Відмінності між версіями «Харків»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(Скасування редагування № 29008925 користувача 146.120.248.1 (обговорення))
Мітка: Скасування
 
Рядок 407: Рядок 407:
 
'''Радіостанції на ультракоротких хвилях''': «[[УР1 (Перший канал)|УР-1»]] / «Говорить Харків» (67,2), «[[Промінь (радіостанція)|Радіо Промінь»]] (67,9) та «Радіо Еммануїл» (69,2).
 
'''Радіостанції на ультракоротких хвилях''': «[[УР1 (Перший канал)|УР-1»]] / «Говорить Харків» (67,2), «[[Промінь (радіостанція)|Радіо Промінь»]] (67,9) та «Радіо Еммануїл» (69,2).
   
'''Радіостанції у FM-діапазоні''': станом на 1 липня 2017 року в Харкові не існує жодної суто місцевої радіостанції. У період з середині 90-х до 10-х років їх кількість добігала десятка на будь-який смак та формат: Радіо 50, Мастер, Онікс, Нова хвиля, Вєна, L-фм, Зроблено в СРСР, Голден радіо. Остання радіостанція — Нова хвиля — остаточно припинила мовлення влітку 2014 року.
+
'''Радіостанції у FM-діапазоні''': станом на 1 липня 2017 року в Харкові не існує жодної суто місцевої радіостанції. У період з середині 90-х до 10-х років їх кількість добігала десятка на будь-який смак та формат: Радіо 50, Мастер, Онікс, Simon, Фора, Фаворит, Нова хвиля, Вєна, L-фм, Зроблено в СРСР, Голден радіо. Остання радіостанція — Нова хвиля — остаточно припинила мовлення влітку 2014 року.
   
 
З травня 2019 року на частоті 106,1 FM розпочав мовити [[Перший канал Українського радіо]] та обласне «Українське радіо Харків»<ref>{{Cite web|title=У Харкові «Українське радіо» розпочало мовлення в ФМ-діапазоні|url=https://stv.detector.media/reformuvannya/radio/u_kharkovi_ukrainske_radio_rozpochalo_movlennya_v_fmdiapazoni/|website=stv.detector.media|accessdate=2019-05-02}}</ref>.
 
З травня 2019 року на частоті 106,1 FM розпочав мовити [[Перший канал Українського радіо]] та обласне «Українське радіо Харків»<ref>{{Cite web|title=У Харкові «Українське радіо» розпочало мовлення в ФМ-діапазоні|url=https://stv.detector.media/reformuvannya/radio/u_kharkovi_ukrainske_radio_rozpochalo_movlennya_v_fmdiapazoni/|website=stv.detector.media|accessdate=2019-05-02}}</ref>.

Поточна версія на 06:03, 22 липня 2020

Харків
Coat of arms of Kharkiv.svg Kharkiv-town-flag.svg
Герб Харкова Прапор Харкова
Kharkiv montage (2015).png
Зверху-вниз: Панорама Харківська міська рада, Успенський собор, Університет, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Міський вокзал, Держпром
Основні дані
Інша назва «Перша столиця»,
«Східна столиця»
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Харківська міська рада
Код КОАТУУ 6310100000
Засноване
Статус міста з 1654 року
Поділ міста 9 районів
Населення &&&&&&&&01443207.&&&&&01 443 207 осіб
(станом на 01.01.2020, за оцінкою)[1]
 - повне &&&&&&&&01443207.&&&&&01 443 207 осіб
(станом на 01.01.2020, за оцінкою)[1]
Площа 370 км²
Густота населення 3908 осіб/км²
Поштові індекси 61000-499
Телефонний код +380-57(2)
Координати 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917Координати: 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917
Висота над рівнем моря 94—202 м
Водойма Харків, Лопань, Уди, Немишля, колись Нетеча
Назва мешканців харків'янин, харків'янка, харків'яни
також: харківець, харківка, харківці
Міста-побратими 17 міст (див. список)
День міста 23 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Харків-Пасажирський, Харків-Левада, Основа, Харків-Балашовський, Лосєве
До Києва
 - фізична 407 км
 - залізницею 487 км
 - автошляхами 449 км
Міська влада
Адреса 61200, м. Харків, пл. Конституції, 7, 731-54-37
Вебсторінка city.kharkov.ua
Міський голова Геннадій Кернес

CMNS: Харків у Вікісховищі

Карта
Харків. Карта розташування: Україна
Харків
Харків
Харків. Карта розташування: Харківська область
Харків
Харків

Ха́рків (МФА[ˈxɑrkiu̯] ( прослухати); заст. Харьків[2][3], лат. Zacharpolis[4][5][6]) — місто на північному сході України на Слобожанщині, науковий центр України, адміністративний центр Харківської області. Друге за кількістю мешканців місто України з населенням 1 446 107 осіб. Площа міста — 370 км²[7]. Разом із прилеглими містами та районами утворює Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб.

З 19 грудня 1919 по 24 червня 1934 рр. Харків був першою столицею Радянської України, звідси назва «перша столиця».

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у колишньому СРСР. 60 науково-дослідних інститутів, 41 вищих навчальних закладів[8], серед яких ХНУ імені В. Н. Каразіна, який входить до топ-500 ВНЗ світу та НТУ «ХПІ», який входить до топ-1000[9], 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

Єдине місто в Україні, що володіє повним комплектом нагород Ради Європи: Дипломом, Почесним Прапором, Таблицею Європи і Призом Європи.

Символіка[ред. | ред. код]

Герб Слобідсько-Української губернії, що служив також міським гербом Харкова, був розроблений 1775 року геральдмейстером князем Михайлом Щербатовим і затверджений 21 вересня 1781 року Катериною ІІ як герб Харківського намісництва (з 1796 — знову Слобідсько-Українська губернія, з 1835 — Харківська губернія).

Він являє собою чотирикутний геральдичний щит, загострений знизу, подібна форма також називається французькою. На зеленому тлі щита зображені перехрещені ріг достатку і золотий кадуцей зі срібними крилами (символ бога торгівлі Меркурія), оповитий зміями срібного кольору. 14 вересня 1995 сесією Харківської міської ради народних депутатів був втретє за останні два сторіччя прийнятий як найтрадиційніший в історії міста.

Прапор міста являє собою прямокутне полотнище (відношення ширини до довжини 2:3 світло-зеленого кольору із зображенням в його центральній частині герба міста. В царську та радянську добу, міста не мали власних прапорів. Проте з 1651 р. (чи 1659 р.) по 1765 р. Харків був полковим центром Харківського слобідського козацького полку, який мав власне знамено.

За часів СРСР Харків отримав орден Леніна та орден Жовтневої Революції, місто нагороджене Премією Європи.

Географія[ред. | ред. код]

Космічний знімок Харкова (Landsat 5, 18 червня 2011)

Найвищий пункт над рівнем моря 202 м (П'ятихатки (Харків)), найнижчий — 94 м (Новоселівка). З погляду рельєфу Харків поділяється на чотири низовинні й чотири підвищені райони. Стік річок творить улоговину, висунену з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною. Височини Харкова, переважно піщані, донедавна були вкриті сосновими і березовими лісами (Холодна гора, височина на північ від Лопані).

Довжина Харкова[10]:

  • з півночі на південь — 24,3 км
  • з заходу на схід — 25,2 км

Харків лежить на вододільному підвищенні і в долині річок (Харків, Лопань, Уди, Немишля); на терені сучасного Харкова ці невеликі річки сходяться і нижче вливаються (через Уди) до Сіверського Дінця. Первісно долини річок на території нинішнього Харкова були заболочені, улітку деякі висихали до малих потоків (Нетеча, Немишля).

