Відмінності між версіями «Юрій Радзивілл (кардинал)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
м
 
Рядок 22: Рядок 22:
 
| Alma_mater =
 
| Alma_mater =
 
| відомий_(відома) =
 
| відомий_(відома) =
| рід_діяльності = державний, релігійий діяч
+
| рід_діяльності = державний, релігійний діяч
 
| титул =
 
| титул =
 
| посада = І-й литовський [[кардинал]]
 
| посада = І-й литовський [[кардинал]]
Рядок 50: Рядок 50:
 
Народився [[31 травня]] [[1556]] в Лукішках коло Вільна (тепер в межах міста Вільнюс). Мати — дружина батька Ельжбета [[Шидловецькі|Шидловецька]] (?—1562).
 
Народився [[31 травня]] [[1556]] в Лукішках коло Вільна (тепер в межах міста Вільнюс). Мати — дружина батька Ельжбета [[Шидловецькі|Шидловецька]] (?—1562).
   
Виховувався та навчався протестантом кальвінськими вителями у Вільні та [[Несвіж]]і. Після смерті матері якийсь час перебував при королівському дворі (може, як паж). Після смерті батька його опікуном став Микола «Рудий» Радзивілл, після нього старший брат [[Миколай-Кшиштоф Радзивілл (Сирітка)|Микола «Сирітка»]], який 1572 року вислав його з братами [[Ольбрахт Радзивілл (1558-1592)|Альбрехтом]] та [[Станіслав Радзивілл|Станіславом]] до [[Лейпциг]]у. В місцевому університеті навчався до 1572-го. Плановане навчання в [[Падуанський університет|університеті Падуї]] відклали.
+
Виховувався та навчався протестантом кальвіністськими вителями у Вільні та [[Несвіж]]і. Після смерті матері якийсь час перебував при королівському дворі (може, як паж). Після смерті батька його опікуном став Микола «Рудий» Радзивілл, після нього старший брат [[Миколай-Кшиштоф Радзивілл (Сирітка)|Микола «Сирітка»]], який 1572 року вислав його з братами [[Ольбрахт Радзивілл (1558-1592)|Альбрехтом]] та [[Станіслав Радзивілл|Станіславом]] до [[Лейпциг]]у. В місцевому університеті навчався до 1572-го. Плановане навчання в [[Падуанський університет|університеті Падуї]] відклали.
   
 
Влітку 1573 супроводжував брата М. «Сирітку» в посольстві до Франції по обраного новим королем [[Генріх Валуа|Генріха Валуа]]. Після повернення разом з молодшими братами «склав католицьке визнання віри» 11 квітня 1574 під керівництвом С. Варшевського та [[Петро Скарґа|Пйотра Скарґи]]. За згодою Папи, короля, біскупа [[Протасевич Валер'ян|Валеріана Протасевича]] брат М. «Сирітка» отримав для нього посаду коадютор віленського [[канонік]]а [[РКЦ]]. Для отримання ним посади віленського єпископа РКЦ брат М. Сирітка переконав стриєчного брата Христофора «Перуна» Радзивілла ліквідувати [[кальвінський збір]] у власному домі Сирітки (Вільнюс). 17 грудня 1574 папа у бреве затвердив його кандидатуру каод'ютором віленського єпископа з правом наступництва, вимагаючи пройти навчання з філософії, теології. Для цього 11 жовтня 1575 він з братом Альбрехтом вирушив до Риму через Відень (12-20.11). Рік приватно вивчав філософію в Римі, брат повідомив папу про відкликання братів до ВКЛ через загострення політситуації, на що той погодився, хоча насправді йшлося про надмірні видатки та поголос про погану поведінку Юрія.
 
