наприклад [[Національний університет фізичного виховання і спорту України]], [[Львівський державний університет фізичної культури]]) тощо<ref>[http://zakony.com.ua/u----/44244-universitet Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В.&nbsp;П.&nbsp;Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт.&nbsp;— Т. 6: Т&nbsp;— Я.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— 768 с.&nbsp;— С. 212.]</ref>.
   
 
== Університети в Україні ==
 
== Університети в Україні ==
  +
===Острозька слов'яно-греко-латинська академія===
 
[[File:Національний університет. Острозька академія 19.JPG|300px|right|thumb|Острозька академія]]
+
=== Острозька слов'яно-греко-латинська академія ===
  +
[[Файл:Національний університет. Острозька академія 19.JPG|300px|right|thumb|Острозька академія]]
   
 
'''Див.''' [[Острозька школа|Острозька слов'яно-греко-латинська академія]]
 
'''Див.''' [[Острозька школа|Острозька слов'яно-греко-латинська академія]]
Рядок 187: Рядок 190:
 
[[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянську академію]] вважають другою за часом фундації на землях України. Гроші на заснування школи і навіть землю для її розташування надала [[Галшка Гулевичівна]], що походила з західних земель України. Бо там добре знали про існування академій. Найближчі до Острога і Львова академії вже існували в Кракові, Замосці, Відні, Празі. Школа при монастирі&nbsp;— звичний початок багатьох академій чи колегій.
 
[[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянську академію]] вважають другою за часом фундації на землях України. Гроші на заснування школи і навіть землю для її розташування надала [[Галшка Гулевичівна]], що походила з західних земель України. Бо там добре знали про існування академій. Найближчі до Острога і Львова академії вже існували в Кракові, Замосці, Відні, Празі. Школа при монастирі&nbsp;— звичний початок багатьох академій чи колегій.
   
Києво-Могилянська академія, створена [[1659]]&nbsp;р. на Подолі на базі [[Києво-Братська колегія|Києво-Братської колегії]], що виникла у 1632 внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл, зібрала найбільшу кількість освічених, найкращих на той час діячів науки та культури: це і [[Петро Могила]] (опікун академії), [[Інокентій Гізель]], [[Іоаникій Галятовський]], [[Єпіфаній Славинецький]], [[Симеон Полоцький]], [[Лазар (Баранович)|Лазар Баранови]]ч та інші. Усі вони зробили певний внесок у розвиток педагогічної думки, розглядали загальні питання виховання і навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окремі праці проблемам освіти, створювали підручники та навчальні посібники, інші&nbsp;— порушували освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах. У заснуванні Києво-Могилянської академії почесне місце належить Єлизаветі Гулевичівні, дружині київського воєводи, поборниці українського освітництва, яка подарувала свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.
+
Києво-Могилянська академія, створена [[1659]]&nbsp;р. на Подолі на базі [[Києво-Братська колегія|Києво-Братської колегії]], що виникла у 1632 внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл, зібрала найбільшу кількість освічених, найкращих на той час діячів науки та культури: це і [[Петро Могила]] (опікун академії), [[Інокентій Гізель]], [[Іоаникій Галятовський]], [[Єпіфаній Славинецький]], [[Симеон Полоцький]], [[Лазар (Баранович)|Лазар Баранович]] та інші. Усі вони зробили певний внесок у розвиток педагогічної думки, розглядали загальні питання виховання і навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окремі праці проблемам освіти, створювали підручники та навчальні посібники, інші&nbsp;— порушували освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах. У заснуванні Києво-Могилянської академії почесне місце належить Єлизаветі Гулевичівні, дружині київського воєводи, поборниці українського освітництва, яка подарувала свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.
   
 
Курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі&nbsp;— поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти набували філологічної підготовки, обов'язковим було знання мов: [[Староукраїнська мова|руської]], церковнослов'янської, грецької, латинської, польської, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та римську й частково середньовічну літератури, історію, географію, філософію й богослов´я. З часом було введено курс російської, французької, німецької та староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії&nbsp;— класи домашньої й сільської економіки й медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. Києво-Могилянська академія була визначним науковим осередком, де формувався один з центрів філософської думки слов'янського світу загалом, відбувалося становлення української літературної мови, склалася літературна й поетична школа. Щороку в академії навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. У 1817&nbsp;р. академію закрили, й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819&nbsp;р. в Духовну академію, яка припинила своє існування у 1918&nbsp;р. У 1992&nbsp;р. академію було відроджено як Національний університет «Києво-Могилянська академія».
 
Курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі&nbsp;— поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти набували філологічної підготовки, обов'язковим було знання мов: [[Староукраїнська мова|руської]], церковнослов'янської, грецької, латинської, польської, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та римську й частково середньовічну літератури, історію, географію, філософію й богослов´я. З часом було введено курс російської, французької, німецької та староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії&nbsp;— класи домашньої й сільської економіки й медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. Києво-Могилянська академія була визначним науковим осередком, де формувався один з центрів філософської думки слов'янського світу загалом, відбувалося становлення української літературної мови, склалася літературна й поетична школа. Щороку в академії навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. У 1817&nbsp;р. академію закрили, й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819&nbsp;р. в Духовну академію, яка припинила своє існування у 1918&nbsp;р. У 1992&nbsp;р. академію було відроджено як Національний університет «Києво-Могилянська академія».
Рядок 195: Рядок 198:
 
=== Львівський університет ===
 
=== Львівський університет ===
   
[[Львівський університет]] (тобто колегіум католицького зразка) засновано у місті [[Львів]] '''20 січня 1661''' року [[єзуїт]]ами. Львівський університет є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608—1661), Львівської єзуїтської академії (1661—1773), Йосифинського університету (1784—1805), Львівського ліцею (1805—17), Францового університету (1817—1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919—1939), Львівського державного університету імені Івана Франка (1939—1999)<ref>''Про його історію докладно див.: [[Вікіпедія:Проект:Енциклопедія історії України/Статті/ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА|Качмар В. М. Львівський національний університет // Енциклопедія історії України: В 10-ти тт. — Т. 6: Ла-Мі. — К., 2009. — 784 с. — С. 358 – 364.]]''</ref>.
+
[[Львівський університет]] (тобто колегіум католицького зразка) засновано у місті [[Львів]] '''20 січня 1661''' року [[єзуїт]]ами. Львівський університет є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608—1661), Львівської єзуїтської академії (1661—1773), Йосифинського університету (1784—1805), Львівського ліцею (1805—17), Францового університету (1817—1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919—1939), Львівського державного університету імені Івана Франка (1939—1999)<ref>''Про його історію докладно див.: [[Вікіпедія:Проект:Енциклопедія історії України/Статті/ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА|Качмар В.&nbsp;М.&nbsp;Львівський національний університет // Енциклопедія історії України: В 10-ти тт.&nbsp;— Т. 6: Ла-Мі.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— 784 с.&nbsp;— С. 358—364.]]''</ref>.
   
