Шевченкознавство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

»…Бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! Немає!."

Шевченко Тарас Григорович, Сон (поема)

Шевченкозна́вство — наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та у світовому літературному процесі. Вивчення спадщини Шевченка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство, як міждисциплінарна галузь наукового знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

Рукописи[ред.ред. код]

Одним із найважливіших джерел для вивчення життя і творчості Шевченка є його рукописна й малярська спадщина. Переважна більшість рукописів поета зосереджена нині в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Унікальна колекція шевченкіани, зібрана бібліографом Ю. О. Меженком протягом 1911 — 69 (понад 15 тис. одиниць), зберігається там само. Найбільшу колекцію творів поетичної і мистецької спадщини Шевченка, документів про його життя, творчість і громадську діяльність зібрано в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Поетові рукописи й ділові папери зберігаються також в інших архівах, бібліотеках та музеях України, а крім того, в наукових книгосховищах Санкт-Петербурга, Москви, Кракова, Женеви та ін. Повної наукової реєстрації музейної й архівної шевченкіани досі немає.

Бібліографія[ред.ред. код]

Важливу роль у науковому дослідженні цих проблем відіграє бібліографічна шевченкіана, що є однією з найбільш розроблених галузей української літературознавчої бібліографії. Проте й досі немає повного бібліографічного покажчика творів Шевченка і літератури про його життя і творчість. Бракує бібліографічного довідника, який охопив би шевченкіану, видану протягом останніх двох десятиліть, а також зведеної бібліографії шевченкіани головними мовами світу. Видані досі бібліографічні праці, присвячені іншомовній шевченкіані, загалом неповні, застарілі й малотиражні. Ці вади бібліографічної шевченкіани значно ускладнюють роботу дослідників і всіх тих, хто цікавиться творчістю Шевченка.

Бібліографія друкованої шевченкіани реєструє літературу від 1839. Ще за життя Шевченка в українській, російській, польській, чеській, німецькій, французькій та італійській пресі з'являлися рецензії, статті й відгуки на творчість українського поета. Першим виданням Пікових творів на Заході була книга «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки», яка вийшла 1859, мабуть, з ініціативи П. О. Куліша в Ляйпціґу (в цьому першому безцензурному, але багатому помилками, виданні, навіть у прізвищі, було вміщено 6 поезій українського поета). У Петербурзі вийшло 1860 нове неповне видання «Кобзаря», а також «Кобзарь» у перекладі російських поетів, з бібліографією опублікованих на той час творів Шевченка й російських перекладів їх (74 записи). Останньою прижиттєвою книгою Шевченка був «Букварь южнорусский» (Петербург, 1861), що його поет уклав і видав своїм коштом для недільних шкіл в Україні.

На початку 1860-х pp. найбільше матеріалів про Шевченка вміщено в журналі «Основа», виникнення якого значною мірою пов'язане з його ім'ям (ст. М. Костомарова, П. Куліша, М. Чалого, О. Лазаревського та ін.). З цими матеріалами був знайомий Г.-Л. Цунк, автор першого нім. нарису про Шевченка, надрукованого в ляйпціґському журналі «Die Gartenlaube» (ч. 28, 1862; український переклад статті вміщено у львівській газеті «Слово» 7. 7. 1862). Першим дослідженням про життя і творість Шевченка, що вийшло окремим виданням, була книга польською мовою Л. Совінського «Тарас Шевченко», а додатком перекладу «Гайдамаків» (Вільна, 1861). А. Ґожалчинський видав 1862 у Києві книгу «Przeklady pisarzów małorosyjskich. Taras Szewczenko», куди ввійшли основні поетичні твори Шевченка (ця робота була повністю перевидана 1863 у Кракові). Майже повний польський переклад «Кобзаря», здійснений В. Сирокомлею (псевд. Л. Кондратовича), був виданий 1863 і перевиданий 1872 і 1883 у Вільні. Справі популяризації творчості Шевченка серед поляків послужив також критико-біографічний нарис Ґ. Баттали «Taras Szewczenkc, zycie i pisma jego» (Л., 1865), в якому автор відносив Шевченка до найбільших поетів світу. Й.-Ґ. Обріст, перший перекладач поетичних творів Шевченка німецькою мовою, поклав цей твір в основу свого нарису «Т. G. Szewczenko, ein klednrussischer Dichter» (Чернівці, 1870). Завдяки цьому нарисові відомості про Шевченка потрапили до праць німецьких дослідників Й. Шерра, В. Каверава, В. Фішера та ін. Книжка Обріста викликала зацікавлення також серед інших західно-европейських літературознавців.

У збірці «Поэзия славян» (Петербург, 1871) вміщено популярний нарис про Шевченка видавця російського перекладу «Кобзаря» М. Гербеля, а також стаття М. Костомарова «Малорусская литература», в якій автор, високо оцінюючи літературну спадщину українського поета, вказав на її загально-людське значення. На світове значення творчості Шевченка вказував також П. Свенціцький у нарисі «Вік XIX у діях літератури української» (Л., 1871). Першою більш-менш докладною біографією Шевченка, виданою в Росії, була праця В. Маслова (Маслія) «Т. Г. Шевченко. Биографический очерк» (М., 1874 і 1887), побудована на матеріалі вищезазначеної студії польського дослідника Ґ. Баттали.

Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) посилили заборону й цензурні переслідування Шевченкових творів у Російській Імперії, і тому справу публікації його літературної спадщини перенесено на західні українські землі й за кордон. У Львові вийшли 1867 двома томами «Поезії Тараса Шевченка», серед яких значну частину становили політ, вірші й поеми, що не друкувалися в Росії або були спотворені російською цензурою. Значним кроком уперед у популяризації літературної спадщини Шевченка було 2-томне празьке видання «Кобзаря» (1876), що його підготували до друку Ф. Вовк і О. Русов.

З нагоди виходу у світ цього видання французький літературознавець Е. Дюран опублікував у паризькому журн. «Revue des Deux Mondes» (15. 6. 1876) велику розвідку «Le poète national de la Petite-Russie, T. G. Chevtchenko», навіяну щирою симпатією до українського поета й до України. На основі цього нарису написані статті про Шевченка Дж. Стівенса в нью-йоркському щомісячнику «The Galaxy» (червень 1876) та Ч. Діккенса-Молодшого в лондонському тижневику «All the Year Round» (5. 5. 1877). У мадридському журн. «La Ilustraciòn Española у Americana» (ч. 4, 1877) надруковано статтю В. Лесевича «Taras Shevchenko, el gran poeta de Ucrania», де наводилося й уривки з чотирьох поетичних творів українського поета в перекладі іспанською мовою. У висліді ґрунтовного вивчення творчості Шевченка виникла розвідка К.-Е. Францоза «Die Kleinrussen und ihr Sänger», опублікована в скороченому вигляді в газеті «Augsburger Allgemeine Zeitung» (ч. 164—165, 1877), а в набагато повнішому вигляді в книзі «Vom Don zur Donau» (Ляйпціґ, 1878).

