Чортків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чортків
Coat of Arms Chortkiv.PNG Flag of Chortkiv.png
Герб Чорткова Прапор Чорткова
Панорама міста, серпень 2008 р.
Панорама міста, серпень 2008 р.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська
Район Чортківська міська рада
Код КОАТУУ 6110300000
Засноване 1522
Перша згадка 1427
Магдебурзьке право 1522
Статус міста з 1939 року
Населення 29169[1]
Площа 30 км²
Густота населення 972 осіб/км²
Поштові індекси 48500-48509
Телефонний код +380-3552
Координати 49°00′27″ пн. ш. 25°47′26″ сх. д. / 49.00750° пн. ш. 25.79056° сх. д. / 49.00750; 25.79056Координати: 49°00′27″ пн. ш. 25°47′26″ сх. д. / 49.00750° пн. ш. 25.79056° сх. д. / 49.00750; 25.79056
Висота над рівнем моря 218 м
Водойма р. Серет
Міста-побратими Лежайськ
День міста 12 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Чортків
До обл./респ. центру
 - залізницею 90 км
 - автошляхами 78 км
До Києва
 - автошляхами 480 км
Міська влада
Адреса 48500, Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Шевченка, 21
Веб-сторінка Чортківська міськрада
Міський голова Шматько Володимир Петрович

Commons-logo.svg Чортків у Вікісховищі

Чорткі́в — місто обласного значення (з 2013 року) в Тернопільській області України. Центр Чортківського району. Розташоване над річкою Серетом у південній частині галицького Поділля. Характер міста — адміністративно-торговельно-ремісничий. Тепер незначна промисловість: харчова, швейна; підприємства для обслуговування залізничного транспорту. 1 квітня 1930 року до Чорткова приєднано села Вигнанка[2], Синякове і Чортків Старий[3], а також хутори Менькове та Рудькове.

Чисельність наявного населення міста, на 1 січня 2017 року, становить 29 169 осіб, а чисельність постійного населення — 29 059 осіб. Понад 90 % — українці, національні меншини — поляки, вірмени, євреї, росіяни та ін.

Зміст

Етимологія[ред.ред. код]

Дослідники пов'язують назву міста зі злим Чорнобогом, за іншими переказами назва походить від першого поселенця К. Чорного або від Чортової долини, що була відома до виникнення поселення. Також існує ще одна гіпотеза про походження назви місцевості від прізвища поляка Чартковського — магната, якому належали дані землі. Але в основі останньої версії лежить анахронізм: Чартковський отримав Чартковіце (Чортків) через століття після першої згадки про це місто[4].

Географія[ред.ред. код]

Місто Чортків розташоване у лісо-степовій зоні Західно-Подільської області, в долині річки Серет — лівої притоки Дністра.

У місті є парк «Молодіжний».

Заповідна Катальпа (Чортків)

Зростають ботанічні пам'ятки природи місцевого значення: монастирські сосни, сосна Веймутова, шкільний дуб, платани-кучерики, платани ім. З. І. Довголюка та чортківська катальпа.

У Чорткові є 162 вулиці та 5 провулків[5].

Місцевості:

  • Бердо
  • Добровідка
  • Долішня Вигнанка
  • Золотарка
  • Кадуб
  • Калічівка
  • Манькова
  • Рудькова
  • Синяково
  • Старий Чортків

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки[ред.ред. код]

За легендою, городище Біла ІІІ поблизу хутора Мокляки є залишком первісного міста Чортків. За припущеннями дослідників, це городище — літописне місто Моклеків.[6]

Польський період[ред.ред. код]

Перша писемна згадка — 1427 р.[джерело?] як с. Чартковіце Теребовлянського повіту, власність Я. Прадонтича, очевидно сина Прадонти Копицєнського (Копичинського). У 1522 році Чортків — власність Є. Чартковського,[7] який збудував дерев'яний замок.

1522 р. король Сигізмунд І Старий дозволив І. Чартковському підняти с. Чартковіце до рівня міста, надав йому маґдебурзьке право. 1560 р. Чортків отримав підтвердження маґдебургії і герб міста.

На початку XVII ст. власники Чорткова Ґольські збудували замок із каменю та цегли. 1604 року власник Чорткова Станіслав Ґольський отримав привілей на проведення 2-х ярмарків та торгів у неділі. Згодом Чортків — власність Потоцьких гербу Пилява, від кінця XVIII ст. — Садовських, які здали його в оренду австрійському урядові.

1524, 1549 років Чортків зазнав значних руйнувань від нападів турецько-татарських завойовників.

Під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького Чортків — один із центрів повстання. Восени 1655 року московсько-козацькі полки захопили Чортків, взяли у полон власника міста брацлавського воєводу Павела Потоцького (оборона тривала 4 дні[8]).

Під час польсько-турецьких війн 16721699 років місто без великого супротиву перейшло до рук турецьких завойовників, тобто опинилося під владою Туреччини, а місцевий замок став резиденцією турецького субпаші Чортківської нахії Кам'янецького (Подільського) еялету[9]. У 1683 році відбувся штурм чортківського замку-фортеці польськими військами під командуванням Стефана Потоцького, у результаті чого паша разом з турецькою залогою були вибиті з замку. За умовами Карловицького міжнародного конгресу 16 січня 1699 року було підписано договір Османської імперії з Річчю Посполитою, за яким останній офіційно повернули Поділля, включаючи частину території сучасної Тернопільщини, у тому числі й Чортків. Таким чином Потоцьким повернули їх чортківські маєтки разом з замком, останній, у свою чергу, як панська садиба перебував у їхній власності до кінця XVIII століття[10].

1722 року Стефан Потоцький видав грамоту, в якій визначено компетенцію міських урядників, права чортківських жидів (євреїв). У цей час місто було оточене валами, 2-ма мурованими брамами (Бучацькою, Кам'янецькою), дерев'яною Замковою брамою, мало принаймні 1 башту (Ягільницьку); мало 132 християнські доми, 110 єврейських. Останнім Потоцьким, який володів містом, був син попереднього власника, генерал-лейтенант Йоахім Потоцький. Його донька Францішка вийшла заміж за маршала двору Сілезія Потоцького — Станіслава Костку-Садовського[11].

