Янковський Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Янковський Микола Андрійович
Народився 12 серпня 1944(1944-08-12) (73 роки)
село Покотилове,
Новоархангельський район,
Кіровоградська область,
Українська РСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність бізнесмен[d]
Діти Янковський Ігор Миколайович
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден «Знак Пошани»

Мико́ла Андрі́йович Янко́вський (*12 серпня 1944, Покотилове) — у минулому український промисловець і громадський діяч; кандидат економічних наук (1998), професор, завідувач кафедри новітніх технологій в менеджменті Донецької державної академії управління (з 1999); Безпартійний, у минулому член Партії регіонів. Академік АІНУ (1992), АЕНУ (1995). Дійсний член Академії російських підприємців (1997). Почесний професор Українського державного хіміко-технологічного університету. Герой України (2003).

Біографія

Родився 12 серпня 1944 (село Покотилове, Новоархангельський район, Кіровоградська область); українець; дружина Галина Миколаївна (1949) — домогосподарка; дочки Ірина (1967) і Тетяна (1973); син Ігор (1974).

Освіта: Дніпродзержинське ремісниче училище (1961—1963); Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (1963—1969), інженер-хімік-технолог, «Технологія неорганічних речовин та мінеральних добрив»; кандидатська дисертація «Модель зовнішньоекономічної діяльності хімічних підприємств»; докторська дисертація «Управління конкурентоспроможністю підприємства на світових ринках» (Інститут економіки промисловості НАНУ, 2005).

  • 1963—1969 — черговий слюсар, старший апаратник виробництва аміаку, Дніпродзержинський хімічний комбінат.
  • 1969—1970 — служба в армії.
  • 1970—1972 — старший апаратник виробництва аміаку, 1972—1974 — начальник дільниці, заступник начальника цеху № 1 виробництва аміаку, 1974—1976 — заступник начальника виробництва аміаку, 1976—1980 — начальник цеху № 1 «Б» виробництва аміаку, 1980—1982 — начальник виробництва мінеральних добрив, 1982—1986 — директор (з 1984 — генеральний директор) Дніпродзержинського ВО «Азот».
  • 1986—1987 — заступник директора Первомайського машинобудівного заводу.
  • 04.1987-11.1988 — головний інженер, 11.1988-09.1995 — генеральний директор ВО «Стирол».
  • 09.1995-1998 — президент, голова правління ВАТ "Концерн «Стирол», м.Горлівка.

Депутат Донецької облради (1994—1998).

Голова Союзу хіміків Донбасу, голова Ради директорів м. Горлівки; член Ради експортерів при КМ України (з 02.1999); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 03.1997).

Член Головної ради і представник Міжнародної організації виробників і торговельників міндобривами (IFA) в Україні.

Довірена особа кандидата на пост Президента України Віктора Януковича в ТВО № 48 (2004—2005).

Автор монографій: «Модель внешнеэкономической деятельности предприятий химической промышленности» (1997), «Прогнозирование развития крупного производственного комплекса: теория и практика» (1999), «Повышение эффективности внешнеэкономической деятельности крупного производственного комплекса» (2000).

Громадська діяльність

Займався громадською діяльністю. Активно підтримував освітні заклади в м. Горловка. Виділяв кошти на закупівлю навчальних матеріалів, ремонт приміщень у навчальних закладах м. Горлівка. В 1990-х одним із перших підприємців в Україні забезпечив комп'ютерами навчальні заклади м. Горлівки.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 47 Донецької області. З'явилось 63.1 %, за 44.9 %, 15 суперників. На час виборів: президент концерну «Стирол». Член фракції НДП (05.1998-04.1999), член групи «Трудова Україна» (04.1999-03.2001), член групи «Регіони України» (03.-11.2001), член фракції «Регіони України» (з 11.2001). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з 07.1998).

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.2006, виборчий округ № 48 Донецької області, висунутий блоком «За єдину Україну!». За 34.45 %, 17 суперників. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції «Єдина Україна» (05.-06.2002), член фракції «Регіони України» (06.2002-09.2005), член фракції Партії «Регіони України» (з 09.2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від Партії регіонів, № 17 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з 05.2006). Член Комітету з питань економічної політики (з 07.2006).

Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-12.2012 від Партії регіонів, № 15 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з 11.2007). Член Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з 12.2007), заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з 05.2010); член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації (з 07.2010). Будучи депутатом, 10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики». Як стверджували деякі видання, цей Закон суперечив Конституції України, не мав фінансово-економічного обґрунтування і був спрямований на витіснення російською мовою української[1][2]. Однак, такі твердження виявились неправдивими, оскільки закон продовжує діяти і після Революції Гідності[3], а Конституційний суд України так і не ухвалив свого рішення за поданням[4] депутатів ВР щодо відповідності цього закону  Конституції України.[5]

Нагороди

Примітки

  1. 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроекту «Про засади державної мовної політики» — Сайт «Майдан»
  2. Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012
  3. Про засади державної мовної політики | від 03.07.2012 № 5029-VI (Сторінка 1 з 2). zakon0.rada.gov.ua. Процитовано 2017-03-28. 
  4. Конституційний Суд України. 
  5. Конституційні подання за станом на 23 березня 2017 року | Конституційний Суд України. www.ccu.gov.ua (uk). Процитовано 2017-03-28. 
  6. Указ Президента України № 433/2003 від 22 травня 2003 року «Про присвоєння звання Герой України»
  7. Указ Президента України № 670/2012 від 30 листопада 2012 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  8. Указ Президента України № 737/94 від 7 грудня 1994 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»

Джерела