Відмінності між версіями «Хортиця»

Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (виправлення, replaced: ІХ → IX, VІ → VI, ІV → IV (2), ІІІ → III (4) за допомогою AWB)
== Хортиця за доби раннього заліза ==
 
Пам'ятки [[Кімерійці|кіммерійського]] часу (ІХ-IX — сер. VII ст. до н. е.) на о. Хортиці поки не відомі.
 
[[Стародавня Греція|Давньогрецький]] історик [[Геродот]] з [[Галікарнас|Галікарнасу]]у у V ст. до н. е. записав від мешканців еллінського [[Поліс|міста]] [[Ольвія]] одну з легенд про походження [[Скіфи|скіфів]]: Коли напівбог [[Геракл]] пас волів, то забрів у [[Скіфія|Скіфію]], де його застала зима й мороз. Він постелив левину шкуру й заснув, а як прокинувся, побачив, що коні його щезли. Шукаючи коней, [[Геракл]] дійшов до країни [[Гілея]] (Лісиста). Там, у печері, він знайшов напівдівчину-напівзмію, яка заховала Гераклових коней і в обмін на них зажадала кохання. Від їхнього шлюбу народилися три сини: [[Агафірс]], [[Гелон]] і наймолодший – [[Скит|Скіф]]. Від нього й походять ті [[Скіфи|скіфи]], які царюють над іншими племенами. [[Паралати|Царські скіфи]] живуть за рікою Геррос, на схід аж до [[Сіверський Донець|Танаїсу]]. Геррос відділяється від [[Дніпро|Борисфена]] в тому місці, доки течія його нам відома, казав [[Геродот]]. У краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний, відбуваються похорони [[Скіфські царі|скіфських царів]] <ref>Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. – Київ : Довіра, 1997. – 72 с. (с. 47, 51)</ref>.
 
Ще у 1844 р. дослідник М.І. Надєждін пов'язував Геродотів Геррос із місцевістю в районі Хортиці, а печеру, де були зачаті скіфські першопредки – зі Змієвою печерою на острові: «Я полагаю здесь самое приличное место кладбищу царей Скифских, посреди столь дикого, грозновеличественного [[Ландшафт|ландшафталандшафт]]а… [[Сакральне|Святыня]] этого места не возвышалась ли еще и тем, что здесь же, по всей вероятности, располагалась [[Міф|мифическая]] колыбель Скифов: та таинственная пещера, в которой по сказанию [[Понтійські греки|Понтийских Эллинов]], переданному Геродотом, родились Агафирс, Гелон и Скиф от героя Иракла и прелестной Змей-Девицы, и которая находилась, как говорит то же придание, в отдаленном углу [[Гілея|Гилеи]], куда Иракл достигнул не прежде, как прошедши всю землю Скифскую с запада?» <ref>Надеждин Н.И. Геродотова Скифия, объясненная через сличение с местностями // ЗООИД. – Одесса, 1844. – Т. І. – С. 3-114. (с. 80-81, 85)</ref>. У 1867 р. літератор А. Подберезський, сприйнявши народні перекази про Змієві печери [[Дніпрові пороги|Надпорожжя]] за відлуння скіфської давнини, пов'язав скелі Три Стовпи біля Хортиці з [[Геркулесові стовпи|Геракловими Стовпами]] Геродота: «Этот остров Хортица, хочу я сказать, есть мифическая Эрифея, лежащая среди Океана, а торчащие в Днепре гранитные скалы – это Столбы Геркулеса! – Здесь окончательная развязка узла тех таинственных преданий о царях-змеях на [[Дніпро|Днепре]] и о пещерах» <ref>Подберезский А. Геркулесовы столбы на Днепре // ЗООИД. – Одесса, 1867. – Т. VI. – C. 494 – 506 (c. 500)</ref>.
 
У безпосередній близкості до Хортиці, на правому березі [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]], недалеко від [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Гадючої, досліджене надзвичайно рідкісне [[Скіфські могили|скіфське підкурганне поховання]] межі VII – VI ст. до н. е. Між камінням [[Кромлех|кромлехукромлех]]у, що оточує [[Курган|курган]], знайдена [[Баби кам’яні|гранітна скульптура]], яка схематично зображує вусатого воїна у напівсферичному шоломі, озброєного коротким [[Акінак|мечем-акінаком]] на поясі, луком та сокирою. Високий статус воїна позначено [[Гривна (прикраса)|гривнею]] на шиї <ref>Тощев Г. Н., Андрух С. И. Курганы на проспекте Советский в г. Запорожье // Старожитності Степового Причорномор'я та Криму, 2012. – № XVI. – С. 184-223 (с. 189-197)</ref>.
 
