Храм Святої великомучениці Параскевії (Опришівці)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:23, 21 червня 2017, створена Олександр Гаврик (обговореннявнесок) (шаблон)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук


Храм Святої великомучениці Параскевії (Опришівці)
Тип споруди церква
Розташування

Flag of Ukraine.svg Україна,

Івано-Франківськ

Храм Святої великомучениці Параскевії у Вікісховищі?
Храм Святої великомучениці Параскевії
Церква святої великомучениці Параскевії весною

Храм Святої великомучениці Параскеви в Опришівцях — один з парафіяльних храмів Української Греко-Католицької Церкви в Івано-Франківську.

Історія[ред.ред. код]

Першу письмову згадку про Опришівці виявив у львівському архіві сучасний історик Петро Сіреджук. Вона датується 1420 р., друга письмова згадка відноситься до 1424 р.

Перша згадка про парафію (1600—1700-ті рр.)[ред.ред. код]

Згідно з радянськими архівними даними церква в Опришівцях була побудована у 1600 році. На жаль, не вдалось віднайти жодних письмових документів з цього часу.

Відомо тільки те, що у 1701 році у листі Йосифа Шумлянського — єпископа Львівського, Галицького і Кам'янець-Подільського — до Папи Римського Климента ХІ згадується парафія Святої Параскеви у Опришівцях та церква Благовіщення Богородиці у селі Чукалівці. Згідно з книгами візитації Шадурського (1740 та 1755 рр.), які зберігаються у відділі рукописів та стародруків Національного Музею у Львові імені митрополита Андрея Шептицького, церква у селі Чукалівка була побудована у 1652 р., за старанням місцевого пароха.

Дерев'яний храм (1739)[ред.ред. код]

Церква св. Параскевії у Опришівцях була дерев'яною, під гонтом, зведена у 1739 р., за сприяння отця Михайла Храплінського, який був затверджений парохом Опришівців у 1736 власником села коронним гетьманом Андрієм Потоцьким, та місцевого жителя Андрія Крехорового. Цікавою є інформація про кількість церковних земель — у Опришівцях «на три дні оранки», у Чукалівці — «на один день». Парафія Опришівці була матірною, тобто основною, з дочірною частиною Чукалівкою. З передання старших парафіян літургія у неділю правилась два тижні у церкві в Опришівцях, на третій тиждень у Чукалівці.

Церковна документація в Опришівцях велася з 1785 р., була вона представлена метричними книгами: народження, вінчань, смерті. Священик писав метричні книги на латинській мові, напевно це є свідченням того, що священнослужителі були високо освіченими і за своїми знаннями не поступались будь-якому випускнику престижного університету.

Новий дерев'яний храм (1854)[ред.ред. код]

У 1854 отець Йоан Порумбальський завершив будівництво нової дерев'яної церкви у Опришівцях. На жаль не має жодної інформації проте, що сталось з попередньою церквою і чи на тому самому місці зводили нову святиню. Її прикрашав мистецько розписаний іконостас, роботи відомих на той час галицьких майстрів. Отець Кирило Церкевич розпочав побудову нової церкви у Чукалівці, яка була посвячена на свято Благовіщення 7 квітня 1873 р. Першу, відому нам з письмових джерел, дерев'яну капличку у Опришівцях, побудував отець Теодор Косьєвич у 1885 р. Посвячена вона була на честь св. Онуфрія, зведена за кошт Дмитра Когутяка. Важливим для культурного життя Опришівців був 1898 р., бо саме тоді за сприяння отця Теодора Косьєвича, була заснована місцева філія товариства «Просвіти» в Опришівцях, яку він і очолив.

Літо 1905 року видалось складним для життя парафії. Бо 7 серпня, о 17 годині під час невеликого дощу і малих громів у церкву вдарила блискавка, з північного боку. Через півгодини церква стояла в полум'ї і згоріла дощенту. Церковні речі та внутрішнє спорядження вдалося врятувати з малими втратами. Згорів іконостас, вівтар святого Івана Хрестителя, три люстри і головна каса з готівкою близько 30 злотих ринських і книжками ощадної каси. Церква була застрахована на 10 000 злотих ринських у страховому товаристві «Дністер», включаючи прилеглі будинки і дзвіницю. Виплачене страхування становило близько 5000 злотих ринських. Богослужіння відбувались у капличці святого Онуфрія та приміщенні старої школи, де було виділено кімнату під капличку. Одночасно почався збір коштів на будівництво нової мурованої церкви. Нам відомо, що на старій чукалівській дорозі, яка проходила через сучасний аеродром, стояли ченці з скарбонками та збирали кошти на будову церкви.

