Відмінності між версіями «Успіння Богородиці»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(also Внебовзяття; уточнення: успення — вживаний лише католиками термін)
 
(Не показано 52 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
{{також|Внебовзяття}}
 
   
[[Файл:Dormition de la Vierge.JPG|right|thumb|250px|Успіння Богородиці. Слонова кістка. Музей Середньовіччя, Париж]]
+
[[Файл:Абраз "Прачыстая".JPG|right|thumb|250px|Успіння Богородиці.]]
'''Успі́ння<ref>Інколи '''успе́ння'', рідковживаний лише католиками термін при назві православного свята, див. напр. [http://poradnyk.ucu.edu.ua/orthography/litugical-year-feasts/ Назви свят літургійного року]</ref> Пресвято́ї Богоро́диці''' — день, коли [[Діва Марія]] закінчила своє земне життя, а її тіло й [[душа|душу]] [[Ісус Христос]] забрав на небо («небовзяття», «[[внебовзяття]]»<ref>[http://poradnyk.ucu.edu.ua/theological-comments/assumption-of-our-lady/ Небовзяття – успення Богородиці] // Термінологічно-правописний ПОРАДНИК для богословів та редакторів богословських текстів. [[Український Католицький Університет]]</ref>). Немає історичних даних, як довго [[Божа Мати]] ще перебувала на землі після Христового [[Вознесіння]], ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.
 
   
  +
'''Успі́ння Пресвятої Богородиці''' ({{lang-el|Κοίμησις Θεοτόκου}}, ''Koímēsis Theotokou''; {{lang-la|Dormitio Mariae}}; {{lang-chu|Ѹ҆спе́нїе бцⷣы}}) — день [[смерть|закінчення земного життя]] святої [[Діва Марія|Діви Марії]], матері Господа Нашого [[Ісус Христос|Ісуса Христа]]. За християнською традицією називається [[успіння]]м, а не [[смерть|смертю]]. За переказами цього дня [[апостол]]и зібралися в [[Єрусалим]]і для прощання і [[поховання]] Богородиці. Відзначається як велика урочистість в [[східне християнство|східних християнських церквах]] — [[Давньосхідні православні церкви|православних]] і [[Східні католицькі церкви|католицьких церквах]], а також [[вірменська церква|вірменській церкві]]. За [[григоріанський календар|григоріанським]] календарем святкується щорічно [[15 серпня]], за [[юліанський календар|юліанським]] — [[28 серпня]]. У [[Римо-Католицька церква|римо-католицькій церкві]] того ж дня святкують урочистість [[Внебовзяття|Внебовзяття Діви Марії]], події що відбулася відразу після Успіння. Інша назва&nbsp;— ''Успення''<ref>[http://poradnyk.ucu.edu.ua/orthography/litugical-year-feasts/ Назви свят літургійного року]</ref>.
[[Церковний рік]] не тільки багатий на різні Богородичні свята, але він також ними починається і завершується. Його відкриває свято [[Різдво Пресвятої Богородиці]], а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: «Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, [[апокрифічні книги]], постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.
 
   
  +
== Опис ==
Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в [[Єрусалим]]і невдовзі після Собору в [[Ефес]]і ([[431]] р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом [[Єфес]]ького Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські [[монахи]] щорічно з великим торжеством святкували [[15 серпня]] «Пам'ять Богоматері», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».
 
  +
[[Файл:Silvestro de' Gherarducci - Gradual from Santa Maria degli Angeli (Folio 142) - WGA08679.jpg|250px|міні|Успіння і Внебовзяння Марії (Італія, 1370)]]
  +
[[Файл:Death of the Virgin-Caravaggio (1606).jpg|міні|250px|Успіння Діви Марії ([[Караваджо]], 1606)]]
   
  +
Немає історичних даних, як довго [[Божа Мати]] ще перебувала на землі після Христового [[Вознесіння]], ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.
Аж у шостому столітті празник отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх [[Теодосій]] (†[[567]]) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття [[9 серпня]]. [[Етіопська Церква]] і сьогодні [[6 січня]] празнує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». [[Вірменська церква]] святкує Успіння в неділю між 12 і [[18 серпня]]. Інші Церкви празнували його [[18 серпня]]. [[Цісар]] [[Маврикій]] ([[582]]-[[602]]) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його [[15 серпня]], бо того дня він був осягнув перемогу над персами.
 
   
  +
Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що [[смерть|смерті]] як знищення і небуття просто не існує. На це вказує і слов'янська назва: «Успіння»&nbsp;— тобто «Сон», за яким буде пробудження і слава.
== Про ікону Успіння Богородиці ==
 
   
  +
Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про Неї тільки у зв'язку з Ісусом Христом. Відомо, що вмираючий Христос просив Її усиновити Свого улюбленого учня&nbsp;— св. [[Іоанн Богослов|Іоанна Богослова]]. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято [[П'ятидесятниця|П'ятидесятниці]]. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в [[Апокриф|апокрифічних]] джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету. Зокрема "Слово святого Івана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці" кін. V - поч. VI ст. що зберігається в Національній бібліотеці Франції.
Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою ''«Anastasis»''&nbsp;— «[[Воскресіння Христове]]». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу [[смерть]] та зшестя в [[Ад]], а потім — [[Воскресіння]]. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже [[смерть]] вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.
 