У складі імперії Габсбургів[ред.ред. код]

Чортків на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Від 1772 р. Чортків належав до австрійських володінь Габсбургів у Священній Римській імперії (Заліщицька, згодом Чортківська округи); 18091815 — до Росії як одне з міст Чортківського округу Тернопільського краю. Від 1867 — центр повіту.

У складі Австро-Угорщини[ред.ред. код]

Старий залізничний вокзал. Чортків

1880 р. в Чорткові працювали цегляний завод, олійня, млин, фабрики сільськогосподарських знарядь, рому та лікерів. 1897 року через Чортків пролягла залізниця Тернопіль-Станіслав (нині Івано-Франківськ).

1907 року польське «Товариство школи середньої» відкрило гімназію.[12]

У 1910 році в місті відкрито українську гімназію, один з її співзасновників був Юрчинський Остап[13].

Перед початком першої світової війни Чортків, будучи важливим адміністративним центром, почав сильно розбудовуватися. З'явилося багато показних урядових та приватних будинків, зокрема, будівля окружного суду, кляштор (монастир) сестер Милосердя (шаритки), міський базар, стильний будинок польського гімнастичного товариства «Сокул» (пол. Sokól)[14] тощо.

1914 року до початку 1-ї світової війни у місті базувалися: І дивізіон 2-го полку драгунів,[15] 95-й полк піхоти (70 % особового складу — українці)[16] австро-угорської армії.

1914—1918 роки, Перша світова війна[ред.ред. код]

Від серпня 1914 до липня 1917 р. у Чорткові перебували російські окупаційні війська.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 30 000 осіб.[17]

Після розпаду Австро-Угорської імперії з військових і цивільних осіб у місті сформувався Окружний військовий комітет, який припинив діяльність після створення Окружної військової команди ЗОУНР, яка у свою чергу проіснувала до червня 1919.[18]

Листопадовий чин. Українсько-польська війна (1918—1920)[ред.ред. код]

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу української держави — ЗУНР. 5 листопада в повіті Чортків встановлено українську владу (також у повітах Підгайці, Самбір)[19]. Повітовий комісар: д-р Остап (Євстахій) Юрчинський, адвокат, діяч УНДП. Міський комісар: Никифор Даниш, директор гімназії, діяч УНДП. Делегат до УНРади: д-р Остап Юрчинський.[20]. 13 листопада 1918 року, за наказом Державного секретаря військових справ ЗУНР Д. Вітовського, було створено 12 окружних військових команд УГА, у тому числі одну в Чорткові, що діяла на території Борщівського, Бучацького, Гусятинський повіт (ЗУНР), Заліщицького та Чортківського повітів до середини липня 1919 року, тобто до переходу УГА за Збруч. Чортківську окружну військову команду створено на базі 95-го австрійського піхотного полку та очолив її отаман В. Оробко. До її складу входили: коші запасних полків піхоти, артилерії та кінноти, вишкіл, команда жандармерії, булавна сотня, окружний військовий суд та військова команда Чорткова.

В місті діяв Запасний саперний курінь Української Галицької Армії (пізніше реорганізований на Технічний курінь, командант — Корнило Кізюк[21]), який формував і вишколював 9 саперних сотень УГА, з яких 4 були приділені до корпусів, 5 до бригад.

Важливу роль у встановленні української влади у місті відіграв доктор М. Соневицький.[22] Місто було центром військового округу ЗУНР.[23] Червень 1919 р. — Чортківська офензива УГА. У липні 1919 р. в Чорткові розташовувалася канцелярія Президента (з 9 липня — диктатора[24]) ЗУНР Євгена Петрушевича, сюди приїжджав на переговори Головний Отаман УНР Симон Петлюра.

Діяли українські товариства «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші, окружний союз кооператив.

Радянсько-польська війна (1920—1921)[ред.ред. код]

Між двома війнами (1921—1939)[ред.ред. код]

У міжвоєнній Польщі (1919—1939 роки) Чортків був місцем базування військових підрозділів Війська Польського. До 1929 року тут розміщувалися 2 ескадрони і керівництво 9-го полку Малопольських уланів; потім їх перевели до Теребовлі, натомість у місті з'явилася бригада Корпусу охорони кордонів.

У 1920 році польськомовна гімназія, відкрита 1907 р., стала державною, називалась на честь Юліуша Словацького.[12]

У 1938 році коштом українців Чорткова й округи збудували нове приміщення гімназії товариства «Рідна Школа».[25]

Початок другої світової війни. Перші Совіти (1939—1941)[ред.ред. код]

24 серпня 1939 року був підписаний славнозвісний договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (Пакт Молотова — Ріббентропа), який гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією в Першій світовій війні територій. До договору додавався секретний протокол, яким визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі. Цей договір вирішив долю народів, які тривалий час проживали мирно, а тепер через політичні ігри Радянського Союзу та Німеччини вимушені полишати свої домівки.

Німеччина розпочала польську компанію, а саме вже 1 вересня 1939 року напала на Польщу таким чином розв'язавши ІІ Світову війну. Лише за 27 днів війська Вермахту окупували частину Польщі та вийшли на умовлену лінію Керзона. У той самий час Радянський Союз не поспішав вводити свої війська до окупованої Польщі, а лише 17 вересня 1939 року передові і диверсійно-штурмові загони Червоної Армії перетнули радянсько-польський кордон на річці Збруч. Таким чином Радянський Союз отримав змогу представляти агресором лише гітлерівців, а своє вторгнення пояснювали як «звільнення з-під гніту іноземних поневолювачів мешканців західноукраїнських та західнобілоруських земель..».

22 вересня відбулася зустріч двох армій поки ще союзних держав, а ось Польща як держава припинила своє існування. Відповідно до умов таємного протоколу німецькі окупаційні війська відійшли за Сян та Західний Буг, а на території східної Галичини, у тому числі й на Тернопіллі була встановлена нова влада.