Розглянувши творчість Шевченка у зв'язку з політичним і літературним життям українського народу та розкривши універсальність його таланту, Францоз вперше в німецькому літературознавстві поставив Шевченка в коло світочів людства й назвав його поетом «найвищої абсолютної вартости». Дослідник зробив спробу згрупувати твори Шевченка в певні тематичні цикли й висловив чимало цікавих міркувань про художні особливості Шевченкових творів, даючи високу оцінку поемам «Гайдамаки», «Сон», «Кавказ», а також пейзажним та ліричним віршам українського поета. Довідавшись з праць К.-Е. Францоза про Шевченка, молодий тоді Ґ. Брандес так захопився його поезіями, що почав вивчати українську мову, щоб могти читати їх в ориґіналі. У книхі про свою подорож по Східної Європі (1888) данський учений, високо оцінюючи творчість Шевченка, вказав на жанрову різноманітність його поезій і відзначив блискучу майстерність поета в передачі найтонших нюансів людської душі.

Велике значення у популяризації творчості Шевченка серед тогочасного наукового світу мала стаття М. Драгоманова «Il movimento letterario ruteno in Russia e Galizia (1798—1872)», надрукована в італійському журналі «Rivista Europea» (Флоренція, 1873), а також його доповідь на міжнародному літературному конгресі в Парижі, яка вийшла 1878 у Женеві окремою брошурою — La littérature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe («Українська література, заборонена російським урядом»). Прочитавши цю брошуру, Карл Маркс підкреслив у тексті такі слова: «Тарас Шевченко — син народу в повному розумінні цього слова. Більше, аніж хто інший, він заслуговує на титул народного поета»[1]. З творчістю Шевченка ознайомилися через Драгоманова такі західно-европейські вчені, як Е. Реклю, Л. Леже, А. де Ґубернатіс та ін. Кишеньковий «Кобзар», зручний для таємного перевезення до Російської Імперії, видав у Женеві Ф. Вовк (1878), додавши до нього своє «Переднє слово».

«Сей мініятурний 'Кобзарик' зробив свого часу велику сенсацію в Галичині і, певно, тисячами примірників був перевезений до Росії, бо його можна було сховати в кишені камізельки», писав про нього І. Франко. На сторінках збірки «Громада» (ч. 4, 1879) Ф. Вовк опублікував статтю «Т. Шевченко і його думки про громадське життя», в якій вказував на велике історичне значення творчості українського поета у визвольному русі поневолених Росією народів. У цій же збірці надруковано й статтю Драгоманова «Шевченко, українофіли і соціалізм». Хоч ця праця мала в цілому публіцистично-полемічний характер і містила ряд суперечливих тверджень та висновків, вона була помітним явищем у тогочасній літературній дискусії навколо спадщини Шевченка. Драгоманов доклав багато зусиль, щоб поширити твори українського поета за кордоном як в оригіналі, так і в перекладах европейськими мовами. У Женеві він видав «Кобзар» (1881), Шевченкову поему «Марія» (1882, лат. шрифтом: «Marija Maty Isusowa») та «Поезії Т. Шевченка, заборонені в Росії» (1890). На це останнє видання з великою прихильністю відгукнувся І. Франко. Драгоманов листувався й особисто зустрічався з англійським славістом В. Морфілом, який, високо цінуючи творчість Шевченка, присвятив українському поетові 3 літературознавчі студії (найкраща з них вміщена в книзі «Slavonic Literature», Лондон, 1883).

1870[ред.ред. код]

З другої пол. 1870-х pp. відомості про Шевченка поступово входять в європейські довідкові видання, енциклопедії та курси іст. слов. та світових літератур. Мало нового й цікавого внесли в тогочасне ПІ. нариси, присвячені українській літературі, в книгах О. Пишна й В. Спасовича («История славянских литератур», т. 1, П., 1879; нім. переклад Ляйпциг, 1880; франц. переклад Париж, 1881), М. Петрова («Очерки истории украинской литературы XIX столетия», К., 1884) та О. Огоновського («Історія літератури руської», т. 2, Л., 1889). Книга М. Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко» (К., 1882) містила найповніший на той час огляд життєписного матеріалу про поета й давала стислу характеристику його творчості. Проте, некритичне використання джерел нерідко призводило автора до хибних тверджень та міркувань. Деякі шевченкознавчі питання висвітлив М. Дашкевич у своєму відгуку на кн. М. Петрова («Отзыв о сочинении г. Петрова: Очерки истории украинской литературы XIX столетия'», П., 1888). Підкреслюючи світове значення творчості Шевченка, дослідник у першу чергу відзначив його особливу ролю в іст. укр. літератури й українського народу, маючи на увазі не лише Сх., як це робив М. Петров, а й Зах. Україну.

Гол. промотором наук. Ш. був у 80-их pp. І. Франко, один з найвидатніших дослідників Шевченкової спадщини, а також невтомний перекладач, видавець і популяризатор Шевченкових творів. Поетичною творчістю Шевченка Франко захоплювався від ранніх юнацьких років, вивчивши напам'ять майже всього ."Кобзаря". Його перша шевченкознавча розвідка «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка», надрукована у львівському журн. «Світ»" (ч. 8 — 12, 1881; ч. 1, 1882), мала, однак, виразне ідеологічнополемічне спрямування, чим пояснюється тогочасний підхід Франка до поеми «Гайдамаки» і його інтерпретація поем «Сон» і «Кавказ».

Проте, молодий критик підкреслює явну перевагу Шевченка над рос. поетами в царині рев. політ, поезії і наголошує самостійницький характер Шевченкової творчості. Невдоволений своїми першими нарисами про політ. поезію Шевченка, Франко мав намір присвятити цій темі свою докторську дисертацію, але цей цікавий задум залишився нездійсненим. Вдумливий і об'єктивний критицизм Франка виявився в його розвідці, присвяченій поезії «Перебендя» (Л., 1889).

Насвітлюючи своєрідність Шевченкового романтизму, дослідник переконливо показав пов'язаність його з євр. романтикою, а також з укр. літ. і фолкльорними традиціями. Написана 1890 Франкова студія «'Тополя Т. Шевченка» відзначається широтою перспективи, з якої дослідник аналізує Шевченкову баладу. У цьому творі виявилася, за словами Франка, «здорова, світла і чоловіколюбна натура нашого поета». Визнаючи іст. і літ. заслуги Шевченка, Франко рішуче поборював безкритичний культовий підхід до спадщини поета і вказував на об'єктивні завдання і проблеми її наук. вивчення. У львівській газ. «Зоря» <ч. 5, 1891) Франко опублікував нарис «Тарас Шевченко», що був спробою синтетичного розгляду життєвого і творчого шляху поета на тлі його доби. У дещо відмінних варіантах ця ст. з'явилася згодом у поль. газ. «Kurier Lwowski» (ч. 62 — 64, 66 — 68, 1893), у віденському часописі «Die Zeit» (ч. 4136, 1914) та, після смерті автора, у лондонському журн. «The Slavonic Review» (т. З, 1924). У студії «'Наймичка' Т. Шевченка» (ЗНТШ, кн. 6, 1895) Франко, зіставивши Шевченкову поему з однойменною повістю, зробив багато цікавих і влучних спостережень, що стосувалися тоді ще не досліджених естетичних поглядів поета. Глибинне проникнення Франка у творчу лабораторію Шевченка виявила праця «Із секретів поетичної творчості», опублікована у ЛНВ (кн. I, 1898; кн. 6, 1899). Останньою шевченкознавчою працею Франка була студія «Шевченкова 'Марія'», надрукована після сперти автора в ЗНТШ (т. 119—120, 1917). Поему «Марія» Франко вважав одним з найкращих творів Шевченка, доказом, що важка і довгочасна неволя не зломила великого поета. У цілому Франко присвятив Щ-кові бл. 60 праць, які друкувалися укр., поль., нім., рос. і англ. мовами. Також перекладав його поезії нім. мовою. Про пов'язаність поезії Ш. з творами А. Міцкєвіча писав О. Колесса (ЗНТШ, III, Л. 1894).

