Шенвізе: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (→‎ХХ століття: уточнення)
Немає опису редагування
Рядок 18: Рядок 18:
|залізниця = [[Запоріжжя I]],<br/>[[Автовокзал (Запоріжжя)|Міжміський автовокзал (АС-1)]]
|залізниця = [[Запоріжжя I]],<br/>[[Автовокзал (Запоріжжя)|Міжміський автовокзал (АС-1)]]
}}
}}
'''Шéнвізе''' (у перекладі {{lang-de|}} — «Прекрасний луг»)&nbsp;— історична місцевість у лівобережній частині сучасного [[Запоріжжя]], колишня німецька колонія.
'''Шéнвізе''' (у перекладі {{lang-de|}}&nbsp;— «Прекрасний луг»)&nbsp;— історична місцевість у лівобережній частині сучасного [[Запоріжжя]], колишня німецька колонія.


== Історія ==
== Історія ==
[[Файл:Млин Запоріжжя1.jpg|міні|праворуч|250пкс|Млин Нібура]]
[[Файл:Млин Запоріжжя1.jpg|міні|праворуч|250пкс|Млин Нібура]]
Колонія Шенвізе була утворена у [[1797]] році 17-ма родинами [[фризи|фризів]] менонітів, які прибули із [[Пруссія (держава)|Пруссії]] між [[1793]] та [[1796]] роками<ref>[http://did-panas23.livejournal.com/223980.html Екскурсія колонією Шенвізе. Менонітська архітектура Запоріжжя.]</ref>. Це були досвідчені фермери, які привезли із собою робочих коней і велику домашню худобу, сільськогосподарський інвентар й у середньому по 350 карбованців на родину. На лівому березі ріки [[Мокра Московка|Мокрої Московки]] вони отримали 1 401 десятину землі, де займалися переважно землеробством і розведенням коней, овець та свиней. Пізніше вони зайнялись борошномельним виробництвом<ref>{{ВВСЕР-8-1886}}</ref>.
Колонія Шенвізе була утворена у [[1797 в Україні|1797]] році 17-ма родинами [[фризи|фризів]] менонітів, які прибули із [[Пруссія (держава)|Пруссії]] між [[1793]] та [[1796]] роками<ref>[http://did-panas23.livejournal.com/223980.html Екскурсія колонією Шенвізе. Менонітська архітектура Запоріжжя.]</ref>. Це були досвідчені фермери, які привезли із собою робочих коней і велику домашню худобу, сільськогосподарський інвентар й у середньому по 350 карбованців на родину. На лівому березі ріки [[Мокра Московка|Мокрої Московки]] вони отримали 1 401 десятину землі, де займалися переважно землеробством і розведенням коней, овець та свиней. Пізніше вони зайнялись борошномельним виробництвом<ref>{{ВВСЕР-8-1886}}</ref>.


Так, тривалий час ці землі входили до складу володінь [[Військо Запорозьке|Війська Запорізького]], у [[1711]]—[[1734]]&nbsp;рр. перебували під контролем [[Османська імперія|Османської імперії]], а за часів [[Запорозька Січ|Нової Січі]] (1734 — 1775рр.) входили до складу Самарської паланки Вольностей Війська Запорізького Низового.
Так, тривалий час ці землі входили до складу володінь [[Військо Запорозьке|Війська Запорізького]], у [[1711]]—[[1734]]&nbsp;рр. перебували під контролем [[Османська імперія|Османської імперії]], а за часів [[Запорозька Січ|Нової Січі]] (1734—1775&nbsp;рр.) входили до складу Самарської паланки Вольностей Війська Запорізького Низового.
Влітку [[1770]] року на правому березi річки [[Мокра Московка|Мокрої Московки]] почалося будiвництво Олександрiвської фортецi, а на лiвому березi двох редутів під назвою «Московка», в яких було розміщуно загін солдат, що охороняли мiст через рiчку.
Влітку [[1770]] року на правому березi річки [[Мокра Московка|Мокрої Московки]] почалося будiвництво Олександрiвської фортецi, а на лiвому березi&nbsp;— двох редутів під назвою «Московка», в яких було розміщуно загін солдат, що охороняли мiст через рiчку.


Скоро виявилось, що місце для фортеці було обрано невдало. Річка Мокра Московка розлилася й затопила фортецю. Тому [[23 травня]] [[1771]] роуц вище по [[Дніпро|Дніпру]] розпочалося будівництво нової Олександрівської фортеці, а на місці старої фортеці почалося формування Олександрівського форштадту (передмістя).
Скоро виявилось, що місце для фортеці було обрано невдало. Річка Мокра Московка розлилася й затопила фортецю. Тому [[23 травня]] [[1771]] роуц вище по [[Дніпро|Дніпру]] розпочалося будівництво нової Олександрівської фортеці, а на місці старої фортеці почалося формування Олександрівського форштадту (передмістя).


У [[1778]]—[[1783]] рр. Олександрівська фортеця була центром Олександрівського повіту Азовської губернії. З [[1785]] року форштадт було перетворено на посад, а [[5 червня]] [[1806]] року Олександрівський посад отримав статус міста і став центром новоутвореного Олександрівського повіту Катеринославської губернії.
У [[1778]]—[[1783]]&nbsp;рр. Олександрівська фортеця була центром Олександрівського повіту Азовської губернії. З [[1785]] року форштадт було перетворено на посад, а [[5 червня]] [[1806]] року Олександрівський посад отримав статус міста і став центром новоутвореного Олександрівського повіту Катеринославської губернії.