26-28 жовтня 1939 року у Львові так звані «Народні Збори Західної України» ухвалили чотири декларації — про встановлення радянської влади в Західній Україні, про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання з УРСР, про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель, про націоналізацію банків і великої промисловості. Народні Збори проходили під пильним оком та з тиском на виборців з боку радянської влади. Депутатами від міста були обрані П. П. Осавуленко (увійшов до складу президії НЗЗУ) та робітниця С. І. Туркевич.

За новим адміністративно-територіальним поділом Тернопільської області (воєводства) на райони (замість гмін), 1939 року було прийнято рішення про створення Чортківського району.

22 червня 1941 року Гітлер без об'явлення війни віроломно напав на СРСР. Відступ Червоної армії спричинив 28 червня — 2 липня 1941 року до масових страт підрозділами НКВС, так званими «розстрільними групами», як в'язнів Чортківської тюрми, так і представників місцевої інтелегенції та мирних мешканців Чортківщини. Так підрозділами НКВС було знищено понад 800 осіб (на цвинтарі є могила невідомих), зокрема, 2 липня 1941 року енкаведистами було вбито 8 римо-католицьких ксьондзів: чотирьох в приміщенні домініканського костелу святого Станислава — 85-літнього ігумена Гієроніма, двох молодих братчиків і костельного паламаря Воцентовича, ще чотирьох страчено на березі Серету — отців Яцека Місюти, Юстина Шпирлака, Анатоля Знамеровського і старшого братчика Анджея Бурковського. Тіла чотирьох ксьондзів вбитих в костелі було поховано на міському цвинтарі у гробівці під домініканською капличкою, а тіла страчених біля річки, були там поховані місцевими мешканцями і лише 2 липня 1991 року відбулося перепоховання чотирьох домовин з останками закатованих ксьондзів на міському цвинтарі.

Під німецькою окупацією (1941—1944)[ред.ред. код]

6 липня 1941-23 березня 1944 Чортків — під німецько-нацистською окупацією (крайсгауптманшафт Чортків). 27 листопада 1942 р. на полі між Чортковом та селом Ягільниця гітлерівці розстріляли 52 в'язні Чортківської тюрми (Насипано символічну могилу).

У березні 1942 року у Чорткові створено гетто (див. Чортківське гетто) для 6800 євреїв. До вересня 1943 року більшість з них були або розстріляні поблизу міста у Чорному лісі, або відправлені до винищувального табору в Белжеці[26].

Радянський період (1944—1991)[ред.ред. код]

Чортківська райдержадміністрація

Через майже повну руйнацію Тернополя унаслідок запеклих боїв у Чорткові протягом 19441946 перебували деякі обласні установи та організації.[27]

У січні 1973 року в Чорткові сталася безпрецедентна подія, яка примусила здригнутися не лише репресивним органам Тернопілля, а й Києва і навіть Москви. У ніч на 22 січня над Чортковом замайоріли синьо-жовті прапори та було розклеєно листівки патріотичного змісту. Якщо до цього часу траплялися випадки, коли прапори піднімалися поодиноко, то цього разу їх здійнялося аж чотири, до яких додалися розклеєні великоформатні листівки. Ця акція була приурочена до 1-ої річниці (2 січня 1972 року) від початку проведення масових арештів радянськими силовими структурами українських патріотів (було заарештовано понад 200 осіб) на теренах цілої України.

У 1987-1988 роках Чортківщиною прокотилася перша хвиля за відбудову та відкриття сплюндрованих комуністами храмів, ініціатором цього став Володимир Мармус — колишній політв'язень, який 1984 року повернувся із 11-літнього заслання. Наприкінці 1988-го — початку 1989 років починається створення Тернопільської філії УГС. Першими кандидатами у члени організації стають Роман Шкробут (с. Шульганівка) та Ярослав Вовк (с. Стара Ягільниця) і одразу ж включаються в роботу організації, зокрема збирають підписи за закриття Чорнобильської АЕС. У цій справі добру підтримку УГСівцям подала студентська група Чортківського медучилища разом зі своїм викладачем Романом Басарабою. 28 січня 1990 року в Чорткові відбулися установчі збори районної філії УГС, на яких головою Чортківської філії обрано Володимира Мармуса.

У своїй діяльності УГС проводила заходи, спрямованы на реабілітацію жертв політичних репресій сталінського режиму. Тому її курс був направлений на створення товариства «Меморіал», осередки якого щойно було створено в Москві та Києві. На установчій конференції 4-5 березня 1989 року був В. Мармус.

Вважалося, що в УГС люди ще бояться вступати, то в «Меморіал» як товариство не політичне, а історико-просвітницьке люди підуть, адже майже у кожного хтось був репресований. Але це також розуміла й тодішня влада, тому й вирішили перехопити ініціативу. 26 квітня 1989 року в приміщенні станції юних техніків, за вказівкою вищого партійного керівництва, було зібрано певну аудиторію.

Та це не зупинило членів УГС від своїх планів створити незалежний «Меморіал». 19 серпня 1989 року, в тодішньому «Комсомольському парку», зібралося трохи більше 20 осіб і у присутності тернополян — Л. Горохівського, Л. Черкулія, М. Осадци, Б. Ткачика провели установчі збори товариства «Меморіал», на яких обрали координаційну раду, у складі: голова — І. Кравчук, члени ради — А. Шкабар, Б. Саган, Я. Сов'як, В. Мармус, Р. Шкробут, Є.Пиняк та М. Дзюба.

8 липня 1989 року римо-католицькій громаді Чорткова передано домініканський костел святого Станислава, а 6 жовтня 1989 року відбулася перша відправа греко-католицької громади в церкві Вознесіння Господнього (вул. Зелена).

12 листопада 1989 року з ініціативи голови товариства «Меморіал» біля могил вояків УГА та братської могили жертв комуністичних репресій на міському цвинтарі відбулася поминальна панахида за участю владики Павла Василика. Після панахиди відбувся багатотисячний мітинг, під час якого було зібрано кошти на впорядкування могили жертв комуністичних репресій та будівництво пам'ятника воякам УГА. По радіо «Свобода», того дня сповістили, що на мітингу було близько 10 тис. людей.