Численні матеріали і ст. про життя і творчість Шевченка друкувалися на стор. львівського двотижневика «Зоря» (1880—1897), наук. місячника КСт. (1882—1906), ЗНТШ (з 1892) та ЛНВ (з 1898). У чернівецькій газ. «Буковина» надруковано 1892—1893 під псевд. П. Вартового ст. Б. Грінченка «Листи з України Наддніпрянської» (окреме видання К., 1917), в якій автор порушив ряд засадничих питань, пов'язаних з укр. нац. відродженням. Закінчуючи свій шостий лист, повністю присвячений Шевченкові, Грінченко характеризує виняткове значення геніального поета словами, що й досі залишились актуальними: «Ми певні, що в укр. літературі з'явиться ще багато діячів, рівних Шевченкові талантом, але не буде вже ні одного рівного йому своїм значенням у справі нашого нац. відродження; будуть великі письм., але не буде вже пророків». На листи Грінченка відповів з Софії М. Драгоманов своїми «Листами на Наддніпрянську Україну» (в ж. «Народ» і частинно тій таки газ. «Буковина», 1892 — 93). У цій полеміці з Грінченком, Драгоманов повторює, з деякими відмінами, свої давніші думки про Шевченка, проте й він визнає геніальність поета і розцінює нац. і соц. переконання Шевченка «як епохальну появу в іст. гром. думки на Україні».

Переглянувши й доповнивши свої нариси про Шевченка, що були надруковані в «Зорі» і в ЗНТШ, О. Кониський об'єднав їх у 2-томній монографії під назвою «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя» (1 — 2, Л., 1898—1901; скорочений варіант біографії вийшов 1898 в Одесі рос. мовою). Завдяки критичній аналізі відомих на той час матеріалів, дослідник спростував чимало хибних тверджень попередніх Шевченкових біографів і набагато докладніше висвітлив літ. і мист. біографію поета. Не зважаючи на деякі хиби, праця Кониського була однією з перших спроб наук. біографії Шевченка. Віршознавча розвідка С. Людкевича «Про основу і значення співности в поезії Т. Шевченка», опублікована у львівському місячнику «Молода Україна» (1901, 5—6, 8—9; 1902, 4), започаткувала наук. вивчення Шевченкової віршової техніки. Основи наук. бібліографії шевченкіяни заклав М. Комаров працею «Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко» (О., 1903). Ця праця була ґрунтовним доповненням бібліографічних матеріалів, надрукованих раніш у ж. КСт. (1886, 3 — 4).

Текстологічні проблеми Шевченкового «Кобзаря» вивчав В. Доманицький, перевіривши за рукописами та публікаціями значну частину поетичних творів Шевченка. Підсумки цієї роботи дослідник зробив у розвідці «Критичний розслід над текстом 'Кобзаря'» (КСт., 1906, 9 — 12, окремо К., 1907). За ред. В. Доманицького вийшло 1907 у Петербурзі перше повне вид. «Кобзаря» (2-е вид. 1908), що надовго було взірцем для наступних перевидань поезій Шевченка. Дослідник іст. Запорізької Січі Д. Яворницький видав під назвою «Матеріали до біографії Т. Шевченка» зб. цінних архівних матеріалів про перебування поета на засланні, до якої додав факсиміле Шевченкової автобіографії (Катеринослав, 1909). Його ґрунтовну розвідку «Запорожцы в поэзии Т. Шевченко» опубліковано в ж. «Летопись Екатеринославской ученой архівной комиссии» (1912, 8).

Однією з перших спроб аналізи Шевченкової поезії з марксистських позицій була доповідь А. Луначарського «Великий народный поэт», виголошена 30. 3. 1911 на ювілейному шевченківському вечорі укр. громади в Парижі. Зіставляючи Шевченка з ін. великими поетами, Луначарський підкреслював ідейне багатство «Кобзаря» та високу культурність його автора. Луначарський вважав Шевченка не тільки поетом нац., але й поетом-націоналістом, в поезії якого питання про долю українського народу посідає перше місце. На думку Луначарського, навіть Міцкевич не виявляв своєї любові до батьківщини в такій зворушливій формі, з такою шаленою силою. «Шевченко-літератор підтримував Шевченка-громадянина в його націоналізмі».

1911—1914[ред.ред. код]

Між двома шевченківськими роковинами (1911—1914) молодий тоді дослідник П. Зайцев, інтенсивно розшукуючи пам'ятки та реліквії по Шевченкові, натрапив на ще не відомі рукописні й малярські матеріали, що їх він використав для ст. під назвою «Новое о Шевченке» (Русский библиофил, 1—2, П., 1914). З нагоди ювілею 1914 літературознавець В. Щурат зібрав свої дотогочасні шевченкознавчі ст. в кн. «З життя і творчості Т. Шевченка» (Л., 1914), а історик мистецтва О. Новицький видав монографію «Т. Шевченко як маляр» (Л.-М., 1914), у якій вперше широко висвітлено діяльність Шевченка-художника. Серед праць, написаних до цього ж ювілею, варто згадати й студію Я. Яреми під назвою «Уява Шевченка» (Тернопіль, 1914), яка містила чимало цінних спостережень над провідними тенденціями Шевченкового образотворення. Ритмічну й звукову побудову поетичних творів Шевченка розглядав білор. поет і критик М. Богданович у ст. «Краса и сила. Опыт исследования стиха Т. Шевченко», опублікованій у ж. «Украинская Жизнь» (М., 1914, 2). Для Холмщини — Підляшшя видано 1914 у Львові «Kobzar» поль. абеткою з популярним вступом.

Taras Schewtschenko. Ein ukrainisches Dichterleben. Von Alfred Jensen (1916).djvu

Важливим фактом у тогочасному Ш. була поява ґрунтовної літ. студії швед. славіста А. Єнсена «Тарас Шевченко. Життя укр. поета», що вийшла 1916 у Відні нім. мовою. Ця монографія була новим кроком в освоєнні та інтерпретації спадщини укр. поета закордонним Ш. За словами швед. вченого, Піко був не лише видатним нац. поетом, але й «універсальним духом, світочем людства», який в іст. світової літератури «збудував собі пам'ятник, тривкіший від криці». Першою спробою психоаналітичної інтерпретації поезії Шевченка була праця С. Балея під назвою «З психології творчості Шевченка» (Л., 1916).

Кілька наук. ст., присвячених Шевченкові, містив т. СХІХ-СХХ ЗНТШ (Л., 1917). Серед них була й остання шевченкознавча праця І. Франка «Шевченкова 'Марія'», а також розвідка В. Щурата «Основи Шевченкових зв'язків з поляками», яка помітно збагатила політ, біографію поета. За ред. П. Зайцева вийшло 1918 — 19 у Києві 5 чисел ж. «Наше Минуле», в якому особливу увагу приділено питанням Ш.