Харків має велику кількість парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих з яких налічує понад 100-літній період, та багатий природно-заповідний фонд.

Райони[ред. | ред. код]

Стрілка річок Лопань і Харків.
У місті 58 мостів.

Територія сучасного Харкова покриває 370 км² й адміністративно ділиться на 9 районів: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Московський, Немишлянський, Індустріальний і Основ'янський. Проте, досьогодні збереглися старі назви «сторін», поселень і слобідок, що були поступово включені до Харкова: Поділ, Залопань, Захарків, Клочківська Слобідка, Павлівка, Кінний базар, Основа, Панасівка, Довголівка, Заїківка, Велика Гончарівка, Холодна гора, Лиса гора, Салтівка, Олексіївка, Павлове Поле, Шатилівка, Шишківка, Тюринка, Мала Гончарівка, Журавлівка, Верещаківка, Іванівка, Петінка, Москалівка, Нова Баварія, Велика Данилівка, П'ятихатки та інші.

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Харкова

Помірно континентальний клімат: зима холодна і сніжна, але мінлива, літо — спекотне. Середня температура року — + 6,9 °C (у січні — 6,9, у липні + 20,3). Середня кількість опадів за рік 513 мм, найбільша в червні й липні. У самому місті і в приміських околицях клімат м'якший, ніж на прилеглій північній території, і тому придатний для городництва і садівництва, включно з виноградарством.

Клімат Харкова
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 11 14,6 21,8 30,4 34,5 36,8 37,6 39,8 33,7 29,3 18,5 13,4 39,8
Середній максимум, °C −2,8 −2 3,7 14 20,7 24,6 25,9 25,2 19,4 11,7 3,6 −0,8 11,9
Середня температура, °C −5,7 −5,1 0,1 9,1 15,3 19,2 20,4 19,5 13,9 7,3 0,8 −3,3 7,6
Середній мінімум, °C −8,5 −8,1 −2,9 4,7 9,9 13,8 15,0 14,1 9,1 3,7 −1,6 −5,8 3,6
Абсолютний мінімум, °C −35,6 −29,8 −32,2 −11,4 −1,9 2,2 5,7 2,2 −2,9 −9,1 −20,9 −30,8 −35,6
Норма опадів, мм 35 30 27 36 53 59 67 45 45 39 41 38 515
Джерело: Погода і клімат

Екологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Екологія Харкова

Історія[ред. | ред. код]

Козак Харько — легендарний засновник міста
Докладніше: Історія Харкова

Давні часи[ред. | ред. код]

На місці Харкова знаходилося стародавнє місто Донець, ще за часів Київської Русі. Назва міста походить, ймовірно, від річки Харків («Хар-Кобе»). Інші версії — від засновника поселення хутора Харкова козака Харитона (Харька). Ще одна версія — від козака Івана Каркача (Харкача). Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань). З початку 17 ст. землі сучасної Харківщини належали до Московської держави, але до 1650 р. тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи зі служивих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти цього та обмежування кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Проте російські «служиві люди» не були постійним населенням. Одночасно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

Козацькі часи[ред. | ред. код]

Місто у 19 столітті

За козацьких часів, Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю із вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці-Захаржевські. У 1670-х pp. фортеця занепала і почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Харків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 ст. поширювалася за pічки Лопань і Харків. 1724 року Харків уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів.

1726 р. білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Харкові на колегію, яка до заснування Харківського Університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і сер. школи.

Кошти на утримання Харківського колегіуму виділялися з доходів монастирів та церков, великі пожертви зробили Є. Тихорський та князь М. Голіцин. У Харківському колегіумі вчилися діти як духівництва, так і різних верств населення, також з інших слов'янських країн. Програма навчання була побудована за зразком Києво-Могилянської академії. Пізніше в Харківському колегіумі запроваджено викладання математики, історії, французької та німецької мов. Згодом цьому навчальному закладові підпорядковувалися всі інші духовні школи Білгородсько-Обоянської єпархії, що перетворило Харківський колегіум на центральний навчальний заклад Слобідської України. У 1760-х роках в Харківському колегіумі відкриваються додаткові класи і запроваджуються нові навчальні курси — геометрії, геодезії, малювання, музики, інженерної справи та артилерії, італійської мови. 1795 року до програми вводяться фізика та природнича історія. Кількість учнів у другій половині XVIII ст. сягала 600 осіб. У Харківському колегіумі викладали і навчались видатні філософи, культурні та релігійні діячі того часу: Г. Сковорода, П. Малиновський (перший ректор), В. Тицинський, М. Слотвинський, М. Скибиневський, Г. Каменецький, М. Каченовський, Є. Мухін, Г. Базилевич, М. Гнідич та інші. 1817 року, через реформу духовної освіти в Російській імперії, Харківський колегіум перетворено на духовну семінарію.

1732 року була спроба замінити слобідські козацькі полки на армійські. Заснований 1659—1660, Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. 1732 року він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 мешканців, у тому числі 5870 козаків. У складі полку було 18 сотень. Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її затверджував царський уряд.

У 17801796 роках Харків був центром Харківського намісництва Російської імперії. Під наглядом губернатора і намісника Харків поступово розбудовувався.

XIX — початок XX століття[ред. | ред. код]

Василь Каразін — український вчений, винахідник, засновник Харківського університету

Важливою подією в історії Харкова було заснування у 1805-у році Харківського університету, що надало потужний поштовх для перетворення провінційного міста із населенням близько 10 тис. осіб на важливий освітній та науковий центр сходу України. Невпинно зростала чисельність населення Xаркова, з 1800 осіб до 1917 року, воно збільшилося в 30 разів.

У 1820-х pp. Харків був поважним осередком української культури відродження (Харківська школа романтиків); тут появилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. 1812 почав виходити перший пресовий орган в Україні, «Харьковскій Еженедѣльникъ».

17 квітня 1872 в перший день Великодня, на Михайлівській площі Харкова відбулися масові заворушення, викликані невдалими розпорядженнями пристава 2-ї ділянки м. Харкова Шмельова. Він, щоб втихомирити натовп п'яних людей, наказав їздити по площі пожежному обозу. А від отриманих нівечень померло кілька людей. Заворушення вляглися тільки через три дні, за активної участі архієпископа і губернатора. На згадку про цю подію на Михайлівській площі в 1899 р. було закладено будівлю судових установлень, яку відкрили у вересні 1902 р.

1917—1939[ред. | ред. код]

Влада в Харкові під час революції була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ — губернського комісара, міської думи, земств. У двох перших універсалах Української Центральної Ради не говорилося ясно, чи її автономна влада поширюється й на Харків, 3 універсал поширив її формально і на Харківщину без визначення кордонів. У Харкові перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу перебрали більшовики, і Донбасу, де фактично вони захопили владу також, та слабість поміркованих українських сил, вирішили долю Харкова. Вже з кінця листопада 1917 до Харкова прибули червоногвардійці з Росії та збільшевизовані матроси з Балтійського регіону. 23 грудня 1917 року Харків захопили більшовики. Після Берестейського миру українські війська (серед інших Запорізький полк під проводом П. Болбочана) в союзі з німецькою армією 19 квітня 1918 року звільнили Xарків від більшовиків.

1924 року, в місті відкрився один з двох перших аеропортів України (другий - Жуляни в Києві)

У листопаді 1918 року, в Харкові короткочасно відновилась українська влада, коли в місто увійшли війська Директорії УНР, але 3 січня 1919 року місто знов опанували більшовики, і тут діяв радянський уряд України до 25 червня, коли місто зайняли російські білі війська генерала А. Денікіна, які перебували тут до 11 грудня 1919 року. Після перемоги червоних над Денікіним до Xаркова повернувся третій український радянський уряд, і Харків став столицею УРСР.