== ХІХ століття ==
== ХІХ століття ==
[[Файл:Архитектура 379.jpg|міні|праворуч|250пкс|Будинок Мінаєва — місце боїв робочих з урядовими військами у 1905 році ([[Соборний проспект (Запоріжжя)|Соборний проспект]], 6)]]
[[Файл:Архитектура 379.jpg|міні|праворуч|250пкс|Будинок Мінаєва&nbsp;— місце боїв робочих з урядовими військами у 1905 році ([[Соборний проспект (Запоріжжя)|Соборний проспект]], 6)]]
Розвитку Шенвізе як промислового центру сприяло будівництво [[Лозово-Севастопольська залізниця|Лозово-Севастопольської залізниці]]. У [[1873]] році було відкрито гілку [[Лозова (станція)|Лозова]]&nbsp;— [[Запоріжжя I|Олександрівськ]], у [[1874]] році — [[Запоріжжя I|Олександрівськ ]]&nbsp;— [[Мелітополь (станція)|Мелітополь]], а у [[1875]] році [[Мелітополь (станція)|Мелітополь]]&nbsp;— [[Севастополь (станція)|Севастополь]].
Розвитку Шенвізе як промислового центру сприяло будівництво [[Лозово-Севастопольська залізниця|Лозово-Севастопольської залізниці]]. У [[1873]] році було відкрито гілку [[Лозова (станція)|Лозова]]&nbsp;— [[Запоріжжя I|Олександрівськ]], у [[1874]] році&nbsp;— [[Запоріжжя I|Олександрівськ ]]&nbsp;— [[Мелітополь (станція)|Мелітополь]], а у [[1875]] році&nbsp;— [[Мелітополь (станція)|Мелітополь]]&nbsp;— [[Севастополь (станція)|Севастополь]].


При будівництві залізниці було споруджено будинок вокзалу «[[Запоріжжя I|Олександрівськ-Південний]]» та Південні залізничні майстерні (1876 р.), що давали заробіток 700 робітникам. При станції виникло селище, що згодом одержало назву «Південне». Більшість його населення мала безпосереднє відношення до залізниці.
При будівництві залізниці було споруджено будинок вокзалу «[[Запоріжжя I|Олександрівськ-Південний]]» та Південні залізничні майстерні (1876&nbsp;р.), що давали заробіток 700 робітникам. При станції виникло селище, що згодом одержало назву «Південне». Більшість його населення мала безпосереднє відношення до залізниці.
[[Файл:Запорожье. Завод ЗАЗ..JPG|міні|праворуч|250пкс|[[Запорізький автомобілебудівний завод|ЗАЗ]]]]
[[Файл:Запорожье. Завод ЗАЗ..JPG|міні|праворуч|250пкс|[[Запорізький автомобілебудівний завод|ЗАЗ]]]]
Наприкiнцi ХIХ ст. в Шенвiзе з'явилися заводи сiльскогосподарчого машинобудування, які поклали початок розвитку промисловостi. Вони належали iноземцям Копу, Леппу, Янцену, Рутбергу і випускали землеробські знаряддя та машини, нафтові двигуни, [[млин]]и, силікатну цеглу тощо. Так у [[1887]] році в Шенвiзе постав завод «Лепп і Вальман»<ref>[http://web.znu.edu.ua/pu/articles/197.pdf М.В.Романюк. Ілюстрований каталог підприємства «Лепп і Вальман» 1899 р.]</ref>.
Наприкiнцi ХIХ ст. в Шенвiзе з'явилися заводи сiльскогосподарчого машинобудування, які поклали початок розвитку промисловостi. Вони належали iноземцям Копу, Леппу, Янцену, Рутбергу і випускали землеробські знаряддя та машини, нафтові двигуни, [[млин]]и, силікатну цеглу тощо. Так у [[1887]] році в Шенвiзе постав завод «Лепп і Вальман»<ref>[http://web.znu.edu.ua/pu/articles/197.pdf М.&nbsp;В.&nbsp;Романюк. Ілюстрований каталог підприємства «Лепп і Вальман» 1899&nbsp;р.]</ref>.


У період з [[1881]] по [[1900]] роки товариство «Г.А. Нібур і Ко» ввело до експлуатації чотири млини у Шенвізе<ref>[http://olaff.at.ua/Science_work/Persij_sanatorij-kurort_kgt.pdf Олег Афанасьєв. Перший санаторій-курорт Катеринославщини]</ref>.
У період з [[1881]] по [[1900]] роки товариство «Г.&nbsp;А.&nbsp;Нібур і Ко» ввело до експлуатації чотири млини у Шенвізе<ref>[http://olaff.at.ua/Science_work/Persij_sanatorij-kurort_kgt.pdf Олег Афанасьєв. Перший санаторій-курорт Катеринославщини]</ref>.