Мурована церква (1908)[ред.ред. код]

За проектом нової мурованої церкви, представники громади, з отцем Теодором Матейком та старшим братом Петром Кульчицьким вирушили на Тернопільщину, у село Тлусте. Там, в цьому селі, у свій час отець Матейко був сотрудником. У Тлустому було взято проект церкви відомого галицького архітектора Василя Нагірного. Протягом лютого-квітня 1907 р., було привезено матеріали для будівництва мурованої церкви. А 23 травня 1907 р., розпочалося саме будівництво церковного фундаменту. На свято Вознесіння Христового, 14 червня 1907 р., відбулося закладення наріжного каменя майбутньої церкви. Будівництво тривало досить злагоджено, уже 5 жовтня мулярі вимурували стіни. Каркас на дах завершили 12 жовтня. Бригада бляхарів 25 жовтня 1907 р., накрила дах на церкві бляхою. З урочистостями 17 серпня 1908 р., було посвячено і поставлено хрест на церкві. Відкриття храму відбулось на храмове свято святої Параскевії П'ятниці у першу неділю листопада 1908 р. На святкуванні був присутній Владика Григорій Хомишин, єпископ Станиславівський, та парохи навколишніх сіл.

«Православний» період (1946–1962) та закриття церкви[ред.ред. код]

У березні 1946 відбувся псевдособор у Львові, на якому насильно Українську Греко-Католицьку Церкву «возз'єднали» з Російською Православною Церквою «нібито» за згодою наших вірних та духовенства. Багато священиків не погодилися з таким рішенням і були за свої переконання заслані в табори.

Все таки отець Ярослав Крвавич був змушений у 1946 перейшов разом з парафією з греко-католицької конфесії на православ'я. Цей вимушений крок він здійснив заради того, щоби зберегти церкву від закриття, щоб вона номінально стала православною, та по духу залишалась греко-католицькою.

Хрущовська відлига не принесла надії для церкви, бо за її час було закрито найбільше храмів. Така ж доля спіткала і опришівецьку церкву. Рішенням виконкому Лисецької районної ради від 14 вересня 1962 р., була закрита церква, а її приміщення віддано під склад. Щоб врятувати церковні речі, ввечері перед приїздом атеїстичної бригади, слід віддати належне, директору опришівецької школи. Микола Суровський відчинив церкву, звідки люди винесли та сховали усі цінні речі. Всі речі зберігалось у приватних домівках, з великим ризиком не тільки для себе, але і для всієї родини. З таких речей збереглося «Євангеліє», на якому складають присягу молоді пари під час Тайни Подружжя. Не вдалося врятувати лише церковні дзвони, які були відлиті за часів Австрійської імперії.

У 19621989 парафіяни не мали постійного духовного окормлення. Офіційно парафія Опришівці була прилучена до церкви на Гірці, парохом якої був отець Дмитро Валіхновський. Проводив у Опришівцях таємні Богослуження підпільний греко-католицький священик отець Роман Кияк. Завжди згадують про духовне окормлення і нашого земляка отця Ореста Остаповича, який в цей час душпастирює в Канаді Запрошували священиків, як з кафедрального собору так із церкви на Гірці, а також з села Чукалівка. Після сумного рішення про закриття ряду церков у місті, парафія Параскевії, яка складалась із двох церков і обслуговував її завжди один священик розділилась. Церква Благовіщення у селі Чукалівка стала самостійною.

Окремо можна виділити період часу, коли на території парафії, у 19701980-х рр., знайшла собі пристановище греко-католицька підпільна семінарія. Духовно опікувався нею отець Василь Семенюк — зараз правлячий архієрей Тернопільської єпархії. Він зумів все так організувати, щоб діяльність семінарії не привертала уваги, як відповідних органів так і місцевих жителів. У будинку Ганни Майданської по вечорам відправлялись літургії. Досі стоїть свідок цих подій — старий будинок в якому зберігались Святі Тайни. Сусіди пані Ганни деколи дивувались, як в такої побожної жінки на всі великі свята на подвір'ї висіла постіль. Ніхто не міг здогадатись, що саме ця розвішена по всьому дворі постіль відволікала увагу і за неї швидко ховались всі хто заходив у дім на відправу. Маскувались семінаристи в Опришівцях під виглядом квартирантів.