24 листопада 1989 року в залі станції юних техніків відбулися установчі збори Чортківської районної організації НРУ за перебудову, де було обрано координаційну раду з 20 членів, а 28 листопада на засіданні координаційної ради НРУ О. Степаненка було обрано головою районної організації, заступниками — Романа Басарабу та Володимира Мармуса.

13 січня 1990 року у Чорткові відбувся мітинг до Дня Злуки, а 21 січня усі патріотичні сили району взяли участь у «живому ланцузі», що з'єднав, того дня, Київ, Львів, Івано-Франківськ та Ужгород, як символ духовного єднання людей східних та західних земель України.

25 лютого 1990 року, на міському стадіоні «Харчовик» проведено передвиборний мітинг на підтримку кандидатів від демократичних сил: до Верховної Ради УРСР — М. Мотюка, до Тернопільської облради — О. Степаненка, В. Мармуса та ін..

9 березня 1990 року, з нагоди Шевченківських свят, чортківськими осередками Товариство української мови імені Тараса Шевченка, НРУ, УГС, «Меморіалом», під звуки українського гімну «Ще не вмерла Україна» (перше публічне виконання гімну в місті), у центрі міста Володимиром Мармусом було піднято національний прапор України.

29 липня 1990 року, на основі чортківського осередку УГС, було створено перший у районі осередок політичної партії УРП, головою якої обрано В. Мармуса.

16 вересня 1990 року на головному майдані міста демократичними силами проведено мітинг проти підписання союзного договору.

16 грудня 1990 року у місті створено осередок Союзу українок, головою якого обрано О. Гац, а офіційно оранізація була зареєстрована, як чортківська районна організація Союзу українок, лише 17 липня 1995 року.

13 липня 1991 року на урочистому засіданні районної та міської рад з нагоди першої річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України, уперше на офіційному рівні, звучить гімн України.

18 серпня 1991 року, у Москві створено ДКНС — організація, метою якої було збереження СРСР шляхом усунення від влади діючого президента держави, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні. Вже наступного дня, 19 серпня 1991 року, очільники чортківських осередків НРУ за перебудову Роман Басараба та УРП Володимир Мармус підписують спільну заяву-протест проти учасників заколоту, у якій засуджують дії ДКНС. Пізніше цю ж заяву підписує секретар чортківського райкому КПУ Ю. Філяк.

Підписанню заяви передували події в стінах Тернопільського обкому КПУ. 20 серпня 1991 року в будівлі Тернопільського обкому КПУ пройшла нарада під головуванням першого секретаря І. Бойка. Результатом стала заява, підписана усіма секретарями місткомів та райкомів, яка містила заклик — не збиратися на вуличні акції протесту, залишатися на робочих місцях, не піддаватися на провокації екстремістів та чекати розпоряджень обкому. Єдиним, хто не підтримав заяви, був секретар Чортківського райкому КПУ Ю. Філяк, який був вимушений залишити приміщення обкому партії. Лише 24 серпня 1991 року пройшли позачергові пленуми райкомів та місткомів, які постфактум засудили дії ДКНС та скерували до ЦК КПУ телеграму з вимогою дати оцінку серпневим подіям на позачерговому з'їзді партії[28].

25 серпня 1991 року за участю усіх партій та громадських організацій демократичного спрямування району у центрі міста відбувся багатолюдний мітинг, на якому було засуджено діяльність КПРС-КПУ, як злочинної організації та поставлено питання про ії остаточний розпуск.

26 серпня 1991 року на засіданні міськвиконкому було вирішено питання демонтажу пам'ятника В. І. Леніну. Того ж дня пам'ятник В. І. Леніну, що знаходився на центральному майдані Чорткова, було демонтовано. Цим ж самим документом було вирішено перейменувати вул. Жовтневу на вул. Незалежності, вул. Леніна на вул. Шевченка, Комсомольський парк на Молодіжний. Усі ці події символізували падіння комуністичної влади на теренах Чортківщини.

Новітня історія[ред.ред. код]

19 липня 1992 року освячене місце та наріжний камінь у сквері за будівлею Чортківської РДА під майбутній греко-католицький храм Верховних Апостолів Петра і Павла.

14 жовтня 1992 року освячено наріжний камінь у сквері біля чортківської тюрми (СІЗО), де заплановане встановлення пам'ятного знака жертвам політичних репресій (1939—1941) років. Освячено пам'ятний хрест на честь 50-ї річниці УПА.

За постановою Верховної Ради України Чортків отримав статус міста обласного підпорядкування.

Станом на кінець 2015 року — одне з двох міст області (також Тернопіль), яке має діючі очисні споруди.[29]

Населення[ред.ред. код]

Мовні особливості[ред.ред. код]

Місто розташоване на території наддністрянського (опільського) говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Чорткові:

  • босаки — босоніжки
  • бурти — сукняне взуття
  • жидик — птах, який перед дощем квилить
  • закоп'янки — вид чобіт
  • карніші — карнизи
  • кобрак — тепла безрукавка
  • марок — прилад для проведення рядків на полі
  • нанашка — хресна мама
  • палюшки — галушки з тертої картоплі і борошна
  • райтики — штани-галіфе
  • сволок — брус, що підтримує стелю
  • тирба — суп із кукурудзяного борошна
  • шмір — мазут
  • ябчанка, ябчєнка — зупа з яблук
  • ягодянка — зупа із ягід.

Економіка[ред.ред. код]

Економічну частину міста складає група різногалузевих виробництв — поєднання аграрно-промислових комплексів з групою підприємств, переважно, місцевого значення.