Влітку 1573 супроводжував брата М. «Сирітку» в посольстві до Франції по обраного новим королем [[Генріх Валуа|Генріха Валуа]]. Після повернення разом з молодшими братами «склав католицьке визнання віри» 11 квітня 1574 під керівництвом С. Варшевського та [[Петро Скарґа|Пйотра Скарґи]]. За згодою Папи, короля, біскупа [[Протасевич Валер'ян|Валеріана Протасевича]] брат М. «Сирітка» отримав для нього посаду коадютор віленського [[канонік]]а [[РКЦ]]. Для отримання ним посади віленського єпископа РКЦ брат М. Сирітка переконав стриєчного брата Христофора «Перуна» Радзивілла ліквідувати [[кальвінський збір]] у власному домі Сирітки (Вільнюс). 17 грудня 1574 папа у бреве затвердив його кандидатуру каод'ютором віленського єпископа з правом наступництва, вимагаючи пройти навчання з філософії, теології. Для цього 11 жовтня 1575 він з братом Альбрехтом вирушив до Риму через Відень (12-20.11). Рік приватно вивчав філософію в Римі, брат повідомив папу про відкликання братів до ВКЛ через загострення політситуації, на що той погодився, хоча насправді йшлося про надмірні видатки та поголос про погану поведінку Юрія.
   
1 травня 1582 номінований королем намісником в Інфляндії. 1583 номінований [[Кардинал корони|кардиналом]], папське бреве отримав 14 серпня, вручення кардинальського берета у Вільнюсі 4 квітня 1584, капелюха 26 квітня 1586 в Римі (тут був до лютого 1587).
+
1 травня 1582 номінований королем намісником в Інфляндії. Цього ж року заснував [[Білостоцька католицька духовна семінарія|Білостоцьку католицьку духовну семінарію]]. 1583 номінований [[Кардинал корони|кардиналом]], папське бреве отримав 14 серпня, вручення кардинальського берета у Вільнюсі 4 квітня 1584, капелюха 26 квітня 1586 в Римі (тут був до лютого 1587).
   
 
Під час виборного сейму 1587 підтримував кандидатуру [[Максиміліан II Габсбург|Максиміліяна II Габсбурґа]], 22 серпня відправив вдячну месу за такий вибір у костелі бернардинців Кракова. 3 травня 1591 отримав номінацію короля на посаду краківського біскупа. Канонічні вибори відбулись 28 червня 1591, трансляційна булла виставлена 10 серпня, 6 вересня як прокуратор став на посаді, урочистий «інґрес» відбувся 25 травня 1592, що загострило його конфлікт із [[Ян Замойський|Яном Замойським]]. Один з тих, хто був проти призначення віленським біскупом [[Бернард Мацейовський (кардинал)|Бернарда Мацейовського]].
 
Під час виборного сейму 1587 підтримував кандидатуру [[Максиміліан II Габсбург|Максиміліяна II Габсбурґа]], 22 серпня відправив вдячну месу за такий вибір у костелі бернардинців Кракова. 3 травня 1591 отримав номінацію короля на посаду краківського біскупа. Канонічні вибори відбулись 28 червня 1591, трансляційна булла виставлена 10 серпня, 6 вересня як прокуратор став на посаді, урочистий «інґрес» відбувся 25 травня 1592, що загострило його конфлікт із [[Ян Замойський|Яном Замойським]]. Один з тих, хто був проти призначення віленським біскупом [[Бернард Мацейовський (кардинал)|Бернарда Мацейовського]].
Рядок 71: Рядок 71:
 
{{Кардинали з Польщі}}
 
{{Кардинали з Польщі}}
 
{{Бібліоінформація}}
 
{{Бібліоінформація}}
  +
 
[[Категорія:Радзивілли|Юрій (кардинал)]]
 
[[Категорія:Радзивілли|Юрій (кардинал)]]
 
[[Категорія:Кардинали з Литви]]
 
[[Категорія:Кардинали з Литви]]