Вони дуже часто змінювали квартири відчуваючи за собою пильне око відповідних органів. Для лекцій був викуплений будинок, до якого привозили викладачів. Зараз можна гордитись тими особами, які під час навчання у семінарії не одному з опришівчан уділили святу тайну подружжя чи тайну сповіді та причастя. Сьогодні це відомі як в духовному колі так і в громадському житті особи такі, як правлячий архієрей Тернопільської єпархії Кир Василь Семенюк, Екзарх Одесько-Кримський владика Кир Василь Івасюк, Екзарх Луцький та Волинський владика Кир Йосафат Говера, судовий вікарій Львівської Архиєпархії доктор канонічного права отець Роман Шафран, віце — ректор Тернопільської семінарії отець Василь Репела, останні два вище згадані отці є двоюрідними братами нашого настоятеля отця Івана Репели, які своє покликання завдячують власне своєму старшому брату, тобто отцю Івану.

Повертаючись до часу коли була закрита церква, то можна сказати, що вона була і складом школи, і складом солі. Ненадовго у ній розмістилася художня майстерня, однак художники швидко покинули її, бо приміщення не опалювалось. Навіть пропонували зробити з церкви планетарій, а під куполом розмістити маятник Фуко. У 1988 було підпалено церковну дзвіницю, яка згоріла дощенту.

Відновлення парафії (1990)[ред.ред. код]

За час, коли храм був закритий наші вірні були змушені довший період часу поневірятись та ходити далеко до міста, шукаючи там вирішення всіх своїх духовних потреб у кількох незакритих ще храмах. Та напевно всі були вражені не тільки емоційно, але і духовно піднесені, коли відбулась перша літургія після відкриття церкви. На свято Різдва Господа Ісуса Христа в 1990 р., вперше у храмі урочисто лунали різдвяні колядки, якими прославляли новонародженого Ісуса. Зараз можна говорити, про те, що без жодного перебільшення, із народженням маленького Ісуса у ці різдвяні свята — народилась нова молода парафіяльна спільнота в Опришівцях. З чуйними і теплими словами звернувся до своєї пастви новопризначений парох. Загартований часами підпілля отець Іван Репела дуже швидко знайшов особливий підхід і до молоді і до старших парафіян. Його пастирське слово привертало все більше і більше людей до церкви, вони всі об'єднувались навколо церкви та свого духовного провідника. Сотрудником був призначений отець Любомир Гаєвський. У серпні 1990 р., на зборах громади двісті голосами «за» і одним «проти» було вирішено повернути парафію Опришівці до УГКЦ.

Не можна не згадати і перше велике свято, якого чекали з нетерпінням. Готуючись майже цілий рік святиня прийняла новий вигляд. По завершенню всіх на той час реставраційних робіт за Божою волею це торжество відбулось саме на храмовий празник 11 листопада 1990 р. Чин освячення храму після його реставрації звершив блаженної пам'яті Владика-ординарій Софрон (Дмитерко) Чину Святого Василія Великого. Свято прикрашав чудовий спів хору під керівництвом пана Миколи Гнитки.

Життя парафії[ред.ред. код]

На сучасному етапі розвитку церкви було побудовано нову резиденцію священика, на базі церковного хору створено хор «Відродження», зведено 14 капличок в межах парафії. Щорічною практикою стало проведення піших прощ до Зарваниці, та поїздок до відпустових місць Західної України. У 1998 р., урочисто відзначали 90-річний ювілей храму. До цього ювілею було написано книгу про історію Опришівців, де є розділ про церкву та її служителів, авторами були Богдан Гаврилів та отець Іван Репела. Було запрошено місіонерів, які своїми науками привернули чимало людей до церкви. Очолив місію отець Григорій Планчак.

На свято Різдва Божої Матері 21 вересня 1999 р., було утворене місцеве Братство Матері Божої Неустанної помочі. А наприкінці квітня 2006 р., на парафії утворився рух «Матері в молитві». Провід Братства очолює Галина Твердохліб. У 2005 р., почав діяти катихетичний центр поблизу церкви. З ініціативи наших духовних наставників у жовтні 2005 р., була створена молодіжна спільнота «Українська Молодь Христова», яку очолює Зоряна Кісілічак та почав виходити друкований часопис церкви — газета «Парафіяльний Вісник». Того ж року Правлячий Архиєрей Кир Володимир Війтишин призначив отця Івана Репелу деканом Івано-Франківським.

Перший футбольний турнір на кубок газети «Парафіяльний Вісник» було проведено у 2006 р., він став уже традиційним і проводиться щорічно. При катихетичному центрі була створена парафіяльна бібліотека, яка кожної неділі після Служби Божої чекає на свого читача. Щотижневою практикою стало проведення щопонеділка вранці Літургії для школи. Важливою подією у житті парафії стало проведення молебню до преподобної Йосафати Гордашевської 6 квітня 2008 р. Тоді були виставлені до молитовного почитання частинка мощей блаженної Йосафати. Вони і до тепер залишаються у нашому храмі.

