Чубар Влас Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чубар Влас Якович
Vlas Czubar.jpg
Народився 10 (22) лютого 1891(1891-02-22)
Федорівка, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 26 лютого 1939(1939-02-26) (48 років)
Російська РФСР,
СРСР СРСР
·розстріл
Громадянство
(підданство)
СРСР СРСРFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність радянський державний і партійний діяч
Відомий завдяки 2-й голова Ради Народних Комісарів УСРР
Членство Політбюро ЦК КПРС, Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Термін 1923-1934
Попередник Раковський Христіан Георгійович
Наступник Любченко Панас Петрович
Партія ВКП(б)
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора (УСРР)

Чу́бар Вла́с Я́кович (10 [22] лютого 1891(18910222), село Федорівка, Катеринославська губернія, Російська імперія — розстріляний 26 лютого 1939, місто Москва, СРСР) — радянський державний і партійний діяч, довголітній голова Ради Народних Комісарів УСРР, організатор Голодомору в Україні (1932—1933).

Член ЦК КП(б)У в березні 1920 — травні 1937 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — травні 1922 р. і в квітні 1923 — червні 1934 р. Кандидат у члени ЦК РКП(б) в березні — серпні 1921 р. Член ЦК ВКП(б) в серпні 1921 — листопаді 1938 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в листопаді 1926 — лютому 1935 р. Член Політичного бюро ЦК ВКП(б) в лютому 1935 — червні 1938 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1939).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. З 1904 року навчався у Олександрівському механіко-технічному училищі в місті Олександрівську (тепер Запоріжжя).

Брав участь у революції 1905—1907. Член РСДРП(б) з 1907 року.

У 1911 році закінчив Олександрівське механіко-технічне училище.

У вересні 1911 — вересні 1912 року — розмітник котельної Краматорського машинобудівного заводу на станції Краматорська Південної залізниці. У 1912 році був заарештований за революційну діяльність, але незабаром звільнения.

У грудні 1912 — листопаді 1913 року — приймальник котельних робіт, водопровідник Маріупольського металургійного заводу в місті Маріуполі. У грудні 1913 — травні 1915 року — помічник майстра котельного цеху із складання Московського ковальсько-котельного заводу А. В. Барі в Москві. У грудні 1915 — листопаді 1917 року — токар електромайстерні Петроградського гарматного заводу в Петрограді.

Брав активну участь у російській революції 1917: був членом Центральної ради фабрично-заводських комітетів Петрограду, комісаром Військово-революційного комітету Головного артилерійського управління Петрограду.

З березня 1918 по квітень 1922 рік — член Президії Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) РСФРР. Одночасно у жовтні 1918 — жовтні 1919 року — голова правління Державного об'єднання машинобудівних заводів (ДОМЗ) ВРНГ РСФРР. У 1918—1920 роках — голова Головного управління промисловості металовиробів «Головметал», начальник транспортного відділу ВРНГ РСФРР.

З кінця 1919 року працював в Україні: був уповноваженим, головою Бюро ВРНГ РСФРР при Всеукревкомі. У січні — 1 грудня 1920 року — голова Організаційного бюро для відбудови промисловості України (Промбюро УСРР). З 1 грудня 1920 по 13 грудня 1921 року — голова Української Ради Народного Господарства в місті Харкові.

З січня 1922 по липень 1923 року — голова і керуючий Центрального правління кам'яновугільної промисловості Донбасу в місті Артемівську.

З 15 липня 1923 до 25 квітня 1934 року — голова Ради Народних Комісарів Української СРР (одночасно, з 6 липня 1923 по 21 травня 1925 року — заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР). На цій посаді відстоював інтереси республіки проти централістичних тенденцій Москви[джерело?], але одночасно виступав проти речників українського відродження О.Шумського і М.Хвильового. Як слухняний виконавець планів більшовицької партії, проводив в Україні авантюристичну політику «комуністичного штурму» у промисловості, Індустріальна гонка і форсування темпів індустріалізації, яку за дорученням Москви реалізовував Чубар, призвели до істотного зубожіння основної маси населення України.

У жовтні 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Дніпропетровській області.

З 24 квітня 1934 по 4 липня 1938 року — заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР (з 24 квітня 1934 по 28 квітня 1937 року — також заступник голови Ради Праці і Оборони СРСР). Одночасно, з 16 серпня 1937 до 19 січня 1938 року — народний комісар фінансів СРСР.

У червні — липні 1938 року — начальник Солікамського будівництва ГУЛАГа НКВС СРСР в місті Солікамську Свердловської області, але до роботи не приступив, 4 липня 1938 року був арештований органами НКВС.

26 лютого 1939 року засуджений до страти і того ж дня розстріляний. Похований на Донському кладовищі Москви.

По смерті Сталіна 24 серпня 1955 року реабілітований, а 27 вересня 1955 року посмертно відновлений у членах КПРС.

13 січня 2010 року Апеляційний Суд міста Києва визнав Чубаря винним у організації Голодомору та постановив наступне: «Підстав для реабілітації Чубаря Власа Яковича немає».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Попередник: Глави РНК УРСР
19231934
Наступник:
Раковський Христіан Георгійович Любченко Панас Петрович