Чайка Павло Миколайович
| Чайка Павло Миколайович | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Капітан ДШВ | ||||||
 | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження |
24 червня 1988 (34 роки) Рожище, Волинська область, Українська РСР, СРСР | |||||
| Alma Mater | СНУ імені Лесі Українки | |||||
| Псевдо | "Сігл" | |||||
| Військова служба | ||||||
| Приналежність |
 Україна | |||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |||||
| Рід військ |
 Десантні війська | |||||
| Формування | ||||||
| Війни / битви |
Війна на сході України: Бої за Красний Лиман Бої за Мар'їнку Бої за Донецький аеропорт Бої за Дебальцеве | |||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| ||||||
 Чайка Павло Миколайович у Вікісховищі | ||||||
Павло́ Микола́йович Ча́йка (нар. 24 червня 1988, м. Рожище, Волинська область, Українська РСР) — український військослужбовець Збройних Сил України, капітан, повний кавалер ордена «За мужність» (третій за час проведення АТО та за часів незалежної України повний кавалер ордена «За Мужність»)[1], позивний «Сігл». Учасник війни на сході України. «Почесний громадянин міста Рожище» (2015), кавалер Ордена «Народний Герой України» (2016).
Життєпис[ред. | ред. код]
 | Цей розділ можливо було дослівно скопійовано[en] з https://www.armyfm.com.ua/oblichchja-vіjni-pavlo-chajka/ Порушення АП, можливо у порушення політики Вікіпедії стосовно авторських прав. (листопад 2021) |
Павло Чайка народився, у м. Рожище, Волинської області, в сім’ї медиків. Потім за розподілом Чайка-старший отримав роботу у м. Рожище, Волинської області, куди уся сім’я і переїхала. В 15 років уже навчався у Волинському обласному військовому ліцеї, по закінченні вступив на юридичний факультет ВНУ ім. Лесі України на заочне відділення, щоб піти на строкову службу до армії[2].
В армію Павло прийшов ще у 2007 році, тоді відслужив строкову десантником в Миколаєві, потім відслужив контракт. Далі попрацював два роки в Беркуті, потім повернувся на другий контракт[3].
Після строкової підписав контракт. Коли почалася війна на сході, у Павла був уже другий контракт[4].
АТО для військового розпочалося у березні 2014 року, коли їх відправили на кордон із Кримом[5] .
«Ми виїхали на зачистку Красного Лиману… Нашу колону розстріляли, тоді у нас з’явилися перші шість трьохстотих. Потім ми потрапили у засідку, де нас просто заблокували і обстрілювали із трьох сторін», - пригадує Чайка. Тоді він отримав осколкове поранення від РПГ, після чого ще 40 хвилин вів бій.
За оборону Красного Лиману нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня 8 липня 2014 року.
Павло був одним із перших поранених десантників під Червоним Лиманом, та від реабілітації відмовився. Пережив важкі бої під Зеленопіллям, де його бригаду обстрілювали зі сторони Росії, дві складних ротації у Донецькому аеропорту і на Дебальцівському плацдармі [6].
За оборону Донецького аеропорту Павло отримав орден «За мужність» ІІ ступеня 4 грудня 2014 року.
Дві ротації по 10 днів у жовтні 2014 року.
Своє перше офіцерське звання Павло отримав під час боїв за донецький аеропорт[7].
Найважчим для бійця став бій у лютому 2015-го за Логвинове, на Дебальцівському виступі. Того дня десантники «Сігла» разом із бійцями інших підрозділів зачищали село, яке захопили росіяни. Бій розпочався близько шостої ранку, а вже об одинадцятій українці вибили ворожу піхоту й танки з населеного пункту, зайняли село та почали чекати на підтримку інших підрозділів наших військ. Замість підкріплення через чотири години з Горлівки на легкоозброєні українські підрозділи посунули ворожі танки.
Відходили під прицільним вогнем танкових гармат ворога. Після другого поранення у вересні 2016 року, Павло Чайка отримав призначення на нове місце служби— Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України[6] .