== ХХ століття ==
== ХХ століття ==
[[Файл:Запоріжжя Земська лікарня 012.jpg|міні|праворуч|250пкс|Земська лікарня (нині — Обласна дитяча лікарня)]]
[[Файл:Запоріжжя Земська лікарня 012.jpg|міні|праворуч|250пкс|Земська лікарня (нині&nbsp;— Обласна дитяча лікарня)]]
[[Файл:Електростанція, башта.JPG|міні|праворуч|250пкс|Будівля першої теплоелектростанції [[Запоріжжя|Олександрівська]]]]
[[Файл:Електростанція, башта.JPG|міні|праворуч|250пкс|Будівля першої теплоелектростанції [[Запоріжжя|Олександрівська]]]]
Кращі будинки [[Запоріжжя|Старого Олександрівська]], зведені у [[1910-ті|1910-х]] роках — Земська управа, Земська лікарня, міська електростанція, чоловіча гімназія, були вибудувані з силікатної цегли, зробленої заводом Рутберга.
Кращі будинки [[Запоріжжя|Старого Олександрівська]], зведені у [[1910-ті|1910-х]] роках&nbsp;— Земська управа, Земська лікарня, міська електростанція, чоловіча гімназія, були вибудувані з силікатної цегли, зробленої заводом Рутберга.


З півдня до Шенвізе прилягали селища: Олексіївка, Новомиколаївка, Олександрівка та Канкринівка, розташовані між річкою Кушугумкою та гілкою залізниці, що вела на пристань. Більшу частину їх мешканців складали працівники заводів Шенвізе та залізниці.
З півдня до Шенвізе прилягали селища: Олексіївка, Новомиколаївка, Олександрівка та Канкринівка, розташовані між річкою Кушугумкою та гілкою залізниці, що вела на пристань. Більшу частину їх мешканців складали працівники заводів Шенвізе та залізниці.
Рядок 51: Рядок 51:
Населення Шенвізе з роками збільшувалося, діти із заможних родин навчалися у гімназіях [[Запоріжжя|Олександрівська]], користувалися послугами громадських і кредитних установ міста, але не несли при цьому міських повинностей. Тому у [[1905]] році міська влада порушила питання про включення цієї території до межі міста Олександрівська.
Населення Шенвізе з роками збільшувалося, діти із заможних родин навчалися у гімназіях [[Запоріжжя|Олександрівська]], користувалися послугами громадських і кредитних установ міста, але не несли при цьому міських повинностей. Тому у [[1905]] році міська влада порушила питання про включення цієї території до межі міста Олександрівська.


[[17 червня]] [[1911]] року на надзвичайному засіданні міської Думи було ухвалене рішення про приєднання колонії Шенвізе та селищ Олексіївка, Олександрівка, Новомиколаївка, Канкринівка та інших до міста Олександрівська.
[[17 червня]] [[1911]] року на надзвичайному засіданні міської Думи було ухвалене рішення про приєднання колонії Шенвізе та селищ Олексіївка, Олександрівка, Новомиколаївка, Канкринівка та інших до міста Олександрівська.


[[12 липня]] [[1911]] року це рішення було височайше затверджене імператором [[Микола II (російський імператор)|Миколою II]]. На території, що була приєднана до міста, на той момент проживало 12 тисяч чоловік, у той час як населення Олександрівська становило 26 тисяч чоловік.
[[12 липня]] [[1911]] року це рішення було височайше затверджене імператором [[Микола II (російський імператор)|Миколою II]]. На території, що була приєднана до міста, на той момент проживало 12 тисяч чоловік, у той час як населення Олександрівська становило 26 тисяч чоловік.


Після того як наприкінці [[1920]] року заводи Шенвізе були націоналізовані, вони отримали порядкові номери (№ 1 — завод Леппа та Вальмана, № 3 — Копа, № 12 — Борман, Шведе та Ко, № 13 — Копа та Гелькера). Першим з них відновив свою роботу завод сільськогосподарського машинобудування № 3.
Після того як наприкінці [[1920]] року заводи Шенвізе були націоналізовані, вони отримали порядкові номери (№&nbsp;1&nbsp;— завод Леппа та Вальмана, №&nbsp;3&nbsp;— Копа, №&nbsp;12&nbsp;— Борман, Шведе та Ко, №&nbsp;13&nbsp;— Копа та Гелькера). Першим з них відновив свою роботу завод сільськогосподарського машинобудування №&nbsp;3.


[[18 березня]] [[1921]] року, у день 50-річчя Паризької комуни, було випущено першу продукцію. На честь цього подвійного свята завод і отримав свою нову назву — «[[Запорізький автомобілебудівний завод|Комунар]]».
[[18 березня]] [[1921]] року, у день 50-річчя Паризької комуни, було випущено першу продукцію. На честь цього подвійного свята завод і отримав свою нову назву&nbsp;— «[[Запорізький автомобілебудівний завод|Комунар]]».


Найсильнішим імпульсом до розвитку міста Запоріжжя, у тому числі й території майбутнього [[Комунарський район|Комунарського району]], стало будівництво [[Дніпровська ГЕС|Дніпровської ГЕС]] (1927—1932 рр.) та нових заводів, що мали використовувати енергію електростанції.
Найсильнішим імпульсом до розвитку міста Запоріжжя, у тому числі й території майбутнього [[Комунарський район|Комунарського району]], стало будівництво [[Дніпровська ГЕС|Дніпровської ГЕС]] (1927—1932&nbsp;рр.) та нових заводів, що мали використовувати енергію електростанції.