Іст. підсов. Ш. досі ще не написана, а дотеперішні спроби її періодизації з наук. погляду незадовільні. Загалом кажучи, в окупованій большевиками Україні Ш., не зважаючи на складну иоліт. ситуацію та панівну марксистську фразеологію, відзначалося у 20-их pp. як методологічним, так й ідеологічним плюралізмом. Заснована ще 1918, УАН зосередила навколо себе ряд досвідчених літературознавців, що заходжувалися також коло питань наук. Ш. Серед них були дослідникидокументалісти (С. Єфремов, М. Новицький, В. Міяковський, Є. Марковський), представники іст.-соціологічного (Д. Багалій, Й. Гермайзе, О. Дорошкевич, М. Плевако, В. Коряк) та іст.-естетичного напрямків (П. Филипович, В. Петров, П. Рулін, Б. Варнеке), а також літературознавці, що їх можна зарахувати до формалістичної школи (Б. Якубський, А. Шамрай, Я. Айзеншток, Б. Навроцький).

1920—1930[ред.ред. код]

Початок Ш. на підсов. Україні зробив зб. «Тарас Шевченко», виданий у 60-у річницю з дня смерти поета за ред. Є. Григорука і П. Филиповича (К., 1921). Цей зб. містив м. ін. статті О. Дорошкевича, А. Лободи, П. Руліна, П. Филиповича та Б. Якубського. У першій половині 20-их pp. основною формою публікації дослідних праць шевченкознавців були наук. зб., ювілейні вид. журн. та окремі журнальні ст. Окремими вид. вийшли в той час розвідки Я. Айзенштока («Ш. — сучасна проблема», X., 1922), М. Плевака («Шевченко й критика», X., 1924), Д. Багалія («Т. Шевченко і Кирило-Методіївці», X., 1925) та О. Багрія («Т. Піко в литературной обстановке», Баку, 1925). Цінні шевченкознавчі матеріали містили «Шевченківський зб.», виданий за ред. П. Филйповича (К., 1924), двомісячник Іст. Секції УАН «Україна» (1-2, К., 1925) і 2-томний зб. «Шевченко та його доба» (К., 1925 — 26). Шевченківські матеріали друкувалися також в окремих кн. ЗІФВ УАН. В та текстологічного вивчення його творів. Шевченкознавчі дослідження та матеріали друкувалися у виданих Інститутом зб.-щорічниках («Шевченко», X., 1928, 1930), а також в органі Інституту «Літ. архів», що виходив двомісячно (X., 1930 — 31). У київській філії Інституту готовлено до видання «Словник Шевченкової мови» та «Словник Шевченкових знайомих», але — через зміну політ. обставин — роботу над ними не завершено.

Одним з найвидатніших шевченкознавців першої половини цього сторіччя був акад. С. Єфремов. За ред. Єфремова і з його вступними ст. вийшли 1927 4-ий том («Щоденні записки»), а 1929 3-ій том («Листування») «Повного зібрання творів Т. Шевченка». У складанні коментарів брали участь, крім С. Єфремова: акад. А. Лобода, В. Міяковський, М. Новицький, акад. О. Новицький, Д. Ревуцький, П. Рулін та П. Филипович. Підготований О. Новицьким 8-ий том творів охоплював малярську спадщину Піка. Він був закінчений і готовий до друку, але не вийшов у світ через політ. репресії у зв'язку з процесом СВУ. Незавершене перше акад. вид. творів Т. Шевченка вважається найвищим досягненням науки в УССР. Заслання С. Єфремова, Й. Гермайзе, М. Новицького, М. Плевака, Б. Навроцького, П. Филиповича, В. Міяковського та ряду ін. видатних дослідників, гострий контроль над тими, що лишилися, призначення на директор Інституту ім. Шевченка партійних діячів, що нічого спільного з наукою не мали, спричинилися в 30-их pp. до ліквідації підсов. ІД. як науки. Почалася доба систематичного фальшування спадщини Шевченка в дусі марксо-ленінської ідеології, доба, що в СССР триває до сьогодні.

Екстермінаційний похід Москви проти української культури і науки, започаткований наприкін. 20-их pp., мав на меті обеззброїти Україну в її прагненнях до власного нац.-держ. життя. Однією з гол. перешкод на шляху до цієї мети була світла постать Шевченка та його невмируща спадщина. Треба було раз назавжди відібрати в України її нац. пророка і, ґрунтовно спотворивши його образ, запрягти до воза партійно-режимної пропаганди. Для досягнення цієї мети вистачило «по-ленінському» підійти до його спадщини і «no-партійному» розв'язати проблеми Ш. (пор. «Ш. Підсумки й проблеми», К., 1975, стор. 175). Про те, як ця партійна «розв'язка» на практиці виглядала, свідчить довгий реєстр знищених та репресованих тоді шевченкознавців. Один з видатних сучасних підсов. літературознавців, Є. Кирилюк, ні словом не згадуючи своїх знищених тодішніх колеґ, описує ліквідацію наук. Ш. в УССР такими словами: «Потрібен був певний поворот від акад., почасти об'єктивістського дослідження спадщини поета до справді партійного, марксистсько-ленінського Ш. Поворот цей був здійснений у „Тезах до 120-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка“ Відділу культури і пропаганди ленінізму ЦК КП(б)У 1934 p., в ст. В. Затомського, А. Хвилі, Є. Шабліовського, Ю. Йосипчука та ін. Великий поет, за аналогією з ученням В. І. Леніна про Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Некрасова, був визначений як сел. рев. демократ» (Є. Кирилюк, «Біля джерел радянського Ш.», ж. Прапор, X., 1967, 8). Згідно з вищезгаданими «Тезами», тодішній директор Інституту Т. Шевченка Є. Шабліовський написав і видав кн. «Шевченко і рос. рев. демократія» (К., 1935), але й у ній знайдено «ідеологічні недоліки» та «вульґарно-соціологічні надуживання». Не зважаючи на те, що в своїх ст., доповідях і кн. Шабліовський намагався висвітлити життя і творчість поета з марксо-ленінських позицій, лаючи С. Єфремова, А. Ніковського, С. Пилипенка, А. Річицького й ін. дослідників із глумливо визначуваної ним «школи Скрипника», він був заарештований 1936 і засланий. Низка популярних видань Шевченкових поезій стала появлятися з купюрами «невигідних» місць та з пропуском політ. непідходних творів.

Згідно з проголошеними 1934 партійними директивами, пророка української нац. революції обернено на спільника рос. рев. демократів. Шевченків націоналізм, що його стверджували у своїх писаннях такі марксистські автори, як А. Луначарський, В. Затонський ба навіть ранній Шабліовський, а також основна тема Шевченкової творчості, нац.-визвольна боротьба України, в другій пол. 30-их pp. зникли з праць підсов. літературознавців. Відтоді Ш. в УССР стоїть, як говорив М. Хвильовий, під опікою «рос. диригента». Так, рос. літературознавець М. Бєльчіков у кн. ,"Т. Шевченко. Критико-биографический очерк" (М., 1939) проголосив не існуючу й ніким не доведену дружбу Шевченка з Чернишевським, включивши укр. нац. поета в «плеяду предшественников русской социал-демократии». У намаганні привласнити спадщину Шевченка рос. культурі Бєльчіков покликається на ін. великорос. неділимця, М. Ґорького, який «видел значение Шевченко в том, что он поэт не только украинский, но й общерусский». У цьому ж дусі Шевченко був взятий 1941—1945 «на озброєння» сов. воєнною пропагандою, яка всіма засобами намагається посилити «бойове надхнення» Червоної армії та «патріотизм» поневолених Москвою народів.