На самому острові у [[Курган|курганахкурган]]ах І-ї, ІІІIII-ї та ІVIV-ї курганних груп знайдені скіфські поховання V-IV ст. до н. е. У балці Ушвивій досліджено ґрунтовий (безкурганний) могильник, на так зв. висоті «Канфарка» – ґрунтові поховання, кромлехи та [[Жертовник|жертовник]], у балці Наумовій – кромлех. Характерна риса всіх поховань – використання каменю для [[Каїрн|закладок]] і забутовок. Серед знахідок – кінцівки стріл, списів, меч-акінак, скляне намисто, бронзове люстерко тощо<ref>Остапенко М.А. Населення скіфського часу Дніпровського Надпорожжя : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – К., 2013. – Т. 1. – [рукопис]. – 200 с. (с. 97-98, 136-140)</ref>. Скіфське, повністю пограбоване поховання знайдене усередині [[Святилище|святилища]] [[Бронзова доба|доби бронзи]] недалеко від балки Каракайки <ref>НА НЗХ 826. Никоненко Д. Д. Звіт про результати археологічної розвідки на о. Хортиця у 2013 р. – Запоріжжя : Національний заповідник «Хортиця», 2013. – 49 с. (с. 7-9, 23-29)</ref>. Поряд із базою відпочинку «Чайка» на схилі [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]] досліджена скіфська кільцеподібна кам'яна закладка з [[Менгір|менгіромменгір]]ом і похованням <ref>Кобалія Д. Р. Стежками Новицького. Історичний путівник по Хортиці. – Запоріжжя : Дике Поле, 2018. – 180 с. (с. 66)</ref>
 
За словами Геродота вище країни [[Гілея]] жили [[Скіфи-землероби|скіфи-землероби]], яких греки називали борисфенітами <ref>Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. – Київ : Довіра, 1997. – 72 с. (с. 35)</ref>. Імовірно, ними було споруджене [[Городище (укріплення)|городище]] на хортицькій скелі Совутиній. Оточена з трьох боків гранітними урвищами, а з четвертого – поглибленою балочкою, невелика, прямокутна у плані [[Фортеця|фортеця]] площею біля 16000 м² охороняла перевіз через [[Новий Дніпро]]. Укріплення складалися із земляних валів та ровів. На вершині валів були побудовані стіни з сирцевої цегли, на яких влаштовано дерев'яний палісад. Висота всієї цієї конструкції могла сягати до 5 м. На вході у городище стояла, імовірно, дерев'яна вежа<ref>Остапенко М. А. Оборонні споруди скіфського Совутинського городища (до музеєфікації пам'ятки) // Археологічні пам'ятки Хортиці та їх музеєфікація. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – Вип. 1. – С. 116-131 (с. 120-130).</ref> Усередині фортеці знаходилися невеликі будівлі з глини та лози й тимчасові шатра. У господарчих ямах знайдені уламки місцевого ліпного посуду, луска, кістки й цілі скелети [[Білуга|білуги]], [[Осетер|осетераосетер]]а, [[Вирозуб|вирозубавирозуб]]а, [[Короп|сазана]], [[Сом звичайний|сома]]. Є кістки свійських тварин ([[Свиня свійська|свині]], [[Вівця|вівці]], [[Козел свійський|кози]], [[Бик (рід)|бика]], [[Кінь свійський|коня]], [[Пес свійський|собаки]]) та диких ([[Свиня дика|кабана]], [[Олень|оленя]], [[Заєць|зайця]], [[Бобер|бобра]]). Знахідки шматків [[Шлак|шлакушлак]]у свідчать про металургійне виробництво, фрагменти грецького [[Чорнолакова кераміка|чорнолакового посуду]] та [[Амфора|амфор]] для [[Вино|вина]] та [[Оливкова олія|олії]] – про торгівлю з [[Тасос|Фазосом]], [[Гераклея Понтійська|Гераклеєю]], Мендою, [[Хіос|Хіосом]]ом та [[Херсонес Таврійський|Херсонесом]] і про час існування Совутинського городища: кін. V-поч. ІІІIII ст. до н. е. <ref>Остапенко М. А. Скифские памятники северной части о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1995. – Вып. V. – C. 53-67 (с. 58, 63)</ref>. У балках Совутина, Молодняга, Ганівка, Наумова, Генералка та в [[Урочище|урочищі]] Турпляж простежені рештки маленьких поселень осілих скіфів. Знахідки VI-ІVIV ст. до н. е. трапляються також на дні [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]], зокрема, у районі урочища Вирва, де, імовірно, знаходився стародавній перевіз через ріку<ref>Остапенко М.А. Населення скіфського часу Дніпровського Надпорожжя : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – К., 2013. – Т. 1. – [рукопис]. – 200 с. (с. 61-63)</ref>.
 