16 листопада 1924 о 19:00 в Харкові вийшла в ефір перша вітчизняна радіопередача[11]. З гучномовців пролунало: «Алло, алло, алло! Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків!»[4]. На честь початку мовлення Українського радіо 1994 року 16 листопада в Україні проголошено Днем працівників радіо, телебачення та зв'язку.

Меморіал тисячам українських інтелігентів, вбитих НКВС у 1937–38

Факт того, що Харків був столицею України, помітно позначився на українізації міста. Щойно розгром української культури в 1930-х pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище Харкова, і він значно втратив з свого українського характеру кінця 20-х — початку 30-х pp.

У Харкові працювали видавництва: Державне Видавництво України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооперативні видавництва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). 1930—1934 збудовано кол. будинок проектів (нині університетський) та кол. будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано ряд старих заводів; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське містечко. Тоді ж таки продовжено трамвайні колії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості, почалася пришвидшена індустріалізація Харкова. 1931 дав першу продукцію Харківський тракторний завод, згодом пущені Турбогенераторний завод (1934), Верстатобудівний завод (1935), Електротехнічний завод (ХЕЛЗ) тощо. Збільшили випуск продукції довоєнні: електромеханічний, паровозобудівний, "Серп і молот", "Світло шахтаря" та інші[12]. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенергію підприємствам м. Одночасно з новими забудовами Харкова, руйнувалися також іст.-культ. споруди. У 1930-х pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церква-фортеця з козацьких часів) та інше.

Меморіал тисячам польських офіцерів, страчених НКВС у Харкові як частина Катинського розстрілу та тисячам українських інтелігентів. П'ятихатки.
Перлина радянського конструктивізму, найбільша будівля світу у свій час — Держпром

У 1940 році кількість промислових підприємств у місті досягла 1200, обсяг продукції зріс порівняно з 1913 роком в 12 разів. У Харкові працювало 46 науково-дослідних інститутів, 36 вищих навчальних закладів, 41 технікум, 138 шкіл. У місті працювали 14 театрів, 60 клубів, 304 бібліотеки, 9 музеїв. Житловий фонд Харкова становив близько 4 млн кв. м. У місті споруджено нові житлові райони - соцмісто "Новий побут" (район ХТЗ), Червоний Жовтень, Червоний Луч та інші[13]. Одночасно, за радянських часів було зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового тощо.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Німецька армійська група генерала К. Р. Рундштедта вступила до Харкова 25 жовтня 1941 року. Упродовж 22-місячної окупації Харкова німцями цивільне життя не унормувалося, населення терпіло від голоду і холоду; число мешканців Харкова зменшилося до 160 000.

На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалась на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайшвидше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдатів, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

Вулиця Свердлова, жовтень 1941 року, перші дні німецької влади.

В Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти нацистів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків — Благовіщенський, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших поєднаннях.

За даними обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10271 чоловік єврейської національності, серед яких понад 75 % складали жінки, старі і діти. 14 грудня 1941 року було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на край міста, в бараки верстатобудівного заводу. 26 грудня німці оголосили запис для охочих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялось брати з собою особисті речі. Протягом кількох днів частину євреїв на цих автомашинах, частину євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

Перший радянський наступ на Харків відбувся у лютому 1943 року. 16 лютого 1943 року до Харкова вступили радянські війська. 15 березня 1943 року місто було покинуто Радянською Армією[14]. Під час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік П. Козакевич, але вже за короткий час, влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно війська Степового фронту під командуванням генерала Івана Конєва здобули Харків 23 серпня 1943 року.

Повоєнна доба[ред. | ред. код]

Меморіал до 23 серпня 1943 року, кінця німецької окупації під час Другої світової війни

Відбудова знищеного Харкова почалася ще за війни і тривала впродовж наступних років, одночасно з реконструкцією й розростанням міста. Відбудовано ряд заводів, стали до ладу нові. Відновлено і поширено житловий фонд побудовою нових кварталів (Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія). За повоєнного часу покращав добробут міста: розпочато газифікацію приватних помешкань (проведено газ з Шебелинського газоконденсатного родовища), прокладено новий водогін з Краснопавлівки, збільшено трамвайні (тепер 33) маршрути, тролейбусні (36) і автобусні лінії (понад 50); річки змеліоровані. 1975 відкрито метрополітен (1978 розпочато другу лінію) довжиною 18 км з 13 станціями (заплановано 3 лінії, разом 43 станції). Поширено торговельну мережу, освітні заклади та установи охорони здоров'я: відкрито кілька санаторіїв, будинків відпочинку в околицях Харкова. 1976 у Харкові діяло 70 лікарень з близько 60000 ліжок; лікарів — близько 7 000.

Сучасність[ред. | ред. код]

18 жовтня 2017 року у Харкові сталось резонансне ДТП.

Адміністрація[ред. | ред. код]

  1. Холодногірський район
  2. Шевченківський район
  3. Київський район
  4. Московський район
  5. Немишлянський район
  6. Індустріальний район
  7. Слобідський район
  8. Основ'янський район
  9. Новобаварський район
Административное деление Харькова.svg

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Докладніше: Райони Харкова

Територія сучасного Харкова поділяється на дев'ять[15] адміністративно-територіальних одиниць — районів у місті: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Московський, Індустріальний, Немишлянський і Основ'янський.

Устрій[ред. | ред. код]

Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади Харкова, через який вона здійснює місцеве самоврядування, що здійснює від імені громади та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України, а також приймає від її імені рішення. Міська рада складається зі 100 депутатів, обирається на п'ять років. VI (XXVI) скликання було обране у 2010 році. Представлені 7 політичних сил: Партія регіонів (69), «Батьківщина» (13), Комуністична партія України (8), «Сильна Україна» (6), «Фронт Змін» (2), Народна партія (1), Партія Пенсіонерів України (1)[16].

Міський голова Харкова Геннадій Кернес

Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, що представляє її інтереси, обирається на чотири роки та здійснює свої повноваження на постійній основі. Він очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради. Мером міста сьогодні є[17] Геннадій Адольфович Кернес, кандидат від Партії регіонів[18].

У Харкові розташовано п'ять виправних колоній та одна установа виконання покарань (кол. Харківський СІЗО) Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції: Диканівська виправна колонія № 12, Олексіївська виправна колонія № 25, Холодногірська виправна колонія № 18, Харківська виправна колонія № 43, Качанівська виправна колонія № 54 та Харківська установа виконання покарань (№ 27).

Громадські організації[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1810 10 400
1840 23 600 +126.9%
1867 60 000 +154.2%
1897 173 989 +190.0%
1913 244 700 +40.6%
1926 409 505 +67.3%
1939 832 913 +103.4%
1959 934 136 +12.2%
1970 1 222 852 +30.9%
1979 1 443 754 +18.1%
1989 1 609 959 +11.5%
2001 1 470 902 −8.6%
2014 1 451 132 −1.3%
Докладніше: Населення Харкова

Після революції 1917—1920 років чисельність мешканців Харкова постійно зростала. За переписом 1926 р. в місті проживало близько 417 тисяч осіб й воно посідало третє місце в УСРР після Києва й Одеси. Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна і за 1930-х років, головним чином через приплив із сіл, і станом на 1939 рік в Харкові мешкало 833 тисяч осіб. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку на провінції, і в 1942 — 43 роках його лишилося 160—180 тисяч. Після 1944 р. населення міста почало швидко зростати.