У цей же час розширюються і потужності заводу «Комунар». У [[1930]] році на «Комунарі» були випущені перші в СРСР комбайни (усього до війни завод випустив 96 тис. комбайнів).
У цей же час розширюються і потужності заводу «Комунар». У [[1930]] році на «Комунарі» були випущені перші в СРСР комбайни (усього до війни завод випустив 96 тис. комбайнів).
Рядок 73: Рядок 73:
Наступний етап господарського освоєння та розвитку території сучасного Комунарського району пов'язаний з існуванням на ній поселення '''Шенвізе'''.
Наступний етап господарського освоєння та розвитку території сучасного Комунарського району пов'язаний з існуванням на ній поселення '''Шенвізе'''.


Наприкінці 1960-х років територія майбутнього Комунарського району продовжувала активно освоюватися. У плануванні нового масиву на [[Космічна вулиця (Запоріжжя)|Космічному шосе]] втілювалися найпередовіші ідеї радянського містобудування. Район складався не із дрібних кварталів розподіл, що став традиційним, а з великих самостійних елементів: мікрорайонів. Кожний з них це, по суті, окреме, автономне містечко з населенням у 6-12 тис. чоловік. Тут було все, що потрібно для життя: магазини, підприємства побутового обслуговування, культурні та освітні установи. І незабаром від бажаючих оселитися на «Космосі» (так у місті з дружньою фамільярністю «охрестили» новий масив) відбою не буде. Чисте повітря, тиша, зручні упоряджені будинки — все це притягувало запоріжців. Згодом Космiчний мікрорайон стане адміністративним центром майбутнього Комунарського району.
Наприкінці 1960-х років територія майбутнього Комунарського району продовжувала активно освоюватися. У плануванні нового масиву на [[Космічна вулиця (Запоріжжя)|Космічному шосе]] втілювалися найпередовіші ідеї радянського містобудування. Район складався не із дрібних кварталів&nbsp;— розподіл, що став традиційним,&nbsp;— а з великих самостійних елементів: мікрорайонів. Кожний з них&nbsp;— це, по суті, окреме, автономне містечко з населенням у 6-12 тис. чоловік. Тут було все, що потрібно для життя: магазини, підприємства побутового обслуговування, культурні та освітні установи. І незабаром від бажаючих оселитися на «Космосі» (так у місті з дружньою фамільярністю «охрестили» новий масив) відбою не буде. Чисте повітря, тиша, зручні упоряджені будинки&nbsp;— все це притягувало запоріжців. Згодом Космiчний мікрорайон стане адміністративним центром майбутнього Комунарського району.


Важливою віхою розвитку м. Запоріжжя стало утворення в ньому у [[1977]] році нової адміністративної одиниці&nbsp;— [[Комунарський район|Комунарського району]], розташованого на території, яка має багате iсторичне минуле.
Важливою віхою розвитку м. Запоріжжя стало утворення в ньому у [[1977]] році нової адміністративної одиниці&nbsp;— [[Комунарський район|Комунарського району]], розташованого на території, яка має багате iсторичне минуле.
Рядок 79: Рядок 79:
[[6 квітня]] [[1977]] року було прийнято рішення Верховноi Ради УРСР про створення Комунарського району м. Запоріжжя, а вже 25 квiтня 1977 року вiдбулася 1-ша сесія Комунарськоi ради народних депутатiв, яка поклала початок адміністративної самостійності району.
[[6 квітня]] [[1977]] року було прийнято рішення Верховноi Ради УРСР про створення Комунарського району м. Запоріжжя, а вже 25 квiтня 1977 року вiдбулася 1-ша сесія Комунарськоi ради народних депутатiв, яка поклала початок адміністративної самостійності району.
[[Файл:Комунарська районна адміністрація.jpg|міні|праворуч|250пкс|Районна адміністрація [[Запорізька міська рада|Запорізької міської ради]] по [[Комунарський район|Комунарському району]]]]
[[Файл:Комунарська районна адміністрація.jpg|міні|праворуч|250пкс|Районна адміністрація [[Запорізька міська рада|Запорізької міської ради]] по [[Комунарський район|Комунарському району]]]]
Район має значний промисловий потенціал: на його території розташовано 19 базових підприємств, серед яких ПАТ «[[Запорізький автомобілебудівний завод]]», СП УКП «Таврія-Магна», ДП «Радіоприлад», «Запорізький механічний завод», «Запорізький завод гумовотехнічних виробів», «Дослідно-експериментальний механічний завод», ПАТ «Запоріжжя-Млин», «Завод агротехнічних машин», виробниче підприємство «Неон» УТОГ та навчально-виробниче підприємство УТОС. А також велику кількість підприємств сфери торгівлі та послуг.
Район має значний промисловий потенціал: на його території розташовано 19 базових підприємств, серед яких ПАТ «[[Запорізький автомобілебудівний завод]]», СП УКП «Таврія-Магна», ДП «Радіоприлад», «Запорізький механічний завод», «Запорізький завод гумовотехнічних виробів», «Дослідно-експериментальний механічний завод», ПАТ «Запоріжжя-Млин», «Завод агротехнічних машин», виробниче підприємство «Неон» УТОГ та навчально-виробниче підприємство УТОС. А також велику кількість підприємств сфери торгівлі та послуг.