 
<center><gallery>
 
<center><gallery>
 
Ostroh Academy.jpg|<small>Острозька академія, сучасна головна будівля.</small>
 
Ostroh Academy.jpg|<small>Острозька академія, сучасна головна будівля.</small>
 
Наукова бібліотека в Острозі.jpg|<small>Бібліотечна будівля Остозької академії.</small>
 
Наукова бібліотека в Острозі.jpg|<small>Бібліотечна будівля Остозької академії.</small>
  +
Kyiv Halshka Hulevychivna House 02.jpg|<small>Будинок Галшки Гулевичівни, що нині належить університету.</small>
 
 
Комплекс споруд Києво-Могилянської академії 01.jpg|<small>Комплекс споруд Києво-Могилянської академії.</small>
 
Комплекс споруд Києво-Могилянської академії 01.jpg|<small>Комплекс споруд Києво-Могилянської академії.</small>
 
Lwow-StaryUniwersytet-kosciolSwMikolaja.jpg|<small>Стара будівля Львівського університету.</small>
 
Lwow-StaryUniwersytet-kosciolSwMikolaja.jpg|<small>Стара будівля Львівського університету.</small>
Рядок 207: Рядок 210:
   
 
Це були три перші університети України.
 
Це були три перші університети України.
  +
 
=== Університети в УРСР ===
 
=== Університети в УРСР ===
   
На відміну від західних радянські університети [[Університетська автономія|автономії]] не мали. Відмінна була й структура радянських університетів від західних, зокрема відсутністю богословських й медичних факультетів. Останні після [[1917]] відокремлено від університетів і перетворено на самостійні інститути. У Донецьку створено університет у [[1965]]&nbsp;р., Сімферопольський відновлено у [[1972]]&nbsp;р., наслідком чого чисельність університетів в УРСР зросла з 7 до 9. Усі вони перейшли з республіканського до загально-союзного підпорядкування '''Міністерству вищої освіти [[СРСР]]'''. Число студентів на кінець 1970-их pp.&nbsp;— становило близько 110 000.
+
На відміну від західних радянські університети [[Університетська автономія|автономії]] не мали. Відмінна була й структура радянських університетів від західних, зокрема відсутністю богословських й медичних факультетів. Останні після [[1917]] відокремлено від університетів і перетворено на самостійні інститути. У Донецьку створено університет у [[1965]]&nbsp;р., Сімферопольський відновлено у [[1972]]&nbsp;р., наслідком чого чисельність університетів в УРСР зросла з 7 до 9. Усі вони перейшли з республіканського до загально-союзного підпорядкування '''Міністерству вищої освіти [[СРСР]]'''. Число студентів на кінець 1970-их pp.&nbsp;— становило близько 110 000.
   
 
Назагал кількість університетів в [[Україна|Україні]] пропорційно до кількості населення значно менше, ніж на Заході, але також менше й порівняно з іншими країнами радянського блоку: 1 на 5,4&nbsp;млн (на 1975&nbsp;— 76), тоді як по всьому [[СРСР]] це співвідношення було&nbsp;— 1 на 4,4, у [[Румунія|Румунії]]&nbsp;— на 3,5, у [[Польща|Польщі]]&nbsp;— на 3,4, у [[Болгарія|Болгарії]]&nbsp;— на 2,9, у Східній [[Німеччина|Німеччині]]&nbsp;— на 2,7, в [[Угорщина|Угорщині]]&nbsp;— на 2,6, у [[Чехо-Словаччина|Чехо-Словаччині]]&nbsp;— на 2,4.
 
Назагал кількість університетів в [[Україна|Україні]] пропорційно до кількості населення значно менше, ніж на Заході, але також менше й порівняно з іншими країнами радянського блоку: 1 на 5,4&nbsp;млн (на 1975&nbsp;— 76), тоді як по всьому [[СРСР]] це співвідношення було&nbsp;— 1 на 4,4, у [[Румунія|Румунії]]&nbsp;— на 3,5, у [[Польща|Польщі]]&nbsp;— на 3,4, у [[Болгарія|Болгарії]]&nbsp;— на 2,9, у Східній [[Німеччина|Німеччині]]&nbsp;— на 2,7, в [[Угорщина|Угорщині]]&nbsp;— на 2,6, у [[Чехо-Словаччина|Чехо-Словаччині]]&nbsp;— на 2,4.
   
На відміну від західних університетів в [[СРСР]] (й [[УРСР]]) практикується вечірнє й заочне навчання («без відриву від виробництва»), особливо поширене з ініціативи [[Микита Хрущов|М. Хрущова]] від [[1958]]&nbsp;р. Воно зросло в УРСР з 44,2% від загального числа студентів 1958—59 до 61,3% [[1965]]—[[1966|66]]. Після падіння Хрущова, ця кількість почала спадати і на 1977—78 знизилося знову до попередніх 44,2%.
+
На відміну від західних університетів в [[СРСР]] (й [[УРСР]]) практикується вечірнє й заочне навчання («без відриву від виробництва»), особливо поширене з ініціативи [[Микита Хрущов|М. Хрущова]] від [[1958]]&nbsp;р. Воно зросло в УРСР з 44,2&nbsp;% від загального числа студентів 1958—59 до 61,3&nbsp;% [[1965]]—[[1966|66]]. Після падіння Хрущова, ця кількість почала спадати і на 1977—78 знизилося знову до попередніх 44,2&nbsp;%.
   