Боротьбу І. Франка і С. Єфремова за наук. вивчення і правильне висвітлення спадщини Шевченка продовжують укр. вчені у вільному світі. Популяризації неспотвореного образу поета немало прислужився наук.-популярний нарис Д. Дорошенка «Schewtschenko, der grosse ukrainische Nationaldichter» (Берлін, 1929). Цей рельєфний літ. портрет поета був виданий також франц. (Прага, 1931), англ. (Прага, Вінніпег, Нью-Йорк — всі 1936, Авґсбурґ, 1946) та італ. (Прага, 1939) мовами. У ст. «Die Forschung über T. Ševčenko in der Nachkriegszeit» (Zeitschrift für slavische Philologie, t. 9, Ляйпціґ, 1932) Д. Дорошенко дав стислий критичний огляд шевченкознавчих досліджень у 20-их pp. Ролю і значення Шевченка в укр. нац.-визвольному русі 19 ст. висвітлив І. Борщак у розвідці «Le mouvement national ukrainien au XIXe siècle» (Le Monde Slave, Париж, листопад 1930), наголошуючи рев. націоналізм поета та його рев. концепцію держ.-політ. самостійности України. У Львові НТШ видало 1933 працю І. Борщака «Шевченко у Франції. Нарис з іст. франко-укр. взаємин». Розвідка П. Зайцева «Szewczenko a Polacy» (В., 1934) була спробою поставити укр. поета на перехрестя укр.-поль. стосунків сер. 19 ст. Нарис В. Сімовича «Т. Шевченко. Його життя і творчість» (Л., 1934), виданий з нагоди 120-их роковин народження поета, мав наук.-популярний характер (перевид. 1941 і 1944); важливим було його ляйпціґське видання поезій Шевченка з обширними коментарями (1921). Найбільше заперечень сов. критики викликала студія С. Смаль-Стоцького «Т. Шевченко. Інтерпретації» (В., 1934); у ній автор підкреслював неґативне ставлення поета до будь-якої злуки з Московщиною, вважаючи її за найбільше нещастя України, за джерело її занепаду. І. Огієнко друкував у редагованому ним ж. «Рідна Мова» цікаві спостереження над мовою Шевченка (В., 1934 — 35). Укр. Наук. Інститут у Берліні видав 1937 зб. «Т. Schewtschenko, der ukrainische Nationaldichter (1814—1861)», куди ввійшли наук. доповіді К. Маєра, Ґ. Шпеха і З. Кузелі, а також деякі твори поета в кім. перекладі. У кн. «Ukrainische Literatur im Dienste ihrer Nation» (Берн, 1939) була надрукована ст. О. Грицая «Т. Schewtschenko und die Ukraine von heute». Цінним внеском у наук. Ш. була кн. Ф. Колесси «Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка» (Л.-К., 1939), що складалася, власне, з двох монографій, органічно пов'язаних одна з одною: «Фолкльорний елемент у поезії Т. Шевченка» і «Віршова форма поезій Т. Шевченка». Перша монографія вважається й досі одним з основних досліджень з проблеми Шевченко і фолкльор, а синтетична студія про шевченківське віршування стала в укр. віршознавстві класичною. Праці Ф. Колесси цінні перш за все тим, що в них об'єднані два принципи дослідження — етно-музикологічний та літературознавчий. Того ж 1939 року побачтла світ монографія Раєвського С. Є. «Життя і творчість художника Тараса Шевченка. 1814—1861».

1930-ті[ред.ред. код]

Гол.- осередком наук. Ш. був у 30-их pp. Укр. Наук. Інститут у Варшаві. З ініціативи його дир. О. Лотоцького Інститут запланував видати повне критичне зібрання творів Шевченка. Не зважаючи на майже непоборні труднощі (брак автографів та ориґіналів мист. творів поета), із запланованих 16 вийшли у світ 13 тт. (1934—1938). У т. 1 мала бути біографія Шевченка, написана П. Зайцевим. Аркуші цього тому були 1939 надруковані, але після окупації Галичини большевиками наклад кн. сконфісковано. Сліди біографічної праці Зайцева, що була плодом багаторічних досліджень, помітні в російськомовній монографії «Шевченко» (М., 1941) сов. письм. М. Шаґінян. Книга П. Зайцева вийшла в світ щойно 1955 заходами НТШ у США і Европі. Тт. 2 — 4 і 6-12 вийшли за ред. П.. Зайцева, т. 14 — за ред. Б. Лепкого, т. 15 — за ред. Р. Смаль-Стоцького, а т. 16 (бібліографія) зібрав і впорядкував В. Дорошенко. Це — через воєнні обставини не завершене — вид. творів Шевченка було найбільшим здобутком наук. III. 30-их pp. Воно включало також цінні ст. й коментарі Л. Білецького, І. Брика, В. Дорошенко, Д. Дорошенка, Б. Лепкого, О. Лотоцького, Є. Маланюка, С. Сірополка, Р. Смаль-Стоцького, Д. Чижевського та ін.

Крім згаданої вище монографії М. Шаґінян, з'явилися в час війни ще такі шевченкознавчі праці: Я. Айзеншток «Як працював Шевченко» (К., 1940); О. Борщагівський і М. Йосипенко «Шевченко і театр» (К., 1941); М. Грінченко «Шевченко і музика» (К., 1941); С. Гординський «Т. Шевченко — маляр» (Кр.-Л., 1942); Є. Ю. Пеленський «Шевченко — класик» (Кр.-Л., 1942); Леонід Булаховський «Мовні засоби інтимізації в поезії Т. Шевченка» (Укр. література, Уфа, 5 — 6, 1942; 3 — 4, 1943); О. Дорошкевич «Т. Шевченко й укр. літ. рух» (Укр. література, 3 — 4, 1944); «Пам'яті Т. Шевченка», зб. доповідей (М., 1944); Д. Тамарченко «Творчість Т. Шевченка і рос. рев.-демократична література» (М., 1944).