Указом Президента України 26 лютого 2015 року за виняткову мужність і героїзм, проявлені в боях на Дебальцівському плацдармі, нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
25 червня 2017 року одружився.
2018 року Павло Чайка взяв участь у марафоні морської піхоти США[8]
13 квітня 2019 року брав участь у Віденському балі м. Київ[9]
Павло Чайка консультував кримського режисера Ахтема Сеітаблаєва на зйомках фільму про захисників Донецького аеропорту[10].
Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]
- Орден «За мужність» I ступеня (26 лютого 2015) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[11]
- Орден «За мужність» II ступеня (4 грудня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України.[12]
- Орден «За мужність» III ступеня (8 липня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[13]
- Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня[14]
- «Почесний громадянин міста Рожище» (2015)[15].
- Орден «Народний Герой України» (2016).[16]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Третій за всю історію України орден «За мужність» дістався бійцю АТО. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 18 березня 2015.
- ↑ Манюх А. Героя в дитинстві не били / Анна Манюх // Сім’я і дім.- 2016 .- 29 вересня.- С 9
- ↑ Повний кавалер ордена «За мужність» Павло Чайка: «Я завжди мріяв стати офіцером, завдяки цій війні я ним став». Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ Слюсар Н. Народний герой України з Рожища / Наталка Слюсар // Вісник .- 2016 .- 13 жовтня .- С. 2
- ↑ «Армія - школа життя», - Герой з Волині Павло Чайка. ВолиньPost (англ.). Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ а б Обличчя війни: Павло Чайка. www.armyfm.com.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ Ступак І. Лейтенант Чайка – повний кавалер ордена «За мужність» / Іван Ступак // Народна армія .- 2017 .- 2 лютого .- С. 3
- ↑ ІА «Вчасно» (12 жовтня 2020). «Війна змусила переглянути ставлення до багатьох речей», — «кіборг» Павло Чайка про реабілітацію та підтримку ветеранів — ІА «Вчасно». vchasnoua.com (uk-ua). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ Уродженець Рожища Павло Чайка вальсував на віденському балу в Києві. rozhyshche.rayon.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
- ↑ Власюк Л. Кіборг із Рожища: «Друга Володю я впізнав лише по одягу … голови не було» / Людмила Власюк // Волинь .- 2021 .- 1 квітня .- С 1, 10
- ↑ Указ Президента України від 26 лютого 2015 року № 108/2015 «Про відзначення державними нагородами України».
- ↑ Указ Президента України від 4 грудня 2014 року № 915/2014 «Про відзначення державними нагородами України».
- ↑ Указ Президента України від 8 липня 2014 року № 587/2014 «Про відзначення державними нагородами України».
- ↑ Фото з нагородами. Фейсбук.
- ↑ Повний кавалер ордена «За мужність» Павло Чайка став почесним громадянином міста Рожище на Волині. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 29 листопада 2015.
- ↑ Двадцятьох українців із АТО офіційно визнано народними героями // [[ТСН]], 8.05.2016. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 10 серпня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Молодые герои необъявленной войны [Архівовано 13 травня 2017 у Wayback Machine.]. (рос.)
- Полный кавалер ордена «За мужество» комвзвода «79-ки» Павел Чайка: «Я всегда мечтал стать офицером, благодаря этой войне я им стал» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]. (рос.)
- Повний кавалер ордена «За мужність» з Волині одружився [Архівовано 3 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Капітани (Україна)
- Народились 24 червня
- Народились 1988
- Військовики 79-ї окремої десантної бригади
- Кавалери ордена «За мужність» I ступеня
- Кавалери ордена «За мужність» II ступеня
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі»
- Лицарі Ордена «Народний Герой України»
- Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав
- Українські воїни-учасники російсько-української війни (з 2014)
- Уродженці Рожища
- Випускники Луцького педагогічного інституту
- Повні кавалери ордена «За мужність»
- Кіборги Донецького аеропорту