 
До університету приймають осіб віком до 35 років на основі (як і до інших високих шкіл) конкурсного іспиту. Перевага надається особам, що по закінченні середньої школи мають 2-річний стаж праці на виробництві (до якої прирівнюється перебування на військовій службі). Особливими привілеями користуються співробітники [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]] й [[міліція|міліції]], яких приймають без іспитів, якщо вони мають бодай початок вищої освіти з свого фаху, або за наявності тільки середньої&nbsp;— за полегшеним іспитом поза конкурсом.
 
До університету приймають осіб віком до 35 років на основі (як і до інших високих шкіл) конкурсного іспиту. Перевага надається особам, що по закінченні середньої школи мають 2-річний стаж праці на виробництві (до якої прирівнюється перебування на військовій службі). Особливими привілеями користуються співробітники [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]] й [[міліція|міліції]], яких приймають без іспитів, якщо вони мають бодай початок вищої освіти з свого фаху, або за наявності тільки середньої&nbsp;— за полегшеним іспитом поза конкурсом.
Рядок 221: Рядок 225:
 
З самого початку встановлення Радянської влади в Україні система університетської освіти пережила не найкращі часи. Зокрема, примусова трасформація університетів на [[Інститути Народної Освіти|ІНО]] значно позначилися і на рівні виховної і наукової діяльності вищої школи в Україні.
 
З самого початку встановлення Радянської влади в Україні система університетської освіти пережила не найкращі часи. Зокрема, примусова трасформація університетів на [[Інститути Народної Освіти|ІНО]] значно позначилися і на рівні виховної і наукової діяльності вищої школи в Україні.
   
ІНО&nbsp;— вищі педагогічні навчальні заклади, створені в УРСР, починаючи з Харківського (1920 року),
+
ІНО&nbsp;— вищі педагогічні навчальні заклади, створені в УРСР, починаючи з Харківського (1920 року), на базі університетів і педагогічних закладів. Вони були покликані готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів.
на базі університетів і педагогічних закладів. Вони були покликані готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів.
 
   
 
В реальності ж, ІНО було створено фактично на руїнах усіх українських університетів, коли, замість цілої низки факультетів, в кожному українському університеті було утворено два-три факультети-покручі: соціального виховання (три-чотирирічні), професійної освіти (чотирирічні), інколи&nbsp;— робітничий факультет (трирічний).
 
В реальності ж, ІНО було створено фактично на руїнах усіх українських університетів, коли, замість цілої низки факультетів, в кожному українському університеті було утворено два-три факультети-покручі: соціального виховання (три-чотирирічні), професійної освіти (чотирирічні), інколи&nbsp;— робітничий факультет (трирічний).
   
Аж за 10 років, коли у 1930–1933 роках тепер уже на базі ІНО для підготовки професійних кадрів було створено інститути соціального виховання та інститути професійної освіти за принципом фахової орієнтації, університети поступово відродилися.
+
Аж за 10 років, коли у 1930—1933 роках тепер уже на базі ІНО для підготовки професійних кадрів було створено інститути соціального виховання та інститути професійної освіти за принципом фахової орієнтації, університети поступово відродилися.
   
Радянська політика в ділянці університетської освіти виявляла виразне спрямування на національну [[дискримінація|дискримінацію]] й [[русифікація|русифікацію]]. Поряд з існуючою відсотковою нормою, понад яку неможна було приймати до університетів [[євреї]]в, так само всілякими засобами обмежується й кількість [[українці|українських]] студентів, супроти яких перевага надається [[росіяни|росіянам]], навіть приїжджим з [[РРФСР]], супроти місцевих українців. Наслідком чого в університетах [[УРСР]] на [[1965]] було тільки 61% студентів-українців. А за даними «Українського Вісника» (ч. 7-8, весна 1974), існує інструкція, за якою до високих шкіл західних областей України заборонено приймати понад 25% місцевої молоді. Адміністративно-викладацький персонал українських університетів також великою мірою російський, навіть в університетах, найменше зросійщених, наприклад, у [[Львівський університет|Львівському]] на [[1950]] українців було менше половини, в Ужгородському на 1959&nbsp;— тільки 61%.
+
Радянська політика в ділянці університетської освіти виявляла виразне спрямування на національну [[дискримінація|дискримінацію]] й [[русифікація|русифікацію]]. Поряд з існуючою відсотковою нормою, понад яку неможна було приймати до університетів [[євреї]]в, так само всілякими засобами обмежується й кількість [[українці|українських]] студентів, супроти яких перевага надається [[росіяни|росіянам]], навіть приїжджим з [[РРФСР]], супроти місцевих українців. Наслідком чого в університетах [[УРСР]] на [[1965]] було тільки 61&nbsp;% студентів-українців. А за даними «Українського Вісника» (ч. 7-8, весна 1974), існує інструкція, за якою до високих шкіл західних областей України заборонено приймати понад 25&nbsp;% місцевої молоді. Адміністративно-викладацький персонал українських університетів також великою мірою російський, навіть в університетах, найменше зросійщених, наприклад, у [[Львівський університет|Львівському]] на [[1950]] українців було менше половини, в Ужгородському на 1959&nbsp;— тільки 61&nbsp;%.
   
 
Особливо від кінця [[Друга світова війна|другої світової війни]] університети в УРСР перетворилися на вогнища посиленої русифікації. Замість обов'язкових вступних іспитів з [[українська мова|української]] й [[російська мова|російської]] [[мова|мов]], від [[1954]] українську поступово усунено й обов'язковою лишилася тільки [[Російська мова в Україні|російська мова]]. Планомірне усування української мови з викладання набуло прискорення з [[1959]] (на основі хрущовського закону «[[Про зміцнення зв'язку школи з життям]]»), так що на [[1970-ті]] pp. українська мова тільки частково збереглася на українських відділах філологічних факультетів. Через те, що вчені звання централізовано надає [[Всесоюзна атестаційна комісія]] (ВАК) у [[Москва|Москві]], кандидатські й докторські дисертації українські вчені зобов'язані писати російською мовою, навіть з української літератури й мовознавства. В університетських виданнях переважають, за малими винятками, російськомовні.
 