Повоєнне шевченкознавство[ред.ред. код]

Перше післявоєнне вид. Шевченкових творів вийшло не в Україні, а в США. Амер. славіст К. А. Меннінг видав кн. «Taras Shevchenko. The Poet of Ukraine» (Джерсі-Сіті, 1945), до якої ввійшли вибрані вірші і поеми укр. поета в його перекладі і з його вступною ст. В УССР перші повоєнні pp. не були сприятливі для розгортання шевченкознавчих досліджень. Т. зв. «ждановщина» викликала чергову хвилю націнок на укр. культ. життя, про що свідчить відома постанова ЦК КП(б)У від 24.8.1946 «Про перекручення і помилки у висвітленні іст. укр. літератури» в «Нарисі іст. укр. літератури» АН УРСР за ред. С. Маслова і Є. Кирилюка (К., 1945). В Інституті літератури АН УРСР, що відновив свою роботу в Києві, створено відділ Ш., але його наук. діяльність розгорталася споч. дуже повільно (перші монографії вийшли в світ щойно в 50-их pp.). Основна робота зосереджувалася на завершенні розпочатого ще, за довоєнного часу акад. вид. спадщини Шевченка («Повне зібрання творів у десяти томах»): 1949 видано тт. 3 — 4 (драматичні твори, повісті); 1951 — т. 5 (щоденник, автобіографія); 1951 — 53 перевидано тт. 1 — 2 (поетичні твори), що вийшли 1939; 1957 видано т. 6 (листи, нотатки, фолкльорні записи); нарешті, 1961 — 64 вийшли тт. 7 — 10 (мист. спадщина). Хоч вид. цього акад. 10-томника тривало чверть сторіччя, він мав ряд явних вад, особливо текстологічного характеру. Хиби цього вид. значною мірою усунуто в «Повному зібранні творів у шести томах» (К., 1963 — 64), що з текстологічного погляду залишилося досі найкращим підсов. вид. літ. спадщини Шевченка, Мист. спадщина поета вийшла окремо в 4-х томах (К., 1961 — 64).

Інститут літератури АН УРСР влаштовує а 1952 щорічні наук. шевченківські конференції, а доповіді та повідомлення, виголошені на цих конференціях, систематично виходять окремими зб. (1954 — 86 вийшло 27 таких зб.). Опубліковані в них праці з наук. погляду дуже нерівноцінні. Поряд із писаннями, в яких з нудною трафаретністю та догматичною претенсійністю повторюються відомі партійно-пропагандистські тези, буває і немало ориґінальних, новаторських досліджень, високий наук. рівень яких не підлягає сумніву. Але й переважна більшість цих праць, як і всіх ін. шевченкознавчих публікацій в УССР, не позбавлена партійної тенденційности та марксо-ленінської фразеології. Серйозні хиби трапляються навіть у зб. архівних матеріалів. Наприклад, у зб. «Т. Шевченко в документах і матеріалах» (К., 1950) помічено чимало хиб, як неточність подачі, невиправдані купюри та ін. Про недостатній наук. рівень підготовки двох кн. спогадів про Шевченка (1958) див. ст. О. Білецького «Завдання і перспективи вивчення Шевченка» (Зб. праць 9-ої наук. шевч. конф., К., 1961, 16). Зовсім незадовільними а наук. погляду були 3 варіанти літопису життя і творчості Шевченка (Д. Косарика, 1955; М. Ткаченка 1961; В. Анісова і Є. Середи, 1959, 1976). У них помічено різні неточності, а також багато фактів, що до Шевченка не мають ніякого відношення. Літ.-краєзнавчий характер мало довідкове вид. «Шевченківські місця України» (К., 1957), але й воно було складене без достатньої вимогливости. Наук. вимогам відповідали значною мірою праці С. Чавдарова «Пед. ідеї Т. Шевченка» (1953), В. Шубравського "Драматургія Шевченка (1957, 1959, 1961, 1964), Ю. Івакіна «Сатиру Шевченка» (1959, 1964), Є. Ненадкевича «З творчої лабораторії Т. Шевченка» (1959), а також упорядковані й видані Д. Іофановим « Матеріали про життя і творчість Т. Шевченка» (1957). Згідно з сов. історіографією написана праця М. Марченка «Історичне минуле українського народу в творчості Т. Г. Шевченка» (1957).

1960-ті[ред.ред. код]

Шевченкові роковини 1961 і 1964 та деяка внутрішньополіт. «відлига» сприяли розгортанню наукових досліджень життя і творчості поета. Для вшанування його пам'яті видано численні монографії, зб., брошури тощо. Серед ґрунтовних шевченкознавчих досліджень слід відзначити праці Ю. Івакіна «Стиль політ. поезії Шевченка» (1961) і 2-томний «Коментар до, Кобзаря'» (1964 і 1968), В. Ващенка «Мова Т. Шевченка» (1963), П. Приходька «Шевченко й український романтизм» (1963), Г. Вервеса «Т. Шевченко і Польща» (1964) та С. Шаховського «Огонь в одежі слова. Питання майстерності і стилю поезії Т. Шевченка» (1964). Спробою наук. біографії поета в підсов. перспективі була колективна монографія «Т. Шевченко. Біографія» (1964). Розділи її написали: Є. Кирилюк (1814 — 31, 1843 — 47), В. Шубравський (1831 — 43, 1847 — 57) та Є. Шабліовський (1857—1861).

Ця праця переобтяжена датами й прізвищами і не позбавлена необґрунтованих гіпотез, помилкових тверджень та неточностей. Нове вид. цієї біографії, до авторського колективу якої ввійшло ще двоє вчених — В. Бородін та В. Смілянська, вийшло в світ 1984. Корисним філол. довідником є 2-томний «Словник мови Шевченка» (К., 1964). У 3-томнику «Світова велич Шевченка» (К., 1964) зібрано ст., рецензії і висловлювання видатних діячів з різних країн світу про укр. поета. З великого монографічного дослідження В. Ільїна «Мова Т. Г. Шевченка» опубліковано досі лише невеличкий фраґмент («Емоціональна лексика в поезіях Т. Шевченка», у кн. «Дослідження з лексикології та лексикографії». К. 1965).

2-томна бібліографія про життя і творчість Шевченка, яка вийшла в світ 1963, включала тільки публікації, видані укр., рос. і деякими ін. мовами в межах сучасної території СССР за роки 1839—1959 (праці таких авторів як С. Єфремов, Й. Гермайзе, В. Міяковський, С. Смаль-Стоцький, І. Огієнко, П. Зайцев чи Ю. Бойко в ній не наводиться). Доповненням до неї була «Бібліографія ювілейної літератури 1960 — 64», що її склав Ф. Сарана (К., 1968). Відомості про переклади творів Шевченка зах. мовами, а також про критичні праці цими мовами містять цінні з наук. погляду бібліографічні показники Г. Греська, Н. Андріанової, М. Занічковського і В. Кулика (Л., 1967 — 68). На жаль, їх видано дуже малим накладом.

Методологічною основою сучасного підсов. літературознавства є не загальноприйнятий у наук. світі критерій наук. об'єктивности, а несумісний з ним т. зв. «ленінський принцип партійности». В ім'я цього принципу великого нац. поета України відірвано від рідного укр. ґрунту і втиснено в прокрустове ложе т. зв. рос. рев. демократії. Вивчення зв'язків поета з сучасним йому укр. літ. і нац.-визвольним рухом, а також ставлення до нього учасників цього руху належить до найменш розроблених питань підсов. Ш. У цій галузі науки про Шевченка є ще досі немало білих плям. Натомість, однією з улюблених тем підсов. дослідника стало т. зв. «єднання» Шевченка з рос. рев. демократами (цьому мітові присвячено в СРСР десятки монографій та сотні ст.). Не менш широко й тенденційно висвітлюється питання — Шевченко і рос. література. Не бракує також писань на такі теми, як «Шевченко і літератури народів СРСР», «Шевченко і Таджикистан» чи навіть «Шевченко й Осетія», але й досі немає синтетичної праці «Шевченко й укр. література», «Шевченко і зах.евр. літератури» та «Шевченко і світова література» (ст. О. Білецького на останні теми можна вважати хіба скромним початком). Особливого викривлення і спотворення зазнало в підсов. Ш. питання про світогляд Шевченка. Видатний учений О. Білецький, який з 1939 до смерти очолював Інститут літератури АН УРСР, описав рецепт складання кн. про світогляд поета так: «Шевченко — рев. демократ. А якщо він рев. демократ, то він друг рос. рев. демократів, а отже він матеріаліст, атеїст, утопічний соціаліст тощо. Цитати до схеми підшукуються легко, з такою ж легкістю, з якою вони підшукуються нашими ворогами, щоб довести, що Шевченко був ідеаліст, містик. Тут текст, як 'дишло, куди повернеш, туди й вийшло'. Основна тенденція більшої частини кн. про світогляд Шевченка, це тенденція за всяку ціну виправити, вирівняти погляди поета, 'підтягнути' його з усіх сил до нашої сучасности. Звичайно, це неможливо, це не вдасться».