При цьому, Комунарський район — одна з найчистіших в екологічному плані частин міста завдяки 2 241 га зелених насаджень: 6 скверів, 5 куточків відпочинку, 6 зелених зон та Дитяча залізниця центр навчання та відпочинку із живим куточком, зимовим садом, тераріумом та акваріумом, багатьма гуртками для дітей.
При цьому, Комунарський район&nbsp;— одна з найчистіших в екологічному плані частин міста завдяки 2 241 га зелених насаджень: 6 скверів, 5 куточків відпочинку, 6 зелених зон та Дитяча залізниця&nbsp;— центр навчання та відпочинку із живим куточком, зимовим садом, тераріумом та акваріумом, багатьма гуртками для дітей.


== Див. також ==
== Див. також ==
* [[Комунарський район]]
* [[Комунарський район]]

== Джерела ==
== Джерела ==
* Романюк М. В. - Шенвізе: Від колонії до частини міста Олександрівська / Вісник Дніпропетровського університету: Сер.: Історія та археологія. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2002. С.89-94.
* Романюк М. В.&nbsp;— Шенвізе: Від колонії до частини міста Олександрівська / Вісник Дніпропетровського університету: Сер.: Історія та археологія. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2002.&nbsp;— С.89-94.
* Демографічні та соціально-побутові аспекти життя населення менонітських колоній півдня України (перша половина ХІХ ст. 1917 р.) // Південна Україна XVIII – XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2001. Випуск 6. С.234-240.
* Демографічні та соціально-побутові аспекти життя населення менонітських колоній півдня України (перша половина ХІХ ст.&nbsp;— 1917&nbsp;р.) // Південна Україна XVIII—XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.&nbsp;— Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2001.&nbsp;— Випуск 6.&nbsp;— С.234-240.
* Переселення менонітів на південь України: передумови, хід та результати (1788 – 1863 рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. К., 2001. Том 7. С.212-222.
* Переселення менонітів на південь України: передумови, хід та результати (1788—1863&nbsp;рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.&nbsp;— К., 2001.&nbsp;— Том 7.&nbsp;— С.212-222.
* Етнонаціональна політика Російської імперії на Півдні України (початок 70-ті р. ХІХ ст.) // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова / Укладачі В.Й.Борисенко, К.О.Баханов, П.В.Дмитренко. Випуск 46. К. Бердянськ, 2002. Спільне видання НПУ ім. М.П.Драгоманова та БДПУ. С.42-46.
* Етнонаціональна політика Російської імперії на Півдні України (початок&nbsp;— 70-ті р. ХІХ ст.) // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.&nbsp;П.&nbsp;Драгоманова / Укладачі В.&nbsp;Й.&nbsp;Борисенко, К.&nbsp;О.&nbsp;Баханов, П.&nbsp;В.&nbsp;Дмитренко.&nbsp;— Випуск 46.&nbsp;— К.&nbsp;— Бердянськ, 2002.&nbsp;— Спільне видання НПУ ім. М.&nbsp;П.&nbsp;Драгоманова та БДПУ.&nbsp;— С.42-46.
* Адміністративне управління менонітських колоній півдня України (1789 – 1917 рр.) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 16. К.: УНІСЕРВ, 2004. С.16-21.
* Адміністративне управління менонітських колоній півдня України (1789—1917&nbsp;рр.) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць.&nbsp;— Випуск 16.&nbsp;— К.: УНІСЕРВ, 2004.&nbsp;— С.16-21.
* Освіта Хортицького менонітського округу (кінець XVIII початок ХХ сторіччя) // Теоретичні та практичні питання культурології. Збірник наукових статей. Запоріжжя, 2000. Випуск ІІІ. С.228-233.
* Освіта Хортицького менонітського округу (кінець XVIII&nbsp;— початок ХХ сторіччя) // Теоретичні та практичні питання культурології. Збірник наукових статей.&nbsp;— Запоріжжя, 2000.&nbsp;— Випуск ІІІ.&nbsp;— С.228-233.
* Побут менонітських колоній півдня України (І половина ХІХ ст. 1917 р.) // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д.Осипенко. Історія. Бердянськ, 2000. С.106-113.
* Побут менонітських колоній півдня України (І половина ХІХ ст.&nbsp;— 1917&nbsp;р.) // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.&nbsp;Д.&nbsp;Осипенко. Історія.&nbsp;— Бердянськ, 2000.&nbsp;— С.106-113.
* Населення менонітських колоній Півдня України (І половина ХІХ ст. 1917 р.) // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-5 жовтня 2001 року, м. Запоріжжя. Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, Сімферополь: Доля, 2001. С.68-71.
* Населення менонітських колоній Півдня України (І половина ХІХ ст.&nbsp;— 1917&nbsp;р.) // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-5 жовтня 2001 року, м. Запоріжжя.&nbsp;— Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, Сімферополь: Доля, 2001.&nbsp;— С.68-71.
* Історія розвитку художньо-релігійної літератури в менонітських колоніях Півдня України (друга половина ХІХ ст. 1917 р.) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження: Том 3: збірка наукових праць. Одеса, 2002. С.323-324.
* Історія розвитку художньо-релігійної літератури в менонітських колоніях Півдня України (друга половина ХІХ ст.&nbsp;— 1917&nbsp;р.) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження: Том 3: збірка наукових праць.&nbsp;— Одеса, 2002.&nbsp;— С.323-324.
* Історіографія питання про роль і місце менонітських колоній в соціально-економічному розвитку Запорізького краю // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. Науковий збірник. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. С.189-197.
* Історіографія питання про роль і місце менонітських колоній в соціально-економічному розвитку Запорізького краю // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. Науковий збірник.&nbsp;— Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002.&nbsp;— С.189-197.
* Місце менонітів у соціально-економічному рзозвитку міста Нікополя (кінець XVIII початок ХХ століття ) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району”. Нікополь, 10-11 жовтня 2002 року. Нікополь-Запоріжжя-Херсон: РА «Тандем-У», 2002. С.2005-2009.
* Місце менонітів у соціально-економічному рзозвитку міста Нікополя (кінець XVIII&nbsp;— початок ХХ століття) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району». Нікополь, 10-11 жовтня 2002 року.&nbsp;— Нікополь-Запоріжжя-Херсон: РА «Тандем-У», 2002.&nbsp;— С.2005-2009.
* Напрямки розвитку та внесок менонітів в економічну інфраструктуру Південної України // Молочна 2004: Меноніти і їх сусіди (1804 – 2004). Міжнародна наукова конференція. Запоріжжя, Україна. 2-5 червня 2004 р. Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. С.18-20.
* Напрямки розвитку та внесок менонітів в економічну інфраструктуру Південної України // Молочна&nbsp;— 2004: Меноніти і їх сусіди (1804—2004). Міжнародна наукова конференція. Запоріжжя, Україна. 2-5 червня 2004&nbsp;р.&nbsp;— Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004.&nbsp;— С.18-20.
* Землеробство в менонітських колоніях Півдня України (перша половина ХІХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Запоріжжя: Просвіта, 2002. Випуск ХIV. С.36-41.
* Землеробство в менонітських колоніях Півдня України (перша половина ХІХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.&nbsp;— Запоріжжя: Просвіта, 2002.&nbsp;— Випуск ХIV.&nbsp;— С.36-41.


== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}
{{commonscat|Schönwiese, Alexandrovsk}}
{{commonscat|Schönwiese, Alexandrovsk}}

== Посилання ==
== Посилання ==
{{Місцевості Запоріжжя}}
{{Місцевості Запоріжжя}}
Рядок 111: Рядок 113:
[[Категорія:Колишні німецькі колонії Запорізької області]]
[[Категорія:Колишні німецькі колонії Запорізької області]]
[[Категорія:Населені пункти, засновані 1797]]
[[Категорія:Населені пункти, засновані 1797]]
[[Категорія:1797 в Україні]]

Версія за 16:11, 8 серпня 2018

Шенвізе
(історична місцевість)

Герб Запоріжжя Запоріжжя
Загальна інформація
47°48′15″ пн. ш. 35°11′05″ сх. д. / 47.80417° пн. ш. 35.18472° сх. д. / 47.80417; 35.18472Координати: 47°48′15″ пн. ш. 35°11′05″ сх. д. / 47.80417° пн. ш. 35.18472° сх. д. / 47.80417; 35.18472
Район Комунарський
Адмінодиниця Комунарський район
Населення 600 осіб (1919)[1]
Транспорт
Залізнична інфраструктура Запоріжжя I,
Міжміський автовокзал (АС-1)
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap
CMNS: Шенвізе у Вікісховищі

Шéнвізе (у перекладі [] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) — «Прекрасний луг») — історична місцевість у лівобережній частині сучасного Запоріжжя, колишня німецька колонія.

Історія

Млин Нібура

Колонія Шенвізе була утворена у 1797 році 17-ма родинами фризів менонітів, які прибули із Пруссії між 1793 та 1796 роками[2]. Це були досвідчені фермери, які привезли із собою робочих коней і велику домашню худобу, сільськогосподарський інвентар й у середньому по 350 карбованців на родину. На лівому березі ріки Мокрої Московки вони отримали 1 401 десятину землі, де займалися переважно землеробством і розведенням коней, овець та свиней. Пізніше вони зайнялись борошномельним виробництвом[3].

Так, тривалий час ці землі входили до складу володінь Війська Запорізького, у 17111734 рр. перебували під контролем Османської імперії, а за часів Нової Січі (1734—1775 рр.) входили до складу Самарської паланки Вольностей Війська Запорізького Низового.

Влітку 1770 року на правому березi річки Мокрої Московки почалося будiвництво Олександрiвської фортецi, а на лiвому березi — двох редутів під назвою «Московка», в яких було розміщуно загін солдат, що охороняли мiст через рiчку.

Скоро виявилось, що місце для фортеці було обрано невдало. Річка Мокра Московка розлилася й затопила фортецю. Тому 23 травня 1771 роуц вище по Дніпру розпочалося будівництво нової Олександрівської фортеці, а на місці старої фортеці почалося формування Олександрівського форштадту (передмістя).

У 17781783 рр. Олександрівська фортеця була центром Олександрівського повіту Азовської губернії. З 1785 року форштадт було перетворено на посад, а 5 червня 1806 року Олександрівський посад отримав статус міста і став центром новоутвореного Олександрівського повіту Катеринославської губернії.