Особливо від кінця [[Друга світова війна|другої світової війни]] університети в УРСР перетворилися на вогнища посиленої русифікації. Замість обов'язкових вступних іспитів з [[українська мова|української]] й [[російська мова|російської]] [[мова|мов]], від [[1954]] українську поступово усунено й обов'язковою лишилася тільки [[Російська мова в Україні|російська мова]]. Планомірне усування української мови з викладання набуло прискорення з [[1959]] (на основі хрущовського закону «[[Про зміцнення зв'язку школи з життям]]»), так що на [[1970-ті]] pp. українська мова тільки частково збереглася на українських відділах філологічних факультетів. Через те, що вчені звання централізовано надає [[Всесоюзна атестаційна комісія]] (ВАК) у [[Москва|Москві]], кандидатські й докторські дисертації українські вчені зобов'язані писати російською мовою, навіть з української літератури й мовознавства. В університетських виданнях переважають, за малими винятками, російськомовні.
Рядок 234: Рядок 237:
 
=== Університети незалежної України ===
 
=== Університети незалежної України ===
 
{{Розширити розділ|дата=серпень 2013}}
 
{{Розширити розділ|дата=серпень 2013}}
На початок 2016/2017 навчального року в Україні діяло 184 університети, з них 146 університети – державної форми власності, 2 комунальної та 36 приватної форми власності<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/ Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2016/17 навчального року. Статистичний бюлетень. К.: Державна служба статистики України, 2017.]</ref>.
+
На початок 2016/2017 навчального року в Україні діяло 184 університети, з них&nbsp;— 146 університетів&nbsp;— державної форми власності, 2&nbsp;— комунальної та 36&nbsp;— приватної форми власності<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/ Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2016/17 навчального року. Статистичний бюлетень.&nbsp;— К.: Державна служба статистики України, 2017.]</ref>.
  +
 
== Університети української еміграції ==
 
== Університети української еміграції ==
   
Рядок 241: Рядок 245:
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
 
* [[Список найстаріших університетів]]
 
* [[Список найстаріших університетів]]
* {{Не перекладено|Історія становлення університетів у Європі|Історія становлення університетів у Європі|en|History of European research universities}}
+
* {{Не перекладено|Історія становлення університетів у Європі|Історія становлення університетів у Європі|en|History of European research universities}}
 
* {{Не перекладено|Середньовічний університет|Середньовічний університет|en|Medieval university}}
 
* {{Не перекладено|Середньовічний університет|Середньовічний університет|en|Medieval university}}
 
* {{Не перекладено|Список середньовічних університетів|Список середньовічних університетів|en|List of medieval universities}}
 
* {{Не перекладено|Список середньовічних університетів|Список середньовічних університетів|en|List of medieval universities}}
Рядок 255: Рядок 259:
   
 
== Література ==
 
== Література ==
* Игнатович В.В. Немецкие университеты в развитии их исторической и современной жизни. - СПб., 1864.
+
* Игнатович В.&nbsp;В.&nbsp;Немецкие университеты в развитии их исторической и современной жизни.&nbsp;— СПб., 1864.
* Суворов Н.С. Средневековые университеты. - Изд. 2-е. - Москва: URSS - Либроком, 2012. - VI, 245 с.
+
* Суворов Н.&nbsp;С.&nbsp;Средневековые университеты.&nbsp;— Изд. 2-е.&nbsp;— Москва: URSS&nbsp;— Либроком, 2012.&nbsp;— VI, 245 с.
* Hastings Rashdall. The Universities of Europe in the Middle Ages. New edition in three volumes. - Ed. F. M. Powicke and A. B. Emden. - Oxford: at the Clarendon Press, 1936.
+
* Hastings Rashdall. The Universities of Europe in the Middle Ages. New edition in three volumes.&nbsp;— Ed. F. M. Powicke and A. B. Emden.&nbsp;— Oxford: at the Clarendon Press, 1936.
* [https://archive.org/details/readingsinthehis027307mbp Arthur O. Norton, Readings in the History of Education: Mediaeval Universities. Cambridge: Harvard University Press, 1909.] [https://ia802307.us.archive.org/21/items/readingsinthehis027307mbp/readingsinthehis027307mbp.pdf скачати PDF-файл]
+
* [https://archive.org/details/readingsinthehis027307mbp Arthur O. Norton, Readings in the History of Education: Mediaeval Universities.&nbsp;— Cambridge: Harvard University Press, 1909.] [https://ia802307.us.archive.org/21/items/readingsinthehis027307mbp/readingsinthehis027307mbp.pdf скачати PDF-файл]
* Schachner, N. The Medieval Universities. - London, 1938.- 388 pp.
+
* Schachner, N. The Medieval Universities.&nbsp;— London, 1938.- 388 pp.
* Cobban,A. B. The Medieval Universities: Their Development and Organization. - London: Methuen, 1975. - 264 p.
+
* Cobban, A. B. The Medieval Universities: Their Development and Organization.&nbsp;— London: Methuen, 1975.&nbsp;— 264 p.
* {{Не перекладено|A History of the University in Europe|A History of the University in Europe|en|A History of the University in Europe}}. - Cambridge University Press, 1992 - 2011. - Vol. І - IV.
+
* {{Не перекладено|A History of the University in Europe|A History of the University in Europe|en|A History of the University in Europe}}.&nbsp;— Cambridge University Press, 1992—2011.&nbsp;— Vol. І&nbsp;— IV.
* Charles M. Radding. The origins of medieval jurisprudence: Pavia and Bologna, 850-1150. - New Haven: Yale University Press, 1988. - xiii + 258.
+
* Charles M. Radding. The origins of medieval jurisprudence: Pavia and Bologna, 850—1150.&nbsp;— New Haven: Yale University Press, 1988.&nbsp;— xiii + 258.
* Olaf Pedersen. The First Universities : Studium Generale and the Origins of University Education in Europe. - Cambridge University Press, 1998.
+
* Olaf Pedersen. The First Universities: Studium Generale and the Origins of University Education in Europe.&nbsp;— Cambridge University Press, 1998.
* Paul F. Grendler. The Universities of the Italian Renaissance. - Baltimore and London: Johns Hopkins University Press, 2002. - xx + 592 pp.
+
* Paul F. Grendler. The Universities of the Italian Renaissance.&nbsp;— Baltimore and London: Johns Hopkins University Press, 2002.&nbsp;— xx + 592 pp.
* Кубланова Б. Как обучались в средневековом университете // Книга для чтения по истории средних веков. Изд. 2-е. / Гос. науч.-исслед. ин-т школ Наркомпроса РСФСР; под ред. С. Д. Сказкина. - М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1948 - Ч. 1: Раннее средневековье. С. 195 – 207.
+
* Кубланова Б. Как обучались в средневековом университете // Книга для чтения по истории средних веков.&nbsp;— Изд. 2-е. / Гос. науч.-исслед. ин-т школ Наркомпроса РСФСР; под ред. С.&nbsp;Д.&nbsp;Сказкина.&nbsp;— М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1948&nbsp;— Ч. 1: Раннее средневековье.&nbsp;— С. 195—207.
* Лунин В.В., Зоркий П.М., Лубнина И.Е. Российские университеты в XVIII веке // Вестник Московского университета. Серия 2. Химия. 1999. — Т. 40, № 5. — С. 345 – 350.
+
* Лунин В. В., Зоркий П. М., Лубнина И.&nbsp;Е.&nbsp;Российские университеты в XVIII веке // Вестник Московского университета.&nbsp;— Серия 2. Химия.&nbsp;— 1999.&nbsp;— Т. 40, №&nbsp;5.&nbsp;— С. 345—350.
* Петров Ф. А. Формирование системы университетского образования в России. — М., 2002–2003. — Т. 1–4.
+
* Петров Ф.&nbsp;А.&nbsp;Формирование системы университетского образования в России.&nbsp;— М., 2002—2003.&nbsp;— Т. 1–4.
* Волосникова Л.М., Чеботарёв Г.Н. Правовой статус университетов: история и современность. — М.: «Норма», 2007. 208 c.
+
* Волосникова Л. М., Чеботарёв Г.&nbsp;Н.&nbsp;Правовой статус университетов: история и современность.&nbsp;— М.: «Норма», 2007.&nbsp;— 208 c.
* Hunt Janin. The University in Medieval Life, 1179-1499. — McFarland & Co, 2008. — 218 p.
+
* Hunt Janin. The University in Medieval Life, 1179—1499.&nbsp;— McFarland & Co, 2008.&nbsp;— 218 p.
* Ибжарова Ш. А. Сущность и эволюция идеи университета: философско - культурологический аспект: Монография. 2-ое издание. Алматы, 2010. - 153 с. [http://www.almau.edu.kz/upload/pdf/Ibzharova_monografiya.pdf скачати PDF-файл]
+
* Ибжарова Ш.&nbsp;А.&nbsp;Сущность и эволюция идеи университета: философско&nbsp;— культурологический аспект: Монография. 2-ое издание.&nbsp;— Алматы, 2010.&nbsp;— 153 с. [http://www.almau.edu.kz/upload/pdf/Ibzharova_monografiya.pdf скачати PDF-файл]
* Розвиток сучасної університетської освіти країн Західної Європи : монографія / А. В. Ржевська ; Держ. закл. “Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. Луганськ : Вид-во ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011. 356 с.
+
* Розвиток сучасної університетської освіти країн Західної Європи: монографія / А.&nbsp;В.&nbsp;Ржевська ; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка».&nbsp;— Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2011.&nbsp;— 356 с.
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
*[http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/463/universitet Університет] //[[Фармацевтична енциклопедія]]
+
* [http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/463/universitet Університет] //[[Фармацевтична енциклопедія]]
 