Поточна версія на 15:24, 11 січня 2020

Юрій Радзивілл
Jury Radzivił. Юры Радзівіл (A. Mylius, 1594).jpg
Псевдо Єжи Радзивілл
Народився 31 травня 1556(1556-05-31)
Лукішки, тепер Вільнюс
Помер 23 січня 1600(1600-01-23) (43 роки)
Рим
Поховання Церква Il Gesù
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Національність литвин
Діяльність державний, релігійний діяч
Посада І-й литовський кардинал
Конфесія Римо-католицька церква
Рід Радзивілли
Батько Радзивілл Миколай Кшиштоф
Мати Elżbieta Szydłowieckad
Родичі Кішки (рід)
Брати, сестри
Герб

герб Труби

Юрій Радзивілл (пол. Jerzy Radziwiłł; 31 травня 1556, Лукішки, тепер в складі Вільнюса — 23 січня 1600) — державний, католицький релігійний і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Перший кардинал-литвин (1583). Син Миколи-Христофора Радзивілла «Чорного».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 31 травня 1556 в Лукішках коло Вільна (тепер в межах міста Вільнюс). Мати — дружина батька Ельжбета Шидловецька (?—1562).

Виховувався та навчався протестантом кальвіністськими вителями у Вільні та Несвіжі. Після смерті матері якийсь час перебував при королівському дворі (може, як паж). Після смерті батька його опікуном став Микола «Рудий» Радзивілл, після нього старший брат Микола «Сирітка», який 1572 року вислав його з братами Альбрехтом та Станіславом до Лейпцигу. В місцевому університеті навчався до 1572-го. Плановане навчання в університеті Падуї відклали.

Влітку 1573 супроводжував брата М. «Сирітку» в посольстві до Франції по обраного новим королем Генріха Валуа. Після повернення разом з молодшими братами «склав католицьке визнання віри» 11 квітня 1574 під керівництвом С. Варшевського та Пйотра Скарґи. За згодою Папи, короля, біскупа Валеріана Протасевича брат М. «Сирітка» отримав для нього посаду коадютор віленського каноніка РКЦ. Для отримання ним посади віленського єпископа РКЦ брат М. Сирітка переконав стриєчного брата Христофора «Перуна» Радзивілла ліквідувати кальвінський збір у власному домі Сирітки (Вільнюс). 17 грудня 1574 папа у бреве затвердив його кандидатуру каод'ютором віленського єпископа з правом наступництва, вимагаючи пройти навчання з філософії, теології. Для цього 11 жовтня 1575 він з братом Альбрехтом вирушив до Риму через Відень (12-20.11). Рік приватно вивчав філософію в Римі, брат повідомив папу про відкликання братів до ВКЛ через загострення політситуації, на що той погодився, хоча насправді йшлося про надмірні видатки та поголос про погану поведінку Юрія.

1 травня 1582 номінований королем намісником в Інфляндії. Цього ж року заснував Білостоцьку католицьку духовну семінарію. 1583 номінований кардиналом, папське бреве отримав 14 серпня, вручення кардинальського берета у Вільнюсі 4 квітня 1584, капелюха 26 квітня 1586 в Римі (тут був до лютого 1587).

Під час виборного сейму 1587 підтримував кандидатуру Максиміліяна II Габсбурґа, 22 серпня відправив вдячну месу за такий вибір у костелі бернардинців Кракова. 3 травня 1591 отримав номінацію короля на посаду краківського біскупа. Канонічні вибори відбулись 28 червня 1591, трансляційна булла виставлена 10 серпня, 6 вересня як прокуратор став на посаді, урочистий «інґрес» відбувся 25 травня 1592, що загострило його конфлікт із Яном Замойським. Один з тих, хто був проти призначення віленським біскупом Бернарда Мацейовського.

Один з найближчих радників короля Сигізмунда ІІІ Вази після знищення за втручання папи Климента VIII листування короля з Ернестом, чому сприяв папський леґат Маласпіна та він. Папський леґат під час шлюбу короля 31 травня 1592. неодноразово виступав на засіданнях сейму.

Правдоподібно, помер у Римі від гострого ревматизму (після ангіни). Згідно заповіту, був похований у церкві Іль-Джезу (Рим).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Müller W. Radziwiłł Jerzy h. Trąby (1556—1600) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — 193 — 384 s. — S. 229—234. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]