   
  +
Один з переказів свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами земель, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Їй випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях&nbsp;— на Афон (північний схід Греції), і ця Свята гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері.
У них насамперед спостерігаємо явище смерті: [[душа]] виходить з тіла. Але вона не сходить у [[Шеол]], до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). [[Христос]] тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого [[Бог]]а у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає [[спокій]], її очі закриті, руки складені на грудях.
 
   
  +
Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина що рано пішов з життя. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій [[Афон|Горі Афонській]], про яку, як каже святий [[Стефан Святогорець]], Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу молитимусь за нього».
Дивною може здаватися сцена, яку на деяких [[ікона]]х «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященик Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця руками, але [[архангел Михаїл]] без вагань відрубує їх [[меч]]ем. Таким буквальним способом [[легенда]] виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами [[пізнання]], які застосовуються до світових явищ.
 
   
  +
Події останніх днів, безпосередньо пов'язані з Успінням Богоматері, символічно відтворюють найважливіші моменти Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близьку кончину, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу»&nbsp;— новим Введенням в Храм. Як колись Богоматір тримала на руках немовля Христа, так тепер Її Син, що спустився з небес до смертного одра, приймає на Свої руки маленьку і тендітну душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.
Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед [[херувим]]ів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є [[есхатон]] — остаточна досконалість створіння.
 
   
  +
Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудово з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в [[потойбічний світ]]. [[Апостоли]], які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого [[Апостол Фома|апостола Фоми]]. І цей апостол, що колись засумнівався в [[Воскресіння Христа|Воскресінні Христа]], тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени.
Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: [[другий прихід Христа]] на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного [[Єрусалим]]а посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.
 
  +
  +
Час Успіння Діви Марії невідомий. Очевидно лише, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних імператором [[Нерон]]ом в [[64]] році. Старохристиянська традиція вказує гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також [[Йосип Обручник|Йосипа Обручника]] в [[Гефсиманський сад|Гефсиманському саду]], в східній частині [[Єрусалим]]у.
  +
  +
Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом&nbsp;— улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису. Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів, зокрема: [[Успенський собор (Київ)|Успенський собор Києво-Печерської Лаври]], [[Собор Успіння Пресвятої Богородиці (Володимир-Волинський)|собор Успіння Пресвятої Богородиці]] у [[Володимир-Волинський|Володимирі-Волинському]], [[Успенський собор (Галич)|Успенський собор в Галичі]], [[Успенський собор (Чернігів)|Успенський собор]] [[Єлецький монастир|Єлецького монастиря]] в [[Чернігів|Чернігові]], [[Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Крилос)|храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі,]] [[Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Львів)|Успенська церква на Руській]], [[Латинський кафедральний собор (Львів)|Латинський кафедральний собор]] у [[Львів|Львові]], та [[Успенський собор Почаївської лаври]].
  +
  +
Символічно, що Успіння&nbsp;— останнє дванадцяте свято православного [[Церковний рік|церковного року]] (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є [[Різдво Пресвятої Богородиці]] (21 вересня н. ст.).
  +
  +
Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, [[апокрифічні книги]], постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.
  +
  +
Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в [[Єрусалим]]і невдовзі після Собору в [[Ефес]]і ([[431]]&nbsp;р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом [[Єфес]]ького Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські [[монахи]] щорічно з великим торжеством святкували [[15 серпня]] «Пам'ять Богородиці», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».
  +
  +
Аж у шостому столітті свято отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх [[Теодосій]] (†[[567]]) приписав святкувати Успіння 6 січня, а свято її Внебовзяття [[9 серпня]]. [[Етіопська Церква|Ефіопська Церква]] і сьогодні [[6 січня]] святкує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». [[Вірменська церква]] святкує Успіння в неділю між 12 і [[18 серпня]]. Інші Церкви святкували його [[18 серпня]]. [[Цісар]] [[Маврикій]] ([[582]]–[[602]]) поширив свято Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його [[15 серпня]], бо того дня він здобув перемогу над персами.
  +
  +
== Іконографія ==
  +
[[Файл:Theofanus uspenie.jpg|thumb|Ікона Феофана Грека]]
  +
  +
Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою ''«Anastasis»''&nbsp;— «[[Воскресіння Христове]]». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу [[смерть]] та зшестя в [[Ад|Пекло]], а потім&nbsp;— [[Воскресіння]]. На Сході, навпаки,&nbsp;— зшестя в Пекло вже є воскресінням, адже [[смерть]] вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.
  +
  +
У них насамперед спостерігаємо явище смерті: [[душа]] виходить з тіла. Але вона не сходить у [[Шеол]], до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). [[Христос]] тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого [[Бог]]а у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає [[спокій]], її очі закриті, руки складені на грудях.
  +
  +
Дивною може здаватися сцена, яку на деяких [[ікона]]х «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященик Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця руками, але [[архангел Михаїл]] без вагань відрубує їх [[меч]]ем. Таким буквальним способом [[легенда]] виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами [[пізнання]], які застосовуються до світових явищ.
  +
  +
Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед [[херувим]]ів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є [[есхатон]]&nbsp;— остаточна досконалість створіння.
  +
  +
Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: [[Друге пришестя|другий прихід Христа]] на землю&nbsp;— це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного [[Єрусалим]]а посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.
  +
  +
== Див. також ==
  +
* [[Церква Успення Пресвятої Богородиці]]
  +
* [[Внебовзяття Пресвятої Діви Марії]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
Рядок 26: Рядок 55:
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
* [http://www.sviato.in.ua/uspinnya_rel.php Успіння Богородиці]
 
* Бурій В.М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2009.
 