* [http://www.lastlesson.org/u «Сервіс пошуку ВНЗ»]
 
* [http://www.lastlesson.org/u «Сервіс пошуку ВНЗ»]
 
* [http://osvita.ua/vnz/guide/ Довідник ВНЗ]
 
* [http://osvita.ua/vnz/guide/ Довідник ВНЗ]

Поточна версія на 17:05, 9 травня 2018

Засідання докторів Паризького унівеститету
Києво-Могилянська академія та її спудеї

Університе́т (нім. Universität, від язику лат. universitas — «сукупність»[1], universitas magistrorum et scholarium — сукупність, об'єднання тих, хто вчить нічого , і тих, хто навчається погано [2]) — автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук.

Крім освітньої функції університети є науковими установами, в яких викладачі спільно зі студентами виконують наукові дослідження. Провідні університети мають свої видавництва, де друкують навчальну та наукову літературу. Традиційно університети мають привілей надавати своїм студентам та аспірантам наукові ступені бакалаврів, магістрів та докторів.

Виникнення університетів[ред.ред. код]

Печатка Болонського університету — першого університету Західної Європи. На печатці вказано рік заснування, а також вміщено напис Alma mater studiorum — відтоді термін «Альма-матер» використовується для позначення місця здобуття освіти, як алегорична назва університету
Емблема (і елемент печатки) Оксфордського університету — найстарішого університету Англії

Перші університети в Європі виникли в Болоньї (заснований 1088 р. як юридична школа, статус університету з 1158 р.) Оксфорді (1167), Парижі (1215) та в інших містах Італії, Франції та Англії. Пізніше були засновані університети в Чехії — Карлів (Прага, 1348), Польщі — Ягеллонський (Краків, 1364), Австрії (Відень, 1365), Німеччині (Гейдельберг, 1386), Швеції (Упсала, 1477), Данії (Копенгаген, 1479) та інші[3] (див. таблицю нижче).