У підсов. Ш. нагромаджено багатий фактичний матеріал, видано кілька багатотомних зібрань Шевченкових творів та немало шевченкознавчих зб., монографій і ст. Своєрідні спроби підсумувати ці здобутки зроблено у двох вид. Інституту літератури АН УРСР: у колективній монографії «Ш. Підсумки й проблеми» (К., 1975) та у 2-томному «Шевченківському словникові» (К., 1978). Ця перша в сов. літературознавстві персональна енциклопедія особливо цінна своїм багатим фактографічним та бібліографічним матеріалом. Значним вкладом у сучасне Ш. була колективна монографія «Творчий метод і поетика Т. Шевченка» (К., 1980), яка відзначається широтою й глибиною аналізи поетичної майстерности Шевченка.

На Зах. сучасний стан підсов. Ш. і методологію фальсифікації Шевченка в СРСР досліджували В. Барка, Ю. Бойко, М. Глобенко, В. Дорошенко, Г. Костюк, Б. Кравців, П. Одарченко та ін. Започатковані в Німеччині шевченкознавчі дослідження та публікації продовжують УВАН у Канаді (гол. в серіях «Славістика» і «Література») та УВАН у США (у «Наук, збірниках» і «Аналах», а зокрема в річниках «Шевченко», 1 — 10, Нью-Йорк, 1952 — 64). Кан. УВАН перевидала також «Кобзар» (т. 1 — 4, Вінніпег, 1952 — 54), за ред. Л. Білецького та з його ст. і поясненнями. З ініціативи УВАН у США вийшов за ред. Ю. Шевельова та В. Міяковського англомовний зб. «Taras Ševčenko, 1814—1861. A Symposium» (Гаґа, 1962), що містив праці таких авторів: В. Міяковський, М. Шлемкевич, В. Петров, Ю. Шевельов, П. Зайцев, Д. Горняткевич, В. Ревуцький, Ю. Лавріненко та П. Одарченко.

Особливу увагу приділяє постаті й спадщині свого патрона Наук. Товариство ім. Шевченка, яке відновило діяльність у червні 1947 у Мюнхені. При його філол. секції створено Шевченкознавчу комісію, яку очолив ред. варшавського вид. творів Шевченка П. Зайцев. Заходами НТШ у США і Европі вийшла в світ складена ним ще до війни велика біографія «Життя Тараса Шевченка» (Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955).

НТШ видало також кн. «Taras Ševčenko. Sein Leben und sein Werk» (Мюнхен, 1965), за ред. славістів Ю. Бойка та Е. Кошмідера. Ця синтетична монографія була спробою підсумувати здобутки Ш. попереднього періоду в приступній для німецькомовного читача формі. У кн. вміщена багата добірка нім. перекладів Шевченкових поезій, а також уривки з його автобіографії та листів. Шевченкознавчі праці друкувалися в ЗНТШ, т. 161 (1993), т. 167 (1958), т. 176 (1962), тт. 179 і 180 (обидва 1965), а також у Збірниках Філол. секції та в серії «Доповіді». НТШ видало 3 бібліографічні довідники: Шевченкіяна в бібліотеках Парижу (уклав А. Жуковський; Париж, 1961), Ševčenkiana in der Bayerischen Staatsbibliothek (уклала Н. Василик; Мюнхен, 1964), Бібліографія творів Т. Шевченка, виданих у Канаді (уклав Л. Бачинський; Торонто, 1978). Роман про Шевченка поль. письм. €. Єнджеевича «Noce ukraińskie albo Rodowód geniusza» (B., 1966, 1970, 1972) видало в перекладі українською мовою НТШ у Канаді («Укр. ночі, або Родовід генія», переклад Є. Рослицького, Торонто, 1980).

Укр. Вільний Університет у Мюнхені видав 2 шевченкознавчі розвідки Ю. Бойка: «Шевченко і Москва» (1952) і «Творчість Т. Шевченка на тлі зах.-евр. літератури» (1956). Значну кількість шевченкознавчих праць та матеріалів було опубліковано у зв'язку з роковинами поета 1961 і 1964. У Наук. Записках УВУ (4 — 5, 1961) надруковано м. ін. шевченкознавчі причинки Ю. Бойка, К. Кисілевського, П. Ковалева, Я. Рудниського та В. Янева. Спільно з Семінаром для слов'янської і балтійської філології Мюнхенського Університету УВУ видав ювілейний зб. «Taras Ševčenko, 1814—1861» (1964), що містив праці Ю. Бойка, А. Шмавса, О. Кульчицького та С. Гординського.

Вийшла чотиримовна зб. поезій «Тарас Шевченко. Поезії. Poems. Poesies. Gedichte» (Мюнхен, 1961), а Нім. Укр. Товариство видало за ред. Г. Прокопчука мистецтвознавчу монографію Д. Горняткевича «Taras Schewtschenko als Maler» (Мюнхен, 1964). Мист. спадщині поета присвячена також велика монографія І. Кейвана і С. Гординського «Тарас Шевченко образотворчий мистець» (Вінніпеґ, 1964).

У США видавництво М. Денисюка перевидало з деякими поправками й доповненнями варшавське вид. творів Шевченка (т. 1 — 14, Чикаго, 1959 — 63). Т. 13 (Шевченко і його творчість) вийшов за ред. Б. Кравцева і містив праці П. Куліша, І. Франка, В. Щурата, М. Грушевського, С. Єфремова, О. Новицького, С. Смаль-Стоцького, Б. Навроцького, Ф. Колесси та ін. У ньюйоркському видавництві «Пролог» вийшли під назвою «Правда Кобзаря» (1961) критичні нариси В. Барки, в яких автор розкривав довготривалі намагання Москви спотворити образ і спадщину Шевченка. УНС і НТШ у США видали двомовну зб. «Шевченкові думи і пісні. Shevchenko's Thoughts and Lyrics» (Джерсі-Сіті, 1961), а НТШ і газ. «Свобода» видали книжку Л. Луцева «Т. Шевченко, співець укр. слави і волі» (НьюЙорк, 1964), Укр. Публіцистично-Наук. Інститут видав розвідку П. Одарче'нка про Шевченка в світлі світової критики («Світова слава Шевченка», Чикаго, 1964). Велика антологія перекладів з Шевченка чужими мовами вийшла за ред. Б. Кравцева під назвою «Шевченкове слово і слава» (Чикаго, 1964).