Пам'ятки [[Сармати|сарматського]] часу (ІІІIII ст. до н. е. -ІІІ III ст. н. е.) на о. Хортиці поки не відомі.
 
== Хортиця за доби Великого переселення народів (ІІІ-VIII ст. н. е.). ==
Початок доби [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]] ознаменувався міграцією у [[Північне Причорномор'я]] [[Готи|готів]] та частини інших [[Германці|германських племен]] (поч. III ст.). У IV ст. на теренах східніше [[Дністер|Дністра]] [[Гревтунги|гревтунгами]] – східною гілкою готів – була утворена держава на чолі з королем [[Германаріх]]ом. До складу цього [[Варварські королівства|«варварського королівства»]], імовірно, входило тодішнє населення острова Хортиці та навколишніх земель Дніпровського Правобережжя. Дослідники пов'язують з готським [[Племінний союз|племінним союзом]] пам'ятки [[Черняхівська культура|черняхівської археологічної культури]], залишені [[Готи|готами]], [[Слов'яни|слов'янами]], [[Сармати|сармато-аланами]], [[Скіфи|скіфами]] та [[Фракійці|фракійцями]]<ref>Иордан. О происхождении и деяниях гетов. Getica. – Москва : Издательство восточной литературы, 1960. – 437 с. (c. 192-195)</ref>;<ref>Магомедов Б.В. Готи у Східній Європі // Археологія, 1999. – № 4. – С. 57-64 (с. 57-58)</ref>. На Хортиці відомо кілька пам'яток черняхівської культури. В околицях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Корнійчиха, поряд із [[Брід|бродом]] через [[Старий Дніпро]], досліджено поселення, яке складалося з [[Напівземлянка|напівземлянкових]] жител. Навпроти нього, на правому березі ріки, розташовувалося одночасне велике поселення. Рештки невеликих селищ відомі на островах Розстебин та [[Байда (острів)|Байди]], у районі балки Ганівка (де знайдені могили черняхівського часу). Черняхівські [[поховання]] з [[Кремація|трупоспаленнями]] та характерним сірим лощеним посудом досліджені у районі середньої школи № 43 та між скелею Ушвивою й однойменною балкою. Фрагменти подібного посуду знайдені також на дні [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]] у районі [[Балка (форма рельєфу)|балок]] Наумової та Каракайки <ref name="ReferenceA">Никоненко Д.Д. Острів Хортиця в добу Великого переселення народів // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2011. – С. 177-179 (c. 178)</ref>;<ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 40-42)</ref>.
 
У 375 чи 376 р. на землі [[Готи|готів]] зі сходу вдерлися [[Гуни|кочівники-гуни]]. [[Давньоскандинавська мова|Давньоскандинавські]] [[Сага|саги]], які оповідають про ті події, містять згадки про країну Рейдготаланд (земля [[Гревтунги|готів-гревтунгів]]), місцевість [[Данпарстадір]] (місцевість на Дніпрі), ліс [[Мюрквід]] (Похмурий ліс, імовірно, пізніший [[Великий Луг|Великий Луг Запорозький]]), що знаходиться на кордоні Готаланду (Земля [[Готи|готів]]) та Гуналанду (Земля [[Гуни|гунів]]). Всі ці [[топонім]]и можна пов'язати з Нижнім Подніпров'ям і територією розташування острова Хортиці зокрема <ref>Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. – Москва : Художественная литература, 1975. – 752 с. (с. 696, 706)</ref>.
 