ХІХ століття

Будинок Мінаєва — місце боїв робочих з урядовими військами у 1905 році (Соборний проспект, 6)

Розвитку Шенвізе як промислового центру сприяло будівництво Лозово-Севастопольської залізниці. У 1873 році було відкрито гілку Лозова — Олександрівськ, у 1874 році — Олександрівськ  — Мелітополь, а у 1875 році — Мелітополь — Севастополь.

При будівництві залізниці було споруджено будинок вокзалу «Олександрівськ-Південний» та Південні залізничні майстерні (1876 р.), що давали заробіток 700 робітникам. При станції виникло селище, що згодом одержало назву «Південне». Більшість його населення мала безпосереднє відношення до залізниці.

Наприкiнцi ХIХ ст. в Шенвiзе з'явилися заводи сiльскогосподарчого машинобудування, які поклали початок розвитку промисловостi. Вони належали iноземцям Копу, Леппу, Янцену, Рутбергу і випускали землеробські знаряддя та машини, нафтові двигуни, млини, силікатну цеглу тощо. Так у 1887 році в Шенвiзе постав завод «Лепп і Вальман»[4].

У період з 1881 по 1900 роки товариство «Г. А. Нібур і Ко» ввело до експлуатації чотири млини у Шенвізе[5].

ХХ століття

Земська лікарня (нині — Обласна дитяча лікарня)
Будівля першої теплоелектростанції Олександрівська

Кращі будинки Старого Олександрівська, зведені у 1910-х роках — Земська управа, Земська лікарня, міська електростанція, чоловіча гімназія, були вибудувані з силікатної цегли, зробленої заводом Рутберга.

З півдня до Шенвізе прилягали селища: Олексіївка, Новомиколаївка, Олександрівка та Канкринівка, розташовані між річкою Кушугумкою та гілкою залізниці, що вела на пристань. Більшу частину їх мешканців складали працівники заводів Шенвізе та залізниці.

Населення Шенвізе з роками збільшувалося, діти із заможних родин навчалися у гімназіях Олександрівська, користувалися послугами громадських і кредитних установ міста, але не несли при цьому міських повинностей. Тому у 1905 році міська влада порушила питання про включення цієї території до межі міста Олександрівська.

17 червня 1911 року на надзвичайному засіданні міської Думи було ухвалене рішення про приєднання колонії Шенвізе та селищ Олексіївка, Олександрівка, Новомиколаївка, Канкринівка та інших до міста Олександрівська.

12 липня 1911 року це рішення було височайше затверджене імператором Миколою II. На території, що була приєднана до міста, на той момент проживало 12 тисяч чоловік, у той час як населення Олександрівська становило 26 тисяч чоловік.

Після того як наприкінці 1920 року заводи Шенвізе були націоналізовані, вони отримали порядкові номери (№ 1 — завод Леппа та Вальмана, № 3 — Копа, № 12 — Борман, Шведе та Ко, № 13 — Копа та Гелькера). Першим з них відновив свою роботу завод сільськогосподарського машинобудування № 3.

18 березня 1921 року, у день 50-річчя Паризької комуни, було випущено першу продукцію. На честь цього подвійного свята завод і отримав свою нову назву — «Комунар».

Найсильнішим імпульсом до розвитку міста Запоріжжя, у тому числі й території майбутнього Комунарського району, стало будівництво Дніпровської ГЕС (1927—1932 рр.) та нових заводів, що мали використовувати енергію електростанції.

У цей же час розширюються і потужності заводу «Комунар». У 1930 році на «Комунарі» були випущені перші в СРСР комбайни (усього до війни завод випустив 96 тис. комбайнів).

Величезні масштаби промислового будівництва у Запоріжжі обумовили збільшення чисельності населення міста та розширення його території. Зокрема, до кінця 1930-х років значно розширилась південна частина міста, на північ від неї з'явилося «Першотравневе селище».

Протягом 19201970-х років у майбутньому Комунарському районі реконструюються старі та стають до ладу нові підприємства, серед яких: підприємство «Радіоприлад», головне підприємство запорізького виробничого взуттєвого об'єднання, а також заводи: механічний (створений на базі колишніх Південних залізничних майстерень), дослідний дефектоскопії, ремонтно-механічний «Укрводрембуд», комбінат хлібопродуктів і рибокомбінат, фабрики хімчистки і фарбування одягу та індивідуального пошиття й ремонту взуття.

У листопаді 1958 року Рада Міністрів прийняла постанову про випуск у Запоріжжі мікролітражних легковиків. А у 1960 році перший ЗАЗ-965 випробовували особисто Микита Хрущов та Леонід Брежнєв, а за 5 років кількість «горбатих» «Запорожців» сягнула ста тисяч.

Сучасність

Місцевість колишньої колонії Шенвізе

Наступний етап господарського освоєння та розвитку території сучасного Комунарського району пов'язаний з існуванням на ній поселення Шенвізе.