«Хочемо відновити нашу святиню, щоб вона мала вигляд не старенької 100-літньої церковці, а нової, затишної, привабливої, немов тепер побудованої»- з цими словами у 2006 р., звернувся отець Іван під час літургії до всієї громади. І ось коли зовнішні та внутрішні роботи були завершенні, слід було незабути і про таку ж працю щодо відновлення людських душ. Довго тривали реставраційні роботи навколо нашого храму не менше ж потрібно було би по працювати і щодо віднови духовного життя усіх парафіян на передодні великого ювілею. З цієї нагоди отець- настоятель запросив до такої праці знавців цієї справи отців Чину Найсвятішого Збавителя, які в Українській греко-католицькій церкві мають велику повагу саме за їхню харизму — святі місії. Як свідчать наші найстарші парафіяни вже більше як півстоліття тому назад, останню місію в нашій церкві давали саме священики з монастиря отців-редемптористів. Місію очолював отець Михайло Шевчишин, йому співслужили отці Петро Ковальчук та Микола Бичок, настоятель монастиря отців Редемптористів у Івано-Франківську.

Під час проведення місії храм приймав велику святиню, ковчег із частичкою мощей блаженної пам'яті священномученика, єпископа Миколая (Чарнецького), який в свій час був довголітнім викладачем Станіславівської Семінарії та багато років душ пасти рював у Станіславові. Протягом, 6-днів отці — редемптористи давали цікаві та повчальні науки, конференції, зустрічались з викладацьким складом нашої школи, уділяли святі тайни. Участь у святій місії брали, як молоде покоління так і старше, на деяких науках була присутня молодь з професійно-технічних училищ, які розміщенні на території нашої парафії. Більшість з них мали можливість приступити до святих тайн та злучитись з усіма в подячній молитві за вислухані молитви.

У п'ятницю 7 листопада 2008 р., в приміщенні шкільного музею була відкрита експозиція присвячена 100-літньому ювілею нашого храму. Першими відвідувачами стали отці-місіонарі, отці Іван Репела та Руслан Бабій, а також багато вірних з нашої парафії. Першу екскурсію для шанованих гостей проводили отець Тарас Огар та історик Роман Чорненький. Завершення Місії відбулось удень Святого Великомученика Димитрія (Солунського) 8 листопада 2008 р. На святкову літургію з нагоди завершення святої місії був запрошений владика Василь (Івасюк), екзарх Одесько-Кримського екзархату. У день завершення місії він очолив святу літургію.


Після святкової літургії на подвір'ї Церкви відбувся Чин освячення води та пам'ятної дошки з нагоди 100-літнього ювілею храму та святої місії. Згодом процесійно всі вийшли на колишній вічевий майдан, де владика Василь разом з духовенством освятили та поблагословили Ротонду Христа Спасителя, роботи місцевого скульптора Володимира Довбенюка. У словах привітання з цієї нагоди владика Василь відзначив усі добрі починання, як територіального комітету очолюваного паном Василем Ревчуком, так і парафіяльних священиків та й усіх мешканців мікрорайону.

О 16-ій годині відбувся святковий концерт у приміщенні Центру підвищення кваліфікації державних службовців, в подяку усім парафіянам за їхню жертовність та підтримку під час реставраційних робіт навколо храму. Участь у ньому взяли пісенні, танцювальні та хорові колективи нашої парафії, а також багато мистецьких колективів наших гостей, які приготували свої номери щоби привітати священиків та всіх прихожан нашої святині з ювілеєм.

День 9 листопада листопада 2008 року Божого став для наших парафіян святковим та незабутнім, тому що це було не просто храмове свято, а столітній ювілей з часу заснування та освячення Церкви. У визначений час біля Церкви очікували приїзд правлячого архієрея Володимира Війтишина. Після теплих слів привітань почались приготування до початку святої літургії. Владиці Володимиру спів служили Владика Василь Івасюк, екзарх Одесько-Кримський, та владика Йосафат Говера, екзарх Луцько-Волинський, а також декани Івано-Франківської єпархії, духовенство з Івано-Франківської Академії та Семінарії та інші священики, які були запрошені розділити з нами цю радість. Прикрашав цю святу літургію спів нашого хору під керівництвом Володимира Рудницького. Хор завжди бере активну участь у міських та парафіяльних заходах, за що і відзначений численними грамотами та відзнаками. Репертуар хору щороку поповнюється новими доробками майстрів хорового мистецтва.