У 1950 р. налічувалося 718 тис. мешканців, у 1959 р. — 953 тис., у 1962 р. населення перевищило 1 млн. За переписом 1970 р. у Харкові мешкало 1223 тис. осіб, у 1979 — 1444 тис., 1989 — 1610 тис. За даними на 1 січня 2014 р. населення Харкова становило 1451 тис. осіб (2 місце після Києва).[19]

Згідно з підсумками всеукраїнського перепису населення 2001 року в Харкові українці становили 62,8 % населення, росіяни 33,2 %.[20] загальна чисельність населення Харкова становила 1 470 900 осіб.[21]

Динаміка національного складу Харкова
1926 1939[22] 1959 1989 2001
українці  38,6 %  29,7 %  48,4 %  50,4 %  62,8 %
росіяни  37,2 %  48,5 %  36,1 %  42,0 %  33,2 %
євреї  19,5 %  15,6 %  8,7 %  3,0 %  0,7 %

Сьогодні в Харкові проживають представники понад 100 національностей, зареєстровані і діють 65 національно-культурних об'єднань[23].

Цікаво, що Харків ввійшов до історії не тільки як велике промислове та культурне місто, але й відоме кількома специфічними словами, зокрема — словами «тремпель» та «ракло». За використанням цих слів легко можна впізнати людину, що хоча б кілька років прожила в Харкові. Слово тремпель (тобто вішалка для одягу), що з'явилося на початку 19 ст., наразі використовують майже на всій Слобожанщині, у Києві та навіть в Бєлгородській області Росії.[джерело?]

Економіка[ред. | ред. код]

Харків — один з найбільших промислових центрів України, був третім після Москви і Ленінграду центром машинобудування колишнього СРСР. Тут є великі машинобудівні і металообробні заводи, також підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості (45 % всієї продукції): Харківський тракторний завод, Завод імені Малишева (випускає магістральні тепловози), Харківський електротехнічний завод «Укрелектромаш» (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківський моторобудівний завод «Серп і Молот» (двигуни до зернових комбайнів), Харківський верстатобудівний завод, авіаційний, велосипедний заводи, «Турбоатом», «Електроважмаш», «Південкабель» тощо. Працюють підприємства хімічної промисловості (заводи пластичних мас, медичних пластмас, хімічних реактивів, лакофарбові, фармацевтичні тощо), деревообробної, будівельних матеріалів, меблів; розвинута поліграфічна промисловість, харчова (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика, 2 броварні, жировий комбінат, 2 м'ясокомбінати тощо), парфумерно-косметична фабрика, Харківський ювелірний завод. З легкої промисловості найрозвиненіша швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва (Харків мав найбільшу фабрику в колишній УРСР), канатний завод. Кількість робітників у промисловості на 1961 р. перевищувала 350 000, у 1980 р. доходила до півмільйона.

За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 22,1 млрд грн, у тому числі: машинобудівної галузі — на 6,0 млрд грн, харчової галузі — на 4,8 млрд грн, підприємствами з виробництва та розподілення електроенергії, газу і води — на 5,1 млрд грн, хімічної та нафтохімічної промисловості — на 1,8 млрд грн.

Місто є великим центром військової промисловості України.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі реалізації промислової продукції в місті мають (на середину 2009 року), зокрема:

  • Харківське відділення ВАТ «САН ІнБев Україна» — 6,5 %;
  • ВАТ «Турбоатом» — 3,5 %;
  • ТОВ «Техноком» — 3,2 %;
  • ДП «Електроважмаш» — 3,1 %;
  • ВАТ «Харпідшипник» — 1,8 %;
  • ЗАТ «Харківський плитковий завод» — 1,8 %;
  • ЗАТ «Новий стиль» — 1,6 %;
  • ЗАТ «Завод „Південкабель“» — 1,5 %;
  • Філія «Харківський молочний комбінат» — 1,4 %;
  • ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика» — 1,4 %;
  • ТОВ «Фармацевтична компанія „Здоров'я“» — 1,4 %.
Ан-74 виробляється на ХДАВП

Промислові підприємства міста переважно входять до складу промислових утворень. У Харкові утворено 5 промислових вузлів, 9 промислових районів, що в свою чергу сформували 5 промислових зон, а також 14 груп підприємств.[24] Тобто міська промисловість сформувалася за територіальною ознакою навколо великих промислових підприємств у такі промислові зони:

  • Балашовська промзона — 863,4 га;
  • Орджонікідзевська промзона — 1043 га;
  • Диканівська промзона — 999 га;
  • Іванівська промзона — 550 га;
  • Безлюдовська комунально-складська промзона — 576 га.

Ці промислові утворення поєднують більше 70 % промислових, транспортних і складських підприємств міста.

Міський бюджет[ред. | ред. код]

Міський бюджет, млрд гривень

2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік 2019 рік 2020 рік
6,723[25]
8,499[26] 10,993[27] 15,3616[28] 15,9261[29] 12,1 [30]

Міський бюджет, млн доларів на початок року[31]

2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік 2019 рік 2020 рік
425
354 407

Середня зарплата[ред. | ред. код]

Середня зарплата на липень 2016 року становила 4645 грн[32]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Житло-господарський комплекс обслуговується комунальним підприємством «Жилкомсервіс». У 2014 році посадові особи КП «Жилкомсервіс» стали фігурантами кримінального провадження через розкрадання коштів у великих розмірах, організувавши схему зі співпраці через фіктивні угоди з низкою фірм на суму 23 млн грн., через які гроші виводились, а також підприємство накопичило значні борги перед іншими підприємствами за послуги водозабезпечення міста, із прибирання прибудинкової території тощо.[33][34], а також було вирішено перевірити дільність підприємства від його заснування.[35] Серед фірм, через які гроші виводились з підприємства, можливо є ті, що пов'язані з колишнім лідером проросійської організації «Оплот» Євгеном Жиліним[35][36].

Забезпечення міста водою та послугами з водовідведення відбувається комунальним підприємством «Харківводоканал», а гарячою водою та теплом — КП «Харківські теплові мережі». У листопаді 2014 року було відкрито кримінальну справа проти керівників КП «Харківводоканал» через завдані збитки на сотні тисячі гривень.[37][38]

З березня 2012 у Харкові працює перинатальний центр[39][40].

Завдання швидкої медичної допомоги, здійснює комунальне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», створене 20 вересня 2012 року[41].

У Харкові планується впровадження системи «Безпечне місто» із системою відеоспостереження та будівництво ситуаційного центру в районі аеропорту, який має об'єднати всі екстрені та комунальні служби для швидкого реагування на надзвичайні події, для чого місто планувало взяти кредит в Європейському інвестиційному банку на суму 21 млн грн.[42].

Докладніше: Ринки Харкова

У Харкові налічується більше 20-ти продуктових, речових, промислових ринків та базарів. Найбільшими діючими ринками є Барабашово, Центральний (кол. Благовіщений базар), Кінний та Райський куток.

Також у місті діє велика кількість супермаркетів від українських та регіональних мереж, серед яких: «АТБ», «Сільпо», «Fozzy», «Ашан Україна», «Фора», «Billa», «METRO», «Караван», «Таврія-В», «Велмарт», «Велика Кишеня», «Брусничка», «SPAR», а також «Восторг», «Класс», «Дарс», «Рост», «Посад», «Чудо», «Дігма», «Хазар»; будівельні супермаркети: «Епіцентр», «Нова Лінія», «БудМен».

У Харкові працюють біля 50 банків[43], представництва яких знаходяться у всіх районах міста.

Транспорт[ред. | ред. код]

Харків є одним із найбільших транспортних вузлів України. Через місто проходить низка європейських транспортних коридорів: автошлях E40М03, E105. У сучасному Харкові є всі основні види транспорту — залізниця, міжнародний аеропорт.