Промисловість[ред.ред. код]

ДП «Чортківське лісове господарство» (адмінбудинок)

У місті працює багато виробничих підприємств, як державної, так і приватної форм власності, що спеціалізуються в галузях:

  • переробки сільськогосподарської продукції та виробництва харчових продуктів — ВАТ «Чортківський цукровий завод», ПП «Чортківсир», ПП «Чортківмолоко», ДП «Чортківський завод хлібопродуктів», ТОВ «Ваврик і Компанія» ЛТД, ПП «Колобок»;
  • машинобудування — ВАТ «Чортківський завод „Агромаш“»;
  • текстильного виробництва — перо-пухова фабрика «Біллербек Україна» та інші.

Інфраструктура[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Послуги[ред.ред. код]

  • Чортківський центр надання адміністративних послуг[34];
  • надання послуг з вивезення твердих побутових відходів — Чортківський комбінат комунальних підприємств;
  • надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій — Комунальне підприємство «Чортків Дім»:
  • надання послуг з експрес-доставки документів, вантажів та посилок населенню — відділення «Нової пошти»;
  • надання телекомунікаційних послуг (телефонія, доступ до мережі Інтернет, інтерактивне телебачення тощо) — Чортківське відділення Центру електрозв'язку № 7 Тернопільської філії ПАТ «Укртелеком»;
  • надання універсальних послуг поштового зв'язку (пересилання простої та рекомендованої кореспондеції, бандеролей, передплата періодичних видань тощо) — відділення поштового зв'язку «Чортків-1» Центру поштового зв'язку № 6 Тернопільської дирекції УДППЗ «Укрпошта»;
  • надання автотранспортних послуг — ПАТ «Чорткiвське АТП — 16142»;
  • надання широкого спектру банківських послуг — ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «ВіЕс Банк», ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Мегабанк», ПАТ «Міський комерційний Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Укрексімбанк» та ін.;
  • надання послуг взаємного кредитування — кредитні спілки: «Самопоміч», «Довіра», «Альянс-Україна», «Тернопіль 2004»;
  • надання послуг страхування — відділення НАСК «Оранта», ТФСГ «Страхова компанія ТАС», відділення АТ «Українська пожежно-страхова компанія», ВАТ СК «Провідна».

У сфері побутового обслуговування (перукарські послуги, ремонт та технічне обслуговування автотранспорту, ремонт одягу та взуття, ремонт електропобутової техніки, ритуальні послуги, фотопослуги, хімчистки тощо) послуги надають приватні підприємства різних форм власності.

Торгівля[ред.ред. код]

В галузі торгівлі у Чорткові діє 475 торгових заклади, які належать приватним підприємцям різних форм власності. У сфері ресторанного бізнесу працює 26 підприємств. Діє два ринки — міський комунальний ринок (250 торгових місць) та Чортківський госпрозрахунковий ринок районного споживчого товариства (341 торгове місце).

Медицина[ред.ред. код]

Медична допомога мешканцям міста та району надається Чортківською центральною комунальною районною лікарнею на 380 ліжок, районним поліклінічним відділом на 850 відвідувань, комунальним закладом Центр первинної медико-санітарної медичної допомоги, дерматовенерологічним та протитуберкульозним диспансерами, пологовим будинком.

Транспорт[ред.ред. код]

Через Чортків пролягають автошляхи М19 (E85) Тернопіль — Чернівці та Т 2001 Бучач — Скала-Подільська до Кам'янця-Подільського (Р48).

1 квітня 1949 року почало курсувати «вантажне таксі» з Бучача до Чорткова двічі на добу: виїзд з Бучача — о 9:00 та 17:00, прибуття — відповідно о 12:00 та 20:00, могли водночас поміститись 16 пасажирів. Тоді ж запрацювало «вантажне таксі» Чортків — Бучач — Монастириська.[35]

Залізничне сполучення. Через залізничну станцію Чортків проходять маршрути: «Київ-Чортків-Рахів», «Москва-Чортків-Софія», «Чернівці-Чортків-Київ», «Київ-Чортків-Івано-Франківськ».

Пам'ятки історії та архітектури[ред.ред. код]

У місті яскраво виражена центральна частина, де зберіглися архітектурні та історичні пам'ятки. У центральній частині переважає, малоповерхова житлова забудова кінця ХІХ — початку ХХ століття з поодинокими вкрапленнями багатоповерхівок 1960-1970-х років. Пам'ятки архітектури мають історичну цінність, а фонова забудова центральної частини міста надає йому особливий колорит. На сьогодні у місті зберіглося багато пам'яток архітектури:

Фортифікаційні споруди[ред.ред. код]

Культові споруди[ред.ред. код]

Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 
Церква Успіння Пресвятої Богородиці 
Капличка Чудотворної Матері Божої з Люрду при вул. Набережній
  • 29 серпня — 1 вересня 1992 року у Чорткові проводився Всесвітній злет гімназистів — випускників чортківської гімназії ім. М. Шашкевича, на який з далекого закордоння (США, Канада, Велика Британія, Німеччина, Франція і Польща) прибуло понад 130 колишніх випускників цього навчального закладу. У рамках злету 30 серпня 1992 року у сквері при вул. Набережній було освячено капличку Чудотворної Матері Божої з Люрду. Вже пізніше поряд з фігурою з'явилася табличка з надписом, який наголошує: «Станьте руками Марії. Руки Матері Божої злочинці відбили 1 лютого 2002 року Божого».

Головна синагога[ред.ред. код]

Головна синагога була збудована у 1680-х роках в часи правління польського короля Яна ІІІ Собеського. Її зведення пов'язане з появою у місті декількох заможних єврейських родин. Усередині храм був гарно розмальований, мав спеціальний «вівтар» для відправи, оздоблений золотими та срібними прикрасами. У ньому щодня відбувалися богослужіння, супроводжувані хором з 60 осіб. Під стіною зі східного боку храму знаходилося підвищення висотою майже 80 см. На столі була спеціальна шкатулка, закита покривалом, у якій лежала священна єврейська книга Старого Заповіту — Тора. До 1909 року ця синагога була резиденцією головного рабина Чорткова, а після побудови Нової синагоги, остання стала резиденцією головного рабина.

Нова синагога[ред.ред. код]

Наприкінці ХІХ століття Чортківський замок викупив великий рабин Давид Моше Фрідман — засновник чортківскої хасидської династії. До того, ще 1870 року, рабин звів клойз — хасидський молитовний будинок.

