Відмінності між версіями «Язичіє»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м
м (Перенесено 6 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q2998016))
Рядок 35: Рядок 35:
 
[[Категорія:Штучні мови]]
 
[[Категорія:Штучні мови]]
 
[[Категорія:Москвофільство]]
 
[[Категорія:Москвофільство]]
 
[[be:Язычча]]
 
[[en:Iazychie]]
 
[[hr:Jazičije]]
 
[[pl:Jazyczije]]
 
[[pt:Iazychie]]
 
[[ru:Язычие]]
 

Версія за 17:07, 22 березня 2013

Язи́чіє — один з типів штучно витвореної книжної мови, яка вживалася в Галичині, Буковині та Закарпатті наприкінці XIX — початку XX століть. Створювався як поєднання місцевої народної мови з церковно-літературною. Нею писали москвофіли, прихильники мовної єдності з Росією. Язичіє не мало усталених правил та було малозрозумілим для більшості селян[1].

Назву мови дали українофіли під час полеміки з русофілами, прихильниками цієї книжної мови, і вона носить зневажливий відтінок (самі прихильники язичія вважали її просто «руською мовою» або «галицько-руською»).

Основою язичія була церковнослов'янська мова в суміші з російською, але з домішкою українізмів та полонізмів і з українською вимовою[2]. В язичії застосовували­ся кирилиця та історико-етимологічний правопис.

Підтри­мувалося «москвофілами», які гадали в такий спосіб досягти так званої мовної єдності з Росією, а також тими, хто заперечував здатність народної («му­жичої») мови піднятися до рівня літературної.

Язичієм видавався ряд газет і журналів, частина у 1887 — 1893 роки перейшла на російську літературну мову.

У час активного формування літературної мови на народній осно­ві використання язичія було анахронізмом, воно гальмувало становлення загальнолітературних мовних норм. Українська демократична інтелігенція (Іван Франко та ін.) гостро критикувала язичіє як мову мертву, незро­зумілу народові[2].

Приклад тексту

Що єсть тепло и свѣтло — того дово̂дно оучени̂ єще не знаютъ. Но безъ свѣтла и тепла нїяка изъ нашихъ пашниць не може оудатися. — Свѣтло, здаеся, возбуджае въ рослинахъ силу, котрою они оуглянный квасъ, амонїякъ, воду, и другое поживлѣнье розкладаютъ на части, зъ ıакихъ тїи рѣ чи повстаютъ, — и — потребное въ себе вживаютъ, остальное же назадъ воздухови о̂тдаютъ. На пр. оугляный квасъ розкладаютъ они на єго части, на квасородъ и оуглеродъ, и оуглеродъ вживаютъ въ себе, квасородъ же о̂тдаютъ воздухови, и тымъ способомъ воздухъ все о̂тсвѣжуютъ. Но все то дѣеся лишь днемъ при свѣтлѣ солнечно̂мъ, ночїю же нѣ; и также днемъ при захмарено̂мъ небѣ робота тая оуже имъ складно не иде, а для того въ хмарнїи роки овощи николи не буваютъ смачни̂ та тревали̂. (1875)

Див. також

Примітки

  1. History of Ukraine
  2. а б Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література