Аеропорт розташований за 12 км на південь від центру Харкова, один з найбільших у Східній Україні. В рамках підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року влітку 2009 року було розпочато реконструкцію злітно-посадкової смуги, в результаті якої її було подовжено до 2 500 м зі збільшенням класифікаційного числа штучного покриття аеродрому до 50, що надало аеропорту можливість приймати літаки класу «Аеробус A320» та «Боїнг 737». Було побудовано новий міжнародний термінал, а старий осучаснено і перетворено на термінал з обслуговування VIP-пасажирів. За час проведення харківських матчів Євро-2012 з 8 до 18 червня міжнародний аеропорт «Харків» обслужив 750 злетів-посадок повітряних суден з 52,5 тис. пасажирів на борту.[44] У 2019 році послугами аеропорту скористалися 1,34 мільйона осіб, що практично на 40% більше, ніж у 2018 році. Найбільш популярними напрямками з Харкова в 2019 році стали Київ, Стамбул, Шарм-ель-Шейх, Анталія, Варшава, Відень, Тель-Авів, Гданськ, Вроцлав і Дортмунд.[45]

Міські перевезення здійснюються за допомогою тролейбусів, трамваїв, метрополітену та маршрутного автотранспорту. Існує 24 маршрути тролейбусів та 11 — трамваїв. Вартість проїзду в них становить 6 гривень[46]. Харківський трамвай відкритий як електричний 3 липня 1906 року. Нині найдовший трамвайний маршрут — № 26, розрахунковий оборотний рейс 47,56 км. На початку 2010-х було скасовано маршрути № 2 і 22, закрито та розпочато демонтаж ділянки лінії по вулицям Клочківській та Піскуновській, було знято рейки на Харківській набережній, включаючи останню одноколійну лінію — трамвай знаходиться у кризовому стані. Тролейбусна мережа міста єдина, проте не усі лінії використовуються у маршрутному русі. Згідно з генеральним планом міста до 2026 року, тролейбусні лінії повинні з'явитися на таких магістралях: вул. Новий Побут — Новгородська; вул. Клочківська; просп. Жуковського; вул. Шевченка — вул. Героїв Праці; бульв. І. Каркача; просп. Тракторобудівників; просп. Перемоги (до кола трамвая 20 маршруту). У 2019 році трамваями перевезено 88,5 млн пасажирів, що складає 82% від кількості 2018 року, тролейбусами — 103,24 млн пасажирів (78,3% від кількості у 2018 році)[47].

У Харкові існують 152 автобусних маршрути, на яких працюють близько 830 одиниць рухомого складу. Маршрути обслуговують приватні підприємства-перевізники[48].

Приміський автобус

Харківський метрополітен має три лінії з експлуатаційною довжиною близько 38,1 км. До послуг пасажирів — 30 станцій з трьома підземними вузлами пересадки в центрі міста. Усі станції Харківського метрополітену є підземними. Після відкриття 23 серпня 1975 року став шостим метрополітеном в колишньому СРСР та другим в Україні. У 2019 році Харківським метрополітеном перевезено 212,76 млн пасажирів, що становить 95,4% обсягу 2018 року[47]. Сьогодні Харківський метрополітен має три чинні лінії, експлуатаційна довжина яких сягає близько 38,1 км. Лінії метрополітену перетинають всі 9 районів міста, проте кількість станцій нерівномірна: в Шевченківському — 8 станцій[49], в Київському — 6, в Московському та Немишлянському — по 4, в Слобідському та Холодногірському — по 3, в Індустріальному — 2, а в Новобаварському та Основ'янському лише по одній станції. Сьогодні оплата проїзду здійснюється разовим квитком або безконтактною електронною карткою. Раніше існували пластикові жетони. Вартість проїзду у Харківському метрополітені становить 8 гривень[50].

У місті діють два пункти контролю на залізниці крізь державний кордон з Росією: Харків-Сортувальний та Харків-Пасажирський-Бєлгород. Харків-Пасажирський — головна пасажирська залізнична станція Харківського залізничного вузла Південної залізниці. Зупинна платформа розташована у Холодногірському районі. До будівлі вокзалу веде один з виходів станції метро «Південний вокзал».

Вузькоколійна дитяча залізниця «Мала південна» розташована у лісопарковій частині міста між ЦПКіВ ім. Горького та Лісопарком. Харківська канатна дорога пов'язує вулицю Сумську й завод ФЕД з мікрорайоном Павлове Поле через ЦПКіВ ім. Горького та Саржин Яр.

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Друковані ЗМІ Харкова[ред. | ред. код]

У Харкові друкується більше 65 різних газет і журналів[51]. Серед суспільно-політичних видань відома газета «Вечірній Харків», найпопулярніше інформаційно-розважальне видання — це тижневик «Телескоп», відомі рекламно-інформаційні видання: «Прем'єр Дайджест», «Харьков на Ладонях», «Авізо», «Бизнес Тайм», «Прем'єр Експрес», «Час Пик» та «СтройПрайс», «Харківський кур'єр». Провідні газети: «Вечерний Харьков», «Время», «Слобідський край», «Теленеделя» харківський випуск, «Известия», «Комсомольская правда в Украине. Харьковский выпуск», «Сегодня. Харьков», літературний місячник «Березіль». Протягом 2007—2012 років виходила газета «Главное»[52][53][54].

Стародрук[ред. | ред. код]

1921 року до Харкова було перенесене видавництво «Рух», яке видавало здебільшого твори українських дореволюційних письменників у серіях, призначених для масового поширення. У 1920—1930-х роках у Харкові з'явилася низка республіканських газет і журналів. Виходили обласні та міська газети: «Соціалістична Харківщина» (з 1934), «Ленінська зміна» (1938), «Красное знамя» (1958), «Вечірній Харків» (1969).

Видавнича справа[ред. | ред. код]

У Харкові працюють численні видавництва, серед головних — «Фактор», «Прапор», «Folio», «Торсінг». Тут працювала Книжкова Палата УРСР, наразі з видавничих і книговиробничих підприємств діють книжкова фабрика «Глобус», книжкова фабрика ім. Фрунзе та приватні друкарні.

Радіо і телебачення[ред. | ред. код]

У Харкові в межах радіочастот УКХ та FM-діапазону працюють 24 загальноукраїнські та регіональні радіостанції. Крім того, мовлення здійснює Харківська обласна державна телерадіокомпанія (6:45-6:55, 8:10-8:30, 15:40-16:00, 18:10-19:00, 20:00-20:30) та радіо «Слобожанщина» (на хвилі Першого каналу Українського радіо (6:30-6:45, 10:30-11:00; щонеділі — 23:00-23:30).

Радіостанції на ультракоротких хвилях: «УР-1» / «Говорить Харків» (67,2), «Радіо Промінь» (67,9) та «Радіо Еммануїл» (69,2).

Радіостанції у FM-діапазоні: станом на 1 липня 2017 року в Харкові не існує жодної суто місцевої радіостанції. У період з середині 90-х до 10-х років їх кількість добігала десятка на будь-який смак та формат: Радіо 50, Мастер, Онікс, Simon, Фора, Фаворит, Нова хвиля, Вєна, L-фм, Зроблено в СРСР, Голден радіо. Остання радіостанція — Нова хвиля — остаточно припинила мовлення влітку 2014 року.

З травня 2019 року на частоті 106,1 FM розпочав мовити Перший канал Українського радіо та обласне «Українське радіо Харків»[55].