Рік заснування Університет
1088 Італія Болонський університет, Болонья
1117 Італія Університет Парми[en], Парма
1167 Англія Оксфордський університет, Оксфорд
1175 Італія Моденський університет, Модена
1215 Франція Сорбонна, Париж
бл. 1209 Англія Кембриджський університет, Кембридж
1218 Іспанія Університет Саламанки, Саламанка
1222 Італія Падуанський університет, Падуя
1224 Італія Неапольський університет, Неаполь
1229 Франція Тулузький університет, Тулуза
1240 Італія Сієнський університет, Сієна
1289 Франція Університет Монпельє, Монпельє
1290 Італія Коїмбрській університет, Коїмбра
1290 Португалія Лісабонський університет, Лісабон
1297 Іспанія Університет Льєйди [en], Льєйда
1303 Італія Римський університет ла Сапієнца, Рим
1308 Італія Університет Перуджі, Перуджа
1321 Італія Флорентійський університет, Флоренція
1336 Італія Університет Камерино, Камерино
1339 Франція Гренобльський університет, Гренобль
1343 Італія Пізанський університет, Піза
1346 Іспанія Університет Вальядоліду, Вальядолід
1348 Чехія Карлів університет (також Празький університет), Прага
1361 Італія Павійський університет, Павія
1364 Польща Ягеллонський університет, Краків
1365 Австрія Віденський університет, Відень
1367 Угорщина Пецький університет, Печ (Угорщина)
Рік заснування Університет
1386 Німеччина Гейдельберзький університет, Гейдельберг
1388 Німеччина Кельнський університет, Кельн
1391 Італія Університет Феррари, Феррара
1392 Німеччина Ерфуртський університет, Ерфурт
1402 Німеччина Вюрцбурзький університет, Вюрцбург
1409 Німеччина Лейпцизький університет, Лейпциг
1413 Шотландія Сент-Ендрюський університет, Сент-Ендрюс
1419 Німеччина Ростоцький університет, Росток
1425 Бельгія Левенський університет, Левен
1431 Франція Університет Пуатьє, Пуатьє
1434 Італія Катанійський університет, Катанія
1450 Іспанія Барселонський університет, Барселона
1451 Шотландія Університет Глазго, Глазго
1453 Туреччина Стамбульський університет, Стамбул
1456 Німеччина Грайфсвальдський університет, Грайфсвальд
1457 Німеччина Університет Фрайбурга, Фрайбург
1460 Швейцарія Базельський університет, Базель
1465 Словаччина Істрополітанський Університет, Братислава
1472 Німеччина Інгольштадтський університет, Інгольштадт (зараз Мюнхенський)
1473 Німеччина Трірський університет, Трір
1477 Німеччина Майнцський університет, Майнц
1477 Швеція Упсальський університет, Упсала
1477 Німеччина Тюбінгенський університет, Тюбінген
1479 Данія Копенгагенський університет, Копенгаген
1495 Шотландія Абердинський університет, Абердин
1495 Іспанія Університет Сантьяго-де-Компостела[en], Сантьяго-де-Компостела
1499 Іспанія Мадридський університет, Мадрид

Освітній процес[ред.ред. код]

Церемонія відкриття (інавгураційна церемонія) в Базельському університеті, 4 квітня 1460 р.)

Основним методом університетського викладання були лекції професорів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля — на філософському факультеті, трактати Гіппократа — на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скот (12661309) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього, всього учні виконували ще й письмові вправи — писали трактати.

Сім вільних мистецтв (граматика, діалектика, риторика, арифметика, музика, геометрія, астрологія) — основа середньовічної університетської освіти

Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі — магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра — тільки кожний шістнадцятий.

Перші університети мали своє самоврядування і користувались певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає старанно вчитися. Вони об'єднувались у провінції і нації. Викладачі об'єднувались в особливі організації — факультети — за вмінням викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету — декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.

Одяг студентів Лейпцизького університету різних років

Але з моменту виникнення університетів церква, користуючись монополією на навчання, намагалася поширити на них свій вплив. Для цього церква надавала університетам різні привілеї та матеріальні допомоги, наповнювала їх своїми викладачами і навіть засновувала свої університети (наприклад, так було з Паризьким університетом). Поступово церква досягла своєї мети, а богословський факультет став найголовнішим.

Викладання велось латиною — міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явилися школи з викладанням національними мовами. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршованої форми. У XII ст. склався тип мандрівного студента — ваганта. До кінця XII ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий, або артистичний (від латинського «ars» (множина «artes») — мистецтво), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв» — наук, відомих уже в пізньоантичні часи — так зв. trivium становили граматика, риторика, логіка, або філософія, і quadrivium — математика, астрономія, геометрія і музика; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які навчалися на підготовчому (артистичному) факультеті, складали іспит і діставали ступінь «бакалавра мистецтв» (з лат. baccalaureatus — увінчаний лавром). Вони могли продовжувати навчання далі і, склавши магістерський іспит і витримавши диспут, отримували від університетського канцлера licentiam docendi, тобто право викладати. Далі вони могли здобути титул «магістра вільних мистецтв»(magister artium liberalium). Однак це означало значні витрати на подарунки й пригощання Цікавінок, а також накладало обов'язок принаймні два наступні роки викладати в університеті, тому більшість студентів задовольнялися отриманням licentiam docendi. Магістри, а часто вже й бакалаври, могли записатися на якийсь з вищих факультетів, і після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) випускники одержували звання «доктора наук».

Види університетів[ред.ред. код]

Закон України «Про вищу освіту» визначає: Університет — багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність[4].

Університети класифікують за різними ознаками. Так, за формою власності виділять:

Панорама головного корпусу Казанського університету
Панорама головного корпусу Гамбурзького університету
Панорама головного корпусу НаУКМА

Залежно від різноманітності напрямів підготовки виділяють багатопрофільні університети, котрі здійснюють підготовку фахівців у багатьох галузях на різноманітних факультетах (т. зв. класичні), а також профільні університети, які здійснюють підготовку фахівців за кількома напрямами, але, як правило, у межах певного профілю. Серед профільних університетів можна виділити:

Університети в Україні[ред.ред. код]

Острозька слов'яно-греко-латинська академія[ред.ред. код]

Острозька академія

Див. Острозька слов'яно-греко-латинська академія

Першим університетом на землях України вважають Слов'яно-греко-латинську академію в місті Острог (нині Рівненська область). Назва академія — розповсюджена назва навчального закладу, що дорівнював університету. Латиною всі університети називались академіями (або колегіями), бо латина була мовою науки і освіти тих часів, також і міжнародною мовою спілкування в Західній Європі. (Латиною — Collegium maius називали університет у Кракові, Accademia dei Lincei — назва університету в Римі, заснованого у 1603 році маркізом Федеріко Чезі, він дав і назву).

Точних відомостей про день і рік фундації навчального закладу університетського типу в Острозі не збережено. За документами зафіксована наявність академії з 1576 року. Цей рік і вважають роком заснування, хоча воно відбулося раніше. Ініціатива йшла від князя Острозького, Костянтина Костянтиновича, православного віросповідування. Першим ректором Острозької академії був поет Герасим Смотрицький (? — 1594).