Наприкінці 1960-х років територія майбутнього Комунарського району продовжувала активно освоюватися. У плануванні нового масиву на Космічному шосе втілювалися найпередовіші ідеї радянського містобудування. Район складався не із дрібних кварталів — розподіл, що став традиційним, — а з великих самостійних елементів: мікрорайонів. Кожний з них — це, по суті, окреме, автономне містечко з населенням у 6-12 тис. чоловік. Тут було все, що потрібно для життя: магазини, підприємства побутового обслуговування, культурні та освітні установи. І незабаром від бажаючих оселитися на «Космосі» (так у місті з дружньою фамільярністю «охрестили» новий масив) відбою не буде. Чисте повітря, тиша, зручні упоряджені будинки — все це притягувало запоріжців. Згодом Космiчний мікрорайон стане адміністративним центром майбутнього Комунарського району.

Важливою віхою розвитку м. Запоріжжя стало утворення в ньому у 1977 році нової адміністративної одиниці — Комунарського району, розташованого на території, яка має багате iсторичне минуле.

6 квітня 1977 року було прийнято рішення Верховноi Ради УРСР про створення Комунарського району м. Запоріжжя, а вже 25 квiтня 1977 року вiдбулася 1-ша сесія Комунарськоi ради народних депутатiв, яка поклала початок адміністративної самостійності району.

Район має значний промисловий потенціал: на його території розташовано 19 базових підприємств, серед яких ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод», СП УКП «Таврія-Магна», ДП «Радіоприлад», «Запорізький механічний завод», «Запорізький завод гумовотехнічних виробів», «Дослідно-експериментальний механічний завод», ПАТ «Запоріжжя-Млин», «Завод агротехнічних машин», виробниче підприємство «Неон» УТОГ та навчально-виробниче підприємство УТОС. А також велику кількість підприємств сфери торгівлі та послуг.

При цьому, Комунарський район — одна з найчистіших в екологічному плані частин міста завдяки 2 241 га зелених насаджень: 6 скверів, 5 куточків відпочинку, 6 зелених зон та Дитяча залізниця — центр навчання та відпочинку із живим куточком, зимовим садом, тераріумом та акваріумом, багатьма гуртками для дітей.

Див. також

Джерела

  • Романюк М. В. — Шенвізе: Від колонії до частини міста Олександрівська / Вісник Дніпропетровського університету: Сер.: Історія та археологія. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2002. — С.89-94.
  • Демографічні та соціально-побутові аспекти життя населення менонітських колоній півдня України (перша половина ХІХ ст. — 1917 р.) // Південна Україна XVIII—XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. — Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2001. — Випуск 6. — С.234-240.
  • Переселення менонітів на південь України: передумови, хід та результати (1788—1863 рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — К., 2001. — Том 7. — С.212-222.
  • Етнонаціональна політика Російської імперії на Півдні України (початок — 70-ті р. ХІХ ст.) // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова / Укладачі В. Й. Борисенко, К. О. Баханов, П. В. Дмитренко. — Випуск 46. — К. — Бердянськ, 2002. — Спільне видання НПУ ім. М. П. Драгоманова та БДПУ. — С.42-46.
  • Адміністративне управління менонітських колоній півдня України (1789—1917 рр.) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. — Випуск 16. — К.: УНІСЕРВ, 2004. — С.16-21.
  • Освіта Хортицького менонітського округу (кінець XVIII — початок ХХ сторіччя) // Теоретичні та практичні питання культурології. Збірник наукових статей. — Запоріжжя, 2000. — Випуск ІІІ. — С.228-233.
  • Побут менонітських колоній півдня України (І половина ХІХ ст. — 1917 р.) // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П. Д. Осипенко. Історія. — Бердянськ, 2000. — С.106-113.
  • Населення менонітських колоній Півдня України (І половина ХІХ ст. — 1917 р.) // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-5 жовтня 2001 року, м. Запоріжжя. — Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, Сімферополь: Доля, 2001. — С.68-71.
  • Історія розвитку художньо-релігійної літератури в менонітських колоніях Півдня України (друга половина ХІХ ст. — 1917 р.) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження: Том 3: збірка наукових праць. — Одеса, 2002. — С.323-324.
  • Історіографія питання про роль і місце менонітських колоній в соціально-економічному розвитку Запорізького краю // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. Науковий збірник. — Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. — С.189-197.
  • Місце менонітів у соціально-економічному рзозвитку міста Нікополя (кінець XVIII — початок ХХ століття) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району». Нікополь, 10-11 жовтня 2002 року. — Нікополь-Запоріжжя-Херсон: РА «Тандем-У», 2002. — С.2005-2009.
  • Напрямки розвитку та внесок менонітів в економічну інфраструктуру Південної України // Молочна — 2004: Меноніти і їх сусіди (1804—2004). Міжнародна наукова конференція. Запоріжжя, Україна. 2-5 червня 2004 р. — Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. — С.18-20.
  • Землеробство в менонітських колоніях Півдня України (перша половина ХІХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2002. — Випуск ХIV. — С.36-41.

Примітки

  1. http://rusdeutsch-panorama.ru/article.php?mode=view&site_id=34&own_menu_id=26790
  2. Екскурсія колонією Шенвізе. Менонітська архітектура Запоріжжя.
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  4. М. В. Романюк. Ілюстрований каталог підприємства «Лепп і Вальман» 1899 р.
  5. Олег Афанасьєв. Перший санаторій-курорт Катеринославщини


Посилання