Усі нині присутні, є розповсюджувачами сигналу з інших міст: «Русское Радио Україна» (88,0 MHz), «Радіо РОКС Україна» (89,3 MHz), «Радіо Релакс» (90,0 MHz), «Ретро FM» (90,4 MHz), «M-FM» (91,2 MHz), «Радіо Культура» (план) (91,6 MHz), «NRJ» (101,1 MHz), «Стильне радіо „Перець FM“» (101,5 MHz), «Хіт FM» (102,0 MHz), «Kiss FM» (102,4 MHz), «Радіо П'ятниця» (103,0 MHz), «Шансон» (103,5 MHz), «Радіо Максимум» (104,0 MHz), «Наше радіо» (104,5 MHz), «Люкс FM» (105,2 MHz), «Power FM» (105,7 MHz), «Авторадіо-Україна» (106,1 MHz), «Бізнес-Радіо» (106,6 MHz), «Ера FM» (107,0 MHz), «Країна ФМ» (107,4 MHz) та «Мелодія FM» (107,9 MHz).

Телебачення: За радянських часів у Харкові транслювалися 2 програми — союзна і республіканська та на область. 1979 року збудовано нову телевізійну станцію. У перші роки сучасної Незалежності України, в Харкові нараховувалось більше десяти харківських приватних телеканалів та телевізійних продакшн студій. Станом на 1 липня у місті діє лише чотири місцеві телеканали, що виробляють власний інформаційний продукт: UA: Харків, «7 канал», «А/ТВК», «Simon», «Р1».

Інтернет[ред. | ред. код]

З розвитком інтернету відбулось поширення новинних інтернет-порталів. На теперішній час більшість газет та телеканалів має свої сайти у мережі інтернет.

Інтернет-ЗМІ Харкова: «057.ua», «АТН», «Главное», «Городской дозор», «Справжня варта», «MediaPort», «Місто Х», «NewsRoom», «Харків Times», «StudMedia», «Kharkiv Today», «Status Quo».

Освіта і наука[ред. | ред. код]

За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих у країні (а подеколи і Східної Європи), часто конкурують зі столичними. Низка харківських освітніх і наукових установ бере свій початок з дореволюційних часів, інші — з часу, коли Харків був столицею УРСР, а деякі засновані, реорганізовані чи відновлені після Другої Світової війни. Внаслідок різних реформ Харків мав станом на 1979 рік 21 ВНЗ з понад 130 000 студентів.

Найвідоміший заклад міста — Харківський національний університет імені В. Каразіна. Після Львівського, найстаріший університет України. Згідно з рейтингом провідних університетів світу «Webometrics» 2019 року, Харківський університет посідав третю позицію серед університетів України та 2245 місце у світі[56][57]. З університетом пов'язані навчання та діяльність щонайменше двох нобелівських лауреатів, фізика Лева Ландау та біолога Іллі Мечникова. Серед відомих науковців та освітян, що народилися, вчилися або працювали в місті, багато видатних постатей: Василь Данилевський, Саймон Кузнець, Віктор Кирпичов, Юрій Кнорозов, Іван Обреїмов, Леонард Гіршман, Григорій Сковорода, Олександр Потебня, Лев Синицький, Дмитро Багалій, Григорій Ганзбург, Юрій Шевельов, Марин Дринов, Микола Костомаров, Христина Алчевська, Олексій Бекетов тощо.

Серед вищих шкіл Харкова найважливіші: Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Харківський політехнічний інститут, Харківський національний економічний університет, Харківський національний медичний університет, Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, Харківська державна академія культури, Національний фармацевтичний університет, Національний аерокосмічний університет, Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського тощо. У місті діє також ряд інженерно-економічних ВНЗ: Українська державна академія залізничного транспорту, Харківський національний університет будівництва й архітектури, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Зооветеринарна академія, Харківський національний університет радіоелектроніки, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова.

Станом на початок 2020 року, у Харкові працюють 59 вишів та один відокремлений підрозділ, 19 вишів мають статус національних. У вишах міста навчається 154,8 тис. студентів. За видатками на вищу освіту з держбюджету Харківська область посідає друге місце серед регіонів країни після Києва — вони складають 2,1 млрд гривень (Київ — 4,8 млрд гривень).[58]

Від початку 1930-х pоків, а особливо після війни, було посилено русифікацію усіх ступенів освіти у Харкові, як також інших культурно-освітніх установ.

З 1918 і до 1963 року працювала державна консерваторія. Зараз у місті є астрономічна обсерваторія, математичне товариство та обласний державний архів. У 2019/2020 навчальному році у Харкові працюють 207 комунальних і приватних шкіл, в яких вчаться понад 131 тис. дітей[59]. Діють 38 середніх спеціалізованих освітніх закладів і 40 професійно-технічних шкіл; понад 50 науково-дослідних інститутів при вищих навчальних закладах або у відомстві міністерств (зокрема, ще 1920 року був заснований Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології, що переймався вирішенням питань радіології та онкології). У Харкові діє Північно-Східний науковий центр Національної академії наук України і Міністерства освіти і науки України, працюють науково-дослідні інститути НАН України — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б. І. Вєркіна, Інститут радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова, Радіоастрономічний інститут, Інститут іоносфери НАН України та МОН України, Науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів», Інститут сцинтиляційних матеріалів, Інститут проблем машинобудування ім. А.М.Підгорного, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини[60]. Станом на кінець 2018 року у Харківській області виконанням наукових досліджень та розробок займалася 141 наукова організація[61].

Культура[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

У Харкові народилися або жили тривалий час поети Павло Тичина, Володимир Сосюра, Василь Еллан-Блакитний, Остап Вишня, Гнат Хоткевич, Велимир Хлєбніков, Микола Асєєв, Сергій Єсенін, Анатолій Марієнгоф, Михайло Кульчицький, Борис Слуцький, Борис Чичибабін, Олександр Введенський, Василь Мисик, Вадим Левин, Ігор Муратов, Кость Гордієнко, Лариса Васильєва; прозаїки Григорій Квітка-Основ'яненко, Іван Багряний, Григорій Данилевський, Аркадій Аверченко, Іван Бунін, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Володимир Добровольський, Микола Сказбуш, Вадим Собко, Юрій Милославський, Михайло Єлізаров, Олександр Мільштейн та інші відомі письменники. З Харкова родом, там навчався та якийсь час працював всесвітньовідомий український мовознавець та видатний літературознавець Юрій Шевельов.

У Харкові працюють літератори Сергій Жадан, Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Дмитра Громова та Олега Ладиженського), Андрій Валентинов, Ірина Євса та інші.

Події декількох романів розвиваються в Харкові.

Радянська Україна для інтуристів, Харків, рекламний плакат, початок 1930-х років

До найбільших харківських бібліотек належать Державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка в Харкові, Наукова бібліотека Харківського Університету, Харківська державна наукова медична бібліотека тощо. Щорічно проводяться книжковий фестиваль «Світ Книги».[62], з 1999 по 2012 рік проводився фестиваль письменників-фантастів «Зоряний міст».

Харківський правопис української мови ухвалений 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції. Вже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. На сьогодні правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший україномовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці[63].

Музика, театр і кіно[ред. | ред. код]

У місті діють Філармонія, Оперний театр та Будинок органної і камерної музики. З міста походять композитори Олександр Щетинський, Віталій Губаренко, Валентин Бібік, Ірина Губаренко, музикознавці Григорій Ганзбург, Юрій Щербінін, Марина Черкашина-Губаренко, диригенти Валерій Матюхін, Олексій Рябов та інші. Гнат Хоткевич розробив місцевий спосіб гри на бандурі.

З Харковом пов'язане життя музикантів, композиторів і співаків Людмили Гурченко, Сергія Бабкіна («5'nizza»), Андрія Запорожця («5'nizza», «SunSay»), Захара Мая, «ТНМК», «Оркестр Че», «Lюk», «ТонкаяКраснаяНить», «Spiritual Seasons», «Drudkh», «Tessaract», «Nokturnal Mortum», «Dub Buk», «We Are!!», «Pur:Pur».