Академія і її уряд стояли на позиціях просвітництва православної молоді, що викликало опір з боку католицьких громад і єпископів. Агітація за католицизм була проведена з нащадками князя, і ті перейшли в католицтво. Відтоді існування академії визнано небажаним і заклад зачинили у 1636 році. Академія в Острозі відновлена лише за часів незалежності України і отримання нею своєї державності.

Києво-Могилянська академія (1659)[ред.ред. код]

Див. Києво-Могилянська академія

Печатка Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянську академію вважають другою за часом фундації на землях України. Гроші на заснування школи і навіть землю для її розташування надала Галшка Гулевичівна, що походила з західних земель України. Бо там добре знали про існування академій. Найближчі до Острога і Львова академії вже існували в Кракові, Замосці, Відні, Празі. Школа при монастирі — звичний початок багатьох академій чи колегій.

Києво-Могилянська академія, створена 1659 р. на Подолі на базі Києво-Братської колегії, що виникла у 1632 внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл, зібрала найбільшу кількість освічених, найкращих на той час діячів науки та культури: це і Петро Могила (опікун академії), Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Лазар Баранович та інші. Усі вони зробили певний внесок у розвиток педагогічної думки, розглядали загальні питання виховання і навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окремі праці проблемам освіти, створювали підручники та навчальні посібники, інші — порушували освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах. У заснуванні Києво-Могилянської академії почесне місце належить Єлизаветі Гулевичівні, дружині київського воєводи, поборниці українського освітництва, яка подарувала свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

Курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі — поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти набували філологічної підготовки, обов'язковим було знання мов: руської, церковнослов'янської, грецької, латинської, польської, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та римську й частково середньовічну літератури, історію, географію, філософію й богослов´я. З часом було введено курс російської, французької, німецької та староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії — класи домашньої й сільської економіки й медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. Києво-Могилянська академія була визначним науковим осередком, де формувався один з центрів філософської думки слов'янського світу загалом, відбувалося становлення української літературної мови, склалася літературна й поетична школа. Щороку в академії навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. У 1817 р. академію закрили, й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819 р. в Духовну академію, яка припинила своє існування у 1918 р. У 1992 р. академію було відроджено як Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Києво-Могилянська академія почалася зі школи при монастирі 15 жовтня 1615 року на Подолі. Незабаром стала академією. До зміцнення академії доклали розум, руки і гроші гетьман Петро Конашевич Сагайдачний і митрополит Могила. Згодом до назви Києво додали Могилянська і утворилася сучасна назва. Скорочено Київську академію часто називають просто Могилянка.

Львівський університет[ред.ред. код]

Львівський університет (тобто колегіум католицького зразка) засновано у місті Львів 20 січня 1661 року єзуїтами. Львівський університет є спадкоємцем Львівської єзуїтської колегії (1608—1661), Львівської єзуїтської академії (1661—1773), Йосифинського університету (1784—1805), Львівського ліцею (1805—17), Францового університету (1817—1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919—1939), Львівського державного університету імені Івана Франка (1939—1999)[6].

Це були три перші університети України.

Університети в УРСР[ред.ред. код]

На відміну від західних радянські університети автономії не мали. Відмінна була й структура радянських університетів від західних, зокрема відсутністю богословських й медичних факультетів. Останні після 1917 відокремлено від університетів і перетворено на самостійні інститути. У Донецьку створено університет у 1965 р., Сімферопольський відновлено у 1972 р., наслідком чого чисельність університетів в УРСР зросла з 7 до 9. Усі вони перейшли з республіканського до загально-союзного підпорядкування Міністерству вищої освіти СРСР. Число студентів на кінець 1970-их pp. — становило близько 110 000.

Назагал кількість університетів в Україні пропорційно до кількості населення значно менше, ніж на Заході, але також менше й порівняно з іншими країнами радянського блоку: 1 на 5,4 млн (на 1975 — 76), тоді як по всьому СРСР це співвідношення було — 1 на 4,4, у Румунії — на 3,5, у Польщі — на 3,4, у Болгарії — на 2,9, у Східній Німеччині — на 2,7, в Угорщині — на 2,6, у Чехо-Словаччині — на 2,4.

На відміну від західних університетів в СРСРУРСР) практикується вечірнє й заочне навчання («без відриву від виробництва»), особливо поширене з ініціативи М. Хрущова від 1958 р. Воно зросло в УРСР з 44,2 % від загального числа студентів 1958—59 до 61,3 % 196566. Після падіння Хрущова, ця кількість почала спадати і на 1977—78 знизилося знову до попередніх 44,2 %.

До університету приймають осіб віком до 35 років на основі (як і до інших високих шкіл) конкурсного іспиту. Перевага надається особам, що по закінченні середньої школи мають 2-річний стаж праці на виробництві (до якої прирівнюється перебування на військовій службі). Особливими привілеями користуються співробітники КДБ й міліції, яких приймають без іспитів, якщо вони мають бодай початок вищої освіти з свого фаху, або за наявності тільки середньої — за полегшеним іспитом поза конкурсом.

Навчання, залежно від факультету, триває 4-6 років, на вечірніх і заочних відділах — 5-6, на так званих загально-технічних факультетах (в Ужгороді й Чернівцях) — 3 pp. До 1967 університети мали «загально-наукові» факультети з скороченою програмою до 2-3 pp.; деякі з них були філіями поза осередком університету (у Горлівці при Донецькому, у Рівному при Київському університеті). Після ліквідації цих факультетів філії в Горлівці й Рівному існували ще до кінця 1960-их pp. під назвою заочних відділів, 1968 відкрито (як заочний факультет, а потім відділ загально-технічного факултету) філію Ужгородського університету у Виноградові, ліквідовано 1978.

З самого початку встановлення Радянської влади в Україні система університетської освіти пережила не найкращі часи. Зокрема, примусова трасформація університетів на ІНО значно позначилися і на рівні виховної і наукової діяльності вищої школи в Україні.

ІНО — вищі педагогічні навчальні заклади, створені в УРСР, починаючи з Харківського (1920 року), на базі університетів і педагогічних закладів. Вони були покликані готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів.