Пам'ятки [[Гуни|гунського]] часу (I-V ст.) надзвичайно рідкісні. На території Хортиці досліджене лише одне поховання цієї доби, розташоване у північно-східній частині острова, між балками Совутина та Велика Молодняга. Поховання супроводжувалося ліпним [[горщик]]ом, срібною [[Пряжка|пряжкою]], кістяним [[Гребінь|гребенем]] та залізним [[Ніж|ножем]] <ref name="ReferenceA"/>.
 
Невиразні сліди поселень [[Пеньківська культура|пеньківської археологічної культури]] V-поч. VIII ст., яку більшість дослідників пов'язують із [[Племінний союз|племінним союзом]] [[Антський союз|слов'ян-антів]], відомі біля озера Осокорового, у балці Генералці та на острові Байди. Поховань [[Кочівники|кочовиків]] VI-VIII ст. ([[Авари|аварів]], [[Булгари|булгарів]], [[Хозари|хозарів]]) на Хортиці поки не знайдено. Проте у безпосередній близькості до острову, на лівобережному [[плато]] досліджено унікальну пам'ятку поч. VIII ст. – Вознесенівський «скарб», що, ймовірно, був [[Тризна|поминальним]] храмом (так званий «курук»), присвяченим якомусь [[Тюрки|тюркському]] [[хан]]у <ref>Амброз А.К. О Вознесеновском комплексе VIII в. на Днепре – вопрос интерпретации // Древности эпохи Великого переселения народов V-VIII вв. – Москва : Наука, 1982. – С. 204-222 (c. 210-220)</ref>. Розташування цього видатного комплексу на шляху до [[Кічкас]]ької переправи свідчить про те, що навколишня територія, в тому числі й острів Хортиця, мала для місцевого [[Раннє середньовіччя|ранньосередньовічного]] населення велике [[сакральне]] значення.
 
== Хортиця у IХ-ХV ст. ==
Серебра-злата по достатках набирали, До речки [[Верхня Хортиця (річка)|Хортеци]] прибували, Велику переправу соби мали, До стародавной [[Запорозька Січ|Сечи]] поспешали, У стародавной Сечи очертою седали, Серебро и злато турецке на три части паювали…»<ref>[Українські народні думи.&nbsp;— Київ: Державне видавництво України, 1927.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— C. 87]</ref>.
 
Козацькі перекази про «Хортицьку [[Запорозька Січ|Січ]]» були використані Семеном Мишецьким, який у своїй «[[Історія про козаків запорозьких|Истории о козаках запорожских]]» (1740-ві рр.) писав: «Против оных трех рек Хортиц, в реке [[Дніпро|Днепре]], имеется великий остров, называемый Хортиц, на котором издревле была [[Запорозька Січ|Запорожская Сечь]]»<ref>[Мышецкий С.&nbsp;И.&nbsp;История о казаках запорожских, как оные издревле зачалися и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находяться.&nbsp;— Одесса: в городской типографии, 1852.&nbsp;— C. 68]</ref>. У свою чергу, працею Мишецького користувалися кілька пізніших авторів XVIII&nbsp;ст., й серед них&nbsp;— академік [[Герард-Фрідріх Міллер|Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Міллер]]. У популярному збірнику «Сочинения и переводы к пользе и увеселению служащие» (1760&nbsp;р.) він писав: «Ниже оных [[Дніпрові пороги|порогов]] находится на [[Дніпро|Днепре]] остров длиною 12, а шириною на две [[Верста|версты]], называемый Хортицы или Хортицкий остров… На сем острове имели [[Запорозькі козаки|запорожские козаки]] первую свою [[Запорозька Січ|Сечь]], откуда, кажется, произошла погрешность, всеми почти писателями принятая, будто бы Сечь запорожских козаков завсегда бывает на островах реки [[Дніпро|Днепра]]»<ref>[Миллер Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Известия о запорожских козаках // Сочинения и переводы к пользе и увеселению служащие.&nbsp;— Май, 1760.&nbsp;— В Санкт-Петербурге, при Императорской Академии наук.&nbsp;— C. 390]</ref>. Вищезгаданими творами користувався письменник [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголь]] при написанні своєї повісті «[[Тарас Бульба (повість)|Тарас Бульба]]» (1835 та 1842&nbsp;рр.), де зображено Січ на Хортиці<ref>[Гоголь Н.&nbsp;В.&nbsp;Тарас Бульба.&nbsp;— Москва: АСТ.&nbsp;— C. 13]</ref>. Захоплений майстерністю гоголівського слова, в липні-серпні 1843&nbsp;р. Хортицю відвідав 29-річний [[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко]], який замість валів козацької твердині побачив там городи [[Меноніти|колоністів-менонітів]]. «І на Січі мудрий німець картопельку садить»&nbsp;— написав він у вірші «І мертвим, і живим…» (1845&nbsp;р.)<ref>[Тарас Шевченко. Поезія 1837—1847.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 2001.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— C. 352]</ref>. Надзвичайний талант [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]] та величезний авторитет [[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]] вже у XIX ст. спричинилися до вкорінення у суспільстві сталого архетипу&nbsp;— «Січ на Хортиці».
 