Під час Божественної Літургії Владика Володимир виголосив проповідь з нагоди ювілею храму. На закінчення Літургії отець мітрат, канцлер Володимир Чорній вручив грамоти для нагородження отця мітрата Івана Репели — грамоту від Верховного Архиєпископа Любомира Гузара за розбудову Патріаршого Центру УГКЦ у Києві; грамоту Правлячого Архиєрея Івано-Франківської єпархії УГКЦ за зразковий провід вірних та духовенства Івано-Франківського деканату. Також грамотами були нагороджені отці-сотрудники парафії Тарас Огар і Руслан Бабій, та місцевий хор і його регент Володимир Рудницький. Потім всі присутні привітали з днем народження Владику Володимира Війтишина, який відзначав його у цей день. Від представників влади привітання для парафії і Владики Володимира склав голова Івано-Франківської обласної ради Ігор Олійник. Після привітань Владики освятили воду і поблагословили всіх присутніх, та дали святкове інтерв'ю на честь ювілею храму. У 2009 р., з ініціативи отця Тараса Огара розпочалась робота по створенню документального фільму про історію парафії Опришівці. Сценарій до фільму був написаний у співавторстві отця Тараса та Романа Чорненького. Зйомки фільму проводила студія Мирослава Бойчука з Івано-Франківська. Робота над фільмом тривала протягом квітня-серпня 2009 р. Фільм був присвячений 100-річчю церкви Святої Параскевії та 20-тій річниці виходу її з підпілля.[1] відбулась 10 вересня 2009 р., у приміщенні ресторану «Черемош». На урочистості з нагоди презентації був запрошений Правлячий Археєрей Івано-Франківської єпархії Кир Володимир (Війтишин), з благословення якого проводились зйомки фільму. Ведучим презентації виступив Заслужений журналіст України Богдан Кучер, який майстерно прочитав дикторський текст документального фільму. Зал ресторану «Черемош» був переповнений гостями та нашими парафіянами. Презентацію фільму відвідало духовенство єпархії, відомі краєзнавці, представники влади, родичі отця Теодора Матейка та отця Івана Блавацького. Після перегляду фільму слова подяки висловив Кир Володимир, отець Іван Репела, ректор Семінарії, представники міської та обласної влади. Почесними грамотами Правлячого Археєрея за участь у створенні фільму були нагородженні автори сценарію отець Тарас Огар та Роман Чорненький, режисер Мирослав Бойчук, меценати презентації Іван Гаврон, Іван Пуйда, Михайло та Надія Леочко. Презентацію фільму висвітлювали представники місцевих телеканалів.

Надзвичайно важливою подією для життя парафії стало проведення місії біля мощей св. Івана Хрестителя. Вперше в історії парафії Опришівці у храмі побували мощі рівноапостольного святого. Протягом 28-31 грудня 2009 р., відбувались місійні науки, які давав отець Теодозій Янків Чину Святого Василія Великого.

Зберігання мощей св. влмч. Параскевії[ред.ред. код]

3 квітня 2011 року в церкві св. Параскевї відбулася неординарна подія: духовенсто та парафіяни зустрічали велику святиню. Не кожна церква УГКЦ має частичку мощей свого святого покровителя. З балагословення правлячого архієрея Кир Володимира Війтишина та за сприянням преосвященого владики Кир Іринея Білика ЧСВВ, каноніка Базиліки Santa Maria Maggiore, ця добра справа втілилась в життя. Апостольська Столиця через владику Кир Іринея Білика ЧСВВ передала церкві в Опришівцях частичку мощей св. влмч. Параскевії В 11.00. вірні разом зі своїми духовними наставниками зутрічали владику Іринея. На церковне подвір'я вийшла вся парафіяльна громада. Діти віршами вітали владику, традиційно старший брат хлібом і сіллю привітав преосвященного гостя. Після цього із словом привітанням до преосвященного владики звернувся парох церкви митрофорний протопресвітер Іван Репела. Згодом по словах привітання, під спів «Будь ім'я Господнє» протоієрей Тарас Огар урочисто вніс ковчег зі святими мощами св. влмч. Параскевії до храму. Перед початком св. літургії о. Тарас Огар зачитав Декрет преосвященного Кир Іринея про передачу цієї реліквії церкві в Опришівці. По літургії владика Іриней поблагословив усіх присутніх мощами св. влмч. Параскевії та уділив всім своє архієрейське благословення.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]