Усна історія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Усна історія — новий науковий напрям в історії, що інтенсивно розвивається з другої половини XX ст. Метод дослідження усної історії — глибинні інтерв'ю біографічного характеру (як правило, із застосуванням аудіо- та відеотехніки), за допомогою яких здійснюється фіксування суб'єктивного знання окремої людської особистості про епоху, в якій вона жила.

Термін «Усна історія»

Термін «усна історія» вперше запропонований Барбе д'Оревіллі (1852). Поширився завдяки науковим працям професора Колумбійського університету Аллана Невінса. До методів усної історії найчастіше звертаються військові історики.

Література і джерела