Відомі музичні фестивалі «Харківські асамблеї», «Печенізьке поле» та кінофестиваль «Харківський бузок».

Харків по праву пишається найпершим у Східній Європі кінотеатром — «Брати Боммер». Нині у місті діють понад 10 кінотеатрів. 1963 року в місті відкрито велику кіноконцертну залу «Україна», а 1974-го — новий цирк.

Працюють численні театри, з яких декілька професійних мають звання академічних: Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка, Харківський академічний драматичний театр ім. Шевченка, Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, Харківський академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва, Харківський театр для дітей та юнацтва, Харківський академічний театр музичної комедії, чимало театральних студій і колективів.

Музеї[ред. | ред. код]

У Харкові працюють численні музеї. Найбільш цінні експонати Історичного музею належали раніше Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, харківським театрам та цехам. Художній — з визначними творами Миколи Самокиша, Сергія Васильківського, Володимира Боровиковського, копією Запорожців, що пишуть листа турецькому султану, та іншими. Літературний музей знайомить з художньою літературою, з історією літератури на Слобожанщині та сучасною літературною теорією. Музей археології та етнографії Слобідської України бере свій початок з 1807 року, за цей час колекція зросла майже до 200 тис. експонатів. У 23 залах Харківського музею природи розгорнуто експозиції чотирьох відділів: геологічного, безхребетних і хребетних тварин, еволюції органічного світу та охорони природи.

Діють також меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича, морський музей, музей видатних харків'ян та музей історії та залізничної техніки Південної залізниці, музей жіночої та гендерної історії.

Релігія[ред. | ред. код]

Архітектура[ред. | ред. код]

Дзеркальний струмінь, один із сучасних символів міста.

З давніх будівельних пам'яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений в середині 1930-х pp.) собори та деякі інші будівлі 19 ст.

У Харкові є низка пам'ятників: крім звич. сов., Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), М. Коцюбинському (проєкт Н. Рябініна, 1957), з давніших В. Каразіну (1906), М. Гоголеві (1909), пам'ятний знак воїнам УПА, пам'ятник репресованим кобзарям та ін.

Найвідомішим кладовищем Харкова є Івано-Усікновенське кладовище.

Харківський майдан Свободи — найбільший у Європі. Він посідає 11,6 га, його протяжність за найбільшою віссю становить 750 м. Міський майдан таких величезних розмірів було навмисно задумано для підкреслення столичного статусу Харкова, який був політичним центром УСРР з 1919 по 1934 р. Також існує думка, що майдан проєктувався великим, щоб за необхідності на нього міг приземлитися кур'єрський літак. Майдан Свободи обмежують відповідні з його масштабами будівлі, у переліку яких виділяється гігантська будівля Будинку державної промисловості — Держпрому.[64][неавторитетне джерело] У Харкові працює планетарій, другий за розмірами та можливостями в Україні після київського. Окрім лекцій, в планетарії працює музей та проводяться демонстраційні спостереження в телескоп. Харківський дельфінарій входить до складу національної мережі культурно-оздоровчих комплексів «Немо».

Хмарочоси[ред. | ред. код]

За часів УРСР, коли Харків був столицею республіки, в місті почали будувати перші сучасні «хмарочоси». 1928 року звели 68-метровий Держпром, а 1932-го — Дім проєктів (зараз головний корпус Університету ім. Каразіна) висотою 68,5 м. Будинки простояли німецько-радянську війну й сьогодні є одними з візитівок міста.

Спорт[ред. | ред. код]

ФК «Металіст» Харків

У Харкові працюють 19 стадіонів (серед них «Металіст», «Динамо», «Сонячний», «Арсенал-Спартак», «Геліос-Арена» та ін.), 850 спортивних майданчиків, 363 спортивних зали, 19 басейнів, понад 40 тенісних кортів, гольф-клуб[65]. У місті діють Палаци спорту «Ювілейний», «Локомотив», палац водних видів спорту «Акварена», велосипедний трек «Динамо», Харківський палац спорту.

Харківський «Металіст» є одним з найстаріших сучасних українських футбольних клубів, заснований у 1925 році. Володар Кубка СРСР 1988 року, срібний призер Чемпіонату України з футболу 2012/13, шестиразовий бронзовий призер чемпіонатів України: 2007, 2009, 2010, 2011, 2012 і 2014. Домашній стадіон клубу — обласний спортивний комплекс «Металіст», розбудований до Євро-2012. Розрахований на 40 003 глядачів (3-ій найбільший стадіон України). Відоме його суперництво з ФК «Дніпро», котре почалося з гри 8 липня 1947. Влітку 2016 року клуб розформовано через проблеми з фінансуванням. В той же час було засновано футбольний клуб «Металіст 1925», який більшість харків'ян вважають наступником попередньої команди. Новий професіональний клуб у сезоні 2019/2020 грає у першій лізі Чемпіонату України з футболу.[66]

Один раз на рік у серпні, в місті проводиться марафонський забіг «Марафон — визволення», присвячений дню визволення Харкова. Двічі на рік у Харкові проходять шосейні велосипедні гонки: у травні — багатоденна гонка на призи газети «Вечірній Харків», та на початку серпня — велогонка «Золоті колеса».

Харківський іподром — найдавніший в Україні — заснований у 1848 році[67]. 1874 року, на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв[68]. На іподромі можна брати уроки верхової їзди — при ньому працює кінний клуб[69]. Також у його стайнях розміщено коней, які служать в харківському кавалерійському взводі поліції[69].

В історію світового спорту вписано імена багатьох харків'ян. Це чотирикратна олімпійська чемпіонка Яна Клочкова (плавання), дворазові олімпійські чемпіони Рустам Шаріпов (спортивна гімнастика), Людмила Джигалова (легка атлетика), Юрій Поярков (волейбол), олімпійські чемпіони Марія Гороховська (спортивна гімнастика), Ігор Рибак (важка атлетика), Василь Матушевич, Юрій Венгеровський (волейбол), Олексій Баркалов (водне поло), Ігор Целовальников, Володимир Мовчан (велоспорт).

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

Харків має 34 міст-побратимів і міст-партнерів в 23 країнах[70]

У Харкові працюють 15 консульств[71]. У місті розташовані консульства Австрії, Вірменії, Німеччини, Польщі, Росії та Словенії. Харкову присуджено Премію Європи 2010, це перше місто в Україні, яке отримало цю премію.[72]

Панорами міста[ред. | ред. код]