У Парижі видано за ред. К. Угрин та А. Жуковського зб. ст. та перекладів «Taras Chevtchenko, 1814—1861. Sa vie et son oeuvre» (1964). Документальне значення має зб. «Square Taras Chevtchenko a Paris; 29 Mars 1969» (1969), видана Комітетом для вшанування пам'яті Шевченка у Франції, до складу якого входили чл. Франц. Акад. А. Моруа і М. Женевуа, професори В. Кубійович, Ж. Люсіяні, П. Паскаль і М. Шеррер та ряд видатних укр. та франц. діячів культури. У Канаді вийшов у світ перший майже повний «Кобзар» англійською мовою, з вступом і примітками К. Андрусишина, який здійснив переклади творів у співавторстві з В. Керконелом («The Poetical Works of Taras Shevchenko. The Kobzar», Торонто, 1964, 1977). Видавництво Торонтського Університету видало за ред. Ю. Луцького зб. «Shevchenko and the Critics 1861—1980» (1980), що містив писання П. Куліша, М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка, Б. Грінченка, П. Филиповича, С. Єфремова, М. Драй-Хмари, С. Смаль-Стоцького, Д. Чижевського, М. Рильського, Ю. Шевельова та ін. Кілька розвідок присвячено питанню релігійности Шевченка, на яке в СССР накладено суворе табу: Л. Білецький, «Віруючий Шевченко» (Вінніпеґ, 1949), В. Ящун, «Релігійне й морально-етичне обличчя Т. Шевченка» (Філядельфія, 1959), І. Власовський, «Образ Т. Шевченка в світлі рел. думки» (Нью-Йорк, 1961), Д. Бучинський, «Христ.-філос. думка Т. Шевченка» (Лондон, 1962), митр. Іларіон, «Релігійність Т. Шевченка» (Вінніпеґ, 1964) і Ю. Бойко, «Шевченко і релігія» (у кн. Вибране, 1, Мюнхен, 1971). Заслуговують уваги шевченкознавчі праці і ст. Г. Грабовича, Д. Козія, М. Павлишина, Л. Плюща, Я. Розумного, Б. Рубчака і М. Тарнавської. Цікава, хоч і досить спірна студія про Шевченка належить Г. Грабовичеві («The Poet as Mythrnaker. A Study of Symbolic Meaning in Taras Ševčenko», Кембридж, Macc., 1982). На основні хиби цієї праці вказав М. Антонович у ст. «Нова невдала концепція» (ж. «Укр. Історик», Торонто, 1 — 4, 1985). Мітопоетичні парадигми Шевченкової символіки слід і далі ґрунтовно досліджувати. Збірку шевченкознавчих статей Л. Плюща видав під назвою «Екзод Тараса Шевченка» Канадський Інститут Укр. Студій (Едмонтон 1986).

Виняткова роль Шевченка в укр. іст. розвитку, його незламна й самовіддана боротьба за волю України, надзвичайна популярність його «Кобзаря» та ряд ін. ще достатньо не досліджених чинників призвели до зародження і виникнення небувалого досі культу геніального поета. Початий ще в 60-их pp. 19 ст. укр. громадами в Петербурзі, Києві та Харкові і перейнятий згодом гал. народовцями, цей культ зберігся в дещо змінених формах до сьогодні як в Україні, так і в діяспорі (питання, пов'язані з культом Шевченка, досліджували І. Франко, В. Петрикевич, М. Садиленко, В. Бончковський, Ю. Бойко, О. Кульчицький, Ю. Ґерич, М. Антохій та ін.). У дусі культової ідеалізації написано й чимало науково-популярних нарисів та ст. З другого боку, модерністи, а слідом за ними й дехто з неокласиків, недооцінювали, ба навіть знецінювали творчість Шевченка та її значення для України. Наукове шевченкознавство, відтворюючи правдивий образ поета, своєчасно довело помилковість цих підходів.

Своєрідні й неповторні риси Шевченкової творчості є вкладом поета у скарбницю загальнолюдської культури. Т. Шевченко є не тільки центр. постаттю нац. пробудження та держ.-політ. відродження України, Шевченко — постать всесвітня. І у сторіччя з дня смерти поета видатна дослідниця його творчої біографії М. Шаґінян писала: «Він стоїть в ряду великих універсальних геніїв людства, вивчення творчості яких допомагає створенню традиції нац. культури в багатьох її галузях — у філос., естетиці, драматургії, поезії, прозі, живописі, музиці». За підрахунком дослідників, повна бібліографія шевченкіяни мовами народів світу сягала б тепер понад ста тис. записів.

До 200-річчя з дня народження поета у 2014 року телеканал «Інтер» та інформаційний портал «Подробиці» створили першу інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку[2].

На карті проекту «Світ Шевченка» відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, музеї, навчальні заклади, театри, названі на його честь. Ці об'єкти знаходяться в 32 країнах на різних континентах. Інтерактивна карта дозволяє користувачам мережі побачити пам'ятні місця за допомогою сервісу огляду місцевості. Найбільш віддаленими від Києва об'єктами, присвяченими поету, є монумент в Пекіні (відстань від Києва 6456 км), вулиця Шевченка в Хабаровську (6900 км), пам'ятники поету у Вашингтоні (7847 км), Буенос-Айресі (12 826 км) та Канберрі (14 913 км).

Сучасність[ред.ред. код]

Серед відомих сучасних українських авторів, які публікували дослідження, присвячені Шевченкові:

Оксана Сліпушко "Духовна держава Тараса Шевченка", Юлія Гончар "Сердечний рай (Гендерні аспекти художнього світу Тараса Шевченка)", Ніла Зборовська "Феміністичні роздуми: на карнавалі мертвих поцілунків", Валерія Смілянська "Структура і смисл...". Низку студій із модерного гендерного шевченкознавства мають Ольга Шаф ("Мотив руйнації родинних стосунків у поезії Тараса Шевченка в гендерному ракурсі", "Поезія Тараса Шевченка як версія становлення національного маскулінного"), Олександр Черкас ("Маскулінний дискурс поезії Т. Г. Шевченка", "Образ батька в художній картині світу Тараса Шевченка","У світлі українського національного менталітету : семантика маскулінних образів у поезії Тараса Шевченка", "Фемінне і маскулінне у поетичній картині світу Тараса Шевченка"[4] та ін.) тощо.

Серед колективних публікацій:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах. — К.: Дніпро, 1984, т. 1, с. 9
  2. «Интер» создал первую интерактивную карту объектов, посвященных Шевченко
  3. Оксана Забужко Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. — Київ : Факт, 2009.
  4. Черкас, Олександр (12.02.2017). Фемінне й маскулінне в поетичній картині світу Тараса Шевченка. http://papers.univ.kiev.ua/15/Main/articles/cherkas-o-feminne-i-maskulinne-u-poetichniy-kartini-svitu-tarasa-shevchenka_22622.pdf. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки / Мозер М. Перекл. з нім. Володимир Кам’янець. – Львів, 2012. – 328 с. – (Українозн. наук. б-ка НТШ ; чис. 32). – (Сер. "Історія мови").
  • "Щоб слово пламенем взялось": поетичний світ Тараса Шевченка : моногр. / Андрій Скоць. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. – 258 с.


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.