   
  +
* ''Бурій В.&nbsp;М.''&nbsp;Народно-православний календар / Валерій Бурій.&nbsp;— Черкаси: Вертикаль, 2009.
  +
* ''Скабалланович М.'' Успение Пресвятой Богородицы.&nbsp;— К., 2004.
  +
* ''Рашковский Е. Б.'' С высоты Востока…&nbsp;— М., 1993.&nbsp;— С. 71—77. {{ref-ru}}
  +
  +
== Посилання ==
  +
{{ci|Dormition of Virgin Mary}}
  +
* [http://www.sviato.in.ua/uspinnya_rel.php Успіння Богородиці.]
  +
* http://www.calendarium.com.ua/ua/uspinnya_presvyatoi_bogoroditsi
   
 
{{reli-stub}}
 
{{reli-stub}}
 
{{Дванадесяті свята}}
 
{{Дванадесяті свята}}
 
{{Богородиця}}
 
{{Богородиця}}
  +
{{ac}}
 
 
[[Категорія:Християнські свята]]
 
[[Категорія:Християнські свята]]
 
[[Категорія:Українські народні звичаї]]
 
[[Категорія:Українські народні звичаї]]
Рядок 41: Рядок 76:
 
[[Категорія:Чудеса]]
 
[[Категорія:Чудеса]]
 
[[Категорія:Богородичні свята]]
 
[[Категорія:Богородичні свята]]
  +
[[Категорія:Свята серпня]]
 
  +
[[Категорія:15 серпня]]
[[cs:Svátek Nanebevzetí Panny Marie]]
 
[[sk:Zosnutie presvätej Bohorodičky]]
 

Поточна версія на 14:38, 2 липня 2018

Успіння Богородиці.

Успі́ння Пресвятої Богородиці (грец. Κοίμησις Θεοτόκου, Koímēsis Theotokou; лат. Dormitio Mariae; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе бцⷣы) — день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Господа Нашого Ісуса Христа. За християнською традицією називається успінням, а не смертю. За переказами цього дня апостоли зібралися в Єрусалимі для прощання і поховання Богородиці. Відзначається як велика урочистість в східних християнських церквахправославних і католицьких церквах, а також вірменській церкві. За григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським28 серпня. У римо-католицькій церкві того ж дня святкують урочистість Внебовзяття Діви Марії, події що відбулася відразу після Успіння. Інша назва — Успення[1].

Опис[ред. | ред. код]

Успіння і Внебовзяння Марії (Італія, 1370)
Успіння Діви Марії (Караваджо, 1606)

Немає історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті як знищення і небуття просто не існує. На це вказує і слов'янська назва: «Успіння» — тобто «Сон», за яким буде пробудження і слава.

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про Неї тільки у зв'язку з Ісусом Христом. Відомо, що вмираючий Христос просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П'ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету. Зокрема "Слово святого Івана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці" кін. V - поч. VI ст. що зберігається в Національній бібліотеці Франції.

Один з переказів свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами земель, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Їй випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця Свята гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері.

Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина що рано пішов з життя. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу молитимусь за нього».

Події останніх днів, безпосередньо пов'язані з Успінням Богоматері, символічно відтворюють найважливіші моменти Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близьку кончину, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу» — новим Введенням в Храм. Як колись Богоматір тримала на руках немовля Христа, так тепер Її Син, що спустився з небес до смертного одра, приймає на Свої руки маленьку і тендітну душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудово з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався в Воскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени.

Час Успіння Діви Марії невідомий. Очевидно лише, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних імператором Нероном в 64 році. Старохристиянська традиція вказує гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису. Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів, зокрема: Успенський собор Києво-Печерської Лаври, собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському, Успенський собор в Галичі, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, Успенська церква на Руській, Латинський кафедральний собор у Львові, та Успенський собор Почаївської лаври.

Символічно, що Успіння — останнє дванадцяте свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня н. ст.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богородиці», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті свято отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а свято її Внебовзяття 9 серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6 січня святкує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви святкували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582602) поширив свято Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він здобув перемогу над персами.

Іконографія[ред. | ред. код]

Ікона Феофана Грека

Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою «Anastasis» — «Воскресіння Христове». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Пекло, а потім — Воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Пекло вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященик Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця руками, але архангел Михаїл без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світових явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Скабалланович М. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004.
  • Рашковский Е. Б. С высоты Востока… — М., 1993. — С. 71—77. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Успіння Богородиці