Панорама центру Харкова
Панорама знаменитих приміщень держпрому

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://kh.ukrstat.gov.ua/2020chisnas/3411-chiselnist-naselennya-za-otsinkoyu-na-1-sichnya-2020-roku-ta-serednya-chiselnist-u-2019-rotsi
  2. Харьків // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Багалій Дмитро Іванович «Історія Слобідської України»
  4. За версією Г. С. Сковороди.
    (Харьков. Сковорода — Эссе — Новости — афиша Харькова, новости Харькова, развлечения Харьков, кинотеатры, театры, события Архівовано 3 лютий 2012 у Wayback Machine.) (рос.)
  5. Сад божественних пісней. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
  6. Разговор, называемый Алфавит, или букварь мира. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
  7. Верховна Рада України 6 вересня 2012 року затвердила нові межі міста Харкова
  8. Вузи Харкова.
  9. QS World University Rankings 2018. Top Universities (en). 2017-02-01. Процитовано 2018-11-22. 
  10. Географічна довідка
  11. Про Українське радіо | Українське радіо. www.nrcu.gov.ua. Процитовано 2019-05-02. 
  12. Харьков: Книга для туристов. Харків: Прапор. 1984. с. 27–29. 
  13. Харьков: Книга для туристов. Харьков: Прапор. 1984. с. с. 30. 
  14. Харьков. Справочная книга. Харьков: Харьковское областное издательство. 1957. 
  15. Статут територіальної громади міста Харкова Архівовано 13 вересень 2009 у Wayback Machine. на офіційному сайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету
  16. Харківська міська рада. Результати виборів депутатів. ЦВК. Архів оригіналу за 23 вересень 2015. Процитовано 10 травня 2015. 
  17. Міський виборчком оприлюднив результати виборів мера Харкова, переміг Г.Кернес // повідомл. за 5 листопада 2010 року від ІА «РБК-Україна»
  18. Андрій Бармін. Побочное дитя от «брака по-енакиевски» // Обком, 16.04.2007
  19. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  20. Общая информация о Харькове на vharkov. Архів оригіналу за 29 серпень 2014. Процитовано 9 грудень 2010. 
  21. [1]
  22. Державний архів Харківської області. Ф. Р-2982, оп. 2, справа 16, стор. 53–54
  23. У міськраді обговорили взаємодію міської влади та національних об'єднань • 12.12.2019 • Харків Тimes. Харків Тimes (uk). 2019-12-12. Процитовано 2019-12-12. 
  24. Інформація про розробку генерального плану м. Харкова до 2026 р. — Х.: Харківська міська рада, 2003. — 19 с.
  25. http://www.city.kharkov.ua/ru/news/-26748.html
  26. http://www.segodnya.ua/regions/kharkov/byudzhet-harkova-na-2016-god-kak-raspredelili-milliardy-677924.html
  27. http://www.city.kharkov.ua/ru/news/priynyato-byudzhet-kharkova-na-2017-rik-utochneno-34145.html
  28. За 2018 рік до бюджету Харкова надійшло 15,4 млрд гривень доходів • 03.01.2019 • Харків Тimes. Харків Тimes (uk). 2019-01-03. Процитовано 2020-01-03. 
  29. За 2019 рік до бюджету Харкова надійшло 15,9 мільярда гривень доходів • 03.01.2020 • Харків Тimes. Харків Тimes (uk). 2020-01-03. Процитовано 2020-01-03. 
  30. https://www.city.kharkov.ua/uk/news/-43371.html
  31. http://bankir.ru/kurs/ukrainskij-griven-k-dollar-ssha
  32. http://index.minfin.com.ua/index/average/chart.php?20
  33. Татьяна Федоркова. Прокуратура говорит о многомиллионных хищениях в КП «Жилкомсервис». MediaPort. 13.11.2014. (рос.)
  34. Прокуратуре рассказали как крали в КП «Жилкомсервис». АТН. 14.11.2014. (рос.)
  35. а б Прокуратура проверит деятельность «Жилкомсервиса» с первого дня его основания. 057.ua. 14.11.2014. (рос.)
  36. «Жилкомсервис» обналичивал средства через фирмы, связанные с Жилиным? Главное. 14.11.2014. (рос.)
  37. Татьяна Федоркова. После проверки «Харьковводоканала» открыто уголовное дело. MediaPort. 14.11.2014. (рос.)
  38. Прокуратура расследует злоупотребления должностных лиц «Харьковводоканала». Главное. 14.11.2014. (рос.)
  39. Перинатальный центр показали, но не открыли. MediaPort. 22.02.2012. (рос.)
  40. Региональный перинатальный центр открыли. MediaPort. 2.03.2012. (рос.)
  41. Станции «скорой» объединило новое КП. MediaPort. 20.09.2012. (рос.)
  42. Павел Федосенко (28 березня 2019). Харьков возьмет в кредит 21 миллион евро на строительство Ситуационного центра. NewsRoom. Процитовано 26 квітня 2019.  (рос.)
  43. Список банків Харкова
  44. Уніан Харків. Аеропорт «Харків» у період Євро-2012 обслужив 750 зліт-посадок літаків. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-07-23. 
  45. У 2019 році в аеропорт «Харків» зайшли три лоу-коста • 02.01.2020 • Харків Тimes. Харків Тimes (uk). 2020-01-02. Процитовано 2020-01-28. 
  46. Про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів і багажу міським електричним транспортом (трамваєм та тролейбусом). www.city.kharkov.ua. Процитовано 2019-11-15. 
  47. а б Підсумки роботи транспорту Харківської області у 2019 році. Головне управління статистики у Харківській області. 
  48. LLC, Hulu. Автобуси у Харкові протягом року перевезли близько 24 мільйонів пасажирів. https://www.city.kharkov.ua/ (uk). Процитовано 2019-11-15. 
  49. Деякі станції враховані двічі, бо вони розташовані на межі двох районів, тому мають виходи у обидва райони
  50. Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів метрополітеном. www.city.kharkov.ua. Процитовано 2019-11-15. 
  51. Перелік друкарських видань Харкова
  52. Газета «Главное». Архив выпусков. Архівовано 9 травень 2012 у Wayback Machine.(рос.)
  53. Харківська газета «Главное» закрилася. Архівовано 03.12.2013, у Wayback Machine. Status quo. 14.01.2013.
  54. Газета «Главное» перестала существовать. MediaPort. 15.01.2013. (рос.)
  55. У Харкові «Українське радіо» розпочало мовлення в ФМ-діапазоні. stv.detector.media. Процитовано 2019-05-02. 
  56. Central Eastern Europe | Ranking Web of Universities: More than 28000 institutions ranked. www.webometrics.info. Процитовано 2019-11-15. 
  57. University Ranking in Ukraine // Webometrics Ranking of World Universities. Архів оригіналу за 26 квітень 2010. Процитовано 20 серпень 2015. 
  58. Высшее образование в цифрах: Харьковщина - на второй позиции • 04.02.2020 • Харків Тimes. Харків Тimes (ru-RU). 2020-02-04. Процитовано 2020-02-04. 
  59. LLC, Hulu. У Харкові стало більше школярів. https://www.city.kharkov.ua/ (uk). Процитовано 2019-12-15. 
  60. Наукові установи в структурі НАН України. www.nas.gov.ua. Процитовано 2019-12-15. 
  61. Головне управління статистики у Харківській області,. 
  62. Фестиваль «Світ Книги» Архівовано 16 березень 2011 у Wayback Machine. (рос.)
  63. Мовна норма Ірини Фаріон
  64. Столичный размах — стаття про майдан Свободи
  65. Путівник по Харкову | Официальный сайт Харьковского городского совета, городского головы, исполнительного комитета. www.city.kharkov.ua. 
  66. ФK «Металіст 1925» Харків. Офіційний сайт. metalist1925.com (ru). Процитовано 2019-01-02. 
  67. Пономаренко Н. Н. К 150-летию истории Харьковского ипподрома Архівовано 2 лютий 2016 у Wayback Machine.. — Харьков, 1998.
  68. Лейбфрейд А. Харьков и авиация// Слобода. — 1992. — № 91. — листопад.
  69. а б Тарасова Ю. Харьков. Город спорта и достижений. Часть третья: Путеводитель по Харькову Архівовано 24 вересень 2015 у Wayback Machine.// SQ. — 2012. — 27 серпня.
  70. LLC, Hulu. Харків та Мінськ підписали договір про співробітництво. https://www.city.kharkov.ua/ (uk). Процитовано 2019-11-15. 
  71. У Харківській області відкриють Почесне консульство Латвії. Харкіська облана державна адміністрація. 
  72. Європа дала Харкову премію.
  73. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  74. Харківське агрегатне конструкторське бюро отримало контракт на комплектуючі для Ан-178. https://uprom.info/. Національний промисловий портал. 2019-12-28. Процитовано 29 грудня 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]