Чжао Куан'їнь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чжао Куан'їнь
Song Taizu.jpg
1-й Імператор династії Сун
4 лютого 960 — 14 листопада 976 року
Спадкоємець: Чжао Куан'ї
 
Народження: 21 березня 927
Династія Пізня Тан
Смерть: 19 листопада 976 (49 років)
Кайфен, Q11065738?, Династія Сун
Династія: House of Zhao[d]
Батько: Zhao Hongyin[d][1]
Мати: Empress Dowager Du[d][1]
Діти: Zhao Dexiu[d], Zhao Dezhao[d][1], Zhao Delin[d], Zhao Defang[d][1], Q13650437?, Q13650520?, Q11172534?, Q11074519?, Q11131402?, Q16603533?, Zhao Shizhu[d][1], Zhao Shi[d][1], Zhao Shi[d][1], Zhao Dexiu[d][1], Zhao Delin[d][1] і Zhao Shi(Wife of Wei Xian Xin )[d][1]

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Чжао Куан'їнь (спрощ.: 赵匡胤; кит. трад.: 趙匡胤; піньїнь: Zhào Kuāngyìn), храмове ім'я Тайцзу (кит.: 太祖; піньїнь: Taizu; 21 березня 927 —14 листопада 976) — видатний китайський військовик, засновник і перший імператор династії Сун.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 березня 927 року у місті Лоян (сучасна провінція Хенань). Походив з родини військовиків. Його батько, Чжао Їнь, у провінції Хебей керував провінційними військами. Отримав початкову освіту. Незабаром вступив на службу до володарів держави Південна Тан. Там він здобув необхідний військовий досвід з огляду на політичний розгардіяш, що панував тоді на території Китаю.

948 року Чжао Куан'їнь став офіцером під командуванням голови Верховної Військової ради Пізньої Хань Го Вея, який 951 року заснував власну династію — Пізню Чжоу. Чжао Куан'їнь став офіцером імператорської гвардії. 954 року, за правління Чай Жуна Чжао Куан'їнь став дудяньцзянем (начальником особистої охорони імператора). Тоді ж він відзначився у битві при Гаопіні проти військ Північної Хань. 960 року після смерті Чай Жуна престол зайняв Го Цзунсюнь. Того ж року під приводом запобігання вторгненню об'єднаних сил киданів з Ляо й армії держави Північна Хань Чжао Куан'їнь повів війська в похід. Під час походу за підтримки військ, якими він командував, 960 року він проголосив себе імператором. Ту подію називають «Військовим бунтом в місцевості Ченьцао». Незабаром він підкорив Пізню Чжоу, а до 968 року завоював Північну Хань.

Новий імператор Тайцзу зумів возз'єднати більшу частину Китаю, що був роздроблений після падіння династії Тан (Період п'яти династій і десяти держав).

Головним органом влади за його правління стала Державна рада, що приймала рішення щодо зовнішньої та внутрішньої політики. Чжао Куан'їнь провів адміністртивну реформу, розділивши країну на 300 префектур, що в свою чергу розділялись на райони, а ті — на сільські адміністрації. Також було відновлено було екзаменаційну систему для державних чиновників. Окрім іспитів, що існували раніше, було впроваджено палацовий іспит на вченне звання цзіньши.

Він намагався боротися з окупацією китайських земель з боку Ляо та Сі Ся. Військові експедиції проти тих двох імперій виявились невдалими, і Тайцзу, зрештою, був змушений підписати з ними мирні угоди.

Чжао Куан'їнь заснував академії, в яких проводились дискусії, що сприяло зростанню наукового прогресу, економічним реформам, а також досягненням у галузі мистецтва й літератури.

Імператор Тайцзу відомий також тим, що суттєво знизив вплив воєначальників на державні справи.

Чжао Куан'їнь помер 976 року. Трон успадкував його молодший брат Чжао Куан'ї, хоч Тайцзу й мав двох синів — Чжао Дечжао, князя Янь (951—979), і Чжао Дефана, князя Цінь (959—981). Історичні джерела зазначають, що значну роль у рішенні щодо спадкування престолу відіграла мати покійного імператора. Деякі фольклорні джерела вказують, на те, що Чжао Куан'ї вбив свого брата.

Девізи правління[ред. | ред. код]

  • Цзяньлун (建隆) 960—963
  • Цяньде (乾德) 963—968
  • Кайбао (開寶) 968—977

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л China Biographical Database

Джерела[ред. | ред. код]

  • Denis Twitchett, Paul Jakov Smith (Hrsg.): The Sung Dynasty and its Precursors, 907—1279, Part 1 (Cambridge History of China 5). Cambridge University Press, Cambridge 2009
  • Сима Гуан (1086). Цзи чжі тун цзянь. 
  • Toqto'a, ред. (1345). Історія Сун.