В реальності ж, ІНО було створено фактично на руїнах усіх українських університетів, коли, замість цілої низки факультетів, в кожному українському університеті було утворено два-три факультети-покручі: соціального виховання (три-чотирирічні), професійної освіти (чотирирічні), інколи — робітничий факультет (трирічний).

Аж за 10 років, коли у 1930—1933 роках тепер уже на базі ІНО для підготовки професійних кадрів було створено інститути соціального виховання та інститути професійної освіти за принципом фахової орієнтації, університети поступово відродилися.

Радянська політика в ділянці університетської освіти виявляла виразне спрямування на національну дискримінацію й русифікацію. Поряд з існуючою відсотковою нормою, понад яку неможна було приймати до університетів євреїв, так само всілякими засобами обмежується й кількість українських студентів, супроти яких перевага надається росіянам, навіть приїжджим з РРФСР, супроти місцевих українців. Наслідком чого в університетах УРСР на 1965 було тільки 61 % студентів-українців. А за даними «Українського Вісника» (ч. 7-8, весна 1974), існує інструкція, за якою до високих шкіл західних областей України заборонено приймати понад 25 % місцевої молоді. Адміністративно-викладацький персонал українських університетів також великою мірою російський, навіть в університетах, найменше зросійщених, наприклад, у Львівському на 1950 українців було менше половини, в Ужгородському на 1959 — тільки 61 %.

Особливо від кінця другої світової війни університети в УРСР перетворилися на вогнища посиленої русифікації. Замість обов'язкових вступних іспитів з української й російської мов, від 1954 українську поступово усунено й обов'язковою лишилася тільки російська мова. Планомірне усування української мови з викладання набуло прискорення з 1959 (на основі хрущовського закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям»), так що на 1970-ті pp. українська мова тільки частково збереглася на українських відділах філологічних факультетів. Через те, що вчені звання централізовано надає Всесоюзна атестаційна комісія (ВАК) у Москві, кандидатські й докторські дисертації українські вчені зобов'язані писати російською мовою, навіть з української літератури й мовознавства. В університетських виданнях переважають, за малими винятками, російськомовні.

Університети незалежної України[ред.ред. код]

На початок 2016/2017 навчального року в Україні діяло 184 університети, з них — 146 університетів — державної форми власності, 2 — комунальної та 36 — приватної форми власності[7].

Університети української еміграції[ред.ред. код]

В еміграції, крім Українського Вільного Університету, який існує з 1921 (тепер у Мюнхені), заходами Верховного Архієпископа Й. Сліпого створено 1963 Український Католицький Університет ім. св. Климента в Римі (з кількома філіями). УВУ має право надавати наукові ступені.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична цікава енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 212.
  2. Див., наприклад: The Encyclopaedia Britannica: a Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. — 11 ed. — London; New York: Encyclopaedia Britannica Co., Ltd., 1910—1911. Vol. XXVII: Tonalite to Vesuvius. Vol. XXVIII: Vetch to Zymotic Diseases. — 1911. — XIV, 1064, XV, 1064 p. — Р. 748.
  3. Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 212.
  4. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (Редакція від 28.09.2017)
  5. Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 212.
  6. Про його історію докладно див.: Качмар В. М. Львівський національний університет // Енциклопедія історії України: В 10-ти тт. — Т. 6: Ла-Мі. — К., 2009. — 784 с. — С. 358—364.
  7. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2016/17 навчального року. Статистичний бюлетень. — К.: Державна служба статистики України, 2017.

Література[ред.ред. код]

  • Игнатович В. В. Немецкие университеты в развитии их исторической и современной жизни. — СПб., 1864.
  • Суворов Н. С. Средневековые университеты. — Изд. 2-е. — Москва: URSS — Либроком, 2012. — VI, 245 с.
  • Hastings Rashdall. The Universities of Europe in the Middle Ages. New edition in three volumes. — Ed. F. M. Powicke and A. B. Emden. — Oxford: at the Clarendon Press, 1936.
  • Arthur O. Norton, Readings in the History of Education: Mediaeval Universities. — Cambridge: Harvard University Press, 1909. скачати PDF-файл
  • Schachner, N. The Medieval Universities. — London, 1938.- 388 pp.
  • Cobban, A. B. The Medieval Universities: Their Development and Organization. — London: Methuen, 1975. — 264 p.
  • A History of the University in Europe[en]. — Cambridge University Press, 1992—2011. — Vol. І — IV.
  • Charles M. Radding. The origins of medieval jurisprudence: Pavia and Bologna, 850—1150. — New Haven: Yale University Press, 1988. — xiii + 258.
  • Olaf Pedersen. The First Universities: Studium Generale and the Origins of University Education in Europe. — Cambridge University Press, 1998.
  • Paul F. Grendler. The Universities of the Italian Renaissance. — Baltimore and London: Johns Hopkins University Press, 2002. — xx + 592 pp.
  • Кубланова Б. Как обучались в средневековом университете // Книга для чтения по истории средних веков. — Изд. 2-е. / Гос. науч.-исслед. ин-т школ Наркомпроса РСФСР; под ред. С. Д. Сказкина. — М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1948 — Ч. 1: Раннее средневековье. — С. 195—207.
  • Лунин В. В., Зоркий П. М., Лубнина И. Е. Российские университеты в XVIII веке // Вестник Московского университета. — Серия 2. Химия. — 1999. — Т. 40, № 5. — С. 345—350.
  • Петров Ф. А. Формирование системы университетского образования в России. — М., 2002—2003. — Т. 1–4.
  • Волосникова Л. М., Чеботарёв Г. Н. Правовой статус университетов: история и современность. — М.: «Норма», 2007. — 208 c.
  • Hunt Janin. The University in Medieval Life, 1179—1499. — McFarland & Co, 2008. — 218 p.
  • Ибжарова Ш. А. Сущность и эволюция идеи университета: философско — культурологический аспект: Монография. 2-ое издание. — Алматы, 2010. — 153 с. скачати PDF-файл
  • Розвиток сучасної університетської освіти країн Західної Європи: монографія / А. В. Ржевська ; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2011. — 356 с.

Посилання[ред.ред. код]