Зрозуміти&nbsp;— де ж саме «на Хортиці» знаходилося козацьке укріплення [[Дмитро Вишневецький|Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького]], допоміг щоденник дипломата [[Священна Римська імперія|Священної Римської Імперії]] [[Еріх Лясота|Еріха Лясоти]], який їздив на [[Запорожжя]] у 1594&nbsp;р. для укладання антитурецького союзу з козаками. Свідчення про Хортицю датовані 7-м червня того року: «…Звідси до Хортиці (Chorticze), красивого, високого, великого і веселого острова в дві [[Миля|милі]] завдовжки, який розділяє [[Дніпро]] на дві рівні частини, 0,5 милі. Тут лишилися на ніч. На цьому острові козаки звичайно тримають узимку своїх коней». Наступного разу [[Еріх Лясота|Лясота]] відвідав Хортицю на зворотньому шляху з [[Запорожжя]]: «4 липня… А нижче [[Байда (острів)|Малої Хортиці]], також острова, тут же зовсім близько (там стояв замок, років тридцять тому назад збудований [[Дмитро Вишневецький|Вишневецьким]], а турками й татарами в свою чергу зруйнований) ми причалили до берега. Біля цього острова течуть до [[Дніпро|Дніпра]] з [[русь]]кої сторони три невеликі річки, всі називаються Хортицями, і звідси обидва острови отримали назву»<ref>[Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева // Запорозька Старовина / пер. Л.&nbsp;В.&nbsp;Пащина / під ред. А.&nbsp;Л.&nbsp;Сокульського.&nbsp;— Київ&nbsp;— Запоріжжя: ВАТ «Мотор Січ», 2003.&nbsp;— С. 222—277]</ref>. Отже, замок [[Дмитро Вишневецький|Вишневецького]] знаходився не на Великій, а на [[Байда (острів)|Малій Хортиці]]. [[Новицький Яків Павлович|Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький]] ототожнив з островом Мала Хортиця [[Еріх Лясота|Еріха Лясоти]] великий трикутний простір, обмежений [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старим Дніпром]] та двома річищами [[Верхня Хортиця (річка)|Верхньої Хортиці]]<ref>[Новицкий Я. П. С берегов Днепра (очерки Запорожья): Путевые записки и исследования // Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький. Твори.&nbsp;— Запоріжжя, 2007.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— . 179—181]</ref>. [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький]] прийняв за залишки замку [[Дмитро Вишневецький|Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького]] земляні укріплення, розташовані на маленькому острівці [[Байда (острів)|Канцерівському]] у [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старому Дніпрі]]<ref>[Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Вільності запорізьких козаків: історико-топографічний нарис // Твори у 20 томах.&nbsp;— Київ-Запоріжжя: Тандем-У, 2005.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— C. 70&nbsp;— 71]</ref>. Це припущення було підтверджене археологічними розкопками кін. XX&nbsp;— поч. XXI ст.<ref>Пустовалов С.&nbsp;Ж.&nbsp;Многослойное городище на о. Малая Хортица (Байда) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.&nbsp;— 1998.&nbsp;— Вип. IV.&nbsp;— С. 168—170</ref>;<ref>Пустовалов С.&nbsp;Ж.&nbsp;Археологічні дослідження напівземлянки шляхти та прилеглої до неї території на острові Байда // Наукові записки НаУКМА. Теорія та історія культури.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;153.&nbsp;— C. 47&nbsp;— 50</ref>.