У 1905-1909 роках, за проектом віденського архітектора, професора Ганса Ґельдкремера, клойз було перебудовано у палац цадика з великим молитовним залом у псевдоорієнтальному стилі[39]. Споруда є чотирикутною з двома баштами, що закінчуються витонченими вежами. Головний храм синагоги був оздоблений розкішною різьбою по каменю та малярством, виконаними італійськими майстрами. У 1910-1914 роках сюди раз на рік приїздив головний равин з Відня або Парижа. Під час першої світової війни синагога була частково зруйнована, але у 1925-1927 роках була майже повністю відбудована.

На початку 1980-х років у колишньому палаці цадика відкрили станцію юних техніків (нині — центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді), а інші будівлі ансамблю нової синагоги стоять пусткою і нині знаходяться у аварійному стані. Хоча в одній з прибудов розташувався штаб місцевого «Громадського майдану», а також діє пункт волонтерської допомоги для фронту[40].

Будівлі[ред.ред. код]

Палац Борковських (не зберігся)[ред.ред. код]

У першій половині ХІХ століття в Чорткові, у місцевості Хомяківка[41], збудовано класичний палац, у якому кількадесят років мешкала сестра останнього власника Чорткова Гієроніма Садовського — Марія Борковська. У другій половині ХІХ століття палац було перебудовано та розширено у розмірах. Після смерті Марії Борковської палац придбав місцевий равин-чудотворець і частково перебудувавши його, влаштувавши там свою резиденцію, крім того, він упорядкував ще й чотириморговий парк. Під час першої світової війни палац Марії Борковської було сильно пошкоджено, парк знищено[42]. По війні руїни палацу Борковських були розібрані і у 1926 році на тому місці було збудовано стадіон[43].

Пам'ятки монументального мистецтва[ред.ред. код]

Пам'ятник Т.Г. Шевченку
  • пам'ятник керівникам партизанського загону «Червона дванадцятка» С. Мельничуку та П. Шереметі з червоного каменю у 1953 році встановлено на місцевому цвинтарі. До літа 1999 року прикрашала його меморіальна таблиця з надписом: «Степан Мельничук, Петро Шеремета — відважні борці за свободу і щастя робітників, трудящих селян Західної України, керівники партизанського загону „Червона дванадцятка“, страчені в м. Чорткові польськими окупантами 11 листопада 1922 року». Вже за часів незалежності на освяченій меморіальній таблиці було виконано напис: «На честь борців за волю України четарів УГА Степана Мельничука та Петра Шеремети, розстріляних польськими окупантами 11.11.1922 року в місті Чорткові»[44];
  • на 2-х Братських могилах воїнів Червоної Армії (1953 і 1954);
  • на могилі Героя Радянського Союзу І. Лавриненка (1955);
  • пам'ятник В. І. Леніну (демонтовано 26 серпня 1991 року);
  • пам'ятник Зої Космодем'янській (демонтовано на початку 1990-х років), знаходився у однойменному парку. Нині залишився лише постамент при вході до парку «Молодіжний» (до 26 серпня 1991 року — парк ім. Зої Космодем'янської), а місце скульптури Космодем'янській займає величезна гранітна ваза;
  • пам'ятник танкістам — визволителям м. Чорткова у 1944 році;
  • І. Франку (1959);
  • Т. Шевченку (архітектори — Володимир та Андрій Чорновус, скульптор Володимир Ропецький, 1995);
  • Пам'ятник (погруддя) артистці й співачці Катерині Рубчаковій, роботи скульптора Д. Стецька, був відкритий 28 квітня 1991 року з нагоди 110-ліття від дня її народження;
  • актору й режисерові П. Карабіневичу (скульптор Г. Невесела, 1993);
  • священику Г. Хомишину (2002);
  • діячу ОУН і УПА П. Хамчуку «Бистрому» (скульптор Юліан Савко, 2002);
  • Закатованим у Чортківській тюрмі у липні 1941 року (скульптор І. Сонсядло);
  • Борцям за волю України (скульптор В. Садовник, 2005);
  • депортованим лемкам (архітектор М. Стухляк)[45];
  • святому Яну;
  • розстріляним євреям;
  • пам'ятний знак розстріляним римо-католицьким ксьондзам — жертвам НКВС[46];
  • пам'ятник «Жертвам Чорнобильської катастрофи» (скульптор Дмитро Мулярчук) був освячений 22 квітня 2008 року на території Чортківського райвідділу МНС. Монумент, висота якого складає 3,5 метри, зображує босого ліквідатора аварії, який кидається в бій зі стихією незважаючи на те, що на ньому майже немає одягу та спецзасобів — це символізує беззахисність людей проти руйнівної сили атому[47];
  • бронзове погруддя Степанові Бандері (скульптор Дмитро Мулярчук) відкрито 21 жовтня 2012 року з нагоди 70-ї річниці від Дня створення Української Повстанської Армії. Погруддя встановлено у сквері біля Головної пошти[48][49];
  • пам'ятник Героям Небесної сотні та українським воякам освячено в лютому 2015 року[50].

Меморіальні (пропам'ятні) таблиці[ред.ред. код]

  • уряду ЗУНР та її президенту Петрушевичу Євгену (фасад нової ратуші);
  • Борцям за волю України (встановлено у стіні церкви Покрови Святої Богородиці 1 листопада 1924, реставровано — 1992);
  • художникові Л. Левицькому (1986);
  • письменникові С. Тудору (1987);
  • воякові УПА Г. Ільківу («Пугачу»);
  • підняттю українського прапора на будівлі Чортківського педагогічного училища ім. О. Барвінського у ніч з 21 на 22 січня 1973 року (26 січня 2012 року)[51][52].
  • юнакам та дівчатам, учасникам визвольних змагань за волю України — жертвам НКВС (фасад храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії).

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

У Чорткові виявлено археологічні пам'ятки середнього палеоліту, трипільської культури, поселення давніх слов'ян. Трипільське поселення поблизу міста виявлено у 1920-х роках[53].

Галерея пам'яток[ред.ред. код]

Панорами Чорткова[ред.ред. код]

Панорама Чортків центр міста
Панорама центр міста

Культура, дозвілля[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Бібліотеки[ред.ред. код]

Бібліотека

В місті функціонує 4 бібліотеки, з них найбільшою є Чортківська Центральна бібліотека.

Музика, театр і кіно[ред.ред. код]

Народний дім К. Рубчакової
  • Районний Центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді (колись — Станція юних техніків);
  • Чортківський районний будинок культури ім. К. Рубчакової, відомий також, як Народний дім ім. К. Рубчакової. Народний дім збудовано напередодні Першої світової війни за сприянням бургомістра Людвіга Носса. Приміщення складалося з 2-х залів: одна зала використовувалася для офіційних подій (збори, наради тощо), а друга — для проведення занять з фізкультури для учнів гімназій. У 2006 році будинок культури визнаний найкращим закладом культури Тернопільської області, нагороджений Дипломом Міністерства культури і туризму за 3-тє місце у Всеукраїнському огляді-конкурсі районних будинків культури;
  • культ-просвітній центр «Лемківська світлиця»;
  • соціально-культурний комплекс «Авіаносець»;
  • духовий оркестр;
  • ансамблі «Чайка», «Яворина», «Яблунька»;
  • дитячий театр танцю «Джерельце»;
  • ансамбль танцю «Галицькі візерунки»;
  • клуб спортивного та сучасного танцю «Наталі»;
  • народний аматорський театр ім. Панаса Карабіневича;
  • Народний аматорський хор «Галичина» Чортківської ЦКРЛ, який засновано у 1963 році, є неодноразовим переможецем всеукраїнських пісенних фестивалів та конкурсів;
  • Кінотеатр «Мир» (не діючий). 2007 року проданий місцевому підприємцю-«ударівцю» Олегу Ваврику, який мав реконструювати і оснастити кінотеатр новітніми технологіями для показу кінофільмів та протягом 3 років, від дня підписання договору, ввести в експлуатацію кінотеатр, чого не було зроблено, а натомість, 2015 року у приміщенні організували міні-ринок[54].

У приміщенні Держлісгоспу проводиться щорічний всеукраїнський конкурс юних фотографів «Первоцвіт». У 2009 році робота «Руки майстра» Христини Созанської зі Львова здобула Гран-прі конкурсу[55].

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Інтернет-видання[ред.ред. код]

  • Чортків.онлайн — інтернет-портал міста[56].
  • Золота пектораль — культурологічний інтернет-журнал[57].
  • 20 хвилин Чортків — новинний портал Медіакорпорації «RIA»[58].

Радіостанції[ред.ред. код]

  • Говорить Чортків — районна комунальна радіостанція, засновником якої є Чортківська районна рада та транслює інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей[59].

Друковані періодичні видання[ред.ред. код]

Колишні періодичні видання[ред.ред. код]

  • Крафт — газета, що виходила у 1919 р. Редактор — З. Гельман[60].
  • Чортківська думка — тижневик, який видавався у Львові у часи німецької окупації.

Спорт[ред.ред. код]

Стадіон «Харчовик»

За Польщі у місті базувалися футбольні команди: українська — УСТ «Чайка», польські «КОР» («Korpus Ochrony Pograniczny»), «Strzelec». У 1938 році на запрошення УСТ «Чайка» до міста завітали футболісти УСТ «Україна» зі Львова, які перемогли «Чайку» та наступного дня КОР з рахунками 6:1 та 5:0 відповідно.[61]

10 червня 1945 року в місті відбувся перший повоєнний матч на Тернопіллі: місцеве «Динамо» поступилось збірній Теребовлянського району 2:3[62].

Нині у місті функціонує футбольний стадіон «Харчовик», на якому матчі першості Чортківського району з футболу проводять футбольні клуби «Калічівка» та «Максимум». Також у місті функціонує Чортківська районна комунальна дитячо-юнацька спортивна школа та спортивний комплекс «Економіст» (збудований у 2011 році на базі Чортківського навчально-наукового інституту підприємництва і бізнесу), на якому базується жіночий волейбольний клуб «Галичанка-ТНЕУ-2».

Нині місто в Чемпіонаті України з футболу серед аматорів представляє команда Чортків-Педуніверситет.

Відомі люди[ред.ред. код]

Пам'ятник артистці Рубчаковій Катерині

Народилися[ред.ред. код]

Люди, пов'язані з Чортковом[ред.ред. код]

Проживали, навчалися, перебували, працюють:

Почесні громадяни міста[ред.ред. код]

За визначні заслуги перед містом та громадою Чорткова присвоєно звання «Почесний громадянин міста Чорткова» мешканцям міста[79]:

Література[ред.ред. код]

Про історію міста та краю видано декілька книг авторства директора Чортківського районного краєзнавчого музею, Заслуженого працівника культури України Яромира Чорпіти:

  • «Чортків» (2002);
  • «Чортків. Туристичний путівник» (у співавторстві з П. Бубній, 2003);
  • «Чортківщина. історико-туристичний путівник» (у співавторстві з В. Погорецьким, 2007);
  • «Літературно-мистецька та наукова Чортківщина» (у співавторстві з О. Чорпітою, 2007).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність населення (за оцінкою) на 1 січня 2017 року
  2. Wygnanka, 4, wś, pow, czortkowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.)… — S. 84.
  3. Dz.U. 1929 nr 87 poz. 656
  4. Погорецький В., Федечко М., Чорпіта Я. Чортків // Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах.-Т.3…С. 434
  5. Додаток до рішення сесії Чортківської міської ради № 207 від 26 червня 2014 р. // Чортківська міська рада
  6. Роман Миська. До питання локалізації літописного Моклекова // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 13, 2009. — С. 255—262.
  7. Бонецький вказував на Чартковських різних гербів, але їх дідицтвом не був Чортків; Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — 1904. — Cz. 1. — T. 7. — S. 319. (пол.)
  8. J. K. Ostrowski. Czortków. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków… — S. 86.
  9. іноді вживають назву Кам'янецький, чи Подільський, пашалик
  10. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego… — S. 74—75. (пол.)
  11. Ostrowski J. K. Czortków. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków… — S. 87.
  12. а б Spis nauczycieli… — Lwów — Warszawa, 1924. — S. 333. (пол.)
  13. Петро Гуцал. Юрчинський Євстахій (Остап) Никифорович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 740. — ISBN 978-966-528-318-8.
  14. Przewodnik po województwie Tarnopolskiem…S.50
  15. Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914 (англ.)
  16. Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 807..
  17. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
  18. Пиндус Б. Окружні військові комітети // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 661. — ISBN 966-528-199-2.
  19. Лев Шанківський Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  20. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року)
  21. Х. Весна, Б. Мельничук. Кізюк Корнило // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 75. — ISBN 966-528-199-2.
  22. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях. — Тернопіль: Джура, 1998. — іл. — C. 33.
  23. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях… С. 42.
  24. Юхим Макотерський. Тигровий скок. — Чортків, 2004. — С. 18.
  25. Мизак Н. За тебе, свята Україно. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Книга четверта. — Чернівці : Букрек, 2004. — 400 с; іл. — С. 133. — ISBN 966-8500-41-5.
  26. Чортков (Электронная еврейская энциклопедия)
  27. О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль: Астон, 2010. — 120 с.; іл. — С. ?. ISBN 978-966-308-349-0
  28. В. И. Чура Роль областных комитетов КПСС в событиях августа 1991 г.: исторический опыт Западной Украины ((рос.))
  29. Степан Барна: «Найкраща реклама — конкретні результати» // Голос України. — К., 224 (6228). — 27 лист. — 2015. — С. 8.
  30. Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу ТНЕУ
  31. Чортківська гімназія імені Маркіяна Шашкевича
  32. Чортківська міська музична школа
  33. Історія школи
  34. ЦНАП м. Чортків
  35. Автомобільне сполучення Чортків — Бучач — Монастириська // Нова зірка. — 1949. — № 25. — 31 бер. — С. 2.
  36. Вуйцик, Володимир; Слободян, Василь. Матеріали до словника народних будівничих // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXLI. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — С. 544—601
  37. ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 10 (Управління консервації), спр. 34
  38. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego…S.142(пол.)
  39. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego…S.177(пол.)
  40. Цікаві і унікальні пам'ятки Чорткова. Фото
  41. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego…S.186(пол.)
  42. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego…S.181(пол.)
  43. В. Погорецький Мiсто над Cеретом
  44. Партизанський рейд С. Мельничука та П. Шеремети 1922 року та версії цієї події в історіографії
  45. Пам'ятник депортованим лемкам у Чорткові
  46. Вбивство польських ксьондзів
  47. Встановили пам'ятник чорнобильцям
  48. Бронзове погруддя Степана Бандери встановили на вихідних в Чорткові (фоторепортаж)
  49. У Чорткові відкрили пам'ятник Степану Бандері // Тернопільська липа
  50. У місті Чортків на Тернопільщині освячено пам'ятник Героям Небесної сотні та воїнам АТО
  51. У Чорткові відкрили меморіальну дошку… синьо-жовтому прапор
  52. На Тернопільщині правда стає історією
  53. Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья. // МИА. — М. : Наука, 1961. — № 84. — С. 6. (рос.)
  54. Суд залишив «ударівцю» з Чорткова кінотеатр, де замість обіцяного показу фільмів зробили базар
  55. Увесь світ в об'єктиві
  56. [1]
  57. zolotapektoral.te.ua
  58. 20minut.ua/Novyny-Chortkova
  59. radiochortkiv.at.ua
  60. Ханас В. «Крафт» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 222. — ISBN 966-528-199-2.
  61. Левко Легкий. Футбол Тернопілля. — Тернопіль: Лілея, 2002. — С. 113. ISBN 966-656-002-X
  62. Там само. — С. 8
  63. Ткачов С. Безуб'як Тарас Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 42—43. — ISBN 978-966-528-318-8.
  64. Марія Дитиняк
  65. Святкування 35-річчя Українського Музичного Товариства Альберти
  66. Фотохудожник Олег Марчак
  67. Володимир Мельник
  68. Пам'яті жертв Акції «Вісла»
  69. 26 липня в історії Тернопільщини
  70. Щитинська Г. Авіаційна спілка студентів Львівської політехніки: джерелознавча розвідка
  71. Головин Б., Мельничук Б., Пиндус Б. Боднар Іван Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 62. — ISBN 978-966-528-318-8.
  72. Золотнюк А. Яків Гніздовський — абсолютний художник / Анна Золотнюк // Вільне життя плюс. — 2015. — № 9 (4 лют.). — С. 12 — (Наші славні земляки).
  73. Ониськів М. Дерев'янко Богдан Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 478. — ISBN 966-528-197-6.
  74. Творчі портрети Завалова
  75. Дем'янова І. Макотерський Юхим Фотійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 369-370. — ISBN 978-966-528-318-8.
  76. Автобіографія
  77. Чортків, Тернопільська обл.: Нова синагога (1905—1909 рр.)
  78. Мiсто над Cеретом
  79. Чортківська міська Рада: Почесні громадяни м. Чорткова
  80. Рішення 53-ої сесії Чортківської міської Ради VI-го скликання від 02 липня 2015 року № 132 Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Чорткова»
  81. Историко-краеведческий музей г. Винники получил в подарок работы Петра Дзындры
  82. Рішення 53-ої сесії Чортківської міської Ради VI-го скликання від 18 червня 2015 року № 128 Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Чорткова»
  83. Чортківська гімназія ім. Маркіяна Шашкевича
  84. Старійшина депутатського корпусу Чортківської міської ради Юхим Макотерський святкує своє 80-ліття
  85. Новітнє слово Юхима Макотерського про «червону дванадцяту»
  86. Чортківська ЗОШ I—III ст. № 6

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]